Хутряні товари

ХУТРЯНІ ТОВАРИ

1. Споживчі  властивості хутряних товарів  і методи їх визначення

З давніх часів шкурки диких звірів та свійських тварин широко використовували для виготовлення хутряного одягу та речового майна. Хутряні товари мають високі естетичні, ергонадійність. Естетичні властивості характеризують відповідність виробу естетичним смакам і потребам споживачів, що склалися під виливом моди та стильової спрямованості. Високі естетичні властивості хутряних виробів зумовлені природною красою хутра. Яскрава й різноманітна палітра забарвлення шкурок, насиченість відтінків і неповторний природний колір надають особливої оригінальності й виразності та неповторного колориту виробам із хутряних напівфабрикатів.

Оригінальне розміщення і поєднання в деталях виробів різних комбінацій хутра, різних за фактурою, довжиною волосяного покриву та кольором, фарбування їх різними способами, облагороджування та імітація під цінні види хутра дають змогу задовольняти величезну гаму естетичних смаків покупців.

Ергономічні властивості хутряних виробів визначаються гігієнічними, фізіологічними та психологічними показниками. Хутряні товари мають високі теплозахисні властивості, добру повітро- і паропроникність, достатню водо- й високу вітростійкість.

Фізіологічні властивості хутряних товарів характеризуються масою виробу і залежать від товщини шкіряної тканини хутряного напівфабрикату, висоти й густоти волосяного покриву Позитивне психологічне сприйняття властивостей хутряних виробів створюється їх шовковистістю, м'якістю, пухнастістю й

Технологічні властивості, які визначаються зручністю розкроювання і можливістю складання та набору шкурок для виробу, залежать від площі й конфігурації шкурок, колористичної гами волосяного покриву тощо.

Надійність хутряних виробів визначається їх моральною і фізичною довговічністю, а також тим, що ці вироби добре зберігаються і мають відповідну ремонтопридатність. Естетичні властивості хутряних виробів тісно пов'язані з мінливим впливом моди, але різняться чіткою і виразною формою, завдяки якій виріб довго залишається модним і красивим.

Фізична довговічність  хутряних виробів визначається видом  напівфабрикату, властивостями його шкірної тканин и (міцністю зв'язку волосяних стрижнів зі шкірною тканиною, стійкістю до куйовдження та ін.), а також сортністю.

Вироби зі шкурок першого  сорту можуть служити в 1,5—2 рази довше, ніж зі шкурок другого сорту, і в 3—5 разів довше, ніж зі шкурок третього сорту. Тому деякі види хутряних виробів (пальто, головні убори) із напівфабрикатів третього сорту із низькою зносостійкістю (заєць, кролика ін.) не виготовляють. Довговічність хутряних виробів визначається формостійкістю та стійкістю напівфабрикатів до старіння й пошкодження міллю, іншими комахами й мікроорганізмами, а також значною мірою залежить від умов їх зберігання і транспортування. Вироби із хутряних напівфабрикатів досить ремонтопридатні, тому під час використання за призначенням легко збільшувати строк їх експлуатації, не знижуючи естетичних, а також ергономічних властивостей.

Споживчі властивості хутряних товарів зумовлені сукупністю споживчих властивостей волосяного покриву, шкірної тканини і шкурки в цілому.

2.Споживчі властивості волосяного покриву

Основними показниками  споживчих властивостей волосяного покриву хутряних напівфабрикатів є довжина, висота, густота, пишність, міцність, еластичність та м'якість.

Висоту волосяного покриву вимірюють від шкірної тканини до кінчиків волосся у невипрямленому стані. Довжина волосяного покриву — це довжина волосся (переважно остьового) від основи до кінчиків у розпрямленому стані, яка залежить здебільшого від середовища існування звіра. Довжина остьового волосся звірів, які живуть під землею, невелика — 8—25 мм і рівномірна на різних ділянках шкурки; у звірів, які ведуть наземний спосіб життя, довжина остьового волосся сягає 100 мм у росомахи і 150 мм — у бурого ведмедя.

Крім середовища існування  на довжину волосяного покриву істотно впливають вид, стать і вік тварини, кряж чи порода, сезон заготівлі, топографічна ділянка (рис. 1) та ін.

За довжиною остьового волосся хутряні напівфабрикати поділяють на п'ять груп:

• особливо довговолосі — понад 90 мм (вовк, росомаха, єнот);
• довговолосі — від 50 до 90 мм (лисиця, песець, бобер, видра);
• середньо довговолосі — віл 25 до 50 мм (соболь, куниця, нутрія, норка);
• коротковолосі — від 15 до 25 мм (горностай, байбак, хом'як);
• особливо коротковолосі — до 15 мм (кріт, ховрах).

Від довжини волосяного покриву істотно залежать теплозахисні властивості та зносостійкість хутряного напівфабрикату. Висота волосяного покриву характеризується товщиною шару волосся від поверхні шкірної тканини до кінців більшості покривного волосся. За висотою волосяного покриву хутряний напівфабрикат, так само як і за довжиною, поділяють на п'ять груп: особливо високоволосі, високоволосі, середньовисоко-волосі, низьковолосі, особливо низьковолосі, що залежить переважно від довжини напрямного та остьового волосся. Проте повної відповідності між висотою волосяного покриву й довжиною волосяних стрижнів немає. Це пояснюється тим, що висота волосяного покриву, крім довжини, визначається також звивистістю, кутом нахилу і густотою основних типів волосяних стрижнів. Висота волосяного покриву одного й того самого виду тварин зазвичай менша від його довжини. Що більша довжина волосся й вищий шар волосяного покриву, то вищі теплозахисні властивості напівфабрикатів.

Рис. 1. Топографічні ділянки хутряної шкурки:

1 - лапи; 2 - огузок; 3 - хребет;

4- загривок; 5- шия; 6 – вухо;

7- голова; 8- бік; 9 - хвіст; 10 - пах;

11 – черево, 12 - душка

Густота волосяного покриву визначається кількістю волосяних стрижнів різних категорій на одиниці площі шкурки. Кожен вид хутряного напівфабрикату має певну густоту волосяного покриву, яка може змінюватися залежно від породи, статі, віку, сорту, топографічної ділянки, індивідуальної мінливості та інших чинників.

Волосяний покрив шкурок звірів, поширених у північних районах, густіший, ніж у південних. Зимові шкурки густіші за літні. Найгустіший волосяний покрив на тих частинах тіла, які піддаються найбільшому охолодженню: у земноводних — на животі, у наземних — на хребті й огузку. На 1см² площі хребта білки близько 10тис. волосин, на животі — 6,5тис., песця — відповідно 21 і 6,5тис., кролика — 1,7 і 1,5тис., ондатри - 10 і 14тис., видри - 34 і 50тис., бобра - 30 і 34тис. Густоту волосяного покриву визначають підрахунком кількості волосин на одиниці площі шкурки або волосяних сумок на мікрозрізах, а також за допомогою радіометричних густомірів. Чим більша густота волосяного покриву, тим більші теплозахисні властивості хутряного напівфабрикату. Крім того, густота волосяного покриву впливає на масу й довговічність шкурки, а також формує естетичні властивості напівфабрикату.

За густотою волосяного покриву хутряні напівфабрикати поділяють на:

• особливо густоволосі — понад 20 тис. волосин (видра, бобер, песець, заєць-біляк);
• густоволосі — від 12 до 20тис. (соболь, заєць-русак, кролик, ондатра);
• середньо густоволосі — віл 6 до 12тис. (лисиця, вовк, куниця, білка);
• рідковолосі — віл 2 до 6 тис. (борсук, байбак, каракуль, овчина);
• особливо рідковолосі — до 2 тис. (ховрах, хом'як, ведмідь).

Щільність волосяного покриву характеризується площею поперечного перерізу волосини, який припадає на одиницю площі шкурки, і прямо пропорційно залежить від густоти волосся й діаметра волосин. Від щільності волосяного покриву, його густоти й висоти залежать вітро- та водостійкість хутряною напівфабрикату.

Колір волосяного покриву істотно впливає на естетичні властивості шкурки. Натуральне забарвлення хутряних напівфабрикатів характеризується великою різноманітністю кольорів і відтінків. За характером розміщення пігментованих, забарвлених волосин розрізняють шкурки з однотонним (горностай, видра, колонок) і плямистим (леопард, рись, бурундук) забарвленням. Колір волосяного покриву змінюється залежно від пори року і місця заготівлі шкурок звіра (кряжа), топографічної ділянки. Колір волосся на хребті зазвичай відрізняється від кольору його на животі. Кольорова гама волосяного покриву значно розширюється через зональне забарвлення стрижня волосин по довжині (кролик, шиншила). наявність ості різного кольору (платинова лисиця, кольоровий каракуль). Деякі види звірів (песець голубий, кролик і лисиця сріблясто-чорні) мають біле кільце гранул і чорні кінчики волосся, які утворюють вуаль. Шкурки норки, лисиці, соболя, ондатри й каракулю поділяють за кольорами.

