Кримінальний кодекс України

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………….с.3-4

РОЗДІЛ І 

Сутність стадії порушення кримінальної справи…………………с.5-7

РОЗДІЛ ІІ

Приводи і підстави до порушення кримінальної справи………………………..с.8-15

РОЗДІЛ  ІІІ

Обставини, що виключають провадження у кримінальній справі……..……с.16-20

РОЗДІЛ ІV

Рішення, що приймаються за заявами і повідомленнями про злочин. Процесуальний порядок  порушення кримінальної справи та відмови  у її порушенні…………с.21-26

РОЗДІЛ V

Нагляд прокурора за законністю порушення кримінальної справи…….......с.27-29

РОЗДІЛ VI

Судовий контроль за законністю рішень, які приймаються у стадії порушення кримінальної справи……………………………………………………….……….с30-31

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………с.32

Список використаної джерел……………….……………………………………..с.33-34

ВСТУП

Кримінальний процес починається з моменту прийняття  уповноваженим на це суб'єктом кримінального  процесу офіційної заяви або  повідомлення про злочин, з'явлення  з повинною або безпосереднього  виявлення ознак злочину. Заява  чи повідомлення про злочини, з'явлення з повинною або безпосереднє виявлення ознак злочину є юридичними фактами,  що породжують кримінально-процесуальні правовідносини, дають початок кримінальному процесу та його першій стадії — стадії порушення кримінальної справи.

Суть стадії порушення кримінальної справи полягає в тому, що компетентні органи повинні встановити наявність чи відсутність передбачених законом приводів і підстав для того, щоб прийняти рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи. У цій стадії також по можливості встановлюється наявність чи відсутність обставин, що виключають провадження в кримінальній справі, а також інших обставин, які є підставою для відмови в порушенні кримінальної справи.

Своєчасне виявлення  приводів і підстав до порушення  кримінальної справи  є необхідною передумовою для швидкого й повного розкриття злочинів, викриття й покарання винних, запобігання злочинам і виконання завдань кримінального судочинства. Слідчі дії можна провадити лише після порушення кримінальної справи (ч. 1 ст. 113 КПК України), а порушити кримінальну справу можна лише за наявності законних приводів і підстав, вивчення, дослідження і перевірка яких включає в себе систему процесуальних дій і правовідносин, зокрема: прийняття, розгляд і перевірку заяв і повідомлень про злочин, вжиття заходів щодо відвернення і припинення злочинів, прийняття рішень про порушення кримінальної справи або про її відмову

  Підсумковими рішеннями  стадії порушення кримінальної  справи є: рішення про порушення  справи; рішення про відмову в порушенні справи; направлення заяви або повідомлення за належністю (Направлення заяви чи повідомлення за належністю являється проміжним рішенням і з його прийняттям не варто тягнути до закінчення встановленого законом триденного строку саме для перевірки заяви і повідомлення, а не для вирішення питання про належність), яке в свою чергу ґрунтується на вивченні приводів і підстав до порушення кримінальної справи.

Швидкий та всебічний  розгляд заяв і повідомлень про  злочини створює оптимальні умови  для вирішення слідчим завдання встановлення об'єктивної істини та забезпечення захисту прав громадян і організацій. Несвоєчасне порушення кримінальної справи ці умови погіршує: особи, зацікавлені в результатах справи, отримують можливість приховати сліди злочину та перешкоджати встановленню істини.¹

Мета даної роботи: дослідити проблемі питання стадії порушення кримінальної справи.

У ході досягнення мети реалізовуються наступні завдання:

• з’ясовується суть стадії порушення кримінальної справи;
• аналізуються приводи і підстави до порушення кримінальної справи;
• вивчаються обставини, що виключають провадження у кримінальній     справі;
• досліджуються рішення, які приймаються за заявами і повідомленнями про злочин та процесуальний порядок порушення кримінальної справи та  відмови у її порушенні;
• узагальнюються питання нагляду прокурора та судового контролю за законністю рішень, які приймаються у стадії порушення кримінальної справи.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що обрана тематика стала актуальною  у практичній діяльності правоохоронних органів у сучасній українській державі.

