Хімічна промисловість України

Зміст 

ВСТУП…………………………………………………………………………..3

1. Характеристика галузевої структури хімічної промисловості………4

2. Сировинна база хімічної промисловості………………………………5

3.Особливості розміщення галузей хімічної промисловості……………6

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..14

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………15 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

     Хімічна промисловість забезпечує народне господарство мінеральними добривами, содою, фарбами, паливно-мастильними продуктами, пластмасами, синтетичними волокнами та багатьма іншими видами сировини і матеріалів. Хімізація народного господарства України виявляється в широкому використанні мінеральних добрив у різних галузях та сферах народного господарства, у впровадженні хімічних технологій у промисловості й сільському господарстві, сприяє інтенсифікації виробничих процесів, економії витрат суспільної праці.

     Багатогалузева  хімічна промисловість України  випускає продукцію більш як 120 тис. найменувань. До її складу входить більше 200 підприємств, таких галузей: гірничо-хімічної, коксохімії, основної хімії, хімічних волокон, синтетичних волокон і пластмас, лакофарбових і синтетичних фарбників. Найбільш важливі галузі: гірничо-хімічна та основна хімія.

     Хімічний  комплекс  України  є  експортоорієнтованим  та імпортозалежним,  а  отже  він  перебуває  у  прямій  залежності  від трансформації конкурентного середовища у світовій хімічній промисловості та змін на світовому ринку хімічної та нафтохімічної продукції. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Характеристика  галузевої структури хімічної промисловості

     Хімічний  комплекс має велике значення в народному  господарстві України. Він відіграє важливу роль у розширенні асортименту  виробництва товарів народного  споживання.

     Хімічний  комплекс має складну структуру, яка включає:

• хімічну промисловість, у тому числі:
• гірничо-хімічну (добування мінеральної сировини),
• основну хімію (одержання солей, кислот, мінеральних добрив),
• промисловість хімічних волокон і тканин,
• промисловість синтетичних смол і пластмас,
• лакофарбову промисловість,
• промисловість синтетичних барвників;
• нафтохімічну промисловість, у тому числі: виробництво продуктів

органічного синтезу, шинну промисловість, гумово-азбестову;

• хіміко-фармацевтичну промисловість.

     Основу  хімічної промисловості становлять видобуток сировини, виробництво  мінеральних добрив і полімерних матеріалів.

     В Україні розвинута багатогалузева хімія і нафтохімія.

     У товарній продукції комплексу на хімічну промисловість припадає 69%, нафтохімічну – 23,3%, хіміко-фармацевтичну  – 7,7%. Фактично в кожній області  розташовані підприємства хімічного  комплексу.

     За  обсягами виробництва продукції  провідне місце в Україні посідають  області: Дніпропетровська – 17,6%; Луганська  – 13,6%; Київська – 9,7%; Одеська – 9,2%; м. Київ – 6,8%; Донецька – 6,8%; Івано-Франківська  – 6,7%; Чернігівська – 5,9%.

     Фінансові результати роботи хімічного комплексу  України до 2006 року представлені на рис.1.

Рис.1 Фінансові результати роботи  хімічного комплексу України у 2000-

2006 рр. 
 

2. Сировинна база хімічної промисловості

     Сировинна база хімічної промисловості надзвичайно  різноманітна і включає корисні  копалини, сільськогосподарську сировину, вторинні продукти промислової переробки, синтетичні хімічні матеріали, повітря  і воду.

     Неорганічна хімія переважно виробляє напівфабрикати, що використовуються в інших галузях  промисловості. Виняток становлять мінеральні добрива, котрі продукує окрема галузь.

     До  органічної хімії входять виробництва  вуглеводневої сировини, органічних напівфабрикатів, синтетичних матеріалів. Основною сировиною для хімії органічного синтезу є вуглеводні нафти, природний та супутній газ. Використовуються також вуглеводнисті сполуки, що одержуються з вугілля.

     Гірничо-хімічна  промисловість утворює сировинну  базу передусім для неорганічної хімії. Функцією гірничо-хімічної промисловості  є видобуток сировини: сірки, фосфатів і калійних солей, кухонної солі, карбонату.

     Основна хімія як галузь обіймає кислотну, содову промисловість та виробництво  мінеральних добрив. Сірчанокислотна  промисловість виробляє продукт, що потрібний у багатьох галузях  – сірчану кислоту. Основним джерелом є поклади самородної сірки, сірчаного  й залізного колчедану, нафти  й природного газу. Сірка міститься також у відходах металургійної промисловості. Промисловість мінеральних добрив виробляє азотні, фосфорні та калійні добрива. На азотні добрива припадає половина усього виробництва, а фосфорні й калійні добрива продукуються приблизно в однаковій кількості. Україна займає значне місце виробництві добрив. Виробництво кальцинованої соди зосереджено в районах залягання солей та вапняків; каустична сода ширше використовується, грунтуючись на виробництві хлору, що застосовується для випуску неорганічних продуктів, отрутохімікатів, полімерів.

     Промисловість хімії органічного синтезу використовує як сировину нафту. Це багатогалузеве виробництво. Підприємства тяжіють до районів нафтовидобутку, масового споживання нафтопродуктів та магістральних нафтопроводів.  

3. Особливості розміщення галузей хімічної промисловості

     Сучасне розміщення галузі сформувалося під  впливом географічних, економічних  і технічних факторів.

     Географія сировинних ресурсів, їх потужність, умови  залягання істотно впливають  на розміщення підприємств гірничо-хімічної промисловості. Зростання потреб у  нафті і газі, що стали основною сировиною в галузі органічного  синтезу і нафтохімічної промисловості, посилює вплив фактора сировинних ресурсів у розміщенні виробництва. Щоправда, наявність розгалуженої мережі трубопроводів зумовлює наближення виробництва до районів споживання.

     Обгрунтування розміщення конкретних хімічних виробництв пов’язане з урахуванням факторів, що випливають із структури витрат на одержання і споживання хімічної продукції. Це передусім:

– сировинний фактор (частка сировини і матеріалів в 1 т готового продукту);

– енергетичний фактор (витрати палива в умовних  тоннах на одну тонну готового продукту);

– водний фактор (розміри водоспоживання і  кількості стічних вод, які потребують очищення);

– трудовий фактор (виділення виробництв з високими затратами живої праці на одиницю  готової продукції);

– споживчий  фактор (наявність споживача готової  продукції).

У хімічній промисловості більше, ніж в інших  галузях, використовується вода. Для  виробництва 1 т хімічних волокон  потрібно у 25 разів більше води, ніж для виплавляння 1 т чавуну, і вдесятеро більше, ніж для виплавляння 1 т міді, свинцю або цинку. Загалом норми витрати води у хімічній промисловості коливаються від 50 м3 у виробництві хлору й соди – до 6000 м3 у виробництві синтетичних волокон. Фактор водомісткості дуже обмежує можливості вибору при розміщенні підприємств хімічної промисловості. Це тим більш важливо, що чимало видів сировини зустрічається у маловодних місцевостях.

     У багатьох галузях хімічної промисловості  спостерігається висока потреба  у паливі та енергії. Наприклад, для  виробництва синтетичного каучуку  на базі ацетилену необхідно 15 тис. кВт-год, а фосфору – до 20 тис. кВт-год на 1 т продукції. При виробництві багатьох видів синтетичної продукції поглинається теплова енергія – пара. Тому дуже часто хімічні виробництва орієнтують лише на паливно-енергетичний фактор.

Енергомісткість основних підгалузей хімічної промисловості, %

     Споживчий фактор поширюється переважно на галузі основної хімії – на виробництво  мінеральних добрив (крім калійних) та сірчаної кислоти. У галузях хімії  органічного синтезу споживач має  важливе значення лише при розташуванні підприємств кінцевої продукції. У цих випадках важливий також вибір робочої сили.

     На  форми розташування хімічної промисловості  також впливає технологічний  фактор. Якщо виробництво не схильне  до внутрішньогалузевого комбінування і являє собою технологічно самостійні спеціалізовані підприємства, воно не зосереджується на певній території. Таким є виробництво мінеральних добрив, фарб, лаків, переробка пластмас. Навпаки, якщо комбінування є необхідною умовою функціонування підприємств, їх розміщення має форму взаємопов’язаних виробництв-комплексів. Такими є нафтохімічні комплекси, що виробляють полімерні матеріали та напівфабрикати для їхнього одержання, барвники та неорганічні хімікати.

