Масштабы и тенденции банкротства хозяйствующих субьектов

ВСТУП 

     В період трансформації економіки  України відчутними стали такі економічні явища як нерентабельність, неплатоспроможність підприємств. Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам.  Зараз кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Саме через це тематика банкрутства є актуальною у світлі сучасних подій.

     Банкрутство – це один з ключових елементів  ринкової економіки і інститут розвиненої системи громадянського та торговельного права, це механізм, який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися засобами. Ситуація банкрутства підприємств є типовою для економіки не лише країн, що розвиваються, а й будь-якої з розвинутих країн. Але саме в Україні вона несе за собою низку негативних явищ, коли як в зарубіжних країнах вже давно інститут банкрутства став ефективним інструментом регулювання держави діяльності господарюючих суб’єктів.

     Щоб процеси банкрутства господарюючих  суб’єктів завдавали найменшої шкоди економіці держава повинна активно виконувати свою регулюючу роль у формуванні відносин власності. А для цього необхідно мати відповідну зважену законодавчу базу. 

     Серед вітчизняних вчених, які займалися  дослідженнями процессу банкрутства, можна виділити Єлецьких С.Я., Колісник М.К., Онисько С.М., Кондрашихін А.Б., Копилюк О.І., Терещенко О.О., Штангрет А.М. 

       Метою даної роботи є дослідження поняття банкрутства, його підстав та наслідків, сучасної ситуації у сфері банкрутства, її проблеми.

     Задачі  дослідження: розглянути основні аспекти  стосовно інституту банкрутства, з’ясувати масштаби та тенденції банкрутства господарюючих суб’єктів, визначити його проблематику, зробити необхідні висновки. 
 
 
 
 
 
 

     1. ПОНЯТТЯ БАНКРУТСТВА 

     Як  свідчить світова практика, банкрутство  є неминучим явищем будь-якого  сучасного ринку. Сучасна теорія розглядає механізм банкрутства  як ринковий інструмент перерозподілу капіталу, який відбиває об’єктивні процеси структурної перебудови економіки. Таке призначення банкрутства визначене самою суттю підприємництва, яке завжди пов’язане з невизначеністю досягнення його кінцевих результатів, а відповідно й з ризиком втрат.

     Згідно  з статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992, банкрутство - це визнана  господарським  судом  неспроможність боржника  відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом  вимоги  кредиторів  не   інакше   як   через   застосування ліквідаційної процедури. У цьому ж законі трактується поняття неплатоспроможності: це неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх  сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на  загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і  зборів  (обов'язкових  платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності [2, c. 15].

     Банкрутство має економічний та правовий характер. З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб’єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їх вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб’єкта — активів у ліквідній формі — не вистачить для їх задоволення.

     Юридичним аспект банкрутства полягає насамперед у тому, 
що в суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають документовані майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта підприємництва [8].

     В цілому банкрутство проблема, в першу  чергу, неспроможності підприємств ефективно вести свою фінансову діяльність, але таке явище досить помітно впливає і на інших суб’єктів ринку. Ця проблема повинна бути предметом державного регулювання, так як вона тягне за собою негативні наслідки від діяльності фінансово неспроможних суб’єктів господарювання не тільки на розвиток економіки в цілому, але і на соціальну сферу. Зокрема, неплатоспроможні підприємства несуть потенційну загрозу для успішно працюючих підприємств – їхніх партнерів, завдаючи їм суттєву економічну шкоду в процесі своєї діяльності. Виникає прострочена дебіторська та кредиторська заборгованість, що негативно позначається на загальноекономічному розвитку країни. Серед інших негативних факторів фінансової неплатоспроможності можна відзначити наступні:

     1) фінансово неспроможне підприємство  ускладнює формування доходної частини державного бюджету та позабюджетних фондів, уповільнюючи реалізацію передбачених програм економічного та соціального розвитку;

     2) неефективно використовуючи надані  йому кредитні  ресурси в товарній та грошовій формі, неплатоспроможне підприємство впливає на зниження загальної суми прибутку на капітал, що використовується в сфері підприємництва;

     3) примусово скорочуючи об’єми своєї господарської діяльності у зв’язку з фінансовими труднощами, такі підприємства скорочують чисельність робочих місць та кількість зайнятих в суспільному виробництві, тим самим посилюючи соціальну напруга в країні;

     4) при погіршенні фінансового стану  підприємств, досить часто може  виникати заборгованість по заробітній платі, що так само негативно впливає на соціальні стандарти життя населення [7].