Робота складається  з вступу, шести розділів, висновків  та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ І

Сутність  стадії порушення кримінальної справи.

Важливою передумовою забезпечення законності у діяльності правоохоронних органів є чітка правова регламентація порядку провадження по кримінальних справах, правильне розуміння, додержання і застосування норм кримінально процесуального права.

Серед цих норм важливе  місце займають ті, що регламентують  процесуальну діяльність на різних стадія кримінального процесу. Особливого значення набуває додержання всіх процесуальних норм, що забезпечують законність та обґрунтованість порушення кримінальної справи.

Початковою частиною кримінально-процесуальної  діяльності є стадія порушення кримінальної справи. Жодна особа не може бути винною у вчиненні злочину, притягнута до кримінальної відповідальності без порушення кримінальної  справи.

Порушення кримінальної справи як поняття  багатозначне. У теорії і на практиці воно має декілька значень.

По-перше, мається на увазі  самостійний інститут. Як кримінально-процесуальний  інститут порушення кримінальної справи – це сукупність юридичних норм, якими регламентуються суспільні  відносини, що виникають у зв’язку  з прийняттям, розглядом та вирішенням первинних відомостей про злочин.

По-друге, поняттям порушення кримінальної справи визначають першу частину  кримінального процесу, де проходить прийом заяв та повідомлень про злочини, їх перевірка у встановленому законом порядку. Традиційно таку частину кримінального процесу називають стадією порушення кримінальної  справи.

По-третє, під порушенням кримінальної справи розуміється сам виробничий процес, тобто сукупність здійснюваних компетентними особами робочих  дій, пов’язаних з прийняттям рішення про порушення кримінальної справи у зазначеній процесуальній стадії.

По-четверте, суть поняття порушення кримінальної справи відображає сутність та результат прийнятого компетентними органами  рішення, зафіксованого у відповідній постанові особи,  що проводить дізнання,  слідчого, прокурора, судді.²

У кримінально-процесуальному законодавстві, на думку автора, зазначена багатозначність  понять порушення кримінальної справи повинна бути усунена. Це забезпечить  не тільки адекватність понятійного  апарату, але й однозначність у його сприйнятті як вченими, так і практичними працівниками.

Порушення кримінальної справи має  не  тільки юридичне, але й громадське значення. Рішення про її порушення  приймає орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя, суду. Тому залежно від роботи цих органів у населення формується уявлення про боротьбу із злочинністю, про відношення держави до порушників громадського порядку.

На думку автора, від того, як грамотно, чітко та якісно будуть виявлені усі випадки вчинення злочинів, при  недопустимості необґрунтованих рішень про відмову у порушенні кримінальної справи, буде залежати ставлення суспільства до правоохоронних органів у аспекті оцінки ефективності її діяльності. Така позиція розвивається у державі, де  політика влади  зводиться до захисту порушених прав, свобод, інтересів громадян відповідальними особами. У нашій країні існує неоднозначність і неточність у роботі зазначених органів з приводу даного питання. Це проблема, до якої слід віднестись серйозно.

Стадія порушення кримінальної справи, як і кожна стадія кримінального процесу має свої особливі завдання, що випливають із загальних завдань кримінального судочинства. Безпосередніми завданнями цієї стадії є швидке встановлення наявності або відсутності достатніх даних, що вказують на ознаки злочину, а також обставин, що виключають провадження по кримінальній справі. Компетентні органи, встановивши в події, яка стала їм відомою ознаки злочину приймають рішення почати провадження по даній справі. У разі відсутності достатніх даних, що вказують на ознаки злочину, приймається рішення про відмову у порушенні кримінальної справи.

