Макроекономічна нестабільність

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему :

 

 

«Макроекономічна  нестабільність»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка 

 

 

 

1. Циклічність як форма економічного розвитку. 
   Види економічних циклів

 

Кожне суспільство прагне до економічного зростання. Технічний  прогрес, запровадження нових технологій, збільшення виробничих потужностей  та підвищення життєвого рівня людей  є стратегічними напрямами динамічного  розвитку економіки кожної країни. Проте довгострокове економічне зростання не завжди є рівномірним. Воно переривається періодами економічної  нестабільності, коливаннями у темпах економічного зростання, структурі  й ефективності відтворення. Періоди  швидкого зростання економіки перериваються  спадом виробництва, низьким рівнем зайнятості (безробіттям) та зростанням цін (інфляцією).

Це явище було помічене давно вченими-економістами, особливо коли почастішали періодичні економічні кризи — торгові, фінансово-кредитні, а потім і промислові. Спочатку вони охопили окремі найрозвинутіші країни (насамперед Англію), а згодом набули характеру світових криз. Циклічний  розвиток економіки став предметом  дослідження багатьох учених-економістів.

Отже, важливою особливістю  ринкової економіки є її нестабільність. Чергування піднесень і спадів у  економіці призводить до того, що її розвиток носить не прямолінійно зростаючий, а хвилеподібно зростаючий характер. У макроекономічній науці домінує  думка, що хвилеподібні коливання в  економіці відбуваються не хаотично, а в формі економічних циклів.

Економічний цикл — це послідовність  піднесень і спадів економічної  активності протягом кількох років, тобто це рух суспільного виробництва  від одного кризового явища до іншого, який постійно повторюється.

Кожний цикл являє собою  певну послідовність, яка складається  з альтернативних фаз, які повторюються одна за одною. Це означає, що кожна  з його попередніх фаз повинна  мати здатність до відтворення наступних. У підсумку економічний цикл набуває  здатності до самовідтворення. Крім цього, кожному економічному циклу притаманна регулярність його проходження. Все це дає змогу відзначити принципову спільність структури економічних циклів у ринковій економіці, а також більш-менш чітко виражену послідовність фаз.

Оскільки такий рух  відбувається хоча й нерівномірно, але безперервно (останні фази попереднього циклу накладаються на перші фази наступного), то динаміка макроекономічних показників має хвилеподібний вигляд: у кінці попереднього і при  народженні нового циклу (криза) відбувається погіршення показників; на нижньому рівні (депресія) встановлюється короткочасна рівновага; під час поширення  нового економічного циклу (пожвавлення) показники різко зростають; на верхньому  рівні піднесення (процвітання, бум) — досягнення рівноваги; потім знову  спад (криза) і т. д. Початковою фазою  економічного циклу є криза. Вона порушує нормальний хід економічного розвитку, а всі наступні фази —  відновлюють його. При цьому кожна  попередня фаза утворює умови  для її власного відмирання та виникнення наступної фази.

Отже, економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Піднесення змінюється спадом (кризою). Обсяги валового внутрішнього продукту, зайнятості і  виробництва скорочуються. Ціни і  прибутки знижуються, а безробіття зростає. За спадом виникає депресія. Зрештою досягається певна критична точка, після якої починається пожвавлення. Відновлення при цьому може бути повільним або швидким. У цьому  випадку рівень виробництва підвищується, а зайнятість зростає. В міру того як пожвавлення в економіці набирає  сили, зростають темпи приросту цін. Після досягнення в економіці  повної зайнятості, тобто повного  використання виробничих ресурсів, економіка  переходить до фази піднесення. Нова смуга  піднесення може означати тривалий, стійкий  рівень пожвавленого попиту, збільшення кількості вільних робочих місць, підвищення життєвого рівня населення  або ж швидке роздування цін і  зростання спекуляції, за якими настає нова криза.

Аналіз структури економічних  циклів показує, що ми маємо досить просту картину послідовної зміни  фаз циклу. У. К. Мітчелл, учений, який глибоко вивчав економічні цикли, а  також багато інших учених-економістів  поділяють цикли на чотири фази: криза, депресія, пожвавлення, піднесення (див. рис. 1).

