Кримінальна відповідальність неповнолітніх злочинців

Кримінальна відповідальність неповнолітніх  злочинців

ЗМІСТ

Вступ

1. Кримінальна відповідальність  неповнолітніх злочинців. 

Вік, як критерій застосування кримінальної відповідальності на Україні .

2. Неповнолітність,  як обставина, що пом'якшує кримінальну відповідальність

3. Проблеми застосування  позбавлення волі до неповнолітніх злочинців .

4. Умовно дострокове  звільнення неповнолітніх від  відбуття 

покарання.

5. Погашення і  зняття судимості .

6. Звільнення неповнолітніх  від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, які не є кримінальним покаранням.

Висновок 

Список використаних джерел  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

Кримінальну відповідальність несуть особи, яким до вчинення злочину  виповнилось 16 років. Але за деякі злочини, спеціально зазначені в законі (ст. 22), кримінальна відповідальність може настати з 14 років.

Якщо неповнолітній у віці від 14 до 16 років брав участь у злочині, відповідальність за яке наступає з 16 років, то він не підлягає кримінальній відповідальності.

Суд, прокурор, слідчий  має право закрити кримінальну  справу у відношенні неповнолітнього, який вчинив злочин, що не несе великої небезпеки та передати матеріали справи для застосування примусових заходів виховного характеру або громадського впливу (ст. 97 КК України).

До осіб, засуджених до позбавлення волі або виправних  робіт за злочин, вчинений у віці до 18 років, застосовуються пільгові умови. Умови дострокового звільнення від покарання і заміни покарання більш м'яким, визначені ст. 107 КК України. При цьому ст. 107 може бути застосована до всіх без винятку засуджених осіб незалежно від характеру злочину і віку, якого досяг засуджений до моменту звільнення.

В останні роки на Україні значно поширилася злочинність  серед неповнолітніх. Так за останніми  даними неповнолітні щодня скоюють  у країні 100 кримінальних злочинів, в тому числі - 1 вбивство, чи тяжке  тілесне ушкодження, 1 зґвалтування, 26 пограбувань державного і 45 - особистого майна, 2-3 озброєні напади. Це пояснюється недостатньою увагою зі сторони суспільства, держави, а також незадовільним матеріальним забезпеченням (на підставі чого здійснюється більшість злочинів).

Отже, як ми бачимо питання  неповнолітньої злочинності є досить гострим і потребує негайного  вирішення. Вирішення цієї проблеми, на мій погляд, є досить складним процесом і погребує детального аналізу  всього законодавства, що більшою чи меншою мірою торкається неповнолітньої злочинності. З метою виявлення недоліків, які, можна сказати гальмують процес подолання злочинності. Виділення особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх, як мені здається, дозволяє виявити такі недоліки.

1. Кримінальна відповідальність неповнолітніх. Вік, як критерій застосування кримінальної відповідальності.

В статті 68 Конституції  України записано: "Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції  України та законів України, не посягати на права і свободу, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від кримінальної відповідальності".

Кримінальна відповідальність неповнолітніх має свою специфіку, яка обумовлена як соціально-психологічними особливостями неповнолітньої особи, так і кримінологічною характеристикою злочинів, що здійснюються цією категорією правопорушників. Така специфіка, безумовно, впливає на характер покарання, на його каральний зміст. Бабєв М.М. з цього приводу говорить, що аналіз всього комплексу кримінально-законодавчих норм про кримінальну відповідальність неповнолітніх переконує, що створений для підлітків режим відповідальності істотно більш пільговий ніж дорослим злочинцям при рівних обставинах.1.

Це видно із норм, які встановлюють віковий критерій кримінальної відповідальності та визначаючих перелік діянь, за здійснення яких кримінальна відповідальність настає з 14 років:

із законоположення, що визначає умови звільнення від  покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК України);

із визнання самого факту здійснення злочину неповнолітнім  в якості обставини, що пом'якшує  відповідальність і впливає на призначення  покарання (ст. 66 КК України);

із встановлення для неповнолітніх, порівняно, більш  пільгових вимог умовно-дострокового звільнення від покарання (ст. 107 КК України).

