Медицина в кіномистецтві

Міністерство освіти і науки України

Запорізький державний медичний університет

Кафедра українознавства та культурології

 

 

 

 

 

 

Тема  реферату:

«Медицина в кіномистецтві»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка 2 курсу

2 медичного факультету

 групи 6П

Коваль-Пацаренюк О.В.

Перевірила:

Консультант,доктор філологічних наук  Турган О.Д.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Запоріжжя 2012

 

План

Розвиток кінематографу  ____________________________________________3

 Хронологія_______________________________________________________5

Сучасність кінематографу___________________________________________6

Кінопремії і кінофестивалі__________________________________________8

 

Освітні фільми____________________________________________________9

Медицина в Радянському кінематографі______________________________10

Медицина  в кінематографі та телебаченні  в сучасності__________________17

Висновок________________________________________________________20

Література_______________________________________________________22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розвиток кінематографу

Народження кінематографа у вигляді, близькому до того, що ми можемо спостерігати зараз, відбулося 28 грудня 1895, коли на бульварі Капуцінок в одному із залів «Гранд кафе» пройшов перший сеанс кінематографа. Однак, щоб це стало можливим, людство зробило три серйозні кроки.

Перші кроки до кінематографа

Перший крок до кінематографа був  зроблений у 1685 році, коли був винайдений чарівний ліхтар – камера обскура (всупереч інформації про більш ранні події  в інших країнах, таких як театр  тіней в Китаї та Японії).Чарівний ліхтар у спрощенні представляв собою ящик з збільшувальною трубою і світильником всередині. Позаду цього світильника стояв рефлектор-відбивач, між трубою і скринькою була щілина, де ставилося тушшю намальований кадр (цим питанням займався Леонардо да Вінчі).

Другий крок до кінематографа зробив у 1791 р. Фарадей і його друг Макс Роджер. Вся Європа намагалася винайти апарат, щоб оживити малюнок. Прилад Фарадея  називався фінаксітаскопом. До апарату  додавався ряд послідовних картинок. Вчений Жозеф Плато займався розкладом руху на фази (наприклад, рух людини). Коли Фарадей одержав у руки ці праці, йому до завершення фінаксітоскопа залишалося зовсім небагато.

Третій крок відбувся в 1839 р. Він  став можливий завдяки роботам Луї  Дегар та Жозе Ньєпса. Губернатор Каліфорнії Леонард Стефард і фотограф Едвард Мьюбрідж провели один цікавий експеримент. Леонард дуже любив коней, і посперечався c Мьюбріджем на тему того, «відриває під час галопу коня ноги чи ні». Вони придбали 60 фотокамер і розставили їх по обидва боки бігової доріжки (по 30 фотокамер). Навпроти них були встановлені будочки, в яких розташувалися контролюючі камери люди. Тим фотокамерою і будкою був натягнутий шнурок. Коли кінь переходив на галоп і опинявся на відрізку, де були встановлені камери, він зачіпав ногою нитку, після чого відбувалося спрацьовування камери і виходило зображення однієї з фаз руху коня. Це була перша спроба розкласти рух на фази.

Фотографування рухів тварин і  людини – головна сфера інтересів  Мьюбріджа, і за роботи у цій сфері він отримував субсидію університету Пенсільванії, де він співпрацював три роки. Одинадцять томів, опублікованих під егідою університету в 1887 році – «Рух тварин: Електрофотографічні дослідження послідовних фаз руху тварин», – містили всі фотографічні експерименти Мьюбріджа з 1872 по 1885 роки, і в них було вміщено понад сто тисяч його фотографій. На фотографіях були не тільки домашня собака, кішка і коня, але й американський лось, олень, ведмідь, єнот, лев, тигр, мавпа і птиці.

У 1901 році Мьюбрідж випустив книгу «Фігура людини в русі». Він повернувся до Англії і більше майже не займався фотографією. Помер він у своєму рідному місті Кінгстоні на Темзі в 1904 році.

Подальший розвиток

У 1876 році французький професор Етьєн  Морра винайшов фоторушницю. У неї заправлялася стрічка, що подається за допомогою стрічкопротяжного механізму, який працював на папері. А в 1877 р. російський вчений Болдирєв винайшов целулоїдну плівку. Модернізувавши свій винахід, Морра отримав фоторушницю, яка могла використовувати плівку.

Фотографія була дуже популярна, в  будинках з’явилися фотоальбоми, де люди зберігали дорогі серцю фотографії. А патентні бюро того часу були завалені патентами на «живу» фотографію.

У 1876 році в Парижі з’явився кадровий кінематограф. Його винахідник – Еміль Рено, а його винахід – оптичний театр. Це був чарівний ліхтар у «великому масштабі». Через ліхтар йшла плівка. Таким чином, виходив театр кадрів, які відображаються послідовно на великому екрані: 80, 90 або 100 картинок залежно від сюжету. Спеціально запрошений актор розповідав про дію. У пору розквіту таких театрів було в Парижі близько 12.

Маленький приклад такого фільму: молода жінка читає книгу, до неї  підходить молода людина, зав’язується діалог. Потім він бере її під  руку і веде в екіпаж, вони їдуть обідати. Кілька зустрічей, потім відбувається весілля. Вівтар. Їх проводжають на пароплав і відправляють у весільну подорож до Африки. Показано їх подорож. Молоде подружжя повертається, їх зустрічають батьки. Потім демонструється білий кадр. Дівчина знову сидить на лавці, вона піднімає книгу – їй все наснилося.

Кінематограф на межі народження

Серед всіх інших винахідників, які  шукали шлях для створення «рухомих картинок», найближче підійшли до створення  кінематографа чотири неабияких  людини. Це Томас Едісон, Брати Люм’єр та Іван Тимченко.

У 1894 році Томас Едісон (його винахід  – телефон, освітлення міст) передає  розробки кінематографа Генріху  Уілкесу. Під керівництвом Едісона  Уілкес винаходить апарат «кінескоп». Цей апарат було влаштовано таким  чином, що «рухомі картинки», які він демонстрував, могла спостерігати тільки одна людина. Таких апаратів було випушено близько сотні. Цей кінескоп мав параметри майбутнього обладнання братів Люм’єр.

Наприклад: 
ширина плівки – 35мм, 
швидкість показу – 23-24 (умовних) кадри на секунду. 
Співвідношення сторін кадру 1:1,32.

У 1893 році російський інженер Іван Тимченко винаходить проектор для перегляду фільму.Це був заступник  головного інженера Балтійського заводу. Прочитавши про розробки «живих картинок», він також включився в процес винаходу (історія цього винаходу нам відома за матеріалами Карена Шахназарова).У 1893 році Тимченко почав займатися вивченням цього питання. Він винайшов камеру, яка знімає на перфоровану плівку, а також винайшов проектор і спробував зняти півдесятка сюжетів про свою сім’ю і своїх дітей. Через деякий час він продемонстрував свій апарат російському науковому суспільству. Його заслуги оцінили, але грошей на подальший розвиток і вивчення не виділили; тоді він звернувся до товариства підприємців, куди входили власник Путилов, банкір Дмитро Рубінштейн, власник магазинів Єлісєєв, булочник Филлипов та ін. Але й там його пропозиція не зустріла підтримки.Але Тимченко на цьому не зупинився, він звернувся Саві Івановичу Мамонтову. На початку 1894 року, навесні він приїхав до Москви і розповів про свої винаходи, а також виклав свою ідею Мамонтову, на що той сказав: «Це має велике майбутнє, але грошей у мене немає».

Рік по тому Брати  Люм’єр продемонстрували своє відкриття  – кінематограф або сінематограф і увійшли в історію як творці кінематографії як жанру мистецтва.

Після першого  перегляду «живих картинок», показаних  братами Люм’єр, власник «Гранд Кафе», в якому відбувався перегляд, переглянувши 4 фільми, наказав все  втопити в Сені.

