Механізм застосування антидемпінгового мита в Україні

      КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

      імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

      РЕФЕРАТ

      з дисципліни «Митно-тарифна політика держави » 
 
 
 

                                                             Виконала:

                                                                        Студентка 1 курсу магист. з.ф.н.

                                                                              спеціальності «Фінанси»

                                                                     групи «Фінанси - 2»

                                                                                              Викладач:

                                                                       доц. Грищенко Тетяна Василівна 
 
 

Київ  – 2011

Зміст

1. Сутність, види, рівні та об’єктивні основи митно-тарифних відносин

2. Механізм застосування антидемпінгового мита в Україні

Висновки

Список  використаної літератури 

1. Сутність, види, рівні та об’єктивні основи митно-тарифних відносин

     Одним з найпоширеніших економічних заходів  регулювання міжнародних економічних  відносин є митний тариф, який містить  деталізований перелік товарів, що оподатковуються імпортним, експортним і транзитним митом з наведенням способу нарахування, ставки мита, а також коефіцієнтів надбавок і знижок та переліку товарів, заборонених до ввезення, вивезення і транзиту відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності.

     Водночас  в економічній літературі поняття  митного тарифу часто використовується у більш широкому розумінні— як особливий інструмент торговельної політики і державного регулювання внутрішнього ринку країни у його взаємодії зі світовим ринком, тобто це не конкретна ставка щодо визначеної групи товарів, а засіб регулювання зовнішньої торгівлі, який за термінологією визначається як "тарифне" регулювання. Тому інколи такі поняття, як ."мито" та "митний тариф" розглядаються як еквівалентні.

     Разом з тим слід зауважити, що митний тариф— не єдиний економічний інструмент державного регулювання зовнішньої торгівлі, як це засвідчується в економічній літературі. Поряд з ним до системи економічного інструментарію можна віднести як податки, особливо це стосується непрямих податків (нарахування акцизного збору чи податку на додану вартість при імпорті), так і різні види митних чи прикордонних зборів.

     Незважаючи  на те що мито за характером дії— економічна категорія, його застосування може мати як економічний, так і політичний характер. Введення мита може бути засобом  економічного тиску на відповідні держави або створення режиму найбільшого сприяння з політичних мотивів.

     Економічна  роль митного тарифу пов'язана насамперед з тим, що, впливаючи на ціну товару та відмежовуючи національний ринок  від світового, підвищуючи рівень цін  на товари, мито активно впливає на конкурентоспроможність товару, що, у свою чергу, позначається і на рівні накопичення капіталу, темпах розвитку, нормах прибутку в окремих галузях економіки, нівелюючи різницю, яка склалася в міжнародних і національних умовах виробництва. Тому роль мита в економічному контексті полягає у:

     • створенні вартісного бар'єра, який підвищує ціну товару незалежно від  застосованого експортного, імпортного чи транзитного мита;

     • збільшення внутрішньої зайнятості. Сукупні витрати у відкритій  економіці складаються з витрат споживачів, капіталовкладень, державних витрат, чистого експорту (під чистим експортом розуміють різницю між експортом та імпортом).

      • стимулюванні державою розвитку окремих  галузей економіки чи підприємств.

      • надходженні коштів до Державного бюджету країни;

      • захисті від демпінгу. Митні тарифи необхідні для захисту вітчизняних  фірм від іноземних конкурентів, які реалізують свою продукцію за цінами, нижчими за собівартість.

