Культура цивілізацій Стародавнього Сходу

Міністерство освіти і  науки в Україні

Київський національний університет  технологій та дизайну

Кафедра українознавства

Реферат

Киів 2011

Варіант № 3

Тема: Культура цивілізацій  Стародавнього Сходу

План:

1. Культура Месопотамії
2. Давньоєгипетська культура
3. Основні досягнення культури Стародавніх Індії та Китаю
4. Висновок
5. Література

1. Культура Месопотамії

Будівництво й  архітектура

У Месопотамії дуже ранопочинають  будувати іригаційні споруди. Іригація мала планомірний, великомасштабний характер. ПовеніЄвфрату бувають дуже сильними, але нечастими. Тому копалися величезні котловани, які заповнювалися водою під час повені — так створювався запас води на час посухи. Геродот описав судноплавний канал, проритий між Тигром і Євфратом.

Накопичений досвід став використовуватися  в будівництві. У кінці IV тисячоліття до н. е. шумери вже будують міста. В них складаються і перші державні структури. Виникаємонументальна архітектура. Основними монументальними будовами були храми і палаци.

Слава месопотамських будівельників  відбилася в біблійній розповіді  про Вавілонську вежу. До речі, при розкопках давнього Вавілона був знайдений фундамент гігантського зікурату, який, ймовірно, і був її прообразом.

Величними, як і культові споруди, були палаци правителів Шумера, Аккада, Вавілонії і особливо Асірії. Вхід до царського палацу в Ніневії був прикрашений величезними статуями божеств — крилатих людинобиків і людинолевів. На стінах залів — сюжетні рельєфи, які детально зображають життя правителя. Найбільш відомі — рельєфи, присвячені полюванню — улюбленому заняттю асірійської знаті. Звірів тримали у спеціальних вольєрах — перших попередниках сучасних зоопарків, а перед полюванням випускали. Рельєфи чудово передають динаміку, азарт погоні.

Розкопки у Вавілоні дозволили  уточнити, як виглядали легендарні «висячі сади» цариці Семіраміди. Це була кам'яна будівля, яка складалася із ступінчастих терас. На кожній терасі був шар землі, де і розбивали сад. Вода вгору подавалася за допомогою лопатевого водопроводу.

Постійні війни вимагали зведення оборонних споруд. Міста Межиріччя стають справжніми фортецями. Вавілон оточували чотири кільця стін. Головні ворота були присвячені богині Іштар. За наказом царя Навуходоносора до них побудували дорогу надзвичайної краси і абсолютної неприступності для можливого ворога. З двох боків здіймалися семиметрові стіни. Ця дорога була вимощена величезними плитами з білого вапняку. На кожній плиті вибито напис: «Я — Навуходоносор… Вавілонську вулицю вимостив…». Bce, що робилося в державі, вважалося заслугою виключно її правителя.

Писемність і  література

Найбільше досягнення культури Месопотамії — писемність. Раніше за всіх її створили шумери в IV тисячолітті до н. е. Спочатку з'явилося малюнкове письмо — піктографія. Поступово окремими знаками почали позначати вже не слово, а склади і звуки, а малюнки змінили свій вигляд. Для письма використовували глину — найпоширеніший природний матеріал у Дворіччі. З ретельно очищеної глини виготовляли табличку, напис наносили паличкою або металевим стрижнем. За формою клиноподібних рисок писемність отримала свою назву — клинопис. Готову табличку обпалювали у спеціальних печах.

В Ніневії була зроблена виключна знахідка — перша в історії людства бібліотека. Її створили за наказом асірійського царя Ашшурбаніпала. Збереглася і табличка з суворим наказом, розісланим по всій країні, збирати або переписувати глиняні таблички. Бібліотека була блискуче організована: внизу кожної таблички — повна назва книги і номер «сторінки», ящики розміщалися на полицях відповідно до тем, у кожної полиці — номер.

Наукові знання

Завдяки розшифруванню «глиняних  книг» отримано досить точні уявлення про рівень наукових знань у Межиріччі. Охоронцями вищої мудрості були жерці. Особливого значення набуло спостереження за зірками. Зіркам приписувалася магічна сила. Храми на вершинах зікуратів служили своєрідними обсерваторіями. У Вавілонії була відома вся зоряна карта, яка може бути створена без телескопа. Жерці встановили зв'язок Сонця зі знаками зодіаку. На основі астрономічних спостережень було розроблено дуже точний місячний календар.

