Громадянське суспільство: сутність, структура, чинники становлення та розвитку

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат на тему

«Громадянське суспільство: сутність, структура, чинники  становлення та розвитку» 
 
 
 
 

      Підготувала

      Студентка 2 курсу

       3 групи

      фінансово-

      економічного факультету

      Мельник Анастасія 

      Перевірила  Бульбенюк С.С. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ-2010

    План

Вступ.

1. Генезис поняття громадянського суспільства.
2. Сутність, структура і ознаки громадянського суспільства.
3. Проблеми і  перспективи становлення громадянського суспільства в Україні.

Висновки.

Список  використаної літератури. 

Вступ

    Рух до громадянського суспільства і  правової держави є одним із основних напрямків розвитку світового співтовариства, оскільки громадянське суспільство виступає своєрідним фундатором правової демократичної держави.

    Громадянське  суспільство належить до суспільних феноменів, що, з одного боку, володіє  значною автономією стосовно інших  сфер суспільного життя, а з іншого – перетинається з ними, обумовлюючи певну модифікацію економічних, а ще більшою мірою – політичних відносин. У процесі цієї взаємодії воно також зазнає змін, розвиваючись менш або більш успішно залежно від культурних, політичних, правових та економічних передумов.

    Комплексна проблематика громадянського суспільства протягом останніх двадцяти-тридцяти років була у фокусі уваги європейських дослідників. Існує значний доробок із зазначеної проблематики, створений філософами, соціологами, фахівцями юридичної й політичної думки. Попри це не вщухають теоретичні дискусії щодо значення та теоретичного підґрунтя громадянського суспільства. Актуальність цієї проблематики для сучасної України обумовлюється необхідністю формування громадянського суспільства на практиці, а не в декларативних заявах українських політиків.

     1. Генезис поняття  громадянського суспільства. 

    Ідея  громадянського суспільства є одним  з найцінніших досягнень світової політико-правової думки. Поняття «громадянське  суспільство» склалося не відразу, зміст  його формувався та збагачувався поступово. Протягом декількох століть виникали і розвивалися нові концептуальні уявлення щодо сутності громадянського суспільства, його структури та ознак.

    Термін  «громадянське суспільство» використовувався для характеристики типу політичної асоціації, члени якої підкоряються дії її законів, завдяки чому забезпечуються мирний порядок і добре правління. За цією давньою традицією, витоки якої йдуть від ідеї поліса у Арістотеля (koinoia politike — громадянське суспільство); sosietas civilis у Ціцерона — громадянське суспільство і держава ототожнюються: бути громадянином держави означає бути членом громадянського суспільства, поводитися відповідно до його законів.

    Однак, починаючи з другої половини XVIII ст., класична концепція громадянського суспільства набуває змін і вже до середини цього століття громадянське суспільство та держава (традиційно пов'язані концепцією sosietas civilis) розглядаються як різні поняття.

    Перші спроби модернізації концепції громадянського суспільства були здійснені англо-французькою громадською думкою, а подальші кроки — німецькими філософами. У праці «Замітки з історії громадянського суспільства» (1767 р.) англійського вченого А. Фергюсона громадянське суспільство ще не розглядається як самостійне щодо держави явище. Аналізуючи еволюцію громадянського суспільства від часів класичної Греції і Римської республіки, він розуміє під цим терміном «самопослаблюючі риси», при чому найбільш небезпечною автор вважає «втрату громадянського духу». А. Фергюсон доводив необхідність створення асоціації громадян, яка пронизувала б всі сфери громадянського суспільства.

    Новий підхід щодо «громадянське суспільство  — держава» формується шляхом консолідації поглядів стосовно того, що громадянське суспільство має право захищати себе від держави. Як приклад такого розуміння проблеми була праця Т. Пейна «Права людини» (1791—1792 pp.). Ідеолог американської політичної думки Т. Пейн вважав, що людині від природи притаманне прагнення до громадського життя. Це змушує індивідів будувати свої відносини на принципах солідарності та змагання. Таким чином, громадянське суспільство існує апріорі, доісторично, а легітимна держава — це не більше як делегування їй владних повноважень, визначення її допоміжного характеру щодо суспільства. Чим зріліше громадянське суспільство, тим більше воно саморегулюється і тим менше потребує регуляції з боку держави.

