Кримінальне право України

    Тема 10. Кримінальне право України

    § 1. Поняття, завдання, система і принципи кримінального права  України

    Кримінальне право України  як галузь права - це сукупність нормативно-правових актів, у яких визначаються підстави і принципи кримінальної відповідальності, злочинність і караність діянь, а також підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності і покарання.

    Предметом кримінального права  України є суспільні відносини, які виникають  у звязку з вчиненням злочину та засосуванням за це відповіного покарання. Кримінально-правові відносини виникають з моменту вчиненням злочину та припиняються повною реалізацією кримінальної відповідальністі за вчинений злочин. Учасниками кримінально-правовых відносин є, з однієі сторони, держава в особі уповноважених органів (органи дізнання, прокуратури, суду), а з іншої – особа, яка вчинила злочин.

    Метод кримінального права (під методом розуміють сукупність прийомів, за допомогою яких регулюється кримінально-правові відносини) фактично описаний в ч. 2 ст. 1 КК. Тут зазначено, що КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

    Завдання  законодавства про  кримінальну відповідальність (тобто КК). Вони описані в ч. 1 ст. 1 КК: «Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам».

    Ці  завдання реалізується шляхом регулятивної функції кримінального права. Зміст цієї функції полягає: а) в тому, що КК бере під охорону найважливіші суспільні відносини шляхом ви-значення суспільно небезпечних діянь злочинами та встановлення за них покарання. Наприклад, таємне викрадення чужого майна визнано крадіжкою (ст. 185 КК) і за цей злочин передбачено відповідне покарання; б) в тому, що КК визначає певний алгоритм для осіб (наприклад, порядок екстрадиції (тобто видачі) осіб, котрі вчинили злочин; поведінку при необхідній обороні (тобто визначає, як особа повинна захищатись від вчинюваного суспільно небезпечного посягання); загальні засади призначення покарання (тобто як призначати покарання); в) в тому, що КК самим своїм фактом існування запобігає злочинам.

    Систему кримінального права  України утворюють Загальна частина кримінального права України та Особлива частина кримінального права України. В Загальній частині кримінального права України встановлені підстави і принципи кримінальної відповідальності та підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності і покарання. Наприклад, в Загальній частині кримінального права визначається кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації. Особлива частина кримінального права України визнає діяння злочинами та встановлює за них покарання. Так, починаючи зі ст. 109 КК, і закінчуючи ст. 447 КК, (за виключенням ст. 401 КК) наведено перелік злочинів із визначеними за них покараннями.

    Принципи кримінального тграва України - це основні начала (положення), що характеризують суть кримінального права. В чин-ному КК вони не закріплені, проте вйводяться зі змісту КК.

    Принцип законностпі. Означає, що до кримінальної відповідальності може бути притягнута особа тільки за діяння, передбачені в КК. Інакше кажучи, немає злочину без закріплення цього в законі ( від лат.– nullum crimen sine legе).

    Принцип рівностпі громадян. Означає, що КК однаковою мірою стосується всіх осіб, незалежно від статі, національності, раси, професії, посади і т.п.. He є порушенням даного принципу встановлення, наприклад, більш суворого покарання за посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК) чи пом'якшене кримінально-правове реагування за вчинення злочину неповнолітньою особою.

    Принцип гуманізму. Принцип гуманізму означає, що

    а) КК захищає всіх осіб; б)покарання не переслідує метумзаподіяння страждань; в) відсутність в КК такого виду покарання як смертна кара; г) альтернативність покарань в КК (ст. 51 КК передбачено 12 видів покарань); д) КК передбачає низку підстав звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності. Наприклад, у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК).

    Принцип винної відповідальності. Означає, що до кримінальної відповідальності може бути притягнена лише особа, яка умисно або необережно (тобто винно) вчинила суспільно небезпечне діяння. Немає злочину без вини ( від лат. nullum crimen sine culpа).

    Принцип особистої відповідальності. Означає, що за вчинений злочин відповідає лише та особа, яка його вчинила.

