Кейсіанський та монетариський підходи до грошово-кредитної політики

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

МОЛОДІ  ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

  КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ  ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА 
 
 

Реферат на тему:

«Кейсіанський та монетариський підходи до грошово-кредитної політики» 
 
 

Виконала:

студентка 3 курсу,

7-ї  групи, спеціальності 6508

Фінансово-економічного факультету

Колодежна Марина 
 
 

Київ-2011 

Зміст

Вступ

1. Погляди Кейса в грошово-кредитній політиці
2. Фрідман як представник монетаризму
3. Крива Філіпса та її вплив на монетаризм

Висновок 

Вступ: Необхідність регулювання грошово-кредитної системи виник-

ла ще кілька століть тому. Таке втручання мало правовий характер і не відіг-

равало значної ролі в управлінні економічним життям країни. Ця ситуація до-

корінно змінилася з часом, коли регулювання набуло системного характеру.

Проблематика  грошово-кредитного регулювання економіки  досліджу-

вали такі вітчизняні економісти, як Б.П. Адамик, Б.С. Івасів, О.С. Любунь,

І.О. Лютий, В.І. Міщенко, А.М. Мороз, М.І. Савлук, В.С. Стельмах, М.Ф. Пу-

ховкіна Найчастіше висвітлюють та пропагують ті концепції грошово-

кредитного регулювання, які є оптимальними для розвинених ринкових еко-

номік. Проте на часі – дослідження цілого кола значно менше вивчених пи-

тань щодо монетарного  регулювання трансформаційних економік, зокрема з

позицій державного активізму, активної ролі держави.

         Науковий інтерес до проблем грошового обігу завжди закономірно зростав у періоди докорінних змін в упорядкуванні грошового обігу, з появою та масовим поширенням нових видів грошей і форм платіжно-розрахункових відносин. Так, поняття грошей було піддано суттєвому перегляду в середині XIX ст., коли в результаті бурхливого розвитку кредитних відносин значно розширилася сфера банкнотно-чекового обігу. Іншим приводом для виникнення дискусій про природу грошового обігу та складових елементів цього економічного явища став вихід з обігу повноцінних металевих грошей внаслідок відміни золотого стандарту в 30-х роках минулого століття. 
        Сучасна полеміка навколо моделей кредитно-грошової політики також має об'єктивні засади. Після другої світової війни значно ускладнилася структура грошових систем, посилився зв'язок механізму кредитування з процесами емісії та обігу платіжних засобів. Кредит все більше заміщає готівку, розширились масштаби безготівкових розрахунків, особливо їхніх новітніх форм із застосуванням ЕОМ. Водночас відбулося зближення «суто грошового» обігу з сферою нагромадження та обігу грошового капіталу. Завдяки наявності в розвинених країнах досконалої кредитно-заощаджувальної системи гроші можуть швидко перетворюватися з форми платіжного засобу на капітал і навпаки. Виникли численні різновиди банківських рахунків, де гроші приносять відсоток, тобто є формою позичкового капіталу і водночас можуть використовуватися для платежів і розрахунків за товари. 
        Завдяки тому, що в теорії політичної економії в нашій країні тривалий час панувала школа антитоварників, за якою товарно-грошові відносини розглядалися як пережитки, залишки, «родимі плями» капіталізму, то зрозуміло, що за цих умов науково обґрунтована теорія грошового обігу не могла бути створена за «відсутністю» самого об'єкта дослідження. Хоча і за цих складних умов були вчені-економісти, що присвятили свої праці аналізу грошового обігу.

 
          

 