Хронологія

Кінець XIX століття — Створення кінетоскопів, біоскопів, вітаскопів і ін. примітивних видів кінопроекторів. 
1894 — Винахід німого кіно. Демонстрація винаходу в США Т. Едісоном, в Англії Р. У. Поллом. 
1895 — Винахід синематографа (з’єднання плівки з проекційним ліхтарем) братами Оґюстом і Луї Люм’єрами. Поява перших документальних фільмів братів Люм’єр («Прибуття потягу», «Поливальник» і т. д.). 
1896 — був знятий перший в Російський імперії документальний фільм (рос.)«Вид харьковского вокзала в момент отхода поезда с находящимся на платформе начальством». 
1907—1908 — Застосування режисером Ж. Мельєсом технічних трюків в кіно (макети, подвійна експозиція, комбіновані, сповільнені і прискорені зйомки і т. д.). Зйомки фантастичних серій («Подорож на Місяць», «Подорож через неможливе (фр. Le Voyage a Travers L impossible)» 1904), зйомки кінофеєрій («Червоний Капелюшок», «Попелюшка»). 
1907 — Винахід професором Петербурзького технологічного інституту Б. Л. Розінгом електронно-променевої трубки (кінескопа). 
1908 — Створення першого мальованого (мультиплікаційного) фільму у Франції. 
1911 — Розінг вперше в світі здійснив в лабораторних умовах передачу зображення на відстань декількох метрів (прообраз телебачення). 
1914 — Створення нових жанрів кінематографа (детектив, комічний фільм, вестерн, багатосерійний пригодницький фільм). Розквіт німого кіно в Росії (режисери Я. Протазанов, Е. Бауер, В. Гардин, актори В. Холодна, І. Мозжухин, В. Полонській). 
1920 — Масовий розвиток світового кіно завдяки творчості американських режисерів Д. Гріффіта і Т. Інса. Створення Ч. Чапліним фільмів, що увійшли до золотого фонду світового мистецтва («Малюк», «Золота лихоманка», «Цирк», «На плече»). Поява в Росії робіт талановитих режисерів С. Ейзенштейна, В. Пудовкина, О. Довженка, що відносяться до найвищих досягнень кіномистецтва XX ст. («Броненосець „Потемкин“», «Нащадок Чингізхана» та ін.). 
1927 — Створення першого звукового фільму на кіностудії «Ворнер Бразерс» (режисер А. Кросленд, фільм «Співак джазу»). В СРСР перші звукові фільми з’явилися в 1931—1932 рр. («Путівка в життя» Н. Екка і «Стрічний» С. Юткевіча і Ф. Ермлера). 
1936 — Перші передачі телебачення в СРСР. 
1940 — Поява в СРСР у продажу перших телевізорів. 
1949 — Модернізація телецентру на Шаболовці. Здійснення регулярного телемовлення в СРСР. 
1970 — Винахід касетного відеомагнітофона-приставки до телевізора. 
1973 — Початок масового випуску японською фірмою «Sony» відеомагнітофонів і касет 
1980-ті і по теперішній час — Впровадження в сучасне кіно електронної техніки, використання багатоканальних систем запису і відтворення звуку, використання комп’ютерної графіки і синтезаторів, забезпечення ефекту безпосередньої присутності глядача у відтворюваній події (стереоефекти, ефект dolby).

Сучасність кінематографу

У 1990-х українське телебачення розпочало освоєння поширеного у всьому світі жанру телесеріалу («Роксолана», режисер Бориса Небієрідзе, «Острів любові», режисер Олег Бійма).

На рубежі 2000-х  р. низка українських акторів  знімається у закордонних фільмах. Величезний успіх мав фільм польського режисера Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», у якому український актор Богдан Ступка зіграв роль гетьмана Богдана Хмельницького. З цього часу Богдан Ступка став головним гетьманом українського екрану — йому належать також ролі в історичному серіалі «Чорна рада» Миколи Засєєва-Руденка (2000) та фільмі Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001).

Iсторичні теми  також стали провідними у творчості  режисера Олеся Янчука..

Протягом останніх років в український кінематограф прийшло нове покоління кіномитців. У 2001 р. початківець-постановник Тарас Томенко здобув перемогу в конкурсі «Панорам» Берлінського фестивалю. У 2003 році, вже в основному конкурсі того ж Берлінале, отримав Срібного ведмедя фільм українського аніматора Степана Коваля «Йшов трамвай № 9». 2003 року Україна висунула фільм «Мамай» Олеся Саніна на здобуття премії «Оскар». Проте фільм не потрапив до підсумкового списку номінантів.

