Києво-Печерська лавра

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Одеський національний політехнічний  університет

Гуманітарний факультет

 

Кафедра документознавства  та інформаційної діяльності

 

Києво-Печерська лавра

 

 

 

 

Реферативна робота

з дисципліни :

«Інформаційні ресурси»

студентки гр. ІД-111

Білецької Олени Євгеніївни

 

 

 

 

 

 

 

Одеса-2012

Вступ

1. Історія Києво-Печерської  лаври.

1.1 Заснування монастиря.

1.2 Формування Києво-Печерської  лаври.

2. Києво-Печерська лавра  як центр культури Київської  Русі.

2.1 Архітектурний ансамбль.

2.2 Києво-Печерська лавра  як осередок християнства Київської  Русі.

2.2.1 Зародження бібліотеки .

2.2.2 Видавнича діяльність.

3. Національний Києво-Печерський  заповідник.

3.1 Музеї та виставкові  експозиції на території лаври.

3.2 Успенський собор.

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                       ВСТУП 
   Визначення особливого місця і ролі Києво-Печерської лаври, як однієї з головних інституцій Української Православної Церкви, в духовному житті українського народу, її значення у якості осередку християнської освіти, культури, видавництва літератури, центра інформації з релігійних питань, набуває сьогодні особливої актуальності і наукової важливості. Значення Лаври як культурно-просвітницького центру України практично залишалося поза увагою науки. Радянська історіографія, керуючись відомим класовим підходом, замовчувала роль Лаври в житті народу, або висвітлювала тенденційно і упереджено. Дослідження з історії українських монастирів загалом, і Києво-Печерської лаври зокрема, за останні десятиліття розглядалися переважно в контексті соціально-економічних і політичних відносин, місця в мистецькому житті Києва і України. Роль українського чернецтва, зокрема його високоосвіченої частини, як духовної та інтелектуальної еліти суспільства часів середньовіччя, не знайшло поки-що достатнього висвітлення. Між тим, його кращі представники відіграли важливу роль не тільки в церковному, а й суспільно-політичному та культурному житті народу. Варто зазначити й те, що Києво-Печерський монастир (лавра) мав неабиякий вплив на всі верстви населення України, виступаючи духовно-ідеологічним центром.

Предметом дослідження: є основні напрями просвітницької та видавничої діяльності Києво-Печерської лаври. 
Завдання дослідження:  
- розглянути історіографію за тематикою дослідження; 
- з’ясувати історію створення архітектурного ансамблю Києво-Печерської Лаври; 
- дослідити особливості формування бібліотеки Києво-Печерської Лаври; 
- проаналізувати видавничу діяльність Лаври; 
- визначити основні тематичні напрямки виставок і музейних експозицій, діючих на території Лаври; 
- узагальнити у висновку інформацію стосовно ролі інформаційного ресурсу Києво-Печерської Лаври в національному та світовому просторі.

1.1ЗАСНУВАННЯ МОНАСТИРЯ

 Перші відомості про діяльність Лаври, як видавничого осередку, з'явилися  в історичних описах монастиря.  Зокрема,  виданий у 1791р. київським митрополитом Самуїлом Миславським на основі бібліотечних зібрань лаврських вчених  короткий історичний опис Лаври  відводив певне місце друкарні, пов'язуючи її діяльність з князем Костянтином Острозьким.  Усталений в науці погляд митрополита Євгенія на друкарство в Києві порушив у 1865р. київський священик Павло Троцький,  видавши першу, спеціально присвячену історії лаврської друкарні, працю . Її безперечна цінність - в детальному опрацюванні друкарського фонду Лаври. Водночас робота не позбавлена певної тенденційності, зокрема автор позитивно оцінює перехід лаврського видавництва під контроль Синоду (1721р.), вважаючи,  що це привело до впорядкованості в друкуванні книг.

Значний вклад у дослідження видавничої діяльності Лаври досинодального періоду внесла праця Ф.Титова, підготовлена на замовлення адміністрації Печерського монастиря з нагоди 300-річчя київського друку. Вченим  подано окремі етапи становлення і розвитку лаврського друкарства до 1721р.

