Кримінально-правова характеристика крадіжки

Кримінально-правова характеристика крадіжки.

В С Т У П

Мабуть, крадіжки завжди були найпоширенішим засобом відносно «мирного» корисливого заволодіння чужим майном. Про це свідчить і назва злодія - людини, що діє зло (злодіє). Останніми роками в Україні відносна кількість крадіжок сягала за половину всіх зареєстрованих злочинів. У 2003 році загальна кількість крадіжок зменшилась порівняно з 2001 року майже на 11% і становила менше половини зареєстрованих злочинів. Зафіксовано 198442 крадіжки індивідуального майна (-4,2% порівняно з даними 1995р.) і 108596 таємних посягань на державну і колективну власність. У 2004 році розпочалася тенденція до зростання крадіжок - 234567.

Після прийняття нового Кримінального кодексу від 05.04.2001р. такого співвідношення між кримінологічно-ідентичними злочинами, кваліфікація яких була передбачена різними статтями Кримінального кодексу (ст.81 і 140) немає. Раніше, зазіхання на державну чи колективну власність каралось більш суворо, тим паче не тому, що за часи радянської влади в Україні повага до «священної» і недоторканої соціалістичної власності прищеплювалось громадянам не тільки тотальною агітацією, а й 20-25 річними строками позбавлення волі і навіть розстрілами, а тому, що власність громади більш доступна для злодіїв.

Хоча новий КК України  узагальнив єдину власність, в практиці все ж таки існує розмежування державної і приватної власності.

Статистика крадіжок, особливо крадіжок , в останні роки зумовлюється загальним погіршенням криміногенної ситуації в країні, в першу чергу майновим розшаруванням населення, зубожінням значної його частини. Це умови, які сприяють корисливим злочинам. А причини криються у нашій трагічній історії, що виховала у людей рабську психологію, в якій своєрідно поєднуються страх перед владою з лінощами та паразитичними тенденціями.

Серед крадіжок індивідуального майна 36,5%- квартирні, тобто скоєні у приватних квартирах та будинках. Порівняно з 1995 р. їх кількість збільшилась на 8,2% і становила у 2003р. - 7248 (-6,7% порівняно з минулим роком). Зростанню кількості крадіжок із квартир сприяло будівництво у містах великих житлових масивів ( мікрорайонів) - своєрідних міських спалень, завдяки більшість населення вдень виїжджає на роботу, навчання та інших справах, а будинки пустують. До того ж поганий технічний стан будинків - слабкі конструкції дверей та вікон, відсутність кодових замків та переговорних пристроїв у під’їздах тощо. Мало хто з жителів дешевих будинків у мікрорайонах користуються електронною сигналізацією, зважаючи на її високу ціну.

Сприяє крадіжкам і  так звана віктимна поведінка  потерпілих:  їх легковажність, надмірна довірливість, ігнорування елементарних правил самозахисту. Слід відзначити також атмосферу відчуження, що панує  серед мешканців багатоповерхових будинків. Більшість роками не знають сусідів навіть в обличчя. Частішають випадки крадіжок меблів та інших громіздких речей на очах у сусідів.

Близько 73% квартирних крадіжок трапляються у містах і селищах міського типу. Разом із тим з кожним роком зростає їх кількість у селах.

Засоби квартирних крадіжок лишаються ті самі, що і 20-30 років  тому: виламування дверей та вікон, розбирання стелі та підлоги, використання спеціальних злодійських інструментів. Технічна революція дещо вплинула і на озброєння злодіїв. З'явились спеціальні віджимні пристрої, з допомогою яких і зривають з засівів стальні двері, електронні засоби підслуховування тощо.

Крадуть звичайно все, що має товарну вартість: дорогоцінні речі, радіоапаратуру, антикваріат, дорогу одежу, гроші тощо.

