Культура Галицько-Волинської держави

Культура Галицько-Волинської держави

§19. КУЛЬТУРА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

1. АРХІТЕКТУРА І МІСТОБУДУВАННЯ

У ХІІ-ХШ ст. сформувалися дві архітектурні школи: Волинська і Галицька. На волинських будівничих відчутний вплив мала київська школа. Галицькі архітектори використовували традиції Подніпров'я і надбання західноєвропейських будівничих.

В 1160 р. за повелінням князя Мстислава Ізяславича майстрами з Подніпров'я було споруджено Успенський собор у Володимирі-Волинському, який зберігся до нашого часу. Це чудова однокупольна споруда, форми якої прості і величні. Внутрішнє приміщення храму шістьма стовпами розділене на три приміщення (нефи).

Великим містом був Галич, який мальовничо розташувався на пагорбах над притокою Дністра  Луквою. В добре укріпленій ділянці знаходився князівський двір, далі на південь — оточена валами торговельна площа, на якій стояв Успенський собор.

В Галичі будували не з цегли, а з місцевого  природнього каменю, використовували  різні породи алебастру і вапняку. На території Галича та його околиць вчені відкрили до 30-ти руїн давніх кам'яних будівель. Рештки Успенського собору досліджувалися археологами. До наших днів зберігся храм Пантелеймона (ХІІ-ХШ ст.).

Залишки князівських палаців досліджені археологами в Галичі, Звенигороді, Луцьку та деяких інших містах. Масова забудова представлена наземними і напівземлянковими житлами стовпової та зрубної конструкцій. Відомі й дерево-глинобитні двоповерхові будинки.  

2. ЖИВОПИС ТА ХУДОЖНІ РЕМЕСЛА

Художня культура Галицько-Волинської держави  сформувалася на місцевому ґрунті під впливом художньої культури Києва, Візантії та центральноєвропейських країн (Польща, Угорщина, Чехія).

Важливим  центром художньої культури був  Галич. Цікавою пам'яткою галицького живопису XIII ст. є ікона "Покрова  Богоматері", що тепер зберігається у Державному музеї українського образотворчого мистецтва. В Галичі широко застосовували різьблення по каменю. Підлоги в галицьких будинках і храмах були вкриті керамічними плитками з кольоровою поливою.

Про багатство  галицько-волинських храмів дає уявлення опис церкви Івана в місті Холмі, вміщений у літописі: склепіння спиралися на капітелі у вигляді людських голів, у вікна були вставлені різнокольорові скляні вітражі, купол церкви було прикрашено "зірками золотими на лазурі". Скульптурні прикраси були пофарбовані усіма кольорами і золотом. Зовнішні фрески були надзвичайно добрі. Ікони в церкві — "диву подібні".

На  території Галицько-Волинської держави  виявлено багато речових скарбів. До скарбів входять такі предмети: сережки, колти, рясна, привіски, підвіски, браслети-наручі. Ці речі свідчать про те, що галицько-волинські ювеліри добре знали різні технічні прийоми: лиття, кування, чеканку, позолоту, інкрустацію та ін. 

3. ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКИЙ ЛІТОПИС

Ще  в XI ст. деякі міста вели свої літописні  записи. Починаючи з середини XII ст. в зв'язку з процесом роздроблення Русі, відбувається уособлення літописання окремих князівств. У цих літописах проступають місцеві риси і особливості, місцеві літературні манери. "Повість минулих літ", як правило, вміщували на початку всіх літописів. Далі у місцевому літописанні продовжувалася розповідь у зв'язку з конкретними подіями того чи іншого регіону.

Галицько-Волинський літопис — один з найвизначніших. Він відрізняється, крім певних художніх засобів, своїм змістом. У епізодах історії Галицько-Волинської землі літописці уміло передають риси епохи, деталі неспокійного часу. Вони із захопленням описують військові події: іноді як очевидці та майже завжди як сучасники. Особливо цікава центральна частина літопису — життєпис князя Данила Романовича. В літописі детально подані військові промови князя, в яких йдеться про честь воїна і любов до Батьківщини.

Події в Галицько-Волинському літописі викладаються іноді досить коротко, а іноді — з залученням цікавих  деталей. Літопис закінчується кінцем XIII ст. Вчені вважають, що над цим  літописом працювало не менше  п'яти літописців. Перші два належали до оточення Данила Романовича і жили, напевно, у Холмі. Наступні два літописці належали до оточення князя Володимира Васильковича.

