Критерії оцінки особистості як суб’єкту правової соціалізації

Давтян Ася СЛ-81м

Реферат на тему:

«Критерії оцінки особистості як суб’єкту правової соціалізації»

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ЯК СУБ’ЄКТУ ПРАВОВОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ………………………………………..4

1. Правова соціалізація: теоретичні аспекти вивчення……………...4
2. Поняття особистості: сутність та соціологічні концепції………...8

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЯК ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ ОСОБИСТОСТІ……………………………………………………11

2.1. Зміст і структура  правової соціалізації особистості……………….11

2.2. Механізми правової  соціалізації особистості………………………16

2.3. Основні критерії оцінки  особистості як суб’єкту правової  соціалізації………………………………………………………………………..19

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...21

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….23

ВСТУП

Становлення України як незалежної, демократичної, соціальної та правової держави потребує формування соціально-активної особи з високим рівнем правової свідомості та правової культури, що є  позитивним результатом її правової соціалізації. Стан розвитку суспільства  значною мірою залежить від рівня  правосвідомості та правової культури його членів. Радикальні зміни в  економічній, соціальній і політичній сферах обумовлюють зміни правового  мислення і правової поведінки членів суспільства.

 В умовах політичної, економічної, соціальної і правової  кризи особі тяжко адаптуватись  до нових реалій, визначитись  у боротьбі інтересів, що призводить  до зміни її системи цінностей  і норм поведінки. Зниження  рівня життя, контрастний розподіл  матеріальних благ, криза влади,  порушення соціального та правового  порядку, нормального функціонування  суспільства призводить до зниження  рівня правової свідомості і  правової культури особи та  потребує пошуку нових підходів, агентів та інститутів її правової  соціалізації. Вивчення основних  механізмів правової соціалізації  особи, факторів, що сприятимуть  визнанню особою права як основного  регулятора суспільних відносин, дозволить визначити шляхи та  напрями вдосконалення правової  системи, а, отже, забезпечити  становлення оновленого демократичного  українського суспільства. за  таких умов у суспільстві актуалізується  роль правової соціалізації як механізму засвоєння індивідом правових цінностей, норм, принципів і навичок правомірної поведінки, формування поваги до права в процесі включення особи у правове середовище [2].

Це, в свою чергу, обумовлює  необхідність комплексного дослідження  правової соціалізації та критеріїв оцінки особистості як суб’єкту даної соціалізації.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ЯК СУБ’ЄКТУ ПРАВОВОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

1. Правова соціалізація: теоретичні аспекти вивчення

Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія  між особистістю та суспільством, є процес соціалізації.

Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна  організація) шляхом засвоєння ним  елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.

Це є процес розвитку людини від індивідуального до соціального  під безпосереднім чи опосередкованим  впливом таких факторів соціального  середовища, як сукупність ролей і  соціальних статусів, соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати  певні соціальні ролі й набути конкретного статусу; система соціальних цінностей і норм, які домінують  у суспільстві й унаслідуються  молодшими поколіннями від старших; соціальні інститути, що забезпечують виробництво й відтворення культурних зразків, норм і цінностей та сприяють їх передачі й засвоєнню тощо [8].

Правова соціалізація є невід’ємною складовою загальної соціалізації особистості. Таким чином, правову соціалізацію можна визначити як перманентний процес залучення людини до правовідносин, формування в неї правосвідомості та правомірної поведінки. Варто також погодитися з В. Головченком і О. Потьомкіним, які розглядають правову соціалізацію як «... процес, завдяки якому люди вчаться думати і вести себе відповідно до засвоєння та активного відтворення соціально-правового досвіду, набутого в умовах спілкування з іншими людьми і суспільством в цілому, а також різних видів суспільно-правової дійсності» [5].

Сучасна теорія правової соціалізації бере початок у працях таких зарубіжних мислителів, як Г. Тард, У. Джемс, З. Фрейд та ін. Вони доводили нові ідеї в розумінні суспільства і людини, в розумінні процесу соціалізації на індивідуальному рівні, в ході якої і за допомогою якої люди вчаться пристосовуватись до соціально-правових норм, створюючи належні умови для розвитку суспільства і передачі його культури, в тому числі і правової, від покоління до покоління.

Внесок видатного французького соціолога Е. Дюркгейма у дослідження  правової соціалізації полягає у розвитку розуміння суспільства як ціннісно-нормативної системи. Правові цінності й ідеї, втілюючись у соціальних нормах, вважав він, стають інструментом соціальної регуляції. Ефективність соціальної регуляції, на думку мислителя, залежить не від зовнішнього примусу, а від відповідності норм ціннісним орієнтаціям суспільства.

Важливе значення для розвитку теорії правової соціалізації мали погляди  представників марксизму. К. Маркс  і Ф. Енгельс стверджували, що соціалізація не тотожна пасивному пристосуванню  людей до соціального середовища, а включає власну практичну діяльність, у якій разом із впливом на довкілля людина активно змінює і свою природу. Формуючи свої погляди з урахуванням  закономірностей суспільного розвитку, К. Маркс зазначав: «Мої дослідження привели мене до того результату, що правові відносини, так само як і форми держави, не можуть бути зрозумілі ні з самих себе, ні з так званого загального розвитку людського духу, а навпаки, вони вкорінені в матеріальних життєвих відносинах, спільність яких Гегель, за прикладом англійських та французьких письменників ХVIII ст., називає громадянським суспільством, де головним суб’єктом виступає правова особистість» [3].

Подальша розробка соціології права  та правової соціалізації особистості  здійснювалась у працях М. Вебера. Головний зміст його концепції: прогресуюча  раціональність як визначаючий вектор історичного поступу. Йдеться про  постійну тенденцію до раціоналізації усіх сфер життя суспільства. Раціоналізацію М. Вебер розглядав як подолання (модернізацію) традиційних, патріархальних форм життя.

 Еволюція теоретичних поглядів на проблему правової соціалізації набула особливої інтенсивності в XX ст. Ч. Кулі, Д. Міда, Т. Парсонса, Ю. Хабермаса тощо. Названі дослідники виступали за нове розуміння сутності соціалізації і підкреслювали думку про те, що інтеграція індивіда в соціальну систему здійснюється за допомогою інтерналізації загальноприйнятих норм. Зокрема, вклад Т. Парсонса у розвиток досліджуваної проблеми полягає в тому, що під соціалізацією він розумів процес засвоєння індивідом цінностей і норм суспільства, процес, в якому цінності й норми передаються і навіюються людині [3]. При цьому він розглядав правову соціалізацію індивіда, передусім, як інтерналізацію ціннісно-нормативних очікувань суспільства. Підтримка необхідного для існування соціуму нормативного порядку, зазначав він, забезпечується насамперед за допомогою інтерналізації цінностей і правових норм суспільства його членами. На думку вченого, інтерналізація єдиних для суспільства цінностей і норм різними його членами є головною умовою досягнення соціальної солідарності, консенсусу тощо. Інакше кажучи, правову соціалізацію можна розуміти як інтерналізацію соціальних норм, коли ці норми стають обов'язковими для індивіда тому, що вони встановлюються ним для себе, а не нав'язуються йому ззовні, і є частиною власної індивідуальності особистості. Завдяки цьому індивід відчуває внутрішню потребу в пристосуванні до оточуючого соціального середовища.

Додатковим чинником правової соціалізації Т. Парсонс вважав взаємозв'язок соціальних інтересів людей (особливо економічних  і політико-правових пріоритетів). Жодне  суспільство, на думку вченого, не спроможне  підтримувати стабільність серед різних потреб і навантажень доти, доки інтереси своїх громадян не пов'язані  солідарністю, а також внутрішньою лояльністю і обов’язками.

Розроблена Т. Парсонсом концепція суспільства як ціннісно-нормативної системи становить значний інтерес для досліджень проблем взаємодії права з іншими соціальними нормами і цінностями, аналізу місця та норм права в соціонормативній і правосоціалізаційній системах суспільства [3].