Своєрідність вказаних завдань  визначає і специфічність умов, в  яких проходить порушення кримінальної справи, і положення суб’єктів. Ця специфіка полягає в тому, що все робота проводиться на початковому етапі збирання фактичних даних, які в подальшому повинні бути визнані достатніми для прийняття рішення по справі. У ході діяльності при порушенні кримінальної справи, відповідні органи часто не шукають будь-яких додаткових даних обмежуючись перевіркою повідомлень чи заяв за відомостями, фактичними даними, що існують у первинному матеріалі. При вирішенні питання про порушення кримінальної справи не має таких суб’єктів кримінального процесу як свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених тощо. Тут є заявник про злочин, посадова особа, яка приймає та вирішує питання про це повідомлення, і представник нагляду – прокурор. Процесуальний статус цих осіб, їх дії і правовідносини тут інші, ніж в інших стадіях процесу³.

На думку автора, проблемним питанням  є діяльність компетентних осіб, які реалізовують завдання даної стадії, в аспекті  отримання великих навантажень через надходження значного обсягу інформації про різноманітні події злочинного характеру. При опрацюванні таких матеріалів відповідальна особа, в першу чергу, має керуватися своїм професійним досвідом та розумінням адекватності ситуацій і відповідності їх  наявності чи відсутності у діянні ознак злочину.

РОЗДІЛ ІІ

Приводи і підстави до порушення кримінальної справи.

  Необхідною передумовою  для порушення кримінальної справи  є наявність законних приводів  і підстав.

Приводи до порушення кримінальної справи — це передбачені законом  джерела первісних відомостей про  злочин, які породжують кримінально-процесуальні правовідносини та зобов'язую правоохоронні органи здійснити перевірку інформації, що міститься в них по суті.

Правильне процесуальне оформлення приводу до порушення  кримінальної справи дає змогу уникнути помилок при розв'язанні питання  про порушення справи.

Дотримання процесуальної  форми отримання інформації про  злочин дозволяє використовувати її в майбутньому як докази

Кримінально-процесуальний  кодекс України передбачає такі приводи  для порушення кримінальної справи ( ст.94 КПК України):

1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян. Заяви або повідомлення  представників влади, громадськості чи окремих громадян про злочин можуть бути усними та письмовими. Усні заяви заносяться до протоколу, який підписують заявник та посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник попереджується про відповідальність за неправдивий донос, про що зазначається в протоколі. Письмова заява має бути підписана особою, від якої вона подається.

Анонімні заяви не можуть бути приводом до порушення  кримінальної справи. Вони лише є приводом для перевірки фактів, що в них  містяться. Приводом до порушення кримінальної справи може бути безпосереднє виявлення  ознак злочину самим органом, якому доручено перевірку.

Під час перевірки  заяв та повідомлень про злочини  може виникнути необхідність застосування спеціальних знань у будь-якій галузі науки, техніки, мистецтва чи ремесла.

Оскільки проведення експертизи у стадії порушення кримінальної справи чинним законодавством не передбачено, слідчий має право доручити спеціалісту проведення попередніх досліджень, довідка про які може долучатися до матеріалів справи та мати значення доказу.

2) повідомлення представників  влади, громадськості або окремих  громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з речовим доказом; Повідомлення про злочин можуть бути зроблені керівниками підприємств, установ та організацій, посадовими особами, а також представниками влади або громадськості, коли вони мають дані про вчинення злочину. Такі повідомлення мають бути зроблені в письмовій формі та підписані посадовою особою. До повідомлень можуть бути додані документи, що підтверджують факт вчинення злочину, відомості про осіб, що його вчинили (наприклад, акт ревізії, виписка з історії хвороби тощо).

