Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх. 2

Злочинність неповнолітніх 
Вступ……………………………………………………………………………….3 
 
1.Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх……………..…4

 
2.Причини та умови злочинності  неповнолітніх…………………………….….8 
 
3.Попередження злочинності неповнолітніх…………………………………..12 
 
Висновки…………………………………………………………………………15 
 
Список використаної літератури………………………………………………..17 

ВСТУП

Злочинність неповнолітніх - складова частина злочинності, суб'єктами якої є неповнолітні. За чинним законодаством кримінальна відповідальність поширюється на осіб, яким до скоєння злочину виповнилося 16 років, і лише за окремі з них (убивство, посягання на життя судді, працівника правоохор. органу, члена громад, формування з охорони громад, порядку або військовослужбовця, умисне нанесення тілесних ушкоджень, які спричинили шкоду здоров'ю, зґвалтування, крадіжка, грабіж, розбій, злісне або особливо злісне хуліганство та деякі ін.) кримінальна відповідальність настає з 14 років. Встановлення мінімального віку кримінальної відповідальності зумовлено тим, що її основою повинна бути здатність людини певного рівня розвитку (соціалізації) усвідомлювати соціальний смисл і значення своєї поведінки, керувати нею у межах закону.

Така здатність у деяких неповнолітніх зменшується внаслідок недостатнього розумового розвитку та інших граничних станів психіки у межах осудності і не відповідає паспортному віку підлітка. Питання про можливість притягнення до крим. відповідальності в цьому разі вирішується за допомогою психолого-психіатричної експертизи. Абсолютна більшість скоюваних неповнолітніми злочинів — це крадіжки та хуліганські дії. Питома вага умисних убивств, тілесних ушкоджень та зґвалтувань невелика. Понад 80 % усіх злочинів неповнолітні скоюють за місцем проживання, зокрема у складі групи (до 70 %). При цьому значна кількість злочинів неповнолітніх не є суспільно небезпечними, що є підставою для застосування до них примусу, заходів виховного характеру, передбачених. Визнання злочину таким, що не має значної сусп. небезпечності, залежить від об'єкта посягань, факт, наслідків злочину, спрямованості умислу, способу дій, конкр. умов скоєння злочину та ін. обставин.  

1. КРИМІНОЛОГІЧНА  ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ.

Злочинність неповнолітніх має свою специфіку, що зумовлюється соціально-психологічними особливостями цієї категорії осіб та їх статусом у суспільстві. Тому і кримінальне законодавство України містить окремі норми, що передбачають відповідальність і покарання осіб у віці від 14 до 18 років.Злочинність неповнолітніх є самостійною кримінологічною проблемою, оскільки відрізняється від злочинності дорослих, що зумовлюється віком злочинців, який знаменує соціально-психологічні особливості цієї категорії і їх статус у суспільстві.

Вік неповнолітніх злочинців зумовлений правовими чинниками — від 14 років (вік, з якого починається кримінальна відповідальність практично за всі діяння, які реально вчиняють неповнолітні) до 18 (вік юридичного повноліття: ст. 1 Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 15 лютого 1993 р. у редакції від 23 березня 2000 p.). Нині в Україні налічується близько 13 млн неповнолітніх.

Порівнюючи за кількісними показниками злочинність неповнолітніх із злочинністю дорослих, потрібно виходити з того, що перша охоплює чотирирічний період життя людини (14-18 років), а друга — десятиріччя після 18 років. Різняться вони й якісно. Скажімо, злочинність неповнолітніх не стосується практично злочинів у сфері економіки, службових злочинів тощо.

Зазначю, що для злочинності неповнолітніх характерна підвищена латентність, оскільки багато злочинів, які скоюють неповнолітні, дорослими сприймаються як пустощі через недостатню соціальну зрілість (наприклад, крадіжки у сім'ї, сусідів, навчальних закладах, хуліганські бійки, відбирання грошей і речей у молодших). Через те що цьому не надається належного значення або через небажання “виносити сміття з хати”, про такі дії, як правило, дорослі не повідомляють органи внутрішніх справ. Тому реальнішим є облік тяжких насильницьких і насильницько-корисливих злочинів, які скоюють неповнолітні (вбивства, тілесні ушкодження, зґвалтування, хуліганства, крадіжки, грабежі, розбійні напади). Таких серед урахованих статистикою понад 50 %. Стан злочинності неповнолітніх багато в чому залежить від стану боротьби з нею і ставлення працівників правоохоронних органів до обліку її проявів. Тому у схожих за багатьма демографічними, економічними, територіальними та іншими показниками регіонах можуть бути значні розбіжності щодо показників розглядуваної злочинності.