Галицько-Волинський літопис складається з двох частин: Галицького літопису, в якому розповідається переважно про події в Галичині до 1260 р. та Волинського літопису, що розповідає про Волинь і волинських князів у 1261-1292 pp.

План

1. Вступ

2. Усна народна  творчість, освіта і писемність.

Галицько-Волинський літопис.

3. Архітектура і містобудування.

4. Живопис, художні  ремесла.

5. Висновки

Вступ

Західноукраїнські землі, Галичина і Волинь, за перших князів належали до Києва. Коли ж після  смерті Ярослава Україна поділилася на князівства, над Бугом виникло  Волинське князівство з столицею у Володимирі, а над Дністром – Галицьке князівство. Спочатку сильніша була Галичина. Значної сили Галичина набула за князя Володимира (1124-1153 рр.). Коли помер останній князь з роду Ростиславичів, Галицьке князівство перейшло під владу волинського князя Романа Мстиславича (1199-1205 рр.). Роман наслідував свого прадіда Володимира Мономаха і всіма силами старався знищити степового ворога – половців. Князь Роман злучив Галичину і Волинь в одну Галицько-Волинську державу.

Галицько-Волинське  князівство, не дивлячись на сильне наслідування культури Київської Русі, встигло за період свого існування залишити свої особливі риси в мистецтві, архітектурі, усній та письмовій творчості тощо.

Усна  народна творчість, освіта і писемність.

Галицько-Волинський літопис.

Життя Галицько-Волинських мешканців в деякій мірі знайшло  своє відображення в давньоруських  літописах.

Найцікавішим  в цьому плані є драматичне оповідання про осліплення теребовлянського князя Василя Ростиславича братами  Святополком і Давидом. Це оповідання можна вважати одним з перших художніх творів, що виник в ХІ столітті на території Галичини.

Період феодальної роздробленості як закономірний етап в історії Київської Русі був  періодом дальшого культурного розвитку Прикарпаття і Волині.

Значного поширення набула грамота, про що свідчать написи ХІІ - ХІІІ століть на стінах храмів в Галичі і Рогатині, на побутових предметах. Розвивалась шкільна освіта. Серед місцевих князів багато уваги приділяли розвитку освіти князі Володимирко та Ярослав Осмомисл. Особливість шкільної політики останнього полягала в тому, що він "монахов же и их доходьі к научению детей определил", тобто розгортав мережу шкіл коштом неоподаткованих прибутків монастирів. Ще в період правління князя Володимирка в Галичі, ймовірно, було відкрито й бібліотеку. Адже при Ярославі Осмоммислі ця бібліотека була однією з найкращих на Русі.

Піклуючись про  освіту, князь спонукав бояр і двірцеву знать посилати своїх дітей для  навчання в училища.

Потяг до освіти був тоді настільки великий, що міська влада стала утискувати учнів. На вимогу галицьких міщан в 1301 році князь Лев Данилович змушений був грамотою підтвердити надані раніше привілеї школярам.

Про значне поширення  писемності серед населення краю свідчать і археологічні знахідки. Важливу групу таких знахідок становлять, зокрема, писала, що виготовлялись із бронзи, заліза або кістки у вигляді гострокінцевих стрижнів з лопатками у верхній частині.

Оригінальною  високохудожньою писемною пам’яткою  ХІІІ століття є Галицько-Волинський літопис, перша частина якого була складена в Галичі. Він охоплює події з 1201 по 1292 рік і має світський характер. Автор поетично, образно розповідає про князювання Романа і Данила, про життя князів і бояр, воєнні походи, боротьбу проти монголо-татар, польських і угорських загарбників. Він звертається з закликом до єднання руських земель, проводить ідею міцної висококнязівської влади, яка могла забезпечити захист від іноземних поневолювачів.

В Галицько-Волинському  літописі серед багатьох цікавих  історичних подій та імен згадуються три тодішні галицькі діячі культури - "премудрий художник" Тимофій, "хитрець" Авдій і "словутний співець" Митуса.

