Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Капіталізм інформаційного суспільства

Міністерство освіти і науки України

Чорноморський державний університет імені Петра Могили

Кафедра політичних наук

Реферат

Виконала: студентка 332 групи

Шевцова А. В.

Викладач: кандидат історичних наук,

доцент Бронніков В. Д.

Миколаїв – 2009

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. Поняття «капіталізм» та «інформаційне суспільство»…..4

Капіталізм як економічна система

сучасності……………………………………………………….4

Сутність та риси інформаційного суспільства………………8

РОЗДІЛ 2. Капіталізм інформаційного суспільства…………………11

2.1. Знання, інформація та послуги як основа

сучасного капіталізму………………….………...……………………..11
2.2. Проблеми та перспективи розвитку капіталізму в

інформаційну епоху………………………………………………16

ВИСНОВКИ……………………………………………………………..19

Список використаної літератури………………………………….….20

ВСТУП

На сьогоднішній момент, коли суспільство перебуває в стані переходу від індустріального до постіндустріального, а разом з цим і до інформаційного, змінюється і економічна система світу. Якщо до 90 –х років XX століття світ поділявся на капіталістичний та соціалістичний, то на початку XXI століття переважає капіталістична система. Сьогодні саме капіталізм є пріоритетним у відношеннях між державами та всередині них.

Звичайно, той капіталізм, що був на початку його створення – змінився, як і змінилося суспільство, що його створило.

Нині на зміну капіталу приходить знання, інформація та послуги.

Сьогодні нові інформаційні технології стають базовими технологіями, а інформаційне середовище, поряд із соціальним та економічним, - новим середовищем існування людства.

Об’єктом дослідження є капіталізм.

Предметом дослідження є особливості капіталізму інформаційного суспільства.

Гіпотезою є припущення про те, що зміна основи капіталізму є однією з причин збільшення прірви між розвиненими та нерозвиненими країнами.

Метою роботи є виявлення основ капіталізму в інформаційному суспільстві та з’ясування проблем і перспектив його розвитку.

Реалізація мети передбачає виконання таких завдань:

Визначити особливості капіталізму сучасності.
З’ясувати риси інформаційного суспільства.
Виокремити проблеми та перспективи розвитку капіталізму в інформаційному суспільстві.

Методи: аналіз і синтез, порівняння, структурний, порівняльний.

РОЗДІЛ 1. Поняття «капіталізм» та «інформаційне суспільство»

Капіталізм як економічна система сучасності

Капіталізм – суспільно-економічний лад, що ґрунтується на товарному виробництві, приватній власності та експлуатації найманої праці. Капіталізм заснований на способі розподілу, при якому продукт виробництва належить капіталісту – власнику засобів виробництва. Але не все є постійним, все в світі змінюється і капіталізм не є виключенням. Сучасний капіталізм істотно відрізняється від капіталізму навіть середини минулого сторіччя. Під впливом НТП суттєво змінилися продуктивні сили. А це, в свою чергу, викликало глибокі зрушення у виробничих відносинах, у господарському механізмі. Через це сучасний капіталізм, зберігаючи основні економічні риси, водночас характеризується якісно новими явищами і закономірностями[9].

Наприкінці XIX — в першій половині XX ст. очевидним був процес зростання концентрації виробництва, створення і планування великих підприємств і навіть підприємств-гігантів. На цій підставі робився висновок, що процеси концентрації, усуспільнення виробництва триватимуть і визначатимуть розвиток суспільства. Насправді ситуація істотно змінилася. В нинішніх умовах гігантські підприємства виявляються малоефективними. У зв'язку з цим великі корпорації віддають перевагу середнім і малим виробничим структурам. Саме вони є оптимальними, оскільки відзначаються, як правило, високою спеціалізацією і дають змогу швидше технічно переоснащувати їх, переналагоджувати на випуск нової продукції, домагатися вищої ефективності[6]. За цих умов ринок з властивим йому механізмом конкуренції, конкурентної боротьби одержав «друге дихання», не лише не втратив своєї ролі, а навпаки, посилив своє домінуюче значення в капіталістичній економіці.

