Кримінальне право

1. Поняття “кримінальне право” прийнято розглядати у двох його значеннях: 1) позитивне (об‘єктивне) кримінальне право як галузь законодавства, виявом якої є Кримінальний кодекс України; 2) кримінальне право як галузь юридичної науки про вітчизняний чинний кримінальний закон і судову практику його застосування, його історію і теорію, про кримінальний закон інших держав. Позитивне право України має такі характерні ознаки: 1) його норми встановлюються лише вищими органами законодавчої влади – ВР України; 2) воно знаходить свій вияв у законах; 3) метод реалізації кримінального закону є специфічним, притаманним лише цьому закону – це покарання особи за порушення нею кримінально-правової заборони. Позитивне кримінальне право України це сукупність норм (правил поведінки), що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання слід застосовувати до осіб, що їх вчинили. Кримінальне право України поділяється на дві частини – Загальну і Особливу. Загальна частина КК України містить визначальні норми загального значення; їх дія поширюється на всі приписи Особливої частини КК. Ці норми визначають: завдання КК; підстави кримінальної відповідальності; чинність КК щодо діянь, вчинених на території України та за її межами; чинність кримінального закону у часі; поняття злочину; форми вини; обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння; стадії вчинення злочину; співучасть у злочині; види покарань; погашення та зняття судимості тощо. Суть і призначення норм Загальної частини КК виявляються лише в органічній єдності з положеннями його Особливої частини. Особлива частина КК містить конкретні норми, які забороняють вчиняти те або інше діяння. Порушенням такої заборони передбачає відповідне покарання. При цьому майже всі диспозиції статей Особливої частини КК визначають діяння з боку однієї особи – виконавця злочину. Умови кримінальної відповідальності за навмисне вчинення одного і того самого злочину спільними діями кількох осіб описані в Загальній частині КК (ст.19 співучасть). Загальна та Особлива частина нерозривно пов‘язані між собою. Вони складають єдину галузь права – кримінальне право. Застосування норм Особливої частини можливо лише на основі положень, що містяться у нормах Загальної частини КК. Наприклад, вирішення питання про кримінальну відповідальність за готування до злочину або замах на його вчинення дається у ст.17. У ній міститься загальне положення, відповідно до якого покарання за такі дії призначається за законом, що передбачає відповідальність за вчинення закінченого злочину. Це означає, що у випадку замаху особи на крадіжку приватного майна дії такої особи кваліфікуються за ст.17 і ч.1 ст.140. У випадку вчинення злочину співучасниками (організатором, підмовником, посібником) склад злочину співучасників буде визначатися за ст.19 Загальної частини і за ч.1 ст.140 Особливої частини. Кримінальне право вивчає не тільки норми кримінального закону, а й застосування цих норм правоохоронними органами та судом. У результаті дії кримінально-правової норми виникають кримінально-правові відносини між державою і особою, яка вчинила злочин, які й є суб‘єктами цих відносин. Матеріальний зміст кримінально-правових відносин складає сукупність прав і обов‘язків суб‘єктів цих відносин. Предметом кримінального права є відносини, які виникають у результаті вчинення злочину і застосування відповідного покарання за його вчинення.

Специфічні, притаманні лише кримінальному  праву відносини між особою, яка  вчинила злочин проти особистих  благ людини, приватних чи публічних  прав тощо, і державою, яка охороняє такі блага й інші суспільні цінності, регламентується також специфічним, притаманним лише кримінальному  праву методом – застосуванням  з боку держави до особи злочинця санкції кримінально-правової норми, тобто покарання. Метод правового  регулювання – це сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються  та охороняються стосунки між людьми, між громадянами та організаціями, між громадянами і державою. Метод  регламентування кримінально-правових відносин примусовий і застосовується лише до особи, яка вчинила злочин, як правило, шляхом покарання. Кримінально-правовий метод застосовується лише у тому разі, коли: 1) вчинене діяння є суспільно  небезпечним і, відповідно до закону, містить склад конкретного злочину; 2) особа, яка вчинила це діяння, була у стані осудності, досягла на час його вчинення встановленого  законом віку і підлягає покаранню. В окремих випадках (ч.3 ст.10, ст.46-1, ст.51) суд може відстрочити виконання  призначеного ним кримінального  покарання або не застосовувати  таке покарання взагалі. Не можна  застосовувати кримінально-правовий метод до особи, яка під час  вчинення суспільно-небезпечного діяння була в стані неосудності. До такої  особи суд може застосовувати  заходи медичного характеру, як не є  покаранням (ч.1 ст.12). Це стосується і  особи, яка під час вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого КК, не досягла  встановленого законом віку кримінальної відповідальності. До такої особи  суд може застосовувати заходи виховного  характеру, як не є кримінальним покаранням (ч.3 ст.10).