Історія Києво-Печерської лаври  – найвідомішого й одного з  найстаріших на теренах України  православних монастирів – бере початок  із середини ХІ ст., коли в Європі від  Іспанії до Дніпра існувала єдина  християнська релігія, що об’єднувала  народи світлою спільною вірою в  Спасителя нашого Ісуса Христа.

      За передріканнями апостола Андрія Первозваного, на дніпровських берегах виник град великий із церквами і монастирями, і зараз важко уявити наш Київ без легких, майже невагомих обрисів Андріївської церкви, могутньої сивочолої Софії та неповторного за красою й величчю Києво-Печерського монастиря,ансамбль якого формувався понад дев’ять століть.

     Архітектура  Лаври,її унікальні художні пам’ятки  віддзеркалюють складний шлях  розвитку культури українського  народу. Немає в Києві й на  його  околицях більш прекрасної  місцевості. На високих кручах  і в глибоких ярах ростуть  могутні дуби і липи, хиляться  плакучі верби з ажурними кронам, тягнуться в небо стрункі тополі, красуються знамениті київські  каштани, а серед смарагдової зелені у великому створеному природою амфітеатрі між двома узвишшями напрочуд вільно розмістилися стародавні монастирські споруди.

      Увесь архітектурний  комплекс Києво-Печерської лаври  складається з різних за величиною  груп:на відносно рівному плато  високого правого берега Дніпра  розмістилася центральна – Верхня – лавра (рис.1), в улоговині до південного схилу гори приліпилися споруди Ближніх печер, а далі, на теренах уже другої гори, виник ансамбль будівель Дальніх печер.

     За літописними  відомостями, монастир засновано  в 1051р. поблизу позаміської князівської резиденції у великому селі Берестовому, що в 4км від центру Києва вниз по Дніпру.

Найдавніші джерела, в  яких містяться відомості про  походження Києво-Печерського монастиря, – це пам’ятки давньоруської писемності “Повість временних літ” та “Києво-Печерський патерик”. Автори цих рукописних книг були сучасниками подій, пов’язаних з виникненням монастиря. Більше того, вони були його мешканцями – ченцями, а деякі з них відігравали значну роль у суспільно-політичному житті.

     У “Повісті” під 1051 роком говориться, що якийсь чоловік з міста Любеча, на Чернігівщині, відправився на Афон у Грецію, де був пострижений у ченці під ім’ям Антонія, після чого повернувся на батьківщину і опинивсь у Києві. Тут, після довгого блукання по монастирях, поселився в печері, виконаній пресвітером Іларіоном, якого у 1051 році Ярослав Мудрий поставив митрополитом. 
     Незабаром до відлюдника почали збиратися ченці, і коли їх стало вже 12 чоловік, Антоній призначив їм ігуменом Варлама , а сам подався на сусідню гору і викопав там другу печеру , яка тепер називається Ближньою печерою. Там-таки, за свідченням літописця, засновник монастиря й помер.

     Залишена Антонієм чернеча громада швидко розросталася. З часом її ігумен звернувся до великого князя Ізяслава Ярославича з чолобитною, вимолюючи в нього надпечерну гору. Коли князь задовільнив це прохання, ченці побудували там надпечерний монастир з церквою, келіями та іншими будовами. За твердженням літописця, це був початок існування монастиря, а оскільки раніше ченці жили в печері, то він “прозвався Печерський монастир”. 

     З цього видно, що Печерський монастир як чернеча община з усіма будовами сформувався за часів ігуменства Варлама при активній участі Антонія. 
     У “Києво-Печерському патерику” обставини виникнення Печерського монастиря викладені трохи інакше, ніж у “Повісті временних літ”. 
 
На думку відомого дослідника літописів О.О. Шахматова, версія “Повісті” про заснування Печерського монастиря більш вірогідна . Але він не розглядає питання, коли саме це могло статись. Інший дослідник давньоруських літописів М.Д. Присєлков вважає, що монастир “зародився у самому кінці князювання Ярослава і вже в добу Ярославичів”, тобто не раніше1053 року і не пізніше 1054 року. На його думку, Антоній пострижений у ченці не на грецькому Афоні, а в Болгарії, десь до 1051 року. 