3) явка з повинною  — це особиста, добровільна, зроблена  з власної ініціативи заява  особи про вчинений нею злочин  органу дізнання або досудового  слідства, прокурору або суду. При  явці з повинною складається  протокол (ст. 96 КПК)  в якому докладно викладається зроблене повідомлення. При цьому встановлюється особа того, хто з'явився, з'ясовується причина явки з повинною, виясняються дані про співучасників злочину і коло осіб, які можуть підтвердити обставини злочину. Докладне з'ясування обставин з'явлення з повинною необхідно тому, що з'явлення може бути спонукане не тільки каяттям у вчиненому, а й намаганням приховати більш тяжкий злочин або взяти на себе чужу провину.

Явка з повинною є пом'якшуючою відповідальність обставиною, а в деяких випадках і обставиною, яка в сукупності з іншими фактами може звільняти особу від кримінальної відповідальності.

Тому своєчасне і  правильне процесуально оформлення явки з повинною має суттєве процесуальне значення.

4) повідомлення, опубліковані в пресі: є статті, фейлетони, листи тощо, надруковані в багатотиражних газетах та журналах. (Сюди ж цілком доречно було б віднести інформацію, оголошену по радіо що теж є формою опублікування, до того ж, ця інформація фіксується на матеріальних носіях).

Матеріали стінної газети не є повідомленнями преси, і тому не можуть бути використані як привід до порушення справи. Якщо такі матеріали  стануть відомі органу, який має  право порушили кримінальну справу, то приводом до її порушення буде виявлення ознак злочину самим органом.

Статті, дописи, листи, які  редакціями не були надруковані, а переслані  в органи слідства, можуть бути приводом до порушення кримінальної справи як повідомлення громадських організацій  або державних установ.

5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину. Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає, що ці органи самі, без будь-чийого повідомлення виявляють злочин і порушують кримінальну справу, використовуючи надані їм повноваження.

Органи дізнання здійснюють безпосереднє виявлення ознак злочину  в процесі адміністративної діяльності, а органи дізнання, наділені оперативно-розшуковою юрисдикцією,— також у процесі оперативно-розшукових заходів.

Виявлення злочинів є  одним із завдань міліції та служби безпеки. Відповідно до Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність": для виконання вказаного завдання вони мають право: провадити контрольні закупки; здійснювати безпосереднє візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням засобів технічного документування; опитувати громадян, вимагати документи та провадити інші інформаційно-пошукові дії.

Законом України "Про  заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" органам МВС, СБУ та іншим органам, які мають право проведення оперативно-розшукової діяльності надане право, з метою виявлення джерел та каналів збуту наркотиків, здійснювати контрольовані оперативні закупки та контрольовані поставі наркотичних засобів, огляду транспортних засобів, вантажу та особистих речей водія та пасажирів.

Слідчий безпосередньо  виявляє ознаки злочину, щодо якого  не було порушено кримінальної справи, в процесі провадження слідчих дій, а суд — у процесі судового розгляду. 

Про безпосереднє виявлення  ознак злочину співробітники  органів дізнання повинні складати рапорт або інший документ, що прирівнюється  до повідомлення посадових осіб та підлягає розгляду нарівні з іншими приводами до порушення справи. (ч. 1 ст. 94КПК України). Цей перелік є вичерпним.  Інша інформація про злочини: повідомлення громадян по телефону, повідомлення про спрацювання, охоронної сигналізації, інформація негласних співробітників, повідомлення по радіо, телебаченню, інформація медичних установ про надходження осіб з ознаками кримінальних травм та інша інформація, яка не має характеру офіційних повідомлень та заяв про злочини, не може бути приводом до порушення кримінальної справи і не породжує кримінально-процесуальних відносин. Однак вона підлягає перевірці в адміністративному порядку. Вона може бути підставою для виїзду на місце події, проведення оперативно-розшукових заходів, призначення ревізії, проведення контрольних закупок та інших перевірних дій. Якщо в процесі перевірних дій будуть виявлені ознаки злочину, складається рапорт про безпосереднє виявлення ознак злочину.