Основне завдання (функція) кримінального  права – охорона. Воно здійснюється притаманним лише кримінальному  праву методом покарання тих, хто вчинив злочин, та загрозою покарання  тим, хто має намір його вчинити. Пріоритетним завданням кримінального права України є охорона особистих благ людини (життя, здоров‘я, волі, честі й гідності), її прав та інтересів від злочинних посягань. Пріоритет такого завдання закріплено в КУ, в ст.3, якою людина, її життя, здоров‘я, воля, честь та гідність визначаються найвищою соціальною цінністю. Одним із першочергових завдань кримінального права є також захист від злочинних посягань суверенітету України, цілісності і недоторканності її території, суспільного ладу, політичної системи та економічного потенціалу, миру та безпеки суспільства. Водночас завданням кримінального закону є охорона правопорядку в цілому від злочинних посягань (ст.1 КК). Охоронна функція кримінального закону здійснюється через регулювання кримінально-правових відносин і за допомогою загальної та спеціальної превенції (попередження злочинів). Заборона вчинення злочинного діяння та загроза покарання тим, хто може вчините таке діяння – це загальна превенція, застосування покарання до особи, яка чинили злочин – спеціальна превенція, - разом є виявами охоронного завдання кримінального закону.

Система кримінального права України.

Система Загальної частини чинного  кримінального законодавства –  це певний порядок розміщення загальних (основних) його норм у КК України. Загальна частина КК складається з 5 глав: І. Загальні положення; ІІ. Межі чинності КК; ІІІ. Про злочин; ІУ. Про покарання; У. Про призначення покарання  і про звільнення від покарання. У першій главі містяться статті про завдання КК і про підстави кримінальної відповідальності. Глава  друга включає статті, які стосуються чинності КК щодо діянь, вчинених на території  України і за її межами, чинності кримінального закону в часі. Глава  третя містить статті, в яких тлумачаться  поняття злочину, тяжкого злочину, поняття вчинення злочину умисно і з необережності. У цій главі  розкрито також питання про відповідальність неповнолітніх, необхідну оборону  і крайню необхідність, відповідальність за готування до злочину і замах  на злочин, добровільну відмову від  вчинення злочину, співучасть у злочині, переховування та недонесення про  деякі злочини. Крім цього, глава  містить статті, що передбачають можливість суду застосовувати до осіб, які  вчинили злочини у віці до 18 років, примусові заходи виховного характеру, а також можливість суду застосовувати  примусові заходи медичного характеру  до осіб, які винили суспільне небезпечне діяння у стані неосудності. У  главі четвертій міститься ряд  статей: про мету, види і строки покарання, про підстави та порядок призначення  конкретного виду покарання. У главі  п‘ятій чимало статей про загальні начала призначення покарання, обставин, що пом‘якшують або обтяжують  відповідальність, призначення покарання  за кількома вироками, призначення  більш м‘якого покарання, ніж  передбачено законом, про умовне засудження, відстрочку виконання вироку, звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, умовно-дострокове звільнення від покарання і заміну покарання  більш м‘яким, про давність притягнення  до відповідальності, давність виконання  вироку, погашення судимості тощо.

Система науки кримінального права (Загальна частина). В основу системи  науки кримінального права (її Загальної  частини) покладена система Загальної  частини КК України. Однак у теоретичному плані система науки кримінального  права охоплює більш широке коло питань: поняття, предмет, методи і завдання кримінального права; наука кримінального  права; кримінальна відповідальність і її підстави; склад злочину; об‘єкт злочину; об‘єктивна сторона складу злочину; множинність злочинів; основні  питання Загальної частини кримінального  права іноземних держав тощо.

