Кримінальна відповідальність за заподіяння шкоди

ЗМІСТ

Вступ  …………………………………………………………………….……  6 - 5

І. Загальні положення про відшкодування  шкоди  …..……..…….…….  6 - 9

1.1 Зобов'язання щодо відшкодування шкоди …………..………………...   6 - 9

1.2 Підстави виникнення зобов’язань щодо відшкодування шкоди …...  10 - 14

ІІ. Відшкодування  майнової шкоди

2.1 Відшкодування шкоди завданої працівником  ………….…………….  15 - 18

2.2 Відшкодування за шкоду заподіяну органами державної влади, правоохоронними та судовими органами  ………………………...……….  19 - 28

2.3 Відшкодування за шкоду, заподіяну малолітніми та недієздатними особами……………………………………………………………..…………  29 - 37

Висновки  …………………………………………………………...……….  53 - 55

Список  використаної літератури  ………………………….…........……  55 - 55

Додатки  …………………………………………………………….....……..  66 - 66

Вступ

Історія розвитку законодавства  щодо відшкодування майнової і моральної  шкоди сягає давнини. Практично до початку ХХ ст. за вказані правопорушення існувало досить суворе покарання, яке, здебільшого, було кримінально-правовим.

Можна зазначити, що в різні періоди розвитку української держави, починаючи від славної Київської Русі і закінчуючи здобуттям незалежності, український народ, а зокрема кожна особа, мала право на відшкодування завданої шкоди, чи взагалі була позбавлена цього права.

Разом із формуванням  і розвитком давньоруської держави  складалося і розвивалося законодавство  Київської Русі. Виникнувши на основі звичаєвого, що мало місце у східних  слов’ян ще у додержавній період, законодавство було поставлене під службу державі, послідовно відстоювало і захищало інтереси князів, бояр та інших категорій заможного населення. Про це свідчить перший юридичний звіт, яким був “Устав” і “Закон руський”. Останній захищав власність багатих від спроб її привласнення бідними і в основу його було покладено принцип поділу людей на вільних і залежних.

З формуванням козацького республіканського ладу складається  своєрідна правова система у  Запорізькій Січі. Козаки не визнавали дій статутів та магдебурзького права на своїй території. Правосуддя в Запорізькій Січі відбувалося відповідно до стародавніх звичаїв, ”словесного права і здорового глузду”. Гордість української нації - запорізьке козацтво, для яких честь і гідність інколи шанувалась набагато більше життя. Вільний дух козака зводився до принципу “життя віддати, а честь не посоромити”.

Перший державний  нормативний акт України - конституція  П. Орлика (1710р.) важливе місце відвела  захисту честі та гідності від  різних порушень. Можна сказати, що конституцією впроваджувався порядок судового розгляду спорів з приводу захисту честі та гідності. Все це свідчило про високий рівень державності того періоду.

За часів радянської влади відносини між державою і особою будувалися згідно з марксистською  доктриною - від держави до людини, в якій держава мала необмежену владу. Особа за своїм правовим становищем у такому суспільстві не могла бути рівноправним суб’єктом права, а про відшкодування завданої шкоди, не могло бути й мови. Історія розвитку нашої держави затьмарена періодами масових репресій і свавілля, де проблема відшкодування шкоди, на мій погляд, досягала межі апогею, тобто шкода не тільки не відшкодовувалася, а й кожна особа була позбавлена своїх прав.

Із проголошенням  України незалежною, суверенною, демократичною  і правовою державою, - де людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю, кожна людина, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних переконань, статі майнового стану, повинна почувати себе в безпеці і захисті. Адже саме демократична держава бере на себе обов’язок гарантії та захисту прав і свобод, законних інтересів. Тому що держава вважається демократичною не тільки прийнявши ряд гарантій захисту прав і свобод, а й у випадку порушення цих прав, вона сприяла тому, що вони були відновлені і на правопорушника була покладена відповідальність за заподіяння шкоди. Кожен день нам приходиться ставати свідками порушення прав і свобод людини і громадянина, це явище безперервне, але в протиріччя цьому нашим основним завданням, як майбутнім юристам, є правильне тлумачення, роз’яснення, повідомлення громадян про те, що кожна людина має право на відшкодування завданої майнової чи моральної шкоди, і не можна боятися чи цуратися цього права. Адже, як показав час, що минув після прийняття Конституції України, проголошені в ній права і свободи, гарантії їх захисту набувають все більшого реального наповнення.