У 2005 році стрічка «Подорожні» молодого українського режисера Ігоря Стрембіцького отримала Золоту пальмову гілку за короткометражний фільм.

Після 2004 знято  декілька фільмів про Помаранчеву революцію. Фільм «Оранжлав» отримав приз за ліпшу режисуру на XV Міжнародному фестівалі «Кіношок» в Анапі (Росія).

В 2006 році відбулася також прем'єра першого українського трилеру «Штольня» (продюсер та оператор Олексій Хорошко, режисер Любомир Кобильчук).

 В 2008 році вийшов фільм «Ілюзія страху», українського кінорежисера Олександра Кірієнка. Фільм знятий за мотивами одноіменного твору Олександра Турчинова. Був висунутий від України на нагородження кінопремію «Оскар». Того ж року у конкурсній програмі Міжнародного кінофестивалю у Ротердамі відбулася світова прем'єра Las Meninas (режисер Ігор Подольчак).

                                                                                  Довженко на зйомках фільму, 1932 р.

Лесь Курбас (1887–1937)

 

 

Михайло Вартанов і Сергій Параджанов, 1985

 

Богдан Ступка

 

 

Кінопремії  і кінофестивалі

Тепер хочу  в своїй роботі згадати  відомі і престижні кінопремії і  кінофестивалі. А за даними британської  асоціації кінематографістів, на, сьогодні у світі налічується більше 2780 різних заходів присвячених кінематографу.

Премія " Оскар"

     "Оскар" - премія  Американської академії кіномистецтва  - це безперечно найвідоміша і  популярніша у світі кінематографічна  нагорода. Перше вручення премії " Оскар" відбулося в 1929 році. Нині церемонія вручення " Оскара" транслюється в десятках країн світу в прямому ефірі. Мазкі одягу, надітого зірками на церемонію, миттєво стають дуже престижними. На відміну від більшості кінофестивалів, " Оскар" вручається за результатами загального голосування членів Академії, а не по вибору жюрі. Така демократичність принесла цій кінопремії заслужену популярність, хоча і позбавила деякій елітарності.

Каннський кінофестиваль

   Каннський кінофестиваль  вважається лідером в європейському  кіно. Там можна побачити найсучасніші  тенденції європейського кінематографу, оцінити моду і перспективи розвитку кіномистецтва в цілому. З витонченішим смаком, ніж пафосний і частенько примітивний " Оскар", але в той же час не позбавлений снобізму, Каннський фестиваль сприймається багатьма як золота середина між популярним кіно і високим кіномистецтвом. Дійсно, фільми-призери цього кінофестивалю частенько не позбавлені ні любові простих глядачів, ні поваги з боку кінокритиків і інтелектуалів.

Венеціанський кінофестиваль

     Венеціанський кінофестиваль  - це старий кіноогляд планети, уперше проведений в 1932 році за особистою ініціативою тодішнього диктатора Італії Бенито Муссоліні. Вважається " віддушиною" для усіх ненависників Голлівуду. Традиційні американські кінематографісти не є там бажаними гостями. Кінокритики іронічно помічали, що хэппи-энд сприймається у Венеції як богохульство. На фестивалі не вітаються улюблені прийоми і штампи американського кіно. За негласною традицією, переможець Венеціанського кінофестивалю повинен сказати на адресу Голлівуду яку-небудь уїдливу гидоту.

Премія "Золотий глобус"

  Американська премія "Золотий  глобус" прагне пропонувати незалежний  погляд на голлівудський кінематограф. Церемонія нагородження проходить  в Лос-Анджелесі, США. Кінофестиваль  " Кінотавр"

  Відкритий російський кінофестиваль, там представлені роботи російських режисерів.

Державна премія України  імені Олександра Довженка — державна нагорода України, встановлена для відзначення за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва. Премія заснована з нагоди 100-річчя від дня народження видатного діяча української культури Олександра Довженка.

Нагрудний знак лауреата Державної  премії України імені Олександра Довженка

 

Освітні фільми.

Це одна з категорій фільмів, яку відносять до документального кіно, - це освітні(учбові) фільми. Фільми, призначені для показу в школах і інших учбових закладах. Дослідження показують, що учбовий матеріал, піднесений у вигляді фільму, засвоюється набагато краще, ніж той же матеріал, переказаний учителем. Справа тут, мабуть, в наочності і отшлифованности подання матеріалу(недивно, адже в кіно можливі багато дублів). Практика показу учбових фільмів дуже поширена на заході і, особливо в США. У школах СРСР при навчанні використовувалися учбові фільми(зняті спеціально для шкіл, з урахуванням єдиної для усіх учбової програми) в основному по фізиці, біології і літературі. Крім того, на радянському ТБ у кінці 60-х, початку 70-х існувало декілька програм, що демонстрували учбові фільми відповідно до шкільної програми(у хронологічній відповідності, за планом поточного навчального року), а в Москві і деяких інших містах існував спеціальний("четвертий") телеканал, практично повністю присвячений учбовим програмам. У зв'язку з цією практикою деякі учбові класи в школах були обладнані телеприймачами. У Росії показ учбових фільмів не так поширений. Мабуть, це пов'язано з високою вартістю устаткування для таких показів. У кінці XX - початку XXI століття освітні фільми стали часто показувати по телебаченню і вони отримали велику популярність.

Нині існують спеціальні телевізійні  канали, майже цілодобово освітні  і науково-популярні документальні  фільми, що показують тільки. Крім того, у зв'язку з поширенням відеотехніки і комп'ютерних технологій, багато кафедр у ВНЗ створюють свої власні учбові фільми, показ яких обмежений рамками цього ВНЗ.

. Мистецтва, які вдихнули в кінематограф життя(кіномистецтво)

   На момент зародження  кіно, першими стовпами нового  мистецтва стали література, театр і живопис.

Література дала кінематографу:

- сюжетна побудова фільму, тобто сценарій.

- підштовхнула кіно до бачення ракурсу людини або події. (Принцип бачення ракурсу).

- крім того, принцип монтажної побудови.

Різниця між  кіно і літературою така: образи в літературі умоглядні, а в кіно зорово-словесні.

Театр дав кінематографу:

- досвід побудови об'ємних декорацій.

- систему і методику розводки акторів при постановці тих або інших мізансцен.

- метод підбору акторів на роль.

Живопис дав  кінематографу:

- композицію/побудова кадру.

- організацію колірного рішення.

Медицина в Радянському кінематографі

Кіно як самостійний вид мистецтва  належить ХХ повіці. Так сталося, що становлення і розвиток кінематографу в Росії і в Україні припало на роки радянській владі. Саме тому кіно в СРСР мало свої відмінності і особливості. У всьому світі воно було передусім комерційним. А в Радянському Союзі кіно, будучи найсильнішим засобом дії на маси, стало частиною ідеології по відомій формулі "З усіх видів мистецтва для нас найважливішим є кіно ". Воно отримувало величезну державну підтримку і фінансування для виконання різних завдань.

У Радянському  Союзі була велика кількість кіностудій. Тільки одна Україна мала три великі студії художніх фільмів - ім. А.Довженко, Одеську і Ялтинську, і декілька кінофабрик, що знімали науково-популярні і хронікально-документальні стрічки. Серед них слід зазначити "Київнаукфільм ", Українську студію хронікально-документальних фільмів, Київську студію науково-популярних фільмів. Вони знімали різножанрові фільми, які разом з розважальними виконували пізнавально-повчальні і виховні функції. Кіно виконувало роль вихователя народних мас. Цьому сприяла широка мережа кінозалів від величезних столичних кінотеатрів до крихітних сільських і хуторських клубів. Та і ціна квитків грала важливу роль для широких глядацьких мас.

У початковий період становлення СРСР і УРСР фільмів  знімалося трохи. Але після Великої  Вітчизняної війни услід за відновленням народного господарства і промислового виробництва відбувається зліт кінематографу, і медична тема виникає як самостійний сюжет для кінокартин найрізноманітнішого змісту.

Як вже зазначалося  вище з моменту свого виникнення кіно йшло двома шляхами: шляхом Люмьера і шляхом Мельеса. Шлях Люмьера - це факт, документ, що розпочався з перших люмьеровских фільмів "Прибуття потягу на станцію Ла Сьота ", "Вихід робітників з фабрики". Цей шлях продовжувало документальне кіно. А шлях Мельеса - шлях феєрій, міфу, вигадки в кінематографі. Його "спадкоємцем " є художній фільм .

Медицина і  в документальному і в художньому кіно радянського часу освітлювалася  досить широко.

Хронікально-документальні  і науково-популярні фільми, фіксуючи реальне життя, розповідали про  організацію і будні вітчизняної охорони здоров'я, піднімали проблеми медицини, знайомили глядачів з видатними медиками і ученими, їх життям, діяльністю, роздумами.

З виявленої  великої кількості документальних фільмів особливе місце займають фільми-портрети відомих медиків, імена яких винесені в назву фільмів. Це такі фільми як "Микола Амосов ""Одержимий Ісаєв ", "Доктор Боткін ", "Данило Заболотний", "Академік Павлівський ".

Ці фільми були під пильною увагою критики. На сторінках  журналів регулярно друкувалися  рецензії на документальні фільми з ретельним розбором достоїнств і недоліків стрічок.

У стрічці ж "Микола Амосов "розкривається тема людського  щастя. Вона близька і головному  героєві - академікові, хірургові, письменникові, філософові, і творцям нарису, і, звичайно ж, глядачам. Фільм увесь час тримає глядача в неослабній емоційній напрузі. Навіть кадри, зовні статичні, - майже нерухомі портрети хірурга, - наповнені внутрішнім динамізмом, абсолютно чітко включені в загальну дію, приводять в рух фільм і примушують його "жити ".

Ще один фільм-портрет - стрічка "Доктор Кулик " (творче об'єднання "Екран ", режисер М.Рыбаков). Ярослав Петрович Кулик - кардіохірург, доктор медичних наук, професор, завідуючий клінікою у Благовєщенську на Далекому Сході. Оповідаючи про роботу Ярослава Петровича, авторам фільму вдалося увесь характер лікаря передати глядачам за допомогою однієї-єдиної фрази героя : "Я прийму усіх". Всього три слова, але як величезний їх зміст. У цих словах все: розрада, розуміння, а головне - величезне бажання допомогти дуже і дуже багатьом хворим здолати важку недугу. У кадрі - люди, за кадром - їх голоси. Увесь фільм побудований як ряд монологів хворих і страждущих, зцілених, самого лікаря і що допомагають йому. За цим - неспокійне серце і розум героя фільму, його авторів, що хвилюється. Відомий радянський письменник Ю.Семенов вважав, на відміну від Л.Рошаля, що ставив на перший план майстерність кінематографістів, що в документальному кіно дуже важливо не помилитися у виборі героя фільму. "Тема, географія, сюжетні ходи - суть арабески і віньєтки; особа, що сконцентрувала в собі час, його стрімкий біг, його творчу наповненість, його потребу в дієвій доброті і тяжкі пошуки оптимальних рішень його проблем, - ось той формотворний стержень, а отже, і етична атмосфера, яка тільки і робить те або інший твір що належить до мистецтва, повідомляючи йому усю потужність явищ життя ".

На цих прикладах можна побачити, що в цілому критикою пред'являлися у той час дуже високі вимоги до якості, художності документального кіно, але передусім до етичного його змісту. Позиції Л.Рошаля і Ю.Семенова не суперечать одна іншій, а навіть в чомусь доповнюють один одного. Але для нас позиція останнього ближча, оскільки ці фільми, незалежно від міри їх художньої досконалості, цінні вже тим, що дають образи дивовижних цілителів, що присвятили людям увесь свій талант і видатну майстерність.

Варіацією фільмів-портретів були і стрічки, що розповідали про  роботу клінік і науково-дослідних  інститутів, де плідно працювали творчі колективи учених і лікарів, намагаючись своєю працею полегшити страждання людей, а по можливості і попередити, запобігти захворюванню.

Прикладом можуть бути фільми "Покличте мене, доктор"(ЦСДФ) і "Апарат доктора  Илизарова " (Свердловська до/с).Обидва фільми знайомлять глядача з роботою НДІ експериментальної і клінічної ортопедії і травматології, з його директором Г.А.Илизаровым, який створив апарат для зрощення кісткових відламків і подовження кінцівок. Розповідь, здавалося б, усього лише про унікальну нову суто медичну методику не може залишити глядачів байдужими. Такий і фільм "Від щирого серця " (Єреванська студія хронікально-документальних фільмів) - про Вірменський інститут кардіології і його керівника - Олександра Львовича Микаеляне, золоті руки якого врятували багато людських життів.