    Принцип справедливості. Означає: а) неможливість притяг-нення особи до кримінальної відповідальності вдруге за один і той самий злочин ( від лат. – ne bis in idem). Так, наприклад, особа вчинила злочин за кордоном і там відбула покарання. Прибувши в Україну, така особа вже не може вдруге відповідати за вчинений за кордоном злочин (до прийняття Конституції України 1996 р. можливість відповідати вдруге за один і той же самий злочин існувала); б) надання особі права на захист від суспільно небезпечного посягання (громадянин має право на затримання особи, що вчинила злочин).

    § 2. Джерела Кримінального права України. Загальна характеристика Кримінального кодексу    України.

    Поняттям  «кримінальне право як галузь права» охоплюється власне Кримінальний кодекс України (далі - КК), а також рішєння Конституційного Суду України, міжнародно-правові договори України, інші нормативно-правові акти, які регулюють кримінально-правові відносини. Наприклад, рішенням Конституційного Суду України від 30 жовтня 2003 року N 18-рп/2003 (справа N 1 -24/2003 про службових осіб підприємств, установ та організацій) про офіційне тлумачення частини другої статті 164 Кримінального кодексу України 1960 року роз'яснено зміст поняття «службова особа»; Законом Укрнїии «Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правапорупшиків, 1957 рік» від 16.10.1998 р. врегульовано порядок видачі імшим держава мосіб, котрі  вчинили злочин(екстрадиція).

    Кримінальний  кодекс України  — це прийнятий Верховною Радою України нормативно-правовий акт, у якому встановлені підстави і принципи кримінальної відповідальності, злочинність і караність діянь, підстави звільнення від кримінальної відповідальності і покарання. Чинний КК було прийнято 5 квітня 2001 року. КК набрав чинності з 1 вересня 2001 року. Поняття «Кримінальний кодекс України» є вужчим поняття «кримінальне право України як галузь права», бо є одною з його складових.

    Для КК характерно: а) він приймається лише Верховною Радою України (хоча існуе гіпотетична можливість прийняття КК і референдумом); б) лише в КК визначається злочинність і караність діянь; в) тільки на підставі КК призначається покарання або ж особа звільняється від кримінальної відповідальності і покарання.

    КК  утворюють чотири складових: 1. Загальна частина КК. 2. Особлива частина КК. 3. Прикінцеві та перехідні положення. 4. Додаток «Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком».

    Межі  чинності КК.

    КК  є чинним в часі і просторі.

    Чинність  КК в часі. Згідно ч.і ст. 4 КК, закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

    Опублікування КК, як й інших нормативно-правових актів, регламентується Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.97. (із наступними змінами). Згідно цього Указу, нормативно-правові акти підлягають опублікуванню в офіційних друкованих виданням. Такими визнані наступні: «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», газета «Урядовий кур'єр». Вкажемо й на те, що згідно Регламенту Верховної Ради України, офіційним виданням є також і газета «Голос України».

    Отже, КК є чинним з часу, вказаного  в нормативно-правовому акті. Причому його чинність звернена не лише на випадки вчинення злочинів в майбутньому, але й звернена в минуле. Таке звернення в минуле можливе за наступної умови. Згідно ст. 5 КК, закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

    Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі. Закон про кримінальну відповідальність, який частково пом'якшує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише в тій частині, яка пом'якшує відповідальність.

    Чинність  КК в просторі. Чинність КК в просторі базується на трьох принципах: принцип територіальності, принцип громадянства, універсальний принцип. Принцип терироріальності означає, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за КК України. Інакше кажучи, КК є чинним на всій території України. Територію України складають: сухопутна територія в межах державного кордону (державний кордон - це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України); водна територія (всі водні об'екти: річки, озера і т.п. в межах державного кордону, а також морська територія - 12 морських миль від точки відливу в бік моря); повітряний простір в межах державного кордону; надра в межах державного кордону; військові судна України, де б вони не перебува-ли; цивільні судна під прапором Украіни у відкритому просторі.

    Зазначимо, що чинність КК поширюється також  на: континентальний шельф (це затоплений морем вирівняний край материка, що переходить нижче в материковий схил. Глибина краю шельфа, як правило, складає приблизно 100-200 метрів); 200 мильна економічна зона; належні Україні підводні кабелі та трубопроводи; належна Укрсіїні станція в Антарктиді; належні Україні об'єкти в космосі.