     Торговельно-політична  роль мита:

      • захищати галузі від конкуренції іноземних товарів (це не обов'язково мають бути слабкі в економічному плані галузі та підприємства, частіше найбільшим захистом користуються саме найбільш розвинені, монополізовані галузі. Мета такого виду політики — створення національним виробникам умов для отримання на внутрішньому ринку монопольно високого прибутку як одного з важелів успішного виходу на зовнішній ринок);

      • у необхідності забезпечення обороноздатності країни (військово-політичний аспект). Захисне мито потрібне для збереження і посилення ролі галузей, що спеціалізуються на виробництві стратегічних товарів і матеріалів, необхідних для їх обробки;

      • диверсифікація заради стабільності. Доходи високоспеціалізованих економік перебувають у прямій залежності від міжнародних ринків. Захист за допомогою митного тарифу потрібен для стимулювання промислової диверсифікації, що зменшує залежність країни від світових процесів;

      • бути інструментом тиску на конкурентів  з метою отримання певних поступок.

   Отже, можна зробити висновок, що більшість країн світу, використовуючи митний тариф у своїй зовнішньоекономічній політиці, вирішують низку таких завдань:

1. захист економіки країни від негативного впливу іноземної конкуренції (митний тариф завжди погіршує конкурентні умови функціонування іноземних виробників на даному ринку);
2. забезпечення умов для ефективної інтеграції країни до світового економічного простору (митні тарифи широко використовуються з метою поліпшення умов доступу національних товарів на іноземні ринки);
3. підтримання раціонального співвідношення вивезення і ввезення товарів, валютних надходжень і витрат на території країни (митні тарифи впливають на стан платіжного балансу країни);
4. створення умов для прогресивних змін у структурі виробництва і споживання товарів;
5. раціоналізація товарної структури вивезення і ввезення товарів.

     Регулятивна функціональна ознака мита насамперед виявляється при регулюванні  внутрішніх економічних відносин національної економіки. Основним об'єктом регулювання  є зовнішньоторговельний оборот, тобто операції з експорту та імпорту товарів. Завдяки митному тарифу як інструменту зовнішньоторговельної політики відбувається раціоналізація товарної структури, підтримується оптимальне співвідношення валютних доходів і витрат держави. Крім цього, митний тариф — економічний інструмент впливу на зовнішні економічні відносини країни. За допомогою даного інструменту держава може здійснювати контроль над обсягами і характером товаропотоку, тобто стимулювати рух товарів або, навпаки, його блокувати. При цьому стимулювання може відбуватись не тільки відносно певної товарної групи, але й товаропотоку з конкретної країни чи групи країн.

     Мито  завжди є тарифним бар'єром на шляху  товаропотоку з однієї країни до іншої, навіть якщо розмір ставки незначний, а торговельні перешкоди ніколи не сприяють переміщенню товарів. При транзиті, якщо ставки значні, вони змінюють напрям товаропотоку, при експорті знижують обсяги вивозу товарів, а при запровадженні імпортного мита спонукають інші країни до створення відповідних перешкод на шляху ввезення товарів з країни-ініціатора застосування митного тарифу.

     Регулятивність  митного тарифу виявляється також  у тому, що він — інструмент державного регулювання цін. Як уже зазначалось, існують певні відмінності між  внутрішніми і світовими цінами, що зумовлені наявністю різного рівня витрат на виробництво та різницею в системі оподаткування. При цьому простежуються певні закономірності, а саме: перевищення цін над світовими робить вигідним імпортування товарів іноземного виробництва, і навпаки, низький рівень внутрішніх цін стимулює експорт вітчизняних товарів.

     Регулятивність  митного тарифу при захисті національного  ринку може реалізуватись через  систему ескалації мита, тобто  збільшення митної ставки залежно від  ступеня обробки товару. При проведенні системної регулятивної політики імпортерам створюються умови, за яких економічно недоцільне ввезення готових виробів, а рентабельно налагодження відповідного виробництва в потенційній країні імпорту.

     Крім  цього, функціональна регулятивність митного тарифу проявляється в тому, що він є інструментом раціонального використання іноземної валюти в країнах із незначними валютними резервами, а також у реалізації соціальних цілей. Так, високі митні тарифи на предмети розкоші і деякі готові вироби стримують їх імпорт, тоді як зниження ставок мита на товари широкого вжитку і сировину для промисловості стимулюють дані товаропотоки до країни. Дана модель тарифної політики країни сприяє раціональному використанню іноземної валюти виходячи із загальноекономічних інтересів та суттєвих потреб країни.