У кінонарисі "Портрет хірурга " (Київська студія науково-популярних фільмів) відбита робота Українського інституту  нейрохірургії, яким керував професор А.И.Арутюнов, що присвятив своє життя  боротьбі за здоров'я людини і вихованню  нового покоління нейрохірургів.

У цих трьох фільмах портрети Г.А.Илизарова, А.Л.Микаэляна і А.И.Арутюнова  даються в оточенні творчого колективу  співробітників-однодумців і учнів, як би підкреслюючи, що може в сучасній медицині видатна особистість і  одночасно підкреслюється, що без колективу ці досягнення були б неможливі. У цьому - цінність названих фільмів про роботу наукових інститутів.

Ще одне завдання, яке стояло перед  радянським документальним кіно, - активна  пропаганда нових знань. По суті справи це була просвітницька функція. У коротких кіножурналах, що представляються глядачеві в кінозалах перед переглядом художнього фільму, дуже часто розповідалося про профілактику різних захворювань і травматизму, про доцільність і користь здорового способу життя.

З розвитком телебачення цю функцію став виконувати щотижневий кіножурнал "Здоров'я ", перший випуск якого відбувся в 1961 році .

Кіножурнал, що існував в СРСР, "Наука  і техніка "неодноразово надавав  свої сторінки для освітлення проблем  медицини. Наприклад, у рамках кіножурналу пройшли передачі про роботу того ж професора Федорова , академіка Анохина , доктора Бехтерева і багатьох інших.

Ці короткометражки несли медичні  знання в найширші маси, в прямому  і переносному сенсі сприяли  оздоровленню суспільства і піднімали авторитет медицини на належну висоту.

У Радянському Союзі знімалася  велика кількість учбових фільмів, які поширювалися по медичних учбових  закладах і служили наочним посібником при навчанні студентів-медиків. Повідомляючи глядачів, в першу чергу студентам і учнем, певну суму знань, вони до того ж несли в собі заряд віри в науку, в необхідність розвитку медицини для успішного розвитку суспільства. У цьому і полягає нескороминуща цінність такого кіно.

Складніше піддаються класифікації художні  фільми. Кінокартин, що зачіпають медичні теми, було знято множину. Тому в даному випадку розмова піде про декілька фільмів, що отримали свого часу позитивну оцінку як у глядачів, в засобах масової інформації і в кінокритиці.

Передусім, до заслуг радянського  кіно на цю тему слід віднести те, що воно створило дуже позитивний образ лікаря. Лікар - лицар без страху і докору, його символ - свічка: світивши іншим - згораю сам. І багато молодих людей, що обрали для себе шлях медика, бачачи це світло, прагнули бути гідною зміною цим людям. А глядачі переживали почуття поваги і поваги до медичних працівників, твердо вірячи, що якщо в їх будинок постукає біда, обов'язково знайдеться людина, яка відведе її умілими і добрими руками. Тому що лікар є концентрація гуманізму, він є руки доброти. При цьому герої радянських стрічок не відірвані від життя, вони повністю реальні, і з'являлися вони на екрані зі своїми проблемами, особистим життям, сумнівами і досягненнями.

Герої-лікарі в советстком кіно відрізнялися передусім високим професіоналізмом, але вони мали ще і ті якості, які власне і роблять людину, - Людину. Одно з таких якостей - порядність. Але порядність глибока, не залежна від обставин, миттєвої необхідності. "Особиста порядність дає людині свободу від усіх неприємностей, образ, службових непогоджень ",- так міркує хірург і письменник Юлій Крелин в рецензії на фільм "Лікаря викликали"? ((Ленфільм, режисер В.Гаузнер).