 

  
 
Рис. 1. Фази економічного циклу

 

Як бачимо, фаза піднесення завершується і змінюється фазою  кризи (спаду) на так званій верхній  поворотній точці, або «вершині». Таким  же чином фаза кризи (спаду) завершується і відкриває шлях до нового піднесення через фазу депресії на кожній поворотній точці, або на «дні». Сьогодні основна  увага приділяється розглядові не стільки  піднесення чи кризи, скільки динамічним аспектам підвищення й зниження економічної  активності. Не кожна «вершина» дає  процвітання у розумінні низького безробіття, але й нижні точки, як правило, тепер не означають кризи. Кожна фаза економічного циклу, переходячи у наступну, характеризується різними  економічними умовами і потребує спеціального підходу.

У процесі становлення  та розвитку ринкової економіки багато уваги було приділено дослідженню  причин і наслідків циклічних  коливань та кризових явищ. Виникли різні теорії економічних циклів, в яких досліджувався механізм їхньої дії та шляхи стабілізації економіки. Знання цих теорій пояснює причини виникнення циклічних коливань в економіці.

Спочатку теорії економічних  циклів розглядали кризи надвиробництва як незакономірні відхилення від  нормального стану економіки, що суперечать її природі. Згодом (кінець XIX ст.) набула розвитку кредитно-грошова  концепція циклу, відповідно до якої кризи — це наслідок порушення  рівноваги грошового попиту й  пропозиції (Р. Дж. Хаутрі, І. Фішер).

На початку XX ст. з'явилися  праці М. І. Туган-Барановського, А. Шпітхофа, Г. Касселя та ін., що заклали основи концепції наднагромадження капіталу. Предметом дослідження цих економістів  став рух основного капіталу, динаміка нагромадження якого становить  основу економічного циклу.

Взаємодію між виробництвом предметів споживання і нагромадженням залежно від життєвого циклу  основних фондів уперше проаналізував  А. Афтальон. Він доводив, що навіть невеликі коливання споживчого попиту можуть призвести до значних коливань інвестицій. Більш загальну версію висунув Й. Шумпетер, пов'язуючи це явище  з науково-технічним прогресом. Економічне зростання, на його думку, відбувається циклічно завдяки стрибкоподібному характеру оновлення основного  капіталу.

Велике значення для розвитку теорій економічних циклів мали дослідження  Дж. М. Кейнса та його послідовників  Р. Харрода, Дж. Хікса, А. Хансена та ін., в яких цикл розглядається як підсумок взаємодії руху національного доходу, споживання і нагромадження основного  капіталу. Відповідно до кейнсіанської  теорії циклічний процес обумовлений  динамікою ефективного попиту, що визначається функціями споживання й інвестицій.

Протягом тривалого часу рекомендації для антициклічного державного регулювання, засновані на кейнсіанських  моделях, давали позитивні результати, тобто сприяли розширенню сукупного  попиту в періоди кризових спадів виробництва і його обмеження у періоди піднесення. Для цього використовувалася бюджетна та кредитно-грошова політика. Проте, забезпечуючи відповідне згладжування кризових явищ, кейнсіанські моделі регулювання циклу водночас стимулювали інфляційні процеси.

У 70—80-ті роки в умовах значної  інфляції, коли економічний спад не супроводжувався зниженням цін, кейнсіанські моделі були доповнені  так званою монетарною теорією циклу (М. Фрідмен). Ця теорія виходить з того, що головну роль у динаміці національного  доходу і відповідного циклу відіграє нестабільність грошової пропозиції, надлишок якої «закладає» економічна політика самої держави. Тому держава  з метою стабілізації економіки  відповідно до монетарної теорії циклу  повинна зосередити основну увагу  на регулюванні обсягу грошової пропозиції, тобто грошової маси, яка перебуває  в обігу.

Економічні цикли суттєво  відрізняються один від одного за тривалістю та амплітудою коливань. Тому деякі економісти вважають, що більш  реально треба говорити про економічні коливання, а не про економічні цикли. Проте водночас усі вони мають  багато спільного, в них можна  виявити риси належності до однієї «сім'ї».