    Особлива  роль у розвитку концепції громадянського суспільства належить Г. Гегелю. Мислитель  розглядає його як продукт історичного  розвитку, вважає суспільство категорією переважно господарського характеру, яка базується на суспільних потребах, а державу - категорією морально-ідеологічного змісту. Громадянське суспільство, за Гегелем, поєднує у собі ринкову економіку, суспільні класи, корпорації та інститути, а також цивільні права, що регулюють відносини його складових. Це суспільство не спроможне подолати притаманні йому конфлікти, тому воно повинно бути приведене до порядку політичними структурами. Однією з таких структур має бути держава.

    Тим самим, з одного боку, держава має досить широку сферу повноважень, а, з іншого — вона втручається у діяльність громадянського суспільства з однією метою — ліквідувати несправедливість чи нерівність щодо громадян даного суспільства. Ці умови дають право забезпечити широкі можливості для державного регулювання і домінування держави в суспільному житті.

    Новий імпульс ідея громадянського суспільства  отримала у Т. Гоббса. Як захисник державного абсолютизму він описує природний  стан людини як сумарну і побічну  психічну ситуацію, а поняття «держава», «суспільство» та «уряд» у нього рівноцінні поняття. Питання взаємодії держави і суспільства, по суті, знімається. Автор звертає увагу не на порівняння чи поєднання держави і суспільства, а на тенденцію до одержавлення суспільства, до жорстокої правової регламентації соціальних процесів.

  Дальшу  розробку цієї проблеми можна знайти в дослідженнях французьких мислителів Ш. Монтеск’є і Ж.-Ж. Руссо. Ш. Монтеск’є у своїх творах, особливо в знаменитій праці «Про дух законів», стверджував, що суспільство лише тоді може успішно функціонувати та розвиватися, якщо в ньому панують республіканські закони. Ось чому він так палко обстоював ідеї парламентаризму, законності, сформулював концепцію правової держави з поділом влади на законодавчу, виконавчу та судову.

    Ж.-Ж. Руссо пропагував ідею суверенності волі народу. Виходячи із засади, що джерелом влади може бути тільки народ, він протиставляв теорії розподілу влади свою систему постійно діючого в державі плебісциту для вирішення суспільно-політичних проблем. Для французького політичного мислителя терміни «громадянське суспільство» й «держава» також були синонімами.

    Кожна з цих позицій має свої переваги та недоліки. При розгляді держави  як складової громадянського суспільства, якоюсь мірою втрачається розуміння держави як важливого механізму в організації людської спільноти, ускладнюється процес розуміння зворотного впливу держави на цей феномен. Відведення посередницької ролі громадянському суспільству, навпаки, принижує роль останнього, призводить до підпорядкування його державі. Не вступаючи у полеміку, задля кращого розуміння і ролі громадянського суспільства, і ролі держави в суспільному розвитку та процесі взаємодії між ними, вважаємо за потрібне розглядати обидва елементи як рівноправні та взаємозалежні складові людського суспільства. 

2. Сутність, структура і ознаки громадянського суспільства.

      В громадянському суспільстві,  за твердженням німецького мислителя  І.Канта, кожна людина визнається  абсолютною цінністю, має гідність, не може бути засобом здійснення ніяких планів. У громадянському суспільстві людина повинна творити своє життя самостійно, власними силами і відповідати за свої дії. Задоволення інтересів кожного та їх захист повинні стимулювати людину до самовдосконалення, а громадянська свобода – забезпечуватись правом, яке є умовою і гарантією людської гідності.

    Громадянське  суспільство – це суспільство  вільних індивідів і рівних можливостей. Кожен є власником і володіє  необхідними матеріальними засобами і  благами, які б забезпечували  його нормальне існування.

    Тобто у такому суспільстві кожен має  повну економічну свободу і може існувати автономно. Крім цього, характерною  ознакою громадянського суспільства  є наявність політичної свободи індивіда. Він є незалежним від держави, може бути повноправним учасником політичних організацій, об’єднань громадян, які здійснюють функції контролю за державою, діяльністю її владних інститутів. Громадянське суспільство як об’єднання вільних індивідів та їх утворень базується на рівноправних відносинах усіх з усіма, стабільність яких забезпечується державою за допомогою юридичних приписів (дозволів і заборон).

    Незважаючи  на різноманітність поглядів на поняття  громадянського суспільства, сталого  визначення цьому феномену сучасна  політологія ще дати не може, проте можна вважати, що найбільш системно і методологічно вивірену характеристику громадянського суспільства дав М.П.Орзіх, який під громадянським суспільством розуміє «по-перше, асоціацію людей, в якій кожна людина вільна як така, що має невідчужувані права, є рівноправною з іншими членами асоціації, самостійна у виборі громадського стану; по-друге, це позадержавні асоціації людей за соціальною, етнічною, релігійною та іншою належністю, політичними, економічними, професійними та іншими інтересами; по-третє, це формування на зазначених засадах суспільних (позадержавних) відносин, що розвиваються і функціонують на самоврядних засадах, а також шляхом самопрояву інтересів і волі окремих індивідів та їхніх асоціацій, що діють у право вільному просторі суспільства».

    Суспільні відносини в громадянському суспільстві  формуються у кілька рівнів, відповідно до чого змінюються  і функції  держави.

    На  першому рівні суспільних відносин, які охоплюють сферу сім’ї, її побуту, освіти, освоєння культурних цінностей, функції держави полягають лише у створенні для цього належних умов.

    Другий  рівень суспільних відносин, які охоплюють  сфери власності й економіки,  матеріального і духовного виробництва, обміну предметами, продуктами і  діяльністю, вимагає інтенсивнішої участі з  боку держави. Її завданнями тут стають створення рівних умов для розвитку і функціонування усіх форм власності, підприємництва і вільної конкуренції, забезпечення самоврядності, діяльності політичних і громадських організацій, здатності суспільства самостійно розвиватися і визначати свій подальший розвиток.

    Для третього рівня суспільних відносин характерним є стабілізація політичного  життя, завершення формування демократичної  політичної системи. На цьому рівні  розвитку суспільства держава не може претендувати на зверхність, повинна розглядатися на рівні з іншими суб’єктами суспільних відносин і забезпечувати стабільність громадянського суспільства, захист суверенітету, національну безпеку; охорону всіх форм власності, правового порядку, прав та інтересів громадян; економічну стратегію, виконання соціальних функцій.  

    Якщо  узагальнити різні визначення, то можна виокремити основні риси громадянського суспільства. Таке суспільство характеризується:

    -         наявністю розвиненої мережі різноманітних відносин між рівними, автономними в своїх діях суб’єктами (окремими громадянами та соціальними групами), які здійснюються без посередництва держави;

    -         існуванням суспільних інститутів (громадських організацій, профспілок, структур місцевого самоврядування, незалежних ЗМІ та ін.), які відображають увесь спектр інтересів громадян та соціальних груп, захищають їх у стосунках з державою;

    -         усталеною системою цінностей, в основі якої лежать цінності суспільного активізму, моральної і економічної автономії індивіду, сприйняття суспільства як самоцінності;

  - динамічною соціальною структурою суспільства, яка перебуває в постійному розвитку і є відокремленою від держави;

  - ринковими економічними відносинами, які формують демократичну політичну систему, де правова, демократична держава стає породженням громадянського суспільства;

  - забезпеченням вільного виявлення, реалізації численних та різнобічних інтересів громадян.

    Таким чином, у сучасній політології не існує єдиного визначення громадянського суспільства. Водночас, узагальнюючи різні визначення, громадянське суспільство можна визначити як суспільство, що “характеризується наявністю розвиненої мережі різноманітних відносин між рівними, автономними в своїх діях суб’єктами, які здійснюються без посередництва держави; існуванням суспільних інститутів які відображають увесь спектр інтересів громадян та соціальних груп, захищають їх у стосунках з державою; та усталеною системою цінностей”.