    Принцип громадянства. Означає, що громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповдальності за КК, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 7 КК).

    Якщо  громадянин України вчинив злочин за межами нашої держави, і перебуває на території України, то, згідно Конституції України, він не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Такий громадянин підлягатиме відповідальності за КК. Інші особи, що вчинили злочин за межами України, можуть бути видані іноземній держави. Так, згідно ч. 3 ст. 10 КК, іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні,і які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України. Видача таких осіб називається екстрадицією.

    Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників, інших громадян, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами не підсудні в кримінальних справах судам України в разі вчинення ними злочину на території України, вирішується дипломатичним шляхом.

    Універсальний принцип. Означає, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за КК у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені КК тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

    § 3. Поняття та ознаки злочину. Класифікація злочинів.

    Згідно  ст. 11 КК злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

    Ознаки  злочину.

    1. Злочин - це насамперед конкретна поведінка особи - діяння (в формі дії або бездіяльності). Визнання злочином саме діяння є принциповим. Це означає, що думки людини, її переконання, її якості не караються (латинською мовою це зву-чить так - cogitationis poenam nemo partitu).

    Злочинне діяння повинно бути вольовим. Воля - це здатність до цілеспрямованих дій. Інстинктивні, імпульсивні, рефлекторні рухи особи не є вольовими, а тому не караються. Злочинне діяння повинно бути не лише вольовим, а й усвідомленим. Свідомість - це здатність об'єктивно відображати дійсність. Неусвідомлена поведінка особи (душевнохворої) не карається.

    Слід  зазначити, якщо поведінка особи  відбувається за обставин, що виключають злочинність діяння (необхідна оборона, затримання особи, що вчинила злочин та ін.), така поведінка особи злочином не визнається, а є правомірною.

    Злочинне  діяння (вольове та усвідомлене) виражається  в активній або пасивній поведінці особи. Активна поведінка особи називається дією, пасивна - бездіяльністю. Активно вчинюються, наприклад, такі злочини як крадіжка (ст. 185 КК), грабіж (ст. 186 КК). Пасивно - залишення в небезпеці (ст. 135 КК), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя становищі (ст. 136 КК). Низка злочинів може вчинятися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Наприклад, вбивство (ст. 115 КК).

    2.  Суспільна небезпека як ознака злочину - це властивість 
діяння заподіювати шкоду правоохоронюваним відносинам, або ставити їх під загрозу пошкодження. Наприклад, такий злочин як крадіжка (ст. 185 КК) заподіює шкоду власності потерпілого. Після крадіжки якоїсь речі в потерпілого він вже не може нею володіти, розпоряджатись, користуватись. Такий, наприклад, злочин як порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту (ч. 1 ст. 276 КК), ставить під загрозу правоохоронювані відносини, що виражено такими словами в диспозиції цієї статті - якщо це створило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків.

    Суспільна небезпека діяння характеризується якісною та кількісною сторонами. Якісна сторона суспільної небезпеки (її характер) — це спрямованість діяння на певні правоохоронювані відносини; певні об'єктивні впливи та суб'єктивні прояви діяння. Кількісна сторона суспільної небезпеки (її ступінь) - це рівень заподіяної злочином шкоди. Продемонструємо характер і ступінь суспільної небезпеки діяння на прикладі крадіжки. Характер суспільної небезпеки крадіжки проявляється в направленості цього діяння на власність, у способі поведінки особи (таємному викрадення чужого майна), у корисливому мотиві, меті наживи. Ступінь суспільної небезпеки крадіжки виражається в кількісному показнику заподіяної шкоди - значна шкода, великий розмір, особливо великий розмір викраденого.