        1).Серед зарубіжних авторів найпопулярнішою серед моделей кредитно-грошової політики € теорія М. Фрідмена, широко відомого американського економіста, лауреата Нобелівської премії 1976 р. Оскільки його погляди можна розцінювати як відвертий виклик іншій, донедавна також досить популярній моделі англійського економіста Дж. М. Кейнса, то розглянемо спочатку його теоретичні погляди. 
           Дж. Кейнс одним з перших серед сучасних західних теоретиків відкрито визнав, що капіталізм серйозно хворий, що основними недугами його економічного життя є безробіття, нестача попиту, які мають не випадковий, а закономірний характер і породжені особливостями капіталістичного господарського механізму, який, на його думку, потребував систематичних коригувань з боку держави. Головна ж небезпека криється в хронічній нестачі попиту на товари. Тому необхідно випускати в обіг додаткові платіжні засоби для стимулювання витрат населення і компаній, заохочувати банківський кредит зниженням відсоткових ставок, безпосередньо створювати додатковий попит з боку державного сектору за допомогою бюджетних асигнувань. Повоєнна практика зміни господарських механізмів розвинених країн, за Кейнсом, незаперечно довела слушність основних його доказів. Заради об'єктивності зазначимо, що  рецепти Кейнса, за всієї привабливості, мають чітко виражений інфляційний характер, що довела практика 60—70-х років розвинених країн. Зростаюча інфляція, прискорений процес знецінення грошей, що в цей час охопив ці країни, поставили на порядок денний питання про пошук засобів стабілізації грошового обігу і цін передусім обмеженням притоку платіжних засобів в обіг, що, звичайно, суперечило прийнятій до цього у більшості країн кейнсіанській практиці попиту, який штучно стимулюється.

     Кейнсіанці стверджували, що капіталізм позбавлений механізму, який

забезпечував  би економічну стабільність. Між запланованими  інвестиціями і

заощадженнями існує невідповідність, яка спричинює  перепади ділової ак-

тивності в формі періодичної інфляції і (або) безробіття. Держава, з точки зору кейнсіанців, може і повинна відігравати активну роль у стабілізації економіки. Внутрішня нестабільність ринкової економіки

В теорії Дж.М. Кейнса рівновага встановлюється не з допомогою ринкових саморегуляторів, як стверджують неокласики, а цілеспрямованої економічної політики. "Дж.М. Кейнс вбачав своє завдання, – пише Л. Харріс, – у тому, щобпоказати: рівновага за повної зайнятості не є загальним випадком… Аби досягти бажаного стану повної зайнятості, держава зобов'язана провадити особливу політику, оскільки ринкові сили, які діють автоматично… цього не гарантують" .

З точки зору кейнсіанців, нестабільність приватних інвестицій сприяє

нестабільності економіки. Загалом кейнсіанці розглядають різні складники

сукупного виробництва:

Ca + In + Xn + G = ЧНП, (1)

де: Ca – споживчі витрати; In – інвестиційні витрати; Xn – витрати на чистий

експорт; G – державні закупівлі; ЧНП – чистий національний продукт.

Більшість економістів вважають, що споживання досить стабільне, а

абсолютний рівень споживчих витрат, зазвичай, змінюється зі змінами чисто-

го національного продукту, спричиненими змінами інших компонентів су-

купних витрат. Інвестиційні витрати – дуже мінливий компонент сукупних

витрат, і тому він є причиною перепадів рівнів виробництва, зайнятості і цін.

Витрати на чистий експорт визначаються як обсяг експорту за мінусом обся-

гу імпорту. І експорт, і імпорт відчувають вплив валютного курсу, але на ім-

порт впливає рівень ЧНП своєї країни, а на експорт – рівень ЧНП інших кра-

їн. Своєю чергою, валютні курси залежать від рівня цін і відсоткових ставок

у різних країнах. Впливаючи на рівень цін і відсоткову ставку в країні, внут-

рішня фіскальна і кредитно-грошова політика таким чином впливають на ва-

лютні курси. Державні закупівлі – це компонент сукупних витрат, який виз-

начається безпосередньо державною політикою. Рішення стосовно споживан-

ня, інвестицій і чистого експорту приймаються в інтересах населення і під-

приємств. Рішення ж про державні витра-

ти приймають для реалізації інтересів

суспільства – високого рівня виробниц-

тва і зайнятості, а також стабільного рів-

ня цін. Кейнсіанський підхід досить ко-

рисний і допомагає зрозуміти макроеко-

номічну теорію. При цьому наведене ви-

ще рівняння сукупних витрат відводить

грошам другорядну роль. Справді,

кейнсіанська концепція кредитно-грошо-

вої політики вкладається в досить довгу

схему і реалізується через зімну інвести-

цій (рис. 1).