Оцінюючи забарвлення  волосяного покриву, звертають увагу  на його чистоту, тобто на однотонність. Чим менше в ньому волосся з відтінками, які відрізняються від основного тону, тим вища цінність шкурки.

Для пофарбованих шкурок важливе значення має стійкість  фарбування волосяного покриву до сухого тертя, яка установлюється стандартами на всі види фарбованого напівфабрикату. Світлостійкість фарбування шкурок характеризується здатністю фарбувань тривалий час зберігати свій тон і яскравість під впливом погодних умов.

Блиск поверхні волосся характеризує його здатність відбивати промені світла, які на нього падають. Інтенсивність і характер блиску залежать від щільності укладання волосся, гладкості поверхні та ступеня звивистості волосяних стрижнів. Блиск напрямного й остьового волосся зазвичай більший, ніж пухового. Він може бути шовковистим (соболь, норка), малошовковистим і склоподібним (каракуль). За інтенсивністю блиску розрізняють волосяний покрив із сильним, середнім, слабким блиском і матовий. Блиск істотно впливає на цінність шкурок (особливо каракулю), тому хутряні напівфабрикати за ступенем і характером блиску сортують і порівнюють зі пі курками — еталонами блиску.

Остистість волосяного покриву визначає красу хутра і залежить від ступеня розвитку колючого й пухового волосся. У різних видів хутряних напівфабрикатів на один покривний волосяний стрижень припадає від 4 до 300 пухових волосин.

Хутряні напівфабрикати за розвитком покривних волосяних стрижнів (остистістю) поділяють на:

• сильноостисті — на один покривний стрижень припадає 4—20 пухових волосин;
• малоостисті — 60—300.

Пишність волосяного покриву — досить важлива характеристика деяких видів хутра, що визначає їх естетичні властивості. Залежить від висоти, густоти, еластичності й міцності волосся. За пишністю хутряний напівфабрикат поділяють на: особливо пишний (песець, лисиця); пишний (куниця, соболь, горностай); середньопишний (норка, білка, ондатра); низькопишний (кріт); особливо низькопишний (ховрах, нерпа). Для особливо пишних і пишних видів хутра характерна рухливість волосяного покриву під дією струменя повітря. Ця властивість важлива під час оцінювання естетичних властивостей хутряних напівфабрикатів.

Муаристість — незначна хвилястість окремих груп волосся, яка створює красивий малюнок на шкурках ненароджених ягнят каракульських і грубововнових порід овець, шкурках хутряного жеребка, опойка, козлика.

Міцність волосся — одна із найважливіших властивостей волосяного покриву, що визначає зносостійкість хутра і залежить від товщини волосини та її мікробудови (товщини кіркового й серцевинного шарів) (рис. 2,3, 4).

Тонке пухове волосся  видри, яке майже повністю складається із кіркового шару, міцніше за більш товсте із розвиненою серцевиною волосся північного оленя.

Рис. 2. Схема будови стрижня волосини

1 - лускатий; 2 - серцевинний;

3 – кірковий шари

Міцність волосся визначають розтягуванням і багаторазовим  вичинюванням шкури. При розтягуванні вона виражається величиною розривного навантаження, яке характеризує абсолютну міцність, та величиною розривного напруження, що характеризує зусилля при розриванні, яке припадає на одиницю площі поперечного перерізу волосини. Міцність волосся за багаторазового згинання характеризується кількістю згинів до повного руйнування волосяного стрижня і визначається ступенем деформації зовнішнього шару волосини. Чим менша деформація зовнішнього шару волосяного стрижня, тим більша його довговічність.

Міцність волосся залежить від різних чинників - температури, вологості повітря, ультрафіолетового опромінення і величини механічних деформацій. Вона неоднакова на різних топографічних ділянках, значно знижується при фарбуванні, відбілюванні та облагородженні.