Вавілонцікористувалися сонячними і водяними годинниками. Вірили у вплив зірок на долю людини, великою повагою користувалася астрологія.

Математика

Розвиненими для свого  часу були і математичні знання: чотири арифметичних дії, зведення в квадрат і знаходження квадратного кореня, обчислення площі геометричних фігур. Сучасний розподіл кола на 3600 і години на 60 хвилин сходить до шістичної асіро-вавілонської системи рахунку.

Медицина

Мистецтво вавілонських лікарів  славилося на Сході. Їх часто запрошували  в інші країни. У Вавілоні було дві  медичні школи, які утримувалися державним коштом. Збереглося безліч науково-медичних табличок, складених за одним зразком. Починаються вони словами: «Якщо людина хвора…», далі йде перелік симптомів хвороби, а потім рекомендації щодо лікування. Завершують запис слова: «Він видужає». Цікавий звичай описує Геродот. Коли лікарі не знали, як допомогти хворому, його виносили на ринкову площу і кожний перехожий був зобов'язаний дати раду.

В цілому можна сказати, що розумова праця вже відокремилася від фізичної, але наука носила характер таємного знання.

Закони Хаммурапі

Певним підсумком розвитку політичної думки давніх стало оформлення письмових законів у Шумері, Аккаді, інших державах Месопотамії. Як цар-законодавець увійшов у світову історію Хаммурапі, який підпорядкував владі Вавілону все Дворіччя (XVIII ст. до н. е.). Велике місце серед них займає боргове право — позики, відсотки на борги, застава. Грошовою одиницею тоді був талант (слово, яке, змінивши значення, увійшло до сучасних мов). Регулюються сімейні стосунки:взяття шлюбу, покарання заневірність, майновіправа чоловіків, успадкування, розлучення.

Обумовлено, що раб — повна власність хазяїна. Судили жерці, вони могли викликати свідків, які приносили клятву. Покарання передбачалися суворі, існував смертний вирок (відсікання голови, закопування живцем у землю, саджання на кіл). Лікар за невдале лікування карався таким чином: «Якщо лікар, роблячи кому-небудь надріз бронзовим ножем, заподіє смерть цій людині або, знімаючи катаракту бронзовим ножем, пошкодить око цієї людини, то йому повинні відсікти руку». Військо було регулярним, за службу отримували гроші і наділ землі. Вищу владу за всіма законами втілював цар.

Збільшення території  держави призводило до ускладнення  структури управління. В Асірії, знову ж уперше, виник чіткий розподіл на місцеві адміністративні одиниці — сатрапії. Потім його запозичила Персія.

Наведена характеристика не повністю описує досягнення у галузі науки і мистецтва, які вперше з'явилися у народів Межиріччя, але вона дає уявлення про той високий рівень, якого досягла тут культура.

2. Давньоєгипетська культура

На відміну від Месопотамії, культура Стародавнього Єгипту ніколи не забувалася людством. Якщо міста  Дворіччя опинилися під землею, то давньоєгипетські храми і піраміди, складені з гігантських кам'яних блоків, продовжують височіти і зараз. Як написав арабськиймандрівник: “Все на світі боїться часу, але час боїться єгипетськихпірамід”. Збереглися численні написи на стінах храмів, пам'ятнихобелісках, статуях, в жаркому сухому кліматі не загинув навіть папірус(назва цього єгипетського матеріалу для письма походить від назвитростини, яка служила для нього сировиною). Проте уявлення проєгипетську історію довгий час залишалися вельми схематичними. Вченимніяк не вдавалося прочитати єгипетську писемність – ієрогліфи. Їїсекрет, який ретельно оберігався кастами жерців і писарів, було втраченоще в старовину.

Заселення території Єгипту відбулося в ранньому неоліті. У Х–VIтисячоліттях до н.е. на широких просторах Північної Африки кочувалирозрізнені племена, які займалися полюванням, збиральництвом ірибальством. У зв'язку зі зміною клімату, яка призвела до висиханнясаван, племена стали освоювати долину Нілу. Створення складноїіригаційної системи дозволило їм перейти до високопродуктивногоземлеробства і тваринництва. З численних племінних союзів – номів –виникло два політичних об'єднання – Верхній і Нижній Єгипет. Вониоб'єдналися на початку III тисячоліття до н. е., після багатьох воєн.Столицею єдиної держави став Мемфіс, пізніше центр перемістився у Фіви.