     Безперечно, домінуючими функціями застосування митного тарифу є акумуляція доходів  та захист національного ринку від  іноземної конкуренції. Моделі використання митного тарифу з метою виконання  фіскальної функції можуть бути найрізноманітнішими. Одна з них базується на обов'язковому впровадженні мита відносно товарів широкого вжитку, при цьому ставки мита утримуються на низькому рівні з метою максимізації митних надходжень до Державного бюджету. Низькі ставки мита стимулюють імпортерів до офіційного отримання імпортного вантажу, а не до пошуку контрабандних шляхів. У свою чергу, широке охоплення імпортним митом великої кількості товарних позицій дає можливість країні мати великі обсяги товарів.

     Фіскальної  мети може бути досягнуто через митне  оподаткування тільки певної категорії товарів, але при цьому ставки мита мають бути значно вищі, ніж у першому варіанті, щоб зберегти певний рівень митних надходжень. Можливе також використання варіанта впровадження єдиної низької ставки мита на всі товари, що перетинають митний кордон країни незалежно від напряму руху, — експорт, імпорт, транзит, але це може мати тільки тимчасовий фіскальний ефект, оскільки реакція торговельних партнерів буде адекватною, що знизить обсяги зовнішньоекономічної діяльності.

     Застосування митного тарифу завжди виконує фіскальну функцію, оскільки митний тариф завжди є податком, який є засобом поповнення державної казни і покривається за рахунок кінцевого споживача. Ефект фіску прямо залежить від митної ставки. Якщо вона незначна, то й ефект від даного податку невеликий, а якщо розмір ставки підвищується, то й посилюється податковий ефект.

     Імпортне  мито забезпечує ефект захисту, оскільки митний тариф знижує насамперед цінову конкурентоспроможність товару, відносно якого він застосовується. Зі збільшенням ставки мита зростає його протекціоністська спрямованість як інструменту зовнішньоторговельної політики.

     Митний  тариф за своєю суттю виконує  захисну функцію навіть тоді, коли вітчизняна продукція не вступає  в пряму конкуренцію з іноземними товарами. Наприклад, коли країна хоче знизити валютні витрати своїх громадян у зв'язку з проблемами платіжного балансу, влада йде на підвищення ціни на деякі іноземні товари, хоч аналогічні імпортозамінні вітчизняні товари відсутні, з метою тимчасового скорочення споживання.

     Отже, використання митного тарифу зумовлює одночасну дію як фіскальної, так  і захисної функції. Тобто країна, застосовуючи митний тариф (особливо це стосується імпортного мита), розв'язує як проблему акумуляції доходів, так  і проблему захисту національного ринку. Спостерігається певна закономірність — низькі ставки використовуються для отримання фіскального ефекту, а високі — для ефекту захисту.

     Ураховуючи  специфіку, яка залежить від політики окремих країн, виокремлюють:

     • тарифи промислово розвинутих держав, рівень яких, як правило, помірний з огляду на певний економічний розвиток країни. Так, середньоарифметичний імпортний тариф в економічно розвинутих країнах на промислові вироби складає 6,3 %, у тому числі в США — 4,6 %, ЄС — 5,7 %, Канаді — 9,0 %, Японії — тільки 3,9 %. Водночас слід зазначити, що навіть незначний рівень митних ставок є досить суттєвою перешкодою для виходу імпортних товарів на дані ринки збуту. Так, за оцінками експертів, зниження торговельно-митних бар'єрів на ринках економічно розвинутих країн хоча б наполовину принесло б країнам периферійної зони додатково від 110 млрд до 140 млрд дол. США на рік;