Міцність зв'язку волосся зі шкірною тканиною у різних видів напівфабрикатів неоднакова і визначається глибиною залягання волосяних сумок у шкірній тканині та щільністю дерми. Вона може змінюватися за життя тварини залежно від пори року, а також у процесі первинного оброблення, консервування, вичинювання та зберігання шкурок. Дублення й фарбування зміцнюють зв'язок волосся зі шкірною тканиною. Міцність цього зв'язку характеризується зусиллям, яке потрібне для відривання пучка волосся від шкірної тканини площею 1мм². Дуже міцний зв'язок волосяного покриву зі шкірною тканиною (волосяний стрижень при вириванні обривається) у шкурок видри, морського котика, норки, росомахи, а найменший — у шкурок зайця, кролика (волосся випадає навіть при легкому погладжуванні).

Пружність волосяного покриву — це показник його здатності відновлювати початковий вигляд і стан після усунення деформації та навантаження. Пружність визначають за величиною залишкової деформації волосяного покриву після стискання. Цей показник залежить віл мікробудови, товщини, ступеня зрілості та категорії волосся, а також від густоти волосяного покриву. Чим вища пружність волосяного покриву, тим вища фізична довговічність і збереженість хутряних напівфабрикатів.

Звалюваність — здатність волосяного покриву утворювати повстеподібну масу. Ця його негативна властивість зменшує довговічність хутряних напівфабрикатів і залежить від густоти та м'якості волосяного покриву, співвідношення остьового й пухового волосся, товщини й довжини волосяних стрижнів, будови лускатого шару та ін.

Збільшення вологості волосся, нерівномірності лускатого шару, недостатнє змащування стрижнів волосся виділеннями потових залоз збільшують звалювання волосяного покриву.

Звалювання виникає  переважно на хутряних напівфабрикатах зі шкурок голубого песця, сріблясто-чорних і червоних лисиць.

М'якість волосяного покриву залежить від мікроструктури волосин, їх товщини й довжини, кількісного співвідношення покривного й пухового волосся і змінюється залежно від топографічної ділянки шкурки, сезону року, географічного району розповсюдження тварин, статі, віку та інших чинників. За органолептичною оцінкою умовно розрізняють шкури особливо м'які (шовковисті), м'які, напівм'які, грубуваті, грубі.

Споживчі властивості  шкірної тканини хутряних напівфабрикатів. Основними показниками шкірної тканини, які характеризують її властивості, є такі: товщина, щільність, міцність при розтягуванні, пластичність, намочуваність, гігроскопічність.

Товщина шкірної тканини визначає надійність хутряного напівфабрикату. впливає на його технологічні й ергономічні властивості. Вона коливається в межах 0,1 —2 мм. Чим більша товщина шкірної тканини, тим міцніший хутряний напівфабрикат, кращі його теплозахисні властивості, вітростійкість. Проте шкурки з товстою шкірною тканиною погано драпіруються, мають велику масу. Товщина шкірної тканини залежить від топографічної ділянки шкурки (більш товста на голові, хребті; найтонша в паху), способу існування, часу та району заготівлі хутра, статі й піку.

Хутряні напівфабрикати за товщиною шкірної тканини поділяють на:

• особливо тонкоміздряні (менш як 0,5 мм) — білка, тушканчик;
• тонкоміздряні (0,6—1,0 мм) — соболь, кріт, горностай;
• середньоміздряні (1,1 — 1,5 мм) — лисиця, ондатра, кролик;
• товстоміздряні (1,6—2 мм) овчина, видра, борсук;
• особливо товстиміздряні (більш як 2 мм) — нерпа, ведмідь,