     Щоб запобігти розповсюдженню цих негативних наслідків діяльності неплатоспроможних підприємств, держава у ринковій економіці використовує механізм банкрутства підприємств. Банкрутство не тільки дозволяє виявляти та виводити з ринку неефективні підприємства, але й сприяє оздоровленню господарюючих суб’єктів, що відчувають тимчасові фінансові труднощі.

     Залежно від загальноекономічних умов та конкретної ситуації на мікрорівні інститут банкрутства можна розглядати як:

     1) механізм припинення діяльності підприємств, бізнес яких вияви вився об’єктивно невдалим і не має потенціалу;

     2) шлях розв’язання фінансових та управлінських проблем компаній, пошук наявних альтернатив розвитку з іншими власниками і новими можливостями;

     3) механізм юридичний  - для підвищення ефективності діяльності підприємство може насправді не потребувати нічого, окрім можливості почати бізнес „із нової сторінки”, позбувшись тягаря старих боргів;

     4) форму приватизації державного майна у разі, якщо фінансові складнощі виникли у державного підприємства, призначеного до передачі у приватні руки [4, c. 40].

     Поняття банкрутства характеризується різними  його видами. В фінансовій практиці виділяють наступні види банкрутства підприємств:

     1) реальне банкрутство. Воно характеризує повну нездатність підприємства відновити в наступному періоді свою фінансову стійкість та платоспроможність в силу реальних втрат використовуваного капіталу. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволить такому підприємству здійснити ефективну господарську діяльність в наступному періоді, внаслідок чого воно об’являється банкротом юридично.

     2) технічне банкрутство. Цей термін характеризує стан неплатоспроможності підприємства, викликаний значною простроченням його дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума його активів значно перевищує об’єм його фінансових зобов’язань. Технічне банкрутство при ефективному антикризисному управлінні  підприємством, включаючи його санацію, звичайно не призводить до його юридичного банкрутства.

     3)  навмисне банкрутство. Воно характеризує навмисне створення (або збільшення) керівником або власником підприємства його неплатоспроможність; нанесення ними економічного збитку підприємству в особистих інтересах або в інтересах інших осіб; свідоме некомпетентне фінансове управління. Виявлені факти навмисного банкрутства переслідуються в кримінальному порядку.

     4) фіктивне банкрутство. Воно характеризує хибне об’явлення підприємством про свою неспроможність з метою введення в оману кредиторів для отримання у них відстрочки виконання своїх кредитних зобов’язань або знижки з суми кредитної заборгованості. Такі дії також переслідуються в кримінальному порядку [6, c. 56].

     Необхідно зазначити, що на сьогодні банкрутство підприємств в Україні сприймається в суспільстві неоднозначно. Оскільки, з одного боку, як уже зазначалося, банкрутство є засобом усунення збиткових підприємств, які в подальшому не спроможні здійснювати свою виробничо-господарську діяльність, а з іншого – в кожному конкретному випадку банкрутство підприємства безумовно стає трагедією для його власників, працівників, які втрачають робочі місця, партнерів по бізнесу, які в разі визнання підприємства банкрутом навряд чи зможуть повернути його заборгованість перед ними. До того ж, це стає проблемою і для держави, яка в даному випадку втрачає платників податків, що негативно позначається на її фінансових можливостях та виконанні покладених на неї функцій. Крім того, банкрутство особливо небезпечних підприємств може мати негативні соціально-екологічні наслідки. Вони зумовлені заподіянням шкоди життю та здоров’ю громадян, їх майну та навколишньому природному середовищу. А банкрутство великих підприємств, які мають стратегічне значення для країни, знижує її економічний потенціал та негативно позначається на рівні розвитку регіону їх розташування.