     • тарифи країн, що розвиваються, де рівень мита, як правило, досить високий через  високі національні витрати на виробництво товарів та бажання захистити свій ринок від конкуренції іноземних товарів. Відповідно до розмірів митних ставок ці країни можна поділити на три групи: для першої характерні ставки, які не перевищують, як правило, 50 % мита для більшості товарів (Ангола, Нігерія, Болівія, Чилі, Сінгапур, Філіппіни, Тонга); до другої групи належать країни з більш високими ставками мита — 50—100 % (Алжир, Лівія, Танзанія, Аргентина, Бразилія, Мексика, Іран, Індонезія, а також Південна Корея); в третій групі ставки митного тарифу перевищують 100% (Єгипет, Ботсвана, Марокко, Колумбія, Пакистан, Індія, Сирія, Таїланд, Туреччина).

     Мито  — це вид державного непрямого  податку, який справляється з імпорту, експорту і транзиту товарів, торговельно-промислового прибутку, майна, цінностей і предметів, що перетинають кордон у визначених державою пунктах під контролем митних служб. Незалежно від виду мита воно включається до ціни товарів і сплачується за рахунок кінцевого споживача. Однак під час перетину митного кордону мито сплачує суб'єкт господарювання за рахунок своїх оборотних коштів, що суттєво впливає на фінансовий стан підприємств, тим більше, що даний вид податку не залежить від фінансово-господарської діяльності платника. Наприклад, при дії імпортного мита на період від сплати ввізного мита до реалізації споживачам імпортованих товарів відволікаються (іммобілізуються) оборотні кошти імпортерів [5].

     Механізм  застосування митного тарифу складається  з декількох елементів: товарна  класифікація об'єкта оподаткування, методи оцінки вартості оподатковуваних товарів, методи визначення країни походження товарів, процедура застосування митних ставок. Тому ефективне застосування митного тарифу не обмежується простою зміною рівнів митних ставок. Досягнення певних цілей— протекціоністських чи фіскальних— можливе за умови маніпуляції всіма елементами митного тарифу.

     Нині  відсутня єдина методика класифікації митного тарифу, яка б давала змогу  сприймати митний тариф не як окремий  інструмент державного регулювання  зовнішньоекономічної діяльності, а як систему заходів, яку використовує країна у сфері міжнародних економічних відносин. І тому кожна країна світу використовує свою систему застосування різних видів мита в різній послідовності.

     Основними критеріями, які дають можливість чітко класифікувати види митного тарифу, мають бути: мета і функціональність застосування; вплив на економіку; походження; напрям руху; спосіб нарахування; принцип обмеження; механізм дії; період застосування; спосіб застосування митних ставок; типи митних ставок.

     Залежно від мети і функціональності застосовуються такі види мита:

     • фіскальне, встановлюється для забезпечення надходжень коштів до бюджету країни від зовнішньоекономічних операцій. Основна мета його встановлення має  винятково економічний характер. Фіскальну функцію мито може виконувати в різних формах: і як експортне, і як імпортне, і в формі застосування транзитного мита;

     • протекціоністське мито спрямоване на захист національного виробника  і явно дискримінаційне відносно ввезення товарів іноземного виробництва, тому застосовується здебільшого у формі імпортного мита;

     • преференційне, що передбачає особливі переваги держави щодо розміру ставок, які надаються іншим державам здебільшого з торговельно-політичними  цілями.

     Інколи  за даним критерієм мито поділяють на фіскальне, протекціоністське та заборонне. На нашу думку, за суттю заборонне та протекціоністське мито виконують однакові функціональні завдання, а саме: блокування товаропотоку до певних країн або з певних країн. Тому при використанні протекціоністського мита відбувається виконання і функції руйнації міжнародних торгових відносин, тобто заборонної.

     Аналіз  застосування митного тарифу з огляду на товарну спрямованість дозволяє виявити такі тенденції: протекціоністське  мито застосовується відносно товарів, які створюють значну конкуренцію вітчизняним виробникам, фіскальне застосовується відносно товарів, які виробляються в країні, але є достатньо конкурентоспроможними з товарами іноземного виробництва, преференційне поширюється на ті товари, які не виробляються у державі, і, відповідно, створюються сприятливі умови для їх імпорту.

     Якщо  проаналізувати використання митного  тарифу під кутом зору напряму  руху товаропотоків, то можна простежити певну закономірність. Фіскальне  мито застосовується для всіх видів товаропотоків незалежно від напряму: експорт, імпорт чи транзит. Преференційне мито використовується як при експорті, так і при імпорті товарів.

     Митний  тариф існував ще за часів, коли централізована держава починала зароджуватись. У  той час він мав в основному фіскальний характер, оскільки головна мета полягала в поповненні державної казни. Протягом розвитку суспільства значення митного тарифу як інструменту фіску поступово зменшувалось, зростала роль його як ефективного засобу проведення торговельної політики.

     Починаючи з XX століття намітилась тенденція  до зниження митних тарифів, послабилась  їхня роль у формуванні доходів держави, тобто почала домінувати регулятивна  функція. При цьому відчувалася  значна потреба в більш деталізованій  диференціації митних ставок залежно від товарних груп і конкретних виробів з урахуванням потреби в імпорті, рівні національних і світових цін. Така диференціація митних тарифів потребувала наукового обґрунтування, дослідження об'єктивних визначальних факторів. Одним з об'єктивних факторів, який почав відігравати домінуючу роль, став розвиток міжнародного поділу праці, що потребував послаблення протекціоністських заходів, які перешкоджали розширенню світо господарських зв'язків.

     Спеціалізація національних економік, утому числі  предметна, подетальна і технологічна, потребувала диференціації зовнішньоторговельної політики країн за групами, видами продукції і стадіями технологій, обґрунтування мита за виробами і групами виробів з урахуванням зовнішніх і національних умов виробництва та реалізації.

     Відповідно  до теорії міжнародної торгівлі спеціалізація  країни на світовому ринку з певного  виробництва експортної продукції  дає можливість не тільки реалізувати  конкурентні переваги країни, але  й імпортувати товари, які економічно недоцільно виробляти.

     Інтернаціональні  витрати виробництва формуються на підставі національних витрат виробництва  на товари, що експортуються на світовий ринок і мають конкурентні  переваги щодо певних умов виробництва. Певні переваги забезпечують відносно низький рівень національних витрат виробництва спеціалізованої продукції, і відповідно, нижчий рівень національних цін порівняно зі світовими. Дана різниця між національними і світовими витратами та цінами визначається відносно стійкою різницею в національних умовах виробництва продукції в різних країнах і є об'єктивною основою формування митного тарифу.

     Мито  — це вартісна категорія. Воно є  основним фактором, який підвищує ціну конкретного імпортного (експортного) товару при його надходженні на національний ринок країни і дає змогу національним виробникам підвищувати загальний рівень цін на вітчизняні товари та отримувати додатковий прибуток.

     При розробці ставок національних митних тарифів мають враховуватись  такі критерії визначення номінального мита:

     • різниця між внутрішніми (оптовими) та світовими цінами;

     • інтереси національних виробників та споживачів;

     • можливість заміни імпортної продукції  вітчизняною;

     • інтереси збереження прямих зв'язків, виробничої кооперації;

     • заохочення або стримування імпорту  товарів залежно від ступеня їхньої обробки;

     • сприяння виробництву товарів експортного  призначення через систему пільг  на імпорт сировини та компонентів;

     • доцільність обмеження імпорту  окремих товарів або підвищення прибутків Державного бюджету від  оподаткування імпорту;

     • можливість маневрування рівнем мита в ході міждержавних та торговельних переговорів для отримання зустрічних поступок[5].

     Таким чином, у контексті вартісної  категорії митний тариф можна  розглядати як інтернаціональну диференційовану  ренту, яка виникає на базі стійкої різниці в національних витратах виробництва різних країн, що обумовлені різною ефективністю функціонування національних економічних систем. Залежно від порядку встановлення розрізняють:

     • автономне мито, яке встановлюється державою самостійно, тобто без будь-яких обов'язків перед іншою країною, і застосовується до будь-яких предметів і товарів незалежно від їх походження. Величина мита може бути змінена відповідно до інтересів країни без узгодження з країнами-партнерами. Даний вид мита, як правило, досягає значних розмірів і є об'єктом дискусій на дво- або багатосторонніх переговорах для отримання поступок в обмін на зниження ставок автономного мита. Предметом таких переговорів є перелік товарів, до яких застосовуються митні тарифи, їх структура, розмір митних ставок, порядок їх застосування. В результаті виникає конвенційне або договірне мито;

     • конвенційне (договірне) мито встановлюється на базі двосторонньої або багатосторонньої угоди з іншими державами, або  угоди про створення митного союзу, і тому воно не може бути змінене державною владою в односторонньому порядку. Воно не змінюється впродовж тривалого часу, що має велике значення для аналізу тих митних бар'єрів, з якими експортер стикається на ринку інших країн. Конвенційне мито вилучається з митного тарифу, коли угоди, за якими воно було представлене, призупиняють свою дію.

     На  ранніх етапах формування митно-тарифної політики, як правило, митний тариф  є автономним. Це пов'язане з тим, що:

     по-перше, через відсутність концепції  реалізації зовнішньоекономічної стратегії країна не може визначити пріоритетність застосування тих чи інших регуляторів зовнішньоекономічних відносин;

     по-друге, основи регулятивності формуються передусім  на національному рівні, а потім  у міру інтегрування на базі міжнародного законодавства;

     по-третє, першочерговими завданнями стають проблеми пошуку джерел формування бюджету та захисту національного ринку, тобто  мито виконує фіскальну та протекціоністську  функції, а вже потім регулятивну;

     по-четверте, автономне мито встановлюється з метою максимізації митних ставок не стільки з причини фіску, скільки створення сприятливих умов для проведення майбутніх торгів у сфері регулювання торгових бар'єрів у вигляді митних тарифів.

     У подальшому, з розвитком інтернаціоналізації господарського життя, механізм застосування митного тарифу набуває договірного характеру. Цьому передують такі тенденції:

     • знижується роль національного законодавства, зростає роль міжнародного, і в  першу чергу тих законодавчих актів, які спрямовані на зняття торговельних обмежень;

     • реалізація експортного потенціалу країни на світовому ринку нерідко  залежить від рівня протекціонізму відносно товарів даної країни, а  пониження даного рівня можливе  тільки за умови певних поступок країни у напрямі лібералізації умов здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

     На  перших етапах формування митно-тарифної політики України (1991—1993 та 1994—1996 рр.) митний тариф мав автономний характер, а в подальшому в міру запровадження  двосторонніх та багатосторонніх договорів мито набуло конвенційної спрямованості. Так, у січні 2002 р. Україна знизила ставки ввізного мита на текстильні вироби. Це рішення було прийняте на основі домовленості з Європейською комісією з уніфікації митних ставок. В іншому випадку існувала загроза поновлення системи квот відносно імпорту текстилю з України, яка була відмінена у березні 2001 року.

     За  напрямом руху товарів застосовують вивізне (експортне), ввізне (імпортне) і транзитне мито.

     Оскільки  експортне та імпортне мито досить детально буде розглянуте в наступних розділах навчального посібника, доцільно акцентувати увагу на транзитному миті, яке застосовується тільки в деяких країнах світу. Воно встановлюється відносно товарів, які переміщуються через територію країни до інших держав. Основні причини застосування транзитного мита — це: