Людина в суспільному виробництві. Проблеми гуманізації та соціалізації виробництва

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Економічний факультет

Самостійна робота

з дисципліни «АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ »

на тему:

«Людина в суспільному виробництві. Проблеми гуманізації та соціалізації виробництва.»

Виконала:

Студентка другого курсу магістратури,

 заочної форми навчання

спеціальність  «Міжнародна економіка»

Бахарєва Яна

Київ 2013

ЗМІСТ

Вступ

1. Людина в суспільному виробництві

2. Проблеми гуманізації та соціалізації виробництва

Список використаних джерел

ВСТУП

В основі розвитку людського  суспільства лежить виробництво  матеріальних і духовних благ, інших  цінностей, цілісна сукупність яких забезпечує умови життєдіяльності  людини. Будь-яке суспільство, особливо високо розвинуте сучасне, являє собою соціальну систему. Соціальна система - це складно організована впорядкована цілісність, що включає окремих індивідів та соціальні спільноти, які об'єднані різноманітними зв'язками і взаємовідносинами, специфічними за своєю природою.

Важливою підсистемою  суспільства, основою соціальної системи  є економічна система. В ході виробництва, розподілу, обміну та споживання благ між учасниками цих процесів складаються  і постійно вдосконалюються різноманітні за своїм змістом економічні відносини. Останнє виявляється через економічну поведінку суб’єктів господарювання.

Конкретна історична сукупність економічних відносин, що відповідає системі продуктивних сил і взаємодіє  з нею, розвивається на основі дії  як об'єктивних економічних законів, так і суб’єктивних факторів, визначає сутність економічної системи суспільства.

1. Людина в суспільному виробництві

Людина як головний фактор виробництва є носієм виробничих і суспільних відносин. Продуктивні  сили і виробничі відносини постійно змінюються, розвиваються. Відповідно змінюються - незмірно зростають - місце  і роль людини в процесі виробництва, особливо в умовах сучасного науково-технічного прогресу. З одного боку, відбувається звільнення людини від виконання  певних функцій безпосередньо у  самому виробництві за рахунок його механізації та автоматизації, а  з другого - підвищується значення й  професійної підготовки, здатності  забезпечити функціонування складного  технічного устаткування.

Людина як біо-соціальна  істота є часткою і природи, і  суспільства. Вона включена у зв'язок з іншими людьми у процесі спільної трудової діяльності. Розуміння діалектичної єдності біологічного і соціального  в людині має принципове значення. Якщо недооцінюється той чи інший  аспект, неминучі викривлення у розвитку суспільства.

На сучасному етапі  розвитку суспільства перетворювальна  діяльність у природі досягла  такого ступеня, що стала реальною загроза  екологічної катастрофи. Забруднення  повітря, води і землі негативно  позначається на житті людей, викликає тяжкі захворювання. Антропо-центристське розуміння світової цивілізації  виховує у людини впевненість  у тому, що вона може і повинна  брати від навколишньої природи  все, що їй потрібно. А цінність природи  нібито полягає лише в тому, що вона служить людині. Такий підхід призводить до глибокої екологічної кризи, яка  ставить під сумнів збереження і  розвиток людської цивілізації. [4, c. 27-28]

Саме життя вимагає  відновлення і послідовного дотримання принципу гармонійного співіснування  людини і природи. Людина повинна  вміти відновлювати природне навколишнє середовище, будувати свої відносини  з природою на нових, гуманістичних  засадах. Тому сучасний розвиток продуктивних сил нерозривно пов'язаний з дальшим  підвищенням освіченості людини. І інженер, і робітник повинні  володіти не лише технічною, а й гуманітарною культурою. Саме завдяки останній людина здатна до цілісного сприймання природи і суспільства.

Сьогодні швидкими темпами  розвивається екологія - наука про  збереження навколишнього середовища, яка все більше впливає на розвиток суспільного виробництва, економіки  в цілому.

Економічна теорія певною мірою характеризує взаємодію людини з природою, але не вивчає розвиток природи в цілому. Тому вона не розглядає  весь комплекс екологічних проблем. Проте економічний аспект екології органічно входить до проблем  розвитку суспільного виробництва.

Людина повинна створити гармонійну еколого-економічну систему, яка б органічно поєднувала сприятливі для неї економічні умови життєдіяльності  із збереженням природного навколишнього  середовища, щоб соціально-економічна якість життя доповнювалась екологічно безпечними здоровими умовами.

Суспільні відносини відіграють вирішальну роль у розвитку людини. Якщо не створено сприятливих умов, дуже важко, а іноді й

неможливо людині виявити  свій талант. Проте не можна ігнорувати й того, що людина - біосоціальна істота, що природа відіграє величезну роль у її творенні. Саме тому є люди, які  мають великі здібності, талант, і  є люди менш обдаровані. Створення  умов для реалізації здібностей 'усім людям - один з основоположних принципів  розвитку суспільства.

В економічній теорії використовують такі поняття і категорії, як "працівник", "трудящий", "робоча сила", "особистий  фактор виробництва", "людський фактор", "суб'єктивний фактор" та ін. Щоб  зрозуміти співвідношення між ними, слід звернутися до визначення поняття "робоча сила".

Робоча сила - це сукупність фізичних і духовних здібностей, які  має організм людини, її жива особистість  і які вона застосовує кожного  разу, коли виробляє будь-які споживні вартості. Це означає, що здатність  до праці є важливою, але не єдиною якістю людини.

Категорія "особистий  фактор виробництва" характеризує людину як головний і вирішальний елемент  продуктивних сил. Проте людина є  і суб'єктом виробничих відносин, і носієм системи інтересів. Тому категорія "людський фактор" значно ширша за "особистий". Вона характеризує діяльність людей, активне функціонування їх у системі не лише виробничих, а й усіх суспільних відносин. Людський фактор - це органічна єдність свідомості й діяльності людини як рушійної сили та найвищої мети суспільного прогресу.

Категорія "суб'єктивний фактор" - ширша, ніж "людський фактор", оскільки характеризує свідому діяльність окремих індивідів, трудових колективів, партій, верств, громадських організацій  і навіть держави. Економічна теорія вивчає важливі конкретні прояви людського, суб'єктивного факторів, пов'язані з економічною діяльністю, але не може охопити всього багатства  суспільних відносин, втілених у цих  поняттях.

Продуктивні сили - це єдність  матеріально-речового та особистого факторів виробництва. Головну роль тут відіграє особистий фактор - людина, яка створює  засоби виробництва, приводить їх у  дію. Людина - головна продуктивна  сила суспільства. Разом з тим  засоби виробництва і насамперед знаряддя - це найреволюційніший елемент  продуктивних сил. Вони швидко змінюються, вдосконалюються, що пов'язано з  розвитком людини, підвищенням її освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням  організації праці та управління. [5, c. 61-64]

До певного часу була поширена концепція щодо зниження ролі людини у системі автоматизованого виробництва, пристосування чи примусового підкорення її все більш досконалій техніці. Ця концепція розглядала людський фактор як найненадійнішу деталь у будь-якій складній технічній системі. Проте це не відповідає реальним процесам суспільного розвитку.

Роль людини при всіх глибоких змінах у техніці та технології не знижується, а навпаки, зростає, адже саме діяльність людини визначає розвиток науки й техніки, вдосконалення виробництва, суспільного життя в цілому.

Всупереч економістам, які  перебільшують роль уречевленої  в засобах виробництва праці  та принижують живу працю людини, на нашу думку, пріоритет належить останній, саме людина є головною продуктивною силою суспільства.

Науково-технічний прогрес  постійно вносить зміни в продуктивні  сили суспільства, засоби виробництва, уречевлену і живу працю. Вони все  більше стають втіленням знання, значення якого незмірне зростає. Наука перетворюється на безпосередню суспільну продуктивну  силу. І якщо в засобах праці  вона виступає як уречевлене знання, то в людині вона існує як жива свідомість, яка визначає науково-технічну та економічну діяльність її. Якщо робоча сила не відповідає тим вимогам, які висувають нові техніка і технологія, це неминуче призведе до того, що останні не використовуватимуться. Суперечлива взаємодія матеріально  речового та особистого елементів продуктивних сил об'єктивно спрямовує дії  людей на забезпечення прогресивного  розвитку в їх єдності.

Відбувається паралельний  розвиток засобів виробництва і  людини. Ручні знаряддя праці вимагали працівника певного типу (без особливої  підготовки). Застосування промислових  машин висунуло нові вимоги до робочої  сили (освіченість, професійна майстерність). Сучасна науково-технічна революція  піднесла ці вимоги на ще вищий рівень.

Праця людини, яка застосовує досконалі знаряддя, стає продуктивнішою. За одиницю часу виробляється все  більше продукції. Це дає змогу зменшувати робочий день поряд зі зміною його структури. Зростає додатковий робочий  час, за який створюється додатковий продукт джерело розширеного  відтворення виробництва. У той  самий час хоч відносно і скорочуються, проте абсолютно зростають розміри  необхідного продукту, що є джерелом відтворення робочої сили відповідно до вимог суспільного виробництва. Потреба заміщення витрат робочої  сили визначає об'єктивні межі необхідного продукту на кожному конкретному етапі розвитку людського суспільства.

З часом змінюються потреби  людини у галузі матеріального забезпечення, охорони здоров'я, фізичного розвитку, освіти (як загальної, так і професійної), культури, духовного життя. Від цього  дедалі більше залежить розвиток суспільного  виробництва. Це, в свою чергу, потребує зміни умов відтворення робочої  сили. [15, c. 71-74]

Суспільне виробництво, як і  його фактори, завжди має конкретно-історичну  соціально-економічну форму. Тому і  людина як головний фактор продуктивних сил в той самий час є  суб'єктом (носієм) економічних, виробничих і всіх суспільних відносин, адже економічні відносини виникають та існують  у процесі спільної трудової діяльності людей.

Виробничі відносини це відносини  людей у процесі виробництва. Панівні виробничі відносини  визначають суспільно-економічний  тип людини (рабовласник і раб, феодал і селянин, капіталіст і найманий робітник, колективний власник у  системі соціальне організованого ринкового господарства). Форма власності  на засоби виробництва визначає місце  людини у системі суспільного  виробництва, частку її у створюваному суспільному продукті, інтереси та мотивацію її діяльності. Поєднання  людини із засобами виробництва для  здійснення процесу праці може бути на основі позаекономічних (наприклад, насильницького примусу) або економічних  методів.

У процесі розвитку суспільства  як соціально організованого ринкового  господарства відбуваються глибокі  якісні зміни у становищі людини. Науково-технічний прогрес зумовив  перехід до праце-зберігаючого типу виробництва, підніс роль і значення живої висококваліфікованої праці. Це, в свою чергу, поставило питання  про поліпшення умов життя і праці  людей, розвиток освіти, підвищення кваліфікації працівників, охорони їх здоров'я, забезпечення їм вільного часу і відпочинку, піднесло значення розвитку соціальної сфери.

Відмітною рисою сучасних розвинутих країн є широке використання суспільних і державних коштів для  розв'язання економічних і соціальних проблем. Це виявляється у державному і суспільному забезпеченні розвитку науки, освіти, охорони здоров'я, соціальному  забезпеченні людей (старих, бідних, безробітних  та ін.). У провідних розвинутих країнах  на соціальні потреби використовують не менш як 50 відсотків витраченої частини  державних бюджетів.

Глибоку внутрішню суперечливість будь-кого ладу становить наявність, з одного боку, суб'єктів виробничого  процесу, а з другого тих, хто  виконує функції управління. Ця проблема активно розв'язується в умовах сучасного  соціальне орієнтованого ринкового  господарства, коли поряд з пануючою приватною власністю, яка була характерною  для попередніх етапів, розвиваються державна, колективна (пайова) власність, змішані її форми. Удосконалюються  форми господарювання, поширюються  форми розподілу доходів, в яких беруть участь усі працівники ("участь у прибутках"), тощо. Прискорено розвивається наука про людські відносини, предметом якої є дослідження  умов забезпечення на практиці партнерства  усіх працюючих, подолання їх протиставлення. [1, c. 47-49]

Нині відбувається глибокий якісний переворот у розвитку продуктивних сил. Йде процес докорінної зміни становища людини у виробництві, вивільнення її праці з-під гніту  машин, створення "нефабричних" виробництв, технологічних ліній, які самоорганізуються  і працюють без відходів, зменшують  шкідливість виробництва.

Звичайно, сучасне соціальне  організоване ринкове господарство ще не позбулося своїх внутрішніх суперечностей. Проте досягнутий ним  високий рівень продуктивності праці  дає змогу не лише значно збільшити  додатковий продукт, а й водночас розширити необхідний, що приводить  до значного підвищення рівня заробітної плати і доповнення її вагомими суспільними  фондами споживання.

Людина є головним елементом  продуктивних сил і суб'єктом  виробничих відносин. Щоб полегшити  свою працю і підвищити її продуктивність, людина створює нові засоби виробництва, вдосконалює організацію праці, а отже, і виробничі відносини. В свою чергу, виробничі відносини  активно впливають на діяльність людини, на її розвиток, породжують у  неї заінтересованість у вдосконаленні  та ефективному використанні засобів  виробництва.

Відповідно до змін у техніці  та технології виробництва повинна  вдосконалюватися система підготовки кадрів, розгортатися їх підготовка за новими науково-технічними напрямами, крім того, відбуватися якісні зміни  у галузі народної освіти (професійно-технічної, середньої, вищої) та культури.

Управління підготовкою  кадрів з урахуванням перспектив розвитку виробництва дає змогу  в найкоротші історичні строки розв'язати  надзвичайно складні проблеми науково-технічного, економічного і соціального прогресу, вдосконалення матеріально-речових  факторів виробництва та піднесення якості особистого фактора. Разом з  тим зростання ролі та значення суб'єктивного  фактора в регулюванні розвитку виробництва, як і всього суспільного  розвитку, приховує небезпеку волюнтаризму, тобто розв'язання проблем без  урахування об'єктивних тенденцій розвитку, або призводить до застою, коли штучно гальмується розв'язання назрілих проблем.

Виробництво підпорядковане споживанню, без якого воно втрачає  сенс. Тому споживання людини, задоволення  її потреб, розвиток фізичних і розумових  здібностей це кінцева мета будь-кого суспільного виробництва незалежно  від його суспільної форми.

Однак суспільне виробництво  завжди має конкретно-історичний характер. Тому кінцева мета виробництва опосередковується  метою, яка визначається властивими йому відносинами власності. Зосередження засобів виробництва у певної частини суспільства означає, що суспільне виробництво, створювані в ньому продукти і послуги  безпосередньо задовольняють її потреби. Безпосередня мета виробництва  у таких суспільствах не збігається з його природним призначенням, його кінцевою метою. [12, c. 146-149]

Найглибиннішою економічною  сутністю сучасної людини є діалектично  суперечливе поєднання колективної  та індивідуальної власності, в якому (поєднанні) приватна форма трудової власності відповідає її природним  властивостям, відображає людську природу  взагалі, розкриває належність людини до продуктивних сил і є основою  економічної незалежності, свободи  індивіда. Це, у свою чергу, дає змогу  раціонально використовувати та ефективно контролювати розвиток суспільної власності в інтересах усіх трудящих. Колективна власність у такій  суперечності відображає соціальну  якість економічної сутності людини, розкриває її належність до виробничих відносин, її особистість, що розглядається  з погляду базисних відносин суспільства. З розвитком продуктивних сил (насамперед сутнісних сил людини), прогресу економічної системи соціальна  сторона сутності людини все більше заперечує (діалектично) біологічну, а  колективна і суспільна форми  власності в економічній сутності людини — приватну форму власності. Водночас із послабленням соціальної сторони людини посилюється її біологічна сторона.

Природу людини можна також  розглядати як сукупність її потреб і  захоплень. Потреби, їх обсяг, спосіб задоволення  також є продуктом історії. Оскільки історія промисловості — розкрита книга людських сутнісних сил, розвиток потреб залежить насамперед від рівня  розвитку техніки, технології та всієї  системи продуктивних сил, а також  техніко-економічних відносин. Значною  мірою їх обсяг, структура і спосіб задоволення зумовлені рівнем розвитку культури.

Економічні потреби тісно  пов'язані з виробництвом, обміном, споживанням. Необхідність задоволення  цих потреб спонукає до виробництва  необхідних життєвих благ. У свою чергу, виробництво, створюючи нові товари та послуги, стимулює розвиток потреб людини. Так, винайдення телевізора, магнітофона  тощо значно розширило коло економічних потреб людини. Такий же діалектичний характер має взаємодія потреб і обміну. Задоволення економічних потреб здійснюється в процесі споживання. Спожитий продукт або послуга народжує нові потреби. Таким чином відбувається відтворення економічних потреб.

Завдяки економічним потребам здійснюється взаємозв'язок інтересів, цілей людини, з одного боку, засобів  та умов життя людей — з іншого. Потребами і прагненнями до їх задоволення зумовлені економічні відносини між людьми, країнами. [7, c. 86-89]

2. Проблеми гуманізації та соціалізації виробництва

Зростання продуктивності праці  та ефективності виробництва створюють  передумови для зміни на краще  умов трудової діяльності та життя  людей, вирішення багатьох проблем  у цій сфері, що передбачає створення  соціально-економічних, матеріально-технічних  та соціальних умов для ефективної та творчої праці людини. Це і  визначає все масштабніший перехід  суспільства до гуманізації праці  та виробництва, котрі є і результатом  НТР, і передумовою реалізації та розвитку її досягнень.

Відчуваючи потребу у  всебічній гуманізації праці, розвинуті  країни докладають значних зусиль для  поліпшення умов праці, розвитку загальної  та професійної освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, забезпечення населення житлом, високоякісними побутовими послугами тощо. Перехід до нового, орієнтованого на гуманістичні цінності стану суспільства можливий лише за відмови від залишкового принципу фінансування соціальної сфери, надання  їй пріоритету.

Гуманізація праці й виробництва є багатоаспектною і складною проблемою, розв'язання котрої передбачає використання соціально-економічних, матеріально-технічних та організаційно-економічних чинників. Основою є зміна змісту та умов праці, котра пов'язана з удосконаленням техніки та технології внаслідок впливу науково-технічного прогресу. На практиці гуманізація праці забезпечується законодавчими актами, спеціальними галузевими та регіональними програмами, колективними договорами підприємств. Гуманізація праці має на меті сприяти зростанню її змістовності, найкращому пристосуванню матеріально-технічної бази виробництва до людини, широкій участі працівників у процесах управління та вирішення виробничих завдань на підприємствах.

Гострого характеру набула проблема узгодження матеріально-речового та особистісного чинників у сучасних умовах, оскільки застосування нових  машин і механізмів висуває нові високі вимоги до можливостей та здібностей людини. Виникає необхідність узгодження вимог людини до техніки та її функціонування і навпаки (з обов'язковим урахуванням того, що саме техніка має служити людині, полегшувати умови її праці й розвитку, створювати умови безпеки функціонування).

Поряд з економічною діяльністю людини загострюється увага до питань її духовної сфери діяльності та розвитку, зростання освіченості населення, покращення соціальних умов життя, розвитку сфери культури, підвищення зацікавленості працівника у розвитку та вдосконаленні  виробництва тощо.

Сучасні умови існування  людства викликають занепокоєння через  стан довкілля, внаслідок чого великого значення набуває саме аспект гуманізації  праці та життя людини. В рамках вирішення цієї проблеми необхідними  є розробка екологічного законодавства, стимулювання використання безвідходних та ресурсозберігаючих технологій, застосування економічних санкцій за забруднення  навколишнього середовища тощо.

Класична програма гуманізації  праці складається з таких  основних елементів.

· Збагачення змістовності праці, коли здійснюється суміщення  функцій працівників основного  і допоміжного виробництв, контролю за якістю продукції та деякі організаційно-економічні функції, групуються кілька різнорідних  операцій тощо.

· Розвиток колективних форм організації праці.

· Демократизація управління.

· Широке залучення працівників  до управління виробництвом.

· Покращення умов праці.

· Раціоналізація режимів  праці та відпочинку.

Розглянемо основні з  цих елементів програми гуманізації  праці та виробництва. Зокрема сучасні  науковці у сфері менеджменту  доходять висновку про необхідність широкого залучення до управління таких  працівників, котрі спроможні самостійно приймати рішення з різноманітних  питань виробничого життя. Високорозвинені  країни широко застосовують різні форми залучення працівників до управління: участь працівників в управлінні працею та якістю продукції на рівні дільниці чи цеху; створення робітничих рад спільних комітетах робітників та управлінців; участь працівників у прибутках; залучення представників працівників до рад директорів корпорацій.

Сучасні форми участі працівників  в управлінні склалися на основі довготривалого протиборства праці й капіталу, цей  процес триває і нині. Так, працівники продовжують боротьбу за паритетне  представництво в органах управління, за розширення кола питань у колективному договорі та прав профспілок щодо управління виробництвом, за розширення прав і  сфери дії органів робітничого  представництва. Працівники також вимагають  права на повнішу інформацію, права  на дії, що перешкоджають здійсненню рішень, з котрими працівники не погоджуються.

Ще одним елементом  гуманізації сучасного виробництва  та праці є перехід від індивідуальних до колективних або групових форм організації праці. На практиці цей  процес відбувається як спільне Вирішення  часткових завдань, здійснення виробничого  процесу в цілому, виконання наскрізних робіт у процесі нововведень. В рамках переходу до колективних  форм організації праці відбувається ряд позитивних зрушень, до котрих можна  віднести акумулювання значних обсягів  знань членами робочих груп, краще  розуміння проблем, розробку альтернатив  у процесі підготовки та прийняття  управлінських рішень, досягнення узгоджених дій, ефективної взаємодії та колективної  відповідальності учасників спільної праці.

Особлива увага в організації  колективної роботи надається так  званим "гурткам якості", котрі  є формою спільного пошуку шляхів вирішення виробничих проблем безпосередніми виконавцями. В рамках участі працівників  у "гуртках якості" відбувається пошук резервів раціоналізації праці, покращання якості продукції (спрямованими не на виявлення та виправлення неякісної  продукції, а на попередження виникнення браку протягом усього технологічного ланцюга), зниження витрат виробництва, поліпшення умов праці. Ця форма спільної праці надає працівникам можливості самовираження, відчуття причетності до справ фірми, почуття відповідальності за престиж продукції, а також сприяє проявам творчості працівників у процесі трудової діяльності.

Щодо раціоналізації праці, то тут відбувається вдосконалення  самого процесу праці, розширення горизонтального  та вертикального набору обов'язків, виробнича ротація, застосування систем зв'язку, персональних комп'ютерів, підключених  до єдиних інформаційних центрів, налагоджуються нові зв'язки між працівниками в  процесі праці, змінюються власне форми  та методи організації праці.

Найуспішніші компанії в  процесі раціоналізації праці сприяють розвитку у працівників почуття  причетності до спільної справи, виявам творчості в роботі, самостійності, створенню сприятливого клімату  в колективі, атмосфери довіри та доброзичливості тощо. До нетрадиційних, але досить поширених останнім часом  методів раціоналізації праці можна  віднести нововведення в організації  робочого часу: змінний графік робочого часу, різні графіки робочого тижня, неповний робочий тиждень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Архієреєв С. Політична економія: Навч. посібник для студ. екон. спец. / Національний технічний ун-т "Харківський політехнічний ін-т"; Харківський економіко-правовий ун-т / Сергій Ігоревич... Архієреєв (ред.). — Х. : ТОВ "ПРОМЕТЕЙ", 2006. — 364с.

2. Башнянин Г.І. Політична  економія: Підручник для вузів.  Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2003. - 526 с.

3. Біленко Т. І., Бодров  Володимир Григорович, Волинцев  В. В., Глаголєва О. Б., Гримайло  В. М. Політична економія: Навч. посібник / Володимир Олександрович  Рибалкін (ред.), Володимир Григорович  Бодров (ред.). — К. : Академвидав, 2004. — 672с.

4. Дмитриченко Л. Політична  економія: навч.-метод. посібник за  кредитно-модульною системою (для  студ. спец. "Економічна теорія") / Донецький національний ун-т.  Обліково- фінансовий факультет.  Кафедра економічної теорії. —  Донецьк : Норд-Прес, 2008. — 141с.

5. Заглинський А. Політична  економія: Навчальний посібник/ Анатолій  Заглинський, Микола Матусевич. - Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2005. - 408 с.

6. Зазимко А. Політична  економія: Структурно-логічний навчальний  посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во  освіти і науки України, КНЕУ. - 2-е вид., без змін. - К.: КНЕУ, 2006. - 358 с.

7. Кукурудза І. Політична  економія: матеріали до лекцій  та семінарів / Черкаський національний  ун-т ім. Богдана Хмельницького.  — Вид. 2-ге, доп. — Черкаси : Вид. від. ЧНУ ім. Богдана Хмельницького, 2007. — 368c.

8. Лозниця С. Вдосконалення  людини та його вплив на  соціально-економічний розвиток  суспільства в концепції М.Вебера: сучасні реалії та перспективи  //Молода нація. Альманах. - 2000. - №  3. - C. 74-93.

9. Мельник Л. Політична  економія: Навч. посіб. для підгот. бакалаврів з напряму 0501 "Економіка  і підприємництво" в агр. вищ.  навч. закл. III-IV рівнів акредитації  — Д. : Пороги, 2005. — 430с.

10. Мочерний С.Політична  економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. - К.: Знання-Прес, 2007. - 687 с.

11. Новакова О. Методологічні  аспекти дослідження сучасного  суспільно-політичного розвитку //Людина  і політика. - 2003. - № 2. - C. 78-88.

12. Оганян Г. Політична  економія: Навч. посіб. для студ. вищ.  навч. закл. / Міжрегіональна академія  управління персоналом (МАУП) / Георгій  Артемович Оганян (ред.). — К. : МАУП, 2003. — 520с.

13. Павленко Р. Аналітичне  забезпечення суспільних змін  в Україні/ Р. Павленко //Людина  і політика. - 2003. - № 4. - C. 11-17.