Склалася своєрідна ситуація. З одного боку, триває концентрація і централізація капіталу, діє загальний закон капіталістичного нагромадження, що зумовлює збільшення масштабів капіталів, посилюється їх злиття, формуються все могутніші об'єднання. Інакше кажучи, за всіма формальними ознаками процес монополізації начебто триває. Однак насправді він не став переважаючим. Йому протидіють об'єктивні чинники (виникнення і розвиток нових галузей, поява нових капіталів, поширення можливостей міжгалузевої конкуренції у зв'язку з розвитком сфери кредиту, транспорту, зв'язку, інформації) та суб'єктивні чинники (усвідомлення суспільством згубності монополізації, антимонопольне, антитрестовське законодавство)[9].

Через це сучасний капіталізм не можна характеризувати як монополістичний або державно-монополістичний, хоча в розвинених капіталістичних країнах існують «монополії», а держава виконує неабияку і економічну, і соціальну роль. Однак не можна не бачити, що великі міжгалузеві об'єднання — це зовсім не ті монополії, які функціонували на початку XX ст.[9]. До того ж вони самі по собі не визначають соціально-економічну структуру економіки, оскільки поряд з ними є значний монополізований сектор. Те саме стосується і державного регулювання. Це реальність, проте вона не виражає всієї сутності капіталістичної економіки. Поряд з ним величезну і навіть домінуючу роль відіграє ринок з механізмом конкурентної боротьби. Ось чому однозначне визначення сучасного капіталізму не є обґрунтованим.

Слід зазначити, що змінився не лише капітал, форми його руху, а змінилася сутність найманої праці. НТП зумовив перехід до працезберігаючого типу виробництва[11]. Небачено зросли роль і значення живої, висококваліфікованої, високопрофесійної праці. Це, в свою чергу, висуває нові вимоги до умов життя і праці людей, розвитку освіти, підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників, охорони здоров'я, забезпечення вільного часу, відпочинку тощо, тобто до розвитку соціальної сфери, розвитку людини. У зв'язку з цим обмежуватися характеристикою найманої праці лише як чинника виробництва, носія і власника робочої сили було б однобічно, а отже, неправильно. Нові умови виробництва, що визначаються НТП, змінили підходи до виробника, до його життя і праці, як людини з її багатогранними інтересами та можливостями[6].

Ось чому відмітною рисою сучасного капіталізму є поглиблення соціалізації життя людини, широке використання суспільних і державних коштів для розв'язання економічних та соціальних проблем. Це знаходить вияв у державному та суспільному забезпеченні розвитку науки, освіти, охорони здоров'я, соціальному забезпеченні людей (похилого віку, бідних, безробітних тощо)[9]. Усе це дає підстави для висновку, що сучасний капіталізм, на відміну від попередніх етапів, коли єдиним джерелом задоволення потреб працівників була оплата праці, заробітна плата, зумів доповнити її значними соціальними благами. А не означає, що, на відміну від попередніх стадій, коли капіталістичне суспільство ґрунтувалося на приватній власності, розв'язувало часткові завдання, нині поряд з капіталістичною (приватною) набули розвитку державна власність, соціалізовані (суспільні) форми і начала. Це також принципово нова і надзвичайно важлива риса сучасного капіталізму. Саме через це сучасний капіталізм часто називають соціалізованим капіталізмом.

Вихід капіталістичного господарства на якісно новий технічний та організаційний рівень зумовлює істотні зрушення в механізмі капіталістичного господарювання. Для сучасного капіталізму характерно поєднання принципів самостійності та певної централізації в управлінні виробництвом[9]. Вони стосуються не лише відносин між державою і корпораціями, а й організації діяльності самих корпорацій. Велика корпорація, будучи певною мірою централізованою системою, всіляко стимулює розвиток підприємництва у власних межах, тобто надає максимум можливої самостійності її складовим ланкам. Велика корпорація — це швидше «конфедерація підприємств», в якій існують власні вільні ринки. Маючи велику самостійність і незалежність, кожна ланка виявляє якнайбільшу ініціативу в прискоренні економічного та технічного розвитку[9].

Принципові зміни у виробничих відносинах, у господарському механізмі відкрили простір для утилізації досягнень НТП, подальшого піднесення та структурного вдосконалення продуктивних сил. Сьогодні відбувається широка комп'ютеризація економіки. Тепер відбувається нагромадження передумов для нової якісної еволюції капіталізму на шляхах переходу до «індустрії знань»[11], подальшого посилення процесу інтернаціоналізації економіки та життя суспільства, пов'язаного як з діяльністю транснаціональних компаній, так і з інтенсифікацією інтеграційних процесів. По суті, йдеться про глибокий переворот у розвитку продуктивних сил, у ході якого вони набудуть якісно нового характеру, а саме неоіндустріального. Головна роль у цих продуктивних силах належатиме творчій техніко-людській системі — «людино-комп'ютеру».

Отже, як ми можемо спостерігати вже немає того капіталізму, яким він був в XIX ст. Оскільки суспільство розвивається, постільки воно змінює економічну систему так, щоб вона відповідала їх потребам. Таким на сьогодні є сучасний капіталізм. З приходом інформаційного суспільства, капіталізм перетворюється на «індустрію знань», залучаючи плоди НТР кінця XX ст. Через це сучасний капіталізм, зберігаючи основні економічні риси, водночас характеризується якісно новими явищами і закономірностями.

Сутність та риси інформаційного суспільства

«Інформаційне суспільство» виражає ідею нової фази в історичному розвиткові передових країн. Тобто, не прихід «постіндустріального» суспільства, а створення нового соціального зразка, що є результатом «другої індустріальної революції», яка в основному ґрунтується на мікроелектронній технології. Зростаюча кількість людей з необхідністю втягується в безпрецедентне розмаїття інформаційно орієнтованих типів робіт. Наукові й технічні працівники збирають і продукують інформацію, менеджери й фахівці опрацьовують її, викладачі й працівники комунікаційної сфери поширюють її. Цей процес «інформатизації» не залишає недоторканою жодну сферу соціальної активності: від повсякденного життя до міжнародних відносин та від сфер дозвілля до виробничих відносин[2, с.15].

В цілому концепція інформаційного суспільства, як і постіндустріальна доктрина, лежить в руслі того напряму європейської філософії, в якому еволюцію людства прийнято розглядати крізь призму прогресу знання. Пік її популярності прийшовся на початок 70-х років, коли багато соціологів погодилися з висновком, що в нових умовах «культура, психологія, соціальне життя і економіка формуються під впливом техніки і електроніки, особливо комп'ютерів і комунікацій, а виробничий процес більше не є основним і вирішальним чинником змін, що впливає на вдачі, соціальний лад і цінності суспільства»[2, с. 15].

Почала укорінюватися позиція, згідно якої знання, як в марксистській теорії праця, здатні забезпечувати створення і самозростання вартості, а оскільки інформатизація, за словами П.Дракера, є не чим іншим, як швидким заміщенням праці знаннями. Термін «інформаційне суспільство» здавався багатьом адекватним позначенням нового устрою, що формується[2, с. 16].

Термін «інформаційне суспільство» був введений в науковий обіг ще на початку 1960-х рр. одночасно в США і Японії Ф. Махлупом і Т.Умесао

відповідно[2, с. 16]. У 70-і і 80-і роки найбільший внесок до розвитку даної концепції внесли М. Порат, Й. Масуда, Т. Стоуньер, Р.Катц і ряд інших. Розглядаючи виникнення і розвиток теорії інформаційного суспільства, не можна не відзначити двох обставин. З одного боку, дана концепція отримала найбільше визнання в 70-і і 80-і роки, в період, що характеризувався швидким розповсюдженням технологічних досягнень і значними успіхами країн, які не тільки проводили, але і засвоювали нову інформацію і знання[2, с. 17]. Певною мірою ідея інформаційного суспільства ставала в такому контексті інструментом обґрунтування можливості того, що прискореного «наздоганяючого» розвитку на основі заміщення потоком інформації творчих можливостей особи, що зростають. З іншого боку, ні в одному іншому напрямі сучасної футурології не помітно такого сильного впливу японських дослідників: введений термін Т. Умесао «інформаційне суспільство» отримав усесвітнє визнання після виходу в світ знаменитої книги І. Масуди «The Information Society as Post-industrial Society»[2, с. 17]. Навпаки, більшість американських і європейських дослідників, починаючи з другої половини 80-х років, почали акцентувати увагу на ролі і значенні не стільки інформації, скільки знань, що породило цілий спектр нових визначень сучасного суспільства, серед яких такі, як «Knowledgeable society" і тому подібне[2, с. 17].

До характерних рис і ознак інформаційного суспільства варто віднести:

Зростання сектора послуг і ролі послуг в промисловості і сільському господарстві.
Панування мережевих форм організації і діяльності. Руйнування звичних ієрархій. Підвищення ролі питань ідентичності на «мережевому світі».
Розширення сфери дії ринкових критеріїв (включення в цю сферу інформаційних аспектів життя суспільства).
Виникнення інформаційної нерівності, яка, накладаючись на традиційну нерівність, заглиблює соціальну диференціацію.
Панування корпоративного капіталізму як способу виробництва. Центральна роль в світовій економіці величезних корпорацій.
Зростання кількості інформаційного сміття. Розширення масштабів маніпуляції інформацією («управління сприйняттям») і криза сфери публічної інформації.
Різке підвищення об'ємів і якості відстежування з боку держави і корпорацій. Виникнення спроб у відповідь відстежування і контролю за ними з боку громадян.
Виникнення нового типу воєн - інформаційних воєн.
Релятивізація знання і сенсів, еклектичність культури і самого життя.
Зростаюча кількість знаків і зростаюча складність у встановленні сенсу знаків.
Перманентна нестійкість і нестабільність як характеристика сучасності[3].

Отже, ідея інформаційного суспільства є частиною концепції постіндустріального суспільства, і вважається особливим видом суспільства, де виробництво, обмін і споживання засновані на використанні інформаційного ресурсу, як фактора підвищення ефективності суспільного виробництва. До основних рис інформаційного суспільства відносять зростання ролі сектора послуг в народному господарстві, панування корпоративного капіталізму як способу виробництва, нестабільність сучасного світу тощо.

РОЗДІЛ 2. КАПІТАЛІЗМ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

2.1. Знання, інформація та послуги як основа сучасного капіталізму

Протягом останніх десятиліть минулого сторіччя відбулися надзвичайно масштабні і глибокі зміни у розвитку науки і техніки, що безумовно мало вплив на весь характер господарського життя. Перетворення торкнулися найрізноманітніших галузей матеріального виробництва і сфери послуг, позначилися на структурі зайнятості, відбилися в ключових характеристиках технологічних процесів і формах організації виробництва. Таким чином, змінилася сама природа господарського базису сучасного суспільства: «машинні технології» індустріального устрою почали поступатися місцем «інтелектуальним технологіям», що визначають нові підходи до вирішення не тільки технічних, але також економічних і соціальних завдань[8].

Інформація і знання, що розуміються не як субстанція, втілена в виробничих процесах або в самих засобах виробництва, а як безпосередня продуктивна сила, виявляються найважливішим чинником сучасного господарства. Хоча знання та інформація завжди використовувалися у виробництві, але саме сьогодні, коли вони зайняли домінуюче місце в організації національного господарства, стає зрозумілим ступінь їх винятковості. Унікальність інформації як виробничого фактора обумовлена тим, що їй не властива характеристика рідкісності[2, с. 45]. Жодна з раніше відомих умов виробництва не відрізнялася подібним сполученням властивостей і характеристик. Тому, що інформація не має властивості рідкісності, є декілька причин.

По-перше, хоча в товарному господарстві інформація може виступати об'єктом власності і обміну й у цій якості її поширення обмежується і здійснюється на засадах, обумовлених правами власності, це відноситься лише до досить специфічних її видів і залишає широкі можливості для поширення інформації, на основі якої генеруються нові знання. При цьому саме право власності на інформацію не тільки не суперечить можливості її максимального поширення, але припускає таке як джерело прибутку власника цього права[8].

По-друге, споживання інформації тотожно формуванню нового знання. Знання розширюються і саморегулюються, вони накопчуються в міру використання.

По-третє, до інформації не може бути застосована така характеристика, як споживання у традиційному змісті даного терміна. Використання інформації приводить до появи нової інформації і нового знання, не перешкоджаючи іншим членам суспільства застосовувати її для власних цілей.

По-четверте, сучасна технологічна революція зробила інформацію найбільше легко копійованим благом, створення додаткової кількості якого вимагає витрат, що близькі до нуля, і які відносяться у більшості випадків до самого споживача[8].

Сьогодні настав той момент, коли основними ресурсами суспільства стають не праця і капітал, а знання і інформація. Зміна ролі матеріальних чинників виробництва простежується на прикладі принципово нової якості економічного зростання. Останніми роками науково-технічний прогрес дозволяє нарощувати виробництво матеріальних благ, не збільшуючи споживання енергії і сировини не привертаючи додаткової робочої сили. Основою розвитку стають технологічні новації, значне зростання продуктивності, підвищення ефективності виробництва[2, с. 46].

Нові технологічні можливості дозволяють не тільки більш економно використовувати кінцеві і невідновлюванні природні ресурси, але і в деяких випадках швидко відмовлятися від їх використання, знаходячи їм заміну в номенклатурі відтворюваних синтетичних матеріалів.

Таким чином, коли ми говоримо про зміну ролі чинників виробництва у сучасних умовах, ми перш за все маємо на увазі витіснення матеріальних компонентів готового продукту інформаційними складовими. Саме на цій основі знижується значення мінеральної сировини і праці як базових виробничих чинників, а знання і інформація перетворюються на основний ресурс виробництва в будь-якій його формі.

Знання та інформація є найважливішим стратегічним активом будь-якого підприємства; джерелом нововведень; основою економічного та соціального прогресу, іншими словами – принципово новим ресурсом, для якого неприпустиме традиційне визначення вичерпаності[]. Виробництво знань та інформації не натрапляє на обмеженість попиту, бо, з одного боку, продукція інформаційного сектора стає більш дешевою, а з іншого – сама природа інформації та знань є такою, що кожна задоволена потреба в них породжує безліч інших.

Таким чином, нові технології різко знижують як витрати виробництва, так і вартість самих інформаційних і наукоємних продуктів, що сприяє їх широкому використанню у всіх сферах народного господарства. Перетворення знань та інформації на базовий виробничий ресурс змінює зовнішність та найважливіші характеристики всіх галузей народного господарства[2, с. 47].

Одним з проявів технологічної революції є витіснення людини зі сфери безпосереднього матеріального виробництва. Відповідно відбувається зміна структури зайнятості. Це відбувається як за рахунок того, що у всіх без виключення галузях збільшилося число «білих комірців» – кваліфікованих працівників безпосередньо не пов'язаних з фізичною працею. Саме це стало причиною того, що постіндустріальне суспільство ототожнювалося спочатку з суспільством послуг, а згодом - з суспільством знань.

Життя в інформаційному суспільстві засноване на послугах і є взаємодією з людьми. Цим пояснюється і роль інформації: взаємодія між людьми і є тієї взаємодією, для якої базовим ресурсом є інформація[]. Будь-який продукт праці, вироблений для продажу, є товаром. Звідси, послуги, що реалізовуються на різних ринках, виступають у вигляді самостійної і вельми різноманітної групи товарів. Головна роль послуги як товару в її можливості задовольняти потреби споживачів.

Зрозуміло, сама сфера послуг не є однорідною. Якщо в доіндустріальному суспільстві переважали домашні або особисті послуги, то в індустріальному акцент змістився у бік послуг, що грали допоміжну роль по відношенню до виробництва, а також фінансових послуг. А в постіндустріальному суспільстві, що зберігає всі раніше існуючі види послуг, з'являються якісно нові їх типи, що швидко почали домінувати у структурі професійної діяльності. У нинішніх умовах як ніколи раніше справедливі слова Д.Белла, який кажучи про третинний сектор відзначав: «Слово «послуга» не повинне викликати образів, що вводять в оману швидко приготованої їжі і низькооплачуваних працівників; основними є фінансові, професійні і конструкторські послуги, охорона здоров'я, освіта і соціальна сфера, і лише на останньому місці цієї шкали стоять побутові послуги.[2, с. 47]