Кейнсіанці стверджують, що в

цій схемі багато слабких ланок, внаслідок чого грошово-кредитна політика є

ненадійним і  менш ефективним порівняно з фіскальною політикою засобом

стабілізації.

      На погляд кейнсіанців, переваги грошово-кредитної політики поляга-

ють в її гнучкості і політичній прийнятності, але поряд з позитивними мо-

ментами існують і негативні. Перед кредитно-грошовою політикою постала

низка обмежень і проблем:

1) надлишкові  резерви, які є наслідком політики  дешевих грошей, можуть

не використовуватися  банками для розширення пропозиції грошей;

2) викликана  грошово-кредитною політикою зміна  грошової пропозиції мо-

же бути частково компенсована зміною швидкості обігу  грошей;

3) вплив кредитно-грошової  політики послабиться, якщо крива  попиту на

гроші полога, а  крива попиту на інвестиції – стрімка, до того ж вона мо-

же зміститися, нейтралізувавши грошово-кредитну політику.

      Навколо питання про стабільність швидкості обігу грошей серед еко-

номістів точаться суперечки, існують різні думки і погляди. На думку кейнсі-

анців, швидкість обігу грошей мінлива і непередбачувана. Кейнсіанська по-

зиція полягає в тому, що гроші потрібні не тільки для укладання угод, а й для

володіння ними як активами. Домашнім господарствам  необхідна готівка для

купівлі бакалійних товарів, оплати комунальних послуг, підприємствам – для

оплати праці, матеріалів, енергії тощо. Потрібні для перелічених потреб кош-

ти називають  попитом на гроші для угод. Окрім  цього, люди можуть тримати

свої фінансові  активи в різних формах – у формі  акцій корпорацій, приватних

або державних  облігацій. Відповідно, існує попит  на гроші з боку активів.

Гроші, передбачені  для укладання угод, постійно перебувають  у русі, перехо-

дять з рук у руки, тобто є "активними" і швидкість їх обігу позитивна. Гроші

як активи – "мертві" гроші. Ці грошові засоби не долучають до потоку дохо-

дів-витрат, і  відповідно, швидкість їх обігу дорівнює нулю. Отже, загальна

швидкість всієї  грошової пропозиції залежить від пропорції, в якій вона роз-

поділяється між  грошима для угод і грошима  як активами. Чим більше від-

носне значення "активних" грошових засобів, які використовуються для угод,

тим вища швидкість  обігу грошей, і навпаки, чим більше відносне значення

"мертвих"  грошових засобів, які використовуються  як активи, тим нижча

швидкість обігу  грошей.

    Кейнсіанці визнають важливість кредитно-грошової політики, але во-

ни вважають, що фіскальна політика – набагато сильніший і надійніший ста-

білізаційний засіб. Це підтверджує основне кейнсіанське рівняння: державні

витрати безпосередньо входять до складу сукупних витрат, а вплив зміни

оподаткування на споживання та інвестиції надійний і передбачуваний.

Деякі економісти не визнають фіскальну політику як засіб перерозпо-

ділу ресурсів і стабілізації. Вони вважають, що безпорадність і безрезультат-

ність фіскальної політики пояснюється ефектом витіснення. Кейнсіанці не за-

перечують, що деякі інвестиції можуть витіснятися, але обсяг витіснених ін-

вестицій вони вважають невеликим і, відповідно, доходять висновку, що кін-

цевий результат  впливу політики бюджетної експансії на рівноважний ЧНП

буде значний .

    На думку кейнсіанців, крива попиту на гроші відносно полога, а крива

попиту на інвестиції стрімка, що спричинює слабкість і неефективність кре-

дитно-грошової політики. Отже, збільшення грошової пропозиції викликає

дуже незначне зростання відсоткової ставки, яка, впливаючи на стрімку кри-

ву попиту на інвестиції, спричинює неістотне скорочення інвестиційних вит-

рат, тобто буде витіснено мало капіталовкладень. Кейнсіанці погоджуються,

що фінансування дефіциту шляхом створення нових грошей є вагомішим

стимулом, ніж фінансування за рахунок позик. Хоча кредитно-грошова полі-

тика – досить слабкий стабілізаційний засіб, кейнсіанці не відмовляються від

неї, адже відмова від стабілізації відсоткової ставки супроводжуватиметься її

різкими коливаннями і коливаннями інвестиційних витрат. Стверджуючи, що

швидкість обігу грошей підвладна змінам як впродовж циклу, так і в перспек-

тиві, кейнсіанці вважають, що постійний темп щорічного зростання грошової

пропозиції може спричиняти серйозні коливання сукупних витрат і виклика-

ти економічну нестабільність.

