Кримінальна відповідальність та її підстави

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ 

«ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

Індивідуальна робота

з Кримінального права

на тему: Кримінальна відповідальність та її підстави

Виконав студент:

II курсу

Викладач:

Харків 2013

План 

1. Поняття кримінальної відповідальності.

2.Відмінність кримінальної відповідальності від адміністративної.

3.Підстави кримінальної відповідальності.

4.Склад злочину.

   Література.

1.  В науці кримінального права також немає єдиного розуміння кримінальної відповідальності: одні автори ототожнюють її з кримінальним покаранням; інші розглядають її як конкретні кримінально-правові відносини і т. д.

Але кримінальна  відповідальність є одним із видів  юридичної відповідальності. І у вузькому, спеціально правовому значенні вона тлумачиться як відповідна реакція держави на вчинене в минулому правопорушення. З цього погляду юридичну відповідальність можна визначити як вид і міру зазнавання особою, що вчинила правопорушення, певних обмежень прав і свобод людини, передбачених законом.

Поняття кримінальної відповідальності характеризується своїми видовими ознаками:

1) вона становить  собою реальну взаємодію спеціальних  органів держави і особи, визнаної  винною у вчиненні злочину;

2) кримінальна відповідальність — це вид і міра обмежень особистого (позбавлення волі), майнового (штраф) або іншого характеру (позбавлення права обіймати певні посади), визначені тільки в кримінальному законі;

3) зазнавання таких обмежень носить вимушений, а не добровільний характер;

4) кримінальна відповідальність можлива лише за вчинення злочину, який є підставою такої відповідальності.

Таким чином, кримінальна відповідальність -це вимушене зазнавання особою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених КК обмежень особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави.

З моменту, коли особа вчинила злочин, між нею і державою виникають певні юридичні відносини, внаслідок яких у такої особи і держави виникають взаємні права і обов'язки. Злочинець зобов'язаний зазнати осуду за вчинений злочин, а також позбавлень і обмежень, передбачених КК. Разом з тим він має право, щоб до нього була застосована саме та стаття КК, яка передбачає вчинене ним діяння та ін. У свою чергу держава має право засудити злочинця і вчинене ним діяння, проте при цьому вона зобов'язана забезпечити правильну кваліфікацію вчиненого діяння, призначення покарання відповідно до вимог К К

Кримінальна відповідальність виникає з моменту набрання обвинувальним  вироком суду законної сили і закінчується, за загальним правилом, моментом припинення відбування покарання.

2.Проблема визначення спільних та відмітних ознак окремих видів юридичної відповідальності завжди була актуальною для правової науки. Формування ринкової економіки та розбудова правової демократичної держави докорінно змінили соціально-економічні відносини в Україні, роль і значення багатьох соціальних і правових інститутів. Сказане безумовно стосується юридичної відповідальності, зокрема, адміністративної відповідальності. Ускладнення суспільних відносин, виникнення нових сфер господарювання та управління, значне підвищення активності громадян викликали необхідність у всебічному переосмисленні соціальної ролі адміністративної відповідальності, її сутності та ознак як важливого правового інституту, співвідношення з іншими видами юридичної відповідальності.

Специфічні особливості  адміністративної відповідальності найбільшою мірою виявляються за допомогою її порівняння й відмежування від інших видів юридичної відповідальності, зокрема, кримінальної, оскільки остання близько стикається з адміністративною.

Розглядаючи адміністративну  та кримінальну відповідальність, слід відмітити, що вони певною мірою схожі між собою, адже кожна з них – це відповідальність перед державою. Крім того, для адміністративних правопорушень та злочинів, як підстав адміністративної та кримінальної відповідальності, характерні такі спільні ознаки, як суспільна небезпека, протиправність, караність та винність.

В той же час, адміністративна  відповідальність відрізняється від  кримінальної за своїми нормативними і фактичними підставами. Нормативні підстави адміністративної відповідальності закріплені в нормах адміністративного права: Кодексі України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП), інших законах України та підзаконних актах – указах, постановах, наказах, рішеннях, а кримінальної відповідальності – в статтях Кримінального кодексу України (далі – КК). Розходження в нормативних підставах є головним.