Вирішення питання  про притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка вчинила  суспільно-небезпечне діяння, передбачене  законом.

Виключно важливе  значення має визначення віку. Вік - це одна із основних ознак суб'єкта злочину. В.С. Орлов пише: "Суб'єкт злочину - це людина , яка скоїла злочин в осудному стані і досягла віку, з якого за законом, наступає кримінальна відповідальність".

Таким чином вік  суб'єкту злочину має юридичне значення та підлягає обов'язковому визначенню. Особливо це необхідно у тих випадках, коли він наближається до мінімального, тобто мова іде про неповнолітніх.

Стаття 22 КК України  визначає вік, при якому наступає кримінальна відповідальність на Україні. За загальним * правилом до кримінальної відповідальності притягається особа, якій до скоєння злочину виповнилося 16 років та їй, за вчинений злочин, передбачений ч. 2 ст. 22 КК України, призначається кримінальне покарання. До таких злочинів законодавцем віднесено: посягання на життя громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (ст. 112, 348, 379, 400, 443); умисне вбивство (ст. 115-117);

зґвалтування (ст. 152); бандитизм (ст. 257); вимагання (ст. 189, 262, 308);

терористичний акт (ст. 258); диверсію (ст 113); розбій (ст. 187, ч. З  ст. 262, 308); грабіж (ст. 186, 262, 308); хуліганство (ст. 296); крадіжку (ст. 185, ч. 1 ст. 262, 308); умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, ч. З ст. 345, 346, 350, 377, 398); насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153); умисне середньої тяжкості тілесні ушкодження (ст. 122, ч.2 ст. 345, 346, 350, 377, 398); умисне знищення або пошкодження майна (ч. 2 ст. 194, 347, 352, 378, ч. 2 та'3 ст. 399); пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277); захоплення заручників (ст. 147, 349); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278); незаконне заволодіння транспортним засобом (ч. 2, 3 ст. 289).

В основу встановлення віку, з якого наступає кримінальна  відповідальність покладені вікові межі соціалізації особистості підлітків. Вікова класифікація неповнолітніх  найбільш відпрацьована в розділах психології, пов'язаних з педагогікою. Весь підлітковий вік поділяється на З групи:

- перший підлітковий  вік (12-13 років);

- другий підлітковий  вік (14-15 років);

- третій підлітковий  вік (16-18 років).

Для нас особливий  інтерес становить другий підлітковий  вік (14-15 років), саме в цей період відбувається інтенсивний фізичний і психологічний розвиток неповнолітнього. Він починає розуміти і об'єктивно оцінювати свою поведінку, суспільну небезпеку тих чи інших дій.

Особи, що досягли  раннього юнацького віку (16-18 років) досягли згідно закону кримінальної правосуб'єктності, визнаються повністю осудними і підлягають кримінальній відповідальності, але, у той же час, в соціальному смислі вони залишаються неповнолітніми, відрізняються від дорослих своїми особливостями і це, на мій погляд, повинно впливати на вирішення питання про їх кримінальну відповідальність.

В наслідок контрастності  та суперечливості неповнолітніх підліткового віку як за ступенем фізичного, так  і за рівнем соціально-психологічного розвитку особистості питання про  кримінальну відповідальність неповнолітніх, як я вважаю, не може бути вирішено однозначно та категорично. І я повністю погоджусь з визначенням, за рівнем власного розвитку, неповнолітніх першого підліткового віку (12-13 років) неосудними.

Відносно осудності осіб другого підліткового віку (14-15 років) і встановленню кримінальної відповідальності останніх за ті дії, суспільна небезпека і протиправність яких повністю усвідомлюються у цьому віці.

Та визнанню осіб третього підліткового віку (16-18 років) осудними та кримінально-відповідальними відповідно до їх соціально-психологічних характеристик. Однак і в цей період не наступає повна соціальна зрілість, що, безумовно, повинна впливати на визначення кримінально-правового стану цієї категорії неповнолітніх у порівнянні із дорослими.