     Перші наземні  споруди Печерського монастиря  з’явилися в районі найбільш  стародавніх Дальніх печер. Тут  і  зараз добре збереглася  печера, де оселилися перші ченці.  Назва печери – Варязька –  зберігає пам'ять про варязькі  дружини, які здійснювали в  VII-IX ст. розбійні наскоки на наші землі і, цілком імовірно, використовували цю печеру для своїх тимчасових стоянок. Однак там, на невеликому п’ятачку, не можна було розгорнути будівництво монументальних споруд, і тому знайшли велике плато, де 1073р. розпочалось будівництво головного монастирського собору на честь Успіння Пресвятої Богородиці, а потім й інших споруд обителі. Весь комплекс, що розмістився на цьому плато, зараз називається Верхньою лаврою.

 

 

 

 

 

 

 

1.2ФОРМУВАННЯ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ  ЛАВРИ

Із 70-х рр.. ХІ ст. в Києво-Печерському  монастирі починається велике будівництво  мурованих споруд. З 1073до 1089р. побудовано й оздоблено фресками і мозаїками  Успенський собор, на початку ХІІ  ст. зведено Троїцьку надбрамну церкву і трапезну палату, а в кінці ХІІ ст. монастирську територію обнесено мурованими оборонними стінами. Отже, можна говорити про довершеність архітектурного ансамблю Печерського монастиря ще в епоху Київської Русі.

Монастир почав інтенсивне будівництво в ті важкі часи, коли феодальні чвари підточували  міць недавно могутньої Давньоруської  держави, однак її феодальна подрібненість  і ослабленість не призвели до занепаду мистецтва. У цей час формуються основні риси місцевих художніх осередків, що збагачували й розвивали традиції розквіту Київської Русі. Саме в Києво-Печерському монастирі в атмосфері патріотичного підйому, що пов'язаний із боротьбою проти набігів кочовиків й осудженням братовбивчих чвар, складаються всі умови для формування другої київської мистецької школи: з’являються нові, не схожі на візантійські типи культових споруд, інтенсивно розробляється іконографія вітчизняних героїв і святих. Природно, що місцеві вимоги не лише знайшли відбиття в змісті, але й заставляли майстрів вдосконалювати художню виразність своїх творів, розвиваючи регіональні традиції прикладного мистецтва. Усе це стало яскравим й самобутнім явищем у мистецтві.

Будівництво й оздоблення монастирських споруд мало велике значення для розвитку давньоруської будівельної  культури, саме тут створювалися нові типи храмів, вдосконалювалася майстерність зодчих, швидко розвивалося мистецтво  малярства – монументального  й станкового, різьблення по дереву й каменю, художньої обробки металу. Зодчі й художники, які працювали  й училися тут, полишили по собі шедеври  вітчизняної культури, і саме тому про них згадують давньоруські літописи.

   З кожним роком популярність монастиря зростала. Київські князі всіляко підтримували його: у другій половині XI ст. син Ярослава Мудрого Святослав пожертвував монастирю сто гривень, тобто 5,5 кг золота, а інший син, Ізяслав — велику ділянку землі на південь від села Берестова, і ця територія стала згодом іменуватися Верхньою лаврою. За часів ігумена Василія (1182-1197 рр.) була побудована кам’яна оборонна стіна, що оточила монастир. Археологічні дослідження показали, що вона була завширшки

2,2 м.

У 1240 р. Київ пережив  навалу татаро-монгольської орди хана Батия.  Страшну долю киян розділив і Печерський монастир. Ординці Батия  «розграбили монастирі всі», а  муровані монастирські стіни зрівняли із землею. Татаро-монголи знищували  всі оборонні споруди, боячись можливого  швидкого відродження військової сили поверженої та спустошеної держави.

Київ і його монастирі перебували в запустінні, але життя продовжувалося. Іноземне вторгнення надовго затримало розвиток давньоруських земель. Особливо постраждали  ремесла й будівельна справа. Деякі  види  ремесел узагалі перестали  існувати, а мурованих храмів кияни  не споруджували аж до ХVІІ ст.

Пізніше різні  князі намагалися поставити на ноги Київ, але саме за часів правління  Олельковичів, відродився Печерський монастир, а Успенський собор став їхньою родинною усипальницею.