Значний громадський резонанс викликають крадіжки автомобілів та іншого транспорту, головним чином приватного. У 2001р. таких крадіжок в Україні було зареєстровано 21101, що на 12,8% більше, ніж у минулому році, а у наступні роки кількість цих злочинів збільшилася на 1,8-2,7%. 1997р. таке зростання дещо припинилось: зареєстровано 22082, тобто 5,7% від загальної кількості майнових злочинів. Але у 2003 р. таких крадіжок зафіксовано вже на 2,8%більше - 22696. А втім, сума угонів за рік зменшилась на 11,4%, тому можна вважати, що кількість корисливих посягань на чужі автомобілі за останній рік майже не змінилось.

Розкриваються органами дізнання та попереднього слідства 45% крадіжок, а квартирних - ще менше - близько 32%. І лише 10,8% украдених автомобілів було повернено власникам у 2000р.

Діюче законодавство передбачає кримінальну відповідальність за угон транспортних засобів без мети їх крадіжки (ст.278 КК). Зменшення кількості угонів у той час, коли збільшується число крадіжок автотранспорту, зумовлюється, на мій погляд, не досить чіткою редакцією диспозиції ч.1 ст.278 КК і труднощами, пов’язаними з розмежуванням цього злочину з крадіжкою транспортного засобу. Угон, тобто неправомірне заволодіння автомобілем для задоволення будь-якої індивідуальної потреби, свідчить про корисливий мотив. А тому більшість угонів – це корисливі злочини. Винятком може бути лише ситуація, коли угонщик діяв в інтересах суспільства чи інших людей, у долі яких він особисто не зацікавлений, і якщо була в цьому крайня необхідність. Заслуговують, як на мій погляд, підтримки пропозицій щодо виключення з Особливої частини КК норми про кримінальну відповідальність за угон транспортних засобів, оскільки незаконне заволодіння ними підпадає (залежно від обставин) під ознаки крадіжки, пограбування, розбою або самочинства. 1995 рік в Україні вчинено 392 злочини з метою заволодіння автотранспортом. Всі вони поєднані з насильством, здійсненим шляхом пограбування та розбійних нападів. У Дніпропетровській, Львівській, Одеській, Черкаській областях викриті злочини угрупування з міжнародними зв’язками, які спеціалізувались на крадіжках автомобілів на території України та за її межами. Крадіжкам транспортних засобів сприяє паркування їх без нагляду на подвір’ях та на вулицях. На автостоянках, що охороняються, не вистачає місць, не кажучи вже про відсутність гаражів.

За фінансової скрути далеко не всі власники транспортних засобів  мають можливість використовувати досконалі протиугоні технічні засоби. Разом з тим, органи внутрішніх справ виявилися не підготовленими до успішної боротьби з крадіжками автомобілів. Відпрацьовані МВС профілактичні системи «Угон» і «Автомобіль» впроваджуються у діяльність міліції надто повільно.

Найбільш поширені крадіжки автомобілів в Одеській, Донецькій, Луганській, Львівській, Дніпропетровській, Миколаївській областях, автономній республіці Крим та м. Києві. На ці регіони припадає майже дві третини викрадених в Україні автомобілів.

Кишенькові крадіжки, що у 20-30 рр. тероризували великі міста  і були привілеєм еліти злочинного світу, у 80 р. і 90-ті роки трапляються  порівняно рідко: на території колишнього СРСР вони становили трохи більше двох відсотків загальної кількості  числа крадіжок, звичайно тих, щодо яких були порушені кримінальні справи.

Якщо латентність квартирних крадіжок вважається порівняно невеликою, бо наслідки їх, як кажуть, на виду, то про  те, що вкрали гроші із сумки чи кишені, знає тільки їх колишній власник. А  тому латентність таких крадіжок значна, майже така як шахрайства. Ця обставина зумовлює відносно тривалу злочинну діяльність професійних кишенькових злодіїв. Разом з тим слід відзначити, що при цьому їх кількість в останні роки навряд чи виросла, бо в кишенях тих, хто користується громадським транспортом, мало грошей. Ще в 1992 р. відомий російський спеціаліст з професійної та організованої злочинності І.А.Гуров писав, що професійний кишеньковий злодій  «змушений» красти до 20-25 разів на місяць.*