В наш час великої  важливості набуває проблема омолодження  злочинності. Безумовно, цьому сприяють політичні та економічні негаразди, що склалися в нашій країні. Однак, на мій погляд, не останню роль в  цьому, негативному для нашого суспільства процесі, грає таке явище як акселерація підлітків.

Думки багатьох вчених про підвищення чи зниження вікової  межі настання кримінальної відповідальності випливають саме із акселерації. Група  вчених , представником якої можна  назвати К.С. Лебединську, вважають. Що так як акселерація не вдосконалює психологічні якості особистості, а науково-технічний прогрес розвивається досить швидко, то підростаюче покоління у своєму психологічному розвитку відстає від умов соціального життя і не завжди здатне розуміти суспільну значущість своїх дій, вчинків, в тому числі і суспільно-небезпечних. Тому вони пропонують підвищити вікову межу настання кримінальної відповідальності неповнолітніх. К.С. Лебединська пише " . у підлітків з акселерацією частіше ніж у дітей із звичайними темпами розвитку спостерігається явище афективної неврівноваженості, нетерпимості опіки та схильності до реакції опозиції".3 Також вчені пропонують підвищити вік кримінальної відповідальності лише за деякі злочини. М.С. Грінберг відносить злочини, пов'язані з керуванням автотранспортних засобів, оскільки неповнолітні не здатні забезпечити безпечне використання технічних засобів -джерел підвищеної небезпеки.4

Друга група вчених займає протилежну позицію в оцінці акселерації. Одним із них є С.А. Тарарухін, який вважає, що прискорений розвиток

3 Див. Лебединская  К.С. «О возможном влнянии акселерацни  на формированне протавоправного  поведенім» В книге «Вопросьі  судебной психологии» / Москва. 1971г.—с. 51.

фізичної, статевої та інтелектуальної сфер створює реальні можливості більш реального засвоєння соціальних норм.5

Пропозиція про  зниження мінімального віку настання кримінальної відповідальності обґрунтовується  також даними психології. Деякі психологи  та педагоги вважають, що якщо раніше підлітковим віком вважався вік від 12-13 до 16 років, то у наш час слід вважати підлітковим віком з і 1 до 14-15 років.6

І на кінець третя  група вчених вважає, що акселерація  взагалі не є переконливим фактором підвищення або зниження вікової  межі відповідальності неповнолітніх.

А.А. Примачонок, підтримуючи  ідею про підвищення вікової межі настання кримінальної відповідальності неповнолітніх, аргументує її сучасними  умовами життя суспільства, великими темпами розвитку науково-технічного прогресу, інститутами соціалізації особистості, і, вважає, що вік настання кримінальної відповідальності необхідно привести у відповідність з виникненням дієздатності у підлітка. Він пропонує такі межі: з 15 років -обмежена, з 17 років — повна, а з 18 років — зі спеціальним суб'єктом.

Всі ці думки та пропозиції про підвищення або зниження вікової  межі кримінальної відповідальності направлені перш за все на боротьбу зі злочинністю  неповнолітніх. Але я вважаю, що це не вирішить такої проблеми, як неповнолітня злочинність. Якщо ми зменшимо вік притягнення до кримінальної відповідальності, то тим самим збільшимо кількість засуджених. Якщо підвищимо вік кримінальної відповідальності, от багато злочинців залишаться непокараними. Отже, як ми бачимо, шляхи подолання злочинності слід шукати не у маніпуляції з віком, а в чомусь іншому. Мені здається. Що боротьба зі злочинністю повинна здійснюватись шляхом посилення правової пропаганди серед молоді, проведення профілактичних бесід серед учнів не у 10-11 класі, а у 6-7 класі, забезпечення ефективності роботи комітетів, службових органів кримінальної міліції у справах неповнолітніх.

2. Неповнолітність,  як обставина,  що пом'якшує кримінальну  відповідальність.

Одною із особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх  є визначення самого факту скоєння злочину неповнолітньою особою, як обставини, що пом'якшують кримінальну відповідальність (ст. 66 КК України). Це означає, що суди, визначаючи вид покарання обов'язково повинні враховувати вік злочинця.