Виходячи з цього, прихильники теорії постіндустріалізму доповнили висунуту в 40-і роки трьохсекторну модель суспільного виробництва ще двома секторами: четвертинним, таким, що включає торгівлю, фінансові послуги, страхування і операції з нерухомістю, і п'ятірковим, до якого віднесені охорона здоров'я, освіта, наукові дослідження, індустрія відпочинку і сфера державного управління[2, с. 47]. Коли дослідники говорять про постіндустріальне суспільство як про соціум заснованому на виробництві і споживанні послуг, вони мають на увазі сааме ці сектори. Як писав Д. Бeлл, «Першою і простою характеристикою постіндустріального суспільства є те, що велика частина робочої сили вже не зайнята в сільському господарстві і оброблювальній промисловості, а зосереджена у сфері послуг, до якої відносяться торгівля, фінанси, транспорт, охорона здоров'я, індустрія розваг, а також сфери науки утворення і управління» [9].

Отже, як ми можемо побачити змінилась природа господарського базису сучасного суспільства: «машинні технології» індустріального устрою почали поступатися місцем «інтелектуальним технологіям», що визначають нові підходи до вирішення не тільки технічних, але також економічних і соціальних завдань. Капітал і праця поступаються місцем інформації, знанням та послугам.

На відміну від праці та капіталу, знання та інформація не наділені такою якістю, як рідкісність, інформація не вичерпна. А споживання інформації тотожно формуванню нового знання. Знання розширюються і саморегулюються, вони накопчуються в міру використання. сучасна технологічна революція зробила інформацію найбільше легко копійованим благом, створення додаткової кількості якого вимагає витрат, що близькі до нуля, і які відносяться у більшості випадків до самого споживача. Виробництво знань та інформації не натрапляє на обмеженість попиту, бо, з одного боку, продукція інформаційного сектора стає більш дешевою, а з іншого – сама природа інформації та знань є такою, що кожна задоволена потреба в них породжує безліч інших.

З розвитком капіталізму, починає розширюватися сфера послуг, поряд з вже існуючими послугами з’являються якісно нові їх типи, що швидко почали домінувати у структурі професійної діяльності.

Таким чином, можна говорити про знання, інформацію та послуги як основу сучасного капіталізму.

2.2. Проблеми та перспективи розвитку капіталізму в інформаційну епоху

З розвитком доби інформаційних технологій, люди почали «ганятися» за інформацією, впроваджуючи результати НТР в свою роботу. Західний світ став поглиненим інформаційним суспільством, постіндустріальною економікою, швидким розвитком сфери послуг.

Ці процеси особливо актуалізувалися нині, у період геополітичної і геоекономічної глобалізації, яка спочатку сприймалася як злам бар’єрів між політикою, економікою, культурами, між народами і країнами. Так, нас годували брехливими «загальнолюдськими цінностями», а на справі ми прийшли до ще більшого загострення соціальних полюсів: на одному з них — непозбутня бідність більшості, на іншому — стрімко зростаюче багатство меншості. Відбувається зміна соціальної структури суспільства. Бідні країни не можуть підтримувати всесвітній розвиток капіталізму та інформаційного суспільства через нестачу ресурсів, все більшого поглиблення нерівності. Чим далі буде просуватися капіталізм у своєму розвиткові в інформаційну епоху, тим далі будуть відставати у розвитку країни «Третього світу» [4].

Років десять тому головний глобалістський філософ Ф. Фукуяма повідомив про нібито щасливий «кінець історії»[2]. Власне, під «кінцем історії» ним і його прихильниками розумівся кінець альтернатив торговельному ладу. Всі варіанти більш справедливих відносин, більш складних стимулів, більш гідних одиниць виміру, ніж ринкові, були оголошені ними застарілими, утопічними, небезпечними. У торговельного ладу імператив дуже простий: «Ми хочемо продати вам більше, ніж ви хочете купити» (такий ось «шопінг»)[4].

Але очікуваного глобалістами «кінця історії» не видно. Тому що історія це складний діалектичний процес, а не верстат, що друкує гроші. І весь сенс полягає в тому, що причини, які породжують соціальний опір, усе ті ж самі — розділення суспільств на меншість жадаючих власників і більшість голодних, пригноблених і знедолених трудящих, розділення світу на меншість провідних «офісних націй» (так званий «золотий мільярд») і більшість «народів-гастарбайтерів»[4].