Адміністративну і кримінальну  відповідальність варто розрізняти за їх фактичними підставами. Так, фактичною  підставою адміністративної відповідальності є конкретний склад адміністративного  проступку – протиправної, винної (умисної або необережної) дії чи бездіяльності, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КпАП). Згідно ст. 11 КК України кримінальна відповідальність настає за злочин – передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечне винне діяння (дію або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. При цьому не визнається злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Основним критерієм розмежування злочину та адмі­ністративного правопорушення є така юридич­на категорія, як суспільна небезпека. При цьому необхідно враховувати елементи суспільної небезпеки: її ступінь (обсяг), а також кількісний фактор (повторність, рецидив правопорушення). Адміністративні проступки відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпеки, відсутністю великої шкоди для суспільства, яку завдають йому злочини. Ця різниця проявляється у всіх ознаках протиправних діянь обох видів: об’єкті, об’єктивній стороні, суб’єкті та суб’єктивній стороні.

Необхідно також відмітити  відмінність об'єкту посягань злочину та адміністративного проступку. Так, однією з важливих особливостей адміністративної відповідальності є її тісний зв'язок з організаційно-управлінськими відносинами в суспільстві, які в цілому можна розглядати безпосереднім об'єктом посягання адмініст­ративного проступку. Тому функція органу управління (посадової особи) по застосуван­ню заходів адміністративної відповідальності становить складовий елемент його управлінської діяль­ності. Як відомо, деякі злочини також зазіхають на відно­сини в сфері державного управління, але ці відносини не є єдиним об'єктом злочинних проявів в суспільстві.

Характеризуючи об’єктивну сторону адміністративних правопорушень  та злочинів, слід відмітити, що як в  першому, так і в другому випадках цей елемент їх складу включає в себе сукупність ознак, які характеризують зовнішній прояв протиправного діяння, яке посягає на охоронюваний законом об’єкт, а саме: протиправне діяння (дія чи бездіяльність), його шкідливий результат, причинний зв’язок між діянням та результатом, місце, час, спосіб, засоби та знаряддя скоєння правопорушення. В цілому зазначені ознаки об’єктивної сторони адміністративного проступку та злочину співпадають, але розрізняються за характером та ступенем суспільної небезпеки, що знайшло своє відображення в конкретних складах, визначених в чинному адміністративному та кримінальному законодавстві. Зокрема, на зміну обсягу суспільної небезпеки зазначених правопорушень й від­повідно на їх кваліфікацію може впливати спосіб протиправної дії: активний чи пасивний.

Адміністративна відповідальність від кримінальної відрізняється колом суб'єктів відповідальності. Як відомо, суб’єктами адміністративної відповідальності можуть бути фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства) в стані осудності з досягненням 16-річного віку на момент вчинення правопорушення (в тому числі й неповнолітні особи віком від 16 до 18 років), а також спеціальні суб’єкти. До кримінальної відповідальності можуть бути притягнуті фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), осудні, які вчинили злочин у віці, з якого відповідно до чинного законодавства може наставати кримінальна відповідальність. Крім того, кримінальне законодавство передбачає відповідальність також спеціальних суб'єктів, тобто фізичних осудних осіб, які мають спеціальні ознаки, що стосуються різних властивостей таких осіб (громадянство, посадове становище, виконання професійних чи спеціальних функцій тощо). З урахуванням ступеня суспільної небезпеки кримінальне законодавство містить норми, в яких визначена більш низька, ніж в адміністративному законодавстві, вікова межа притягнення осіб до відповідальності – 14 років. Так, Кримінальний кодекс України встановлює диференційовані вікові межі притягнення особи до кримінальної відповідальності: загальну – 16 років та більш низьку – 14 років за вчинення найбільш небезпечних злочинів.

Розглядаючи суб’єктивну  сторону адміністративних проступків та злочинів, слід зазначити, що складовими суб’єктивної сторони є вина (у  формах умислу чи необережності), мотив і мета, які в однаковій мірі характерні як для адміністративного правопорушення, так і для злочину. В той же час існують істотні відмінності у співвідношенні інтелектуального і вольового моментів вини у складах адміністративного правопорушення та злочину.

Отже, адміністративний проступок  відрізняється від злочину за сукупністю усіх фактичних ознак (елементів) протиправного діяння: об’єктом, об’єктивною  стороною, суб’єктом та суб’єктивною стороною.

В той же час, ряд спільних рис мають адміністративне та кримінальне покарання (зокрема, це стосується видів покарань, способу визначення їх розміру, правил призначення). Відмінності, які існують між ними, обумовлені різницею ступеня суспільної небезпеки, тяжкості адміністративних правопорушень та злочинів. Види адміністративних стягнень та кримінальних покарань закріплені у Загальних частинах КпАП (ст. 24) та КК (ст. 51) у спеціальних переліках. Перелік адміністративних стягнень містить лише основні з них. Іншими законодавчими актами можуть бути встановлені й інші види стягнень. Перелік кримінальних покарань є вичерпним. Зазначимо також, що в кримінальному праві є такий специфічний інститут, як примусові заходи медичного характеру та примусове лікування, які застосовуються до неосудних або обмежено осудних осіб, що вчинили суспільно небезпечне діяння (ст.ст. 92-96 КК).

Попри певні відмінності  і в адміністративній, і в кримінальній відповідальності основні види покарань співпадають. Натомість дуже суттєво  розрізняються нормативно встановлені  розміри (нижча та вища межа) цих видів покарань – сума штрафу, коло предметів, які можуть бути конфісковані, коло спеціальних прав, яких особа може бути позбавлена, терміни виправних робіт, та арешту. При застосуванні цих видів покарань за вчинення злочинів їх розміри набагато перевищують розміри, встановлені адміністративним законодавством. Різниця в розмірах покарання, перш за все, відбиває якісну відмінність в ступені суспільної небезпеки (тяжкості), яка існує між адміністративними правопорушеннями та злочинами.

Як свідчить проведений аналіз, адміністративні та кримінальні покарання, правила їх призначення, суб’єкти та процес провадження по адміністративних та кримінальних справах мають суттєві відмінності. В той же час їм притаманна і значна кількість спільних рис, які обумовлюють значну схожість адміністративної та кримінальної відповідальності. На нашу думку, ця схожість, яка виникла внаслідок запозичення при формулюванні нормативних положень щодо адміністративної відповідальності певних правових конструкцій, вироблених кримінальним правом, є надмірною. В результаті невиправданого запозичення адміністративна відповідальність певною мірою втратила якісну цілісність, набула деяких невластивих їй ознак. Так, в КпАП зберігаються ряд приписів, що базуються на концепції тісного зв’язку адміністративної та кримінальної відповідальності. Зокрема, в ст. 9 КпАП зазначається, що "адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності", тобто підкреслюється схожість ознак окремих адміністративних правопорушень та злочинів. Аналогічне положення міститься в нормі щодо строків накладення адміністративного стягнення (ст. 38 КпАП.

Такий стан справ  у ряді випадків утруднює розмежування адміністративної та кримінальної відповідальності, негативно позначається на практиці їх застосування. Це зумовлює необхідність серйозного реформування, в першу чергу, інституту адміністративної відповідальності.

Основним напрямком  такого реформування автор вважає усунення ознак (стягнень, процедур тощо), які не відповідають суті адміністративної відповідальності як відповідальності у сфері державного управління, покликаної забезпечити оперативне реагування в ній на дрібні порушення, які створюють загрозу заподіяння або заподіюють незначну шкоду і обумовлюють застосування до винних осіб попереджувально-виховних заходів. Звідси виникає необхідність обмежити перелік адміністративних стягнень, залишивши в ньому лише ті, які є за змістом попереджувально-виховними, не зачіпають суттєвих матеріальних та особистих інтересів громадян і можуть бути швидко реалізовані без застосування тривалої процедури. На думку автора, це може бути попередження та штраф у незначному розмірі. Здійснення заходів адміністративної відповідальності доцільно покласти на органи державної виконавчої влади, їх спеціалізовані колегіальні органи та відповідних посадових осіб, які в змозі забезпечити оперативність розгляду справ про адміністративні правопорушення. Судову процедуру розгляду справ про адміністративні правопорушення і накладення адміністративних стягнень доцільно передбачити в разі, коли правопорушник не згоден на адміністративну процедуру прийняття рішення по справі, а також коли він бажає оскаржити рішення, прийняте органом державної виконавчої влади. Реформування адміністративної відповідальності у вказаному напрямку дозволить суттєво підвищити її ефективність та соціальне значення.

3. Підстави кримінальної відповідальності

При визначенні підстав кримінальної відповідальності необхідно відповісти на три запитання: 1) як обґрунтувати кри­мінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин? 2) за що особа підлягає кримінальній відповідальності? і 3) на якій пра­вовій підставі вона підлягає такій відповідальності?

Щодо першого  запитання, то йдеться про філолофсько-етичне обґрунтування кримінальної відповідальності, тобто про те, чому суспільство і держава вправі докоряти людині, що порушила кримінально-правову заборону, і на чому заснова­ний такий докір? Відповідь на друге й третє питання потребує з’ясування того, що є юридичною підставою кримінальної відповідальності особи, що вчинила злочин.