За експертними оцінками кількість кишенькових крадіжок, зокрема у великих містах, за останні 5 років дещо зросла. Але, виправдовуються автори міністерського звіту, за 1966 р. катастрофічна кількість більш тяжких злочинів, а також роботи по виявленню та притягненню до відповідальності винних осіб не дозволяють підвищити ¹ рівень реєстрації цих крадіжок. Автори звіту, схоже, не помічають цинізму своїх слів: детективи наші не мають часу навіть на те, щоб зареєструвати злочин, а де вже чекати від них розкриття...

Більш прибутковою є діяльність злодіїв, що крадуть речі пасажирів на залізницях. Нерідко перед крадіжкою майбутнім потерпілим дають снодійне.

Приблизно 4-5% зареєстрованих крадіжок припадають на мешканців готелів, гуртожитків, пансіонатів, санаторіїв, будинків відпочинку. Оскільки потерпілі у таких випадках – мешканці тимчасові, то кримінальні справи порушуються далеко не завжди, а тому латентність тут досить висока.

У 1996 році в Україні  зареєстровано 108,6 тисяч крадіжок . Це вдвічі більше, ніж у 1991 р. і на 9% перевищує рівень 1992 р. Лише 52% їх розкриті. Найбільш поширені такі крадіжки в Донецькій, Херсонській, Харківській областях та в Криму. Помітно активізувалось злодійство у селах. Об’єктами традиційно залишаються промислові підприємства, магазини, склади, будівництво, транспортні засоби, продукція сільського господарства, худоба.

Великих збитків державі  завдають крадіжки на залізницях, що не рідко поєднуються з пошкодженням рухомого складу, засобів зв’язку, сигналізації, тощо.

Засоби крадіжок традиційні, як правило, вони пов’язані з проникненням до приміщення чи іншого сховища. Разом з тим, з’явились і нові, що відповідають сучасним реаліям. Так, відомі кілька випадків умисного пошкодження транзитних трубопроводів з метою розкрадання нафтопродуктів. З’явилась інформація про крадіжки (поки що за кордоном) великих грошових сум шляхом переведення їх із банківських рахунків на новий рахунок за допомогою проникнення у комп’ютерну банківську систему.

Факторами розкрадання  майна є насамперед економічна криза, що викликала зупинку великих промислових підприємств і породила приховане та явне безробіття. Разом з тим зміна власників багатьох підприємств обумовила деяке зменшення у 1995 р. кількості крадіжок з магазинів та складів (на 14%).

МВС України вважає також  одним із чинників, що сприяють крадіжкам, відмову багатьох підприємств і установ від послуг охоронних організацій. Від 30 до 38% крадіжок і шахрайства, незалежно від форм власності майна, вчинюються групами осіб. Групові крадіжки у приватному секторі трапляються дещо частіше. На їх статистику впливають квартирні крадіжки. А незаконне заволодіння чужими автомобілями у 1999 р. було здійснено групами у 36 випадках із ста. Більш ніж 17% крадіжок взагалі 23% незаконних заволодінь автомобілями у 1996 р. скоєні неповнолітніми. Неповнолітні діяли, як правило, у складі групи (60%).

Крадіжки у стані  алкогольного сп’яніння становлять за статистикою 1996 р. - 16,9%. Це менше на 3%, ніж у 1992 р. Зазначене може свідчити про деякі зміни у корисливій мотивації майнових злочинів: вони стають більш раціональними .

1. Об’єкт злочину

Злочини проти власності  становлять одну із найпоширеніших і  найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найбільше цінних соціальних благ –  право власності. Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Передбачення в одному розділі Особливої частини КК відповідальності за всі посягання на власність незалежно від її форми забезпечує всім суб’єктам права власності однаковий кримінально-правовий захист, як того вимагають Конституція України та Закон України «Про власність». За суб’єктом здійснення права власності чинне законодавство відокремлює: а) право власності українського народу; б) право державної власності; в) право комунальної власності; г) право колективної власності ( у т.ч. підприємств, громадських організацій та інших об’єднань громадян); д) право приватної власності, у тому числі право спільної власності подружжя, членів сім’ї, осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство; е) право власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій.

Розкрадання – це умисне незаконне обернення певним способом майна власника на свою користь, або інших осіб з корисних мотивів.

Під формами розкрадання  необхідно розуміти ті способи, конкретні  прийоми скоєння суспільно небезпечних  діянь, в результаті котрих винний протиправно та безкорисно вилучає майно з володіння власника. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 року передбачає декілька форм розкрадання, однією з яких і є крадіжка – ст. 185 зазначеного кодексу. Це сама розповсюджена форма розкрадання, яка відрізняється від інших своєю таємністю.

Крадіжка завжди складається  у вилученні предмета розкрадання  зі сфери господарської влади  власника, в розриві зв’язку з  його законним володінням, коли останній лишається реальної можливості користуватися  цим майном. Вилучені цінності переходять в незаконне володіння злочинця. Шляхом крадіжки винний прагне присвоїти вилучені цінності та замінити собою законного власника. Однак очевидно, що скоєна ним протиправна дія не породжує правових основ особистої власності на стороні злочинця та володіння отриманим майном, не охороняється законом, а суб’єкт права, у якого вилучене майно, продовжує зберігати право власності, та залишається єдиним власником.

Отже, об’єктом крадіжки являється суспільне відношення власності, яке охороняється кримінальним закон. Родовим об’єктом злочину передбаченого кримінальним кодексом відносини власності, передусім відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном.

При знищенні або пошкодженні  майна додатковими факультативними  об’єктами можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека.

Родовим об’єктом також  є суспільні відносини виробництва, розподілу, обміну матеріальних благ, котрі необхідні для колективного та індивідуального споживання; відношення, що закріплені та регулюються системою норм об’єктивного права.

Безпосереднім об’єктом необхідно визнати суспільні  відносини конкретної форми власності, а також суспільні інтереси власника. При розслідуванні крадіжок встановлення безпосереднього об’єкту злочинних  посягань, як правило не викликає труднощів: виявляється належність викраденого майна тому чи іншому суб’єкту права (державні підприємства, установи, організації, приватні фірми, окремі приватні особи котрим майно належало на праві приватної власності), та встановлюються, чи воно знаходилось в його фондах до моменту скоєння злочину.

При крадіжці майна власника винний посягає не на фактичні суспільні  відносини, а лише на його елемент  – на право власності, згідно з  яким здійснюється володіння користування та розпорядження майном.

Об’єкт та предмет - спільні категорії, які належать одна одній, та співвідносяться між собою. Оскільки майнові предмети є матеріальною основою майновим відношенням, то предмет посягання повинен визнаватись складовою частиною, елементом об’єкту злочину, що відношення власності без зв’язку з майном не існують.

Наприклад, в Радянському  Союзі деякі вчені вважали, що розмежування безпосереднього об’єкту  та предмета крадіжки являється помилковим, носить непродуманий характер. Об’єктом крадіжки являється майно, як сукупність речей (предметів) матеріальну освіту. Вони також схилялися до того, що право власності не терпить збитку від злочинного посягання.² Деякі інші вважають, що при скоєнні крадіжки збиток відношенням власності завдається шляхом впливу на предмет посягання. Сама власність, як суспільне відношення, звісно, не може бути викраденою, або знищеною: вони можуть бути тільки порушені. На теперішній час, коли йде становлення демократичного суспільства, існують інші точки зору, але вони майже всі, протилежні вищевказаній. Таким чином при крадіжці збиток завдається посягає на суспільні відношення власності, на право власності, а не матеріальні предмети зовнішнього світу.

По своїх фізичних властивостях майно характеризується тим, що воно втілене в матеріальних, майнових тілах, різних предметах об’єктивного світу, котрі можуть знаходитись в різному фізичному стані рухомими та нерухомими, мати самостійність, та виконувати допоміжну роль. Як правило, річ, яка виступає об’єктом посягання відноситься до категорії рухомих речей, котрі можуть переміщуватися без втрати своїх корисних властивостей.