Вивчаючи злочинність неповнолітніх, треба також ураховувати, що окремі їх групи істотно різняться. Ось чому значно відрізняється злочинність неповнолітніх віком 14-15 і 16-17 років. Різняться (як кількісно, так і якісно) також злочини, які скоюють учні загальноосвітніх шкіл, технікумів, професійних училищ, ті, хто працює, і ті, хто не має певного заняття.

У структурі злочинності неповнолітніх переважають крадіжки приватного майна (46 %); майна юридичних осіб (23 %), грабежі (6 %), розбійні напади (2 %), зухвалі випадки хуліганства (5 %), чимало вбивств, тілесних ушкоджень, зґвалтувань. Майже 10 % злочинів, скоєних неповнолітніми, так чи інакше пов’язані з наркотиками.

Частка неповнолітніх злочинців серед загальної кількості виявлених становить близько 10 %, жіноча злочинність неповнолітніх співвідноситься з чоловічою такого ж віку у пропорції 1:15, міська до сільської — 3:1, молодшої вікової групи (14-15 років) до старшої (16-17 років) — 1:3. Групова злочинність неповнолітніх становить 60-70 %; 15 % усіх злочинів скоюється у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння; 80 % злочинів неповнолітні вчиняють поблизу місця проживання, навчання чи роботи. Наведені показники мають певні коливання за роками. 
 
Найхарактернішими є такі особливості і тенденції, що спостерігаються у злочинності неповнолітніх в сучасних умовах: 
- кількісні показники цієї злочинності підвищувались протягом першої половини 90-х років, нині намітилась тенденція до їх стабілізації (щорічно виявляється близько ЗО тис. неповнолітніх, що вчинили злочини); 
- дедалі більшою мірою злочинність неповнолітніх орієнтується на корисливу злочинність (крадіжки, грабежі, розбійницькі напади); 
- серед злочинів збільшується кількість таких, що потребують “кваліфікації” (квартирні крадіжки, викрадення авто- та мототранспорту, рекет); 
- злочинність неповнолітніх має тенденцію до “омолодження”. За даними спостережень одну п'яту суспільно небезпечних діянь неповнолітніх вчиняють малолітні, тобто особи, яким не виповнилось 14 років і які не є суб’єктами злочину, це не пояснюється акселерацією. На думку більшості вчених, період акселерації завершився. Сучасні підлітки за відповідними параметрами не відрізняються від підлітків 60-х років; 
- певне збільшення питомої ваги дівчат серед злочинців, їх участь у тяжких злочинах (розбійницьких нападах, зґвалтуваннях і навіть вбивствах); 
- зниження порогу мотивації при скоєнні злочинів — вчинення вбивств, нанесення тяжких тілесних ушкоджень через невагомий привід, а то й взагалі без приводу, виключна жорстокість окремих злочинів, цинізм; 
- поява “нетрадиційних” злочинів (ритуальних вбивств, самозахоплень, вандалізму тощо); 
- кількісне й якісне збільшення так званих фонових проявів (немедичне вживання наркотиків, пияцтво, токсикоманія, проституція, небажання займатися суспільно корисною діяльністю, поширення венеричних хвороб і СНІДу); 
- збільшення кількості неповнолітніх з психічними відхиленнями від норми, які перебувають у пограничному з неосудністю стані (обмежена осудність); 
- дедалі частіше об’єднання неповнолітніх з дорослими злочинцями, які стають керівниками, порадниками і навіть співвиконавцями злочинів; 
- підвищення рівня організованості злочинності неповнолітніх, створення кримінальних груп, які досягають кількох десятків членів, з міцною дисципліною й ієрархією, плануванням злочинницької діяльності та розподілом обов’язків.