Архітектура і містобудування

У зв’язку з  розвитком торгівлі з Заходом  починається в ХІІІ ст. в Галичині й на Волині ріст городів (міст). Ще за київських часів через західноукраїнські землі провадилася жвава торгівля з середньою й західною Європою. З упадком Києва посередницька роль в торгівлі між Заходом і Сходом переходить до Галичини. Сюди приїздять купці з Польщі, Німеччини, Угорщини, Греції, з Балкан й закуповують продукти місцевого господарства та привозять свій крам. Все це впливало на розвиток і збагачення міст, на розвиток міської культури, прикладних мистецтв, закріплення і урізноманітнення народних обрядів, звичаїв тощо.

У рукописних згадках того часу яскраво змальовано, як були збудовані у той час і пишно прикрашені холмські церкви. Справжнім меценатом в ділі будування й прикрашання храмів став Володимир Василькович.

З усієї будівничої діяльності Данила, Василька, Володимира та інших князів збереглися до наших часів лише руїни, але й на основі цих руїн та різних випадкових знахідок можна бачити, що мистецтво в Галицько-Волинській державі було розвинуто дуже високо. Можна бачити в ньому впливи візантійського, романського й готичного стилів в архітектурі й орнаментиці.

В цей час  тут існували такі міста, як Галич, долина, Городенка, Коломия, Рогатин, Рожнятів, Снятин, Тисмениця, Тлумач та інші. З  розширенням міст будувалися міські укріплення, різні цивільні і культові споруди: князівські і боярські палаци, церкви тощо. Лише в Галичі археологи виявили залишки близько 30 кам’яних переважно культових будівель кінця ХІІ-ХІІІ століть.

На березі Дністра (зараз с.Шевченкове) до нашого часу збереглася церква Пантелеймона (близько 1200 р.)

Найбільшим храмом стародавнього Галича був згаданий Успенський собор, виявлений українським археологом Я. Пастернаком в 1936 - 1938 роках.

Живопис, художні ремесла

Археологами виявлено ряд цікавих знахідок, які свідчать про те, що у VІІІ - ІХ століттях на території Прикарпаття високого рівня досягли ковальська справа, деревообробне і костерізне ремесла, ткацтво і лимарство. Певного поширення набуло гончарське ремесло. Згодом в краї зявляються перші рукописні книги, призначені для церковного богослужіння, житія святих тощо.

В Галицько-Волинському  літописі серед багатьох цікавих  історичних подій та імен згадуються три тодішні галицькі діячі культури - "премудрий художник" Тимофій, "хитрець" Авдій і "словутний  співець" Митуса.

Про першого  з них літописець повідомляє: "А був у Галичі Тимофій, премудрий книжник родом із Києва". В Галичі Тимофій наблизився до княжого двору. Він засуджував міжусобиці галицьких бояр, підтримував престиж великокнязівської влади і тісно співпрацював з Данилом Галицьким та його союзником в боротьбі з угорськими феодалами - новгородським князем Мстиславом Удатним, вів літературні записи тогочасних історичних подій, що лягли в основу Галицько-Волинського літопису. Однією з найбільш ймовірних, як слушно відзначив академік В.В. Грабовецький, є гіпотеза, що "премудрий книжник" Тимофій міг бути автором "Слова о полку Ігоревім".

Другим відомим  діячем культури часів Данила галицького був скульптор Авдій. Літописець називає його "хитрець" - тобто "умілець" - так тоді називали восококваліфікованого  майстра. Творчість Авдія можна умовно поділити на галицький і холмський періоди. В Холмі він прикрасив, зокрема, своїми мистецькими роьотами церкву Іоанна.

Третім діячем культури Галицької Русі середини ХІІІ століття був "словутний співець" Митуса, що жив спочатку в галичі,а потім в Перемишлі. Постать Митуси здавна цікавила дослідників. М. Максимович вважав, що він був знаменитим церковним співаком. Інші історики не погоджувлись з таким твердженням. Зокрема, сучасний український історик М. Котляр вважає, що Митуса, найімовірніше, був придворним поетом, який виконував власні вірші речитативом під акомпанемент арфи або лютні, так само, як відомі західноєвропейські трубадури. Ця думка більш близька до істини.

В ІХ-ХІV століттях  на території Галицької землі  високого розвитку досягли ковальська, ювелірна і гончарна галузі ремесла. Про це незаперечно свідчать цілий ряд виробів тогочасних майстрів, що знайдені археологами в Галичі та інших населених пунктах Прикарпаття.