Щільність шкірної тканини характеризується відношенням її маси до її повного об'єму, в тому числі об'єм пор (уявна щільність) та відношенням маси шкірної тканини до об'єму її щільної речовини без пор (істинна щільність). Щільність і пористість шкірної тканини різні і залежать від виду хутряного напівфабрикату, однак значною мірою формуються під час пікелювання, дублення, жирування, розтягування та інших операцій вичинювання та оброблення. Від щільності шкірної тканини залежить багато властивостей хутряного напівфабрикату: повітро- й паропроникність, водозахисні та пружнопластичні властивості, теплопровідність. Товщина шкірної тканини та її щільність безпосередньо впливають на масу шкурки в цілому. Міцність шкірної тканини при розтягуванні визначається товщиною колагенових волокон, а також її щільністю й товщиною. Міцність шкірної тканини одного й того самого ваду шкурки залежить віл кряжу й умов існування тварини, її статі та віку, топографічної ділянки, способу вичинювання та ін. Межа міцності шкірної тканини при розтягуванні визначається стандартами і характеризується двома показниками: розривним навантаженням стандартного реміння (Н) для великих шкур і навантаженням у момент розриву поперечної ділянки цілих шкурок (для шкурок ягнят, білок та ін.). Для деяких вадів хутряних шкурок (морських звірів, ховрахів, лисиць та ін.) показники міцності не нормуються, оскільки вони мають достатню міцність завдяки значній товщині шкірної тканини. Високу міцність мають шкурки видри, морською котика, собаки, а низьку — шкурки ховраха, водяної миші, крота, горностая та ін. Міцність шкірної тканини знижується у процесі вичинювання та фарбування. Невичинені шкурки майже удвічі міцніші за вичинені і втричі — за фарбовані.

Шкірна тканина хутряного напівфабрикату здатна розтягуватися вздовж і впоперек і зберігати набуту форму й розміри. Це одна з важливих властивостей шкірної тканини, яка дає змогу усувати вади (ліри та ін.), надавати шкурці потрібної форми. Величину розтягування шкірної тканини визначають за певного навантаження і далі за незворотною пластичною деформацією. Чим більша частка пластичної кінцевої деформації шкірної тканини, тим краще виріб зберігає форму під час експлуатації.

Пластичні властивості  шкірної тканини залежать від її вологості й товщини, будови дерми, способу вичинювання, ступеня жирування. Хромове дублювання, фарбування й висушування знижують пластичність шкурок; нікелювання, жирування, зволожування зумовлюють їх збільшення. Величина розтягування шкірної тканини при заданому напруженні нормується стандартами для хутрових і шубних овчин.

Важливими показниками  шкірної тканини, які характеризують довговічність і здатність до зберігання хутрового напівфабрикату, є стійкість до проривання по шву, а стійкість забарвлення — до крапельно-рідкої вологи, міграції барвників - до сухого і мокрого тертя, забруднення й очищення, старіння. Показники стійкості фарбування до сухого й мокрого тертя нормуються стандартами на овчину шубну й хутрову. Властивості шкірної тканини значною мірою залежать від її хімічного складу. До нормованих показників хімічного складу шкірної тканини належать: масова частка вологи (не більш як 1—16%), хрому оксиду (не менш як 0,5—3,5 %), незв'язаних жирових речовин у шкірній тканині (не більш як 10—25 %) і у волосяному покриві (не більш як 3 %); рН водної витяжки шкірної тканини (не менш як 3,5—7,5); температура зварювання (не нижча за 60 °С).

Споживчі властивості  шкурок. Сукупність споживчих властивостей шкірної тканин и і волосяного покриву формують споживчі властивості хутряної шкурки в цілому.

Теплозахисні властивості хутряних напівфабрикатів характеризуються теплопровідністю шкурки і визначаються товщиною, щільністю, вологістю шкірної тканини, а також щільністю, густотою, висотою, пружністю волосяного покриву, співвідношенням у ньому покривного й пухового волосся, ступенем його звивистості. Високі теплозахисні властивості зазвичай мають хутряні шкурки з густим і пишним волосяним покривом. Теплозахисні властивості хутра характеризуються сумарним нагрітого стрижня, ізольованого від навколишнього середовища досліджуваним хутром. За теплозахисними властивостями розрізняють хутряний напівфабрикат, який має:

• особливо високі теплозахисні властивості (песець голубий, північний олень, лисиця червона, бобер, куниця, соболь);
• високі теплозахисні властивості (кролик, білка, ондатра, нутрія, кішка);
• середні теплозахисні властивості (мерлушка, кролик щипаний);
• низькі теплозахисні властивості (горностай, байбак);
• особливо низькі теплозахисні властивості (хом'як, кріт, ховрах).

Маса хутряного напівфабрикату — важливий показник фізіологічних властивостей шкурки в цілому, оскільки визначає масу готового одягу. Маса шкурок залежить від товщини й щільності шкірної тканини, а також від густоти волосяного покриву. Частково маса хутряної шкурки зменшується після стриження, вищипування, епілювання волосяного покриву, зменшення товщини й щільності шкірної тканини.