2. Злочин — злодіяння, злий вчинок з точки зору тієї чи іншої системи цінностей, людини, групи людей, чи людства в цілому. Людину, яка чинить злочин називають «злочинець».

У законодавстві України злочин — передбачене кримінальним законом  суспільно-небезпечне винне каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене  суб'єктом злочину (ч. 1 ст. 11 Кримінального  кодексу України).

Поняття та види злочинів

Суспільство завжди намагається жити за встановленими правилами, проте  немає жодної людської спільноти, у  якій би такі правила не порушувалися. Часто такі порушення мають дріб'язковий  характер — наприклад, запізнення учня на урок, перехід дороги за межами пішохідного  переходу, а іноді є надзвичайно  небезпечними, як от крадіжка чи вбивство людини. Відносини, пов'язані зі вчиненням  людьми таких суспільно небезпечних  діянь та визначенням відповідальності за їх вчинення регулює кримінальне  право, а самі ці діяння називаються  злочинами.

Злочини мають ряд ознак, спільних з іншими правопорушеннями: є небезпечними для суспільства; здійснюються усвідомлено; вчиняються всупереч заборон, визначених кримінальним законодавством. Проте, на відміну від адміністративних, цивільних  чи дисциплінарних поступків, злочини  мають підвищений рівень суспільної небезпечності. Саме тому не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого  забороненого діяння, але через малозначність  не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла й не могла  заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству  або державі. Крім того, злочином є  лише те діяння, яке прямо передбачене  Кримінальним кодексом України.

Залежно від ступеня тяжкості злочини  поділяються на:

• невеликої тяжкості
• середньої тяжкості
• тяжкі
• особливо тяжкі

Злочином невеликої тяжкості є  злочин, за який передбачене покарання  у виді позбавлення волі на строк  не більше двох років, або інше, більш  м'яке покарання. Сюди можна віднести такі злочини, як незаконне полювання  в заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного  фонду (ст. 248 КК), жорстоке поводження з  тваринами (ст. 299 КК), чи підроблення  документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених  документів (ст. 358 КК).

Злочином середньої тяжкості є  злочин, за який передбачене покарання  у виді позбавлення волі на строк  не більше п'яти років. Таким злочином є, наприклад, крадіжка — таємне викрадення чужого майна (ст. 185 КК), давання хабара (ст. 369), ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК). Тяжким злочином є злочин, за який передбачене  покарання у виді позбавлення  волі на строк не більше десяти років. Мова може йти про умисне тяжке  тілесне ушкодження (ст. 121 КК), контрабанду  — переміщення товарів через  митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням  від митного контролю (ст. 201 КК).

Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у  виді позбавлення волі на строк понад  десять років або довічного позбавлення  волі. Прикладом може бути умисне вбивство (ст. 115 КК) чи організація озброєної  банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих  осіб (ст. 257 КК).

Залежно від ступеня завершеності злочини поділяються на закінчені  та незакінчені. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною  статтею Кримінального Кодексу. Незакінченим злочином є готування  до злочину та замах на злочин.

Готуванням до злочину є пошук  або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників  або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення  умов для вчинення злочину. Готування  до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності, у той час як за інші види готування  особа має нести покарання.

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або  бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого  відповідною статтею Кримінального  кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Кримінальна  відповідальність за замах на злочин настає за тією статтею Кримінального  кодексу, якою передбачено відповідальність за закінчений злочин, який особа мала намір вчинити, з урахуванням  правил ст. 15 Кримінального кодексу.

Від замаху слід відрізняти добровільну  відмову — остаточне припинення особою за своєю волею готування  до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала  можливість доведення злочину до кінця. Особа, яка добровільно відмовилася  від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене  нею діяння містить склад іншого злочину.

Злочин як протигромадське діяння характеризується цілою низкою властивих  йому ознак. Окремі з них є основними (обов'язковими), при відсутності  яких діяння не може бути визнано злочином, інші - факультативними (необов'язковими). Основні ознаки, у свою чергу, поділяються на двох груп: а) ті, котрі відрізняють злочин від інших соціальних діянь, і б) ті, котрі відрізняють один злочин від іншого.

Загальними ознаками кожного злочину  є суспільна небезпека, протиправність, винність і караність діяння. Сукупністю цих ознак злочин відрізняється  від всіх інших правопорушень, у  тому числі адміністративних і дисциплінарних проступків.