Так як ціллю крадіжки є протиправне присвоєння матеріальних плодів чужої праці, то не можуть визнаватись  об’єктом крадіжки різні духовні  цінності: думки, гіпотези і т.д. Не можуть розглядатись як порушення відносин власності та крадіжка речей, які знаходяться в могилі та на ній. Родичі та близькі померлого, які помістили ті чи інші предмети в захоронення, ти самим добровільно виключили їх зі складу майна. Тому заволодіння цим майном необхідно кваліфікувати по іншій статті кримінального кодексу. Звісно, це відноситься до тих випадків, коли викрадене майно знаходиться при померлому, але не захороненому (наприклад – при загиблому в ДТП).

Таким чином , об’єктом крадіжки являється відношення власності в різних формах прояву цієї власності : державної, комунальної, приватної.

2. Об'єктивні ознаки крадіжки

По своїх об'єктивних ознаках крадіжка являє собою  протиправне, таємне, без насильства вилучення майна з володіння власника або особи у веденні або під охороною якого воно знаходиться /абз.1.п.5 постанови/.

Крадіжка може бути довершена  тільки шляхом дії, коли злодій визначеним способом, прийомом вилучає явно чуже майно з володіння власника; крадіжка не може бути довершена шляхом бездіяльності Таким чином об'єктивну сторону крадіжки можна розчленувати на дію, наслідок і на причинний зв'язок між дією і наслідком, тобто злочин являється з матеріальним складом.

Крадіжка є одним  найбільшим та небезпечним посяганням на власність, оскільки вона полягає у протиправному безоплатному вилученні чужого майна і оберненні його на користь винної особи або інших осіб, що завдає шкоди власникові чи іншому володільцю цього майна.

Протиправність діяння тут означає, що заволодіння чужим  майном відбувається:

1) у спосіб, який заборонено законом;

2) особою, яка не має  права на таке майно.

Під безоплатністю розуміється  вилучення майна на користь винного  або інших осіб без еквівалентної  заміни, тобто без рівноцінного відшкодування  вилучених матеріальних цінностей  іншим майном, грошовими коштами або людською працею. Часткове (нееквівалентне) відшкодування вартості вилученого майна не виключає наявності в діях винної особи складу зазначених злочинів.

Вилучення у вказаний вище спосіб майна призводить до заподіяння його власникові чи іншому володільцю реальної і прямої майнової шкоди. Заподіяння матеріальної шкоди у вигляді упущеної (втраченої) вигоди не може визнаватися ознакою цих злочинів, оскільки при цьому не відбувається вилучення майна із фондів його власника.

Найважливішою ознакою, що виділяє крадіжку як особливу форму розкрадання, являється таємний спосіб вилучення майна. Саме на це звертає увагу ст. 185 КК України, визначаючи крадіжку як “таємне викрадення майна власника’.

Крадіжка може бути довершена різними способами:

1) різні форми зломів.

2) за допомогою розборів перекриттів стелі, видалення скла у вікні і.т.д.

3) підбір відмичок до захисних пристроїв.

4) кишенькові крадіжки.

5) так званий «вільний доступ».

Як правило крадіжка вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо). Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чужого майна і тоді, коли воно здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад , ці особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб, Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присутності потерпілого або інших осіб, але непомітно для них (наприклад, кишенькова крадіжка) /абз.3.п.5 постанови/.

Таємним признається таке розкрадання, яке здійснюється непомітно, потайне.

Це викрадення, непомітне для осіб, у володінні, під охороною або наглядом яких знаходиться майно. Злодій, наприклад, проникає в сховищі і викрадає з нього майно, користуючись тим, що сторож пішов на інший об'єкт охорони, або користуючись неуважністю людини, краде гаманець з його кишені в автобусі.