Ця картина розпочинається з  клятви лікаря і можна припустити, що увесь фільм присвячений лікарській етиці, проте тематично вона набагато ширша. Ю.Крелин вважає, що особливої лікарської етики як такої не повинно бути, досить просто етики порядної людини. "Постарайтеся бути порядними у своїх особистих діях - і все прийде: любов, доброта, свобода дій, нужда в тобі .та ще багато усього хорошого ".- радить лікар і письменник із сторінок "Радянського екрану "

Кожен лікар повинен відчувати  відповідальність за увірене йому здоров'я  людини і його життя. Ще більше особиста відповідальність кардіохірурга, що тримає у своїх руках нитки життя і смерті під час складних операцій. Про це - фільм "Міра ризику ", який знятий на кіностудії "Ленфільм "за мотивами повести Н.Амосова "Думки і серце ". Режисер Ілля Авербах доручив роль одного з головних героїв, лікаря Степана Филинова, кандидатові медичних наук, докторові В'ячеславу Васильєву, який свого часу в 1-му Ленінградському медінституті Васильєв вчився разом з Іллею Авербахом, потім дебютував в його дипломній роботі, а коли Авербах приступив до зйомок фільму "Міру ризику ", Васильєв отримав велику роль. "Мене завжди коробив розрив між тим, як хірург працює і як його працю сприймають. Важливо уявляти собі той вантаж відповідальності, який лежить на лікареві, - розповідав В.Васильев у бесіді з В.Стругацким .Цю відповідальність він переконливо показав нам у фільмі.

Головну ж роль, роль професора  Седова, прообразом якого послужив академік Н.Амосов, в цій стрічці  зіграв Борис Ливанов. Вважається, що це одна з кращих кіноролей чудового актора.Висока громадянськість, почуття  обов'язку лікаря, любов до людей - ось суть характеру головного героя, яку повною мірою зумів відбити у своїй грі Ливанов. Седов знаменитий, але його слава вища за нагороди, звання і знаки громадського визнання : просто йому вірять люди.

Якості, властиві героїні Ии Саввиной(фільм "Щодня доктора Калинниковой ", студія "Мосфільм ", режисер В.Титов), все рідше зустрічаються в сучасному повсякденному житті. Не логіка, а почуття, не тверезі аргументи холодного розуму, а співчуття, одвічна жіноча потреба допомагати, підтримувати, рятувати керують вчинками героїні.

Ніна Степанівна керує проблемною лабораторією на 180 ліжок, винайдений нею  апарат, у буквальному розумінні, ставить на ноги інвалідів. А вона не може вимагати збільшення кількості  місць, поки не обгрунтує спроможність свого методу лікування науково. Але коли Калинниковой займатися написанням монографії з описом свого методу, якщо за усі операції вона береться сама, а вечірній годинник віддає консультаціям? Ніна Степанівна не в змозі відмовити в допомозі одній реально існуючій людині в ім'я порятунку десяти уявних. І вона без роздуму відкладає свій "особистий "інтерес на потім, продовжуючи день у день лікувати і рятувати.

Ия Саввина прекрасно зіграла  цю роль, увесь непростий характер Калинниковой їй вдалося передати одним  поглядом, рухом брів, інтонацією. Незважаючи на сильну втому, засмикана роботою, операціями, консультаціями Ніна Степанівна - Саввина абсолютно щаслива. Вона задоволена, що тим, кому вона могла допомогти, вона допомогла, те, що в змозі була зробити, зробила.

Від Ии Саввиной в цьому фільмі важко відірвати погляд. Актриса  отримала приз за краще виконання  жіночої ролі на VI Міжнародному фестивалі  Червоно-хресних і медико-санітарних фільмів у Варне(Болгарія), а сама картина "Щодня доктора Калинниковой " була нагороджена премією профспілки працівників охорони здоров'я Болгарії .

Про те, наскільки важливо переймати  досвід старших колег молодими лікарями, що тільки почали свій трудовий шлях, розповідає картина "Терміновий виклик " (кіностудія "Мосфільм ", режисер Г.Бажанов). Молодий лікар Сергій Петров за терміновим викликом приїжджає в село Сидоркино. Але не лише про важкий випадок в медичній практиці розповідає фільм. Герой дізнається нові сторони життя, зустрічається з новими людьми, у тому числі зі своїм колегою сільським доктором Жуковим.

У діалогах двох головних героїв, який ведуть з екрану актори Євгеній Киндинов і Євгеній Лебедєв, виразно прозвучала думка про високе призначення  лікаря і людини.