Найбільш важливим із усіх названих ознак є суспільна небезпека  діяння, що виявляється в зазіханні  на суспільний чи державний лад, систему  господарства, власність, особу, політичні, трудові, майнові й інші права  громадян і правопорядок. Діяння, що не являють собою суспільної небезпеки, вже в силу цього не є злочином (ст.7 КК). Ознака суспільної небезпеки  притаманна не тільки злочинам, але  і деяким іншим правопорушенням. Однак ступінь суспільної небезпеки  останніх набагато менш значна. Злочини  відрізняються від інших правопорушень, насамперед, підвищеною суспільною небезпекою зробленого діяння. Другою загальною  ознакою кожного злочину є  протиправність діяння.

Протиправність найтіснішим образом  зв'язана із суспільною небезпекою, будучи, власне кажучи, її юридичним  вираженням. Злочином визнається тільки таке суспільне діяння, що передбачене  в кримінальному праві.

Третьою ознакою злочину є винність, що виражається в чи намірі необережності  особи, що скоїла суспільно небезпечне і протиправне діяння. Особа, що скоїла таке діяння при відсутності провини, кримінальній відповідальності і покаранню  не підлягає, а саме діяння не може розглядатися в цьому випадку як злочин. Так  називане об'єктивне зобов'язання, тобто  визнання злочинним і кримінально  карним діяння особи, що не бажала, не передбачала  і по обставинах справи не могла  передбачати настання небезпечних  наслідків, чужо принципам кримінального  права і правосуддя.

Четвертим із загальних ознак злочину  є його караність. Оскільки особа  зробила суспільно небезпечне, протиправне  і винне діяння, воно підлягає кримінальному  покаранню (ст.2 УПК). У силу конкретних обставин (ст.50, 51 КК) особа, що скоїла злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності і покарання. Але  це не правило, а виключення, що допускається кримінальним законом лише тоді, коли діяння винного чи він сам особисто, чи розслідування судового розгляду утратили свою суспільну небезпеку, а також стосовно зробленого вперше малозначним злочинам.

Крім цих загальних ознак  злочину, що відрізняють його від  інших правопорушень, слідчий (особа, що проводить дізнання) зобов'язаний установити й інші передбачені законом  ознаки, що характеризують дане діяння як злочин і відрізняють його від  суміжних чи близьких по характері  злочинів. Сукупність таких ознак  іменується в науці кримінального  права, у кримінально-процесуальному законодавстві, у слідчій і судовій  практиці складом злочину.

4. Покарання є заходом примусу, що застосовується від Імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК України). Ознаки покарання є: 1) покарання є заходом примусу; 2) покарання застосовується від імені держави; 3) покарання застосовується лише за вироком суду; 4) покарання застосовується тільки до особи, визнаної винною у вчиненні злочину; 5) покарання полягає в передбаченому законом позбавленні чи обмеженні прав і свобод засудженого.

 Метою покарання є: а) кара  за вчинений злочин; б) виправлення  та перевиховування засуджених; в) запобігання вчиненню нових  злочинів як засудженим, так і  іншими особами.

 Особа вважається невинуватою  у вчиненні злочину і не  може бути піддана кримінальному  покаранню, доки її вину не  буде доведено в законному  порядку і встановлено обвинувачувальним вироком суду (сг. 62 Конституції України).

 У відповідності до cm. 52 КК України покарання поділяються на три групи: 1) основні - громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі; 2)додаткові- позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна; 3) такі, що можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові- штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

 Штраф - це грошове стягнення,  що накладається судом у випадках  і межах, встановлених в Особливій  частині КК України. Розмір  штрафу визначається судом залежно  від тяжкості вчиненого злочину  та з урахуванням майнового  стану винного в межах від  тридцяти до тисячі неоподатковуваних  мінімумів громадян, якщо статтями  Особливої частини КК України  не передбачено вищого розміру  штрафу. Штраф як додаткове покарання  може бути призначений лише  тоді, якщо його спеціально передбачено  в санкції статті Особливої  частини КК України.

 У разі неможливості сплати  штрафу суд може замінити не-сплачену суму штрафу покаранням у вигляді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковувані мінімуми доходів громадян, але на строк не більше двох років.