Кейнсіанці дотримуються думки, що політика збільшення грошової

маси значно вплине на виробництво і зайнятість та слабо позначиться на рів-

ні цін. Приватнопідприємницька економіка через внутрішню нестабільність

може далеко не повністю використовувати свій виробничий потенціал. Тому

за неповного використання економікою своїх потужностей, з позиції кейнсі-

анців, можна отримати значний приріст реального обсягу виробництва і

зайнятості з невеликими інфляційними витратами. Якщо ж обсяг виробниц-

тва в економіці досяг рівня повної зайнятості, то кейнсіанці готові погодити-

ся, що сукупна пропозиція – це класична лінія і стабілізаційна політика роз-

ширення грошової маси спричинить інфляцію попиту. 

2).    Проти кейнсіанської теорії виступили широко розрекламовані у повоєнній літературі Заходу представники доктрини монетаризму. Початок монетаризму датується 1956 p.. коли вийшов збірник статей за редакцією американського економіста М. Фрідмена під назвою «Дослідження в галузі кількісної теорії грошей», де викладалося кредо нового напряму. Сам термін «монетаризм» виник у 1968 p., коли інший американський дослідник у галузі грошей і грошового обігу К. Бруннер вперше використав його для виділення підходу, за яким кількість грошей в обігу має першорядне значення для визначення стану капіталістичної економіки. Популяризації цього терміна сприяли дослідження М. Фрідмена. 
           М. Фрідмен і його прихильники виходили з припущення, що з розширення капіталістичного відтворення в довгостроковому періоді можливе лише за умови приро'сту грошової маси в обігу. Вони вважали, що попит на гроші постійно збільшується, а пропозиція їх надзвичайно нестабільна, часто має суб'єктивний характер.                                                                 Однак протягом майже 25 років монетаризм не набув поширення. І лише в 70-х роках розпочався досить стрімкий зліт і нечувана досі його популярність. Це пояснюється передусім реальною економічною ситуацією того періоду.                          Отож  на початку 70-х років М. Фрідмен виступив за законодавче регулювання грошової маси державою (Центральним банком) для того, аби щорічно збільшувати кількість грошей у обігу на 3—5 % ("грошове правило" монетаризму). Він визнавав за грошима монопольну роль у коливаннях національного доходу й висунув тезу: "Гроші мають значення".   Факторний аналіз пропозиції грошової маси, яка визначається емісійною політикою Центрального банку, монетаристи виконали за допомогою трьох основних показників:

• показника грошей підвищеної сили, тобто готівки, що знаходиться в приватному секторі та банках. Аксіо ма монетаризму: масу грошей підвищеної сили може й повинна контролювати держава;
• коефіцієнта "депозити — резерви", що виражає відношення загальної суми банківських депозитів до касових резервів банківської системи;
• коефіцієнта "депозити — готівка", тобто відношення суми банківських депозитів до обсягу готівкових грошей.

   Монетаристи відродили лозунг природного рівня  безробіття, яке не піддається зниженню в довгостроковому плані, і були противниками соціальної допомоги безробітним. Базуючись на постулатах кількісної теорії грошей, вони розробили однофакторну модель інфляції, яку вважали виключно грошовим феноменом.

   Економічна  теорія пропозиції, яка доповнила  собою монетарні форми й методи регулювання економіки, також залишалась у межах неоконсервативних пріоритетів. Вона була створена після кризи 1974 — 1975 рр. і по суті стала основою "рейганоміки". Розробники та прихильники теорії пропозиції — економісти Артур Лаффер, Р. Ман-делл, П. Робертс, журналісти Дж. Гілдер і Дж. Ванніскі, конгресменДж. Кемп — визначили основні елементи економічної політики держави відповідно до концепції економіки пропозиції: орієнтованість економічної політики на виробництво, пропозицію; зниження податків (передусім з юридичних осіб) з метою вивільнення частини прибутків для інвестування; скорочення витрат, передусім у соціальній сфері; регулювання пропозиції грошової маси.              