Сучасний російський вчений А. Бабенко визначає правову соціалізацію як «специфічний процес засвоєння індивідом правових норм і цінностей, правової культури оточуючого соціального середовища, входження його в це середовище, тобто процес становлення особи за допомогою правового виховання, зміни і розвитку її предметно-практичної діяльності» [2].

У контексті зазначеного визначення слід додати те, що правова соціалізація – це не лише процес засвоєння, входження, становлення, а й процес стимулювання особи до суспільно корисної і соціально активної правомірної діяльності, яка має свідомо-вольовий характер, з метою задоволення її потреб та інтересів. Розглянувши деякі підходи до визначення поняття правової соціалізації, можна виокремити такі погляди щодо шляхів її здійснення.

Так, російські вчені Е. Кудрявцев  та В. Казімірчук визначають такі шляхи правової соціалізації: за допомогою навчання, передачі досвіду і «символічної» соціалізації [2]. Соціалізація за допомогою навчання ґрунтується, перш за все, на придбанні знань і засвоєнні тих норм, які привчають шанувати право, цінності політичної і правової системи. Інакше кажучи, нав’язується певний вид поведінки і діяльності. У цей процес включаються політичні і правові норми, знання політичних і суспільних інститутів, механізму їх функціонування, що служить базою розуміння подій, що відбуваються, і дозволяє виконувати роль громадянина. Соціалізація за допомогою передачі досвіду виступає як плід власної соціально-політичної та правової поведінки й діяльності особи, накопичуючи позитивний і негативний досвід і тим самим формуючи відповідну схему поведінки. У цьому ж руслі на способи правової соціалізації указує інший російський дослідник Г. Шиханцев, який виділяє: предметний, традиційний і раціональний способи [2]. Предметний спосіб передбачає, що людина в процесі тієї або іншої діяльності, взаємодіючи з іншими особами, засвоює відповідний спосіб дії, шаблон поведінки. Традиційний спосіб означає, що особа, спостерігаючи дії людей в різних ситуаціях, засвоює відповідний спосіб поведінки. При раціональному способі людина дізнається про правові цінності, стандарти правової поведінки в бесіді з іншими людьми, з книг, зі ЗМІ тощо.

Отже, проаналізувавши різні теоретичні підходи до визначення поняття правової соціалізації, можна зробити висновок, що правова соціалізація – це процес входження людини до суспільства, під час якого відбувається засвоєння та відтворення особистістю основних його вимог.

2. Поняття особистості: сутність та соціологічні концепції

Під «особистістю» розуміють стійку систему соціально значущих рис, що характеризують особу як члена  того чи іншого суспільства або спільноти. Поняття «особистість» характеризує суспільну сутність людини, пов’язану з засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства [11].

Серед найвпливовіших концепцій особистості  слід насамперед назвати рольову  теорію (Ральф Лінтон, Толкотт Парсонс, Роберт Мертон та ін.), побудовану на засадах уявлення про особу як суб´єкта соціальної діяльності, основний зміст якої полягає у виконанні соціальних ролей, що відповідають суспільному становищу індивіда, його соціальному статусові. Для пояснення специфіки формування, розвитку і соціальної активності особистості рольова теорія застосовує низку спеціальних понять, серед яких центральне місце посідає категорія «соціальні очікування» (експектації). Соціальні очікування висуваються до виконання індивідом тих чи інших ролей, які відповідають його статусу в суспільстві та соціальних групах. Міра адекватності рольової поведінки особистості певним соціальним експектаціям і визначає співвідношення соціальних заохочень та санкцій, а це, у свою чергу, зумовлює становище особистості в суспільстві, престиж її, суб´єктивну задоволеність.