 Позбавлення військового, спеціального  звання, рангу, чину або кваліфікаційного  класу. У відповідності до ст.54 КК України засуджена за тяжкий  чи особливо тяжкий злочин  особа, яка має військове, спеціальне  звання, ранг, чин або кваліфікаційний  клас, може бути позбавлена за  вироком суду цього звання, рангу,  чину або кваліфікаційного класу.

 Позбавлення права обіймати  певні посади або займатися  певною діяльністю. У відповідності  до ч. 1 ст. 55 КК України позбавлення  права обіймати певні посади  або займатися певною діяльністю  може бути призначене як основне  покарання на строк від двох  до п'яти років або як додаткове  покарання на строк від одного  до трьох років.

 Громадські роботи у відповідності  до ч. 1 ст. 56 КК України полягають  у виконанні засудженим у вільний  від роботи чи навчання час  безоплатних суспільно корисних  робіт, вид яких визначають  органи місцевого самоврядування. Громадські роботи встановлюються  на строк від шістдесяти до  двохсот сорока годин і тривають  не більше як чотири години  на день. Громадські роботи не  призначаються особам, визнаним  інвалідами першої або другої  групи, вагітним жінкам, особам, які  досягли пенсійного віку, а також  військовослужбовцям строкової  служби.

 Виправні роботи у відповідності  до ст. 57 КК України встановлюються  на строк від шести місяців  до двох років і відбуваються  за місцем роботи засудженого.  Із суми заробітку засудженого  до виправних робіт здійснюється  відрахування у дохід держави  у розмірі, встановленому вироком  суду, в межах від десяти до  двадцяти відсотків. Виправні  роботи не застосовуються: до  вагітних жінок та жінок, які  перебувають у відпустці по  догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти  років, до осіб, що досягли пенсійного  віку, до військовослужбовців, працівників  правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних  службовців, посадових осіб органів  місцевого самоврядування.

 Довічне позбавлення волі. Довічне  позбавлення волі згідно із  ст. 64 КК України встановлюється  за вчинення особливо тяжких  злочинів і застосовується лише  у випадках, спеціально передбачених  КК України, якщо суд не вважає  за можливе застосовувати позбавлення  волі на певний строк. Довічне  позбавлення волі не застосовується  до осіб, що вчинили злочин  до 18 років і до осіб у віці  понад 65 років, а також: до  жінок, що були в стані вагітності  під час вчинення злочину або  на момент винесення вироку.

 Службове обмеження для військовослужбовців  згідно із ст. 58 КК України проявляється  у позбавленні майнового характеру:  в дохід держави проводиться  відрахування у розмірі, встановленому  вироком суду, у межах від десяти  до двадцяти відсотків із суми  грошового забезпечення засудженого;  засуджений не може бути підвищений  на посаді, у військовому званні, строк покарання не зараховується  йому у строк вислуги років  для присвоєння чергового звання. Воно застосовується на строк  від шести місяців до двох  років.

 Покарання у вигляді конфіскації  майна полягає в примусовому  безоплатному вилученні у власність  держави всього майна або його  частини, що є власністю засудженого.  Якщо конфіскується частина майна,  суд повинен зазначити, яка  саме частина майна конфіскується,  або вказати предмети, що конфіскуються.  Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК України (ст. 59 КК України). Перелік майна, що не підлягає конфіскації за вироком суду, визначений в додатку до КК України.

 Арешт є новим видом основних  покарань. За своєю природою він  є різновидністю позбавлення  волі на короткий строк (від  одного до шести місяців), що  полягає в триманні засудженого  в умовах ізоляції, яке має  провести на нього шоковий  виправний вплив. Арешт допустимо  застосовувати до всіх засуджених, в тому числі і до непрацездатних  осіб, осіб пенсійного віку, військовослужбовців  строкової служби. Не можна застосовувати  це покарання до осіб віком  до шістнадцяти років, до вагітних  жінок та жінок, котрі мають  дітей віком до семи років  (ст. 60 КК України).

 Обмеження волі справляє  двоякий вплив на засудженого:  а) він обмежується в свободі  пересування і виборі місця  проживання; б) він обов'язково  залучається до праці. Засуджені  відбувають це покарання у  кримінально-виправних установах  відкритого типу без ізоляції  від суспільства. За ними у  встановленому порядку здійснюється  нагляд. Обмеження волі є строковим  покаранням -воно може призначатися судом на строк від одного до п'яти років.