Конституція всебічно гарантує права і свободи, передбачає механізм їх забезпечення і охорони. Про це свідчить система конституційних нормативно-правових гарантій прав і свобод, не відчужуваності і не порушності прав і свобод, їх невичерпності, неприпустимості скасуванню, звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Одним із найбільших і найвагоміших досягнень у справі гарантування прав і свобод є передбачена  Конституцією система організаційно-правових гарантій, серед яких особливе значення відводиться Президентові України, Верховній раді України, органам  виконавчої влади та місцевого самоврядування, судам, прокуратурі, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини. Тобто кожен громадянин, іноземець чи особа без громадянства може звернутись до суду з позовною заявою з метою відшкодування завданої шкоди, чи до Уповноваженого ВРУ із   запитом з метою чіткого тлумачення правової норми або для надання консультації, поради.

Поряд з національними  гарантіями захисту прав і свобод Конституція передбачає можливість використання і міжнародно-правових гарантій захисту. Відповідно до ст.55 Конституції  кожен має право після використання всіх можливих національних засобів правового захисту звернутися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ або органів міжнародних організацій, членом чи учасницею яких є Україна.

Додатковою гарантією  прав і свобод людини є також міжнародні механізми захисту прав людини до яких приєдналася Україна. Важливим кроком у цьому напрямі стала ратифікація 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Відтепер громадяни України мають можливість звертатися щодо захисту порушених їх прав до Європейського суду з прав людини. До того ж, приєднавшись у 1990 році до Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966р., Україна також визнала і компетенцію ООН з прав людини щодо розгляду індивідуальних скарг громадян на порушення їх прав та свобод гарантованих цим пактом.

Важливими ланками  у механізмі захисту прав і  свобод людини і громадянина в  Україні є Конституційний Суд  України та Уповноважений Верховною  Радою України з прав людини.

Отже, можна зазначити, що проблема відшкодування шкоди  не просто актуальна, вона є надзвичайно  болючою для більшості населення будь-якої країни. Нам доводиться спостерігати, скільки людей звертається до суду за захистом свого порушеного права. Тільки хотілося б, щоб кількість заяв, поданих до суду, відповідала кількості розглянутих ,а в результаті прийнятих правильних рішень, щодо відшкодування заподіяної шкоди. Тому, що весь механізм відшкодування шкоди потребує значного доопрацювання, тому що, за статистикою, розмір відшкодування шкоди дуже мізерний. А кількість людей, які не знають, що існує наявність права на відшкодування такої шкоди взагалі існує, в результаті чого людина в демократичній державі почуває себе не захищеною.

Саме із цим негативним явищем потрібно боротись, тому що, більшість  обставин, за яких виникає порушення  права спричинене незнанням законів, а як зазначається в Конституції України: “Не знання законів не звільняє від відповідальності”. Тому потрібно, щоб у засобах масової інформації більш ширше розкривались та тлумачились нормативні акти, які приймаються на захист та гарантію прав і свобод, а також відшкодування завданої майнової чи моральної шкоди.

Даною темою займалися такі науковці: Борисова В.І, Дзера О.В, Панченко М.І, Підопригора М.А, Харитонов О.Є, Шевченко М.Я, та багато інших. В результаті дослідження їх праць, основною метою виконання курсової роботи є ряд завдань:

· поняття відповідальності за заподіяну шкоду;

· підстави виникнення зобов’язань, щодо відшкодування шкоди;

· суб’єкти, на яких покладена відповідальність за заподіяння шкоди;

· в чому полягає  особливість матеріальної і майнової шкоди;

· розмір відшкодування заподіяної шкоди;

· дослідження чинного законодавства, яке регулює питання, щодо відповідальності за заподіяну шкоду.