Плідним напрямом сучасного розвитку соціологічної теорії особистості  є символічний інтеракціонізм (Герберт Блумер, Та-мотсу Шибутані, Манфорд Кун та ін.), засновниками якого є американські соціологи Чарльз Кулі та Джордж Герберт Мід. У межах теорії «дзеркального Я» (Дж.Г. Мід) самосвідомість людини розглядається як результат соціальної взаємодії (інтеракції), завдяки якій індивід здатний побачити себе «збоку» очима інших учасників взаємодії і на підставі набутого досвіду сформувати соціальний образ свого «Я», який є, по суті, продуктом відображення в особистості всієї сукупності її міжособистісних контактів. Символічний інтеракціонізм у своїх сучасних трактуваннях еволюціонував у напрямі до феноменологічної соціології та етнометодології, зосередивши основну увагу на символічному змісті соціальної взаємодії, на трансформації повсякденного досвіду спілкування людей у смислові структури групової та індивідуальної свідомості [7].

Марксистська теорія особистості, що інтенсивно розроблялась у радянській соціології (Володимир Ядов, Ігор Кон та ін.) і орієнтувалася на інтеракціоністське трактування особистості як продукту соціальної взаємодії, залишається досить популярною серед сучасних західних соціологічних шкіл, які намагаються об´єднати окремі положення марксизму з іншими соціальними теоріями (неомарксизм, фрейдомарксизм, критична соціологія). Марксизм, особливо ті його модифікації, які обслуговували практику побудови комуністичного суспільства, об´єднує щодо розуміння особистості утопічна ідея формування ідеальної особистості, яка буде жити в суспільстві, позбавленому соціальної несправедливості й нерівності між людьми. Як показав історичний досвід, спроби практичного втілення цього ідеалу мають результат, протилежний очікуваному: замість «всебічно розвиненої особистості» та «нової людини» формується знеособлений соціальний конформіст як базовий тип особистості [6].

Певне місце проблема особистості  посідає також у соціологічних  концепціях необіхевіоризму, зокрема в теорії соціального обміну (Джордж Хоманс, Пітер Блау). У цих концепціях розвиток особистості постає як результат фіксації індивідом досвіду суспільної поведінки, що становить сукупність соціально прийнятних реакцій на стимули, джерелом яких є соціальне середовище. Хоча соціобіхевіоризм не заперечує існування особистісних якостей, що виходять за межі реактивного соціального досвіду, такі психічні феномени не є для нього предметом наукового аналізу.

Проблемам формування соціальних типів  особистості, а також закономірностям  соціалізації індивіда значна увага  приділяється в психоаналітичній соціології, духовним джерелом якої є соціологічні праці австрійського психолога  Зігмунда Фрейда («Тотем і табу» та ін.) і неофрейдистів (Карен Хорні, Гаррі Саллі-ван, Брік Фромм та ін.). Основна проблема психоаналітичної теорії — це конфлікт особистості і суспільства, пошук шляхів вирішення якого пов´язується з розробкою специфічних методів «суспільної психотерапії», зживанням масових патологічних комплексів, викликаних конфліктом індивідуальних потягів та суспільних вимог, що обмежують індивідуальну свободу, В межах цього напряму розвитку соціологічної теорії найбільш глибоко опрацьована проблематика соціальної типології особистості (Гарольд Дуайт Лассуелл, Б. Фромм, Теодор Адорно, Абрахам Кардінер, Дейвід Рісмен та ін.) [7].

Сучасні тенденції розвитку соціологічної  теорії особистості — це інтеграція в конкретних дослідженнях окремих  елементів класичних теоретичних  підходів у соціології та соціальній психології, а також підвищена  увага соціологів до когнітивних  структур, повсякденного досвіду  та соціально-культурних характеристик  особистості. Особлива увага в сучасній соціології особистості приділяється проблемам розвитку особистості  в мінливому соціальному світі  — у процесі постіндустріального  розвитку суспільства, переходу до «інформаційного» і «програмованого» суспільства (Даніел Белл, Ален Турен, Амітай Бтціоні, Олвін Тоффлер та ін.), а також проблемам формування соціальних типів особистості за різних суспільно-політичних умов, зокрема під час переходу суспільства від тоталітарної системи до демократії.

Розглянувши різноманітні соціологічні концепції особистості, можна зробити  висновок, що діалектика розвитку наукових поглядів на особистість іде шляхом від подолання спрощених схем до системного її розуміння. А це, у  свою чергу, зумовлює потребу ретельного вивчення вже відомих і розробку новітніх соціологічних концепцій  особистості.

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВА  СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЯК ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ ОСОБИСТОСТІ

2.1. Зміст і структура правової  соціалізації особистості

Центральною проблемою особистості, з точки зору соціології, є проблема входження її у певні соціальні спільноти, бо тільки в межах цих спільнот відбувається реалізація на практиці суспільних і особистих інтересів. Процес такого входження виступає як мета соціалізації. Змістом же його є засвоєння індивідом на протязі життя соціальних норм, культурних цінностей і діяльнісних принципів того суспільства, до якого він належить. Однією із фундаментальних сторін загальної соціалізації виступає правовий аспект соціалізації особистості. Він охоплює процес включення особистості у правові відносини, що виникають в суспільстві у зв'язку з дією права і у відповідності з правовими вимогами як до окремих індивідів, так і до соціальних інститутів. Ці вимоги обумовлені конкретними економічними, суспільно-політичними, соціально-психологічними і духовними особливостями того суспільства, в межах якого реалізується правовий аспект соціалізації.

Правова соціалізація виступає при цьому як набуття особистістю таких соціальних якостей, що необхідні їй для входження в суспільство як певну правову систему. В зв'язку із складністю соціальної структури суспільства правова соціалізація суспільства означає включеність в різноманітні соіцальні групи, кожна із яких має свої уявлення, цінності, традиції тощо стосовно права, його використання і відношення до нього. Правовий аспект соціалізації має, таким чином, своєрідне і різко відмінне від інших аспектів соціалізації значення. Це випливає з того, що правова соціалізація є не чимось іншим, як усвідомленням особистістю своєї соціальної ролі шляхом включення у соціально-правові відносини суспільства. Тобто правова соціалізація є головним напрямом формування особистості як громадянина [9].

У загальному вигляді можна виділити три рівні правової соціалізації особистості.

Локальний, тобто такий, що спрямований на опанування обмежених аспектів якоїсь галузі правових відносин і стосується в кожному конкретному випадку невеликої кількості особистостей або соціальних спільнот.

Інституціональний, під яким розуміють соціалізацію стосовно правових відносин, що виникають унаслідок діяльності певних правових інститутів. Отже, цей рівень охоплює інтереси певних соціальних прошарків.

Соцієтальний рівень правової соціалізації пов’язаний з дією систем правових інститутів або правового життя суспільства в цілому. Деякою мірою до цього рівня причетні всі члени суспільства.

Зазначені рівні правової соціалізації значно відрізняються один від одного за змістом, термінами дії і соціально-психологічними характеристиками учасників. При цьому є очевидним, що незалежно від рівнів на кожному із них завжди існує такий аспект, на пізнання і реалізацію якого і спрямований процес правової соціалізації. Цей аспект становить специфіку кожного рівня.

Наголошуючи на необхідності в процесі соціалізації виходити з функціональної визначеності права у відповідності з його природою і сутністю, в той же час необхідно мати на увазі, що ця функціональність реалізується при певних соціальних відносинах і у зв'язку з цим має конкретні соціальні форми прояву. Загальновизнаними вважаються п’ять функцій правової соціалізації:

1. Функція інтеграції і згуртування соціальних утворень;
2. Функція забезпечення правовим контролем за поведінкою людей;
3. Регулятивна функція;
4. Охоронна функція;
5. Комунікативна функція.

Структура і характер функцій права є вихідною позицією, виходячи з якої слід підходити до них як до фундаментальних засад правової соціалізації.

В якості безпосереднього  об'єкту дослідження правової соціалізації завжди виступає проблемна соціально-правова  ситуація.