2. ПРИЧИНИ Й  УМОВИ СКОЄННЯ ЗЛОЧИНІВ НЕПОВНОЛІТНІМИ.

Найхарактернішими властивостями неповнолітніх є їх бажання утвердитись, романтизм, почуття ліктя (згрупованість), інтерес до забороненого “плоду" та ін. Проте головне — напрям цих бажань та інтересів. Дорослі покликані допомагати молоді розвиватись у позитивному напрямі, блокуючи напрямки, що мають яскраво виражений негативний характер. Це означає, що потрібен послідовний процес виховання підлітка в сім’ї, школі, на виробництві. На жаль, цей процес здійснюється не завжди. А якщо на неповнолітнього справляється явно негативний вплив або його ігнорують як особистість, психологічні якості його як особи набирають антисоціальної спрямованості.

Залежно від ступеня педагогічної занедбаності неповнолітнього антисуспільна поведінка може спочатку виявитися у дрібних правопорушеннях. Проте у процесі поступової криміналізації неповнолітній “губить" мотиви, властиві законослухняному підлітку. Часто-густо залишаючись безкарним, він швидко засвоює злочинний досвід, який за відсутності життєвого досвіду робить з нього злочинця, який за жорстокістю, рішучістю й зухвалістю не поступається, а часом і перевершує дорослого злочинця. У цьому разі переважають такі мотиви, як бажання жити “на широку ногу", пиячити, вживати наркотики, вести розпусний спосіб життя (хоча часто це виглядає примітивніше, ніж у дорослого злочинця). І переважну більшість корисливих і корисливо-насильницьких злочинів неповнолітні скоюють вже не з “дитячих” мотивів.

Юнацький максималізм у поєднанні з гіперсексуальністю 16-17-річного неповнолітнього призводить до скоєння зґвалтувань, актів насильницького мужолозтва, знущань над жертвою, прагнення вразити оточуючих низістю й підлістю. Буває так, чим страшніше скоєне, тим більшого ореолу дорослості набуває підліток у власних очах і очах найближчого оточення.

Негативний вплив у сім'ї. Сім’я — це перша соціальна структура, де людина перебуває найбільше часу і значною мірою формується як особистість. Психологи вважають, що вже у п’ять років характер людини сформований принаймні на три чверті з урахуванням успадкованих моментів. Проте риси характеру і біологічна спадщина ще не визначають майбутньої криміналізації особи. Дуже важливо, яку систему соціальних цінностей і на їх фундаменті які потреби вибудує для себе юний громадянин.

В американській психології і кримінології розглядувані проблеми досліджуються починаючи з 30-х років XX ст. Американський вчений Дж. Баулбі є засновником теорії “патології раннього дитинства". Нині загальновизнано, що стосунки між дитиною і батьками є, по суті, найважливішим і чи не єдиним у багатьох випадках джерелом розвитку патології характеру, яка здебільшого не змінюється, а тільки виявляється у процесі впливу на особу навколишнього середовища.

Істотний вплив на формування особи неповнолітнього чинять середні навчальні заклади: загальноосвітні школи, професійні училища, технікуми. Проте, на жаль, окремі вчителі мають недостатній рівень культури і професійної підготовки. Вони не мають авторитету серед учнів, часто-густо перебувають під пресом вимог щодо добрих показників. Усе це породжує формалізм у роботі, відмову від індивідуального підходу. Доповнюють картину низька заробітна плата вчителів, відсутність бажання у частини учнів здобувати реальні знання. При цьому висококваліфіковані вчителі переходять до елітних шкіл (ліцеїв, гімназій).

У школі відсутня нова стала концепція освіти й виховання учнів. Усе це відчужує дитину від школи, вона втрачає до неї інтерес, ходить до школи лише під тиском. Багатьох школярів охопив бум збагачення, усі свої сили вони приділяють купівлі й продажу, мають потяг до легких заробітків. їх поведінка балансує на межі злочинної. Кумирами частини підлітків стають удачливі бізнесмени, які розбагатіли нечесними шляхами, і повії, здебільшого валютні. При цьому успіх у житті, як правило, не пов’язується з необхідністю здобуття знань.