Основними ознаками, які  характеризують економічні цикли, є  тривалість циклу, а також його рушійні  сили, які зумовлюють генезис і  механізм його проходження. З цього  погляду всі економічні цикли  поділяються таким чином:

1) цикли Кондратьєва, або  довгохвильові цикли, тривалість  яких дорівнює сорок — шістдесят  років. Їхня головна рушійна  сила — радикальні зміни в  технологічній базі суспільного  виробництва, його структурна  перебудова;

2) цикли Кузнеца — їхня  тривалість складає двадцять  років, а рушійними силами є  зрушення у відтворюваній структурі  виробництва;

3) цикли Джаглера з  періодичністю сім — одинадцять  років як підсумок взаємодії  багатьох грошово-кредитних факторів;

4) цикли Китчина з тривалістю  три — п'ять років, що обумовлюються  динамікою відносної величини  запасів товарно-матеріальних цінностей  на підприємствах;

5) приватні господарські  цикли, що охоплюють період  від одного до дванадцяти років  та існують у зв'язку з коливаннями  інвестиційної активності.

Не можна стверджувати, що всі коливання ділової активності пояснюються дією економічних циклів. Є й сезонні коливання ділової  активності (наприклад, купівельний  «бум» перед новим роком тощо). До сезонних коливань схильні й деякі  галузі виробництва (сільське господарство, будівництво, автомобільний транспорт  та ін.).

Практично всі галузі економіки  схильні до економічних коливань, але найбільшою мірою коливання  виробництва та зайнятості стосуються галузей промисловості, що випускають засоби виробництва й споживчі товари довгострокового користування. Це пояснюється  тим, що в коротких циклах мають місце  значні коливання в темпах інвестицій у товарно-матеріальні запаси. Вони збільшуються, коли обсяги виробництва  і запасів зростають відповідно до зростаючого попиту на ринку, і  зменшуються, коли обсяги виробництва  і запасів скорочуються. У даному випадку скорочення інвестицій зумовлює зниження доходів і прибутку, зайнятості і зменшення валового внутрішнього продукту взагалі.

У випадку довших циклів, наприклад у спорудженні залізниць, автомобільних шляхів і будівництві, коливання в темпах інвестицій викликають повільні економічні коливання та порушують  економічну рівновагу. Це ж саме відбувається у випадку, коли коливається споживчий  попит на товари довгострокового  користування. Слід підкреслити, що цикли  є насамперед результатом коливань сукупних чистих інвестицій незалежно  від того, чим ці коливання викликані: чи зміною у заощадженнях, споживанні, державних витратах, чи в темпах технічних винаходів і нововведень, чи створенням депозитних грошей банківською  системою.

Отже, все, що стосується вироблення і відшкодування інвестиційних  товарів, товарів тривалого користування, вдосконалення техніки і технологій, зростання доходу і споживання тощо, пов'язане з внутрішніми факторами, які впливають на виникнення економічних  циклів.

Деякі дослідники вважають також, що причинами економічних  циклів є фактори, які перебувають  за межами економічної системи: виникнення сонячних плям, війни, революції, політичні  перевороти, високі темпи зростання  населення та його міграції, відкриття  нових земель та родовищ корисних копалин, поява значних наукових і технічних винаходів і нововведень. Не всі ці фактори є причиною економічних  циклів, а деякі з них (сонячні  плями, політичні події тощо) мають  відносний характер і вплив на економічні цикли. Водночас економічна система у багатьох випадках сама впливає на зовнішні фактори. Тому більшість  учених-економістів, що аналізують причини  економічних циклів, пов'язують їх із синтезуванням або комбінуванням  зовнішніх і внутрішніх факторів, надаючи при цьому вирішального значення коливанням інвестицій або  виробництву капітальних благ.

Причинами коливання інвестицій є зовнішні фактори (технічні нововведення, динаміка приросту населення, відкриття  нових територій), а також внутрішні  фактори, що зумовлюють розширення інвестицій у виробництві засобів виробництва, яке набуває здатності самопідсилюватися, тобто має кумулятивний характер. Це пов'язано з тим, що працівники, зайняті у галузях, які створюють  інвестиційні товари, частину своїх  доходів витрачають на придбання  споживчих товарів, що дає поштовх  до економічної активності ділових  кіл і призводить до розширення інвестицій у цій сфері виробництва А  це в свою чергу збільшує попит  на інвестиційні товари, викликає подальше зростання їх виробництва і доходів  працівників даного виробництва, що дає новий поштовх діловій  активності.

Аналіз чинників економічного циклу показує, що протягом тривалого  часу, незалежно від досягнутого  рівня доходу, запас інвестиційних  товарів відповідатиме цьому рівневі, а нові чисті інвестиції можуть скоротитися до нуля, якщо не відбудеться зростання доходу, вдосконалення техніки або нового зниження відсоткової ставки. Перший з цих процесів (зростання доходу), який показує, що попит на інвестиції може бути спричинений за умови зростання продажу товарів і доходу, дістав назву «принципу акселерації».

Суть принципу акселерації  полягає в тому, що коли продаж товарів, які випускає підприємство, зростає  на кілька відсотків, то виробництво  машин і устаткування для випуску  цих товарів збільшується у декілька разів. Це і є ефект прискорюваного (акселеративного) впливу змін у споживанні на рівень інвестицій. Він означає, що невеликий приріст продажу  споживчих товарів зумовлює великий  приріст інвестиційних витрат. Але  тепер, щоб не зменшилися інвестиції, слід підтримувати зростаюче споживання. Якщо його зростання припиниться  або встановиться на якомусь рівні, то чисті інвестиції впадуть до нуля, а валові інвестиції суттєво скоротяться.

Очевидно, що принцип акселерації  є потужним фактором, який породжує нестабільність економіки. Якщо продаж товарів змінюється, то принцип акселерації  може підсилити або зменшити ці коливання. У момент підвищення він спричинює  зростання чистих інвестицій, отже й зайнятості, а під час зниження він з такою ж силою спонукає до чистого дезінвестування, тобто  продажу частки машин та устаткування на ринку використовуваного обладнання і до зростання безробіття.

Отже, по-перше, короткострокові  і середньострокові цикли в ринковій економіці мають ідентичну внутрішню  структуру і у багатьох випадках спільні рушійні механізми. По-друге, середньострокові цикли мають переважно  локальну дію і не впливають одночасно  на всі сфери економічної діяльності, а у сукупності вони здатні викликати  загальнонаціональні тривалі довгохвильові  цикли, рушійними силами яких є масове оновлення науково-технічного потенціалу країни й значні структурні зміни  в економіці.

Незважаючи на всі розбіжності  відносно першопричини економічних  циклів, беззаперечним с визнання того, що в кінцевому підсумку циклічні коливання в економіці обумовлюються  суттєвим відхиленням сукупного  попиту від сукупної пропозиції, сукупних витрат від потенційних можливостей  виробництва. Головними індикаторами цих відхилень є коливання  рівня виробництва, безробіття, інфляції, продуктивності праці, реальних доходів  населення тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.   Зайнятість та безробіття

 

Спад виробництва, поява відносного надлишку працездатного населення, загострення конкуренції на ринку  праці - все це сприяло тому, що в  загальних теоріях економіки  щораз помітнішими стають проблеми зайнятості. Пошуки найефективніших  напрямів функціонування економіки  завжди супроводять і моделюванням останньої.

Зайнятість як економічна категорія - діяльність працездатного населення, спрямована на створення продукту. Зайнятими вважаються ті, хто бере участь у виробництві продукції, виготовленні товарів і наданні послуг. Повнота зайнятості економічно активного населення визначається за кількістю відпрацьованих днів за певний відтинок часу. Економічно активне населення це:

- особи найманої праці;

- постійні працівники;

- сезонні працівники;

- сезонні та випадкові працівники  й особи, котрі тимчасово не  працюють з об'єктивних причин;

- особи, які навчаються і суміщають  роботу в режимі неповного  робочого дня;

- учні й особи, що відбувають  професійну підготовку на виробництві  та отримують стипендію або  заробітну плату.

Сільськогосподарському виробництву  притаманні певні особливості, а  праця в ньому має сезонний характер, тому в кількісному сенсі  зайнятість у цій сфері існує  в двох формах: повна і неповна. Повна зайнятість гарантує працівникам роботу впродовж усього року. Це стосується тваринників, механізаторів, спеціалістів і керівників підприємства. До категорії працівників з неповною зайнятістю належать працюючі на кінно-ручних роботах, комбайнери, залучені пенсіонери, школярі й інші працівники.

Вважаються зайнятими ті, хто:

- працюють за угодою, отримуючи  винагороду незалежно від умов  повної чи неповної зайнятості  та тривалості робочого часу, в тому числі особи зайняті  на сезонних і тимчасових роботах;

- займаються підприємницькою діяльністю;

- самостійно вишукують собі  щоденну роботу;

- зайняті в особистому підсобному  господарстві та реалізують продукцію  за договорами;

- виконують роботу за різними  угодами, в тому числі й члени  виробничих кооперативів.

Окремі групи на ринку праці  становлять люди, котрі:

- добровільно звільнились з  підприємств або ніколи не  були працюючими і не бажають  працювати, не мають законних  джерел і засобів існування;

- живуть на засоби одного  із подружжя або інших родичів  і перебувають на їхньому утриманні;

- вимушено незайняті, звільнились  з різних причин з одного  місця і не встигли зареєструватись  на біржі праці;

- хочуть працювати, мати доходи  і зареєстровані на біржі праці,  вимушено незайняті або безробітні.

Основна проблема ринку праці - безробіття. Відповідно до Закону України "Про  зайнятість населення" (1992 р.), безробітними визнають працездатних громадян працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, шукають роботу й здатні приступити до праці. В Україні склалися помітні територіальні відмінності в рівнях зайнятості населення, що пояснюється регіональними особливостями умов відтворення суспільного продукту рівнем розвитку продуктивних сил, темпами роздержавлення та приватизації, становленням альтернативного сектору господарства, демографічною ситуацією, етноісторичними та культурними традиціями кожного регіону. Ці відмінності є визначальними при формуванні територіального ринку праці.

Безробіття - складне економічне, соціальне і психологічне явище, що виникає і відображає економічні відносини стосовно вимушеної незайнятості працездатного населення.

У сільському господарстві безробіття може мати різні причини і тому його поділяють на декілька видів.

Фрикційне безробіття є динамічним, за якого безробітні шукають або чекають на отримання роботи в найближчий час. Воно також пов'язане з добровільним звільненням із низько-оплачуваної та малопродуктивної роботи і переходом на високо-оплачуванішу, сприяє руху працівників з одних галузей в інші. Фрикційне безробіття часто перетворюється на структурне.

Структурне безробіття пов'язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у випадку переорієнтації виробництва, закриттям шкідливих підприємств. Структурне безробіття характерне тим, що працівники, котрі втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших. Воно є тривалим і має, зазвичай, хронічний характер. Отже, за структурного безробіття люди не можуть отримати роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання, а інколи й зміни місця проживання. Існує ще й циклічне безробіття.

Циклічне безробіття постійно змінюється за масштабами і спричинене спадом виробництва. Цей тип безробіття пов'язаний з дефіцитом попиту, коли попит на товари і послуги зменшується і зайнятість скорочується. Найбільше від циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку та некорінне населення. Такий тип безробіття після виходу економіки з кризи, коли обсяг виробництва нарощують, зменшується, оскільки зростає потреба в робочій силі для виробництва товарів і надання послуг.

Рівень безробіття визначається як відсоткове відношення кількості безробітних до загальної суми робочої сили:

Безробітними, згідно з чинним законодавством, не можуть бути визнані громадяни, котрі:

- не досягли 16 років, за винятком  тих, що працювали і скорочені  з різних причин;

- уперше шукають роботу, не мають  професії і відмовились від  професійної підготовки та від  тимчасової роботи;

- відмовились від двох пропозицій  відповідної роботи з моменту  реєстрації їх у службі зайнятості  як осіб, котрі шукають роботу;

- мають право на пенсію.

Вивільнення робітників може регулюватися чинниками, показаними на рис 11.2.

Найсуттєвіші чинники, що впливають  на рівень безробіття в Україні:

- спад виробництва;

- структурні зрушення у виробництві  продукції;

- приватизація та зміна форми  власності;

- кризова ситуація в кредитно-фінансовій, інвестиційній, зовнішньоекономічній  сферах і сфері доходів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.   Інфляція

 

Інфляція є наслідком порушення  законів грошового обігу. Вона проявляється в зростанні середнього рівня  цін і в переповненні каналів  грошового обігу грошовими засобами. Це викликає знецінення грошової одиниці. Рівень інфляції вимірюється за допомогою  індексу цін. Індекс цін визначається як відношення ціни "ринкового кошика" даного року до ціни "ринкового кошика" базового року.

Якщо, наприклад, протягом року загальний  рівень цін зріс на 20%, то це означає, що на стільки ж відсотків знецінилися  гроші.

Розрізняють два основні види інфляції: інфляцію попиту та інфляцію витрат.

Інфляція попиту проявляється в  знеціненні грошей внаслідок переповнення ними каналів обігу, тобто вона виникає  тоді, коли сукупний попит перевищує  сукупну пропозицію. Основними причинами  цієї інфляції є (див. рис. 3.15);

1) випуск надлишкової грошової  маси для покриття дефіциту  державного бюджету. Надлишковий  випуск грошової маси рівнозначний  додатковому оподаткуванню, оскільки  таким чином держава перекладає  на населення розв'язання своїх  проблем, бо ця додаткова грошова  маса входить в оборот і  викликає зростання попиту і  знецінення грошей;

2) скорочення пропозиції товарів.  Якщо пропозиція товарів скорочується, а кількість грошей в обігу  не зменшується, то відбувається  зростання цін;

3) виробництво товарів, що не  користуються попитом, і втрати  під час зберігання та транспортування.  Втрати ведуть до зменшення  пропозиції товарів;

4) прискорення обороту грошей  і так звана "втеча" від  них.

Це веде до того, що кожна грошова  одиниця в середньому обслуговує більше актів покупок, що рівнозначно  збільшенню грошової маси;

5) кредитна експансія, тобто  швидке збільшення кредитів. Одержані  в позику гроші використовуються  для купівлі товарів, переповнюючи  сферу обігу і збільшуючи попит;

6) так звана доларизація господарського  обороту. Це означає, застосування  іноземної валюти у внутрішньому  товарообороті. Вона також збільшує  кількість купівельних засобів,  доповнює вітчизняну грошову  масу і посилює її знецінення.

Рис. 3.15. Причини, що зумовлюють інфляцію попиту

Інфляція попиту може проявлятись  у двох формах:

1) у формі подавленої або прихованої  інфляції;

2) у формі відкритої інфляції  попиту.

Подавлена інфляція характерна для  умов директивного ціноутворення, коли ціни встановлюються в адміністративному  порядку. Тоді ціни не підвищуються при  знеціненні грошей. Товари швидко розкуповують і виникає товарний дефіцит. Частина  товарів переміщується на чорний ринок і продається за підвищеними  цінами.

Інфляція витрат зумовлена зростанням витрат на виробництво одиниці продукції (рис. 3.16). Унаслідок цього зменшується  пропозиція товарів і послуг у  масштабі всієї економіки. Це викликає зростання цін.

Рис. 3.16. Основні причини інфляції витрат

Інфляція витрат перш за все породжується недосконалою конкуренцією, пануванням монополій, диктатом цін на послуги  транспорту, паливно-енергетичні ресурси, сировину та матеріали. Це веде до зростання  витрат виробництва і зростання  цін.

У розвинутих країнах, де частка заробітної плати в собівартості продукції  становить 70—80%, інфляція витрат може бути викликана і боротьбою профспілок за підвищення оплати праці, яка входить  до складу собівартості продукції.

Інфляцію витрат посилює монополізм у кредитно-банківській сфері. Він  зумовлює підвищення процента за кредит, а це також веде до збільшення витрат виробництва та підвищення цін, бо підприємці користуються кредитом, а щоб його сплатити при вищій процентній ставці, вони піднімають ціни.

Високі податкові ставки також  підвищують інфляцію витрат. Підвищення податкових ставок зменшує прибутки підприємств, робить нерентабельним виробництво  товарів. Тому підприємці, щоб не допустити  зниження прибутків, підвищують ціни. Інфляція витрат також виступає у  відкритій і подавленій формі.

Залежно від темпів розвитку розрізняють  три види відкритої інфляція:

1) помірну або повзучу, при  якій темпи зростання цін не  перевищують 10% на рік;

2) галопуючу, для якої характерне  зростання цін від 10% до 200% за  рік;

3) гіперінфляцію, за якої кількість  грошей в обігу і ціни зростають  астрономічними темпами.

Більшість економістів сходяться  на тому, що інфляція — явище цілком негативне, абсолютне зло. Винуватцем інфляції е держава, а жертвою  — населення. Причому жертвою  беззахисною, яка не може самостійно розв'язати цієї проблеми.