Кадрова політика. 2

1. Сутність міжнародного бізнесу

Вивчаючи тему, насамперед важливо усвідомити одну з ключових категорій курсу – міжнародний бізнес.

Міжнародний бізнес являє собою скупість ділових операцій, пов’язаних з перетинанням національних кордонів і рухом товарів, послуг, капіталів, працівників; трансфером технологій, інформації і даних, і навіть керівництво виконавцями.

Поняття «міжнародний бізнес»  тісно пов’язане з двома іншими важливими поняттями, які слід розрізняти, - «зарубіжний бізнес» і «порівняльний бізнес».

Зарубіжний бізнес означає для національної компанії сукупність операцій за кордоном в одній або кількох країнах. Він є частиною бізнесу однієї компанії, у той час як міжнародний бізнес являє собою цілісну сукупність міжнародних операцій багатьох компаній.

Порівняльний  бізнес робить акцент на зіставленні ділових операцій у різних країнах, їх загальних рис і відмінностей. Цей бізнес має велике значення для прийняття рішень керівництвом компанії про здійснення зарубіжних операцій чи вихід на міжнародні ринки.

На кінець 20 - початок 21 століть, міжнародний бізнес став всеохоплюючим  і все проникаючим феноменом  сучасної цивілізації.

Не дивлячись на те, що немало прикладів міжнародного бізнесу, у яких партнерами виступають, з  одного боку, приватна фірма, а з  іншого - урядова установа іншої  країни, все ж таки більш характерним  варто вважати або міжфірмові операції такого роду, або внутрішньофірмові - у тому випадку, коли різні підрозділи фірми розміщені в різних країнах і ці підрозділи взаємодіють між собою (найтиповіші у цьому випадку так названі мультинаціональні корпорації). Отже, міжнародний бізнес - це, у першу чергу, ділова взаємодія приватних фірм або їх підрозділів, що знаходяться у різних країнах.

 

2. Періодизація розвитку міжнародного бізнесу

Американський дослідник Р. Робінсон поділив історичний розвиток міжнародного бізнесу за 5 останніх віків на 4 ери.

1.2.1. Комерційна  ера (1500 - 1850 рр.).

Починається з часів великих географічних відкриттів і закінчується серединою 19 ст. Пошук величезних особистих вигод, пов’язаних з торгівлею колоніальними товарами в Європі, був потужною рушійною силою, яка визначала розвиток базової форми міжнародної торгівлі. Ризики цього бізнесу були також надзвичайно великими (пов’язані з далекими морськими подорожами), але сама можливість отримання прибутків, що набагато перевищували затрати, залучала в цей самий перший міжнародний бізнес все нові і нові покоління підприємців. Паралельно з ним розвивалась досить велика сфера, яку сучасною мовою можна було б назвати бізнес-сервісом власне міжнародного бізнесу - від інвестиційного і страхового (фінансування торгових експедицій і страхування їх) до інфраструктур (розвиток складського і транспортного господарства). Вагомий імпульс отримала промисловість європейських країн: від суднобудування і металообробки до переробки заморської сировини (передовими країнами щодо розвитку міжнародного бізнесу були Англія, Голландія, Іспанія, Німеччина, Франція).

1.2.2. Ера експансії  (1850-1914 рр.)

Здійснюється остаточне  оформлення і структуризація колоніальних імперій на фоні бурхливого розвитку європейських країн, а пізніше США, викликаного промисловою революцією початку 19 ст. і наступними досягненнями технологічного розвитку. Перехід від вивозу екзотичних заморських товарів до видобутку сировини і систематичного плантаційного господарства в колоніальних регіонах як більш вигідних і економічно перспективних сфер зарубіжного бізнесу.

Конкурентні переваги розвинутих європейських держав ґрунтувались на дешевій сировині, що вироблялась в колоніях. Це спонукало необхідність надходження інвестицій у розвиток колоніальної сировинної індустрії. Одночасно зростала роль державного колоніального управління: захисту колоній від зовнішньої загрози і збереження самого колоніального режиму вимагали від метрополій узгоджених дій влади і національного бізнесу на території колонії. Оскільки в нього почали залучатись маси робітників-туземців, а вивіз в колонії кваліфікованої робочої сили із метрополій був економічно невигідним, то гостро встали питання урахування місцевих культурних особливостей, освіти і соціальних проблем місцевого населення.

Також відбувається інтенсивний  розвиток внутрішньо європейського  міжнародного бізнесу. Різні темпи розвитку європейських держав у цей період, різниця в забезпеченості природними ресурсами, різний рівень освіти населення і інші подібні фактори дозволили виділити, з одного боку, країни-виробники промислової продукції і з, іншого боку, країни-ринки для цієї продукції (останні у багатьох випадках виробляли дешеву с/г продукцію).

Також - це епоха безперервних торговельних війн між країнами. Цікавим наслідком цього став розвиток виробничих підприємств і філій за кордоном. Розвивався і міжнародний фінансовий сервіс, міжнародний транспорт.

1.2.3. Ера концесій (1914-1945 рр.)

Якісно змінилась роль найбільших компаній, які оперували  на колоніальних ринках. Не залежно від того, чи йде мова про відому United Fruit, бельгійцях в Конго чи перших нафтових концесіях на Середньому Сході, кругом відповідні компанії-концесіонери перетворюються в автономні економічні держави, що здійснюють виробничі, торгові, освітні, медичні, транспортні, поліцейські функції не лише для своїх робітників, але часто і для всіх жителів районів, що належать до концесій.

Відбувається формування на концесійних підприємствах значного прошарку туземних менеджерів середньої ланки, яких спеціально навчали, часто - на підприємствах і в навчальних закладах самої метрополії. Одночасно зростала і національна свідомість колоніальних народів.

Щодо міжнародного бізнесу  в неоколоніальній сфері варто  відмітити декілька найбільш характерних  моментів. Перший - поразка Німеччини  у Першій світовій війні і відповідно перерозподіл світових ринків. Другий - Велика депресія 1929-1932 рр.: вона з усією гостротою поставила питання про ефективність міжнародного бізнесу у порівнянні з внутрішньодержавним, і інтернаціоналізація використання людських ресурсів (що характерна для ери глобалізації) вперше заявила про себе саме в ці роки. Відмічені перші масові міграції робочих із Азії, Африки і Латинської Америки на підприємствах країн Заходу. Виникнення двох сильних тоталітарних режимів (в СРСР і Німеччині) показало досить ясно значні можливості державного управління зовнішньоекономічною діяльністю, але одночасно і всі слабкі риси держави як “міжнародного підприємця”.

1.2.4. Ера національних  держав (1945-1970 рр.)

Два головних напрямки розвитку міжнародного бізнесу: по-перше, становлення і бурхливий розвиток десятків нових національних держав, що отримали в наслідок концесійної ери у певному розумінні розвинутий економічний базис і деяку кадрово-технологічну структуру. З другого боку - і всі недоліки колоніального господарського розвитку: від монопродуктових економік до тяжких фінансових проблем. Це стало початковим поштовхом значному розвитку м/н бізнесу: незалежні держави проводили активний пошук ринків збуту традиційних продуктів свого експорту і були активними реципієнтами для будь-яких інвестицій. Це стало поштовхом розвитку міжнародного ринків капіталу, появі і розвитку ряду нових фінансових інструментів, зростанню сфери міжнародного аудиту та консалтингу.

З іншого боку, наймогутніші американські корпорації, використовуючи переваги домінуючого положення США у післявоєнний період, вперше практично здійснили прорив до мультинаціонального бізнесу, тобто до якісно нового ступеня розвитку міжнародного бізнесу фірми, коли весь світ стає, по суті, ареною її конкурентної боротьби і сферою фірмових інтересів. У 60-70 роки їх догнали і перегнали європейські та японські суперники. Завоювання ринків товарів та послуг завжди опосередковується, і в свою чергу опосередковує ще більш жорстку боротьбу тих же суперників на міжнародних, регіональних та національних ринках капіталів, технологій, робочої сили, інформації і т.д.

Реальне просування національної економіки до ефективного виробництва  і сфери послуг потребує певного  комплексу, що називається “пакет розвитку”, що включає: технології, капітал, інформації, кваліфікацію і компетентність персоналу, консалтингову підтримку та ін. Але отримати це “відразу і разом”, у 70-ті роки було складно, тому країни, що розвивались і їх фірми брали різні елементи пакету в різних країнах і у різних фірм, роблячи його “оптимальним для себе”. Оскільки для реального мультинаціонального бізнесу весь світ - поле його ділової гри, то формування такого пакету для власних цілей або в інтересах партнерів тут можна здійснювати найбільш ефективно.

Подальший розвиток мультинаціональності в міжнародному бізнесі, з зовнішньої точки зору, йшов шляхом зростання  кількості МНК, хоча в 70 і 80-ті роки спостерігається  якісний прорив: в число найбільших МНК входять фірми країн, що розвиваються і знаходяться на різних ступенях розвитку: Південна Корея, Філіппіни, Індії, Тайваню і т.д. Але внутрішній зміст цього процесу як раз і підготував перехід міжнародного бізнесу до найвищої точки його розвитку - глобалізації.

Якщо в минулому МНК  вирішували відносно прості задачі виробництва  і дистриб’юції товарів, то за останні  десятиліття вони почали вирішувати набагато складніші і глобальніші задачі: С.Ронен визначає їх як створення і використання сітки мультинаціонального обслуговування, що включає банки, рекламні агентства, консалтингові фірми, університети, заклади охорони здоров’я і т.д., які опираються на глобальну комп’ютеризацію. У даному випадку не має значення, до якої країни належить той чи інший елемент сервісу - мультинаціональність не тому космополітична, що у неї “немає вітчизни” (в кінці кінців Intel все ж таки американська фірма, як Soni - японська, а Siemens - німецька), а тому, що вона не може дозволити (за інших рівних!) замінити ефективність патріотизмом.

Формуючи власну сітку  мультинаціонального обслуговування, кожна МНК розглядає її як власну гарантію ефективності бізнесу, а той  факт, що в кінцевому підсумку ці сітки зливаються в глобальну сітку, просто збільшує ефективність системи в цілому.

1.2.5. Ера глобалізації (починаючи з 70 рр. 20 ст.)

Цей період розвитку цивілізації  взагалі і міжнародного бізнесу  зокрема проходить під знаком революційних технологічних змін, за якими йдуть економічні, соціальні і політичні зміни. Комп’ютерна революція і значний розвиток телекомунікацій практично змінили обличчя всіх традиційних технологій шляхом виведення їх на якісно новий рівень.

Сьогодні на Землі практично  не залишилось закритих для міжнародного бізнесу зон і тем.

Реальна глобалізація характеризується тим, що міжнародні економічні зв’язки  охопили практично всі країни планети і кожна з них залежить від міжнародного бізнесу. Наслідки цього двоякі: з одного боку, країна може користуватись всіма благами, не відчуваючи негативних наслідків відсутності в неї тих чи інших ресурсів, можливостей і т.д. Але, з іншого боку, природною платою за це є і суттєва залежність країни від стану світових ринків в цілому: не можна користуватись лише благами інтеграції в світову економіку, доводиться одночасно нести і ризики цього процесу (світова фінансова криза 1998 р.).

Розгорнуту схему інтернаціоналізації  бізнесу запропонувала Ненсі  Адлер (рис. 1.1):

Фаза І Національні фірми	Фаза ІІ Міжнародні фірми	Фаза ІІІ Мультинаціональні фірми	Фаза IV Глобальні фірми

Рис. 1.1. Фази інтернаціоналізації  фірми за Н. Адлер

 

Як видно з цієї схеми, національні фірми не мають міжнародної  діяльності. Міжнародні фірми спрямовують  свої зусилля на експансію зовнішніх  ринків. Після перетворення їх на мультинаціональні фірми вони намагаються збалансувати свої зв’язки в межах власних міжнародних ринків. Нарешті, остання фаза означає, що збалансування внутрішніх зв’язків супроводжується динамічним пошуком нових ринків.

Етапи розвитку міжнародного бізнесу:

1. Комерційна ера  (1500-1850 р.р.)

Особливості:

§ пошук особистих  вигод, пов'язаних із торгівлею колоніальними  товарами в Європі;

§ формування бізнесу-сервісу  міжнародного бізнесу (інвестиційного, страхового, інфраструктури);

§ суверенність і  незалежність бізнесу в його закордонних  операціях;

§ жорстка залежність міжнародного бізнесу від взаємовідносин між країнами;

§ уперше висвітлені ключові питання міжнародного менеджменту

Основні питання  управління міжнародним бізнесом:

§ оцінка доцільності і потенційних вигод (втрат) від перенесення підприємницької активності за національні межі;

§ виявлення чинників, від котрих реально залежить прийняття  такого роду рішень;

§ ступінь залежності дій і рішень від державної політики;

§ виявлення й  оцінка чинників, що впливають на ведення  бізнесу за рубежем в інтересах  забезпечення прибутковості і безпеки.

2. Ера експансії  (1850 - 1914 р.р.)

Особливості:

§ переорієнтація міжнародного бізнесу з вивозу екзотичних товарів на видобуток сировини і  систематичне плантаційне господарство в колоніальних регіонах; ріст інвестицій у розвиток виробництва колоніальної продукції;

§ посилення взаємозв'язку бізнесу і державної влади;

§ виникнення міжнародного поділу праці;

Основні питання  управління міжнародним бізнесом:

§ визначення мотивів  існування і розвитку, як-от - використання більш ефективних ресурсів, розширення ринків збуту, нові сфери додаткових фінансових ресурсів, використання вигідних можливостей місцевого законодавства;

§ розробка методів  реалізації виявлених мотивів;

§ врахування в  діяльності міжнародних компаній місцевих культурних особливостей.

3. Ера концесій (1914 -1945 р.р.)

Особливості:

§ Ріст національної самосвідомості колоніальних народів;

§ Загострення  суперництва на світових ринках сировини, напівфабрикатів і готових виробів;

§ Інтернаціоналізація  використання людських ресурсів;

§ Виявлення переваг  і обмежень державного регулювання  зовнішньоекономічної діяльності.

Основні питання  управління міжнародним бізнесом:

§ Розширення функцій  і сфери впливу міжнародних компаній;

§ Розвиток організаційної структури міжнародного бізнесу;

§ Боротьба за придбання  конкурентних переваг, загострення  суперництва;

§ Формування прошарку менеджерів середньої ланки з  представників місцевого населення.

4. Ера національних  держав (1945 -1970 м.м.)

Особливості:

§ Розширення сфери  міжнародного бізнесу в зв'язку зі становленням і розвитком нових  держав;

§ Ріст міжнародних ринків капіталу, сфери міжнародного аудиту і консалтингу;

§ Формування мультинаціонального  бізнесу;

§ Створення і  залучення мережі мультинаціонального  обслуговування (банки, університети, установи охорони здоров'я і т.д.), що підготувало перехід до ери глобалізації.

Основні питання  міжнародного менеджменту:

§ Усвідомлення того, що ретельне врахування взаємних вигод  – найбільш ефективна стратегія  міжнародних відносин;

§ Врахування культури і національних стереотипів поведінки  іноземних партнерів дає економічний ефект і створює конкурентні переваги більш високого порядку;

§ Перехід міжнародного бізнесу на якісно новий рівень призводить до поступової заміни управління зовнішньоекономічною діяльністю на міжнародний менеджмент.

5. Ера глобалізації (починаючи з 70-х м.м. ХХ в.). Міжнародні економічні зв'язки охопили практично всі країни, що істотно вплинуло на розвиток як національних економік, так і світової економіки в цілому.

 

3. Сутність, цілі  та функції міжнародного менеджменту

Міжнародний менеджмент- це особливий вид менеджменту головне завдання якого є формування, розвиток та використання конкурентних переваг компанії за рахунок можливості ведення бізнесу в різних країнах і відповідного використання економічних, соціальних, демографічних, культурних особливостей цих країн та міждержавної взаємодії.

Функції міжнародного менеджменту:

1. Головною функцією міжнародного менеджменту є стратегічне планування, потреба в якому визначається масштабами усуспільнення виробництва. За своєю суттю процес стратегічного планування є основою функціонування всіх управлінських функцій, оскільки забезпечує чіткий спосіб оцінки мети корпорації та основу для управління нею. Мета стратегічного планування - забезпечити нововведення і зміни в корпорації, використовуючи чотири основні види управлінської діяльності: розподіл ресурсів, адаптацію до зовнішнього середовища, внутрішню координацію та організаційне стратегічне передбачення.

2. Реалізація і контроль  стратегічного плану здійснюється  за допомогою функції організації. Успішна реалізація плану потребує довгострокових і короткострокових програм, політики, процедур і правил. Вона також передбачає інтеграцію стратегічного плану до структури корпорації через бюджет і управління за цілями. Істотне значення має постійна оцінка реалізації плану для визначення його правильності і виявлення проблем.

3. Функція мотивації - це процес стимулювання кого-небудь до діяльності, спрямованої на досягнення мети організації. Продуктивне виконання ухвалених рішень і отриманих робіт безпосередньо пов'язане з реалізацією потенційних можливостей працівників, діяльність яких має бути мотивована. Внаслідок домінуючої ролі соціально-економічних умов різні методи мотивації можуть бути ефективними навіть тоді, коли ґрунтуються на некоректних допущеннях (наприклад, концепція "економічної людини" А. Сміта). Сучасні теорії мотивації ґрунтуються на результатах психологічних досліджень і роблять основний акцент на визначенні переліку і структури потреб. Потреби, як правило, задовольняються винагородами. Причому відносна значущість різних потреб людей при роботі компанії на міжнародному рівні може змінюватися в різних країнах, особливо якщо вони знаходяться на різних рівнях розвитку.

4. Функція контролю - це процес забезпечення досягнення організацією своїх цілей. Він необхідний для виявлення і вирішення виникаючих проблем раніше, ніж вони стануть дуже серйозними, і може також використовуватися для стимулювання успішної діяльності. Контроль є ефективним, якщо він має стратегічний характер, спрямований на досягнення конкретних результатів. В умовах функціонування міжнародної компанії налагодження дієвої системи контролю є особливо складним через велику кількість різних сфер діяльності і комунікаційних бар'єрів. Результативність контролю можна поліпшити, якщо періодично проводити консультації провідних менеджерів в штаб-квартирі організації та за кордоном. Особливо важливо не покладати на іноземних керівників відповідальність за вирішення тих проблем, які від них не залежать.

Цілі можуть бути різними. Важливо певним чином згрупувати (класифікувати) їх за визначеними критеріями. Виділяються наступні чотири основні групи.

Перша група включає цілі, що розрізняються за значенням:

♦ стратегічні;

♦ тактичні;

♦ оперативні.

Стратегічні цілі орієнтовані  на досягнення стабільності, проникнення  на той або інший світовий ринок, на досягнення першості у певній діяльності, тобто є довготривалими.

Тактичні цілі спрямовані на досягнення певних результатів на тому або іншому етапі міжнародної діяльності компанії.

Оперативні цілі пов'язані з вирішенням поточних завдань міжнародного бізнесу.

Друга група цілей відрізняється за термінами їхнього досягнення:

♦ короткострокові (до 1 року);

♦ середньострокові (від 1 до 5 років);

♦ довгострокові (понад 5 років).

Третя група цілей залежить від об'єкта міжнародного бізнесу  і міжнародного менеджменту:

♦ економічні (підвищення фінансової стабільності, продуктивності виробництва, ринкової капіталізації компанії і т.д.);

♦ технологічні і науково-технічні (розширення обсягу і сфери НДДКР, освоєння виробництва нових видів  продукції і т.д.);

♦ виробничі (ріст обсягу виробництва, підвищення якості, зниження собівартості);

♦ соціальні (створення сприятливих умов виробництва, праці, підвищення кваліфікації працівників у всіх підрозділах);

♦ адміністративні (зміцнення  дисципліни, погодженості дій усіх підрозділів міжнародної компанії).

Коли американська міжнародна компанія «MacDonald's» відкривала свій перший ресторан у Москві (ще за часів СРСР), вона помістила оголошення про прийом на роботу. При наявності 605 вакансій було подано майже 27 тис. заяв.

З відібраних претендентів 6 керуючих - громадян СРСР були направлені на навчання в університет «Гамбургер» і ще 30 чоловік, які повинні були стати менеджерами в ресторанах компанії, в Канаду і європейські країни для підвищення кваліфікації. Завершивши навчання, вони зайнялися інструктуванням найманих працівників. Заробітна плата була визначена на середньому для країни рівні, але керівники могли заробляти більше, якщо виявляли ініціативу.

Крім того, у США компанія негативно відноситься до профспілок, однак у СРСР відносини керівництва  з трудовим колективом були урегульовані відповідно до трудового законодавства країни.

Четверта група цілей  обумовлена певною ієрархією або  взаємозалежністю внутрішньокорпоративних  цілей:

♦ загальні цілі міжнародної  корпорації;

♦ функціональні цілі;

♦ цілі власників, акціонерів;

♦ цілі менеджерів;

♦ цілі підрозділів міжнародної корпорації;

♦ цілі співробітників корпорації.

При цій побудові ієрархічної  системи цілей міжнародного менеджменту необхідно враховувати певні вимоги, серед яких на особливу увагу заслуговують наступні:

♦ ціль більш низького рівня ієрархії має бути підпорядко-вана цілі більш високого рівня;

♦ ціль більш високого рівня має орієнтуватися на довший період часу;

♦ ціль конкретного підрозділу міжнародної корпорації має бути співвіднесена з ресурсами цього підрозділу і повноваженнями його керівника;

♦ з часом мотивація  робітників змінюється, тому ієрархія цілей не постійна і в міру необхідності певним чином коректується [9, 18].

Важливо підкреслити, що цілі повинні бути конкретними, прозорими (зрозумілими для всіх співробітників), реальними, рухливими (що змінюються зі зміною умов міжнародного бізнесу).

 

4. Концепції і  моделі міжнародного менеджменту

Розрізняють чотири концепції міжнародного менеджменту:

1) етноцентрична концепція;

2) поліцентрична концепція;

3) регіоцентрична концепція;

4) геоцентрична концепція.

Зміст етноцентричної концепції управління полягає в орієнтації міжнародної корпорації на використання методів і принципів управління в країні базування. А тому в рамках корпорації використовується єдиний стиль (єдина політика) управління у всіх державах, де є підрозділи даної міжнародної компанії.

Поліцентрична концепція  міжнародного менеджменту виходить з того, що умови бізнесу в державах базування структурних підрозділів корпорації відмінні від умов у країні місцезнаходження штаб-квартири міжнародної компанії, і використання стилю управління, характерного для головної (материнської) компанії, можливо лише з великими втратами. Тому в закордонних підрозділах міжнародної компанії стиль управління пристосовують до місцевих умов.

Регіоцентрична концепція  міжнародного менеджменту базується  на положенні про те, що не тільки окремі економічні регіони (такі, наприклад, як ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР і т.п.), але  й увесь світ є однорідним ринком, і регіональна інтеграція супроводжується збереженням базових стилів менеджменту.

Геоцентрична концепція  міжнародного менеджменту полягає  в тому, що оптимальна підприємницька діяльність корпорацій у різних країнах можлива лише завдяки одночасному використанню переваг стандартизації і пристосування. Головна компанія і її закордонні підрозділи в цьому випадку не можуть більше розглядатися як незалежні підприємницькі структури, а мають бути пов'язані між собою як складові частини глобально орієнтованої мережі поділу праці, спеціалізації. Тому незалежно від відповідних умов країни, у якій функціонують структурні підрозділи компанії використовується така стратегія управління, що максимізує глобальну ефективність міжнародної корпорації[7, c. 32-34].

Історія розвитку міжнародного бізнесу, специфіка галузей, у яких здійснюють свою діяльність міжнародні корпорації, принципи організаційного проектування, стратегія діяльності впливають на формування особливостей управління міжнародною корпорацією. На сьогодні виділяють такі моделі міжнародного менеджменту:

2.1.1. Інтернаціональна (міжнародна) модель

Інтернаціональна (міжнародна) модель характеризується такими особливостями:

- закордонні підрозділи використовують принципи менеджменту головної компанії;

- головне організаційне  завдання полягає в переміщенні  знань і ноу-хау в усі структурні  підрозділи незалежно від місця їхнього базування, що дозволить зблизити рівень розвитку вітчизняного і закордонного бізнесу (особливо у сфері технологій і маркетингу) на зовнішні ринки (ринки інших країн, місцезнаходження підрозділів міжнародної компанії), що є менш розвинутими в порівнянні з вітчизняним щодо технології і маркетингу;

- здійснюється інтенсивний  контроль і координація закордонних  підрозділів материнської компанії.

2.1.2. Мультинаціональна  модель

Для мультинаціональної моделі міжнародного менеджменту характерно:

- закордонні підрозділи мають відносну самостійність у прийнятті управлінських рішень;

- головне організаційне  завдання полягає:

а) у зміцненні місця  продукції на важливих ринках;

б) у підвищенні ефективності автономно діючих закордонних підрозділів;

- координація і контроль  здійснюються в основному через  особливі відносини топ менеджменту  материнської компанії і менеджерів  закордонних підрозділів.

2.1.3. Глобальна  модель міжнародного менеджменту

Глобальна модель міжнародного менеджменту характеризується наступними особливостями:

- досягнення ефективності  бізнесу базується на централізації  капіталів, ресурсів і компетенцій;

- здійснюється однобічний  потік товарів, кадрів і ноу-хау:  від материнської компанії до  закордонних підрозділів;

- фіксується незначний  рівень автономії закордонних підрозділів;

- відзначається високий  ступінь стандартизації виробництва,  завдяки чому скорочуються його  витрати, розширюються ринки збуту  продукції корпорації.

2.1.4. Транснаціональна  модель міжнародного менеджменту

Транснаціональна модель міжнародного менеджменту характеризується: