Кейнсіанство та його еволюція

ВСТУП. КЕЙНСІАНСТВО ТА ЙОГО ЕВОЛЮЦІЯ

Світова економічна криза 1929 - 1933 рр. з небаченою силою вдарила по всій системі ринкової економіки, продемонструвавши безсилість знекровленого монополістичним пануванням ринкового економічного механізму в її саморегулюванні. Наступив час кінця старої ринкової цивілізації, яка грунтувалась на безмежній конкуренції господарюючих суб'єктів.

Якщо неокласична  теорія кінця XIX- початку XXст. розповсюджувалась  головним чином на мікроекономічний аналіз, то після глибокої кризи  початку 30-х років і в ході наступної тривалої депресії з її небаченим рівнем безробіття, виявилась необхідність іншого — макроекономічного аналізу, фундатором якого став великий економіст XXст., англійський теоретик Джон Мейнард Кейнс (1883 - 1946). Доба панування неокласичної теорії, створеної А. Маршаллом, Дж. Б. Кларком, В. Парето та їх послідовниками, закінчилась. Вона виявилась не в змозі передбачити виникнення нових суперечностей ринкової системи. На зміну неокласичній теорії повинна була прийти інша, яка б більше відповідала новим реальностям економічного життя. Такою теорією і стало кейнсіанство — економічне вчення Дж. М. Кейнса.

Світова економічна криза зумовила виникнення нових проблем наукових досліджень, які не втратили своєї актуальності і в наші дні, адже основний їх зміст полягав в державному регулюванні ринкової економіки. Саме з 30-х років беруть свій початок два основних теоретичних напрями, пов'язаних з вирішенням цієї проблеми; економічний дирижизм, представлений перш за все кейнсіанством, та економічний лібералізм такої альтернативної кейнсіанству течії, як неокласична теорія з усіма її сучасними варіаціями — неолібералізмом, монетаризмом тощо.

Економічний дирижизм відстоює необхідність державного ринкового  регулювання для досягнення економічної  рівноваги. Цю нову широку течію економічної думки започаткували французькі дирижисти 20-х років (Б. де Жувенель, Ж. Піру, Ф. Перру та інші), економісти шведської школи (Г. Мюрдаль, Е. Ліндаль, Б. Олін, Е. Лундберг, Д. Хаммаршельд) і Дж. М. Кейнс. Економічний лібералізм повністю панував в докейнсіанській економічній теорії. Він виходить з принципу невтручання держави в господарське життя, пов'язує досягнення ринкової рівноваги і економічного процвітання виключно з дією об'єктивного механізму ціни, попиту і пропозиції на грунті конкуренції.

2. ІСТОРИЧНИЙ  ПОРТРЕТ. ДЖОН МЕЙНАРД КЕЙНС

Великий англійський економіст Дж. М. Кейнс народився е Кембриджі в сім'ї професора логіки і економічної теорії Кембриджського університету. Він навчався не в менш іменитого вченого, фундатора «кембриджської школи» в економічній думці А. Маршалла. Як і останній, Кейнс спочатку спеціалізувався на математиці, однак потім, під час навчання в Ітоні, він захопився економічною теорією. Однак, всупереч очікуванням, Кейнс не став науковим спадкоємцем Маршалла, проторувавши власну дорогу до світової слави.

В 1906 - 1908 рр. Кейнс  знаходився на державній службі, був  чиновником в уряді, працюючи спочатку у військовому відділі, а потім  — у відділі доходів, статистики і торгівлі. В 1908 р. на запрошення А. Маршалла він розпочав діяльність викладача  і вченого в Королівському  коледжі — одночасно і як економіст, і як математик. Тут в 1909 р. вийшла його перша наукова праця «Індексний метод», яка одержала визнання і була відзначена призом ім. А. Сміта. Однак Кейнса приваблювала не тільки наука, але й практична діяльність, а також політична кар'єра. Він був головою великої страхової компанії, директором інвестиційної компанії, власником щотижневика «Нешнл», а згодом і впливового журналу «Нью Стейтсмен». Протягом багатьох років (1911 - 1945) він — редактор головного економічного часопису «Економік джорнел». В цей же період (1912 - 1915 рр.) він входить до складу Королівської комісії по фінансах і грошовому обігу Індії, стає секретарем Королівського економічного товариства. Нарешті, широку популярність йому принесла книга «Грошовий обіг і фінанси Індії» (1913).

З 1915 по 1919 роки Кейнс працює в британському казначействі (міністерстві фінансів), де займається проблемами міжнародних фінансів, часто виступаючи в якості експерта в фінансових переговорах Великої Британії. Зокрема, в 1919 р. він був головним представником казначейства на мирній конференції в Парижі і водночас представником британського міністра фінансів у Вищій економічній раді Антанти. В тому ж році вийшла книга, яка принесла Кейнсу світове визнання — «Економічні наслідки Версальського мирного договору».

В 1919 р. Кейнс повертається до викладацької і наукової діяльності в Кембріджському університеті, здійснює ряд помітних публікацій: «Трактат про ймовірності» (1921), «Трактат про  грошову реформу» (1923), «Економічні  наслідки містера Черчілля» (1925), «Трактат про гроші» (1930) та інші. Нарешті, в 1936 р, побачила світ його знаменита тепер книга «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей».

В 1929 р. Кейнс стає членом урядового комітету фінансів і промисловості, потім — радником британського казначейства (в 1940 р.): одним  з директорів Англійського банку (1942 р.). В 1941 р. він працював в комісії по ленд-лізу, а в 1944 р. став головним представником своєї країни на конференції в Бреттон-Вудсі (США).

Дж. М.Кейнс був  людиною непересічною. Окрім того, що він став визначним вченим і політиком, він був великим знавцем мистецтва, його меценатом. Кейнс також „грав” на фондовій біржі, чим нажив кількамільйонне багатство.

Вагомість економічного вчення Дж. М. Кейнса виявилась настільки  суттєвою, що його характеризують як «революцію»  в економічній науці, причому  «революцією» значно масштабнішою і  впливовішою, ніж була свого часу «маржиналістська». Кейнсіанські ідеї, які, на відміну від маржиналістських, взагалі не мали аналогів в минулому, здійснили переворот в усіх сучасних теоріях — як в ліберальних, так і дирижистських, проникли і назавжди залишились в них. Однак кеинсіанська концепція сама по собі е цілісним економічним вченням.

„ Економічна теорія не е набором вже готових рекомендацій, які застосовуються безпосередньо  в господарській практиці. Вона є  скоріше методом, ніж вченням, інтелектуальним  інструментом, технікою мислення”9 Джон Мейнард Кейнс

3. «КЕЙНСІАНСЬКА  РЕВОЛЮЦІЯ»

Свою видатну  книгу «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей», в якій викладено  революційну економічну концепцію  кейнсіанства, Дж. М. Кейнс видав  в 1936 р., однак основні її ідеї визрівали  раніше, під впливом бурхливих подій в розвитку ринкової економіки кінця 20-х - початку 30-х років. За визнанням багатьох сучасних економістів, ця книга багато в чому визначає економічну політику ринкових країн і сьогодні — на початку ІІІ тисячоліття.

Методологічні основи кейнсіанства

Головна ідея кейнсіанства полягає в тому, що ринкова система  зовсім не є досконалою і саморегульованою і що максимально можливу зайнятість і економічне зростання може забезпечити  тільки активне втручання держави а економіку.

Новаторство економічного вчення Дж. М. Кейнса в методологічному плані проявилось насамперед в двох основних моментах:

по-перше, в наданні  переваги макроекономічному аналізу  перед мікроекономічним;

по-друге, в обгрунтуванні  концепції так званого «ефективного попиту», тобто потенційно можливого і стимульованого державою сукупного попиту.

В докейнсіанській  економічній теорії безроздільно панував  мікро-економічний підхід до аналізу господарських явищ і процесів. Зокрема, в центрі досліджень маржиналізму (ранньої неокласичної теорії) знаходився раціональний суб'єкт, окрема фірма, проблеми максимізації її прибутку як

джерела нагромадження  капіталу, мінімізації витрат. На думку неокласиків, за безперебійного функціонування ринкової економіки можна за оптимальним варіантом не лише забезпечити задоволення вимог як споживачів, так і виробників, але й досягти загальної ринкової рівноваги. Умовою такого раціонального господарювання уявлялась вільна, нічим не обмежена конкуренція, яку назвали «досконалою». Ефективне функціонування фірм повністю ототожнювалось з ефективним функціонуванням всієї економічної системи, з раціональним розподілом і використанням всіх її виробничих ресурсів, включаючи і працю (робочу силу). Можливість існування значної і тривалої неповної зайнятості просто виключалась.

Такому підходу Кейнс протиставив свій макроекономічний метод, тобто дослідження взаємозв'язків і пропорцій між сукупними народногосподарськими величинами — національним доходом, інвестиціями, заощадженнями, споживанням тощо. Макроекономічний підхід передбачає, що умови процвітання окремої фірми зовсім не є умовами процвітання всієї економіки в цілому. Між економічними цілями фірми і економіки виникають суперечності, вирішення яких потрібно шукати на шляху відновлення макроекономічної рівноваги, загальнонаціональних пропорцій, насамперед відповідності сукупного попиту сукупній пропозиції, обсягу заощаджень чистим сукупним інвестиціям, досягнення повної зайнятості.

Отже, Дж. М. Кейнс  вступив в ще незвідану галузь економічних явищ, став першопроходцем в комплексному дослідженні економіки як єдиного цілого, заснувавши не тільки новий напрям економічної думки, а й нову наукову дисципліну — макроекономіку.

Дж. М. Кейнс відхилив ряд основоположних методологічних положень неокласичної економічної  теорії і «реанімував» окремі постулати  класичної школи. Зокрема, не заглиблюючись  особливо в суть категорії «вартість», він трактував працю «основним  фактором виробництва», що діє «за  наявності певної техніки, ресурсів, засобів виробництва і ефективного попиту». До ресурсу праці англійський теоретик відніс і «особисті послуги підприємців та їх помічників», тобто підприємницьку діяльність.

Кейнс погоджувався з думкою неокласиків, що ринкові  ціни сприяють зростанню продуктивності праці і капіталу, зменшенню витрат виробництва і раціональному  розподілові доходів між власниками виробничих факторів. Однак, на відміну  від неокласиків, він прийшов  до висновку, що вирішення всіх найважливіших  проблем економіки, включаючи й  проблему зайнятості, потрібно шукати не в пропозиції ресурсів (їх рідкісності, цінності, продуктивності тощо), а в сукупному попиті на товари, який забезпечує реалізацію виробленого продукту і виробничих ресурсів. Тому Кейнс не згодився з відомими висновками Ж. Б. Сея, який доводив, що пропозиція сама, автоматично створює свій попит, і на перший план поставив проблему формування ефективного сукупного попиту і його основних компонентів — споживчого і інвестиційного попиту, а також проблему чинників, що визначають їх динаміку.

Цей новий підхід особливо чітко виявився стосовно заощаджень. Вся попередня економічна наука — від класиків до неокласиків — одностайно доводила, що основою економічного зростання є ощадливість, утримання від споживання, збільшення заощаджень. Кейнс повністю відкинув це твердження. Він зробив акцент на тому, що «ощадливість не може існувати без підприємливості», що, «як тільки ощадливість випереджує підприємливість, вона грунтовно заважає пожвавленню останньої і створює безвихідь завдяки своєму шкідливому впливові на прибуток».

В своєму аналізі  Кейнс центральне місце відводив проблемі зайнятості, адже безробіття в 30-х роках набуло катастрофічного  характеру. «Саме у визначенні міри зайнятості, — підкреслював він, — а не в розподілі праці тих, хто вже трудиться, існуюча система виявилась непридатною». Кейнс заперечив можливість стихійного, автоматичного відновлення повної зайнятості на основі вільних ринкових цін, які, на думку неокласиків, призводять до ефективного функціонування всіх чинників виробництва — праці, капіталу і землі — в межах їх граничної продуктивності. Якщо механізм ринкових цін не веде до повної зайнятості, то, як зазначав англійський теоретик макроекономіки, виникає питання, чи можна забезпечити її взагалі.

В неокласичній теорії зайнятість залежить від двох чинників: граничної продуктивності праці, яка  визначає попит на неї, і «граничних страждань праці», що оцінюється заробітною платою працівників і зумовлює пропозицію праці. Чим нижча заробітна плата, на яку згоджуються наймані робітники, тим вищий рівень зайнятості, і навпаки.

Звідси виникає  два основних постулати неокласичної теорії:

1) пропозиція праці  реагує на пропозицію реальної  заробітної плати;

2) рух реальної  заробітної плати тотожний зміні  номінальної.

Це привело неокласиків  до висновку: рівень зайнятості визначається самими працівниками, їх вимогами стосовно реальної заробітної плати — згоджуючись на зниження реальної заробітної плати, робітники сприяють зростанню зайнятості, а опираючись цьому зниженню, вони прирікають значну кількість працівників на муки безробіття.

Дж. М. Кейнс відхилив неокласичні твердження і висунув  положення про те, що масштаби і  коливання зайнятості не залежать від  поведінки осіб найманої праці. Він  стверджував, що «готовність працівників  згодитись на зниження заробітної плати  зовсім не є ліками від безробіття».

Рівень зайнятості, за Кейнсом, визначається динамікою «ефективного попиту», який формується з очікуваних затрат на споживання домашніх господарств (населення) і передбачуваних інвестицій (витрат фірм). Саме «ефективний попит», а не пропозиція ресурсів і зміна їх відносних цін, підкреслював реформатор економічної науки, зумовлює рівень зайнятості

і національного  доходу. Спроби визначити закономірності руху сукупного попиту і приросту національного доходу складають  центральну ідею кейнсіанського вчення. Саме вона стала справжнім відкриттям для економічної теорії, несподіваним для більшості сучасників Дж. М. Кейнса.

Особливого значення в кейнсіанській теорії відводиться  питанню про державне регулювання  ринкової економіки. Дж. М. Кейнс обгрунтовано стверджував, що закономірності мікроекономіки — сфери функціонування окремого господарюючого суб'єкта, тобто підприємства — не співпадають із закономірностями макроекономіки — економіки як цілого, а тому виникає потреба активного втручання держави в процеси відтворення, щоб узгодити інтереси суспільства з інтересами фірм.

Ідеї вільної  конкуренції, яка під тиском монополій до 30-х років модифікувалась в недосконалу конкуренцію, Кейнс протиставив ідею державного ринкового регулювання. Монополізація економіки підірвала механізм вільного ціноутворення, який вже не міг автоматично відновлювати ринкову рівновагу, тому за цих умов ринкове господарство, на думку Кейнса, буде постійно знаходитись в стані депресії.

Дж. М. Кейнс переконливо  доводить неправомірність тези неокласиків  про автоматичне «самозцілення» ринкової економіки від спаду  і стагнації. Він стверджував, що в ринковій економіці XXст. такий механізм вже відсутній, тому вона не в змозі самостійно відновити втрачені пропорції і забезпечити повну зайнятість. Економіка може як завгодно довго залишатись депресивною. Тільки перетворення держави в активний об'єкт ринкової системи, її антимонопольне регулювання може підтримати необхідний баланс ринкових сил, допомогти всеслабнучому ринковому механізмові виправити ситуацію. Цією ідеєю Кейнс, за словами американського неокейнсіанця С. Гарріса, «подарував демократичному суспільству новий строк життя..., укріпив це суспільство, коли йому загрожувала смертельна небезпека».

Заклик до активного  втручання держави в економічні процеси з часів Дж. М. Кейнса став однією із характерних особливостей сучасної економічної думки. Він був настільки сильним і переконливим, що з ідеєю державного економічного регулювання сьогодні погоджуються, хоча й частково, навіть активні опоненти кейнсіанства, представники сучасного економічного лібералізму— неокласики, неоліберали і монетаристи.

Кейнс про  предмет і метод економічної  теорії

Дж. М. Кейнс змінив уявлення про предмет економічної  теорії, під яким він розумів кількісні функціональні залежності в ринковій економіці, взаємозв'язки макроекономічних показників. В цьому відношенні Кейнс мав попередників (зокрема, економістів тієї ж стокгольмської школи), які теж вивчали ті чи інші функціональні зв'язки процесу суспільного відтворення, однак саме він найбільш повно сформулював новий напрям досліджень — державне регулювання ринкової економіки.

Економічні явища, кількісні зв'язки між якими з'ясовував Кейнс, поділялись ним на дві групи:

1) незалежні змінні (сукупна пропозиція, інвестиції, норма  процента, гранична схильність до  споживання чи заощаджень);

2) залежні змінні (зайнятість, сукупний попит, національний дохід).

«Нашою остаточною метою, — зауважував Кейнс, — є  вибір таких змінних величин, які піддаються свідомому контролю чи управлінню з боку центральної влади в рамках тієї економічної системи, в якій ми живемо».

З предметом досліджень тісно пов'язаний і метод Кейнса. Дослідник абстрагувався від якісних змін в розвитку способу виробництва. Економічні явища він розглядав, як правило, в загальному плані, у вигляді агрегатних (сукупних) категорій. Такий метод дозволив виявити загальні функціональні зв'язки в ринковій економічній системі.

Кейнс вводить в  дослідження і суб'єктивний фактор — психологію людей, вважаючи закони, які він сформулював, не стільки економічними, скільки психологічними. Він вірив, що світ управляється економічними ідеями, про що й зазначив в своїй знаменитій праці: «Ідеї економістів і політиків — і коли вони мають рацію, і коли помиляються — мають значно більше значення, ніж вважається. В дійсності, саме вони й правлять світом».

Водночас Кейнс  застерігав: «Економічна теорія не є набором вже готових рекомендацій, застосовуваних безпосередньо в господарській практиці. Вона є скоріше методом, ніж вченням, інтелектуальним інструментом, технікою мислення, допомагаючи тому, хто володіє нею, приходити до правильних висновків».

Великий економіст «реабілітував» термін «політична економія» , повернув йому «громадянство». В його трактуванні поняття «політична економія» і «економікс» тотожні. Докейнсіанська «економікс» досліджувала виключно мікроекономічну сферу господарської діяльності, а пост-кейнсіанська на повних правах включає й дослідження макроекономічної сфери.

4. КЕЙНСІАНСЬКА  ТЕОРЕТИЧНА СИСТЕМА

Хоча своїй теорії Дж. М. Кейнс дав назву «загальної теорії зайнятості», вона виходить далеко за межі проблем власне зайнятості, її зміст значно глибший і ширший. Місце і роль теорії Кейнса в економічній науці визначається насамперед кейнсіанською макроекономічною моделлю рівноваги та концепціями, пов'язаними з нею.

Як відомо, свою теоретичну систему Кейнс виклав в праці «Загальна

теорія зайнятості, процента і грошей» (1936).

Теорія  ефективного попиту

Сукупний попит—- головна змінна величина, впливаючи на яку, можна досягти рівноваги в кейнсіанській макроекономічній моделі. Тут йдеться про так званий ефективний попит, що дорівнює сукупній пропозиції і забезпечує повну зайнятість.

За умов закритої ринкової економіки без державного регулювання сукупний попит визначається сукупними витратами, які включають  споживчі витрати домашніх господарств (споживання населення) і інвестиційні витрати фірм (грошові витрати  підприємств). Інших джерел сукупного политу за такої ситуації не існує. Основним елементом регулювання сукупного попиту Кейнс вважав інвестиції. Розглядаючи функцію споживання стійкою, він всю увагу зосередив на умовах забезпечення стійкого приросту інвестицій, динаміка яких визначається доходами. Тому споживання потрібно стимулювати тільки після того, підкреслював Кейнс, як досягається стадія інвестиційного насичення виробництва.

Однак і приріст інвестицій має свою межу. Особливо це проявляється за умов економічної стагнації, коли обсяги виробництва незначні і відсутня тенденція до зростання. При цьому порушується ринкова рівновага на користь сукупної пропозиції, яку Кейнс приймав за цілком еластичну. Значна нестача сукупного попиту призводить до суттєвої неповної зайнятості. Внаслідок цього економіка не може вийти з стану хронічної депресії.

Якщо за цих умов виникає баланс сукупного попиту і сукупної пропозиції, економічна рівновага не наступить, адже існує значна неповна зайнятість, а сукупні заощадження значно перевищують чисті інвестиції, що також є умовою досягнення рівноваги.

Саме таку ситуацію досліджував Кейнс в своїй базовій макроекономічній моделі. Він прийшов до висновку, що без регулюючого впливу держави і без зовнішнього ринку нестача сукупного попиту зумовлює хронічне порушення ринкової рівноваги і неповну зайнятість. При цьому ринковий механізм виявляється не в змозі лише через споживання і інвестиції виправити становище, ринкова економіка надовго залишатиметься в нерівноважному стані депресії.

Графічна форма  базової моделі утворює знаменитий «кейнсіанський хрест», тобто перетин  кривих AD(«сукупний попит» - залежна  змінна, що утворюється сумою споживання і інвестицій) і AS(«сукупна пропозиція» - незалежна змінна). Рівновага виникає в точці їх перетину, коли ADдорівнює AS, всі заощадження перетворюються в інвестиції і існує повна зайнятість.

Проте для досягнення ефективного попиту потрібне державне втручання в економічні процеси, що приводить в дію ще два чинники  сукупних витрат — державні витрати  і чистий експорт.

Через витрати свого  бюджету, сформованого насамперед податками, держава збільшує споживання і інвестиції, що сприяє зростанню попиту. Те ж  стосується і чистого експорту (різниці вартості експорту і імпорту), зростання якого під впливом державного стимулювання збільшує попит на національний продукт за кордоном (збільшує витрати іноземців на закупівлю національного продукту).

За відсутності  автоматичного механізму досягнення повної зайнятості лише державне регулювання  сукупного попиту відкриває можливість досягнення динамічної економічної  рівноваги (рівноважного економічного зростання), тобто рівності сукупного попиту і сукупної пропозиції, заощаджень і інвестицій за повної зайнятості. Такий висновок міститься в розширеній макроекономічній моделі Кейнса — моделі відкритої ринкової економіки з державним регулюванням.

Теорія  мультиплікатора інвестицій і зайнятості

У зв'язку із формуванням  ефективного сукупного попиту Дж.М.Кейнс формулює концепцію мультиплікації інвестицій — найбільш оригінальної в його теоретичній системі. В ній він встановлює зв'язок між чистими інвестиціями, споживанням і національним доходом, який став центральною ланкою кейнсіанської теорії.

Між приростом інвестицій (чистими інвестиціями) і приростом  національного доходу, як довів Кейнс, існує визначене і стійке співвідношення

— коефіцієнт мультиплікатора  інвестицій. Мультиплікатор інвестицій грунтується на тому, що кожна одиниця  застосованих чистих інвестицій приносить  більший приріст національного доходу, і навпаки, зменшення інвестицій обертається масштабнішим зменшенням національного доходу. Так само інвестиції впливають і на зайнятість, тому мультиплікатор інвестицій є також мультиплікатором зайнятості.

Тривалість і  загальний ефект мультиплікаційного процесу, як і сама величина коефіцієнта  мультиплікатора, залежать від того, у якій пропорції приріст національного доходу буде розподілятись між споживанням і заощадженнями (доходом, що уникає споживання), тобто від показників граничної схильності до споживання (частка приросту споживання в прирості національного доходу, або МРС) і граничної схильності до заощаджень (частка приросту заощаджень в прирості національного доходу, або МРS).

Мультиплікаційний ефект полягає в тому, що приріст національного доходу, зайнятості і споживання відбувається в більшій пропорції, ніж приріст первинних інвестицій, які через мультиплікатор продукують вторинні, третинні і наступні інвестиції із спадним ефектом. Мультиплікаційний цикл завершується тоді, коли чергові інвестиції вже не виявляють мультиплікаційного ефекту, що відбувається за ситуації повної зайнятості, коли не збільшується сукупний попит.

При цьому коефіцієнт мультиплікатора буде тим більшим, а мультиплікаційний ефект тим  сильнішим, чим більшою буде МРС  і чим меншою буде МРS. Отже, збільшуючи МРС, можна досягти зростання мультиплікатора разом з сукупним попитом, зайнятістю і національним доходом, тоді як збільшення МРSпризведе до мультиплікаційного зменшення доходу, попиту і зайнятості.

Це дало змогу  Кейнсу відкрити так званий парадокс ощадливості, згідно з яким зростання  заощаджень домашніх господарств можуть призвести до скорочення чистих інвестицій, зменшення національного доходу, сукупного попиту і зайнятості, тобто до збідніння нації.

Водночас Кейнс  сформулював і інший «закон», який він назвав скоріше психологічним, ніж економічним. Суть «закону Кейнса» полягає в тому, що із зростанням доходу схильність до споживання зменшується, а схильність до заощаджень зростає, що зрештою призводить до зменшення мультиплікатора, зниження доходу, сукупного попиту і зайнятості та наступної стагнації економіки. Тому держава повинна всіляко стимулювати споживання і тим самим й сукупний попит.

Свої доходи держава  формує за рахунок податків з доходів  фірм і населення, зменшуючи тим  самим МРSі збільшуючи МРС і мультиплікатор інвестицій і зайнятості. Важливим засобом досягнення ефективного сукупного попиту стає фінансово-бюджетна політика держави — основний

інструмент кейнсіанського регулювання, яке має антициклічний характер.

Для досягнення високого рівня витрат і ефективного попиту Кейнс допускав існування дефіцитного бюджету держави і зростання на цій основі внутрішнього державного боргу. При цьому, як підкреслював видатний англійський економіст, не має особливого значення, на що витрачаються бюджетні кошти — навіть на озброєння — лише б це стимулювало ефективний попит ї зайнятість.

Кейнсіанська теорія мультиплікатора інвестицій, зайнятості і економічного зростання виявила  величезний вплив на розвиток економічної  теорії в цілому, змусила економістів різноманітних спрямувань по-новому оцінити роль споживання і заощаджень, розгорнути широкі дослідження умов макроекономічної рівноваги.

Кейнсіанська  теорія процента

В теорії Кейнса є  й дещо інша інвестиційна концепція, що пов'язує інвестиції не з динамікою  національного доходу і сукупного  попиту, а з динамікою граничної  ефективності інвестицій. Остання характеризує очікувану прибутковість капіталовкладень. Однак величина інвестицій залежить також від норми процента.

Дж.М.Кейнс особливо підкреслював, що гранична ефективність капіталу визначається не поточним прибутком, а залежить насамперед від оцінки майбутніх прибутків. Це робить її вкрай чутливою до всілякого роду біржових спекуляцій, паніки, неправильної оцінки стану ринку, технічних нововведень, політичних переворотів тощо.

Норма процента в  кейнсіанській теорії є нижньою  межею граничної ефективності майбутніх  інвестицій. Тому, чим нижча норма  процента, тим далі відсовується ця межа, а незмінність процентної ставки або навіть її зростання повинні  гальмувати, зменшувати схильність до інвестування.

Але чим визначається норма процента? На відміну від неокласиків, які пов'язують норму процента із взаємодією заощаджень і інвестицій та їх наступним вирівнюванням, Кейнс висуває зовсім інше пояснення. В його теорії процент — фактор незалежний. Це грошовий феномен, рівень якого визначається взаємодією попиту і пропозиції на грошовому ринку, тобто не на всі заощадження, а лише на їх грошову частину. Тому головну причину небажаного підвищення процентної ставки Кейнс вбачає в зростанні попиту на гроші в порівнянні з їх пропозицією.

Попит на гроші Кейнс  назвав схильністю до ліквідності. Остання, за Кейнсом, визначається трьома моментами:

• потребами товарно-грошового обігу;

• обачністю людей;

• спекуляціями на грошовому ринку.

Сама ставка процента при цьому виступає своєрідною платою за необхідність розлучення з готівкою, з ліквідністю. Тому, чим вища схильність до ліквідності, яка до того ж посилюється невпевненістю і невизначеністю на грошовому ринку, тим вищий попит на готівку і тим вища процентна ставка.