15 серпня 1706 р.  за особистою участю Петра  І відбулося закладення нової  Печерської фортеці(рис. 2). Будувалася фортеця за проектом Петра І та інженера Гелерта. Вона являє собою півкільце із земляних валів і ровів із виступами дев’яти бастіонів і равелінів. У ній спорудили кілька спеціальних мурованих будівель - порохові льохи, казарми, арсенал та ін..

До фортеці  можна було потрапити через Київські ворота – з боку міста, Васильківські, і Московські – верхні й нижні  – з південного боку.

У 1718 р. в ніч  з 21 на 22 квітня від не загашеної  свічки в келії лаврського намісника  почалася страшна спустошлива пожежа, що знищила всі дерев’яні споруди  Печерського монастиря і пошкодила  муровані. Загинули безцінні скарби мистецтва  – бібліотека рідкісних стародруків, рукописів і грамот, живопис, колекція тканин і найкраще у світі зібрання церковного начиння з коштовних  металів, оздобленого дорогоцінним камінням.

З 1720 р. починається  відбудова пошкоджених пожежею  мурованих споруд і зведення цілої  низки нових. Це був час розквіту українського бароко, час, коли найбільша  увага приділялася пластичній виразності архітектурних творів, коли соковитий орнамент почав майже повністю покривати вишуканої форми фронтони і фронтончики, обрамляти вікна і портали. Слідом за зодчими маляри віддавали перевагу яскравим фарбам, а різьбярі й збувальники робили все, щоб фасади та інтер’єри споруд були особливо ошатними  й урочистими.

 Саме в  цей час архітектурний ансамбль  Києво-Печерської лаври повністю  сформувався, набувши стилістичної  єдності та закінченості всіх  трьох складових – Верхньої  лаври і груп споруд на Ближніх  і Дальніх печерах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.1 АРХІТЕКТУРНИЙ  АНСАМБЛЬ

Архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври склався протягом майже  дев'яти століть та відобразив розвиток культури і духовності, зміну стилістичних напрямків у мистецтві, процес удосконалення  інженерних конструкцій. Він органічно  пов'язаний з унікальним наддніпрянським  ландшафтом і формує силует Києва  з боку Дніпра.

Враховуючи особливу шанованість  Києво-Печерської лаври, їй залишено 3161 десятину замлі. Це городи, сади, сінокоси, лісові пущі, рибні ставки, які найчастіше здавалися в оренду.

В епоху класицизму архітектурний  ансамбль Печерського монастиря  не доповнився значними спорудами, тільки двоповерховими келіями Ближній  печер і Південними воротами Верхньої лаври.

Комплекс Верхньої лаври, Ближніх  і Дальніх печер формувався впродовж близько 900 років, тому в ньому майже  відсутня яка-небудь планомірність, зате кожен куточок відрізняється  рідкісною мальовничістю.

Верхня лавра-центральна й найбільш популярна частина архітектурного ансамблю Києво-Печерського монастиря. Вона розташована на майже ідеально рівній площі, яку за Божим промислом  і волею князя було обрано для  будівництва на ній Успенського  собору, якому судилося стати не лише головною спорудою монастиря, але  й головною святинею східних слов’ян. Згодом навколо храму почала формуватися  соборна площа, причому організовувалася вона в такий спосіб, щоб  засобами архітектурної композиції підкреслити домінуюче значення а ансамблі Успенського собору.

 З будівництвом Успенського собору пов’язана ціла низка напрочуд красивих і змістовних легенд і переказів, адже головний собор присвячений нашій заступниці  перед Богом, покровитель ниці нашої благословенної землі-Божій Матері.

Трохи на схід від відродженого Успенського  собору біля торця друкарні під могутніми аркбутанами прокладено крутий спуск, що веде до Південної брами Верхньої лаври. Південну браму побудовано за проектом військового інженера Шарля де Шардона в 1793-1795рр. Це велика споруда, де навколо високо піднятої арки поставлено доричні колони, на які спирається трикутний фронтон.