    3.  Кримінальна протиправність - це забороненість діяння відповідною нормою КК. Кримінальна протиправність означає: а) що діяння описані в нормі КК (наприклад, крадіжка — ст.185 КК), б) що за ці діяння в нормі передбачене певне покарання (наприклад, у санкції ч. 1 ст. 185 КК зазначено, що таке діяння карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років. Кримінальна протиправність - це юридичне вираження суспільної небезпеки діяння в КК. КК 2001 року забороняє аналогію закону. В ч. 4 ст. 3 КК 2001 року вказано - застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено. Аналогія закону - це поширення дії КК на випадки прямо ним не передбачені, а схожі.

    4. Злочин — це не будь-яке діяння, а тільки винне. Інакше кажучи, діяння є злочином, коли воно вчинюється умисно або необережно, тобто винно. Невинне заподіяння будь-якої шкоди в КК не карається.

    5.Злочином визнається лише таке діяння, яке вчинюється суб'єктом злочину (див.нижче).

    He є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

    Класифікація  злочинів. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини:.

• невеликої тяжкості, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання.
• середньої тяжкості – за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
• тяжкі – за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.
• особливо тяжкі, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

    § 4. Кримінальна відповідальність та її підстави

    Поняття кримінальної відповідальності. В КК це поняття не розкривається. В теорії кримінального права його трактують по-різному.

    Кримінальна відповідальність - цв обов'язок особи, покладений на неї КК, не вчиняти злочин, а у разі вчинення - зазнати на собі впливу КК.

    Кримінальна відповідальність є двох видів: позитивна та негативна (ретроспективна).

    Позитивна кримінальна відповідальність - це обов'язок особи, покладений на неї КК, не вчиняти злочинів. Виникає позитивна кримінальна відповідальність із набранням чинності КК. Heвчинення особою злочину означає реалізацію позитивної кримінальної відповідальності.

    Негативна (ретроспективна ) кримінальна відповідальність — це обов'язок особи бути відповідальною за вчинений нею злочин і перетерпіти передбачені законом заходи реаґування. Виникає негативна (ретроспективна) кримінальна відповідальність із моменту вчинення особою злочину. Ознаки негативної (ретроспективної) кримінальної відповідальності є об'єктивні та суб'єктивні. До об'єктивних ознак негативної (ретроспективної) кримінальної відповідальності віднесемо такі: наявність кримінально-правової заборони не вчиняти злочин; наявність в діянні особи складу злочину; перетерпіння особою заходів, передбачених КК. До суб'єктивних ознак негативної (ретроспективної) кримінальної відповідальності віднесемо наступні: обов'язок особи, в діянні якої є склад злочину, зазнати на собі заходів, передбачених КК. Завершується негативна (ретроспективна) кримінальна відповідальність у повному своєму розвитку фактом погашення або зняття судимості за вчинений злочин. Можуть мати місце вкпадки реалізації негативної (ретроспективної) кримінальноїі відповідальності і раніше, Наприклад, фактом звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим.

    Підстави  кримінальної відповідальності (тобто чому особа повинна нести кримінальну відповідальність). Серед таких підстав виділяють: філософські, правові, фактичні.

    Правові підстави кримінальної відповідальності. В ч. 1 ст. 2 КК визначено наступне: підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК. Інакше кажучи, правовою підставою кримінальної відповідальності є положення ч.1 ст. 2 КК.

    Фактичні  підстави кримінальної відповідальності. Це безпосереднє вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК.

    § 5. Склад злочинута його ознаки

    Склад злочину (латинською мовою - corpus delicti) -це сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак (елементів), які утворюють і характеризують суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин.

    Значення (функцїї) складу злочину. 1. Фундаментальна функція полягає в тому, що склад злочину: a) e законною підставою кримінальної відповідальності (склад злочину описано в КК); б) є єдиною підставою кримінальної відповідальності (будь-яка інша підстава не породжує кримінальну відповідальність, інакше кажучи, аналогія закону заборонена); в) є необхідною підставою кримінальної відповідальності (без встановлення в діянні особи складу злочину її неможливо притягнути до кримінальної відповідальності). 2. Процесуальна функція полягає в тому, що склад злочину встановлює певні межі розслідування. 3. Розмежувальна функція полягає в тому, що склад злочину дозволяє один склад злочину відмежувати від іншого чи від незлочинного діяння. 4. Гарантійна функція  полягає в тому, що встановлення в діянні особи ознак злочину є гарантією прав людини.

