Кейнсіанська модель макроекономічної рівноваги

     Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Украіни

     Чернігівський державний інститут економіки і  управління  
 
 
 

Реферат на тему:

«Кейнсіанська модель макроекономічної рівноваги» 

З дисципліни:

«Гроші  і кредит» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                                               Виконала:        

                                                                                                   студентка 3 курсу 

                                                                                              Групи ФК-093

                                                                                              Яременко О.В

                                                                                              Перевірила : викладач

                                                                                              Сакун О.С 
 
 
 
 

                                                Чернигів, 2011 
ПЛАН

     1. Вступ до кейнсіанської теорії  сукупного попиту.

     2. Кейнсіанська функція споживання.

     3. Рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції. Фактичні та планові витрати. "Кейнсіанський хрест ".

     4. Коливання рівноважного обсягу випуску навколо потенційного рівня. Мультиплікатор автономних витрат. Рецесійний та інфляційний розриви.

      1. Вступ до кейнсіанської  теорії сукупного  попиту 

     Відомо, що в закритій економіці існує  три напрями використання вироблених нею продуктів. Ці три компоненти ВВП наведені в основній макро-економічній тотожності для закритої економіки:

     Y-C+I+G,

     тобто частина виробленої продукції споживається домогосподарствами (С), частина - використовується фірмами й домогосподарствами на інвестиції (/) і, нарешті, частина виробленої продукції закуповується урядом для використання на суспільні потреби (G).

     2. Кейнсіанська функція споживання

     Переважна частина (приблизно 2/3) виробленої продукції  йде на споживання (С). Пригадаємо, що та частина доходу, яка залишилася після сплати всіх податків (Y-T), називається використовуваним доходом. Люди поділяють свій використовуваний доход на споживання (С) та заощадження (S) , тобто

     Заощадження — це частина використовуваного  доходу, яка не споживається.

     Залежність  між обсягом споживання і використовуваним доходом має назву функції споживання:

     C=C(Y-T).

     Це  поняття, запроваджене Кейнсом, ґрунтується  на припущенні, що доход є основним, визначальним фактором споживання, а  процентна ставка не відіграє в цьому  значної ролі.

     Детальніше функцію споживання Дж.Кейнса можна показати у вигляді:

     де: а —          автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок заощаджень, субсидій. У довгостроковому періоді для економіки в цілому автономне споживання має тенденцію наближатися до нуля); b — гранична схильність до споживання (МРС) — це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю, і визначається за формулою:

     де: . — приріст споживчих витрат;

       — приріст використовуваного доходу.

       набуває значення в інтервалі від 0 до 1, тобто одна додаткова одиниця використовуваного доходу збільшує обсяг споживання, але на величину меншу від 1. Це пояснюється тим, що кожна гривня доходу, яка не споживається, — заощаджується. І кожна гривня додаткового доходу витрачається або на додаткове споживання, або на додаткове заощадження. З геометричної точки зору гранична схильність до споживання (МРС) — це кут нахилу кривої споживання (мал. 5.1).

     Існує поняття середньої схильності до споживання (АРС) — це відношення           обсягу споживання до величини використовуваного доходу:

     Найпростіша функція заощадження має вигляд:

     де          3' - величина заощаджень у приватному секторі; а - автономне споживання; (1-Ь) — гранична схильність до заощадження; F - доход; Т - податкові відрахування.

     Гранична  схильність до за-ощадрсення (MPS) - величина додаткового заощадження, яке виникає із додаткової гривні використовуваного доходу:

     де  приріст заощаджень;

       — приріст використовуваного доходу. Оскільки частина кожної гривні, яка  не споживається, обов'язково заощаджується, то гранична схильність до споживання і гранична схильність до        заощадження в сумі дорівнюють одиниці:

     Середня схильність до заощадження (APS) - це частина  використовуваного доходу, яку домогосподарства заощаджують, тобто

     У короткостроковій перспективі із збільшенням  доходу зростає частка споживання так  званих "люксових благ", серед  яких найбільшим "люксовим благом" є заощадження (про це стверджують закони, або "якісні схеми поведінки", Ернста Енґеля), а тому середня схильність до споживання має тенденцію до зменшення, а середня схильність до заощадження зростає. Проте в довгостроковій перспективі середня схильність до споживання стабілізується.

     На  відміну від Дж.Кейнса, сучасні  дослідники показали, що споживання —  функція не лише від поточного  використовуваного доходу (хоча цей  фактор і є основним!). На його обсяги впливають також рівень нагромадженого багатства, процентна ставка, розвинена система соціального захисту (яка спричиняє зменшення особистих заощаджень), раціональні очікування споживачів тощо.

     3. Рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції. Фактичні та планові витрати. "Кейнсіанський хрест"

     Класична  економічна теорія виходить із двох основних положень. По- 
перше, стверджується, що навряд чи можлива ситуація, за якої рівень су 
купних витрат Y=C+I+G буде недостатнім для закупки продукції, виробле 
ної за умов повної зайнятості ресурсів (тобто, навряд чи можлива ситуація, 
коли    По-друге, навіть якщо така ситуація виникне, то негайно 
зміняться заробітна плата, ціни і ринкова процентна ставка, і відразу за 
скороченням сукупного попиту відбудеться спад виробництва, що й стабілі 
зує ситуацію. Важливо, що грошовий ринок завжди Гарантує рівність інве 
стицій та заощаджень і, відповідно, повну зайнятість ресурсів. Можливе 
лише "добровільне" безробіття в межах природного його рівня. Це означає, 
що в точці рівноваги AD і AS обсяг виробництва Y завжди дорівнює по 
тенційному У*.

     Кейнсіанська  економічна теорія спростовує існування  такого механізму саморегулювання. На основі емпіричних даних, отриманих  у період "великої

     депресії", Д. Кейнсу вдалося довести, що повна зайнятість у нереґульованій економіці може виникнути лише випадково. Рівновага попиту і пропозиції (мал. 5.4), як правило, не збігається з повною зайнятістю ресурсів: у точці А встановлюється рівність AD=AS, проте рівноважний обсяг виробництва Y<Y*.

     Однією  із причин такої розбіжності є невідповідність планів інвестицій та заощаджень, які здійснюються різними економічними агентами з різних мотивів.

     Мотиви  заощаджень домо-господарств:

     • придбання коштовних речей;

     • забезпечення в старості;

     • страхування від непередба-чених  обставин (хвороба, нещасний випадок тощо);

     • забезпечення дітей у майбут-ньому. Мотиви інвестицій фірм:

     • максимізація норми чистого прибутку;

     • процентна ставка — плата за придбання  грошового капіталу для інвестування, яка враховується при розробці планів інвестицій. У відповідності з класичною економічною теорією, основним фактором, який визначає динаміку інвестицій та заощаджень, є процентна ставка: якщо вона підвищується, то домогосподарства починають відносно більше зберігати і менше споживати з кожної додаткової одиниці доходу. Зростання заощаджень домогосподарств призводить до зменшення ціни кредиту, що забезпечує збільшення інвестицій.

     У відповідності з кейнсіанською  економічною теорією, не ставка процента, а величина використовуваного доходу домогосподарств є основним фактором, який визначає динаміку споживання і заощаджень. При цьому заощаджується та частина доходу, яка залишається після здійснення всіх споживчих витрат. Вплив процентної ставки є другорядним, оскільки вона відіграє досить незначну роль стосовно визначення обсягів споживання та заощаджень. В той же час динаміка інвестицій визначається перш за все динамікою процентних ставок, що знаходить відображення у відповідних функціях споживання, заощаджень та інвестицій.

     Розбіжність планів інвестицій та заощаджень зумовлює коливання фактичного обсягу виробництва навколо потенційного, а також невідповідність між фактичним рівнем безробіття та величиною NAIRU. Цим коливанням

     сприяє  і низька еластичність заробітної плати  й цін щодо їхнього скорочення. Тому циклічне безробіття, яке має  примусовий, а не добровільний характер, є, за Кейнсом, економічною закономірністю. Для того щоб уникнути значних втрат від спаду виробництва, необхідно проводити активну державну політику по стабілізації сукупного попиту, яку кейнсіанці пропонують здійснювати за допомогою змін величин державних витрат, податків та грошової пропозиції.

     Як  же потрібно проводити стабілізацію сукупного попиту? З цим питанням нам допоможе розібратися кейнсіанська модель рівноваги. Ця модель називається також "45-градусна модель", "модель доходи — витрати" або "кейнсіанський хрест".

     Сукупний  попит (AD) у моделі представлено плановими  витратами — сумою, яку домогосподарства, фірми і держава мають намір  потратити на купівлю товарів  та оплату послуг (позначається літерою  Е):

     E=C+I+G.

     Сукупна пропозиція (AS) представлена фактичними витратами, Y.

     Фактичні (реальні) витрати відрізняються  від планових тоді, коли фірми змушені  здійснювати незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси (ТМЗ) в умовах неочікуваних змін у рівні  продажів, тобто:

     Фактичні  інвестиції^ Планові інвестиції^Незаплановані інвестиції в ТМЗ

     Варто підкреслити, що і планові, і фактичні витрати в кейнсіанській моделі рівноваги є функцією від доходу і не залежать від рівня цін, який залишається фіксованим. Окрім цього, в моделі пропущено амортизаційні витрати та непрямі податки на бізнес, а тому будемо вважати, що ВВП=ЧВП=НД.

     Функція планових витрат, E=C+I+G, графічно зображується як функція споживання, C=a+b-(Y-T), "зміщена" вгору на величину I+G. Очевидно, що лінія  планових витрат перетне лінію фактичних витрат у якійсь точці А, де

     реальні та планові витрати дорівнюють одне одному (Y=E). Наведений графік отримав назву кейн-сганського хреста (мал. 5.5).

     На  лінії     завжди дотриму 
ється рівність фактичних інве 
стицій та заощаджень. У точці А, 
де доход дорівнює плановим вит 
ратам, досягається рівність між 
плановими та фактичними інве 
стиціями і заощадженнями, тобто 
встановлюється макроекономічна 
рівновага.

     Якщо  фактичний обсяг виробництва Y1 перевищує рівноважний

     Y, то це означає, що покупці  купують товарів менше, ніж  фірми виробляють, тобто AD<AS. Нереалізована продукція набирає форми товарно-матеріальних запасів (ТМЗ), які зростають. Таке збільшення запасів примушує фірми скорочувати виробництво і зайнятість, що в результаті зменшує ВВП. Поступово Y1 зменшується до рівня тобто доход і планові витрати вирівнюються. Таким чином, досягається рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією (AD=AS).

     Навпаки, якщо фактичний випуск Y2 менший за рівноважний рівень Y, то це означає, що фірми виробляють менше, ніж покупці готові придбати, тобто AD>AS. Підвищений попит задовольняється за рахунок незапланова-ного скорочення запасів фірм, що створює стимули до збільшення зайнятості і випуску. В результаті ВВП поступово зростає від рівня Г2до рівня Y, і знову досягається рівновага: AD=AS.

     4. Коливання рівноважного обсягу випуску навколо потенційного рівня. Мультиплікатор автономних витрат. Рецесійний та інфляційний розриви

     Рівноважний рівень випуску Y може коливатися у відповідності із зміною величини будь-якого компонента сукупних витрат: споживання, інвестицій, державних витрат (а у випадку відкритої економіки — і показника чистого експорту). Збільшення кожного з цих компонентів зсуває криву планових витрат вгору і сприяє зростанню рівноважного рівня випуску. Скорочення будь-якого з компонентів сукупного попиту зсуває криву планових витрат донизу, супроводжується спадом зайнятості та рівноважного випуску.

     Збільшення  будь-якого компонента автономних витрат, а саме автономного, споживання, державних  витрат, інвестиційних витрат, а  у випадку відкритої економіки — і показника чистого експорту —

     призводить  до значно більшого зростання сукупного  доходу У завдяки ефекту мультиплікатора.

     Мультиплікатор  автономних витрат визначається як відношення зміни рівноважного обсягу ВВП до зміни певного компонента автономних витрат:

     де — мультиплікатор автономних витрат; — зміна рівноважного ВВП;

       - зміна автономних витрат, незалежних  від динаміки Y.

     Мультиплікатор  витрат показує, у скільки разів  загальний приріст (скорочення) сукупного доходу перевищує початковий приріст (скорочення) автономних витрат

     Важливим  є те, що одноразова зміна будь-якого  компонента автономних витрат породжує багаторазову зміну ВВП. Якщо, наприклад, автономне

     споживання  зростає на якусь величину то це призводить до збільшення 
сукупних витрат і доходу Y на таку ж величину, що, в свою чергу, викликає 
повторне зростання споживання (оскільки збільшився доход), але вже на 
величину    Далі сукупні витрати і доход знову зростають на величи 
ну  потім знову, за схемою кругообігу "доходи — витрати".

     Отже, мультиплікатор витрат можна показати через граничну схильність до споживання як:

     Оскільки  гранична схильність до заощадження MPS=1-MPC, отримуємо:

     Якщо  ж планові витрати будуть враховувати  вплив прибуткових податків (тобто T=tY), мультиплікатор витрат визначатиметься за такою формулою:

     де t — гранична ставка оподаткування.

     Ці  формули дають змогу визначити  мультиплікатор витрат у закритій 
економіці. Але відкрита економіка, яка продає за кордон та купує за кордоном, 
перебуває під впливом змін у чистому експорті, які також призводять до 
зміни кута нахилу лінії планових витрат. Ці зміни пов'язані з граничною 
схильністю до імпортування (МРМ) — величиною, яка показує, на скільки 
одиниць зміняться імпортні витрати          при зміні доходу на одну 
одиницю:

     Тому  мультиплікатор витрат у відкритій  економіці має такий вигляд:

     Розглянемо  тепер на конкретних прикладах, як змінюється доход У під впливом екзогенних змінних бюджетно-податкової політики (державних витрат та податкових надходжень), використавши для цього модель кейнсіанського хреста.

     Приклад 1. Припустімо, що державні витрати зростають  на величину AG. Крива планових витрат при цьому пересунеться вгору на AG (мал. 5.6). Рівновага в економіці переміститься із точки А в точку В.

     Цей графік наочно демонструє, що зростання  державних витрат призводить до більшого зростання доходу у порівнянні з попереднім імпульсом,

     тобто ' є більшим у порівнянні з 
 Співвідношення      нази 
вається мультиплікатором дер 
жавних витрат; воно показує, у 
скільки разів зростає доход при 
збільшенні державних витрат на 
одну одиницю. Із моделі кейн- 
сіанського хреста чітко видно, що 
мультиплікатор державних витрат 
— величина, більша за одиницю.

     Чому  бюджетно-податкова політика створює мультиплікативний ефект на доход? Причина полягає в тому, що, у відповідності із функцією споживання, вищий рівень доходу призводить до вищого рівня споживання. Оскільки зростання державних витрат збільшує доход, це також збільшує рівень споживання, що, в свою чергу, сприяє подальшому зростанню доходу і, відповідно, подальшому збільшенню рівня споживання, і т.д. Ось чому в даній моделі зростання державних витрат призводить до більшого зростання доходу.

     Наскільки великим є мультиплікатор державних  витрат? Щоб дати 
відповідь на це запитання, поступово прослідкуємо за тим, як змінюється 
доход. Процес розпочинається тоді, коли державні витрати зростають на 
величину а це означає, що доход також зростає на Таке збільшення 
доходу призводить, у свою чергу, до зростання споживання на величину 
 — гранична схильність до споживання. Коли зросло спо 
живання, це знову сприяє збільшенню витрат і доходу. Друге збільшення 
доходу на        викликає зростання споживання цього разу на величину 
 що, в свою чергу, збільшує витрати і доход, і т.д. Оскільки 
ланцюжок переходу від споживання до доходу і знову до споживання є 
безперервним, то:

     Не  вдаючись до алгебраїчних перетворень, зазначимо, що формула для визначення мультиплікатора державних витрат має вигляд:

     Наприклад,                якщо гранична схильність до споживання дорівнює 0,75, то мультиплікатор державних витрат дорівнюватиме 1/(1-0,75)=4. За таких умов зростання державних витрат на 1 грн. збільшить рівноважний рівень доходу на 4 грн.

     Приклад 2. Розглянемо тепер, як впливає на рівноважний  рівень доходу зміна податкових надходжень. Зменшення податків на величину АГ відразу

     збільшить використовуваний доход 
(У-Т) на величину і, відповід 
но, споживання — на величину 
 При будь-якому заданому 
рівні доходу Y планові витрати те 
пер зростуть. Таким чином, крива 
планових витрат пересунеться 
вгору на     а рівно 
вага в економіці переміститься з то 
чки А в точку В.

     Подібно до збільшення державних витрат, зменшення податків також створює мультиплікативний ефект на доход. Сукупний ефект для доходу під впливом зміни податків дорівнює:

     Цей вираз є податковим мультиплікатором; він показує, на скільки одиниць  зміниться сукупний доход у відповідь  на зміну податків на одну одиницю. Наприклад, якщо гранична схильність до споживання дорівнює 0,75, то податковий мультиплікатор дорівнюватиме:

     Це  свідчить про те, що зменшення податків на 1 грн. збільшить рівноважний рівень доходу на 3 грн.

     Приклад 3. Економіка, в якій важливе місце  займають прибуткові податки, а також зовнішньоекономічні зв'язки, набагато меншою мірою "реагує" на зміни в автономних витратах. Так, скажімо, якщо гранична схильність до споживання дорівнює 0,75, гранична схильність до імпортування — 0,15, а гранична ставка оподаткування — 0,20, то мультиплікатор з урахуванням імпорту і прибуткових податків скорочується з 4 до 1,82:

     Отже, зростання автономних витрат на 1 грн. призведе до збільшення планових витрат на 1.82 грн.. На цю ж суму зросте й національний доход.

     Коливання рівноважного рівня випуску навколо  потенційного призводять до виникнення так званих рецесійних та інфляційних розривів.

     Рецесійний  розрив — величина, на яку повинен  зрости сукупний попит (сукупні витрати) для того, щоб підвищити рівноважний  рівень ВВП до неінфляційного рівня  повної зайнятості.

     Якщо  фактичний рівноважний рівень випуску  У менший за потенційний

       (мал. 5.8), то це означає, що сукупний  попит неефективний, тобто сукупні витрати недостатні для забезпечення повної зайнятості ресурсів, хоча рівновага AD=AS досягнута. Недостатність сукупного попиту чинить депресивний вплив на економіку.

     Для того щоб подолати рецесійний розрив і забезпечити повну зайнятість ресурсів, потрібно простимулювати сукупний попит і перемістити рівновагу з точки А в точку В. При цьому приріст сукупного рівноважного доходу

       дорівнює:

     Інфляційний                 розрив — величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні витрати) для того, щоб зменшити рівноважний рівень ВВП до неінфляційного рівня повної зайнятості.

     Якщо  фактичний рівноважний рівень випуску Y перевищує потенційний 

       це свідчить про те, що сукупні  витрати надто високі (мал. 5.9). Надлишок сукупного попиту призводить до інфляційного буму в економіці: рівень цін зростає, тому що фірми не можуть розширити  виробництво адекватно до зростаючого  сукупного попиту, оскільки всі ресурси вже зайняті.

     Подолання інфляційного розриву можливе за рахунок стримування сукупного попиту і "переміщення" рівноваги з точки А в точку В (повна зайнятість ресурсів). При цьому скорочення рівноважного сукупного доходу

       дорівнює:

     Використовуючи  модель кейнсіанського хреста, варто  пам'ятати:

     • якщо державні витрати і податкові надходження зростають на одну й

     ту  ж величину, то й рівноважний рівень виробництва зростає на ту саму

     величину. В цьому випадку кажуть про  мультиплікатор збалансованого бюджету, який завжди дорівнює одиниці:

     • мультиплікативний ефект від  скорочення податків слабший, ніж при  збільшенні державних витрат, що доводиться алгебраїчної

     Таким є наслідок сильнішого впливу державних  витрат на величину доходу і споживання у порівнянні із зміною податків. Ця різниця визначальна при виборі інструментів бюджетне-податкової політики (див. тему 6).

      ЛІТЕРАТУРА

     1. Макконнелл К. Р., Брю С. Л.  Экономикс: принципы, проблемы и  политика. — М.: Республика, 1992. —Т. 1. — Гл. 12, 13. (Пер. с англ.)

     2. Мэнкью Н. Г. Макроэкономика. —  М.: Изд-во МГУ, 1994. — Гл. 9. (Пер.  с англ.)

     3. СаксДж. Д., Ларрен Ф. Б. Макроэкономика. Глобальный подход. — М.: Дело, 1996. — Гл. 4, 5. (Пер. с англ.).

     4. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. — К.: Основи, 1995. — Розд. 7, 9. (Пер.  з англ.)

     5. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалепзи  Р. Экономика. — М.: Дело, 1993. —  Гл. 25. (Пер. с англ.)