     Натомість у зарубіжних країнах наявність  великої кількості збанкрутілих підприємств  не призводить до дестабілізації економічної ситуації та виникнення кризових явищ в їх соціально-економічному розвитку. Таке активне залучення процедур банкрутства в розвинених країнах, де пріоритетність віддається насамперед економічній ефективності будь-яких заходів, свідчить про їх позитивний вплив на економічний розвиток країни, підвищення платоспроможності та конкурентоспроможні її підприємств. Таким чином, у країнах з розвиненою ринковою економікою банкрутство є невід’ємним елементом ефективного функціонування ринкового механізму [8]. 
 
 

     2. ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ БАНКРУТСТВА 

     Власне, процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій, зазвичай, передують стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень. Банкрутство рідко буває несподіваним, особливо для досвідчених фінансистів та менеджерів, які намагаються регулярно відслідковувати тенденції у розвитку власних підприємств і найбільш важливих контрагентів та конкурентів. Тому необхідно знати, які причини чи передумови можуть призвести до кризового стану і, як наслідок, до банкрутства.

     Передумови  банкрутства слід розглядати як цілісну  взаємодію факторів. Одні з них  можуть бути зовнішніми щодо підприємства і практично не піддаються впливові або ж дуже слабкі. Інші – внутрішнього характеру і безпосередньо залежать від організації роботи на самому підприємстві. Банкрутство найчастіше є результатом спільного та одночасного впливу всіх факторів.

     До  зовнішніх чинників можна віднести:

     1) економічні – кризовий стан  економіки, інфляція, загальний спад  виробництва, нестабільність фінансової системи, зростання цін на ресурси, зміна кон’юнктури ринку, неплатоспроможність і банкрутство партнерів, тощо;

     2) політичні – політична нестабільність  суспільства, зовнішньоекономічна політика держави, втрата ринків збуту, зміна умов експорту та імпорту, недосконалість законодавства у сфері господарського права, антимонопольної політики, підприємницької діяльності та ін.;

     3) посилення міжнародної конкуренції у зв’язку з розвитком науково-технічного прогресу;

     4) демографічні – чисельність, рівень добробуту населення, розмір і структура потреб і платоспроможний попит населення на ті чи інші види товарів та послуг [7].

     До  факторів, які носять внутрішній характер можна віднести:

     1) дефіцит власного оборотного  капіталу як наслідок неефективної виробничої діяльності чи неефективної інвестиційної політики;

     2) низький рівень техніки, технології  та організації виробництва;

     3) зниження ефективності використання  виробничих ресурсів підприємства;

     4) створення наднормативних обсягів  незавершеного будівництва, виробничих запасів, що зумовлює сповільнення оборотності капіталу та виникнення його дефіциту;

     5) залучення позикових засобів  в оборот підприємства на невигідних  умовах, що призводить до погіршення фінансового стану і зниження рентабельності господарської діяльності;

     6) незадовільний збут продукції через низький рівень організації маркетингової діяльності підприємства [7].

       У розвинутих країнах зі стійкими політичними і економічними системами банкрутства на 1/3 зумовлені зовнішніми чинниками і на 2/3 – внутрішніми відповідно. Для України нестача ліквідності більшої частки виробничих підприємств зумовлена структурно-логічними диспропорціями, залишеними нам у спадок колишньою планово-командною системою, а також діями сучасних державних органів управління і не пов’язана з реальною ефективністю і соціально-економічним значенням відповідних виробництв.

     Згідно  з законодавством України, до неплатоспроможного боржника можуть бути застосовані чотири процедури:

     1) розпорядження майном боржника;

     2) мирова угода;

     3)  санація (відновлення платоспроможності)  боржника;

     4)  ліквідація банкрута [8].

     Розпорядження майном боржника – система заходів  з нагляду  та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового положення.

     Мирова  угода - домовленість  між  боржником  та  кредитором (групою  кредиторів)  про  відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за  угодою  сторін.