На боротьбу з певними негативними явищами, що розвиваються в суспільстві, спрямовані Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян” від 27 квітня 1999 р. № 456/99, Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних сил суспільства” від 15 вересня 1999 р. № 1697 та інші, відомчі нормативні акти.

Виховний вплив на працюючих підлітків безпосередньо на виробництві недостатній, хоча в окремих місцях профспілки намагаються займатися цим питанням. Для підприємств, багато з яких перебуває у важкому економічному стані, основне завдання сьогодні — вижити й зберегти кістяк кваліфікованих працівників. На жаль, неповнолітніх часто не приймають на роботу. І це незважаючи на те, що у ст. 7 Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" наголошується: “Держава забезпечує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після завершення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах...”

Підлітки, які не відчувають інтересу до себе в сім’ї та школі, тягнуться до неформальних угруповань, до однолітків, з якими проводять більшу частину дозвілля. У підлітковому віці людині властиве підвищене прагнення до спілкування з однолітками, що полегшує її соціалізацію. Знайшовши для себе референтну групу, підліток дуже дорожить своїм становищем у ній. Однак часто-густо він не в змозі критично осмислити ситуацію. Груба сила, цинізм, нахабність, знущання над слабшими, що іноді пропонує йому така група, він сприймає як еталон поведінки, яку потрібно наслідувати. Авторитетами тут є особи, які вже досягли повноліття, раніше були засуджені (“мають ходку”). Накопичуване внутрішнє негативне напруження шукає виходу, розрядження. Звідси хуліганство, вандалізм, зґвалтування, так звана дозвільна злочинність.  
 
3. ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ.     

Під запобіганням злочинності вчені розуміють діяльність, здійснювану державними органами і громадськістю, що повинна носити системний характер як за комплексом заходів, так і за колом суб'єктів, які її здійснюють, спрямовану на недопущення виникнення, усунення, послаблен-ня або нейтралізацію причин та умов злочинності, окремих її видів та конкретного злочину. Така діяльність повинна грунтуватися на поєднанні заходів двох рівнів — загальносоці-альної та спеціально-кримінологічної профілактики.

Важливим компонентом єдиної системи запобігання злочинності виступає профілактика злочинності неповнолітніх. Останній властиві всі закономірності, які характеризують запобіжну діяльність взагалі. Так, вона здійснюється на тих самих рівнях, у тих самих видах і формах, що й профілактика в цілому. Однак запобігання злочинності неповнолітніх має й свою специфіку, обумовлену особливостями даного виду злочинності. Ці відмінні риси пов'язані, насамперед, з віком злочинців, який визначає соціально-психологічні особливості цієї категорії осіб та їх статус у суспільстві.

Зрештою, організація та проведення роботи з профілактики підліткової злочинності повинна спиратися на дві обставини. Поперше, в силу того, що особистість неповнолітнього перебуває в стадії формування, її злочинні прояви чутливіші до заходів протидії їм, ніж поведінка дорослих злочинців. Звідси, запобіжні заходи краще спрацьовують саме в роботі з першою категорією осіб. Подруге, процес становлення і розвитку особистості неповнолітнього злочинця відбувається здебільшого протягом тривалого часу і має певні закономірності, знання яких дає змогу своєчасно помітити відхилення у моральному формуванні підлітка й запобігти вчиненню ним злочину.

На жаль, заклади освіти майже повністю відійшли від профілактичної діяльності. Педагогічні колективи шкіл, технікумів не проводять роботу з дітьми, які потребують посиленої уваги, часто не можуть в силу певних причин дати правильну оцінку тим несприятливим симптомам, що спостерігаються у поведінці неповнолітніх, не намагаються прогнозувати, до чого вони можуть призвести, а якщо й вдаються до виховно-профілактичних заходів, то вони зазвичай запізнюються або ж їх вплив недостатньо інтенсивний.

