Характеристика безготівкових розрахунків й основні принципи їхнього здійснення

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

«Характеристика безготівкових розрахунків й основні принципи їхнього здійснення»

План

1.                 Вступ

2.                 Розрахунки з використанням платіжного доручення

3.                 Розрахунки з використанням чеку

4.                 Розрахунки з використанням акредитиву

5.                 Основні принципи використання безготівкових розрахунків в Україні

6.                 Висновки

7.                 Список використаних джерел

ВСТУП

Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обороту. Безготівкові розрахунки поділяються на міжгосподарські та міжбанківські, які обслуговують, відповідно, відносини між клієнтами банків та між банками.
Безготівкові розрахунки поділяються за об'єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, на дві групи:
- розрахунки за товарними операціями - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи;
- розрахунки за нетоварними операціями - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позик, страхових сум тощо.
Основне місце в цих розрахунках займають платежі за матеріальні цінності та послуги.
Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати конкретним вимогам, які обумовлені інтересами розвитку економіки.
Головна з них - забезпечувати своєчасне отримання кожним підприємством грошових коштів за поставлену ним продукцію та надані послуги, чим сприяти прискоренню обігу оборотних коштів у розрахунках.
У сучасних умовах застосовуються такі основні форми безготівкових розрахунків:
- платіжними дорученнями;
- платіжними вимогами-дорученнями;
- чеками;
- акредитивами;
- векселями;
- платіжними вимогами;
- інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

Розрахунки з використанням платіжного доручення

Платіжне доручення - документ, який є письмово оформленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунка.

Доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру. Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:

-         за   фактично   відвантажену   продукцію   (виконані   роботи,   надані
послуги);

-         в порядку попередньої оплати;

-         для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості
підприємств;

-         для   перерахування   підприємствами   сум,   які   належать   фізичним
особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи колгоспників тощо)
на їх рахунки, відкриті в установах банків;

-         в інших випадках за згодою сторін.

Доручення приймаються до виконання від платника протягом 10-ти календарних днів. День заповнення доручення не враховується.

Банки приймають до виконання доручення від платників тільки в межах наявних коштів на їх рахунках, за винятком доручень на перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних фондів сум податків і зборів (обов'язкових платежів), неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством і застосованих у встановленому порядку за несвоєчасну сплату цих платежів, які приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках. У разі відсутності (недостатності) коштів на основному рахунку підприємства банк приймає такі доручення та розрахункові документи на безспірне списання (стягнення) коштів й обліковує їх на позабалансовому рахунку № 9803  «Розрахункові

документи, не сплачені в строк через відсутність коштів у платників», виконуючи платежі згідно з черговістю, встановленою чинним законодавством. Якщо законодавством не визначено черговість виконання платежів, то такі документи виконуються банками у календарній черговості їх надходження.

Якщо на кореспондентському рахунку банку недостатньо коштів для виконання розрахункових документів на перерахування (стягнення) коштів з рахунка клієнта, банк їх приймає та обліковує на позабалансовому рахунку № 9804 «Розрахункові документи не сплачені в строк через відсутність коштів у банку».

Розрахунки з використанням платіжного доручення

У тому разі, якщо одержувач коштів не має рахунка в установі банку або розрахунки безпосередньо з одержувачем коштів платіжними дорученнями неможливі, підприємство може здійснювати перерахування коштів гарантованими платіжними дорученнями через підприємства зв'язку.

За допомогою гарантованих доручень підприємство може здійснювати без обмеження суми перекази коштів:

-         на ім'я окремих громадян - коштів, що належать їм особисто (пенсії,
аліменти,   заробітна   плата,   витрати   на   відрядження,   авторський
гонорар тощо);

-         підприємствам - на видатки для виплати заробітної плати, за організо­
ваний набір робітників, для заготівлі сільськогосподарської продукції.

Гарантоване доручення може бути прийняте до платежу тільки в повній сумі.

Підприємство-платник здійснює перекази коштів через відділення зв'язку поданням гарантованого банком доручення, в якому вказується конкретне підприємство зв'язку, з рахунка якого сплачуватиметься переказ. До всіх примірників доручення додається належно оформлений список одержувачів переказів (підписи, печатка, загальна сума цифрами та прописом) із зазначенням тих, хто одержує гроші та на які цілі. Крім того, підприємство подає відділенню зв'язку заповнені бланки переказів.

Платник, який бажає виконати розрахунки гарантованими дорученнями, подає в установу банку, що його обслуговує, платіжне доручення в трьох примірниках.

Після перевірки правильності оформлення доручення його сума списується установою банку з рахунка платника й депонується на аналітичному рахунку «Розрахунки гарантованими платіжними дорученнями».

Розрахунки з використанням гарантованого платіжного доручення

Платіжна вимога-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

- верхня - вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

нижня — доручення платника своєму  банку перерахувати з його рахунка суму постачальникові.

Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і надсилається безпосередньо платникові. Доставку платіжних вимог-доручень може здійснювати банк одержувача через банк платника.

З метою гарантованої прискореної доставки платником вимог-доручень рекомендується передавати їх у комплекті з розрахунковими та вивантажувальними документами за поставлену згідно з договором (угодою) продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо).

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цього розрахункового документа і здає його в банк, що його обслуговує. Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом двадцяти календарних днів із дня виписки. День заповнення вимоги-доручення не враховується.

Банк приймає до оплати вимоги-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника.

У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він про мотиви відмови повідомляє безпосередньо одержувача коштів у порядку і в строки зазначені в договорі.

Розрахунки з використанням платіжної вимоги-доручення

Розрахунки з використанням чеку

Чек - це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) установі банку (банку-емітента), яка веде його рахунок, списати чекотримачеві зазначену в чеку суму коштів.

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Не дозволяються розрахунки чеками між фізичними особами.

При розрахунках чеками в економічні відносини між собою вступають такі суб'єкти:

-         чекодавець - юридична або фізична особа, яка здійснює оплату за
допомогою чека та підписує його;

-         чекотримач- підприємство, яке є одержувачем коштів за чеком;
банк-емітент — банк, що видає чекову книжку (розрахунковий Чек)
підприємству або фізичній особі.

Потрібно зазначити, що у сфері безготівкових розрахунків використовуються розрахункові чеки. Чеки, які використовуються для одержання готівки з рахунків, відкритих у банках, називаються грошовими чеками. Термін дії чекової книжки-один рік. За погодженням з установою банку термін дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений.

Чек містить такі елементи:

а)назву «розрахунковий чек»;

б)назву власника чекової книжки та номер його рахунка;

в)назви банку емітента і його номер МФО;

г) ідентифікаційні коди чекодавця та чекотримача;

д) назву чекотримача;

є)доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму; є)призначення платежу;

ж)      число, місяць та рік складання чека, місце складання чека;

з) підписи чекодавця та відбиток печатки.

Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається недійсним і повертається банкові чекодавця без виконання.

Чек із чекової книжки пред'являється до виконання в банк чекотримача протягом десяти календарних днів (день виписки чека не враховується).

Для отримання чекової книжки підприємство подає до банку-емітента заяву в одному примірнику.

Розрахунки з використанням розрахункового чека

У заяві й талоні до неї чекодавець проставляє номер рахунка, з якого сплачуватимуться чеки.

Гарантована оплата чеків забезпечується депонуванням коштів на окремому рахунку «Розрахунки чеками». Для цього разом із заявою на видачу чекової книжки в банк подається платіжне доручення на перерахування коштів на аналітичний рахунок «Розрахунки чеками».

Покриттям чека в установі банку можуть бути також кошти на відповідному рахунку чекодавця, але не більше суми, яка гарантується банком за узгодженням із чекодавцем. В останньому випадку банк може гарантувати чекодавцю, при тимчасовій відсутності коштів на його рахунку, сплату за чеками за рахунок коштів банку.