    Головними ознаками, які характеризують громадянське суспільство в сучасній Україні, є розвиненість його інститутів (різноманітних об’єднань громадян та засобів масової інформації), зокрема, розвинена система органів місцевого самоврядування, які є зв’язуючою ланкою між населенням і державою, та рівень громадської активності населення.

    Структурними  елементами громадянського суспільства  є соціальна, економічна та політична  системи.

    Соціальна система охоплює відносини репродукування людини, побуту, освіти, культури, духовного розвитку; стосунки окремих людей між собою та їх соціальними утвореннями (соціальних, соціально-професійних груп, націй тощо), а також відповідні соціальні інститути.

  Економічну  систему громадянського суспільства слід розглядати насамперед, як сукупність економічних інститутів і відносин з приводу реалізації людьми права власності, виробництва й обміну товарами і послугами.

  Складовими  демократичної політичної системи громадянського суспільства є духовні елементи: політична свідомість; політичні норми; політична культура; політичні відносини; а також матеріальні елементи: держава; політичні партії; громадсько-політичні організації та рухи; об’єднання; політична особа, тобто суб’єкт політики, який залучається до політичного життя як громадянин, реалізуючи свої політичні права шляхом участі у роботі політичних партій, громадсько-політичних організацій, виборчому процесі (формуванні політичних інститутів держави), референдумах, а також як представник виборних інститутів держави (наприклад, депутата) тощо. 

3. Проблеми  і  перспективи  становлення громадянського суспільства в  Україні.

  Досвід  найрозвинутіших держав свідчить про  те, що конституційно-правові регламентація  та регулювання у країнах з  демократичним державним (політичним) устроєм спрямовані на підтримку громадянського суспільства, а також про те, що становлення і розвиток громадянського суспільства у позадержавній сфері суспільних відносин не означають його ізольованості від державно-правових інститутів, а допускають або передбачають сталий та інтенсивний взаємозв’язок громадянського суспільства і держави.

  Чинна Конституція України 1996 року не оперує поняттям «громадянське суспільство», хоча свого часу, а саме – в  проекті Конституції України  в редакції від 1 липня 1992 року третій розділ мав назву: «Громадянське суспільство і держава». Натомість Україна проголосила мету побудови правової демократичної держави, де громадянське суспільство виступає в якості обов’язкового елементу.

  Особливо  важливою проблемою в розбудові  громадянського суспільства в Україні, яка потребує негайного вирішення та постійної уваги, є концептуальне обґрунтування та практична нормативна регламентація взаємодії громадянського суспільства з державою. Розмежування їх повноважень, яке має місце в будь-якому суспільстві, не означає їх протистояння, протиборства чи антагонізму, хоча таке часто трапляється навіть у демократичних державах. Взаємодія зазначених суб’єктів окреслює різні способи організації людського співіснування, заснованого на зіткненні, узгодженні та гармонізації інтересів індивідів.

  Громадянське  суспільство як суспільство громадян, що є рівними в своїх правах, суспільство, яке не залежить від  держави, але взаємодіє з нею  заради спільного блага, є базисом  держави, де держава, в свою чергу, захищає  демократичні принципи самоврядування всіх недержавних організацій, які безпосередньо формують громадянське суспільство. Для цивілізованого розвитку обох феноменів необхідно створити надійний, ефективний та гармонійний механізм їх взаємодії та взаємозбагачення.

  При розгляді питання становлення в Україні громадянського суспільства і правової держави в аспекті забезпечення конституційних прав людини і громадянина, головним завданням держави є насамперед реалізація прав і свобод особи. Але, аналізуючи цей аспект конституційного права в сучасній Україні, є всі підстави стверджувати, що права і свободи особи, незважаючи на ґрунтовне  їх  закріплення та детальну регламентацію в Конституції України, поки що не стали дійсно вищою соціальною цінністю для держави (стаття 3 Конституції України), що, по-перше, зумовлено колишньою історією нашої держави, яка упродовж тривалого часу була тоталітарною, а, по-друге, нинішніми складними політичними та соціальними проблемами.

  В українському суспільстві права  людини є важливим ціннісним еталоном, який, на жаль, має дуже декларативне наповнення: хоча вони й закріплені в Конституції України, але їх поки що важко втілити в життя, оскільки держава і суспільство не в змозі напрацювати ефективні правові механізми їх визнання, легалізації, реалізації, гарантування, охорони та захисту. І причина тут не тільки в історичних традиціях українського суспільства, де права людини не займали гідного місця ні в суспільній свідомості, ні в практиці діяльності держави, - а в нестабільній ситуації перехідного періоду, неналежній правосвідомості громадян, їхньому правовому нігілізмі та інфантилізмі, відсутності можливостей поліпшити добробут людей. До того ж, державні бюрократичні структури поки що не зацікавлені в задоволенні прав людини. Занепокоєння власними інтересами затуляє від них конституційні вимоги, згідно з якими дотримання і захист прав людини виступає головним обов’язком держави.

  В Україні, що вже має розвинене  і соціально стратифіковано індустріальне  суспільство, проблема побудови громадянського суспільства співпадає в часі з процесом розбудови держави. Але, на жаль, соціокультурним тлом для цих процесів є залишки радянського світогляду. Тому інструментом побудови нового суспільства може бути лише держава, точніше, демократична держава. Бо саме діяльність держави є серцевиною, ядром, центром, домінантою, концептом організації та трансформації соціуму у громадянське суспільство.

  Сьогодні  першорядним стає також завдання ефективної творчої взаємодії всіх самоврядних елементів організації  суспільства в цілому – і держави, і місцевого самоврядування, і громадянського суспільства.

  Однак у сучасній Україні відсутні як ринковий соціалізм, так і соціально зорієнтована економіка. В цих умовах реалізація соціальних функцій сучасної української  держави за її економічної неспроможності зберігає домінуючу роль держави в забезпеченні соціальних гарантій, які здебільшого мають характер, властивий для колишньої соціалістичної держави, веде до обмеження абсолютних прав власника, посилює втручання держави в життя людини, громадянського суспільства та його інститутів.

  Тому  правомірним буде говорити, що конституційна  характеристика України як демократичної, правової, соціальної держави має  скоріше випереджальний та перспективно-теологічний  характер. У такому ж плані варто оцінювати й український варіант сучасного місцевого самоврядування, яке повинно виступати в якості неодмінного та важливого інститут громадянського суспільства. Сьогодні можна говорити лише про перші організаційні результати цієї непростої роботи у сфері нормативної регламентації місцевого самоврядування, яке повинно залучити широкі верстви населення до управління державою на різних рівнях функціонування соціуму.

  Сподіваємось, що в близькому майбутньому будуть вирішені питання розмежування власності, повноважень органів та територій відповідних територіальних громад, визначені податкові джерела формування місцевих бюджетів, створені необхідні механізми міжбюджетних відносин між суб’єктами місцевого самоврядування тощо.

     Підбиваючи  підсумок, можна сказати, що і до сьогодні основними шляхами побудови громадянського суспільства в Україні є:

     - в розширення масової бази влади, підвищення політичної культури населення, створення нових можливостей участі громадян в управлінні державними і суспільними справами;

     - активізація процесу роздержавлення усіх сфер суспільного життя, формування справжніх інститутів громадянського суспільства як ринкового, так і неринкового характеру (благодійні фонди, споживчі товариства, клуби за інтересами, товариства, асоціації тощо), розвиток різних форм громадського самоврядування і самодіяльності. До речі, у США існують сотні тисяч центральних, штатних, регіональних і місцевих асоціацій (політичних, культурних, релігійних, воєнно-патріотичних і т. п.), які охоплюють 2/3 населення США. Це і є соціальна база громадянського суспільства;

     - постійне удосконалення контрольних механізмів, тобто механізмів зворотного зв'язку від суспільства до держави;

     - максимальне розширення сфери судового захисту прав і свобод людини, формування поваги до права і до закону;

     - виховання нормального природного патріотизму — національного і державного — на основі поваги до національної історико-культурної спадщини;

     - зміцнення свободи інформації і гласності, відкритості суспільства на основі щонайширших зв'язків із зарубіжним світом;

     - піднесення рівня суспільної свідомості, подолання явищ соціальної пасивності, оскільки справа не тільки в наявності;

     - демократичних установ і процедур та інформованості населення, але й в умінні жити в умовах демократії, користуватися її благами, в готовності до постійного удосконалення політичної системи у відповідності зі зміною конкретно-історичних умов.