За масою хутряні  напівфабрикати поділяють на: особливо важкі - 1,6—3 кг/м² (собака, вовк); важкі — 1,1—1,5 кг/м² (каракуль, лисиця, соболь); середні — 0,7— 1,0 кг/м² (норка, кролик, нутрія); легкі—0,25—0,65 кг/м² (ховрах, ласка, кріт, заєць-біляк).

Зносостійкість шкурок — це сумарний показник зносостійкості волосяного покриву і шкірної тканини. Визначається міцністю зв'язку волосся зі шкірною тканиною, міцністю шкірної тканини, стійкістю волосяного покриву до дії ультрафіолетового випромінювання, світлостійкістю, міцністю і пружністю волосяного стрижня, стійкістю до стирання й багаторазового згинання, стійкістю фарбування до сухого й мокрого тертя. Зносостійкість різних видів хутряних шкурок оцінюють у балах. Так, зносостійкість хутра видри прийнято за 100 балів, бурого ведмедя і бобра камчатського — 95, бобра річкового — 85, котика морського фарбованого — 70, котика морського натурального — 85, соболя натурального — 80, норки натуральної — 70, норки фарбованої — 55, каракулю — 60, песця голубого — 60, овчини — 55, ондатри — 45, лисиці натуральної — 40, лисиці фарбованої — 35.

Зносостійкість шкурок значною мірою залежить від оброблення. Так, унаслідок фарбування цей показник помітно знижується. Фарбовані хутра зношуються на 10—20 % інтенсивніше, ніж нефарбовані.

Завдяки меншому звалюванню стрижене хутро на 20—40 % більш зносостійке, ніж нестрижене.

3. Класифікація  і асортимент хутряних напівфабрикатів 

і вичинених шкурок тварин

Класифікація хутряних напівфабрикатів майже не відрізняється від класифікації сировини. Проте асортимент напівфабрикатів набагато ширший завдяки різним видам оброблення волосяного покриву та шкірної тканини. За видами такого оброблення хутряні напівфабрикати можна поділити на фарбовані, стрижені, щипані, епільовані, облагороджені, шліфовані («під велюр») та з плівковим покриттям.

Зимові види хутряного напівфабрикату.

Соболь. До початку періоду бурхливого розвитку промисловості та широкого впровадження в сільськогосподарське виробництво інтенсивних технологій, пов'язаних із використанням хімічних препаратів різного призначення, соболь був досить поширений у лісовій зоні південної частини Азії і Східної Європи. Нині зоною його існування є південна частина Східної Європи, а також територія на схід до узбережжя Тихого океану. Соболь трапляється в Монголії, Китаї, Кореї та Японії.

Розміри шкурок соболя сильно змінюються залежно від географічних координат. Волосяний покрив взимку дуже густий (близько ІЗ 500 волосин на 1 см² шкурки хребта), шовковистий, середньої висоти, ость блискуча. На горлі в більшості звірів є світло-сіра, біла або жовта пляма. Колір волосся дуже змінюється залежно від географічного району поширення та індивідуальних особливостей організму тварин. Забарвлення змінюється переважно від світло-жовтого, бурого до темно-бурого або майже чорного. Інколи деяке остьове волосся має сивину. Пухове волосся має забарвлення від темно-попелястого до голубувато-сірого з коричневими кінчиками. Головна частина шкурки світліша за хребтову.

За сировиною шкурки соболя поділяють на вісім кряжів. Напівфабрикат поділяють на сім кольорових категорій залежно від забарвлення остьового та пухового волосся. Найціннішими є шкурки темного або особливо темного кольору з чорною остю і темно-голубим пухом.

За періодом заготівлі  хутряного напівфабрикату та властивостями власного покриву шкурки соболя поділяють на два сорти: 1) зимові повноволосі з блискучим, високим остьовим волоссям, густим пухом і добре опушеним хвостом; 2) шкурки ранньозимові, менш повноволосі, з недостатньо розвиненими пухом і остю, з менш опушеним хвостом.

За наявністю дефектів шкурки поділяють на чотири групи.

Куниця. Близькими за якістю до шкурок соболя є шкурки м'якої (лісової), гірської (кам'яної) куниці, кідуса й харзи, які поширені майже на всій території Східної Європи та Західного Сибіру, а харза — переважно на Далекому Сході.