Офіційні заяви та повідомлення про злочини (приводи  до порушення справи) відповідно до Інструкції про порядок прийому, реєстрації, обліку та розв'язання в органах внутрішніх справ заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і події підлягають реєстрації в Книзі обліку інформації про злочини і події, яка ведеться в черговій частині органу внутрішніх справ⁴. При реєстрації заяв та повідомлень на них проставляється штамп реєстрації із зазначенням дати реєстрації та порядкового номера реєстраційного запису. Дані відомості засвідчуються підписом чергового органу внутрішніх справ. Строк розгляду заяв та повідомлень рахується з моменту їх реєстрації⁵.

Відмова в прийомі  заяв і повідомлень про злочини  за будь-якими мотивами неприпустима. Працівники міліції зобов'язані  приймати заяви та повідомлення про  злочини в будь-який час і в  будь-якому місці, якщо вони перебувають при виконанні службових обов'язків. Отримані заяви негайно передаються до чергової частини для реєстрації та належної перевірки⁶.

Отримавши заяву чи повідомлення про злочин, слідчий або співробітник органу дізнання зобов'язаний у найкоротший  строк визначити, чи є необхідність вжиття негайних заходів з попередження, припинення злочину, надання допомоги потерпілим та збереження слідів, і в необхідних випадках вжити таких заходів.⁷

Підстави для порушення  кримінальної справи мають містити  два необхідних елементи: 1) наявність ознак злочину в події, що стала відомою органу дізнання, слідчому, прокурору або суду; 2) наявність достатніх даних, на основі яких встановлюються ознаки злочину.

Що слід розуміти під  ознаками злочину?

Виходячи зі змісту ст. 11 Кримінального кодексу України, злочином вважається суспільно небезпечне, винне та протиправне діяння, за вчинення якого передбачена кримінальна відповідальність, вчинене осудною та деліктоздатною особою.

Злочином може бути тільки діяння, тобто дія або бездіяльність. Злочином є тільки суспільно небезпечне діяння. Суспільна небезпечність — якість, яка проявляється в тому, що такою дією заподіюється або створюється загроза заподіяння шкоди об'єктам, які перебувають під охороною кримінального закону. Злочином є тільки таке протиправне та суспільно небезпечне діяння, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним кримінальним законом.

На підставі викладеного  під "даними, які вказують на присутність  ознак злочину", слід розуміти докази, що вказують на те, що діяння, яке розглядається, є суспільно небезпечним, протиправним та кримінально караним. Достатніми даними, які вказують на наявність ознак злочину слід вважати наявність доказів, що підтверджують реальність конкретного протиправного посягання на конкретний об'єкт  кримінально-правової охорони (наявність об'єкта та об'єктивної сторони конкретного складу злочину). В кожному конкретному випадку питання про достатність даних для порушення справи вирішується компетентною особою за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням всієї сукупності матеріалів.

Безперечно, що на момент порушення кримінальної справи завжди є можливість встановити, хто вчинив злочин і ступінь провини кожного  з його учасників. Але закон цього  і не вимагає. На практиці багато справ  порушуються саме за фактом вчиненого злочину (пограбування, крадіжки, розбою, вбивства тощо), що є припустимим та правомірним. У ст. 98 КПК України зазначено якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи.

Однак у деяких випадках злочин може бути вчинений лише певними  суб'єктами, у зв'язку з чим їх виявлення входить в поняття  встановлення  ознак злочину (ухилення від сплати податків, хабар, порушення  правил торгівлі, ухилення від лікування  венеричного захворювання, дезертирство тощо) Тут закон пов'язує можливість кримінальної відповідальності тільки з діями осіб, які мають особливий статус (суб'єкт підприємництва, посадова особа, хворий, військовослужбовець тощо). В такому разі ознаки злочину міститимуть в собі і дані про суб'єкт злочину, а кримінальна справа порушується щодо конкретної особи за конкретною статтею Кримінального кодексу України. Дані, що вказують на наявність ознак злочину, мають бути достатніми, а це значить, що вони повинні з достовірністю вказувати на наявність названих обставин складу злочину.