Об’єктом дослідження даної теми є ті суспільні відносини, які виникають у сфері заподіяння шкоди. А предметом права та свободи громадян, які були порушені внаслідок протиправних посягань, нанесення збитків, фізичного болю, страждання, яких фізична особа зазнала у зв’язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, душевних стражданнях, приниженні честі, гідності, а також ділової репутації.

І. Загальні положення про відшкодування  шкоди

1. Зобов’язання щодо відшкодування шкоди

Проблема відшкодування  моральної та майнової шкоди заподіяної особі (останнім часом –не лише фізичній, але і юридичній), є однією з найважливіших у цивілістиці. Кожна особа у правовій державі має відчувати свою правову та соціальну захищеність, а повага до захисту особистості повинна бути в такому суспільстві нормою повсякденного життя. Наче і не забуваємо ми, що особисті та майнові права людини, її здоров’я та життя нерозривно пов’язані з такими поняттями, як рівність, свобода,справедливість, недоторканість особи тощо. Однак дедалі частіше ми стаємо свідками того, що наче і захищена людина, і права її відновлено, а все ж залишається тонкий присмак чогось такого, що обов’язково треба доробити. Проголосити в Конституції України (стаття 3) життя і здоров’ю соціальною цінністю, держава тим самим взяла на себе обов’язок забезпечити всім громадянам захист їх здоров’я і життя, інтереси в усіх сферах та процесах їх діяльності .

 Цей обов’язок,  насамперед, полягає у законодавчому  закріпленні правових норм, що  визначають умови і порядок  реалізації конституційного права  громадян на відшкодування майнової  та моральної шкоди, юридичні  засоби охорони даного права,  а також юридичні засоби охорони  цього права у випадку його  порушення. Вже більше року  діє Цивільний кодекс України,  який регулює загальні підстави  відповідальності за завдану  як майнову шкоду (ст.1166) так  і моральну шкоду ( ст.1167).

Зокрема, зазначається, по-перше, що майнова шкода завдана  неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної та юридичної особи, відшкодовуються в повному обсязі особою, яка її завдала, а по-друге, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, крім випадків встановлених ч.2 ст.1167 Ц.К. (випадки завданої шкоди джерелом підвищеної небезпеки, внаслідок незаконного судження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування, як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт тощо).

Але саме практичні  аспекти реалізації такого відшкодування  і спричиняють цілу низку конче  важливих і проблемних питань, які  і стали приводом для проведення 14-15 лютого 2005 року консультаційною  фірмою “Вертан”, благодійним фондом “Правове суспільство” та юридичною  фірмою “Професіонал” за інформаційної  підтримки “Юридичної газети” семінару-практикуму “Відшкодування моральної та майнової шкоди згідно з законодавством України”.

Загалом на сучасному  етапі розвитку світової спільноти проблема прав і свобод людини є все ж таки однією з найактуальніших, оскільки в цьому напрямі прийнято низку міжнародних нормативно - правових актів, котрі визначають людину найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод-головним обов’язком демократичної держави.

Саме закріплення  за державою обов’язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою їх захисту та відновлення, а також за компенсаціїю шкоди завданої таким порушенням. Однак сам механізм такого відшкодування у судовому порядку поки потребує значного доопрацювання, позаяк, за статистикою, ще існують такі приклади, коли людина незаконно засуджена до позбавлення волі строком на 5 років, фактично, із понівеченою ні за що долею, отримує відшкодування у розмірі трохи більше $1000. Чи є шляхи подолання негативних явищ у відшкодуванні майнової та моральної шкоди, чи можливе вирішення проблемних питань безпосередньо у судовому порядку? Саме про це розмірковували судді Верховного Суду України Василь Гуменюк, Віктор Маринченко, Олександр Терлецький, суддя Верховного Господарського Суду України Борис Грек, експерти з питань моральної шкоди Сергій та Олена Волочай, які у своїх доповідях вивчали та аналізували аспекти відповідальності за майнову шкоду, завдану внаслідок недоліків товару; неправомірного засудження та ушкодження здоров’я тощо.