Висновки

У зв’язку з  розвитком торгівлі з Заходом починається в ХІІІ ст. в Галичині й на Волині ріст городів. Ще за київських часів через західноукраїнські землі провадилася жвава торгівля з середньою й західною Європою. З упадком Києва посередницька роль в торгівлі між Заходом і Сходом переходить до Галичини. Сюди приїздять купці з Польщі, Німеччини, Угорщини, Греції, з Балкан й закуповують продукти місцевого господарства та привозять свій крам. Все це впливало на розвиток і збагачення міст, на розвиток міської культури, прикладних мистецтв, закріплення і урізноманітнення народних обрядів, звичаїв тощо.

Протягом ста років  після занепаду Києва Галицько-Волинське  князівство було опорою української  державності. У цій ролі обидва князівства перейняливелику частку київської  спадщини й водночас запобігали захопленню західноукраїнських земель Польщею. Тим самим у переламний момент історії вони зберегли в українців, чи русинів, як їх тепер називали, почуття культурної та політичної ідентичності. Це почуття матиме вирішальне значення для їхнього існування як окремого національного утвору в лихі часи, що насувалися.

Однак варто зазначити, що Галицько-Волинська держава все  ж таки залишила чималий культурний слід по собі.

Фактично Галицько-Волинське  держава, це друга велика держава  на українській землі, збудована  українськими руками, яка зуміла об’єднати біля себе більшу частину української етнографічної території свого часу, фактично в половині ХIV ст. перестала існувати. Але півтора століття її існування не проминули безслідно як для подальшої долі українського народу, так і його культури. Власне ця держава, на думку багатьох вчених, зберегла самобутність України перед передчасним опануванням і асиміляцією з боку Польщі.

Ця держава, перейнявши культурно-національні  традиції Київської Русі, свою політичну  й соціальну революцію розвивала під сильним впливом тих відносин, які існували в тогочасній Центральній Європі.

Список  використаної літератури:

1. Д.І.Дорошенко.  Нарис історії України. – Львів, 1991.

2. Крип’якевич І. та  ін. Історія України. – Львів:  “Фенікс”, 1994.

1.   Особливості розвитку культури Галицько-Волинського князівства. Культура Галицько-Волинського князівства є складовою частиною культури Русі. При тому вона відчутно відрізняється від культури інших земель, маючи власні самобутні риси та оригінальність. Навіть після монголо-татарської навали впродовж століття Галицько-Волинська Русь не відставала у своєму культурному розвитку від сусідніх держав, а в ряді випадків стала батьківщиною творчих здобутків, що збагатили всю тогочасну східноєвропейську культуру.

Культура Галицько-Волинського князівства була відкритою для впливів західної і східної культур, але при цьому не втрачала своєї східнослов’янської специфіки.

Великий вплив на культуру регіону мала православна  церква, яка, попри політичні негаразди, зберігала основні культурні традиції.

Культура Галицько-Волинського  князівства стала однією зі складових  частин формування української культури.

Незважаючи на те що риси культури Галицької і Волинської земель мають відмінності, їхній  розвиток відбувався одночасно, а процеси були тотожними. Це дає змогу вченим розглядати культуру Галицько-Волинського князівства як цілісний феномен. 

2.   Освіта. Для потреб держави і поширення та утвердження християнської віри були потрібні грамотні й освічені люди. Освіта в Галицьких і Волинських землях продовжувала традиції Київської Русі. При церквах, особливо при монастирях, єпископських кафедрах існували школи. До них приймали хлопчиків із семи років. Пройшовши курс навчання, вони працювали писарчуками в князівській або єпископській канцелярії, ставали священиками або продовжували справу батьків. Поширеним було й навчання на дому, особливо для дітей бояр, що мешкали в заміських садибах.

У Галицькій і  Волинській землях також існували бібліотеки при монастирях і князівських  палатах, де можна було поглибити свої знання. Є відомості про велику книгозбірню князя Володимира Васильковича.

Графіті на стінах церкви Св. Пантелеймона.  

Знайдені  предмети для письма, написи на стінах церков, бересті, речах, зброї та знаряддях  праці (мітки) засвідчують, що серед  ремісників, купців, бояр і дружинників була поширена грамотність. Бронзові та кістяні писала для писання на воскових таблицях археологи знайшли у Звенигородці, Перемишлі, Галичі, Бересті (Бресті) берестяні грамоти — у Звенигородці та Бересті. Збереглися й пергаментні грамоти князів.