    Встановлення  відповідності діяння, вчиненого  особою, складу злочину, описаному в  КК та його юридичне закріплення, називається  кваліфікацією злочину. Кваліфікація є офіційною та неофіційною. Офіційна кваліфікація здійснюється уповноваженими державними органами. її наслідки є обов'язковими. Неофіційна – науковцями. Наслідки її необов'язкові.

    Склади  злочинів розподіляють за певними підставами на групи (види). Цей розподіл називають класифікацією складів злочинів.

    За  ступенем суспільної небезпеки склади злочинів поділяють: а) на основні. Основний - це такий склад, у якому міститься сукупність ознак злочину одного виду без обтяжуючих і пом'якшуючих ознак. Основні склади злочинів - це, як правило, передбачені частинами першими статей Особливої частини КК. Наприклад, крадіжка, передбачена ч. 1 ст. 185 КК; б) кваліфіковані (з обтяжуючими обставинами); в) особливо кваліфіковані (з особливо обтяжуючими обставинами). Кваліфіковані та особливо кваліфіковані склади злочинів - це склади, які фіксують різновид злочину певного виду. Як правило, це склади злочинів, передбачені частиною другою чи послідуючими частинами статті Особливої частини КК. Наприклад, крадіжка, вчинена повторно (ч. 2 ст. 185 КК) - кваліфікований склад злочину. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло (ч. 3 ст. 185 КК), крадіжка, вчинена у великих розмірах (ч. 4 ст. 185 КК), крадіжка, вчинена у особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 185 КК), - це особливо кваліфіковані склади злочинів; г) привілейовані (з пом'якшуючими обставинами). Це такі склади, що фіксують різновид злочину з пом'якшуючими обставинами. Наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК).

    За  способом описання склади злочинів поділяють  на: а) прості. Це такі склади, що характеризуються одномірністю його елементів. Скажімо, один об'єкт, одне діяння, одна форма вини. Наприклад, вбивство, передбачене ч. 1 ст. 115 КК: один об'єкт- життя, одне діяння - вбивство, одна форма вини - умисел; б) складні. Це такі склади, котрі характеризуються багатомірністю його елементів. Наприклад, декілька об'єктів (при розбої (ст. 187 КК) - об'єктами є власність та здоров'я потерпілого).

    За  особливостями конструкції об'єктивної сторони склади злочинів поділяють на: а) матеріальні (це такі склади, у яких момент закінчення злочину пов'язується з настанням суспільно небезпечних наслідків. Наприклад, вбивство, ч. 1 ст. 115 КК); б) формальні (це такі склади, у яких момент закінчення злочину пов'язується з вчиненням суспільно небезпечного діяння - дії або бездіяльності. Наприклад, державна зрада – ч. 1 ст. 111 KK); в) усічені (це такі склади злочинів, у яких момент закінчення переноситься на стадію готування або замаху на злочин. Наприклад, організація озброєної банди - ст. 257 КК).

    Склад злочину, як зазначалось, утворюють об'єктивні та суб'єктивні ознаки. Об'єктивними ознаками складу злочину є об'єкт і об'єктивна сторона. Суб'єктивними ознаками складу злочину є суб'єкт і суб'єктивна сторона.

    1. Об'єктп злочину — те, на що завжди посягає злочин і чому він завдає шкоди чи ставить під загрозу заподіяння шкоди. Об'єктом злочину є правовідносини, які охороняються КК від злочинних посягань. Такі відносини перераховані ч. 1 ст. 1 КК. Це – права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, миру і безпеки людства.

