Интеллекуальнвя собствееность

27

1. Роль інтелектуальної власності в економічному розвитку України

Людина за своєю природою прагне до найбільше повного задоволення своїх матеріальних і духовних потреб, своєї безпеки. І чим більше задовольняються ці потреби, тим щасливішою вона себе відчуває.

Історія свідчить, що найбільших успіхів досягають країни, в деяких інтереси держави збігаються з інтересами громадян. Тому держави, що прагнуть стати процвітаючими, стратегічними задачами вважають підвищення культури громадян, розвиток економіки країни, зміцнення національної безпеки.

Відомо, що яскраві сплески в розвитку цивілізації спостерігалися тоді, коли держава ефективно заохочувала творчу діяльність своїх громадян. Прикладом може служити історія Стародавньої Греції, Римської імперії або епоха Відродження у Європі.

Зараз як державні діячі, так і прості громадяни все частіше приходять до розуміння того, що першоосновою економічного і культурного розвитку суспільства є результати інтелектуальної діяльності людини - науково-технічної і художньої творчості. Тому держава, що прагне до лідерства, повинна забезпечувати своїм громадянам максимально сприятливі умови для творчої роботи.

У сучасному світі найбільш процвітаючі країни зводять у ранг державної політики розвиток творчого потенціалу нації. Так, у США і Японії працюють ретельно продумані програми розвитку творчості громадян починаючи з дошкільного віку [8].

Таким чином, інтелектуальна власність е необхідною умовою процвітання тих культур, де її важливість е повністю зрозумілою і сприйнятою та ефективно захищається законами, виконання яких гарантується державою.

Інтелектуальна діяльність - це передусім творча діяльність, рівень якої зумовлює науково-технічний і духовний розвиток того чи іншого суспільства. Від рівня творчої діяльності залежить добробут суспільства. Цей постулат ніде в світі не піддається сумніву, навпаки, його скрізь намагаються неухильно дотримуватися. Там, де цій справі надають належної уваги, там...не будемо говорити, що там. Там просто краще живуть люди. І якщо в державі піклуються справді про народ, його інтереси, то там не розвалюють науку.

Є така відома істина: наука ще жодної держави не розорила. Наукова діяльність - це виший рівень творчості, і чим більше людей беруть участь в такій діяльності, тим багатша ця держава. Ця істина не потребує доказів. Про це свідчить світова практика [9].

Ми не маємо наміру давати повний аналіз науково-технічного рівня країн світу. Це не входить з завдання даного дослідження, яке має своєю метою дати більш-менш повний аналіз власного законодавства про інтелектуальну власність. Але деякі приклади із світової практики будуть наведені.

Досягнутий Німеччиною рівень виробництва, добробуту пояснюється не тільки працьовитістю і дисципліною німців, а й головним чином високим рівнем науки. Звідси і виробництво на високому рівні. Німеччина вже в 1948 року змогла вийти на світовий ринок з конкурентоспроможними товарами. Це дуже важливо, тому що багато заводів і фабрик було зруйновано так само, як і в Україні. Та в основному зберігся технічний персонал, рівень кадрів. Нові ідеї вмить, по суті, втілювалися у виробництво. Весь свій інтелектуальний, технічний, духовний потенціал спрямовували на налагодження сучасної економіки, на світову продукцію. Німеччина весь час думала не тільки про те, як виробити, але й як продати, як експортувати свою продукцію. Всі інші думки були зорієнтовані на зовнішню торгівлю. Конкурувати, то в глобальному масштабі. Такої орієнтації належною мірою поки що немає в Україні [9].

Ще один приклад. На Кіровоградщині організували День відкритого поля, коли демонструвалися окремі селекційні досягнення і деяка сільгосптехніка. Шкода, не наші досягнення, - зарубіжні. Французька насіннєва фірма «Рустіка Семанс» демонструвала свої гібриди, а компанія «Ельф Санофі» хвалилася своєю технікою. Слід відразу підкреслити - хвалитися було чим. Французькі гібриди соняшника дають можливість збирати врожай на 4-6, а то й на 8 центнерів олійного насіння з гектара більше. Комбайн «Домінатор» з одного гектара зібрав 40 центнерів ячменю.

Наш комбайн «Нива» також з одного гектара того ж самого поля зібрав лише 32 центнери ячменю. Обидві ділянки були поруч. В агрофірмі імені Кірова Донецької області голандський комбайн «Джондир» на площі 300 га намолотив з кожного зібраного гектара на 8-10 центнерів більше, ніж комбайн «Дон» або «Нива». Тому не можна не погодитися з думкою кореспондента який пише: «Соромно і боляче. За наших селекціонерів... за наших конструкторів і машинобудівників, не здатних створити сільськогосподарську техніку, яка могла б конкурувати з технікою зарубіжних фірм». Тому й не дивно, що Україна, яка має найкращі чорноземи у світі, вирощує зерна на душу населення 746 кг, а США - 1250, Угорщина - 1240, Франція - 1024 кг. Тому Україна експортує зерна на 25м лн. доларів США, а імпортує на 84 млн. дол. США. Україна імпортує зерно навіть із Швеції і Швейцарії [9].

Ось наша найпередовіша у світі наука. Зате Україна споживає природного газу найбільше у світі. Тут ми попереду планети усієї. Петро Яцик - відомий бізнесмен і щедрий меценат з Канади - каже: «Всі народи ставлять науку та її носіїв на вищий суспільний щабель. Мусить бути на те причина. І вона полягає в тому, що кожний народ посідає те місце в світі, на якому стоїть його наука. І чим вищий цей рівень, тим більше пошани, тим більше економічних успіхів має народ».

В Сінгапурі, Кореї, Тайвані, Малайзії та деяких інших вважають за основне джерело багатства працю, особливо працю у взаємодії з використанням досягнень науки та нових технологій у промисловості та сільському господарстві

За даними ООН найкращі досягнення в економіці за останній рік має Китай. Швидких темпів економічного розвитку і приросту досягли країни, які послідовно поділяють перших 15 місць за цими показниками: Китай, В'єтнам, Сінгапур, Таїланд, Малайзія, Південна Корея, Індонезія, Тайвань, Папуа-Новая Гвінея, М'янма, Шри-Ланка, Туніс, Уганда, Індія і Філіпіни

Валовий національний продукт в Південній Кореї в розрахунку на душу населення на початку шестидесятих років обчислювався десятками доларів на рік. Як кажуть не густо. Рівень самих бідних країн. Сьогодні цей показник перевищив 4 тисячі доларів - рівень міцної середньо розвинутої країни. І знову ж таки за рахунок науково-технічних досягнень. Свого часу ми дуже хвалилися новою і справді прогресивною технологією – безперервним розливом сталі. Держкомстат Російської Федерації повідомляє, що за останні чотири місяці поточного року частка безперервного розливу сталі зросла з 30 відсотків в січні-квітні минулого року до 35 відсотків цього року. Видається, що в Україні стан цих справ не кращий. В Південні Кореї це прогресивний спосіб використовується на усіх сталеплавильних підприємствах - усі 100 відсотків

Відомо, що духовний і науково-технічний рівень того чи іншого суспільства формується з трьох складових - освіти, культури (у самому широкому значенні цього слова) і науки. В тій самій Південні Кореї із 100 випускників середньої школи до вузів вступають 80. В Україні із 100 випускників середньої школи до вузів вступають лише 22. Правда, останнім часом ця цифра зросла на 5 осіб за рахунок комерційних навчальних закладів, але підкреслимо, не за рахунок якості.

За останні три роки кількість працівників НАН України зменшилась на третину. І йдуть переважно науковці віком до 40 років. Заробітна плата в Академії в 5-10 разів менша за заробітки у приватному секторі. Між тим розрахунки показують, що на відродження науково-технічного потенціалу України хоча б до рівня 1985 року будуть уже потрібні кілька десятиліть і неймовірні величезні кошти. Але становище науки в Україні не дуже хвилює тих, хто за цей стан несе відповідальність. Руйнація фундаментальної науки відлунням озоветься в системі освіти, спричиняючи й там справді катастрофічні наслідки

Отже, з усією гостротою постає питання про збереження влас- ної національної еліти від її остаточного знищення, чим буде нанесена непоправна шкода Україні. І тут не треба прикриватися псевдотеоретично-науковими висновками шановного академіка, що Україна не має своєї національної еліти і їй, отже, немає чого втрачати. Це дуже небезпечний і шкідливий висновок. Шкода, що газета, яка нібито виступає заступницею інтересів України, надає місце подібним виступам на своїх шпальтах.

Між тим, Україні є що зберігати. Україна мала і має потужний науково-технічний і духовний потенціал. Досить нагадати тільки окремі фрагменти із історії науки, техніки і мистецтва України, історії, якої ще ніхто не написав. А вона була б вельми цікавою. Нагадаємо, що в Україні народилося 6 (шість) Нобелівських лауреатів. На жаль, вони не стали громадянами України, але народила їх українська земля (серед них Ілля Мечніков, Ігор Тамм, Саймон Кузнець). Могли б стати лауреатами премії імені видатного шведа Іван Франко, Улас Самчук, Т. Осьмачка, П. Тичина, М. Бажан, В. Стус, О. Гончар. Видатному вченому Івану Павловичу Пулюю належить пальма першості у відкритті променів, незаслужено названих іменем Рентгена. Саме Рентгену І. П. Пулюй розповів про встановлене ним явище, яке той відхилив на тій підставі, що такого бути не може. Проте, саме за ці промені в 1901 році одержав першу у світі Нобелівську премію. І. П. Пулюй поскаржився молодому тоді доктору теоретичної фізики Альберту Ейнштейну. Але в того було своє розуміння порядності вченого. Мовляв, за Рентгеном - уся європейська культура, а чи потрібний пріоритет ученому, котрий афішує свою приналежність до народу, що немає державності? Хіба йому не все одно, кому віддати свої знання? Навіщо культивувати «обмежений місцевий патріотизм» (дослівний вислів Ейнштейна) [9].

Саме в Україні було створено перший в колишньому СРСР прискорювач заряджених часток, здійснено першу штучну ядерну реакцію, отримано «важку» воду, побудовано першу в континентальній Європі електронно-обчислювальну машину.

Наука України має здобутки світового значення в галузі математики, теоретичної фізики, фізіології, клітинної та молекулярної біології, електрохімії, розробки препаратів медичного призначення та полімерних матеріалів, ракето- і літакобудування, виробництва програмного забезпечення, в сфері оборонних досліджень.

Україна має незаперечні досягнення у розробці і виробництві комп'ютерів. Ідеї українських вчених щодо цього були «успішно» придушені 4 десятиліття тому компартійними наглядачами за наукою [9].

Виступаючи на загальних зборах Національної академії наук України, Президент України сказав про успіхи, яких досягли українські вчені останнім часом: запропоновано схеми ракетних двигунів, засновані на принципово нових способах газифікації та використання твердого палива, розроблено простий і ефективний спосіб утилізації рідкого ракетного палива - гептилу, розроблено  нові лікарські препарати та ін. Президент України, зокрема, сказав: «Наша вітчизна має своїх пророків, і нічого їх шукати в далекому чи близькому зарубіжжі».

Надзвичайно цікаві і перспективні розробки препаратів Іванова О. П. «Біофонд» і «Пропес». Медичний препарат «Ербісол» - це рівень XXІ століття. В Дніпропетровську вчені фізики знайшли ефективний спосіб приборкати норовливе рентгенівське проміння. За їх відкриття Російська академія наук (зверніть увагу - не українська) вручила їм дипломи. На основі цього відкриття вже одержано 28 патентів і авторських свідоцтв. Тільки тепер в Києві почали застосовувати безопераційний метод дроблення каменів в нирках, винайдений у Києві ще в 1959 р. [9].

Безперечні успіхи має українська наука в ракето- і літакобудуванні. Літаком XXІ століття назвали АН-70(*120). Надзвичайно цікавими є ідеї щодо космічних апаратів. Доцент кафедри кібернетики Національного університету ім. Тараса Шевченка Лужних В.М. та його колеги працюють над розробкою високих технологій, зосереджених у космічній індустрії України. Досягнення, відкриття, рівних яких досі немає у світі. Здійснення, приміром, телекомунікаційного глобального космічного зв'язку з використанням низьковисотних космічних апаратів дало б можливість усьому людству скористатися з новітніх послуг різних видів зв'язку. Такий уже добре відомий проект «Аріадна». Він увібрав в себе ряд науково-технічних і технологічних програм з виведенням на орбіти висотою до 1,5 тисячі кілометрів космічних апаратів нового типу. Зазначений проект набагато дешевший віл подібного американського «Іридіум» чи французького «Глобалстар». Україна має уже такі технології у цій сфері, про які іншим лишається тільки мріяти. Найближчим часом передбачається презентація низькоорбітальної системи глобального супутникового зв'язку «Аріадна» в Брюсселі, Токіо, Пекіні, Нью-Делі, Джакарті та інших містах Європи і країн азіатсько-тихоокеанського регіону. Здійснення цього проекту саме по собі заявило про Україну як про високотехнічну державу.

Перспективні розробки технологій виплавки такого рідкісного металу, як титан. Для його виробництва Україна має і сировинну базу, і напрацьований науково-виробничій потенціал.

Значний інтерес і проблему складають газові турбіни і агрегати для перекачування газу і вироблення електроенергії. Україна в особі Сумського АТНВП ім. Фрунзе (нагнітачі і газоперекачувальні агрегати, блокові електростанції), запорізьких МКБ «Прогрес» і підприємства «Мотор Січ» (авіаційні двигуни і агрегати на їх базі), Харківського «Турбоатома» (газові турбіни великої потужності) миколаєвських НВП «Машпроект» і ВО «Зоря» (корабельні і стаціонарні газові турбіни та агрегати на їх базі) має могутній науково-технічний і виробничий потенціал і входить до числа країн - грандів, виробників газових турбін і газотрубної техніки. Українські газові турбіни та їхні розробники й виробники відомі в усьому світі. До них виявляють великий інтерес [9].

Проте, зверніть увагу, інтерес різний - одні країни будують на українських турбінах свої плани зміцнення й розвитку, другі спостерігають і чекають загибелі своїх конкурентів. Ось тут і пригодиться міф, що в Україні немає своєї національної еліти.

Україна має також потужний науково-технічний і виробничий потенціал по виробленню військової зброї. Добре відомі ракети дніпропетровського заводу «Південмаш». На міжнародний ринок виходить Україна із стрілецькою зброєю. Недавно відбулася презентація нового ракетного комплексу С-300, який не має аналогів у світі. За деякими параметрами він переважає відомий американський комплекс «Петріот». Новий ракетний комплекс розроблено українськими фахівцями за участю російських колег. Цей ракетний комплекс закуповується США, а продала не Україна, а Росія.

Проте, це не перший і не єдиний випадок, коли українські розробки продає її старший брат. В 1993 р. в Росії конкурс на видобуток нафти на шельфі Охотського моря виграла американська фірма на українській технології підводного зварювання труб, яку розробив Інститут електрозварювання ім. Патона. Яскравим прикладом того, що наш потенціал не використовується, є створення програми автомобілебудування. Виявилося, що у нас багато творчих рук, лабораторій, які працювали на замовлення різних фірм: ВАЗ, КамАЗ, навіть «Мерседес». Але жодна з цих лабораторій не працювала на замовлення наших відомих автомобільних фірм, організацій. Зараз у нас керівники навіть високого рівня, переконані що ми не маємо високих технологій, що треба їх купувати за кордоном [9].

Зараз в Україні є багато технічних ідей, які потребують розробки і здатні принести не тільки казкові прибутки, а й підняти науково-технічний престиж України в очах світу. Але сучасна світова економічна криза, яка болюче вразила й Україну, штовхає суспільство на пошук нових джерел зростання.

Свого часу такими джерелами стало винайдення парового двигуна, залізниці, автомобіля, телефону, літака, комп’ютера і, насамкінець, Інтернету. Зараз центрами такого зростання можуть стати новітні біотехнології, нанотехнології, тощо. Але, у будь-якому випадку, природнім наслідком світової економічної кризи стане підвищення ефективності технології в розвинутих країнах, а отже падіння попиту на сировину: при виробництві автомобілів буде використовуватись менше заліза, авто будуть споживати менше палива і споживатимуть в основному біопальне, в будівництві знизиться споживання арматури та бетону і так далі. Тобто ресурси будуть використовуватись з більшою ефективністю. Як наслідок – ціни на сировину в найближчі десять років вже ніколи не будуть такими високими як у серпні цього року.

Саме тому основною рушійною силою економічного та соціального розвитку у світі і, зокрема, - України нині стає саме інтелектуальний потенціал нації. Цю тезу підтверджують і загальносвітові тенденції: по-перше, найважливішою частиною національного суспільного багатства стає інтелектуальний продукт; по-друге, господарська діяльність все більш перетворюється на процес безперервних інтелектуальних нововведень; по-третє, конкурентоспроможність господарюючих суб'єктів, виживання цілих галузей і держав безпосередньо залежать від здатності сприймати і виробляти інтелектуальний продукт; по-четверте, особливе значення у подоланні кризи і відтворюванні економіки набуває феномен інтелектуальної власності, тобто власності на інтелект, інтелектуальну діяльність та інтелектуальний продукт.

Динамізм, масштабність і стійкість розвитку інтелектуальної сфери нині перетворюється для будь-якої країни у вирішальний чинник підвищення конкурентоспроможності економіки, забезпечення економічного зростання, підвищення рівня життя населення, оборонної, технологічної та екологічної безпеки [6].

Отже, сьогодні на перший план виходить теза про те, що реформування та економічний підйом вітчизняного виробництва повинні базуватися на глибоко продуманій, грамотній економічній політиці у сфері використання інтелектуального потенціалу вітчизняної економіки, спрямованості на створення необхідних умов для стабільного примноження та розвитку інтелектуальної власності як найвищої і найпрогресивнішої форми економічних відносин у ринкових умовах.

2. Система законодавства України про інтелектуальну власність

Законодавство України про інтелектуальну власність надзвичайно молоде і його становлення продовжується. Говорити про завершення цього процесу поки що передчасно. Зараз мова йде про становлення державності, про формування правової держави.

Отже, якщо не було держави, то навряд чи можна говорити про право неіснуючої держави. І все ж Україна має свою власну історію, в тому числі і історію держави й права. Нас, звичайно, більше цікавить історія становлення цивільного права і, зокрема, права про інтелектуальну власність [9].

В процесі розбудови правової держави Україна надзвичайно важлива роль відводиться цивільному законодавству, що формується, і складовою частиною якого є законодавство про інтелектуальну власність. В літературі справедливо стверджується, що в ієрархії права друге місце після Конституції (Основного Закону) має посідати цивільне право. І це справді так. Воно регулює ті суспільні відносини, які за своїм змістом складають життєву тканину суспільства. Проте, як це не парадоксально, в Україні ніколи не було свого завершеного цивільного законодавства. На її території в різні часи діяло законодавство тих держав, до складу яких входила Україна: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської держави, Австро-Угорщини. Багато факторів і найголовніший серед них - відсутність власної самостійної і незалежної держави зумовили те, що в Україні діяло польське, російське, австрійське та інше законодавство, але не українське.

В той же час не можна категорично стверджувати, що Україна зовсім не мала ніякого цивільного законодавства. Це були правові традиції і норми звичаєвого права. Литовський Статут утрьох його редакціях є пам'яткою не лише литовського народу, а й українського і білоруського. Багато його норм є подальшим розвитком приписів «Руської правди» часів Київської Русі. Правові звичаї продовжували існувати в Україні навіть у той час, коли вона входила до складу Росії. Згадаймо юридичні документи України XVІІІ і першої половини XІX століть: «Права, по которым судится малороссийский народ» ( 1743), «Экстрат малороссийских прав» ( 1767), «Экстрат из указов, инструкций и постановлений» (1786), «Собрание прав Малороссии» (1807), «Свод местных законов западных губерний» (1837). Під час роботи кодифікаційної комісії на чолі з Ф. Давидовичем було прийняте рішення про створення окремих збірників, які б систематизували діючі норми кримінального і цивільного права. Це була чи не перша спроба розробити проект першого Цивільного кодексу України. «Собрание прав Малороссии» було підготовлено на основі чинних в Україні Зерцала Законів, Литовського Статуту, Права Хелмського, Магдебургського та інших. Цей збірник діяв в Україні до 1843 р., в ньому в основному були викладені норми цивільного права. Проте, внаслідок самодержавної політики царської Росії основним джерелом усіх галузей права в Україні в першій половині XІX ст. став «Свод законов Российской империи» в редакції 1842 р., Х том якого містив норми цивільного права. Але свого власного цивільного кодексу не мала й Росія, не могла його мати й Україна [9].

Не було більш-менш сформованого цивільного законодавства України і в 1918-1920 р.р., коли було проголошеноУкраїнську Народну Республіку. В Законі УНР «Про порядок видання законів» від 8 грудня 1917 р. проголошувалось: «Всі закони і постанови, які мали силу на території Української Народної Республіки до 7 жовтня 1917р,. оскільки вони не змінені і не скасовані Універсалами, постановами Української Центральної Ради, мають силу і надалі як закони і постанови Української Народної Республіки». До них відносилися і норми цивільного права «Своду законов Российской империи», які поширювалися на територію України».

Авторське право появилося в Росії лише на початку XІX ст. в досить своєрідній формі - в Статуті Цензурному від 22 квітня 1828 р., в якому царський уряд визнав за автором виключне право на відтворення своїх творів шляхом друку. Проте, уже в законі 8 січня 1830 р. право автора на створений ним твір визнається як право власності, яким можна торгувати. Твір розглядався як «майно благонабуте», а його автору (або перекладачу) надавалося виключне право видання і продажу довічно. Зазначені права переходили до спадкоємців строком на 25 р., пізніше (1857 р.) цей строк був продовжений до 50 р. При черговому перевиданні Х тому Зводу законів Російської імперії авторське право вперше переноситься в цей том в якості додатку до ст. 420 Х тому, ч. 1. В цьому додатку авторське право розглядається як право власності(*55). Проте, вже 20 березня 1911 р. приймається закон про авторське право, який досить детально регулював авторські відносини. Цим законом права автора були істотно погіршені.

В перші роки радянської влади було прийнято ряд нормативних актів, які регулювали авторські відносини. Лише 30 січня 1925р. були прийняті «Основи авторського права» як загальносоюзний закон. Саме цим пояснюється те, що в Україні з 1925 р. по 1929 р. не було прийнято загального закону про авторське право.

В Україні в цей час приймалися лише нормативні акти по окремим проблемам авторського права, зокрема, постанова РНК УРСР віл 8 грудня 1925 р. «Про авторський гонорар за публічне виконання драматичних і музичних творів» [9].

Багато положень з «Основ авторського права» були потім перенесені в наступне радянське законодавство про авторське право. Проте, строки дії авторського права після смерті автора були скорочені до 25 р., а в Основах авторського права СРСР від 16 травня 1928 р. авторське право мало чинність лише за життя автора. Основи допускали можливість будь-якої об'єктивізації творів, на які поширювалось авторське право. Окремі закони про авторське право як союзні, так і республіканські діяли впритул до другої кодифікації цивільного законодавства. Так, в Україні діяв Закон від 6 лютого 1929 р..

Цивільний кодекс РРФСР від 11 червня 1964 р. Авторське право включив повністю. Йому присвячений ІV розділ, який складається із 41 статті (475-516 ЦК РСФСР).

ЦК УРСР, прийнятий Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. також містить розділ ІV «Авторське право», який складається із 44 статей (ст. 472-516 Цивільного кодексу України).

Після прийняття ЦК в його розвиток було прийнято ряд нормативних актів з окремих питань, наприклад, про розмір ставок авторського гонорару за використання тих чи інших творів, про авторські договори та інші. Звичайно, до розділу ІV цього Кодексу було прийнято ряд змін і доповнень. Але радикальним нормативним актом, що докорінно обновив авторське право, став Закон України «Про авторське право і суміжні права», прийнятий Верховною Радою України 23 грудня 1993 р. В розвиток цього Закону також прийнято ряд нормативних актів. Так, наприклад, прийнята постановка Кабінету Міністрів України від 18 листопада 1994 р. № 784 «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва». 18 липня 1995 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 532 «Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва» та інші. 31 травня 1995 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 р., зміненого 2 жовтня 1979 р.). У зв'язку з прийняттям Закону України «Про авторське право і суміжні права» до ЦК України були внесені зміни.

Отже, авторське право в Україні почалося розвиватися хоча й під впливом Москви з 20-х років. До того часу власного авторського права Україна не мала. Але й авторське право, що було започатковано в 1929 році, українським вважалося формально, бо воно було точною копією російського авторського права.

Приблизно таким же шляхом розвивалось і право на винаходи, промислові зразки та інші результати технічної творчості. Першим актом, що встановлював загальні правила по видачі привілеїв на винаходи в царській Росії, був маніфест 17 червня 1812 р., опублікований під назвою «Про привілеї на різні винаходи і відкриття в художніх промислах». За цим законом видача привілей носила факультативний характер і держава не зобов'язана була видавати привілею при наявності в пропозиції певних ознак. Строк привілеї встановлювався за бажанням заявника, але не більше як на 10 років. В 1833 р. була зроблена спроба істотно переробити закон 1812 р. Проте, за обома цими законами привілеї видавались на розсуд начальства.

Першим царським законом про винаходи пореформеної Росії був закон від 30 березня 1870 р. Цей закон уже перехопив досвід Західної Європи і поклав в основу її законодавство. Останнім законом царської Росії про патенти був закон від 20 травня 1896 р. Він дотримувався перевірочної системи видачі патентів, в результаті якої перевірялась наявність істотної новизни. Патент видавався на строк 15 років. Патент міг переходити до інших осіб за договором або в спадщину.

Перший радянський декрет про винаходи був прийнятий 30 червня 1919 р. Цим декретом вперше було запроваджено авторське свідоцтво замість патента, а сам винахід оголошувався надбанням держави. Наступним етапом був Закон про патенти на винаходи 1924 р. В період НЕПу радянська держава повернулась до

патентів, але встановлювала примусове відчуження патенту на свою користь, якщо з патентоволодільцем не вдавалося досягти угоди [9].

Патент видавався на 15 років. Це вже був союзний закон, який став обов'язковим для всіх республік. Власне, з цього часу законодавство про винахідництво було тільки загальносоюзним і Україна була позбавлена можливості мати власне законодавство про винаходи та інші результати технічної творчості.

Закон 1924 р. був замінений законом від 9 квітня 1931 р., яким було затверджено Положення про винаходи і технічні удосконалення. Цим законом знову було відновлено авторське свідоцтво, а також визнаний новий об'єкт правової охорони - технічні удосконалення. Це Положення діяло до 5 березня 1941 р., коли постановою Раднаркому СРСР було затверджено нове Положення про винаходи і технічні удосконалення. Воно, в свою чергу було замінено новим від 24 квітня 1959 р., за яким технічні удосконалення були замінені раціоналізаторськими пропозиціями. Нарешті, згадане Положення було замінено Положенням про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції 1973 р. 31 травня 1991р. Верховною Радою СРСР було прийнято Закон СРСР «Про винаходи в СРСР». Цим Законом єдиним правоохоронним документом було визнано патент, сам винахід - товаром з усіма на слідками, що з цього випливають.

Закон набрав чинності з 1 липня 1991 р., але з фактичним розпадом СРСР він майже не діяв. Проте, його позитивна роль все ж мала місце - його основні положення були сприйняті законодавствами колишніх республік, оскільки він мав уже ринковий характер [9].

Отже, законодавства про промислову власність Україна не мала ніколи. Тільки після проголошення незалежності в Україні почалися активні кодифікаційні роботи, в тому числі і в галузі законодавства про промислову власність. Очевидно, першою ластівкою в цьому напряму варто вважати Закон України «Про власність», який у своїх ст. ст. 13 і 41 ствердив, що результати інтелектуальної діяльності є об'єктами права власності, і дав приблизний перелік результатів інтелектуальної діяльності, яким налається правова охорона передусім цим Законом.

18 вересня 1992 р. Указом Президента України було затверджено Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні.

Одночасно велась робота по розробці пакету законів про правову охорону об'єктів промислової власності.