Шкурка лісової куниці зовні нагадує шкурку соболя. Загальний тон зимового хутра буруватий, забарвлення горлової плями змінюється від майже білого до оранжевого. Хутро куниці порівняно з хутром соболя менш щільне й густе, зносостійкість його 65 балів. Найцінніший вид куниці за споживчими властивостями шкурки поширений на Кольському півострові. Площа шкурки 700-1100 см².

Кам'яна куниця водиться в південно-західних регіонах України і на Кавказі (Кавказький кряж), а також у Середній Азії (Середньоазіатський кряж). Колір її шкурки — від блідого, сіро - бурого до насиченого коричневого. Горлова пляма має забарвлення від білого до жовтувато-коричневого, а за формою нагадує підкову, кінці якої переходять на передні поверхні лап. Споживчі властивості хутра дещо нижчі, ніж лісової куниці, міцність його — близько 45 балів.

Кідус є гібридом від схрещування соболя і м'якої куниці. Трапляється на Уралі та в Західному Сибіру. Його шкурка порівняно зі шкуркою куниці має більш пишний, шовковистий волосяний покрив від темно-брунатного до піщано-жовтого забарвлення, з горловою плямою жовтого кольору або без неї.

Харза відрізняється від інших представників роду куниць великими розмірами, низьким грубуватим прилеглим волосяним покривом. Забарвлення останнього на голові, задній частині хребта, хвоста й лап чорно-буре; на шиї, передній частині хребта й черева — золотисто-жовте, горлова пляма біла.

Залежно від стану  волосяного покриву шкурки куниці, кідуса й харзи поділяють на три сорти й чотири групи дефектів.

Лисиця. Через велику площу регіонів поширення різновидів лисиці та через сильну індивідуальну мінливість її шкурки бувають різних кольорів. їх поділяють на такі види: звичайна (червона), хрестовка, сиводушка, чорно-бура, сріблясто-чорна, платинова і сніговії.

Шкурка лисині має  досить великий розмір, дуже пишний густий і м'який волосяний покрив. Залежно від кряжу пишність, м'якість, висота, густота й забарвлення волосяного покриву коливаються в достатньо великих межах. Лисиця червона має 18 кряжів, хрестовка й сиводушка — 3.

У лисиці-сиводушки волосяний покрив хребта може мати темно-буре, темно-сіре, червоно-буре та світло-буре забарвлення, а черево й душка — темно-сіре, темно-буре. Лисиця-хрестівка відрізняється від сиводушки більш темним забарвленням і різко вираженим хрестоподібним малюнком на спині (чорного або чорно-бурого кольору). Душка й черево темно-бурі.

Залежно віл якості волосяного покриву та його забарвлення шкурки сиводушки й хрестовки поділяють на дві групи: м'яковолосі та грубоволосі. Поділ їх на сорти й групи дефектів такий самий, як і шкурок червоної лисиці.

Чорно-бурих, сріблясто-чорних і платинових лисиць розводять у звірогосподарствах. За кольором волосяного покриву шкурки чорно-бурих лисиць поділяють на дві групи, а сріблясто-чорних — на три, а також за групами сріблястості.

Платинова лисиця має дуже світле сіро-стальне забарвлення, темні плями на голові та смугу на хребті. Розрізняють платинових і платинових біломордих лисиць. За кольором волосяного покриву розрізняють шкурки темно- й світло-платинові.

Шкурки снігової лисиці мають білий волосяний покрив і чорні плями на лопатках, морді, а на хребті — чорну смугу.

Песець. Поширений у тундрових зонах Європи, Азії та Північної Америки, а також на більшості островів Північного Льодовитого океану. Волосяний покрив у нього дуже пишний, густий, високий та шовковистий. Остьове волосся довге, м'яке, утворює гарну «вуаль», а пухове дуже густе. За забарвленням волосяного покриву є два різновиди шкурок — голубі й білі.

Песець білий водиться в тундровій смузі Європи й Азії, його шкурки заготовляють у результаті мисливського промислу. Голубого песця розводять у звірогосподарствах. Шкурки білого песця білосніжні, а забарвлення шкурок голубого песця буває вуалеве, сріблясте, платинове, перламутрове. Зносостійкість шкурок голубого й білого песця 60 балів. Площа шкурок голубого песця більша, ніж білого.