Атрибутивною ознакою  соціально-правової ситуації є наявність  в ній домінуючої тенденції. Саме ця тенденція і визначає її зміст  і спрямованість. Проблемою в широкому значенні цього поняття є прояв протиріччя між наявним рівнем знання про якесь явище і тим його рівнем, що необхідний для досягнення певної практичної ( або теоретичної ) мети. Проблеми соціалізації завжди визнаются протиріччям між ідеальним, бажаним призначенням правової системи і фактичною реалізацію настанов цієї системи конкретними особистостями або їх спільнотами.

Практичним шляхом розв'язання будь-якої соціально-правової проблемної ситуації, що породжується процесом соціалізації, є соціальна дія. Під дією в  даному випадку розуміється цілеспрямована поведінка людини, яка має на увазі  досягнення певної мети і спирається на соціально-правові і особисті можливості для такої дії.

Соціально-правові проблемні  ситуації можна класифікувати по характеру їх зв'язку з соціальними  діями особливостей.

Розгляд соціально-правових проблемних ситуацій, які пов'язані  з правовою соціалізацією особистості, свідчить про те, що до найбільш фундаментальних  понять в них відносяться поняття  «дія» ( діяльність ) і «суспільні відносини». Не дивлячись на те, що дійові особи  і в діяльності і в суспільних відносинах одні і ті ж конкретні особистості зазначені поняття відбивають як суб'єктивний, так і об'єктивний аспекти процесу їх правової соціалізації. Розкриття їх взаємозалежності має основоположне пізнавальне значення.

Під суб'єктивним аспектом в  даному випадку розуміється вплив  на правову соціалізацію безпосередньої соціальної і особистої активності окремих індивідів або соціальних груп. Кожен суб'єкт виступає при  цьому як втілення самосвідомості і  певного рівня культури. А об'єктивний аспект – це сукупність тих впливів  на соціалізацію особистості, які породжені  такими соціальними явищами, що виступають стосовно окремої особистості як зовнішнє джерело соціального впливу і соціальної активності в процесі  входження окремих особистостей в існуючу систему суспільно-правових відносин.

Значущість взаємозалежності об'єктивного і суб'єктивного  аспектів в правовій соціалізації полягає, перш за все, в тому, що одна і та ж  об'єктивна соціально-правова реальність при різних характеристиках стану  суб'єктів соціалізації може виступати як джерело різних соціально-правових проблем. А із цього випливає необхідність в подібних випадках різних методів соціалізації особистості.

По-друге, саме спираючись на цю взаємозалежність об'єктивного і  суб'єктивного, можна вибрати методику дослідження проблем правової соціалізації і реалізувати три обов'язкові дослідницькі вимоги до проблем правової соціалізації:

1. точно розмежувати дійсні, реальні проблеми і «псевдопроблематичні» ;
2. чітко усвідомити істотне і неістотне, основоположне і похідне у конкретній проблемі правової соціалізації;
3. здійснити розчленування досліджуваної проблеми на елементи, упорядкувати їх соціальний приорітет та обрати відповідну логіку дослідження.

Нарешті, по-третє, не враховуючи єдності об'єктивного  і суб'єктивного у правовій соціалізації, неможливо дати взагалі науково  обгрунтовану і практично значущу відповідь про особливості будь-якої конкретної проблеми правової соціалізації [10].

У правовій соціалізації особистості  дуже суттєву роль відіграють відносини, що формуються між особистістю і  групою, колективом. Взаємовідносини  особистості і групи є надзвичайно  складними. Для розуміння й оцінки цих взаємовідносин варто враховувати  як властивості особистості і  її статус у групі, так і склад, характер діяльності і рівень організації  групи і психологічний клімат, що склався в ній. Але, як правило, колективний вплив групи на індивіда завжди є значно результативнішим, ніж вплив індивідуальний. Саме в  процесі спільної діяльності з партнерами, особами, які стоять вище, людина переконується  в реальній цінності і дієвості правових норм, що декларуються в державних  документах - Конституції, Кримінальному  і Цивільному кодексах, у залежності від того, наскільки вона почуває  себе соціально захищеною, якою мірою  вона може здійснити свої права особистості  і громадянина.

Таким чином, процес правової соціалізації індивіда містить у  собі взаємодію трьох складових: суспільство - особистість - колектив.

Правова соціалізація особистості, як відзначалося вище, має своїм  призначенням формування соціально-адаптованої  нормативної поведінки індивіда. Проте така поведінки не є однозначним  результатом впливу на особистість  правових соціальних норм. Особистість – суб'єкт правовиконавчої поведінки, організація і саморегуляція якої опосередкована розвитком правової свідомості.

Свідомість є не тільки засобом відбитку світу, але й  основним засобом саморегуляції, суб'єктом  своєї поведінки. На рівні особистості  свідомість людини виявляється як самосвідомість, завдяки чому людина усвідомлює себе як особистість, усвідомлює свої соціальні  ролі і своє місце в системі  соціальних відносин, усвідомлює цілі і мотиви своїх вчинків («Я» - концепція).

Особливою сферою свідомості особистості є правова свідомість. Правова свідомість – це засвоєна суб'єктом система знань, що відбивають прийнятий у даному суспільстві правопорядок, яка виступає підставою самоорганізації соціально-нормативної поведінки.

Формування правосвідомості в онтогенезі – це складний і багатофакторний процес, що проходить низку етапів і опосередкований умовами виховання і спілкування [4].

2.2. Механізми правової соціалізації  особистості

Засоби та методи соціалізації здійснюються за допомогою спеціальних  механізмів. Під механізмом соціалізації слід розуміти взаємодію всіх тих  внутрішніх та зовнішніх чинників, які забезпечують процес становлення  особистості і набуття нею  необхідних знань, умінь та навичок. Фактично ці чинники сприяють процесові, роблять його практично здійсненним. Такі механізми набуття людиною  соціального досвіду можливі  через оволодіння інформаційною  культурою [1].

Не зменшуючи значення інших аспектів правової соціалізації особистості, на нашу думку, головним напрямком  соціалізації, коли мова йде про реалізацію її прав і соціально-політичного статусу, тобто, коли особистість повинна виступати активним правовим суб'єктом, є діяльність самої особистості. Щоб здійснити масове перетворення громадян саме у таких суб'єктів, необхідно дотримуватися певних принципів. До головних з них, на нашу думку, можна віднести такі.

I. Принцип участі. У відповідності з ним кожна особистість, що включена в той чи інший правовий процес, повинна бути його рівноправним учасником, тобто таким, діяльність якого є необхідною ланкою цього процесу і визначається в цій своїй якості всіма останніми учасниками.

II. Принцип правового пріоритету. Беззастережною вимогою будь - якого аспекту діяльності, в якій би сфері вона не здійснювалася, є абсолютне панування закону.

III. Принцип гарантій. Забезпечення активності і реалізації прав будь - якої особистості в тому правовому процесі, де зачіпаються її доля або інтереси, повинна бути гарантована законом.

IV. Принцип компенсації. В реальному житті можливі ситуації, коли порушено те чи інше право особистості, передбачене законом. У зв'язку з цим законом повинна бути передбачена моральна і матеріальна компенсація в разі подібних порушень. Саме принцип компенсації може відмежувати людину від правового нігілізму, який виникає під впливом порушень закону, допущених некомпетентними або недобросовісними діячами від правосуддя. Цей принцип може діяти і активно впливати на правову соціалізацію лише тоді, коли вимога компенсації по відношенню до будь - кого стане нормою правової свідомості і практичної поведінки. Нам до цього поки ще далеко. Вимога, наприклад, моральної компенсації і досі сприймається як щось екзотичне. Але реалізація цього принципу особливо необхідна тому, що він впливає на корекцію правової соціалізації не тільки звичайних громадян, але й посадових осіб, що зайняті у правовій сфері [10].