 Відшкодування шкоди регулює стаття 1166 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної та юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала  шкоду звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.Шкода, завдана правомірними діями відшкодовується у випадках передбачених Цивільним кодексом України.

З позицій автора М.І.Панченка зобов’язання внаслідок заподіяння шкоди називають деліктним (від лат. delictum-правопорушення). Воно виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебуває між собою у зобов’язальних відносинах або шкода виникла незалежно від наявних між сторонами зобов’язальних відносинах.

Зобов’язання щодо відшкодування шкоди (деліктне зобов’язання) -це таке чивільно- правове зобов’язання за яким потерпілий (кредитор) має право вимагати від заподіювача шкоди (боржника) відшкодування в повному обсязі протиправно завданої шкоди шляхом відшкодування її в натурі або відшкодування завданих збитків.

Саме у такій  формі виражена формула генерального делікту: “ Хто зі своєї вини заподіяв іншому шкоду, зобов’язаний її відшкодувати.” Щодо принципів інституту відшкодування шкоди, то вони проявляються в таких ідеях:

а) генерального делікту;

б) повного відшкодування  завданої шкоди;

Передбачений у  статті 11 ЦК факт завдання цієї шкоди в юридичній літературі розглядається як делікт, а принцип, на якому грунтується саме відшкодування, як - ”принцип генерального делікту”

Що стосується повного  відшкодування завданої шкоди, то як вже зазначалось, він тісно пов’язаний з попереднім принципом генерального делікту. Принцип повного відшкодування означає, що обсяг обов’язку відшкодувати шкоду визначається розміром цієї шкоди.На випадки завданої моральної шкоди принцип повного відшкодування не поширюється, оскільки вона не піддається грошовій оцінці. Однак її відшкодування можливе поряд з відшкодуванням майнової шкоди-так вважає доктор юридичних наук В.І. Борисова.

 Отже, деліктне зобов’язання - це різновид цивільно-правових зобов’язань, і тому йому властиві ті самі структурні особливості, що характеризують кожне зобов’язання.Такими структурними елементами є суб’єкт, об’єкт та зміст.

Суб’єктами деліктних  зобов’язань можуть бути будь-які учасники цивільних правовідносин.

Кредитор - це особа, якій заподіяно шкоду (потерпілий). Ним може бути будь-який громадянин України (дієздатний, недієздатний, неповнолітній, який не досяг 15 років, іноземець та особа без громадянства). Ним також може бути організація незалежно від того, чи користується правами юридичної особи чи ні.

Боржник - це особа, яка відповідає за заподіяну шкоду. Як правило, нею є заподіювач шкоди. У деяких випадках, передбачених законодавством, боржник виступає не заподіювачем шкоди, а особа винна за поведінку заподіювача. За шкоду заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15 років, несуть відповідальність його батьки (усиновлювлювачі), опікуни або навчальні, виховні та лікувальні заклади під наглядом яких перебував неповнолітній, якщо не доведуть, що шкода сталася не з його вини. Громадянин виступає, як боржник за умови, що він є деліктоздатним, тобто здатним відповідати за свої дії. Деліктоздатність громадян за чинним цивільним законодавством України настає з 14 років. Організація вважається деліктоздатною за умови, що вона користується правами юридичної особи.

Об’єктом деліктних  зобов’язань є відшкодування, яке  боржник зобов’язаний надати потерпілому. Воно полягає в поновленні майнової сфери потерпілого в натурі (надати річ того самого роду і якості, виправити пошкоджену річ.,і так далі) або в повному відшкодуванні заподіяних збитків. При ушкодженні здоров’я та заподіяння смерті відшкодовування здійснюється у формі грошової компенсації втраченого заробітку, а також інших витрат.

Зміст деліктного зобов’язання становить право кредитора та обов’язок боржника. Обов’язком боржника є вчинення дії, за допомогою яких майнова сфера була б поновлена до такого рівня, в якому вона перебувала до її порушення, а право кредитора-одержати таке відшкодування.