Чекотримач здає в банк чеки разом із трьома примірниками реєстрів -якщо рахунки чекодавця і чекотримача ведуться в одній установі банку, й у чотирьох примірниках - на кожну установу банку окремо - якщо рахунки чекодавця і чекотримача ведуться в різних установах банків. Реєстр вміщує повну інформацію про чеки, що надходять до установи банку.

Якщо чекодавець і чекотримач обслуговуються в одній установі банку, після перевірки правильності складання реквізитів чека і реєстру кошти списуються з відповідного рахунка чекодавця та зараховуються на рахунок чекотримача на підставі першого примірника реєстру.

Для здійснення розрахунків чеками між клієнтами різних банків банк чекотримача зобов'язаний прийняти чек із реєстром та разом з другим та третім примірниками реєстру інкасувати чек спецзв'язком до банку-емітента. У цьому випадку кошти на рахунок чекотримача зараховуються тільки після отримання їх із банку-емітента.

Після отримання чека разом із двома примірниками реєстру банк-емітент перевіряє правильність оформлення чека та ін. і перераховує кошти на рахунок чекотримача.

Розрахунки з використанням акредитиву

Акредитив - це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:

виконати  платіж третій  особі  (бенефіціару)  за поставлені  товари, виконані роботи й надані послуги;

-   надати повноваження іншому (виконуючому) банкові здійснити цю
оплату.

При розрахунках акредитивами виникають економічні відносини між чотирма суб'єктами:

-         заявник акредитива - платник, який звернувся до банку, що його
обслуговує, для відкриття акредитива;

-         банк-емітент  -   банк  платника,  що  відкриває  акредитив   своєму
клієнтові;

-         бенефіціар -    юридична    особа,      на    користь    якої виставлений
акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо);

-         виконуючий   банк   -   банк   бенефіціара   або   інший   банк,   що   за
дорученням банку-емітента виконує акредитив.

Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива. Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

а) покритий  - акредитив, при якому для здійснення платежів завчасно
бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-
емітенті або виконуючому банку;

б) непокритий - акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності
коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок
банківського кредиту.

Акредитиви бувають відкличні і безвідкличні:

Відкличний акредитив - акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом).

Безвідкличний акредитив - акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

В іншому (виконуючому) банку за дорученням банку-емітента можуть виконуватися акредитиви:

а)  депоновані - списанням коштів  з  аналітичного рахунка «Розрахунки акредитивами», відкритого у виконуючому банку;

б) гарантовані - наданням виконуючому банкові права списувати кошти з кореспондентського рахунка банку-емітента, відкритого при встановленні кореспондентських відносин між банками.

Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований.

Розрахунки з використанням акредитива

Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється у межах 15-ти днів з дня відкриття, не враховуючи нормативного терміну проходження документів спецзв'язком між банками.

Керівник установи банку-емітента має право за поданням заявника акредитива у разі необхідності продовжити строк дії акредитива на 10 днів, якщо це викликано зміною умов поставки та відвантаження продукції. Банк-емітент у свою чергу повідомляє про це виконуючий банк, а останній -бенефіціара.

Дата, зазначена в акредитиві, є останнім днем для оплати виконуючим банком документів за акредитивом.

Основні принципи використання безготівкових розрахунків в Україні

Механізм безготівкових розрахунків, їх форми, стандарти документів і документообіг визначає Інструкція Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України».

Ця Інструкція дозволяє суб'єктам підприємницької діяльності вільно обирати форми розрахунків, попередньо закріпивши їх договорами. Але, у свою чергу, банки повинні вивчати стан розрахунків і пропонувати клієнтам використовувати найбільш доцільні форми, враховуючи специфіку їх діяльності й організації взаємних відносин.