У ряді випадків при розкраданні присутні сторонні, або так звані треті особи. Ними можуть бути покупці в магазині, громадяни, що проходять мимо складу і т.д. Ці особи не несуть ніяких службових або договірних обов'язків з охорони або нагляду за майном. У літературі не відразу склалася певна думка про роль третіх осіб. Згідно з однією точкою зору, можливість спостереження ними факту розкрадання особиста для кваліфікації скоєного як крадіжки майна власника

Деякі вчені взагалі  не згадують про третіх осіб, вважаючи їх присутність або відсутність байдужим для розв'язання питання про наявність крадіжки.

Однак треті особи - це очевидці, які у випадку необхідності можуть перешкоджати злодієві в здійсненні розкрадання, а також можуть згодом розпізнати його, як винного, і викрадач чудово це усвідомлює. У зв'язку з  цим розкрадання буде таємним  тільки в тих випадках, коли злочинець вилучає майно способом, непомітним для третіх осіб. У іншому випадку крадіжка переростає в грабіж.

Таким чином, викрадення залишається таємним, якщо потерпілий або сторонні особи хоч і присутні на місці злочину, але не усвідомлюють протиправного характеру дій винного. Тому, наприклад, кваліфікується як крадіжка дії особи, що заволодіває чужими речами навіть в багатолюдному місці, якщо присутні бачать в ньому власника цих речей або особу, діючу за його дорученням. Таке переконання у очевидців здатний створити сам злодій всім характером своєї поведінки; він може вдатися і до обману, видавши себе за власники або особа, що має право забрати ці речі. Якщо, наприклад, особа вільно сідає в автомобіль і виїжджає, то у перехожих, як правило, навіть не виникає підозри, що ця людина - злодій. Тому викрадення чужого автомобіля, мотоцикла, велосипеда навіть в присутності численних свідків кваліфікується як крадіжка по ст. 185 КК України. Таємним викрадення є і у випадку, коли воно вчинюється у присутності потерпілого чи інших осіб, які через свій фізіологічний чи психічний стан (сон, сп’яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна: не можуть правильно оцінити і розуміти зміст, характер і значення дій винного. Таємним признається так само викрадення речей з автоматичних камера зберігання. Злочинець, тим або іншим способом дізнався шифр, і викрадає з камери зберігання речі, що знаходяться там, не побоюється, що присутні запідозрять в ньому злодія, бо вони не знають і не можуть знати, що особа, що набирає на циферблаті суворо певну комбінацію цифр, відому лише власнику речей, насправді злочинець

Необхідно ще раз підкреслити, що, якщо злодієві явно відомо, що присутні сторонні особи усвідомлюють протиправність його дій, то цей факт дає підставу вважати викрадення відкритим і кваліфікувати його, як грабіж.

Потрібно розглядати крадіжку і викрадення майна, довершене в присутності особи, явно для винного не здатного розуміти характер і значення виникаючого внаслідок малоліття, психічного або іншого хворобливого стану, знаходження в стані сну або сильного алкогольного сп'яніння і т.д.

Таємним також є і розкрадання, довершене в присутності осіб, причетних до заволодіння майном або відносно яких винний переконаний, що вони на ґрунті особистих взаємовідносин не будуть перешкоджати здійсненню злочину. При цьому потрібно мати на увазі, що якщо така поведінка присутнього при здійсненні крадіжки заздалегідь було обіцяна, то така особа повинна нести відповідальність, як співучасник в здійсненні крадіжки.

Зрозуміло, не виключена  і така можливість, що особи, яких злодій не вважає сторонніми і не чекає протидії з їх сторони, можуть всупереч його очікуванням виявитися перешкодою здійсненню крадіжки. У цьому випадку всі дії винної сторони набувають ознак відкритого викрадення. Серед юристів немає єдиної думки про те, як слід кваліфікувати випадки несподіваного зривання з потерпілого головного убору, вихоплення ручної ноші і тому подібні дії, тобто таке вилучення майна, яке здійснюється раптово, одночасно. На перший погляд представляється, таке викрадення, що нерідко іменується «ривком», завжди здійснюється відкрито і повинно підпадати під дії ст. 186 КК України - грабіж. Однак, такий висновок може бути визнаний вірним далеко не у всіх випадках раптових викрадень.