Ознаки зобов’язання щодо відшкодування шкоди:

1) правова форма реалізації цивільно- правової відповідальності заподіювача шкоди або засіб захисту потерпілого;

2) основні функції-поновлення майнового становища потерпілого, що було до завдання шкоди, а також виховно-запобіжний вплив;

3) засоби відповідальності, реалізовані через це зобов’язання, не впливають безпосередньо на правопорушника, а діють через обмеження його інтересів;

4 ) зобов’язання виникає за наявності передбачених законом умов і, як правило, лише за наявності протиправної поведінки.

1.2  Підстави виникнення зобов’язань

Підстави виникнення зобов’язань - це правопорушення, тобто протиправна винна поведінка заподіювача шкоди:

1) наявність шкоди  у потерпілого;

2) протиправність  поведінки заподіювача шкоди;

3) причинний зв’язок  між поведінкою заподіювача шкоди і завданою шкодою.

4) Вина заподіювача.

Наявність шкоди  у потерпілого може майновою або моральною. Майнова шкода може бути у вигляді позитивних збитків та упущеної вигоди. Особиста немайнова (моральна) шкода раніше не відшкодовувалася. Проти позитивного вирішення питання висувалися два основних заперечення:

а) відшкодування  моральної шкоди не притаманне було соціалістичній свідомості і праву;

б) моральну шкоду  не можна ні оцінити, ні відшкодувати в грошовій формі. Що стосується моральної шкоди, то тут найбільш важливий аспект запобігання порушенням. Тому в цьому разі має йтися не про відшкодування, а про цивільно-правову відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Відповідно до статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Моральна шкода  відшкодовується незалежно від  вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної та юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоду  завдано каліцтвом, іншим ушкодженням  здоров’я або смертю фізичної  особи внаслідок дії джерела  підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоду  завдано фізичній особі внаслідок  її незаконного засудження, незаконного  притягнення до кримінальної  відповідальності, незаконного застосування, як запобіжного заходу-тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) у інших випадках  встановлених законом.

Окремо у статті 1168 ЦК урегульоване відшкодування моральної  шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим  ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи. Вона може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів, а якщо завдана смертю фізичної особи, то відшкодовується  її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю.

Протиправність  поведінки заподіювача шкоди-порушення  норм права і суб’єктивного права  потерпілого. Закон передбачає низку  обставин, наявність яких виключає протиправність поведінки заподіювача  шкоди:

а) дії щодо здійснення права і виконання обов’язку-наприклад, дії організації епідеміологічної служби щодо знищення тварин, які створюють небезпеку зараження і поширення інфекційних захворювань, діяльність пожежників з гасіння пожежі;

б) згода потерпілого  на заподіяння шкоди. Вона виключає протиправність поведінки заподіювача шкоди  за наявності трьох умов: згода  добровільна, стосується тих благ, якими  потерпілий може повністю розпоряджатися самостійно, відповідно вимогам закону про порядок здійснення цивільного права;

в) протиправність поведінки самого потерпілого (у  деяких випадках). Це-заподіяння шкоди  у разі здійснення особою права на самозахист. Шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі в стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Якщо у випадку здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту,  які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію (ст. 1169)

Від необхідної оборони  слід відрізняти крайню необхідність. Це стан, коли особа заподіюючи більшу шкоду, що загрожує інтересам держави або суспільства, особистості чи правам діючої або іншої особи, завдає шкоду значно меншу, якщо небезпека зазначеним інтересам і правам не може бути усунена іншими шляхами і засобами (наприклад, водій, намагаючись уникнути наїзду на пішохода, заподіяв шкоду іншому автомобілю). У разі необхідної оборони виключається цивільно-правова і кримінальна відповідальність. Однак цивільне право не передбачає автоматичного звільнення заподіювача шкоди від майнової відповідальності. Можливі три варіанти вирішення питання:

а) загальне правило  - шкода, завдана особі у зв’язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншим способом (крайня необхідність), відшкодовується особою, яка її завдала. Особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред’явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла.(ч.1. ст.1171)

б) за ч.2 ст.1171 ЦК суд має право, враховуючи обставини, за яких завдано шкоди у стані крайньої необхідності, покласти її обов’язок відшкодування на особу, яка її завдала;

в) суд вправі зобов’язати  особу, що завдала шкоду, а також  особу в інтересах якої діяла  вказана особа, відшкодовувати шкоду  в певній частці або звільнити  їх від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі.

3. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і завданою шкодою. Вирішення питання про встановлення причинного зв’язку ускладнюється тим, що закон передбачає у ряді випадків відповідальність одних осіб за дії їнших-відповідальність юридичної особи за дії її працівників, відповідальність батьків за дії своїх малолітніх дітей тощо. Тоді причинний зв’язок складається з двох і більше ланок: перша виражає зв’язок поведінки, безпосередньо зв’язок заподіювача із завданою шкодою; друга-зв’язок між поведінкою безпосереднього заподіювача і діями відповідальної особи.

4. Вина заподіювача шкоди. Норми цивільного права не встановлюють різного обсягу від того: заподіяна шкода умисно чи з необережності (на відміну від кримінального права) -в обох випадках шкода відшкодовується в повному обсязі. Форма вини потерпілого може мати значення лише в тому випадку якщо йдеться про змішану відповідальність.

На відміну від  кримінального права, діє презумпція невинуватості-заподіювач шкоди вважається винним, поки не доведе, що він діяв невинно. Оскільки встановлена презумпція невинуватості правопорушника, то позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. І, навпаки, на відповідача покладений тягар доказування того, що його вина в завданні шкоди відсутня. У випадках, передбачених цивільним законодавством, обов’язок відшкодування, як виняток із загального правила, може бути покладений на заподіювача шкоди, незалежно від наявності його вини, тобто і за випадкове заподіяння (відповідальність за шкоду завдану джерелом підвищеної небезпеки).

Підстави звільнення від обов’язку відшкодування  шкоди:

1) непереборна сила. Для того, щоб вона могла служити  підставою звільнення від відшкодування шкоди, необхідна наявність двох ланок причинного зв’язку:

а) ланка, яка пов’язує непереборну силу і поведінку  заподіювача;

б) ланка, що пов’язує поведінку заподіювача і завдану  шкоду;

2) протиправні дії  третіх осіб-для звільнення від  обов’язку відшкодування шкоди  необхідно, щоб така поведінка  містила всі елементи складу правопорушення.

3) Обставини, що  характеризують стан заподіювача  шкоди. Згідно із ст.1186 ЦК шкода,  завдана фізичною особою, яка в момент її заподіяння не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. З урахуванням майнового становища потерпілого та особи, яка завдала шкоду, суд може поставити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі.

Якщо фізична  особа, яка завдала шкоду, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала  значення своїх дій та (або) не могла  керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних  засобів, токсичних речовин тощо, шкода завдана нею, відшкодовується  на загальних підставах.

Якщо шкоду було завдано особою, яка не усвідомлювала  значення своїх дій та (або) не могла  керувати ними у зв’язку з психічним  розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді;

4) обставини, що  характеризують поведінку потерпілого  (змішана відповідальність). Згідно  зі ст.1193 ЦК шкода, завдана потерпілому  внаслідок його умислу, не відшкодовується,  якщо груба необережність потерпілого  сприяла виникненню або збільшенню  шкоди, то залежно від ступеня  вини потерпілого (а в разі  вини особи, яка завдала шкоду-також  залежно від ступеня вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених чю1 ст.1195 ЦК, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Таким чином, закон  надає юридичне значення протиправній поведінці потерпілого, якщо вина потерпілого  полягає в умислі або грубій необережності. Проста необережність потерпілого  законом не розглядається, як підстава звільнення заподіювача від відшкодування шкоди. Питання про те, чи є необережність потерпілого грубою або простою, що впливає чи не впливає на розмір відшкодування шкоди, має вирішуватись у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин. Зокрема грубою необережністю може бути визнано нетверезий стан потерпілого, що сприяв виникненню або збільшенню шкоди, заподіяної внаслідок порушення правил безпеки руху.