Від портика монастирським садом  стрімко спускається вниз до Ближніх  печер дерев’яна галерея. У Ближніх  печерах є три підземні церкви- Антоніївська, Варламівська і Введенська. На початку ХІХ ст. для церков Ближній печер виготовили нові мідні з позолотою іконостаси(рис.3), що збереглися до сьогодні.

Композиційним завершенням ансамблю Ближніх печер є двоярусна  дзвіниця, що розміщується на схилі гори над усім невеликим архітектурним комплексом Ближніх печер.

 Дзвіниця на Ближніх печерах  у плані квадратна. Кожен із двох її ярусів має відмінну архітектурну характеристику. Перший ярус – це арковий прохід для прочан, які йдуть зверху дерев’яною галереєю до Ближніх печер. Другий ярус  являє собою куб, що з чотирьох боків має великі аркові прорізи. Увінчує дзвіницю великий красиво окреслени й купол із дивовижного вишуканим двоярусним завершенням.

Архітектурний ансамбль Ближніх печер  є одним із найбільш довершених. Мабуть, не знайдеться Україні інший  монастирський комплекс, де так майстерно  використано складний рельєф. Тут  у композиційному вирішенні чітко прослідковуються три рівні: нижній-це криниці в долині; середній-це підпірна стінка і невеликий майданчик із Хрестоздвиженською церквою, келіями й галереєю; верхній-дзвіниця, що чудово увінчує цей архітектурний ансамбль.

Через одну з невеликих круглих  башт, що перекрита сферичним куполом, по скрипучому дощаному настилу галереї  можна пройти від Ближніх печер  до Дальніх. Сюди є можливість дістатися  й дорогою, що веде від гостинного двору, але цей шлях позбавлений  романтичних вражень. Найбільш  стародавні в Києво-Печерській лаврі Дальні печери. Деякі з них виникли ще задовго до заснування монастиря і використовувались під житло й тимчасовий притулок. Одне з відгалужень Дальніх печер носить назву Варязьких і має зручні виходи до Дніпра. Загальна довжина лабіринту Дальніх печер майже 300 м. У цих печерах розміщено три підземні церкви – Різдва Богородиці, Феодосіївському й Благовіщенську. Деякі вчені самою давньою церквою Дальніх печер вважають Благовіщенську, однак іконостас тут дерев’яний, доволі примітний і зроблений на початку ХХ ст.

Дальні печери на відміну від  Ближніх завжди були під постійною  загрозою зсувів. Архітектурний ансамбль Дальніх печер почав формуватися  в ХVІІ ст. і зараз складається з двох розміщених у різних рівнях церков, дзвіниці, кількох одно і двоповерхових келій і підпірної стіни у вигляді кремезної аркади зі сходами.

Закінчуючи розповідь, зазначимо, що архітектурний ансамбль Ближніх  печер розраховано на його сприйняття з ближніх точок, зокрема з  оглядового майданчика Верхньої лаври  і з терас архітектурного комплексу  Дальніх печер, а от архітектурний  ансамбль, що виник на Дальніх печерах, має загальноміське значення, прекрасно  вимальовуючи обриси міста своїми напрочуд легкими вишуканими формами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2  КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА ЯК ОСЕРЕДОК ХРИСТИЯНСТВА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

    Печерський монастир  не лише являв собою крупний  релігійний і культурний центр  Київської Русі, але й об’єднував  навколо себе сили, що протистояли  експансіоністській політиці Візантії  та Рима. Ігумени Печерської обителі  активно втручалися в хід політичного  життя Київської держави, за  що часто-густо зазнавали переслідувань.

     У монастирі  створювалися житія святих, канонізація  яких була одним із головних  засобів у боротьбі проти грекофільських  тенденцій. Проте не можна не  відзначити величезного впливу  культури Візантії та Риму  на життя і діяльність обителі  й на культуру Київської Русі, адже не випадково Феодосій  узяв за основу монастирського  життя статус константинопольського  Студитського  монастиря.

     У середині  ХІ ст. наступає новий період  розвитку культури і мистецтва  Давньоруської держави, що обумовлювалося  соціально-економічними чинниками,  причому слова угоди Любецького  з’їзду князів 1097р. «кардо да  держить вотчину свою» розкривають  суть процесів феодального подрібнення  і поступового ослаблення Київської  Русі. У зв’язку з втрачанням  сили князівською владою зростає  вплив церкви на громадсько-політичне  життя, і основне монументальне  будівництво здійснюється не  в центрах міст, а у вотчинних  монастирях, та й фізичні розміри  храмів стають меншими, а   їх декор-стриманим, більш аскетичним.