Враховуючи ж те, що інституції, на які покладено обов'язок дбати про виховання підростаючого покоління, сьогодні часто діють ізольовано, не одержують практично ніякої допомоги з боку громадськості, держави, суспільства, опинившись сам-на-сам із всіма труднощами процесу ви-ховання, вони нерідко почувають себе безсилими перед вирішенням складних завдань загальновиховного і профілактичного характеру. 
Така ситуація надзвичайно ускладнює роботу інших учасників запобіжної діяльності насамперед тих, які відносяться до спеціалізованих суб'єктів профілактики злочинності неповнолітніх. Адже у багатьох випадках цим органам і службам просто неможливо обійтися без допомоги навчально-виховних закладів, їх педагогічних спостережень та висновків. Зрештою, досягти конкретних успіхів у профілактичній роботі можна лише за умови чіткої взаємодії всіх учасників такої діяльності — педагогічного колективу та адміністрації шкіл, ПТУ, технікумів, служби у справах неповнолітніх, органів внутрішніх справ, прокуратури, батьківської громадськості тощо.

Сьогодні, в умовах, коли заклади освіти майже не займаються запобіжною діяльністю, а кримінальна міліція у справах неповнолітніх зосередила свої головні зусилля на розкритті вже вчинених злочинів, особливого значення серед учасників профілактики підліткової злочинності набувають служби у справах неповнолітніх. Тривалий час ряд питань, пов'язаних з цими службами, залишалися невизначеними: не була належним чином забезпечена правова основа їх діяльності (вони діяли на підставі Тимчасових примірних положень), залишалося невирішеним питання щодо підпорядкування служб у справах неповнолітніх. Саме за даних обставин відбулося скорочення мережі цих служб на місцях. Важливо, що на сьогодні зазначені негативні тенденції вдалося подолати. Вже прийняті Типові положення про служби у справах неповнолітніх, затверджено Порядок виявлення та ведення ними обліку неповнолітніх. В цих документах робота по запобіганню злочинності серед підлітків визначена як одна з найголовніших в діяльності служб у справах неповнолітніх. Метою цієї роботи є здійснення профілактичних заходів, спрямованих на виявлення та нейтралізацію причин, які сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень підлітками.

Під час подальшої розбудови системи профілактики злочинів серед неповнолітніх слід враховувати попередній позитивний досвід і разом з тим нові суспільні вимоги. Вважаю, було б корисно відновити роботу громадських вихователів, які б здійснювали профілактичний вплив на кож-ного конкретного підлітка, широко залучити до участі у запобіганні злочинам серед неповнолітніх громадськість шляхом створення добровільних громадських формувань за місцем проживання, навчання і роботи підлітків, а також органи місцевого самоврядування, трудові колективи підпри-ємств, установ, організацій тощо. Слід відпрацювати чітку взаємодію всіх цих органів у напрямі профілактики злочинності неповнолітніх. В цілому запобіжна діяльність повинна носити системний характер. Профілактичні заходи мають здійснюватися суб'єктами запобігання як на рівні видання спеціальних нормативно-правових актів, так і на рівні проведення загально-профілактичної й індивідуальної роботи з підлітком, що потребує відповідного впливу.  
ВИСНОВОК 
Одним з найнебезпечніших явищ у суспільстві є злочинність неповнолітніх. Основними причинами вчинення злочинів неповнолітніми є відсутність батьківського нагляду, недостатній виховний вплив з їх боку, скрутне матеріальне становище батьків, відсутність профілактичних заходів у школах тощо. Економічно нестабільна ситуація в країні зумовила зростання злочинності проти власності, в тому числі й серед неповнолітніх. При цьому мають місце випадки коли протиправні дії, спрямовані на заволодіння чужим майном, супроводжуються посяганням на життя та здоров’я людини, що в свою чергу суттєво підвищує ступінь суспільної небезпеки вчинюваного неповнолітніми діяння.

Розділ IX Кримінального кодексу України встановлює особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх. Так, кримінальний закон передбачає більш м’яке покарання осіб, які не досягли повноліття, зважаючи на їх вік.Останнім часом у суспільстві відбулися і тривають глибокі зміни, які тим чи іншим чином впливають на криміногенну обстановку. Особливо це стосується причин і умов злочинності неповнолітніх. Так, кожен 8—9 злочин в Україні вчинюється неповнолітніми. Близько 11% серед осіб, які беруть участь у скоєнні злочинів, — неповнолітні. Поширення злочинності серед них випереджає її загальне зростання, а кількість підлітків, що вчинили злочин повторно, за останні роки збільшилась більш як на 19%. Майже кожен другий злочин скоюється підлітками у групі; частіше з особливою жорстокістю і цинізмом. Відбувається процес «омолодження» злочинності, збільшення числа підлітків жіночої статі. Боротьба зі злочинністю неповнолітніх є необхідною ланкою у низці заходів з викорінення злочинності у цілому. Тому запобігання таким злочинам повинно посідати одне з головних місць у подоланні цього негативного явища. Багато процесів, які нині відбуваються у суспільстві і впливають на зростання злочинності, взагалі не досліджені. Потребують теоретичного і практичного розроблення причини і умови злочинності неповнолітніх, співвідношення біологічного і соціального у формуванні антисуспільної установки у свідомості неповнолітніх на основі подій і процесів, які реально відбуваються у нашій країні. Слід також систематизувати існуючі заходи впливу на неповнолітніх як тих, що вже вчинили злочин, для їх перевиховання, так і схильних до скоєння останніх. Має бути якнайповніше врахований весь контингент неблагополучних за тими чи іншими характеристиками неповнолітніх, взяті до уваги активні умови, ресурси запобігання злочинності, а також своєчасне, повне і правильне застосування всіх норм права, спрямованих на запобігання правопорушенням неповнолітніх і створення останнім нормальних матеріальних та інших умов життя, охорону прав й інтересів. Ефективність запобігання даному негативному явищу залежить насамперед від своєчасного виявлення і усунення причин злочинності неповнолітніх та умов, що цьому сприяють, а також виявлення неповнолітніх, зважаючи на поведінку яких можна очікувати скоєння злочину і вжиття відповідних запобіжних заходів. Як свідчить практика, вказані причини і умови у багатьох регіонах України глибоко не аналізуються і особливості їх у запобіганні даного виду злочинності не враховуються. Нерідко працівники правоохоронних органів обмежуються лише поверховим вивченням даних статистики, без ретельного дослідження причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми, без встановлення причинного зв'язку між ними. Звертаючи увагу на загальні показники, які характеризують злочинність неповнолітніх (динаміку, питому вагу тощо), не можна не враховувати також Її структурні особливості: які види злочинів переважають у загальному обсягу злочинів такої категорії, число яких злочинів за видами збільшується і яка кількість скорочується. Особливо слід вивчати особистість такого злочинця. Адже пояснити сьогодні причини і умови злочинності неповнолітніх тільки соціальною обстановкою — значить не лише знову прямувати шляхом науки, а й перешкоджати успішному її подоланню. 

         СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ: 
1. Криминология: Учеб. / Под ред. Н.Ф.Кузнецовой. — М., 1994. — 415 с. 
2. Криминология: Учеб. / Под ред. В.Н.Кудрявцева, В.Е.Эминова. — М., 1995. — 512 с. 
3. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій (Особлива частина) / Александров Ю.А., Гаврилишин А.П., Гринчак В.М., Джужа О.М., Лихолоб В.Г. — К., 2000. — 201 с. 
4. ПоволоцькаС. До питання про дослідження злочинності неповнолітніх // Право України. - 2002. - № 11. - С. 120-124. 
5. Ф і ц у л а М. Педагогічні проблеми профілактики правопорушень неповнолітніх // Пра-во України. - 1995. - № 8. - С. 44—46. 
6. Д а н ь ш и н І.М., Г о л і н а В.В., Кальман О.Г. Кримінологія. Особлива частина: Навч. посіб. — Харків, 1999. — 232 с. 
7. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3 кн. / Кн. 2: Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих видів злочинів. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. - 712 с. 
8. Кримінологія: Підручник для студентів вищих навч. закладів / О. М. Джужа, Я. Ю. Кондратьєв, О. Г. Кулик, П. П. Михайленко та ін.; За заг. ред. О. М. Джужи. - К: Юрінком Інтер, 2002. - 416 с. 
9. Васильківська І., Запобігання злочинності неповнолітніх в Україні: деякі аспект// Право України. – 2004. – № 1. – c.16-19.