   Насамперед  монетаристи підвели теоретичні підвалини під практичною необхідністю відмови від державного втручання  в економіку, яка так активно  проповідувалася Дж. Кейнсом та його послідовниками. На думку М. Фрідмена, його послідовників — К. Бруннера, Ф. Кейгена, Р. Седлена, Д. Фенда та ін. — кейнсіанська стратегія призводить лише до посилення господарських диспропорцій, у той час як ринковий механізм капіталістичного відтворення володіє набагато більшим «запасом міцності» і зовсім не потребує стимулюючих акцій з боку держави. Основою теорії промислового циклу монетаристів є твердження, що коливання господарської активності відбивають різкі стрибки грошової маси, а коливання самої грошової маси є результатом політики «управління попитом». Для того щоб звести до мінімуму подібні коливання, ліквідувати цикли взагалі, треба ліквідувати державне втручання.

   Монетаризм привертає увагу багатьох економістів своєю логічною злагодженістю, моністичним характером своєї побудови, завдяки якому побудована за його основними вимогами економічна структура (модель) виявляється досить простою, а пропоновані рішення основних проблем економіки — універсальними. Виникнувши як теорія попиту на гроші, ця теорія з часом стала претендувати на роль нової економічної філософії й водночас виступати як кредитно-грошова політика особливого типу, що націлена передусім на контроль за зростанням грошової маси на противагу контролю за відсотковими ставками.

   За  монетаристськими постулатами рівень номінального доходу в економіці визначається масою грошей, що перебуває в обігу; в межах короткого періоду зміна маси грошей може впливати на рівень не тільки цін, а й виробництва; у тривалій же перспективі це призводить лише до зміни загального рівня цін, суттєво не впливаючи на процеси, які відбуваються в так званому реальному секторі, тобто у виробництві. Саме тому М. Фрідмен досліджує переважно залежності між цінами, обсягом виробництва і грошовою масою в довготерміновому плані, здійснивши історико-статистичний аналіз грошового обігу США за столітній період. Ці дослідження дали йому змогу дійти таких висновків: 
         - для стабілізації цін важливе значення має неінфляційне зростання грошової маси; 
         - якщо зміни цін передбачувані й не дуже значні, то економічне зростання може відбуватися як при зростанні, так і при падінні Цін; 
         - взаємозв'язок зміни грошової маси і тих перемінних, на які ця маса впливає, залишався сталим, незважаючи на різні причини зростання маси грошей; 
        - основний шлях впливу грошової маси на економіку — від зміни маси грошей до зміни доходу, а не навпаки. 
Вирішення ж поточних питань економічної політики, на думку М. Фрідмена, потребує знання особливостей взаємозв'язку темпу зростання цін і рівня безробіття на короткий період (крива Філіпса). Крива відбиває таку закономірність: зниження рівня безробіття супроводжується зростанням цін і заробітної плати. Ця закономірність розкривається твердженням, що нація може знизити рівень безробіття лише за рахунок прискорення темпів інфляції.

   3).Крива Філіпса може бути використана саме щодо короткого відрізку часу, оскільки в тривалому періоді навіть низький рівень безробіття призводить до зростання інфляції, тому що залежить від позиції профспілок та фірм як монополістів. Крім того, ця крива діє лише за умов так званої інерційної інфляції, темп якої постійний. Якщо ж відбуваються непередбачені економічні потрясіння (наприклад, зростання цін на енергоносії), то і темп інфляції зростає також раптово. Причому, починаючи з моменту несподіваного потрясіння, інфляція виявляє тенденцію стабільного темпу зростання аж до моменту чергового потрясіння тощо. Прикладом можуть бути дві нафтові кризи як два свого роду економічних стреси (1973 і 1979 pp.), які підвищили інерційний рівень інфляції спочатку до 7, а потім до 9 відсотків.