Розвиток живопису в Київській  Русі цілком пов'язаний з поширенням християнства. Оздоблення церков здійснювалося  спочатку грецькими й малоазійськими майстрами. Та вже з другої половини XI ст. при давньоруських монастирях починають плідно працювати й  власні іконописні майстерні. І хоча в ті часи живописці не підписували  своїх робіт, а лишали тільки знаки  приналежності ікони тій чи іншій  майстерні, до нас дійшли імена руських  іконописців Григорія та Аліпія, що жили на межі ХІ-ХІІ ст. при Києво-Печерській лаврі - одному з найбільших центрів  тогочасного іконопису.

Сьогодні при монастірі працює екскурсійне  бюро. В іконній    та   швацькій     Майстерня     виробляють чудові твори церковного мистецтва. Відновлюється і лаврське книгодрукарство. Особливе місце серед послухів займають послухи церковників, паламарів і печерників. Це — постійно близьке перебування біля святинь: у храмі, вівтарі або коло мощів преподобних. Такий послух окрім відповідальності вимагає неабиякої уважності, необхідної для збереження певного налаштування думок і почуттів, побожного ставлення до святині. 1988 рік став роком відродження обителі. Цей період збігся у часі з докорінними змінами у суспільстві. Після сумнозвісного розколу в Українській Православній Церкві, з 1992 р. на території Лаври розташувались адміністративні корпуси Київської Митрополії. Декілька корпусів займають Київська Духовна Академія та Семінарія, котрі відновили свою діяльність 1989 року.

До речі, Києво-Печерська лавра-це одна з найвищих будівель столиці. Замість 5 років, її зводили 15.

Попри трагічну історію сьогодні Києво-Печерська  Лавра як ніколи потребує опіки. Адже вона протистоїть часу, а в її стінах зберігається безцінне знання про наше з вами коріння.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2.1 ЗАРОДЖЕННЯ  БІБЛІОТЕКИ

У стародавній Русі перші бібліотеки формувалися при кафедральних соборах  та монастирях. Читання книжок вважалося  не розвагою, але справою на рівні  з молитвою і послухом. Так, у Печерському  патерику в житії Арсенія Трудолюбивого  розповідається про те, що преподобний  «ніколи не був бездіяльним, але  завжди творив послух, молився або  читав книги».

У Повісті минулих літ ми бачимо, як святий благовірний князь Ярослав  Мудрий створив першу на Русі публічну бібліотеку при Софійському митрополичому  соборі. Його сподвижник митрополит Іларіон  після того, як залишив катедру, знову  поселився в Києво-Печерській обителі, де підтримав починання молодого ігумена, преподобного Феодосія Печерського, у збиранні книг. Вони послали до Константинополя майбутнього єпископа Переяславського блаженного Єфрема, щоб списати статут патріарха  Олексія Студита. Наш монастир жив  за цим статутом до Батиєвої навали. Також святим Єфремом було привезено  річний круг богослужебних книг, які  стали основою бібліотеки. В житії  преподобного Феодосія ми читаємо, що у монастирі виникла переписна  майстерня, за безпосередньою участю блаженного старця. Тут збиралися і переписувалися кращі на той час книги: «Книгописець монах Іларіон вдень і вночі  трудився в келії преподобного, монах  Нікон книги переплітав, преподобний  Феодосій сам пряв нитки для перепльоту». Імена перших книгохранителів Києво-Печерського  монастиря невідомі, можливо, зберігання книжкової казни було додатковим послухом, але преподобний Феодосій був керівником бібліотеки, тому його можна вважати покровителем усіх церковних бібліотек. При Лаврі  сформувалася літописна школа, найбільш яскравими представниками якої були преподобні Нікон, Нестор Літописець, Сільвестр і Полікарп.