Про значне поширення освіти, принаймні серед заможних кіл населення Галицько-Волинського князівства, опосередковано свідчать пам’ятки давньоруської писемності ХІІ—ХІІІ ст. У жодному літописі, крім Галицько-Волинського, неможливо знайти такої кількості згадок про писців, князівські канцелярії, архіви, грамоти, заповіти, купчі тощо. 

3.   Література і літописання. До нашого часу не збереглися пам’ятки світської літератури Галицько-Волинської Русі, хоча їхнє існування безсумнівне. До таких творів деякі дослідники зараховують «Повість про осліплення Василька».

Літописання в Галицько-Волинському князівстві мало свої особливості. Одні дослідники вважають, що воно було продовженням традицій київських літописців, інші стверджують, що тут існувала зовсім інша традиція: написання окремих повістей, своєрідних світських житій князя, які згодом були об’єднані в єдиний твір.

Найраннішою літописною пам’яткою краю є «Повість про осліплення Василька», написана 1097 р. невідомим автором. У ній  розповідається про трагічну долю теребовлянського князя Василька Ростиславича, якого осліпив волинський князь.

Найяскравішою пам’яткою літописання Галицько-Волинського  князівства є «Галицько-Волинський літопис». Він був знайдений у 1809 р. видатним російським істориком  М. Карамзіним.

Особливістю літопису є те, що він спочатку був літературним твором без поділу на роки. Хронологію в ньому проставили згодом переписувачі, але з великими помилками. Окрім художньої самобутності, він вирізняється своїм глибоким змістом. Літописці, яких, на думку вчених, було не менше п’яти, уміло передають риси тогочасної епохи, деталі неспокійного часу.

Літопис складається з двох основних, різних за обсягом і характером частин: Літописця Данила Галицького (оповідає про події 1205—1258 рр.) і Волинського  літопису (1258—1290 рр.). Літопис створений з окремих повістей, що були об’єднані пізнішими укладачами. Центральною частиною твору є життя князя Данила Галицького.

Літопис дає широку картину подій і  сусідніх земель: Угорщини, Польщі, Литви, інших руських князівств, Орди. Відомості літопису — майже єдине джерело, яке дає змогу в основному відтворити події в Мазовецькому князівстві та Литві цього періоду.

Волинська частина літопису відзначається  особливо високими літературними достоїнствами, емоційністю та ліризмом викладу. Тут багато уваги приділено розвитку культури на землях Галичини й Волині.

Ідейно  літопис був спрямований проти  боярського свавілля і прославляв руську зброю і Руську землю.

Літопис також є цінним джерелом для вивчення давньоукраїнської мови, адже він містить багато характерних для неї слів, зворотів, прислів’їв. 

4.   Архітектура. Наявність мурованих будівель є вагомим свідченням розвитку того чи іншого регіону. Галицькі та Волинські міста багаті на муровані споруди: храми, князівські палаци, замки, укріплені двори бояр.

Спочатку  мурованими були лише храми і князівські палати.

Перші муровані храми в Галичині та Волині з’являються досить рано — із кінця  ІХ — початку Х ст., що було зумовлено  впливом чеської архітектури. Але, на жаль, переважна більшість храмів кінця ІХ—ХІІІ ст. назавжди втрачена.

У ХІІ—ХІІІ ст. сформувалися Волинська і Галицька архітектурні школи. На волинських будівничих відчутний вплив справила Київська школа, а галицькі архітектори використовували  як традиції Київської Русі, так  і надбання західноєвропейських майстрів.

Серед збережених часом монументальних споруд є Успенський собор у Володимирі-Волинському. Він збудований у 1160 р. київськими майстрами  за наказом князя Мстислава Ізяславовича. Ця шестистопна однокупольна будівля  має простий, але водночас величний вигляд.

Його  сучасник — Успенський собор у  Галичі, збудований Ярославом Осмомислом (1157 р.),— зберігся до нашого часу лише у вигляді руїн. Це був чотиристопний  однокупольний храм, оточений галереями  і прикрашений білокам’яною різьбою. Він є яскравим виразником галицької архітектурної школи, яка багато запозичувала з поширеного у Європі романського стилю.

У Галичі будували не з цегли, а з місцевого  каменю, використовуючи різні породи алебастру і вапняку. На території  міста археологи знайшли близько тридцяти кам’яних будівель. До особливостей галицької архітектури належить також спосіб облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів, воїнів, із рослинними та геометричними орнаментами.