     Дуже  важливим фактором, що впливає на розміщення хімічних виробництв, є утворення  різноманітних твердих, рідких і  газоподібних відходів. Особливо багато відходів у гірничій хімії. Значення кожного фактора випливає з структури витрат на виробництво продукції в хімічній і нафтохімічній промисловостях.

     Вирішальний вплив на основні фактори, що визначають вибір району розміщення хімічних виробництв, має науково-технічний прогрес. Істотно змінюється значення сировинного та енергетичного факторів. Поступово зменшується їх граничний вплив. Впроваджуються безвідходні технології, автоматизація виробництва.

     Ефективність  розміщення окремих підприємств  у хімічній промисловості прямо  залежить від форм організації виробництва: концентрації, спеціалізації, кооперування й комбінування. Особливо ефективною є концентрація виробництва, зумовлена значною фондомісткістю виробництва, великою потребою народного господарства в хімічній продукції, високими темпами науково-технічного прогресу. Виробництво слід концентрувати як на основі збільшення підприємств, так і завдяки підвищенню потужності діючих агрегатів і технологічних ліній, від чого зростатиме заводська концентрація. Концентрація виробництва має свої раціональні межі, порушення яких призводить до зниження ефективності її. Зростання обсягів виробництва зумовлює підвищення транспортних витрат на доставку сировини, палива й води, збільшує радіус перевезення готової продукції, строків будівництва, небезпеку виникнення аварійних ситуацій. Так. підвищення за один рік потужності агрегатів для виробництва, етилену від 50 до 300 тис. т знижує виробничі витрати вдвоє, а від 300 до 500 тис. т – тільки на 7 %.

     Оптимальний розмір виробництва залежить від  багатьох факторів – розвитку транспорту (особливо трубопровідного), забезпечення сировиною, наявності трудових ресурсів, надійності технологічних апаратів тощо.

Спеціалізацію виробництва в хімічній промисловості  слід здійснювати одночасно з  кооперуванням, що створює сприятливі умови для організації неперервних технологічних процесів, створення спеціалізованої техніки, нових форм організації праці, впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва; підвищує рівень використання устаткування і виробничих потужностей; спрощує виробничу структуру хімічних підприємств; удосконалює матеріально-технічне постачання і збут; активно сприяє зростанню продуктивності праці.

     Рівень спеціалізації в основних підгалузях хімічної промисловості різний. У багатьох з них профільна продукція не є головною, що пояснюється високою ефективністю комбінування, яке зумовлюється наявністю великої кількості процесів, що грунтуються на послідовній і комплексній переробці мінеральної та органічної сировини, значними масштабами виробництва напівпродуктів, які характеризуються низькою транспортабельністю, високим рівнем споживання паливно-енергетичних ресурсів, наявністю потужних обслуговуючих і допоміжних цехів.

     Комбінування  виробництва поєднується з його концентрацією і зменшує в  нафтохімічній промисловості використання нафти й газу на 25-31 %, а в промисловості  хімічних волокон – зниження собівартості 1 т волокна на 4 %. Комбінування на базі комплексної розробки родовищ  або комплексного використання сировини, утилізації відходів дає змогу успішно  розв’язувати проблеми охорони навколишнього  середовища.

     За  особливостями розміщення хімічна  і нафтохімічна промисловість є  однією з найскладніших. Численні міжгалузеві, внутрішньогалузеві та технологічні зв’язки, широкий асортимент продукції, використання великої кількості палива, енергії та води зумовлюють своєрідність територіальної організації хімічної промисловості.

     Хімічна промисловість найбільш розвинена  в Донбасі, Придніпров’ї, Прикарпатті  та Присивашші. Добуванням і збагаченням  сировини займається гірничо-хімічна  промисловість, яка отримала розвиток у трьох районах:

– Прикарпаття  – видобуток нафти, газу, озокериту, природної сірки (Роздольське і  Новояверівське родовища), калійних солей (Калуське і Стебниківське), кухонної солі (Солотвинське) та соляних розчинів в Івано-Франківській області;

– Донбас – видобуток вугілля, крейди, вапняків, кам’яної солі (Артемівське) тощо;

– Присивашшя – видобуток хімічних сполук з  ропи Сивашу, газу, в перспективі  – нафти.

     Основна хімічна промисловість виробляє кислоти, соду, луги, мінеральні добрива. На них припадає найбільша кількість  валової продукції хімічного  комплексу (40%). Содове виробництво, зосереджене  у Донецькому районі, при розміщенні орієнтується на потужну сировинну  базу, – ресурси кам’яної солі та вапняків у Слов’янську і Лисичанську.

     Підприємства, що виробляють кислоти, розміщуються, як правило, поблизу споживачів, бо їх продукція визначається низькою  тран-спортабельністю. Найбільші підприємства з виробництва сірчаної кислоти  розташовані в містах: Рівному, Новому Роздолі, Костянтинівці, Дніпродзержинську.

  У Донбасі зосереджена майже третина виробництва всієї галузі. На Луганщину припадає 17% випуску хімічної та нафтохімічної продукції. В області сформувався Лисичансько-Рубіжанський промисловий вузол хімічної спеціалізації. На Донеччині створено потужний Горлівсько-Слов’янський промисловий вузол, на Дніпропетровщині – Дніпропетровсько-Дніпродзержинський вузол, на Львівщині – Дрогобицько-Бориславський, Львівський та інші промислові центри. Великі промислові центри є також в Івано-Франківській, Сумській областях, у Причорномор’ї. Важливими регіонами хімічного виробництва стали Київ, Чернігів, Рівне.

     Україна займає одне з провідних місць  у світі і має великі експортні  можливості щодо мінеральних добрив. Це визначається сировинним фактором – наявністю багатих родовищ калійних солей і фосфоритів. Калійні солі є в Прикарпатті (Калуш, Стебник), а фосфорити – у Донбасі та Придністров’ї. Наявність сировини дозволила Україні створити розвинену технологічну базу для виробництва мінеральних добрив на експорт. Більше 90% експорту мінеральних добрив становлять азотні добрива, а їх головними покупцями є Китай, Індія, Бразилія, Туреччина, Молдова, Туркменистан. Заводи по випуску азотних добрив на основі переробки природного газу споруджені у Рівному, Черкасах, Лисичанську.

     Продукцією  гірничо-хімічної промисловості є  калійні солі Калуша і Стебника, сірка Роздолу та Яворова, кам’яна  сіль Артемівська і Слов'янська, вапняки Донецької області та Автономної Республіки Крим. Галузь в основному сконцентрована у Карпатському. Донецькому і Придніпровському економічних районах.

     Розміщення  коксохімічної промисловості зорієнтоване на сировину – кам’яне вугілля  та споживача – виробництво чорних металів. Протягом багатьох десятиріч  Україна експортувала кокс у Росію (1,5–2,0 млн. т щорічно), країни східної Європи (біля 4 млн. т щорічно). В останні роки виробництво коксу скоротилось. Обсяг його експорту становить не більше 0,6 млн. т на рік. Коксохімічне виробництво зосереджене на 16 підприємствах в Донбасі та Придніпров’ї.

     У хімічній промисловості широко використовуються кислоти. Найбільш масово застосовується сірчана кислота, сировиною для  виробництва якої є самородна  сірка, що видобувається в західній частині республіки (близько 2 млн т у рік), сірчані колчедани, які привозяться з Уралу, сірчані домішки в газах тощо. У зв’язку з низькою транспортабельністю сірчаної кислоти її виробляють переважно в місцях споживання. Оскільки найкрупнішими споживачами цього хімічного продукту є підприємства по виробництву фосфатних добрив, основні центри випуску цих добрив є одночасно центрами виробництва сірчаної кислоти (Суми, Вінниця, Одеса, Костянтинівка). Сірчану кислоту виробляють також коксохімічні заводи, розташовані у Придніпров’ї і Донбасі.

     Нафтопереробна  промисловість зосереджена в  районах видобування нафти, в  портових містах України, у Донбасі. Придніпров’ї. Прикарпатті та центральній  частині України. Це нафтопереробні підприємства Одеси, Херсону, Бердянська. Кременчука, Лисичанську, Запоріжжя, Вінниці, Дрогобича. Борислава, Надвірної та Львова. На базі нафтопереробки, виробництва сажі, переробки довізного синтетичного і натурального каучуку розвивається нафтохімічна промисловість.

Україна – раніше основний регіон виробництва  соди (центрами випуску цієї продукції  є також Білорусія і Урал). Підприємства содового виробництва у своєму розміщенні тяжіють до сировини – вапняків та кухонної солі.                 Напрочуд сприятливі умови для розташування содового виробництва є у Донбасі (Слов’янську та Лисичанську) та в Криму (Красноперекопськ). Відмітною особливістю содового виробництва є висока питома вага випуску кальцинованої соди.