Організація безготівкових розрахунків повинна сприяти нормальному обігу коштів, забезпечувати безперервний хід реалізації продукції.

Основою безготівкового обороту є те, що платежі здійснюються банками на доручення клієнта шляхом списання коштів з його рахунку і зарахування їх на рахунок одержувача, вказаного клієнтом. Коли рахунки відкриті в різних банках, міжбанківські розрахунки проводяться з допомогою системи кореспондентських відносин. Отже, у платіжному обороті діють не тільки рахунки платника й одержувача коштів, а й рахунки банків, що їх обслуговують.

ВИСНОВКИ

Безготівкові міжгосподарські розрахунки, формуючи переважну частину грошового обігу, реалізують наимасовіші відносини між економічними агентами нефінансового сектору ринку.

Підприємства у процесі господарської діяльності постійно розраховуються між собою, перераховуючи кошти на відкриті в банках рахунки за реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, тобто за товарні операції.

Значна частина безготівкових розрахунків підприємств припадає на так звані нетоварні операції: розрахунки з бюджетом, органами соціального страхування, управління, судочинства тощо.

Хоча порядок розрахунків у цих двох сферах однаковий, проте нормативно-правова база їх організації істотно відрізняється.

За товарними операціями форми розрахунків, порядок платежу, відповідальність сторін за невиконання платіжних зобов'язань тощо визначаються в їхніх договорах (контрактах). Умови та порядок розрахунків є обов'язковим і надзвичайно важливим розділом кожної такої угоди. Тому тут підприємства мають великі можливості вибору найдоцільніших для них форм розрахунків і способів платежу.

За нетоварними операціями порядок платежу та відповідальність за порушення платіжної дисципліни визначаються відповідними законодавчими актами. Тому тут права підприємств щодо вибору порядку розрахунків обмежені.

Правильний вибір форми розрахунків і способу платежу за товарними операціями є надзвичайно важливою справою як для платника (покупця, боржника), так і для одержувача платежу (продавця, кредитора).

Платники повинні: захистити себе від непоставки оплачених товарів чи поставки товарів з якісними характеристиками, що не відповідають договірним; купити товари навіть за відсутності достатньої суми платіжних засобів; звести до мінімуму свої витрати на оплату зобов'язань тощо.

Одержувачі грошей мають захистити себе від ризику неплатежу з боку покупців (боржників); створити сприятливі розрахункові передумови для реалізації своєї продукції (робіт, послуг) і не втратити вже завойованого сектору ринку; мінімізувати свої витрати на здійснення розрахунків з контрагентами тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.                              Банки и банковские операции: Учебник для вузов / Под ред. проф. Е. Ф. Жукова. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. — 471 с.

2.                              Банківська енциклопедія / Під ред. А. М. Мороза. — К.: Ельтон, 1993. —328 с.

3.                              Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. I. Савлук, М. Ф. Пуховкін та ін. / За ред. А. М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2000. — 384 с.

4.                              Банковское дело: Справочное пособие / Под ред. Ю. А. Бабичевой. — М.: Экономика, 1994. — 397 с.

5.                              Банковское дело: Учебник / Под ред. В. И. Колесникова, Л. П. Кроливецкой. — М.: Финансы и статистика, 1995. — 480 с.

6.                              Збірник виробничих ситуацій з навчальної дисципліни "Банківські операції" / Керівник авт. колективу А. М. Мороз. — К.: КНЕУ, 1998.—448 с.

7.                              Калина А. В., Кочетков А. А. Работа современного коммерческого банка; Учеб.-метод, пособие. — К.; МАУП, 1997. — 224 с.

8.                                Коммерческие банки / Э. Рид, Р. Коттер, Э. Гилл, Р. Смит. — М.: СП "Космополис", 1991. —480 с.

9.                                Кочетков В. Н. Анализ кредитоспособности клиентов. Кредитные риски; Учеб.-метод, пособие. — К.; УФИМБ, 1995. — 16 с.