На  місці давнього Галича (тепер тут розташоване село Крилос) до нашого часу зберігся храм Св. Пантелеймона (ХІІ—ХІІІ ст.), який також є яскравим представником галицької архітектурної школи.

Про багатства  й архітектурні особливості галицько-волинських храмів дає уявлення опис церкви Іоанна Златоуста в Холмі (ХІІІ ст.). 

Документи розповідають

Опис церкви Іоанна Златоуста  в Холмі (за «Галицько-Волинським літописом»)

«Збудував він церкву святого Іоанна, гарну  й ошатну. Будівля її була влаштована так: чотири склепіння; в кожному куті — арка, що стояла на чотирьох людських головах, вирізьблених якимось майстром. Три вікна були прикрашені римським склом (вітражами — авт.); при вході до вівтаря стояли два стовпи з цілого каменю, а над ними склепіння і купол, прикрашений золотими зірками на лазурі. Підлога в середині була відлита з міді й чистого олова, і блищала вона, мов дзеркало... Візерунки, різнобарвні й золоті, зроблені умільцем Овдієм... Скульптурні прикраси були пофарбовані всіма кольорами і золотом. Зовнішні фрески були надзвичайно гарні... Ікони дивовижні... Він (Данило — авт.) прикрасив ікони, що привіз із Києва, дорогоцінним камінням і золотим бісером... Дзвони він привіз із Києва, а інші були відлиті тут...» 

Запитання до документа

1.   Які архітектурні особливості мала церква?

2.   Які елементи церкви свідчать про вплив західноєвропейського мистецтва? 

У Галичі, Звенигородці, Луцьку та деяких інших містах археологи  знайшли руїни князівських палаців.

У ХІІІ ст. в Галицько-Волинському  князівстві велося активне будівництво міст і фортець. Так, на Волині поряд із Холмом були збудовані укріплені міста Данилів, Кременець, Угровськ, у Галичині — Ярослав, Сяник. Усі вони мали оборонні споруди, які не під силу було здолати навіть монголо-татарам із їхньою облоговою технікою.

Від кінця ХІІІ ст. на Волині під впливом західноєвропейської  оборонної архітектури починається  будівництво нового типу оборонних  споруд — муровані «башти-стовпи». На теперішній день збереглися такі башти  в околицях міста Холм (село Стовп’є) та в місті Біла Вежа (колишній Кам’янець). Ці «стовпи» були баштами-донжонами. У ХІV ст. розгорнулося будівництво кам’яних замків, першим серед яких був замок у Луцьку, який почали зводити наприкінці ХІІІ ст.

5.   Образотворче мистецтво. Живопису належала провідна роль у мистецькій культурі Галицько-Волинського князівства. Вона представлена монументальним живописом (фресками) та іконами.

Фресковий живопис  продовжував київські традиції. Ними були розписані головні храми  Волині й Галича. Проте він не набув значного поширення — з останньої чверті ХІІ ст. будуються храми, у яких не було фресок. До таких споруд, наприклад, належить собор у Луцьку.

У той же час фрески знаходять широке поширення в  князівських палатах. Існують літописні  свідчення, що ними були розмальовані палати Ярослава Осмомисла. Усі вони мали світські мотиви.

У ХІІІ — на початку  ХІV ст. на Волині ведеться інтенсивне храмове будівництво, що супроводжується  відновленням традицій створення фресок, але ними вкривають лише вівтарну частину храмів.

Проте до нашого часу майже не збереглося значних фрагментів фресок, за винятком розпису Вірменського собору у Львові, які датуються ХІV—ХV ст. 

Цікаві  факти

Високий рівень монументального  живопису часів Галицько-Волинського  князівства засвідчує те, що в ХІV—ХV ст. майстри виконували монументальні розписи в Польщі, які збереглися в Сандомирі (30-ті рр. ХІІІ ст.), Кракові — каплиця Св. Хреста на Вавелі (1470 р.), Вислиці — костьол (ХІV ст.). Фрески замкової капели в Любліні на замовлення короля Яґайла виконувала група живописців, яку очолював майстер Андрій із Волині. 

При оформленні храмів на Галичині та Волині акцент робився  на іконах, які утворювали цілі ансамблі.

Попервах храми  прикрашалися двома великими за розмірами  іконами, що нагадували фресковий розпис. Згодом їхня кількість збільшується. Утворюється іконостас — особлива перегородка, що закриває вівтарну частину і складається з кількох рядів ікон.