  Враховуючи  особливості перехідного часу, в  якому знаходиться Україна, має  бути проведена в життя така концепція  співвідношення особи, суспільства і держави, яка дозволила б не тільки змінити сьогоднішній менталітет людини, але й сприяти формуванню вільної особи з високою політичною, економічною і правовою культурою, яка усвідомлює свою цінність і гідність. Ця концепція передбачає, що епіцентром громадянського суспільства є людина, її права, свободи й інтереси, що всі інститути громадянського суспільства і держави утворюються постільки, поскільки є необхідність створити умови для нормальної життєдіяльності людини, захисту її прав і свобод. При цьому державні інститути мають нести подвійний тягар, забезпечуючи через закони, по-перше, рівні для всіх людей умови і можливості, по-друге, нормальне функціонування громадянського суспільства в цілому. Отже, на конституційному рівні має бути закладена якісно нова модель правової організації життя людини і суспільства, відповідно до якої весь державний і суспільний механізм спрямовується на здійснення і захист прав і свобод людини. Всі політичні, економічні, соціальні і культурні права людини мають знайти своє відбиття у відповідних інститутах громадянського суспільства, таких, як власність, свобода підприємництва, екологічна безпека, сім'я, освіта, наука і культура, громадські об'єднання, свобода інформації та інших. Ці інститути повинні стати надійним матеріальним фундаментом прав і свобод людини.

     Висновки

    Громадянське  суспільство – це суспільство, якому  властиве самоврядування вільних  індивідів  та створених ними організацій. Основними  ознаками громадянського суспільства  є наявність системи цінностей, основою якої є цінності активізму, самостійності індивідів, свободи, а також розвинених суспільних інститутів, зокрема органів місцевого самоврядування, громадських організацій, профспілок, незалежних ЗМІ, розвиненої мережі відносин між рівними автономними суб’єктами.

    Процес  формування громадянського суспільства  в Україні на сучасному етапі  співпадає із розбудовою незалежної держави. Попри декларативні заяви  влади про те, що  в Україні  уже розвинене громадянське суспільство, ми можемо, проте, констатувати, що феномен громадянського суспільства в Україні поки що не досяг такого рівня розвитку як в країнах Європи і Америки.

  Сьогодні  чи не найбільшою проблемою на шляху  становлення громадянського суспільства  є  формування правової і політичної культури громадян України. Зазвичай особисті, меркантильні інтереси населення значно переважають над суспільними інтересами, усвідомленням себе як громадянина певної держави. Населенню характерний певний конформізм у політичних відносинах. І основною причиною цьому є не «наша ментальність», а низький рівень політичної культури населення, низький рівень ознайомленості з процесами політичного життя, низький рівень інформованості. Обов’язковими є також вивчення громадської думки, практика розв’язання соціальних конфліктів цивілізованим шляхом, можливість вільно висловлювати свої думки.

      В цьому аспекті важливою є  не лише освіченість і ознайомленість  населення, а й діяльність громадських  об’єднань, організацій і засобів  масової інформації. Саме неупереджена  і відкрита діяльність ЗМІ, які забезпечують населення повною інформацією і не допускають приховування важливих фактів, є ще однією умовою становлення громадянського суспільства.

    Для становлення громадянського суспільства  в Україні необхідним також є  залучення населення до політичного життя, зокрема через розширення мережі громадських організацій, фондів, споживчих товариств. Важливою є саме активація населення, залучення його до участі в житті суспільства і розв’язанні важливих суспільних проблем.

    Як  сполучна ланка між населенням і державою функціонують органи місцевого самоврядування, тому на шляху розвитку громадянського суспільства важливим є зростання ролі органів місцевого самоврядування у громадському житті і відповідно збільшення повноважень органів місцевого самоврядування.