Наявність в кримінальному  праві положення про те, що вчинення злочину неповнолітньою особою є пом'якшуючою обставиною, являється досягненням права України і свідчить про гуманність кримінального законодавства України.

Кримінальне покарання  неповнолітніх має декілька особливостей, які виявляються не тільки в обмеженні застосування до неповнолітніх визначених його різновидів, не тільки у формах його проявлення і у строках відбування, але й у обсязі покарання.

Велике значення при призначенні покарання підлітку за скоєний ним злочин є визначення виду покарання, повний перелік всіх видів покарань, що застосовуються на Україні міститься в ст. 98 КК України. Перелічимо їх:

- штраф; 

- громадські роботи;

- виправні роботи;

- арешт; 

- позбавлення волі  на певний строк. 

До неповнолітніх  можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.                Див. КрутецкийВ.Н. «Основи педагогики й психологам». М. 1992г. -с.727.            Але слід зауважити, що ці покарання можуть бути застосовані до неповнолітніх з певними обмеженнями, а деякі з них зовсім не застосовуються. Так не можуть приговорити до довічного ув'язнення особу, якій на момент скоєння злочину не виповнилося 18 років.

Одиничні випадки  застосування до неповнолітніх таких видів покарань, як конфіскація майна (ст. 59 КК України); позбавлення права займати визначені посади або займатися визначеною діяльністю (ст. 55 КК України) досить обмежено застосовуються до неповнолітніх такі покарання як позбавлення волі (ст. 63 КК України). Обмежене застосування штрафу або конфіскація майна пов'язано з тим, що ці покарання застосовуються до осіб, які мають у приватній власності майно, неповнолітні ж не завжди, в силу вікових особливостей, мають у приватній власності якесь майно. Виправні роботи без позбавлення волі (ст. 57 КК України) не призначаються особам до 15 років та обмежено призначається особам яким не виповнилось 16 років. Ц пов'язано з тим, що таке покарання буде заважати неповнолітнім у навчанні.

Досить рідко до неповнолітніх злочинців застосовується таке покарання як направлення в дисциплінарний батальйон (ст. 62 КК України), тому що це покарання використовується у випадках, якщо суб'єктом злочину є військовослужбовці, тобто особи, яким виповнилося 18 років і які проходять строкову військову службу або військову службу за контрактом. Але законодавцем визначені випадки, коли військову службу можуть нести особи, які не досягли 18-ти річного віку, це особи, які мають загальну середню освіту і навчаються у військових учбових закладах.

3. Проблеми застосування  позбавлення волі  до неповнолітніх  злочинців.

Позбавлення волі є  одним із поширених видів покарання, що застосовується до неповнолітніх  злочинців. Однак, призначення його таким особам має низку специфічних  особливостей.

Перш за все, це зменшення  строку позбавлення волі неповнолітніх  злочинців. Зокрема, ст. 102 КК України  говорить, що покарання у виді позбавлення  волі, особам, які не досягли до вчинення злочину 18 років, не може бути призначене на строк більше 10 років, а у випадку, якщо особа вчинила особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавлення життя людини -більше 15 років.

Неповнолітні, засуджені  до покарання у виді позбавлення  волі, відбувають його у спеціальних  виховних установах. Їхні види і режим  відбування покарання у них, визначаються згідно з кримінально-виконавчим законодавством. Залежно від умов покарання виховно-трудові колонії поділяються на 2 види:

- загального режиму;

- посиленого режиму.

У виховно-трудових колоніях загального режиму відбувають покарання неповнолітні чоловічої статі, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, що не є тяжкими і вперше засуджені на строк не більше 3-х років за тяжкі злочини, а також всі засуджені цього віку жіночої статі.

У виховно-трудових колоніях посиленого режиму відбувають покарання неповнолітні чоловічої статі, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі. А також засуджені за тяжкі злочини до позбавлення волі на строк більше 3-х років.

Неповнолітні. Що відбувають покарання у виховно-трудових колоніях, в порівнянні з дорослими, які відбувають покарання у в'язниці та виправно-

трудових колоніях, мають певні пільги, які полегшують відбування покарання. Так, підлітки проживають у покращених житлово-побутових  умовах, для них підвищені норми годування, їм дозволяється частіше мати зустрічі з близькими, отримувати дещо більші передачі.

В останні роки в  юридичній літературі, в тій чи іншій мірі, ставляться питання про  позбавлення волі неповнолітніх  і місце цього покарання в  системі засобів боротьби із злочинністю неповнолітніх. А.П- Кондусов наполягає на тому, що цьому покаранню повинно належати ведуче місце серед всіх інших мір, так як позбавлення волі пов'язане з докорінними змінами умов життя і виховання підлітків, здатне викликати такі зміни в їх характері, які необхідні для виправлення, перевиховання засуджених.7

На відміну від  нього Г.В, Дровосєков досить справедливо  вважає, що позбавлення волі не можна  розглядати як головних засіб боротьби із злочинністю неповнолітніх і  що воно повинно застосовуватися тільки за тяжкі злочини, а також до рецидивістів з числа неповнолітніх.8

Досить складним є питання про ефективність позбавлення  волі неповнолітніх.

Позбавлення волі має  свою специфіку яка виражається  у таких властивостях, які дозволяють надійно захищати інтереси суспільства та його члені від нових посягань з боку осіб, які вже скоїли злочини, не дозволити їм це зробити можна шляхом ізоляції і вимагати виправлення для того. Щоб не допустити скоєння ними нових злочинів після звільнення. Це, можна сказати, позитивні якості позбавлення волі, однак поряд з цим, необхідно виділити і негативну сторону — нераціональне використання цього покарання може призвести до того , що особи, які відбувають покарання, стануть ще більш суспільне небезпечними, чим були до засудження. Особливо це, на мій погляд, стосується неповнолітніх , оскільки вони легко піддаються впливу негативних обставин, що склалися в місцях позбавлення волі.

Див. Кондусов А.П. "Лншение  свободы, как вид наказання, применяемый к несовершеннолетннм по советскому уголовному праву"//Автореферат кандидатской диссертации. -Саратов 1986г. с-6.

Про доцільність  застосування позбавлення волі до неповнолітніх  В. Якубсон, який саме виступав проти  стверджень про недопустимість позбавлення  волі неповнолітніх, стверджував, що ізоляція допомагає дисциплінуванню правопорушників, які виявляють свою розпущеність та анти моральність схильності, заважає йому робити все щозавгодно.9

На противагу П.1. Стучка стверджував, що збирання всіх правопорушників в одній установі, звичайно, є негативним фактором і  являє собою спеціально створену організацію злочинців. -

На мій погляд, позбавлення волі пов'язане* з відривом неповнолітніх від родини, а також з тим, що підлітки позбавляються піклування батьків, що має важливе значення в їх життєдіяльності і вихованні, це є негативним фактором. Але, політична і соціальна економічна криза не дають нашій державі не тільки відмінити, але, навіть, замінити цей вид покарань. І тут необхідно погодитись із словами 1.С. Ноя, що необхідність призначення позбавлення волі, як засобу досягнення покарання, викликана неможливістю реалізації його іншими видами покарання на даному етапі розвитку вашого суспільства.10

8 Днв. Дровосеков  Г.В. "Основньїе вопросм применения  наказаній в виде лишеная свободи  по советскому уголовному праву"//Автореферат  кандидатской диссертацни. -Свердловск 1985г. с.-8.

Див. Якубсон В. "Лишение  свободи в системе мер борьбы с детской преступностью'7/ Сборник «Проблеми преступности» вып. №2 М. 1967г. С.-270. 1 Див. Ной И.С. "Политические вопросьі лишения свободы'7/ Саратов 1965г. с.-5.

4. Умовно-дострокове  звільнення неповнолітніх  від покарань.

У зв'язку з тим, що неповнолітня особа, яка вчинила злочин і відбуває за нього покарання, виправилася, кримінальне право (ст. 107 КК України) передбачає можливість умовно-дострокового звільнення її до закінчення строку покарання, призначеного судом або заміну покарання більш м'яким.

В ст. 107 КК України визначено, що умовно-дострокового звільнення або заміна покарання на більш м'яке, застосовується лише до осіб, засуджених до позбавлення волі або до виправних робіт. Головними умовами для застосування цієї статті кримінального кодексу є те, що особа доброю поведінкою та сумлінним відношенням до праці та навчання довела своє виправлення , а також відбула, визначену в законі, частину покарання, це не менше 1/3, 1/2, або 2/3, в залежності від тяжкості злочину та призначеного строку покарання.

Особливостями умовно-дострокового звільнення або заміни покарання більш м'яким по відношенню до неповнолітніх є те, що воно застосовується на пільгових умовах. Це, перш за все, виявляється у строках фактичного відбування покарання, встановлених для цього законом для неповнолітніх, а також осіб, які вчинили злочин до 18-ти років, встановлені такі строки як 1/3, 1/2, або 2/3, призначеного судом строку покарання.

Для осіб, які вчинили  злочини після досягнення повноліття, законодавець встановив такі строки фактичного відбування покарання, як 1/2, 2/3 та 3/4, призначеного судом строку покарання.

Ще однією особливістю  застосування умовно-дострокового звільнення або заміни покарання більш м'яким є те, що до неповнолітніх злочинців  воно застосовується незалежно від  тяжкості злочину, а до повнолітніх злочинців за умов, якщо особа відбуває покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі.

5. Погашення і зняття судимості

Погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили  злочини до досягнення ними 18-ти років, здійснюється на загальних засадах  з урахуванням положень передбачених ст. 108 КК України. Ч. 2 ст. 108 КК України  визначає такими, що не мають судимості, неповнолітніх:

- засуджені до  покарання, не пов'язаного з  позбавленням волі, після виконання  цього покарання; 

- засуджені до  позбавлення волі за злочини  невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного  року, з дня відбуття покарання,  не вчинять нового злочину;

- засуджені до  позбавлення волі за тяжкий  злочин, якщо вони протягом 3-х  років, з дня відбуття покарання,  не вчинять нового злочину; 

- засуджені до  позбавлення волі за особливо  тяжкий злочин, якщо вони 

протягом 5-ти років, з дня відбуття покарання, не вчинять нового

злочину.

Дострокове зняття судимості з осіб що вчинили злочин, у віці до 18-ти років застосовуються на підставі передбаченій у ст. 91 КК України, з урахуванням таких  особливостей:

- відбуття покарання  у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин;

- закінчення не  менше половини строку погашення  судимості, визначеного в п.  З, 4 ч. 2 ст. 108 КК України тобто,  якщо вони відбули покарання  за тяжкий злочин, то дострокове  зняття судимості можливе після  1-го року і 6 місяців після відбуття покарання, а якщо вони відбули покарання за особливо тяжкий злочин - то після 2-х років і 6 місяців. Але загальною умовою залишається не вчинення в ці строки нового злочину.

Правові наслідки судимості, які настають для дорослих осіб, повністю поширюються і на осіб, які вчинили злочин до досягнення 18-ти років. Кримінально-правовими наслідками судимості є те, що судимість:

- може виступати  як кваліфікуюча ознака при  вчиненні нового злочину; 

- враховується при  визнанні рецидиву злочину (ст. 34 КК України);

- є перепоною для  звільнення від кримінальної  відповідальності у зв'язку з  дійовим каяттям (ст. 45 КК України), примиренням, винного з потерпілим (ст. 46 КК України), передачею особи  на поруки (ст. 47 КК України) і  зміною обстановки (ст. 48 КК України); 1

- враховується при  визначенні того, чи має місце  переривання перебігу строків  давності притягнення до кримінальної  відповідальності (ч. З ст. 49 КК  України);

- враховується при  виборі окремих видів покарання  (ч. 2 ст. 62 КК України), а протягом строку відбування покарань створює підстави для застосування спеціальних обмежень щодо засуджених (ч. 2 ст. 58 КК України);

- за умисний злочин  виступає як обставина, яка  обтяжує покарання при призначенні  покарання (п. 1 ст. 67 КК України), хоча може і не враховуватися при призначенні покарання з підстав, вказаних у ч. 2, 4 ст. 67 КК України;