     Санація -  система   заходів,   що   здійснюються   під   час  провадження  у справі про банкрутство  з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації,  спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом  кредитування, реструктуризації  підприємства,  боргів  і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника. Санація боржника або ліквідація банкрута здійснюється з дотриманням вимог антимонопольного-конкурентного законодавства.

     Ліквідація - припинення діяльності  суб'єкта  підприємницької діяльності,  визнаного  господарським  судом  банкрутом,  з  метою здійснення  заходів  щодо   задоволення   визнаних   судом   вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

     Арбітражний суд визнає боржника банкрутом за відсутності пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд призначає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію) — представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного майна, якщо банкрутом є державне підприємство [4, c. 72].

     З моменту визнання боржника банкрутом:

     1) припиняється підприємницька діяльність боржника;

     2) до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута й усі його майнові права та обов'язки;

     3) вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов'язань банкрута;

     4) припиняється нарахування пені та відсотків на всі види заборгованості банкрута [9]. 

     3. АНАЛІЗ СУЧАСНИХ ТЕНДЕНЦІЙ У СФЕРІ БАНКРУТСТВА

     ГОСПОДАРЮЮЧИХ СУБ’ЄКТІВ

     Період  переходу економіки України до ринкових відносин у 90-х роках супроводжувався виникненням масштабної кризи неплатежів, взаємною міжгосподарською заборгованістю, накопиченням боргів. В цей період кількість збиткових підприємств в економіці сягала 50%.

     Та  вже, починаючи з 2000 року, з покращенням  економічних умов кількість збиткових підприємств поступово почала зменшуватись [3]. Однак на даному етапі розвитку нашої держави, як показують статистичні дані, з 2008 року частка збиткових підприємств знову зросла. Це пов’язано з погіршенням економічної ситуації, зокрема з кризою. Станом на січень-березень 2010 року за даними Державного комітету статистики України частка збиткових підприємств в Україні склала 47,5% від загальної кількості господарюючих суб’єктів (рис.1.1) [1, 10]. 
 
 

     Рис. 1.1Частка збиткових підприємств в економіці України в 2000 – січень-березень 2010рр. 

       Крім того, за аналітичними даними  Державного департаменту з питань  банкрутства станом на 1.04.2010 загальна  кількість підприємств, які перебувають в процедурах банкрутства – 14674. За цей період було ліквідовано 630 підприємств [1].

     Таким чином спостерігається тенденція росту частки збиткових підприємств в економіці України. Що говорить про неспроможність майже половини господарюючих суб’єктів ефективно вести підприємницьку діяльність в сучасних умовах.

     Неплатоспроможність підприємств негативно впливає як на окремі сектори економіки, так і на загальноекономічне становище держави. В усіх секторах економіки доходи мають тенденцію до неухильного зниження. Скорочення доходу в її не фінансовому секторі набуло характеру економічної загрози державі, підірвавши не тільки нормальний відтворювальний цикл у основних виробників товарів і послуг, а й такі важливі складові економіки, як фондовий і грошовий ринки.

     На  даному етапі вітчизняна процедура банкрутства вкрай неефективна, дорога та занадто тривала. В Україні дуже низький показник відшкодування вимог кредиторів. У середньому він становить 9%, тоді як у країнах Східної Європи та Середньої Азії – 28%. На процедури, пов'язані з банкрутством, в Україні витрачається 42% коштів від загальної вартості бізнесу, а в країнах Східної Європи та Середньої Азії – лише 13%. Крім того, процес відновлення платоспроможності боржника та/або визнання його банкрутом триває в Україні в середньому три роки. Водночас у 90% випадків банкрутство призводить до ліквідації підприємства [3].

     За  матеріалами міжнародної конференції «Шляхи оптимізації системи банкрутства в Україні», одним із найбільших недоліків чинного законодавства про банкрутство є об’єднання в руках держави двох функцій, які суперечать одна одній: захист інтересів держави як власника і нагляд за діяльністю арбітражних керуючих. Ці дві функції належать до компетенції Мінекономіки. За такої ситуації «один несумлінний чиновник може практично повністю контролювати процес банкрутства». Ці функції слід максимально розвести [8].