Викрадення є таємним  передусім тоді, коли в момент вилучення  майна свідомістю потерпілого цей  факт не охоплюється. Якщо, наприклад той, що терпів виявив кишенькову крадіжку в момент, коли злодій намагався сховатися з викраденим гаманцем, довершене таємне викрадення не стає від цього відкритим. Отже, не може вплинути на визнання викрадення відкритим. Та обставина, що потерпілий пізнав факт вилучення у нього майна вже після його закінчення; необхідно враховувати відношення до факту викрадення як потерпілого, так і самого винного саме в момент здійснення крадіжки.

Сказане дозволяє вирішити питання і про характер раптового викрадення.

Неочікуване зривання головного убору, миттєве вихоплення речей з рук і інші подібні дії можуть кваліфікуватися не як грабіж, а як крадіжка, якщо потерпілий не усвідомлює, а точніше, не встигає усвідомити суті проведеної події, виявляючи пропажу свого майна вже після того, як викрадення кінчене. Не можна при цьому відкидати і суб'єктивний чинник: злочинець в подібних випадках прагне здійснити викрадення таким чином, щоб воно виявилося як можна більш несподіваним для потерпілого, а тому що ним і не усвідомлюється.

Ознаки саме крадіжки, а не грабежу містили дії підлітків З. і П.

Сховавшись  за глухою огорожею, вони дротяним крюком зривали з голови перехожих шапки. З матеріалів справи видно, що підлітки здійснювали ці дії у вечірній час, обираючи жертвами самотніх перехожих. Потерпілі через несподіванку і раптовість дій деякий час не могли усвідомлювати того, що трапилося і сказати, хто і як викрав у них шапку.

Однак раптове викрадення може розглядатися як крадіжка тільки при умові, якщо воно по намірах викрадача, обстановки здійснення і способу дії було непомітним для потерпілого і інших осіб. У тому ж випадку, коли раптове викрадення здійснюється способом, явно помітним для потерпілого, що співав або очевидців, і коли злочинець розраховує не стільки на раптовість, скільки на зухвалість своїх дій, на розгубленість і переляк жертви, на те, що пограбована людина за своїм фізичним даними не в змозі протидіяти йому або затримати його, вирішитися підняти тривогу і т.д. Таке викрадення приймає форму відкритого видалення майна, характерного, а саме для грабежу .

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном або його утримання, належить кваліфікувати як грабіж, а у разі застосування насильства чи висловлювання погроз його застосування – залежно від характеру насильства чи погроз – як грабіж чи розбій. /п.6 постанови/

Велике значення має  прагнення винного до того, щоб  діяти так але, непомітно для навколишніх.

Більш того ця ознака для  визначення поняття таємності є такою, що вирішує: злочинець несе відповідальність за той злочин, здійснення якого передбачалося його наміром і охоплювалося його свідомістю. Якщо злочинець при здійсненні крадіжки вважав, що діє таємно, непомітно, але сторож складу спостерігав факт розкрадання, то таке вилучення буде розглядатися, як таємне. Таємний спосіб крадіжки - необхідна ознака об'єктивної сторони. Так Зуйков Г.Г зазначає, що особливість способу дії в ряді складів злочину признається необхідною межею об'єктивної сторони, і приводить в якості прикладу склад крадіжки. ³

Матишевський П.С, що ділить ознаки об'єктивної сторони на постійні і перемінні, правомірно відносить таємний спосіб крадіжки до постійних ознак .

У тому ж випадку, коли викрадач виявив, що його дії кимсь зафіксовані, і тому припинив викрадення, воно залишається таємним.

 Такі дії будуть  кваліфікуватися або як замах  на крадіжку, або як завершена крадіжка, якщо злодій встиг заволодіти тією або іншою річчю.