Наша бібліотека розвивалася разом  з монастирем. В ній були періоди  піднесень і падінь: до середини 12 століття був період розквіту, потім  з посиленням княжих міжусобиць почалися набіги на монастир. Кілька разів монастир грабувався. У Батиєву навалу монастир був повністю зруйнований і разом  з ним загинула Лаврська бібліотека. Тільки в чотирнадцятому столітті монастир було відновлено, і Велика Лаврська Церква стала усипальницею київських князів. Це сприяло відновленню бібліотеки. Активними помічниками в цьому були київські князі Олельковичи і волинські князі Острозькі. Також над збиранням особливо потрудились печерські архімандрити – Нікіфор Тур, Єлисей Плетинецький і Захарій Копистенський.

У складній боротьбі проти насадження унії на православних землях їм приходилося  вести полеміку зі своїми противниками, що вимагало глибоких історико–богословських знань, які вони черпали також  із книг лаврської бібліотеки. В 1616 році в Лаврі відкрилася типографія. Частина надрукованих у типографії книг передавалась лаврській бібліотеці. А в 1631 році тодішній архімандрит  лаври святитель Петро Могила відкрив Вище училище, згодом – Києво-Могилянську Академію. В лаврі організувався культурно-просвітницький гурток, центром якого стала Академія, більша частина професорів її була з числа лаврської братії, що свідчить про наявність у стінах монастиря значної бібліотеки.

Лаврська бібліотека страждала  від пожеж. Особливо сильною була пожежа 1718 року. Як пишуть історики «вона  знищила всі дерев’яні споруди, пошкодила багато кам’яних будинків, загинуло чимало церковних цінностей, зокрема лаврська бібліотека. Але  завдяки старанням лаврських  монахів вона стала відроджуватися. У наступному столітті над збиранням  книг трудилися такі духовні просвітителі, як митрополит Євгеній Болховитинов і святитель Філарет Амфітеатров. На початку ХХ століття митрополит Київський Флавіан пожертвував  Лаврі свою особисту бібліотеку.

Можна сказати, що період з середини п’ятнадцятого до початку ХХ століття був тривалим періодом розквіту монастиря, хоч були і війни, і нашестя, і  пожежі. Монастир одержував великі внески, які йшли не тільки на будівництво  нових споруд, але й на культурну  просвітницьку діяльність.

Та прийшли роки антихристової  революції. Все майно Лаври, в  тому числі і її бібліотека, були націоналізовані. Значну частину фондів було знищено чи вивезено за кордон. Це могло зрівнятися лише з Батиєвим нашестям.

У 1988 році по молитвам Матері Божої  і захисників монастиря – Антонія  і Феодосія Печерських – у лаврі  знову затеплилася лампада чернецького  життя, було відновлено бібліотечну  справу. Фонди стали поповнюватися  тими виданнями, які встигли спасти в період правління богоборчої влади  лаврські ченці та вірні парафіяни. Також стали закупатися і нові книги, в бібліотеку передавалася частина  книг що стала виходити із відновленої  у 1995 році лаврської типографії.

За 20 років, що минули після відродження  монастиря, було зібрано біля десяти тисяч томів. У 2008 році завдяки зусиллям намісника лаври архієпископа Павла  бібліотеку було переведено в приміщення, що дозволяє найкращим чином розмістити і упорядкувати бібліотечні фонди. Облік та каталогізація лаврських  бібліотечних фондів здійснюється на базі сучасних інформаційних технологій, що значно полегшує пошук літератури і співпрацю з іншими бібліотеками.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2.2 ВИДАВНИЧА  ДІЯЛЬНІСТЬ

За  Успенським собором  зі східного боку соборної площі знаходиться  корпус друкарні Києво-Печерської лаври. Друкарня заснована Єлисеєм Плетенецьким у 1615р. і первісно знаходилась в  непоказному дерев’яному будиночку.

Із цією спорудою пов’язана  ціла епоха в культурному житті  України, адже організація друкарні була викликана нагальною потребою терміново відповісти на вимоги тогочасного  життя – захистити за допомогою  слова православ’я, довести суспільству  правомірність існування нашої  прадавньої віри, що опинилася поза законом й існувала в умовах утисків  і переслідувань католицької  Речі Посполитої, до складу якої входила тоді Україна.