    Види  об'єктів: а) загальний — сукупність усіх охоронюваних КК правовідносин (перелік їх дано і ч. 1 ст. 1 КК); б) родовий - частина загального об'єкта, що представляє собою групу однорідних чи тотожних правовідносин, на які посягають однорідні чи тотожні злочини (наприклад, основи національної безпеки, життя громадян, здоров'я громадян; в) безпосередній об'єкт - ті правовідносини, яким безпосередньо завдається злочином шкода. Наприклад, при вчиненні вбивства - це життя конкретної особи. Зазначимо, що безпосередній об'єкт може поділятися на основний і додатковий. Наприклад, при вчинені розбою (ст. 187 КК) основним об'єктом є власність потерпілого, додатковим - здоров'я потерпілого. Зауважимо, що додатковий об'єкт може бути обов'язковим чи факультативним. При вчиненні розбою здоров'я потерпілого є додатковим обов'язковим об'єктом. Це пояснюється тим, що здоров'я потерпілого обов'язково пошкоджується чи ставиться під загрозу пошкодження при вчиненні розбою. Коли ж додатковий об'єкт пошкоджується чи ставиться під загрозу пошкодження не завжди його називають факультативним. Наприклад, при вчиненні хуліганства (ст. 296 КК). Основним безпосереднім об'єктом при вчиненні хуліганства є громадський порядок, який обов'язкового пошкоджуеться чи ставиться під загрозу пошкодження. У той же час, при вчиненні хулі-ганства може бути пошкодженим чи ставитися під загрозу пошкодження (крім громадського порядку), ще й, наприклад, власність, здоров'я потерпілого, діяльність підприємства. Названі об'єкти, як такі, що не завжди пошкоджуються чи ставляться під загрозу пошкодження, називають факультативними.

    Значення  об'єкта злочину: є ознакою складу злочину; служить правильній кваліфікації вчиненого злочину; родовий об'єкт злочинів є підставою для побудови Особливої частини КК - у кожному з розділів Особливої частини зосереджені злочини, які посягають на однорідні чи тотожні правовідносини. Наприклад, розділ 2 – злочини, які посягають на життя або здоров'я потерпілих.

    При вчиненні окремих злочинів посягання  може спрямовуватись безпосередньо на предмет злочину. Під предметом злочину розуміють речі матеріального світу, впливаючи на які пошкоджується чи ставиться під загрозу пошкодження об'єкт злочину. Наприклад, при вчиненні крадіжки об'єктом злочину є власність, a предметом — та річ, яку викрадають, скажімо гроші. Види предметів злочину: люди, тварини, рослини, речі (у розумінні майно — у них вкладена людська праця). Значення предмета злочину - допомагає визначити об'єкт злочину та показує розмір заподіяної шкоди (збитків).

    2. Об'єктивна сторона — це зовнішня сторона злочину. Інакше кажучи, як злочин проявляється зовні.

    Основні ознаки об'єктивної сторони злочину  в матеріальних складах  злочинів:

    а) діяння (дія або бездіяльність;

    б) злочинні наслідки (це шкідливі зміни в об'єкті посягання);

    в) причинний зв'язок між вчиненим діянням  та злочинними наслідками (причинний зв'язок - це такий зв'язок між явищами, при якому одне явище породжує інше. Ознаки причинного зв'язку:

    1) діяння повинно передувати наслідку;

    2) наслідок є результатом саме цього, а не іншого діяння;

    3) наслідки з об'єктивною закономірністю виникають у результаті вчиненого діяння.

    Основні ознаки об'єктивної сторони злочину у формальних та усічених складах злочинів:

• діяння (дія або бездіяльність). Наприклад, при вчиненні шпигунства (ст. 114 КК) достатньо передати іноземній державі відомості, що становлять державну таємницю, і об'єктивна сторона злочину вичерпана.

    Факультативні (не обов'язкові) ознаки об'єктивної сторони злочину: місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя, засоби. Коли в диспозиції статті Особливої частини КК є пряма чи опосередкована вказівка на якусь з факультативних ознак, вона автоматично стає основною ознакою об'єктивної сторони. Наприклад, при вчиненні крадіжки (ст. 185 КК) об'єктивними її ознаками є: дія (саме викрадення), злочинні наслідки (виражаються заподіянням майнової шкоди потерпілому) та причинний зв'язок між вчиненим викраденням та заподіяними збитками. Однак, крім цих ознак, законодавець вказує й на додаткову ознаку об'єктивної сторони, а саме на спосіб викрадення - таємне викрадення. Таким чином, для крадіжки характерно чотири обов'язкові ознаки об'єктивної сторони.