Таким чином, кримінальна  справа порушується за наявності  приводів до її порушення (ст. 98 КПК  України) та за відсутності обставин, що виключають її порушення (ст. 6 КПК  України).⁸

Приймаючи рішення про  порушення кримінальної справи, слідчий, орган дізнання, прокурор або суддя  виносять постанову, а суд — ухвалу.

Говорячи про прийняття  будь-якого процесуального рішення, мають на увазі низку моментів:

а)який орган має право  прийняти рішення про виконання цієї дії та реалізувати її;

б) в які строки має  бути прийнято та реалізовано рішення;

в) які конкретні дії  мають передувати прийняттю рішення  і в якій процесуальній формі  виконуватися;

г) як документально має  бути оформлено прийняте рішення;

д) які можуть бути наслідки прийнятого рішення, хто і як може його оскаржити, хто може відмінити  прийняте рішення;

е) які правовідносини виникають у зв'язку з прийнятим  рішенням, які права при цьому  мають учасники процесу;

є) які наслідки настають у разі визнання рішення незаконним.

Приймаючи рішення, необхідно  зважити всі обставини, що мають  значення, визначити юридичну процедуру  прийняття та виконання прийнятого рішення.

Є деякі особливості  взаємодії слідчого та працівників  органу дізнання у стадії порушення кримінальної справи. Так, відповідно відомчої інструкції МВС України реалізація оперативних матеріалів з порушенням справи може бути здійснена як слідчим так і оперативним працівником. Однак у всіх випадках порушенню кримінальної справи має передувати їх спільний розгляд. При цьому матеріали безпосереднього виявлення органом дізнання ознак злочину, наприклад матеріали про виявлену крадіжку, як правило спільно обговорюються слідчим та оперуповноваженим. Слідчий має право повернути такі матеріали органу дізнання на додаткову перевірку. В цьому разі він складає письмовий висновок із зазначенням обставин, які заважають порушенню справи, а також заходів, які підлягають виконанню з метою усунення допущених прогалин.⁹

РОЗДІЛ ІІІ

Обставини, що виключають провадження у кримінальній справі.

Якщо в результаті перевірки заяви чи повідомленні що надійшли, не встановлено підстав  для порушення кримінальної справи, але матеріали перевірки містять  дані про наявність у діянні особи  адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання суддя вправі, відмовити в порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській організації, службі в справах неповнолітніх, трудовому колективу або власнику підприємства, установи організації чи уповноваженому ним органу для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування в установленому порядку заходів адміністративного стягнення.

Відповідно до вимог  ст. 99 КПК України за відсутності  ознак злочину та підстав до порушення  справи, а отже за наявності обставин, що виключають провадження у справі, слідчий, орган дізнання, прокурор та суд відмовляють у порушенні  кримінальної справи, про що виносять мотивоване рішення.

Згідно зі ст. 6 КПК  України кримінальну справу не може бути порушено за наявності обставин, які виключають провадження по справі:

• через відсутність події злочину;
• через відсутність в діянні складу злочину;
• щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку;
• внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з помилуванням окремих осіб;
• за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2, 4 і 5 статті 27 КПК України;
• через відсутність скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і в разі відсутності скарги потерпілого (ч. З ст. 27 КПК України);
• щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження у справі необхідне для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;
• щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;
• щодо особи, про яку є не скасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому самому обвинуваченню;
• якщо про відмову в порушенні справи по тому самому факту є не скасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.

Якщо обставини, зазначені  в перших двох пунктах, виявляються  в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє виправдувальний вирок. ( частина 2 ст. 27 КПК України )

Закриття справи на підставі амністії не допускається, якщо обвинувачений  проти цього заперечує. В цьому  разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.

У випадках, коли обвинувачений  підлягає амністії, якщо ця обставина  виявлена в суді — суд постановляє  обвинувальний вирок із звільненням  засудженого від покарання.