   Однак автори підручника «Економікс» П. Самуельсон і В. Нордхаус вважають, що теорія простої та стабільної кривої Філіпса вже застаріла. На зміну їй прийшла так звана теорія природного рівня безробіття. Саме безробіття, яке знаходиться на «природному» рівні, коли чинники, що понижують або підвищують піни, перебувають у рівновазі, на думку авторів, стримує інфляцію. Для США, наприклад, природний рівень безробіття становив на початку 60-х років 4, у 80-х роках — 6—7 відсотків і зріс завдяки дії таких чинників: 
   *до складу робочої сили все активніше залучаються підлітки, жінки і представники національних меншин, відсоток безробіття серед яких значно вищий, ніж у дорослих білих робітників чоловічої статі; 
    *економічна політика США, завдяки якій протягом 26 тижнів безробітний одержує 50 відсотків попереднього рівня заробітної плати у формі державного страхування і звільняється від державного оподаткування, що разом становить 60—70 відсотків попереднього рівня заробітної плати. За таких умов робітники, як правило, досить розбірливі та неквапливі в пошуках нової роботи, уникають низькооплачуваних посад; 
   *криза автомобільної, сталеплавильної промисловості, нафтова криза та бум в електронній промисловості призвели до розвитку структурного безробіття 70—80-х років.

   Серед заходів, які змогли б сприяти  зниженню природного рівня безробіття, автори згаданого підручника називають  поліпшення інформованості населення  про можливості зайнятості; вдосконалення  професійної підготовки за дефіцитними  спеціальностями; зниження рівня державної  захищеності безробітних; проведення суспільних робіт.

   Однак, зрештою, П. Самуельсон і В. Нордхаус сходяться на думці, що по суті природний рівень безробіття не є таким, він не оптимальний, адже ще нікому не вдалося довести, що /для економіки в цілому вигідніше мати незайнятого робітника замість того продукту, який міг би виробити цей робітник, так само, як поки що не знайшлося економіста, котрий винайшов би засіб безболісного для економіки зниження природного рівня безробіття на 1—2 відсотки.

 

Висновки. Таким чином, Дж.М. Кейнс у своїх працях теоретично до-

вів, що механізм ринкової конкуренції за нових умов економічного розвитку

не може самотужки, без втручання держави, забезпечити ефективне викорис-

тання головних чинників виробництва й відповідну рівновагу процесу роз-

ширеного відтворення. Історична практика підтвердила, що ринкові саморе-

гулятори здатні зробити багато, але вони не здатні повністю забезпечити

ефективний економічний розвиток. Дж.М. Кейнс не перебільшував значення

державного регулювання економічних процесів, застосування такого регулю-

вання він розглядав не як скасування, а як доповнення до ринкових механіз-

мів. Тому йдеться про застосування державних механізмів лише на рівні тих

структур, які не сприймають методів ринкової саморегуляції. З урахуванням

цього в кейнсіанській теорії перевага надавалася активному використанню

насамперед фіскальної та грошово-кредитної політик, яким відводилася про-

відна роль у системі державного регулювання процесів економічного відтво-

рення, зокрема щодо забезпечення оптимальної зайнятості. Предметом по-

дальших досліджень мають стати оптимальні шляхи адаптації й застосування

позитивних напрацювань кейнсіанської моделі регулювання для подолання

сучасної економічної кризи.

     Варто також сказати, що монетаризм і економічна теорія пропозиції доповнюють один одного. Проте якщо монетаристи головний акцент роблять на регулюванні кількості грошей, то прихильники економіки пропозиції особливого значення надають використанню податкових інструментів регулювання. Життєздатність капіталізму пов'язується з ініціативою приватного сектора, тому економічне зростання планується стимулювати за рахунок перерозподілу національного доходу на користь середніх і великих власників шляхом, наприклад, зменшення податкового тягаря та скасування системи прогресивного оподаткування.

 

     Використані джерела:

1. Чухно «Основи економічної теорії (2001)»
2. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки : монографі(2000)
3. Гроші та кредит / Савлук М.І., Мороз А.М., Лазепко І.І., Пуховкіна М.Ф., Шамова І.В. / за ред. М.І. Савлука. – К. : КНЕУ, 2006.
4. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег/ Джон Мейнард Кейнс.(1976. )
5. http://books.efaculty.kiev.ua/isekvc/1/t16/