Лісопромисловий комплекс

Значення  комплексу

Лісопромисловий комплекс охоплює заготівлю, механічну обробку  та хімічну переробку деревини.

Ліс — є не тільки промислова сировина. Він захищає ґрунт від  водної та вітрової ерозії, зберігає вологу землі, стримує розливи річок, оберігає поля від згубних суховіїв. Найважливіший продукт життєдіяльності лісу — кисень.

Лісова промисловість  виробляє засоби виробництва (круглий  ліс, пиломатеріали, фанеру, деревні  плити, метиловий спирт) і предмети споживання (меблі, папір, оцтову кислоту), її продукція використовується в машинобудуванні, легкій промисловості, на транспорті, у зв'язку, в будівництві. Водночас лісова промисловість отримує від інших галузей лаки, фарби (виробництво меблів), соду, натрій, вибілюючі хімікати (виготовлення паперу), автомашини, трактори, верстати (заготівля та оброблення деревини). Вона має розвинені міжгалузеві зв'язки.

56.2. Галузева  структура. Принципи та особливості  розміщення основних галузей

Лісова промисловість  має галузі, що різняться між собою  технологією виробництва і призначенням готової продукції. Основні з них — лісозаготівельна, деревообробна, лісохімічна, целюлозно-паперова.

Він інтенсивно формується в умовах малого заліснення та недостатніх  запасів лісової сировини. Наявні площі й запаси лісу не відповідають природним потенційним можливостям території та різноманітним потребам господарства й населення в деревині та іншій лісовій продукції. Складовими лісового комплексу України е лісогосподарський, деревообробний, целюлозно-паперовий та лісохімічний підкомплекси. В період економічної кризи в галузі відбулося значне зниження обсягів виробництва, проте за останні роки спостерігається їх зростання.

За даними Державного комітету земельних ресурсів, станом на початок 2007 р., землі лісового фонду  займали 10,8 млн га. Заліснення України становить близько 18 %. Темпи зростання покритих лісом площ досить низькі.

Ліси України поділяють  на дві групи. До першої групи, яка  займає 48 % загальної площі лісів, належать водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі ліси, а також заповідники національні парки й інші спеціальні ліси. Деревину тут заготовляють тільки під час догляду, санітарних і лісовідновних робіт. Другу групу (52 % площі лісів) становлять ліси, що мають захисне й обмежене експлуатаційне значення. До лісогосподарського комплексу відносять також заготівлю грибів, дикорослих плодів і ягід, лікарських рослин, березового соку, меду тощо.

Повільні темпи збільшення покритих лісом площ пояснюються  недостатніми капіталовкладеннями  в лісове господарство, радіоактивним забрудненням значної площі лісів. Внаслідок орієнтації в минулому на імпорт дешевої деревини різко знизився обсяг використання відходів деревообробної промисловості (50— 60 %). Лісовідтворення та щорічне впродовж 10—15 років розширення покритих лісом територій планується здійснювати на площі 250—280 тис. га.

Деревообробна промисловість  України складається з 9 підгалузей, 223 підприємств (з них 196 промислових) з 141,7 тис. осіб працівників. Всього в  Україні 350 підприємств, які випускають продукцію з деревини.

За рахунок власного виробництва Україна задовольняє  близько 50 % потреби в паперово-картонній  продукції, а решту імпортує з  Росії. Крім того, в Україні зовсім не виробляється або виробляється незначна кількість паперу, попит на який у світі зростає: газетного, етикеткового, мішкового, офсетного, пергаментного тощо. Україна спеціалізувалася переважно на виробництві малотоннажних спеціальних видів паперу та картону.

Нині підприємства України  виробляють до 150 видів продукції (папір  для друку, письма, електротехнічний, фільтрувальний, меблевий, антикорозійний тощо).

Цінною сировиною для  виробництва паперу є макулатура. Нині макулатуромісткість українського лісопромислового комплексу — одна з найбільших у Європі. Проте, крім макулатури у світі з цією метою використовують також солому хлібних злаків, конопель, льону й жита. Вихід біленої целюлози із соломи пшениці, зібраної з 1 га, удвічі вищий, ніж із соломи рису, ячменю та вівса. З волокнистих культур виробляють спеціальні сорти паперу — для цигарок, малювання та креслення, а також банкнот. В Україні найбільш придатними для цього є сорти конопель південних, які виведені Сумським інститутом луб'яних волокон. Вони практично не містять наркотичних речовин.

Лісогосподарський підкомплекс

Складається з двох підгалузей: лісового господарства та лісозаготівельної промисловості. Лісове господарство займається передусім лісовідтворенням, у тому числі розширенням площ лісів, поліпшенням їх видового складу, підвищенням продуктивності та охороною.

Лісовим господарством займаються переважно лісництва, а лісозаготівлею — лісгоспзаги. Останні заготовляють ліс для лісопильної, фанерної, целюлозно-паперової, а також будівельної, гірничодобувної промисловостей. Ліс в Україні заготовляють здебільшого в Івано-Франківській, Закарпатській, Волинській, Житомирській, Київській і Чернігівській областях. Обсяги лісозаготівлі в Україні щороку знижуються, внаслідок цього деревина завозиться з-за кордону.

Підприємства деревообробного  підкомплексу розташовані у районах  як лісозаготівлі, так і споживання деревини. Однією з найважливіших є лісопильна галузь, 80 % підприємств якої зосереджені в Карпатському економічному районі. Найбільшими центрами лісопиляння в Україні е Брошнів, Рожнятів, Вигода, Надвірна в Івано-Франківській, Чернівці й Берегомет у Чернівецькій, Сколе, Стрий і Турка у Львівській, Рахів і Свалява в Закарпатській, Костопіль і Сарни у Рівненській, Ковель та Камінь-Каширський у Волинській, Малин, Овруч і Коростень у Житомирській областях.

У лісопильному виробництві  діють 60 підприємств, потужності яких перебувають у межах від 10 до 130 тис м8. Частка підприємств потужністю до 25 тис. м3 становить ЗО %, до 50 тис. м3 — 51, понад 50 тис. м3 —19. Найбільші підприємства розташовані в Закарпатській та Чернівецькій областях. Щороку вони переробляють 2—3 млн м3 деревини. Головним недоліком галузі є брак сучасного обладнання. Потужності підприємств не завантажені повністю: обладнання з випуску пиломатеріалів використовується на 19,7 %, паркету — на 41,2, тари з деревини — на 10,4 %.

Фанерна промисловість  зосереджена переважно у Львові, Києві, Чернівцях, Оржеві та Костополі. Україна дуже відстає від розвинених країн за обсягами виробництва пиломатеріалів і фанери з розрахунку на одну особу.

Деревостружкові плити  виробляються в Костополі, Сваляві, Брошневі, Києві і Тересві. їх виробляють 13 підприємств потужністю 1100—1200 тис. м3. Потреба в цьому матеріалі становить 2400 тис. м3. Ця галузь відстає від потреб меблевої промисловості, тому значна кількість меблів увозиться з інших країн.

Меблева промисловість  — одна з найпотужніших галузей  деревообробки (у ній працюють до 50 % зайнятих у деревообробці). Найбільші  меблеві підприємства розташовані  в Києві, Харкові, Львові, Ужгороді, Мукачеві, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку, Івано-Франківську, Чернівцях та інших містах. Меблева промисловість має випускати продукцію, яка б відповідала сучасним вимогам споживача. В Україні для цього є достатній потенціал. Ще за часів Радянського Союзу обсяг виробництва цієї продукції на одну особу перебував на рівні республік Балтії. Частка України в експорті становила 25 %. Сьогодні спостерігається занепад виробництва, витіснення української продукції з внутрішнього ринку імпортною (приблизно на ЗО %).

Надзвичайно поширене виробництво  будівельних матеріалів з дерева (вікон, дверей, паркету, плінтусів), особливо в Карпатському, Волинському і Столичному економічних районах, а також у великих містах — з привізної деревини.

Целюлозно-паперова промисловість

В Україні розвинена  недостатньо, наслідком чого е дефіцит паперу й картону. Виробництво їх зосереджене на Жидачівському целюлозно-паперовому комбінаті (Львівська область), Рахівській картонній фабриці (Закарпатська область), Херсонському целюлозному заводі, паперовій фабриці в Понінці (Хмельницька область) і Малині (Житомирська область). Целюлозу виробляє Ізмаїльський комбінат в Одеській області.

Підприємства целюлозно-паперової  промисловості України поділяються  на три групи: целюлозно-паперові комбінати; підприємства, які виготовляють картон та папір з привізної сировини; переробні фабрики. Три вітчизняні ЦПК виробляють 104 тис. т сульфатної целюлози, а також близько 100 тис. т масових видів паперу.

Лісохімічний підкомплекс

Об'єднує підприємства, що виробляють деревне вугілля, оцтову кислоту, каніфоль, скипидар, ефірну олію, формалін, карбамід, метиловий спирт, кормові дріжджі. Основними центрами лісохімії є Великий Бичків, Пере-чин, Свалява (Закарпатська область), Коростень (Житомирська область), Київ та ін.

У лісохімічній промисловості  передбачається виробництво нових матеріалів на Макіївському заводі — ДВП для меблевої промисловості, в м. Надвірна — декоративного пластику (для меблевої й автомобільної промисловостей), а також будівництво солом'яно-картонажного заводу в м. Смоліне Кіровоградської області, підприємства з виробництва товарної підбіленої соломкової целюлози в Миколаївській області, комбінату з виробництва підбіленої целюлози потужністю 200 тис. т на рік, вибіленої хіміко-термомеханічної маси (150 тис. т на рік), паперу для друкування (200 тис. т) в Кролевецькому районі Сумської області. Спорудження останнього підприємства дало б змогу повністю вирішити проблему з виробництвом паперу в Україні.

Структура світової торгівлі товарами лісового комплексу

            На галузі лісового комплексу припадає цей час приблизно десята частина усього промислового виробництва в країнах з розвиненою ринковою економікою. У цей комплекс входять вельми різноманітні і несхожі один на одного виробництва, які об'єднує використання єдиної унікальної за своїй природою сировини, яким є деревина.

            Незважаючи на активну конкуренцію  нових матеріалів і технологій, її частка практично не знижується. По цьому показнику лісова  промисловість приблизно рівна  хімічній індустрії, дещо перевершує  харчову і майже вдвічі більш значна, ніж легка промисловість або металургія.

            Товарна структура світового  лісового ринку досить складна.  Вона виглядає таким чином:

            Дані таблиці 1   % показують  частку виробів у вартості  світової торгівлі деревиною,  їх можна співвіднести з даними таблиці 2 за 1989-1992 роки. Дані таблиці 1   % показують відношення до витраченої в експортному виробництві деревини.

            В результаті ми бачимо, що  в структурі світового лісового  експорту переважають напівфабрикати  і сировина, а до готової продукції можна віднести не більше за чверть світової торгівлі продуктами лісового комплексу. У лісовому експорті СРСР в 1990 році, об'єм якого склав тоді біля 2 млрд. крб., частка напівфабрикатів і сировини складала ще більше   до 97 %.         Для найбільш повного розуміння товарної структури ринку можна розглянути товарний набір експорту найбільш забезпечених лісом держав, які є ведучими продавцями на даному ринку.

            У Фінляндії з 9 млрд.дол. лісового  експорту приблизно 7 припадає на целюлозно-паперову продукцію, 1   на пиломатеріали, тоді як вироби з деревини дають всього лише 2 % виручки, виробу з паперу   5 %, меблі   2 %.

            У Швеції з 10 млрд.дол., зароблених  на лісовому ринку, 7 припадає  на целюлозно-паперові товари, 1,5 млрд. доларів на пиломатеріали; вироби з деревини дають лише 4 %,  з паперу   5%, меблі   9 %.

            Лісопромисловий комплекс Канади  дає 20 млрд. дол. всієї експортної  виручки, в т.ч. від продажу  целюлозно-паперової продукції 13 млрд., пиломатеріалів 5 млрд., вироби і меблі приносять 1,5 млрд.

            США заробляють на даному ринку  15 млрд.дол., з яких 3 забезпечують  продаж сировини, 2   пиломатеріали,  майже 7 млрд. дають целюлозно-паперові  товари і по одному   вироби  і меблі.

            Тільки у декількох великих експортерів з середньою лісозабезпеченістю вироби і меблі в сумі дають вагому частину виручки: в Німеччині   приблизно 50 %, у Франції   40 %, в Австрії   біля 30 %.

3.  Об'єми світової  торгівлі товарами лісового комплексу

            Оборот світової торгівлі продукцією їх деревини в цей час перевищує      140 000 мільйонів американських доларів (див. табл. 2). При цьому економічна значущість промисловості продовжує зростати.Це забезпечує продукції лісопромислового комплексу важливе місце в міжнародній торгівлі всіма товарами  приблизно 3,5 %, а якщо врахувати вироби з деревини і паперу, а також меблі,   біля 4%.

Табл. 2. Світова торгівля лісопродуктами в 1961-1995 рр.

Географічна структура  торгівлі

4.1. По імпорту і експорту

Канали міжнародної лісової торгівлі з'єднують між собою переважно промислово-розвинені країни Північної півкулі. Дві третини світового експорту забезпечують постачання всього з семи країн світу, в т.ч. (%): Канада 19, США 13 (див.додаток, табл. 1 і табл. 2), Фінляндія і Швеція по 9, Австрія 3, держави на території колишнього СРСР 2. Ще по 4 % дають два ведучих лісоеспортери "третього світу" Індонезія і Малайзія. Понад мільярда доларів експортної виручки заробляють на деревині фірми Бразілії, Португалії, Югославії і Норвегії, а також Нідерландів, Японії, Італії, Бельгії, Великобританії і Швейцарії (останні шість країн виготовляють багато паперу і виробів з неї). У сумі на ці 20 продавців припадає більше за 90 % світового лісопромислового експорту по вартості.

Приблизно така ж картина спостерігається  і в лісопромисловому імпорті. Приблизно 30 промислово розвинених країн, розташованих майже виключно в Північній півкулі, забезпечують більше за 80 % світового  імпорту. Першим по значенню покупцем виступають США 16% світового імпорту. Далі слідують: Японія 14 %, Великобританія і Німеччина по 10 %, Франція і Італія 6 %. Імпорт перевищує мільярд доларів також у Нідерландах, Бельгії, Австрії, Данії, Іспанії, Швеції, Швейцарії, Китаї, Південній Кореї, Канаді, Австралії і Гонконзі (перепродаж в Китай). Всі країни "третього світу" купують лісопромислових товарів на ту ж суму, що і Японія. Частка в світовому імпорті всіх колишніх соціалістичних країн (включаючи колишній СРСР) аналогічна частці Франції.

4.2. По видах продукції

У торгівлі сировиною  останнє десятиріччя панували три  постачальники США, Малайзія і бувший СРСР. США продають за рубіж 25-27 млн. куб.м високоякісного хвойного дерева, технологічної тріски і фанери листяних порід помірної кліматичної зони. Малайзія спеціалізується на постачанні листяного дерева цінних тропічних порід (приблизно 20 млн. куб.м в рік до 1993 року, коли був заборонений експорт круглого лісу з малайзійського штату Сабах, що відвантажував за кордон 6-8 млн. куб.м), а колишній СРСР вивозив дешевий маломірний ліс (більше за 9 млн. куб.м). Помітними експортерами деревної сировини виступають також Франція, Німеччина, Канада (ці три країни звичайно продають за кордоном по 6-8 млн. куб.м необробленого лісу), Чілі (4 млн. куб.м), Австралія (технологічні тріски приблизно 8 млн. куб.м).

З 100 млн. куб.м експорту деревини більше за 40 % припадає на Канаду. Великими експортерами виступають також  США 7-9 млн., країни колишнього СРСР, Швеція 7-8, Фінляндія 5 і Австрія 4. Ведучими постачальниками листяної деревини виступають Малайзія 5 млн. куб.м і США 2 млн. куб.м.

На ринку фанери домінує  Індонезія, з 16 млн. куб.м світового  експорту на неї припадає більше за 9. Інші великі постачальники: Малайзія 1 млн. куб.м, США до 2 млн., Канада і  країни колишнього СРСР по 200-400 тис. куб.м.

На ринку деревних плит, місткість якого досягає 13 млн. куб.м немає вираженого переважання  одного або декількох експортерів. Більше інших плити вивозять Канада і Бельгія майже по 2 млн. куб.м, Німеччина 1,3 млн., США і Австрія  звичайно більше за 1 млн. куб.м. За ними звичайно слідував СРСР до 700 тис. куб.м, але на останні роки об'єми значно знизилися.

Майже дві третини  всієї целюлози, що реалізовується у зовнішній торгівлі відвантажується  на світовий ринок з трьох країн: Канади 8,2 млн.т , США 5,6 млн.т і Швеції 2,9 млн. т. Другими великими експортерами виступають Фінляндія 1,7 млн., а також Бразілія, Португалія по 1 млн. т.

Паперовий ринок характеризується великим числом експортерів. Але  і по цій продукції з 50 млн.т  світової торгівлі на Канаду припадає 11 млн., на Фінляндію 7, на Швецію 6,5, на США 5, на Німеччину 4, на Австрію, Францію і Нідерланди по 2 млн. т. Приблизно по 1 млн.т постачають за рубіж Бразілія, Італія, Норвегія.

Положення першої десятки  лісоекспортерів на ведучих товарних ринках виглядає приблизно таким чином:

4.3. По географічних  ринках

Світовий лісовий ринок  ділиться на декілька регіональних секцій. Вони розрізнюються по рівню лісозабезпеченості, вимогам до якості і асортименту, по практиці в торгівлі, а також  по рівню цін. Особливо виражена ця відособленість регіональних ринків по сировині і пиломатеріалам. Чим вища міра обробки, тим менша різниця в специфічних вимогах цих секцій ринків, тим ближче за ціну на різних регіональних ринках.

Основними регіональними  секціями є північноамериканська,тихоокеанська і європейська.

Торгівля всередині  північноамериканської секції представлена майже виключно міжнародним обміном  між фірмами США (див. табл. 3 додатки) і Канади. На неї припадає до 20% всієї  місткості світового лісового ринку. Обидві ці країни порівняно добре лісозабезпечені, тому ціни тут звичайно низькі. Від багатьох постачальників ринок відгородений високими митними і нетарифними бар'єрами. І США і Канада на інших ринках виступають традиційно найбільшими продавцями і, здавалося б, затвердитися тут новому експортеру практично неможливо. Однак поступово лісозабезпеченість на ринку США міняється. На заході континенту, який традиційно виступав як основний район-постачальник і для експорту і для інших районів США, наростає дефіцит деревини. У цих умовах американські фірми активно шукають зарубіжні джерела постачання і для себе, і для постачання своїх традиційних імпортних клієнтів в басейні Карібського моря.

Повну протилежність  північноамериканської представляє  тихоокеанська секція, на яку припадає трохи більше за 20 % кількості світового лісового ринку. Ця секція лісодефіцитна бо заготівлі лісу тут обмежені жорсткими лісогосподарськими нормами. Основний покупець Японія, другий по кількості Китай. Багато лісової продукції купують Південна Корея, Тайвань, Сингапур, Гонконг, Таїланд. Ще порівняно недавно цей ринок пред'являв попит майже виключно на деревну сировину і виступав великим споживачем круглого лісу і технологічної тріски з районів, розташованих на периферії Тихого і Індійського океанів. В другій половині 80-х років по курсах валют таких ведучих покупців, як Японія, Південна Корея і Тайвань, імпорт напівфабрикатів став вигідний і зараз на даний ринок припадає не тільки 55 % кількості світового ринку по сировині, але і 15 % по матеріалах, 30 % по фанері, 20 % по целюлозі і 12 % по паперу і картону. Важливим доповненням до постачання деревної сировини з США, Канади, колишнього СРСР, країн Південно-Східної Азії, Чілі, Австралії і Новій Зеландії стала закупівля пиломатеріалів в цих країнах (крім території СРСР і Австралії), фанери в Індонезії, целюлозно-паперових товарів в Північній Америці, Чілі, Новій Зеландії Північній Європі. Висока привабливість даного ринку для російських експортерів, особливо розташованих в Сибірі і на Далекому Сході

На європейську секцію припадає приблизно половина вартості світового лісового імпорту. Ринок  цей характеризується середньою  лісозабезпеченістю. Своїх ресурсів тут в принципі майже досить, щоб  покрити потреби економічного розвитку, але вони часто не вигідні бо не дають при виробництві продукції необхідної якості. Тому на рівні з найширшим асортиментним обміном між собою держави Західної Європи закуповують великі об'єми якісної сировини і напівфабрикатів. За них європейці згодні платити досить високі ціни, нерідко помітно перевершуюча вартість продукції свого власного виробництва. У сумі, включаючи взаємну торгівлю, на Європу припадає зараз біля 40 % світового ринку по деревній сировині, пиломатеріалам і фанері, більше за 70 % по деревних плитах, більше за 50 % по целюлозі, паперу і картону. Однак зростаюча частина цих потреб задовольняється за рахунок випереджального розвитку торгівлі між власне європейськими країнами.

З Скандінавії в країни Європи прямують пиломатеріали, плити, масові целюлозно-паперові товари, з східної Європи і країн колишнього СРСР сировина і пиломатеріали, з Північної Америки масові целюлозно-паперові товари, фанера, дешеві будівельні і дорогі столярні пиломатеріали, з Південно-Східної Азії пиломатеріали цінних порід і фанера, з Африки цінна тропічна сировина, з Південної Америки целюлоза, картон, пиломатеріали. Найбільшими імпортерами лісових товарів в Європі виступають Великобританія і Німеччина, які закуповують їх на суми, що перевищують 10 млрд.доларів. З великим відривом за ними слідують Італія і Франція, які платять за лісовий імпорт звичайно 5-6 млрд.доларів.

Середній рівень цін  тут досить високий, хоч і звичайно трохи нижчий, ніж в тихоокеанській секції. Однак на ці ціни може розраховувати  тільки постачальник якісної продукції, що відвантажує її в достатньому асортименті.

В принципі європейський ринок низько монополізований, тарифні  і інші бар'єри по лісових товарах  порівняно легко переборні в  тому випадку, якщо експортер не впливає  на інтереси місцевих виробників.

Самі європейські країни вивозять за межі регіону в основному дорогі високоякісні напівфабрикати і вироби.

Ці три секції охоплюють  приблизно 90 % світового лісового ринку. З тих, що залишилися найбільший інтерес  представляє близькосхідна секція. Частка практично малозабезпечених лісом країн Північної Африки, Ближнього і Середнього Сходу в цьому світовому лісопромисловому імпорті складає біля 3 %, але по окремих товарах вона помітно вище: по пиломатеріалах більше за 5%, по фанері 10%. Близькосхідний ринок порівняно дорогий, вимоги до якості тут не такі високі, як в Європі. Але діяти на ньому експортеру непросто через специфічні умови, поширене втручання державної влади, політичної і економічної нестабільності. На відміну від багатьох інших базисних галузей виробництва місткість світового лісового ринку в 80-ті роки розширялася непоганими темпами. Вона збільшувалася в середньому за рік по пиломатеріалах на 2,5 %, по фанері на 8,5%, по деревних плитах на 4,3% по целюлозі на 3%, по паперовій продукції на 5 %.

ЗНАЧЕННЯ І МІСЦЕ ЛІСОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ 
 
Серед міжгалузевих комплексів питома вага лісовиробничого комплексу (ЛВК) за обсягом виробництва становить 2,8%, за чисельністю працюючих – 4,6%, за вартістю основних виробничих фондів близько 2%. Поставками готової продукції і лісоматеріалів комплекс пов’язаний з 100 галузями. 
 
Україна не має значних запасів лісових ресурсів, які служать базою для розвитку лісопромислового комплексу. До лісових ресурсів відносять деревні, технічні, харчові, кормові та інші ресурси, а також корисні природні властивості лісу – водоохоронні, захисні, кліматорегулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо. 
 
Лісовиробничий комплекс України має добре розвинені функціонально-компонентну (галузеву, виробничо-циклову) та функціонально-територіальну структура (див. таблицю 1). 
 
Таблиця 1 
 
Лісовиробничий комплекс охоплює лісове господарство, деревообробну, целюлозно-паперову, лісохімічну і гідролізну промисловість (додаток 1). Продукція одного виробництва є сировиною для іншого. Лісозаготівельні підприємства дають деревину для лісопильних заводів. Пиломатеріали – вихідна сировина для меблевих фабрик. Відходи лісозаготівель і деревообробки йдуть у лісохімію. Тому вигідно створювати лісохімічні комбінати, де разом з послідовним обробленням деревини можлива повна переробка відходів [1, с. 217-221] 
 
Лісогосподарський підкомплекес, який об’єднує власне лісове господарство і лісозаготівельну промисловість, є однією з найважливіших складових лісопромислового комплексу (див. схему 1). 
 
Лісогосподарський під комплекс 
          Власне лісове господарство забезпечує розширене лісовідтворення, підвищення продуктивності лісів, посилення їх екологічних функцій, лісовпорядкування, захист та охорону. Вирішальна роль у проведенні цієї роботи належить лісництвам. Головним принципом веденням лісового господарства є комплексність, що дає змогу передбачити, крім відтворення ресурсів деревини, лісозаповідну, охоронну та екологічну діяльність, заготівлю сировини для лісохімії, ефективну переробку лісорубних решток тощо.

За останні 12 років темпи відтворення  лісів в Україні сповільнилися. Так з 1965 року лісистість України зросла всього на 1,4%, при чому за останні 5 років на 0,1%, досягнувши 14,3%, що значно нижче від оптимального рівня, хоча в країні є чимало не використовуваних і низькопродуктивних земель. Це пояснюється тим, що лісовиробничий комплекс України був зорієнтований на поставки деревини з інших країн і в даний час її потреби в деревинній сировині задовольняються лише НП ¼. При цьому власні деревні відходи використовуються на 50-60%. Треба мати на увазі й те, що зі створенням у лісах України нових заповідників, уточненням категорії захищеності лісів і площ радіоактивного забруднення деревинні ресурси країни зменшаться на 1,6 млн кб/м. 
 
Отже, розширення бази місцевих лісоресурсів набуває особливої актуальності насамперед у зв’язку з тис, що для підтримування існуючого рівня виробництва Україна мусить закуповувати деревину та її продукти на суму до 4 млрд. доларів США. При цьому слід орієнтуватися на реалізації радикальних заходів, бо навіть якщо і будуть здійсненні прогнозовані на період до 2008 року посадки та посіви лісу, то лісистість України зросте до 15,8% при оптимальному показнику 19%. Це означає, що передбачені щорічні площі нових насаджень лісів у розмірі близько 40 тис. га є значно меншими від необхідних. Оптимальної лісистості можна досягти, виростивши додатково до наявного лісового фонду ліси на площі 2,8 млн. га. Якщо вирішувати цю проблему за найближчі 10-15 років. То щорічно необхідно розширювати площі нових насаджень лісів на 250-280 тис. га, або 6-7 разів більше, ніж це передбачено зараз.  
У 1975 році було розроблене лісогосподарське районування України (на основі лісорослинного і лісоекономічного районування). Найбільшою таксономією лісогосподарського районування визнано лісогосподарську область, яка характеризується спільністю природних умов, типів лісництва. Області в свою чергу діляться на лісогосподарські округи, округи – на лісогосподарські райони. 
В Україні виділено 4 рівні, 2 гірські лісогосподарські області, 15 округів і 41 район. Є й інші схеми лісогосподарського районування. За П.С. Пастернаком та ін. На території республіки виділяється (180 р.) 7 лісогосподарських областей, 12 округів і 5 підокругів. Це області Лісова (округи – Західно-Подільська і Схід дно-Подільська), Лісостепова Правобережна (Подільська, Черкаська), Лісостепова Лівобережна (Харківська), Північно-Степова (Середньодніпровська, Ізюмсько-Старобільська, Донбаська), Карпатська гірська (Закарпатська, Прикарпатська), Кримська гірська (Кримська гірська) і Південно степова (Південно степова). Вздовж річок і морських берегів з природним та рекреаційним значенням виділено підокруги. 
Загальна площа лісів України – близько 10 млн. гектарів, що становить близько 14% її території. Найбільшою є лісистість в Український Карпатах (40,5%) і Кримський горах (32%). Лісистість природних зон рівнинної частини закономірно зменшується з півночі на південь від 26,1% (зона мішаних лісів) до 12,5% (Лісостеп) і 3,8% (Степ)  
Найбільш залісненні Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська області (31-49%). Дуже низька лісистість у степових областях – Дніпропетровській, Херсонській, Миколаївській і запорізькій (2,0% - 3,3%). 
У лісах України росте 2000 деревних та чагарникових порід, переважають молоді та середньовікові дерева. 
Вони займають близько 90% лісопокритої площі (цінні хвойні породи становлять 48%, а твердо листі – 42%). Це такі породи, як сосна, ялина, бук, дуб. Крім того є насадження м’яколистих порід (10%): граба, липи, клена, берези, тополі, вільхи тощо. Соснові (борові) ліси займають великі площі на Поліссі, а також у долинах річок Лісостепу і Степу. Вони ростуть на дерново-підзолистих піщаних ґрунтах, поширені дубово-соснові ліси. 
У лісах України трапляється два види ялини – звичайна, або європейська, і гірська. На окремі ділянки ялини європейської можна натрапити в західних областях і на Чернігівщині. Великі площі ялина займає в Українських Карпатах. 
Ялина біла (смерека) поширена в Карпатах, окремих районах Передкарпаття, в карпатських лісах трапляється також модрина. Подекуди в Українських Карпатах і Кримських горах збереглися поодинокі дерева і невеликі насадження реліктового тису ягідного. [4, с. 151-156] 
На території України поширений бук європейський і кримський. Бук європейський є однією з головних порід лісів Українських Карпат і західних районів Волині, Поділля і Придністров’я. На схід від лінії Володимир-Волинський-Кременець-Кам’янець-Подільський він зникає. Бук кримський поширений у Кримських горах на висотах від 500 до 1300 м.

У лісах України росте дуб звичайний. Він поширений в усіх природних зонах рівнинної частини країни, в горах до висоти 900 метрів. Дуб скельний росте в Карпатах і Кримських горах, а також на заході лісостепової зони. Граб входить до складу дубових, дубово-букових і букових лісів, утворюючи в них другий ярус. На сході він доходить до лінії Гомель (Білорусь) – Ромни – Полтава – Кременчук. У Криму поширені граб кавказький та граб східний. У лісах трапляться в’яз та берест. Вони проникають далеко на південь у степові байрачні ліси і заплави річок. На узліссях байрачних лісів росте дрібнолистий берест – карагач. Типовою природою для України є липа серце листа, а в Карпатах і західних областях – липа широколиста, в придніпровських лісах – липа срібляста, в Кримських горах – липа кримська. Ясен звичайний трапляється в усіх лісових районах України. Росте клен кількох видів (явір гостролистий, польовий і татарський). Клен гостролистий поширений скрізь, явір – у Карпатах та західному лісостепу, клен польовий і клен татарський – в лісостепових і байрачних степових лісах. 
Майже в усіх типах лісів України як домішка трапляється береза бородавчаста. На вирубках, згарищах, по схилах балок і ярів вона часто утворює чисті насадження. Поширені також в Україні біла і чорна тополя, осика, вільха. 
Другою не менш важливою галуззю лісогосподарського під комплексу є лісозаготівельна промисловість, яка проводить лісоосінні роботи, вивозить і сплавляє деревину, здійснює її первинну обробку. Продукцією цієї галузі є ділова деревина, яку використовують у лісопилянні, фанерному, тарному і целюлозно-паперовому виробництві, у будівництві, в гірничодобувній промисловості, а також дрова, що вживаються як паливо і сировина у лісохімічній промисловості. Заготівлею деревини займаються в основному лісгосп зали. Частину деревини заготовляють у лісовому господарстві (рубки догляду і санітарні). Основним лісозаготівельними районами є українські Карпати (Івано-Франківська і Закарпатська області) і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська і Чернігівська області). 
З 1961 року провідне місце у заготівлях деревини здобули рубки догляду за лісом, щорічна частка яких у 1985-1990 роках зросла у порівнянні з 1961-1965 роках більше ніж як у 4 рази. Фактично це призвело до порушення технології рубок догляду за лісом – заміни рубок головного користування рубками проміжного (вирубування найбільших дерев і дерев майбутнього) користування. 
В умовах дефіциту деревини проблематичною стала орієнтація на виключення їх експлуатації захисних лісів. Правда, цей резерв в Україні порівняно з іншими країнами Європи використовується дуже слабо. 
Загальний запас деревини становив на Україні (1996 р.) 1319,9 млн. куб/м, що майже на 300 млн. куб/м більше ніж у 1989 (1025,5 млн. куб/м). В розрахунку на душу населення припадає в середньому близько 0,2 га лісу, а запасу деревини – 26 куб/м. Це відносно низькі показники, хоча в Україні є необхідні умови для їх збільшення.  
У результаті безсистемної рубки і використання зайнятих лісом земель для потреб землеробства швидко зменшувалися площі лісових масивів на західноукраїнських землях. Протягом ХІХ ст. заліснена площа тут скоротилася на 250-300 тис. га. Причому, змінювався видовий склад лісів: у Карпатах за рахунок зменшення площ бука і ялиці розширювалися площі смереки, на Поділлі замість дуба зросли площі граба, берези, осики. 
Потребу у деревині за рахунок власних ресурсів Україна задовольняє лише на 20-25%, а решту – за рахунок доставки лісу з північної частини європейської території Росії та Сибіру. 
Щорічний обсяг деревини, що заготовлюється в Україні, тобто загальне лісовивезення деревини, становить 14-14,5 млн. куб/м. Щорічний завіз деревини з інших країн становить 21-22 млн. куб/м в умовно круглому лісі. Отже, щорічно Україна споживає близько 26 млн. куб/м в умовно круглому лісі. Отже, щорічно Україна споживає близько 36 млн. куб/м деревної сировини. За період 1990-1999 року споживання деревини в цілому по країні знизилося приблизно на 2 млн. куб/м (насамперед у будівництві, промисловості). І все таки велику кількість деревини Україна експортує за кордон Оскільки, народне господарство країни відчуває гостру нестачу деревини, найважливішим напрямом вишукування її резервів є підвищення ефективності використання наявних лісових ресурсів на основі її більш глибокої хіміко-механічної переробки. 
Ліси багаті на ягоди, гриби, плоди дикорослих рослин, лікарські рослини. Вони відіграють також важливу водоохоронну і водозахисну роль, використовуються для відпочинку населення. В лісах ростуть білі гриби, рижики, підберезовики, підосиновики, маслюки, опеньки та інші. Поширені в наших лісах такі плодові дерева та кущі: груша, яблуня, черешня, смородина, обліпиха, шипшина, ліщина, терен, глід, суниця, малина, ожина, чорниця, тощо.