     В Україні організовано виробництво  лакофарбових матеріалів, їх випуск налагоджено  в багатьох містах усіх регіонів (Дніпропетровськ, Маріуполь, Донецьк, Харків, Кривий Ріг, Київ, Ніжин, Львів, Борислав, Одеса  та ін.).

Гумова  промисловість виробляє тисячі найменувань  різноманітної продукції. Вона представлена Дніпропетровським шинним, Білоцерківським комбінатом шин та гумоазбестових виробів, Київським АТ “Київ-Гума”. Київським і Сумським регенераторними заводами, підприємствами у Бердянську, Запоріжжі. Харкові, Одесі, Ніжині та інших містах. Сажу виробляють у Дашаві, Стаханові та Кременчуці.

     Підприємства  з виробництва смол і пластмас розміщені в районах видобутку  кам’яного вугілля, нафти, газу (Донбас, Придніпров’я).

     Значне  місце у хімічній промисловості  належить фармацевтиці. Перше промислове підприємство хіміко-фармацевтичного профілю в Україні виникло в 80-х роках XIX ст. в Одесі. В 1881 р. почало працювати спеціалізоване підприємство в Києві. Хіміко-фармацевтичні підприємства були споруджені в Миколаєві, Харкові, Кременчуці, Львові та інших містах. У повоєнні роки збудовано Київський завод медичних препаратів; центрами виробництва вітамінів є Київ, Умань, Одеса. Найбільшими центрами фармацевтичної промисловості в Україні є: Київ, Львів, Одеса, Луганськ, Лубни, Горлівка та ін.

ВИСНОВКИ

     Хімічний  комплекс має велике значення в народному  господарстві України. Він відіграє важливу роль у розширенні асортименту  виробництва товарів народного  споживання.

Хімічний  комплекс має складну структуру, яка включає:

– хімічну  промисловість, у тому числі: гірничо-хімічну (добування мінеральної сировини), основну хімію (одержання солей, кислот, мінеральних добрив), промисловість  хімічних волокон і тканин, промисловість  синтетичних смол і пластмас, лакофарбову  промисловість, промисловість синтетичних  барвників;

– нафтохімічну промисловість, у тому числі: виробництво  продуктів органічного синтезу, шинну промисловість, гумово-азбестову;

– хіміко-фармацевтичну  промисловість.

     Найважливіше  значення для розміщення галузей  хімічного комплексу мають сировинний, паливно-енергетичний та споживчий  фактор. Сировина для хімічної промисловості  має особливе значення. Її частка у  собівартості готової продукції  коливається від 45% до 90%.

     Сировинна база хімічної промисловості надзвичайно різноманітна і включає корисні копалини, сільськогосподарську сировину, вторинні продукти промислової переробки, синтетичні хімічні матеріали, повітря і воду.

     Хімічна промисловість найбільш розвинена  в Донбасі, Придніпров’ї, Прикарпатті  та Присивашші. Добуванням і збагаченням  сировини займається гірничо-хімічна  промисловість, яка отримала розвиток у трьох районах:

– Прикарпаття  – видобуток нафти, газу, озокериту, природної сірки (Роздольське і  Новояверівське родовища), калійних солей (Калуське і Стебниківське), кухонної солі (Солотвинське) та соляних розчинів в Івано-Франківській області;

– Донбас – видобуток вугілля, крейди, вапняків, кам’яної солі (Артемівське) тощо;

– Присивашшя – видобуток хімічних сполук з  ропи Сивашу, газу, в перспективі  – нафти. 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

1. Н.В. Тарасова, Л.В. Богачова «Оцінка трансформаційних процесів в    хімічному комплексі України»

2. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / Є. П. Качан, М.О. Ковтонюк, М.О. Петрига та ін.; За ред. Є. П. Качана.– К.: Вища школа, 1998

3. Розміщення продуктивних сил: Підручник/ Єрьомін С. - К.: Знання, 2003

4.  Статистичний довідник України за 2006 р. [Текст]. − К. : Консультант, 2007.

5. Шубін О.О. «Стан розвитку українського ринку хімічної продукції в контексті світових тенденцій»