Суспільство і  держава виходять із того, що злочинець, як особа, що наділена свідомістю і  волею, повинен бути здатен співвідносити  свою поведінку з кримінально-правовими забо­ронами і лише тому може підлягати кримінальній відповідаль­ності за їх недотримання. Проте, щоб обґрунтувати етичний закид такій особі, необхідно переконатися, що вона мала ре­альну можливість не порушувати кримінально-правової забо­рони. У зв’язку з цим слід з’ясувати, в якому ступені взагалі людина вільна у виборі своєї поведінки, зокрема в тому, щоб утриматися від учинення злочину або вчинити його?

Іноді вважають (механістичний детермінізм, фаталізм), що людина подібна до машини, що лише адекватно реагує на зовнішні та внутрішні подразники. Тому кожен учинок люди­ни, у тому числі і злочин, є неминучим, оскільки він уже виз­начений усіма попередніми подіями, які мали місце в житті цієї людини. У такому випадку людина — раб обставин, вона поз­бавлена можливості вільного волевиявлення і, отже, вільного вибору своєї поведінки, що фатально уже визначена. Тому про­яв злочинної волі у вчиненому злочині

є лише видимість  сво­боди, уявна свобода, а якщо це так, то є неможливою моральна оцінка вчиненого. Отже, обґрунтування кримінальної відпові­дальності фаталісти бачать не стільки в засудженні злочинної волі, скільки в об’єктивній шкідливості злочину для суспіль­ства.

Протилежний погляд (індетермінізм) зводиться до того, що єдиною причиною вчинення особою злочину є її абсолютна, нічим не обмежена свобода волі. Злочинна поведінка людини визначається злою волею, що існує незалежно від яких-небудь обставин, у тому числі й від її розуму і совісті. Вільна воля, і тільки вона, вибирає, як вчинити людині в певній ситуації. Тому в основі обґрунтування засудження особи за вчинений злочин є порочність цієї злої вільної волі злочинця.

Кращим, проте, є погляд (діалектичний детермінізм), відпо­відно до котрого людина, опинившись перед вибором — вчи­нити злочин або утриматися від нього, є залежною як від зовнішніх обставин, так і від власного розуму, совісті, переко­нань, схильностей, потреб, інтересів тощо. При цьому навряд чи правильно стверджувати, що тільки зовнішні обставини або тільки внутрішній стан особи фатальним чином визначають її поведінку. Злочин, вчинений людиною, є причинно пов’яза­ним як із її свідомістю, так і з навколишньою об’єктивною дійсністю. Зовнішні обставини дійсно впливають на поведін­ку особи, але лише переломлюючись через її внутрішні психічні установки, свідомість. Саме розум, совість, переконання тощо підказують людині, як учинити їй у конкретній ситуації. Про­те підстава для етичного і правового засудження злочину й осо­би, що його вчинила, є лише в тому випадку, якщо ця особа мала об’єктивну можливість вибрати з наявних варіантів по­ведінки (хоча б із двох) незлочинний засіб досягнення постав­лених цілей. Таким чином, наявність відносної свободи вибору вчинку (міра свободи) і є етичним обґрунтуванням кримі­нальної відповідальності конкретної особи за обраний нею злочинний варіант поведінки. У такому випадку кримінальна відповідальність спроможна бути засобом впливу на свідомість і волю людей і тим самим чинником, що детермінує їх поведін­ку в майбутньому. Отже, якщо людина свідомо обирає злочин­ний варіант поведінки, маючи можливість учинити інакше, то це й обґрунтовує можливість і необхідність з боку держави за­стосувати до неї покарання, що має на меті кару, а також запо­бігання вчинення злочинів як з боку даної особи, так і інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 «підставою кримінальної відпові­дальності визнається вчинення особою суспільно небезпечно­го діяння, що містить склад злочину, передбаченого цим Ко­дексом». У цьому положенні закону міститься відповідь на питання про те, за що і на якій підставі особа підлягає кримі­нальній відповідальності. Очевидно, за вчинення такого сус­пільно небезпечного діяння, що містить ознаки певного скла­ду злочину, передбаченого КК. Тому інколи говорять, що єди­ною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину.

У межах єдиної підстави кримінальної відповідальності можна виділити його фактичну та юридичну сторони. Фактич­на сторона —  це вчинення в реальній дійсності  суспільно небез­печного діяння, а юридична — це передбаченість такого діяння в КК. Підставою кримінальної відповідальності є встановлен­ня судом повної відповідності фактичної та юридичної сторін вчиненого. Якщо такої відповідності немає, це свідчить і про те, що немає підстави кримінальної відповідальності, тобто складу злочину.

Частина 3 ст. 2 передбачає, що «ніхто не може бути притяг­нутий до кримінальної відповідальності за той самий злочин більш одного разу». Це положення відповідає ч. 1 ст. 68 Кон­ституції України, відповідно до якої «ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за те саме правопорушення».

Кримінальна відповідальність, як було зазначено, — це реакція  держави на вчинений особою злочин. Така реакція дістає своє вираження  у певному правозастосовному  акті орга­ну держави, як-то в обвинувальному вироку суду. У зв’язку з цим розрізняють матеріальну і процесуальну підстави кримі­нальної відповідальності. Матеріальною підставою визнаєть­ся злочин, а процесуальною — обвинувальний вирок суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 «особа вважається невинуватою у вчи­ненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаран­ню, доки її вина не буде доведена в законному порядку і вста­новлена обвинувальним вироком суду».

4. Під складом злочину мають на увазі сукупність передбачених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають суспільна небезпечне діяння як злочин. Вирізняють такі елементи складу злочину; об'єкт/об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

Об'єктом злочину  можуть бути: суспільний лад України, його політична та економічна системи, власність, особа, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян.

Об'єктивна сторона - це зовнішній вираз злочину, що його складає діяння (дія чи бездіяність), спричинені ним суспільне небезпечні шкідливі наслідки і причинний зв'язок між діянням та його наслідками. Дія - це активна, суспільне небезпечна, передбачена кримінальним законом поведінка суб'єкта (наприклад, у разі хуліганства); бездіяльність - це пасивна поведінка, яка проявилась у невиконанні особою тих дій, що їх вона повинна була і могла, в даній ситуації, здійснити (ненадання лікарем допомоги хворому і т. ін.). Думки, переконання, хоч би як вони засуджувалися морально, не можуть бути злочином, оскільки вони не є діянням (вчинком). Наслідком злочину називають збиток, шкоду, якої завдає діяння об'єктові злочину.

Причинний зв'язок між суспільне шкідливим діянням  і його суспільно шкідливими наслідками є конкретним зв'язком між першим і другим у конкретному злочині.

Причинний зв'язок існує тоді, коли, по-перше, причина (діяння) в часі передує наслідкам, по-друге, викликає ці наслідки, по-третє, без даної причини (без даного діяння) конкретні наслідки не настали б.

Суб'єкт злочину - це індивід, фізична особа, що досягла  певного віку і є осудною. Фізичні  особи поділяються на громадян, осіб без громадянства, іноземних громадян. Розглядають також приватну особу, службову особу, спеціальний суб'єкт.

Осудність фізичної особи означає, що вона розуміє характер своїх дій і може керувати ними.

Суб'єктивна  сторона - це внутрішня, психічна діяльність особи, яка вчинила злочин. Ознаками суб'єктивної сторони є провина, мотив і мета злочину.

Під провиною слід розуміти психічне ставлення особи  до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і суспільне небезпечних  наслідків у формі наміру чи необережності.

Умисел як форма  провини характеризується тим, що особа  усвідомлює суспільне небезпечний  характер своєї дії (бездіяльності), передбачає суспільне небезпечні та шкідливі їхні наслідки та бажає, або  свідомо допускає, їх настання. Залежно  від вольового критерію умисел поділяють на прямий і непрямий. У теорії кримінального права умисел поділяють на завчасно обдуманий, на той, що виник раптово, і неконкретизований.

Необережність при вчиненні злочину має місце тоді, коли особа  передбачає суспільне небезпечні наслідки свого діяння і легковажно розраховує на запобігання їм, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Залежно від вольового критерію розрізняють такі види необережності, як злочинна самовпевненість і злочинна недбалість. У теорії права розрізняють і змішану провину, тобто таку, коли особа стосовно до суспільне небезпечного діяння має умисел, а щодо суспільно небезпечних наслідків - необережність.

Мотив - це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчинити злочин. Мотив близький до провини, але не збігається з нею. Він впливає на свідомість людини, обумовлює характер її дій, формує скерованість волі, визначає зміст провини. Мета - це уява особи про бажаний результат, до якого вона прагне, вчиняючи злочин. Мотив і мета близькі за значенням. Якщо мотив показує, чим керується особа, вчиняючи злочин, то мета визначає направленість діяння злочинця, найближчий результат, себто те, до чого він прагне, чого хоче досягти.

Мотив і мета - обов'язкові ознаки складу злочину лише тоді, коли вони передбачені в конкретній статті кримінального закону.