     Крім  того, розвитку в Україні судочинства  з питань банкрутства заважають корупція, недостатня відповідальність, слабкий режим реструктуризації, недосконалість механізму ініціювання банкрутства боржником, неврегульованість процедури банкрутства фізичних осіб тощо.

     З метою удосконалити, зробити більш  ефективним процес банкрутства необхідно: посилити вимоги до арбітражних керуючих, створити умови для розвитку саморегульованих організацій арбітражних керуючих, скоротити загальну тривалість процедури банкрутства, переглянути механізм повідомлення кредиторів про порушення справи щодо банкрутства боржника, внесення до законодавства процедурних змін щодо ініціювання провадження у справі про банкрутство, посилити відповідальність сторін і врівноважити позиції боржника та кредитора.

     Більшість норм вітчизняного законодавства про  банкрутство застаріли і не відповідають економічному стану України. Тому пріоритетом  держави у 2010 році є кардинальна  зміна процедури банкрутства. Тому можна зробити прогноз щодо внесення комплексних змін до законодавства, яке регулює процедуру банкрутства.

     Перші кроки на цьому шляху зробив Департамент  з питань банкрутства Мінекономіки, який розробив проект Закону «Про внесення змін до чинного Закону «Про відновлення  платоспроможності боржника або  визнання його банкрутом». До того ж робоча група під егідою фонду «Ефективне управління», до якої входять судді, арбітражні керуючі, юристи-практики та представники профільних міністерств, розробляє новий Закон «Про банкрутство», покликаний замінити чинний нормативний акт.

     У даному законопроекті переглядаються умови дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, уточнюються підстави оскарження угод, що мають зупинити виведення активів підприємства до порушення справи про банкрутство, пропонується низку механізмів реструктуризації боргу, регламентується процедуру ліквідації тощо [8]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВИСНОВОК 

     В умовах нестабільності економіки, часто  змінюваного законодавства, цінової політики, грошового дефіциту ряд підприємств стають неплатоспроможними, що може призвести до їх банкрутства.

     Таким чином, банкрутство характеризує неспроможність підприємства задовольнити вимоги кредиторів щодо сплати за товари, роботи та послуги, а також забезпечити обов’язкові  платежі в бюджет та позабюджетні фонди.

     Не  дивлячись на неоднозначність і суперечливість явища банкрутства в Україні, необхідно розуміти, що банкрутство є нормальною процедурою, спрямованою на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації в разі неможливості подальшої діяльності. Проте зараз в Україні склалася така ситуація, коли кількість збиткових підприємств в економіці досить велика – 47,5%. Така ситуація унеможливлює використання повною мірою процедур банкрутства.

     Механізм  відновлення платоспроможності  боржника має стати ключовим при  вирішенні питань заборгованості та фінансового оздоровлення підприємств, збереження робочих місць і виробничого потенціалу країни в цілому. Якщо ж здійснення таких заходів неможливе, то найбільш ефективним буде реструктуризація і ліквідація безнадійних підприємств-боржників, яка сприятиме перерозподілу ресурсів на користь життєздатних підприємств.

     Зарубіжний  досвід доводить, що у кризових умовах вплив держави на діяльність підприємств, у тому числі і на проведення процедур банкрутства, є вирішальним.

     Ефективна система банкрутства вкрай важлива, особливо за часів економічної кризи, коли компанії стикаються з браком готівкових коштів, а отже, не можуть виконувати свої зобов’язання перед кредиторами. На жаль, чинне законодавство України у сфері банкрутства не забезпечує швидку та ефективну ліквідацію неплатоспроможних підприємств або реабілітацію потенційно платоспроможних компаній. З огляду на це для подальшого розвитку економіки України та прискорення її виводу з кризи необхідно реформувати діючу систему банкрутства, створити стимули для оздоровлення неплатоспроможних підприємств, посилити захист кредиторів та інвесторів.