У давнину єгиптяни вели літочислення за правлячими династіями фараонів.З приходом нової династії відлік років починався заново. У IV ст. дон.е. єгипетський жрець–історик Манефон розподілив історію Єгипту наСтародавнє, Середнє і Нове царства.Давньоєгипетська цивілізаціяіснувала практично три тисячоліття, зберігаючи цілісність своєїоригінальної, складної і надзвичайно багатої культури.

Релігійні уявлення.

 Ключем до розуміння всієї культури СтародавньогоЄгипту є система релігійних уявлень, відображена в міфології. Основнимиджерелами, за якими вивчають міфологічні уявлення, є різноманітнірелігійні тексти, гімни і молитви богам, записи похоронних обрядів.

Багато богів шанувалися египтянами у вигляді тварин. Священний  бик Апіс

сприймався як уособлення продуктивної сили природи і родючості. Цілийкульт склався навколо жука – скарабея. Йому поклонялися в храмахсонячних божеств, зображали штовхаючим перед собою сонячний диск. Підчас муміфікації кам'яне зображення скарабея клали на місце серця. Це –найдавніші, пов'язані ще з тотемізмом вірування.

Поступово уявлення про зовнішній  вигляд богів змінювалися. Божествастали зображатися, як правило, у вигляді людей з головами тварин, рідше– у вигляді тварин з головами людей. Наприклад, богиня Хатхорзображалася з коров'ячою головою, бог Амон – з рогами барана, бог Гор –з головою сокола. Сфінкс – божество, яке охороняє кордон пустелі,стереже Єгипет від Сету – бога смерті і гарячого спопеляючого вітру – увигляді лева з чоловічою головою. Певні звірі і птахи стали вважатисядушами богів і жили при храмах. Щоб бути визнаним втіленням божества,тварина повинна була мати особливий колір, форму плям, рогів. Післясмерті священних тварин муміфікували, ховали за певним обрядом.Археологи знайшли цілі кладовища биків, кішок, крокодилів.

Вищим культом був культ  сонячного божества. Єгипет називали “країноюСонця”, фараонів – “синами Сонця”. У часи Давнього царства головнимбожеством був бог Сонця – Ра. Захід і схід Сонця різні міфи пояснювалинеоднаково. У одних небо уявлялося у вигляді корови з тілом, покритимзірками, а іноді – в образі жінки-богині, яка, зігнувшись, пальцями рукі ніг торкається землі. У такому випадку зникнення і появу Сонцяпов'язували з проковтуванням світила і новим його народженням. За іншимиуявленнями, Ра вдень пливе по небу в човні до західних гір. Там вінпересідає в нічний човен, допливає до східних гір, звідки, витримавшибитву зі своїм ворогом-змієм, знову з'являється на небі.

Кожне місто мало свого  бога-заступника. У Фівах особливо шанували богаАмона. Коли за часів Середнього царства Фіви стали столицею країни,культ Амона об'єднався з головним державним культом Сонця, склався образєдиного бога – Амона-Ра.

Дуже важливим був загальноєгипетський культ бога вмираючої івоскресаючої природи Осіріса. Міф розповідає про те, як Осіріс, колицарював, навчив людей обробляти землю і саджати сади. Але його убивбрат, злий Сет, бажаючи правити сам. Сестра (і одночасно дружина)Осіріса богиня Ісіда знаходить і оплакує його тіло. Син Осіріса та Ісіди– Гор – вступає в боротьбу з Сетом. Завдяки допомозі Ісіди на суді богівГора визнають єдиним спадкоємцем. Після перемоги Гор воскрешає батька.Однак Осіріс не бажає залишатися на землі і стає царем потойбічногосвіту. Цей культ був тісно пов'язаний із землеробством: сівба вважаласяпохоронами зерна-Осіріса, поява перших сходів – його відродженням. Гораж порівнювали з сонячним світлом, яке дає життя (сокіл був одночасносимволом і Гора, і сонця).

Найважливішою рисою давньоєгипетської  релігії було обожнювання царської влади. Померлий фараон прирівнювався до Осіріса, який знаходить вічне життя. Правлячого фараона вважали живим богом, Гором у плоті, сином Ра. Простим людям заборонялося вимовляти вголос не тільки ім'я фараона, але навіть його царський титул. Фараон – це алегорія, яка збереглася вБіблії (в перекладі – великий будинок, тобто – той, який живе у великомубудинку). У написах ім'я фараона захищалося – обводилося особливоюрамкою – картушем (до речі, цей звичай допоміг у свій час розшифруватиієрогліфи).

Дуже складними були уявлення єгиптян про смерть і потойбічний світ.Смерть та існування після неї вважали безпосереднім продовженням земногожиття. Розумілося це настільки буквально, що існувало спеціальнезаклинання, яке в замогильному світі відвертало смерть від людини, вжепомерлої на землі. До мертвих зверталися з письмовими проханнями, вонимогли взяти участь у судовій справі, лікуванні хворого. Щоб забезпечитивічне існування, треба було дотримуватися безлічі спеціальних обрядів.

Єгиптяни вірили, що людина має декілька душ. Душа на ім'я Ба у виглядіптаха з людською головою в момент смерті покидає тіло. Для того щобпомерлий ожив і знайшов безсмертя, Ба повинна повернутися до тіла.Звідси пішов звичай муміфікації. Ще одна душа – Ка – примарний двійниклюдини, який мешкав у гробниці. Ка також повинна була мати можливістьвідшукати свою земну оболонку, для цього в гробницю клали скульптурнізображення померлого. Взагалі для подальшого щасливого існування упомерлого повинно було бути все, що він мав за життя. Людськихжертвоприношень у єгипетському обряді поховання не було. У гробницюклали численні зображення родичів, слуг, рабів. Заупокійний культпронизував і світогляд, і побут, і мистецтво єгиптян.

Мистецтво.

Роль мистецтва у Стародавньому  Єгипті була абсолютно іншою,ніж у сучасній культурі. На відміну від скороминущого земного життя,мистецтво було носієм буття вічного, головним засобом забезпеченнябезсмертя. Тому праця художників вважалася священнодією. Вони займаливисоке соціальне становище, часто були жерцями. Написи прославляють їх:“я спорудив...”, “я виконав роботи прекрасні...”. На відміну відМесопотамії, в історії збереглися імена єгипетських майстрів. Першупіраміду побудував Імхотеп. Він був іархітектором, і математиком, ілікарем. Слава про його мудрість дісталася давніх греків, якіототожнювали Імхотепа з богом цілительства Асклепієм. Разом з тим,свобода індивідуальної творчості була обмеженою, художник насамперед бувохоронцем священних традицій. Три тисячоліття мистецтво Єгипту зберігалоєдність художнього стилю.

У Єгипті вже на початку III тисячоліття до н.е. складаєтьсямонументальна архітектура. Причому майже не збереглося громадськихбудівель, проте безліч – поховальних споруд і храмів.

Першою поховальною спорудою, для якої камінь став основним будівельним матеріалом, була ступінчаста піраміда фараона Джосера (Давнє царство),зведена під керівництвом Імхотепа. Під пірамідою вирубана скельнагробниця неймовірно складного планування (11 паралельних коридорів зусілякими приміщеннями). Вражає вміння каменотесів орієнтуватися вглибині скелі.

Згодом почали будувати геометрично  правильні піраміди, які у Давньомуцарстві були основною формою царських поховань. Поблизу сучасногоКаїра,в Гізі, розміщені найбільші з них – піраміди Хеопса, Хефрена і Мікеріна.Піраміда Хеопса досі залишається найбільшою з кам'яних споруд світу. Піраміди оточені храмами. У заупокійний комплекс Хефрена, крім піраміди і храму, входить гігантська фігура Сфінкса (хоч існує припущення, що Сфінкс побудований задовго до появи перших пірамід). Деякі фахівці вважають, що часом на споруді пірамід працювала майже половинапрацездатного населення Єгипту (це було можливим тому, що на зрошуванихнільських землях вдавалося отримувати врожаї, в яких додатковий продуктскладав до 80%).

З виникненням економічних  і політичних труднощів піраміди “зменшилися” за розмірами, а потім змінилися на скельні гробниці і гробниці в “Долині мертвих”. Більшість з них була пограбована ще у старовину, тому в1920–1922 рр. великою подією в єгиптології стало відкриття археологомГовардом Картером незайманої гробниці фараона Нового царстваТутанхамона.

У часи Нового царства були споруджені найзнаменитіші храмові комплекси –храми Амона-Ра в Карнакі і Луксорі, недалеко від Фів. Від Луксора доКарнака веде пряма двокілометрова дорога – алея сфінксів. Ансамбльхрамів дуже складний, будувалися вони протягом століть. Найхарактернішадеталь – безліч величезних колон (в одному із залів Карнака їх 144).Стовбур деяких можуть обхопити тільки п'ять чоловік. Колони стилізовано зображають нільські рослини і дерева, їх капітелі виконані у вигляді закритих або розпущених квіток лотоса, листя пальми (капітель – верхня, прикрашена частина колони).

Ще одна справжня перлина  давньоєгипетської архітектури – скельний храм

фараона Рамзеса II в Абу-Сімбеле. Біля входу в храм чотиридвадцятиметрових фігури зображають самого фараона і головних богів. Храм

всередині не має штучного освітлення. Він орієнтований таким чином, щоодин раз на рік – в день приходу Рамзеса II на престол – сонячнепроміння досягає головного святилища, освітлює обличчя статуй Рамзеса іАмона, а також вибитий на стіні текст мирної угоди з хеттами, перемогунад якими здобув фараон.

Як і архітектура, образотворче мистецтво втілює ідею постійності, вічності. Воно підкорялося суворим канонам. Чітко визначені були типи статуй: стоячі –фігура напружено випрямлена, ліва нога робить крок уперед, руки опущені

і притиснуті до тіла; сидячі – руки покладені на коліна або одна руказігнута в лікті, спина випрямлена, погляд спрямований в далечінь.

Протягом Давнього, Середнього і Нового царств численні статуї божеств,фараонів, жерців повторювали ці пози.

Особливий канон існував  для зображення фігур на площині – рельєфів,фресок, малюнків на папірусі. Голова і ноги зображалися в профіль, аторс і очі – в анфас. Вся фігура окреслювалася однією лінією. Розміризображень передавали ієрархію: чим значнішим вважався об'єкт, тимбільшим він зображався. Найбільший – фараон (рівний богам), потім –члени його родини, найменші – раби. Теми композицій були різними –придворне життя, релігійні церемонії, побутові сцени. Часто зображалитварин, причому реалістично. Колірна гама фресок і розфарбованихрельєфів – поєднання жовтих і коричневих тонів із зеленими і блакитними.Ці кольори відповідали землі, рослинам, отже життю і небу. Згідно з віруваннями одна з душ померлого – Ка – повинна була “поселитися” в його зображенні. Щоб Ка “впізнала” свою матеріальнуоболонку, стали виготовляти посмертні гіпсові маски. Так зародилосяпортретне мистецтво Єгипту. Один з найзнаменитіших жіночих скульптурнихобразів у всьому світовому мистецтві – портрет Нефертіті, дружинифараона-реформатора Ехнатона.

Наукові знання.

В процесі спостережень за природою, господарськоїдіяльності, політичного життя накопичувався досвід.

Єгипетські жерці розробили  надзвичайно точний для свого часу сонячнийкалендар. Спочатку діяв календар, який складався з 360 днів. Коли жерціуточнили тривалість року, було вигадано міф про те, що боги подарувалинароду Єгипту декілька днів, які були оголошені святковими. У пізньомуперіоді навіть виник проект введення високосних років, але він нездійснився. Саме в Єгипті розділили добу на 24 години.Також, жерці ефективно використовували нагромаджені за тривалий час систематичні спостереження небесних явищ. Так, завдяки астрономічним спостереженням вони відкрили циклічність сонячних затемнень. Вони використовували гіпноз, пророцтво- й подібне, щоб викликати страх, збудоражити надію й примусити суспільство підкоритися. Спеціалізовані знання жерці застосовували для підсилення своєї влади, переконували людей, що вони є посередниками між людьми й ботами, що підношенням богам за допомогою жерців можна добитися їхньої благосхильності.

Розробляється десятерична  система рахунку. Єгиптяни оперували  простими

дробами з чисельником 1, уміли обчислювати довжину кола і площу круга.

Звичай муміфікації сприяв розвитку анатомічних знань (для порівняння – вМесопотамії препарування трупів було заборонене державою). Існувалилікарі різних спеціальностей – окулісти, дантисти, хірурги.При храмах діяли закриті учбові заклади – “будинки життя”. Школи писарів(а ці посади, як правило, передавалися спадкоємцю) створювалися придворі фараона, при храмах і великих державних установах. Основніпредмети – читання, письмо і лічба. Навчання грамоті полягало взаучуванні ієрогліфів, читанні текстів і письмових вправах. Тексти дляписьма (як правило, для переписування) добиралися з таким розрахунком,щоб їх зміст був повчальним, сприяв усвідомленню майбутнім писарем своєїмісії. Одне з найвідоміших повчань свідчить: “Зверни ж серце твоє докниг... немає нічого вищого за книгу”.

Після походів Олександра Македонського замкнена єгипетська культурнатрадиція перервалася, але порівняно з іншими цивілізаціями СтародавньогоСходу через греків культурні досягнення Єгипту мали найбільший вплив назовнішній світ.

3. Основні досягнення культури Стародавніх Індії та Китаю

Географічні умови та періодизація історії

Одним з перших осередків людської цивілізації, нарівні з Єгиптом  і Месопотамією, була і Стародавня Індія. Півострів Індостан — це своєрідний субконтинент, відокремлений від іншої Азії ланцюгом гір і гірських хребтів, він омивається водами Індійського океану, Аравійського моря і Бенгальської затоки. Незважаючи на ці природні перешкоди, вже в старовину він був одним з найзаселеніших регіонів планети.

Центрами цивілізацій, ставали басейни рік (Інд, Ганг і особливо притоки Інду — П'ятиріччя, або Пенджаб), де місцеві мешканці раніше почали займатися землеробством. Саме в Індії вперше стали вирощувати бавовну, рис, цукрову тростину (саме слово «цукор» походить від санскритського «сакхарі» — тростинний цукор), були приручені зебу (горбатий бик), слони.

Харапська цивілізація

 З 20-х років XX століття під час планомірних розкопок були знайдені великі міста — Хараппа, Мохенджо-Даро, Калібанган та ін. Вони будувалися за схожими проектами і складалися з «цитаделі» («верхнього» міста) і «нижнього» міста з житловими спорудами. Будівлі зводилися з обпаленої цегли, зв'язуючим матеріалом був мулкий або гіпсовий розчин. Вулиці перетиналися суворо перпендикулярно, на перехрестях кути будівель закруглялися, щоб не перешкоджати рухові. Будинки не мали прикрас і вікон, що виходять на вулицю. Жителі цих давніх міст були дуже консервативними. Розташування вулиць не мінялося століттями, а нові будинки зводилися на місці старих. У всіх містах була система каналізації, причому здійснювалося якводопостачання, так і відведення стічних вод. Нічого подібного в інших державах того часу ще не зустрічалося. Існували також громадські купальні, які служили для ритуального обмивання.

Ремісники навчилися добреобробляти метали —мідь, олово, бронзу, золото, срібло, але при цьому абсолютно не знали заліза. Про існування торгівлі свідчать знахідки гир і вимірювальної лінійки.

Дуже своєрідними є печатки-амулети із зображеннями людей, богів і тварин і, найголовніше, із зразками писемності. Вона не була алфавітною і складалася з малюнків (піктограм). Рядки розташовувалися горизонтально і включали до 8 знаків. Писали справа наліво. Розшифрування цих написів поки ще не завершено. З малюнків на печатках можна робити висновки і про певний зв'язок релігії жителів Хараппи з пізнішими релігійними віруваннями Індії (наприклад, зображення богів у позі йоги).

Веди

Ведична література дає нам уявлення про релігію давніх аріїв. Вони вважали, що Всесвіт складається з трьох світів: неба, повітря і землі. І боги, відповідно, ділилися на 3 групи. На початку I тисячоліття до н. е. на основі ведизму і вірувань доарійського населення виникає брахманізм. Згідно з ним лише брахмани могли виконувати релігійні обряди і вчити людей релігії. На зміну старим ведичним богам — Варуні, Індрі, Сур'ї — приходять нові: Брахма вважається творцем світу, Вішну — його охоронцем, а Шива — руйнівником.

Одночасно виникає вчення про міграцію душ (сансара — «блукання», «переродження»), про «дхарму» — закон, моральний порядок, і про «карму» — діяння людини, що визначають її становище. Сюди ж примикає й уявлення про «мокшу» — стан «ненароджуваності і невмирання». Всі ці релігійно-філософські переконання знайдуть потім своє відображення в буддизмі та індуїзмі.

Брахманізм склав легенди про  подвиги героїв Крішни і Рами, які покладено в основу епічних поем — «Махабхарати» і «Рамаяни». Перша з них («Велика війна нащадків Бхарати») була складена мудрецем і співаком В'ясою і містить 18 книг, які включають в себе 107 тисяч двовіршів. Це у 8 разів більше, ніж обсяг «Іліади» і «Одіссеї». Сюжетомепосу є боротьба за владу нащадків легендарного Бхарати — Пандавів і Кауравів. Але «Махабхарата» — не тільки літературний твір, вона є також законоповчальним трактатом і священною книгою. Особливо це стосується шостої її частини, названої «Бхагавадгіта» («Пісня (гімн) бога»), яка являє собою повчання Крішни.

«Рамаяна» («Сказання про Раму») за розмірами поступається «Махабхараті», але відрізняється більшою гармонією й образністю. В основі сюжету лежить історія життя Рами — ідеального сина та ідеального правителя, його любов до Сіти, її викрадення царем ракшасів (демонів), перемога Рами і його воцаріння у рідному місті. Обидві поеми стали національним надбанням індійського народу, невичерпним джерелом сюжетів і образів для літератури і мистецтва.

VI ст. до н. е. пов'язане в історії Індії з появою нових вірувань — джайнізму і буддизму. Термін «джайнізм» походить від слова «джайна» — переможець В основі вчення — шлях звільнення від сансари через дотримання «трьох скарбів» джайнізму: «правильного знання», «правильного бачення» і «правильної поведінки». Махавіра заповів своїм послідовникам аскетизм і ахімсу (неспричинення шкоди всім живим істотам як умова порятунку душі).

Буддизм

Виникнення буддизму — однієї з сучасних світових релігій — пов'язують з ім'ям Сіддхартхи Гаутами (563—483 рр. до н. е.), який у 28 років покинув дім батька-раджи і 7 років перебував у мандрах, поки на нього не зійшло Просвітлення і він не став Буддою («Просвітленим»). Будда відкрив чотири «благородні істини» про те, що життя є страждання, причиною яких є людські бажання, пристрасті, прагнення життя і що вихід з цього — угамування всіх пристрастей. Головна мета людини — досягнення «нірвани», стану, коли людина назавжди виключається з процесу перевтілень. і зливається з духовною «божественною» першоосновою світу. Таким чином, порятунок був можливий для кожної людини незалежно від її походження через самовдосконалення і без будь-яких посередників (наприклад, брахманів). Найвищого піднесення буддизм досягає за Ашоки — третього імператора з династії Маур'їв (268—232 рр. до н. е.).

З часу підкорення Північної Індії Кушанською імперією (1 століття н. е.) відбуваються серйозні зміни в індійському суспільстві. Наоснові системи варн починає складатисякастова система. Касти (в Індії — джаті) — замкнені групи населення зі своїми звичаями і законами. Члени «джаті» жили в одній місцевості, займалися однорідною діяльністю, мали свою адміністрацію, систему взаємодопомоги, загальну касу. Спілкування між членами різних каст обмежувалося.

У боротьбі з буддизмом починає  формуватися новий тип брахманізму — індуїзм. Основу вчення склала «Бхагавадгіта». Виходячи з того, що кожне божество — це втілення верховного бога (як Рама або Крішна були втіленням бога Вішну), індуїзм дозволяв будь-які культи і вірування, виявляючи при цьому ще більшу терпимість, ніж буддизм. Головні боги індуїзму — Шива, Вішну і богиня Шакті — були також втіленнями вищого божества — Брахми, який сидить на троні у вічній медитації на вершині Гімалаїв.

Таким чином у ході стародавньої історії Індії оформилися основні  релігійні вчення: на основі ведичної традиції — брахманізм, який трансформувався в індуїзм; джайнізм; буддизм.

Мистецтво

Всі ці релігії впливали не тільки на літературну традицію, але й на архітектуру та образотворче мистецтво.