 Даний вид покарання не  може застосовуватися до: а) неповнолітніх;  б) вагітних жінок; в) жінок,  котрі мають дітей віком до  чотирнадцяти років; г) осіб  пенсійного віку; д) військовослужбовців  строкової служби; є) інвалідів  першої і другої групи (ст. 61 КК України).

 Тримання в дисциплінарному  батальйоні застосовується виключно  до військовослужбовців строкової  служби. Таке покарання є одним  із видів основних покарань, що  застосовується на строк від  шести місяців до двох років.  Покарання у виді тримання  в дисциплінарному батальйоні  застосовується судом у випадках, передбачених чинним КК України,  а також у випадках, коли суд,  враховуючи обставини справи  та особу засудженого, вважатиме  за можливе замінити позбавлення  волі на строк не більше  двох років тримання у дисциплінарному  батальйоні на той самий строк  (ст. 62 КК України).

 Позбавлення волі- полягає в примусовій ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Це основне покарання може застосовуватися на строк від одного року до п'ятнадцяти років виключно тоді, коли воно вказане в санкціях норми КК України, яке передбачає відповідальність за вчинений злочин, а також у порядку амністії чи помилування при заміні довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк. Також воно може застосовуватися, коли суд прийде до висновку про можливість незастосування довічного позбавлення волі.

5. Звільнення від кримінальної відповідальності є актом гуманності держави, який застосовується  судом і полягає у відмові від кримінального переслідування особи, яка вчинила злочин, притягнення її до кримінальної відповідальності, від накладання на неї обов'язку дати відповідь за свою поведінку і вжити примусові заходи (покарання), адекватні ступеню суспільної небезпечності вчиненого порушення.

Чинне кримінальне законодавство  — КК України — передбачає такі види звільнення від кримінальної відповідальності:

1. Добровільна відмова від доведення  злочину до кінця. Добровільна  відмова - це остаточне припинення  особою із власної волі готування  до злочину чи замаху на  злочин, якщо при цьому вона  усвідомлювала можливість доведення  злочину до кінця[ч. 1 ст. 17 ККУ] . Ознаки добровільної відмови від злочину, остаточне припинення особою готування до злочину чи замаху на злочин; відмова від злочину з власної волі особи; наявність у особи усвідомлення можливості доведення злочину до кінця.

2. Звільнення від кримінальної  відповідальності у зв'язку з  дійовим каяттям. Особа, що  вперше вчинила злочин невеликої  тяжкості, звільняється від кримінальної  відповідальності, якщо вона після  вчинення злочину щиро покаялася,  активно сприяла розкриттю злочину  та повністю відшкодувала завдані  нею збитки чи усунула заподіяну  шкоду[ст. 45 ККУ].

3. Звільнення від кримінальної  відповідальності у зв'язку із  примиренням винного з потерпілим. Особа, що вперше вчинила злочин  невеликої тяжкості, звільняється  від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим  і відшкодувала завдані нею  збитки чи усунула заподіяну  шкоду[ст. 46 ККУ].

4. Звільнення від кримінальної  відповідальності у зв'язку з  передачею особи на поруки. Особу,  котра вперше вчинила злочин  невеликої або середньої тяжкості  та щиро покаялася, може бути  звільнено від кримінальної відповідальності  з передачею її на поруки  колективу підприємства, установи  чи організації за їхнім клопотанням  за умови, що вона протягом  року від дня передачі її  на поруки виправдає довіру  колективу, не ухилятиметься від  заходів виховного характеру  та не порушуватиме громадського  порядку. У разі порушення умов  передачі на поруки особа притягується  до кримінальної відповідальності[ст. 47 ККУ] .

5. Звільнення від кримінальної  відповідальності у зв'язку зі  зміною обстановки. Особу, що вперше  вчинила злочин невеликої чи  середньої тяжкості, може бути  звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на  час розслідування або розгляду  справи в суді внаслідок зміни  обстановки вчинене нею діяння  втратило суспільну небезпечність  або ця особа вже не є  суспільно небезпечною[ст. 48 ККУ] .