Механізми взаєморозуміння при спілкуванні психолога з клієнтом

Міністерство  освіти і науки України

Національний  педагогічний університет імені  М.П. Драгоманова 
 

Інститут  соціології, психології та управління 

Кафедра практичної психології та психотерапії 
 

Реферат на тему: 

«Механізми взаєморозуміння при спілкуванні психолога з клієнтом» 
 
 
 
 

Студентки ІV курсу, 41 гр.

заочного відділення

спеціальності «Психологія»

Аврахова  Юліана 

Науковий  керівник:

   Ханецька  Т. І. 
 
 
 

   Київ - 2010 

   Зміст 

1. Особистісні  характеристики психолога, як  засіб професіоналізма……………3 

2. Механізми взаєморозуміння при спілкуванні психолога з клієнтом………….4 

Використана література……………………………………………………………14 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   1. Особистісні характеристики психолога, як засіб професіоналізма. 

   Наявна  система підготовки практикуючого  психолога зорієнтована головним

чином на оволодіння ним певною системою теоретичних  знань, спеціальних

умінь і технік. Однак успіх професійної діяльності психолога залежить у

великій мірі від  його особистісних характеристик:системи  цінностей,

психологічної культури, самосвідомості, соціально-перцептивного

інтелекту тощо. Тому поряд із світоглядною та професійною  підготовкою

майбутніх фахівців особливого значення набуває особистісна  підготовка

психолога-практика, метою якої є формування професійно значущих якостей

особистості, її гуманістичної спрямованості,психологічної

культури,здатності до професійної ідентифікації [3,С.242-248].

   Розробка  особистісного підходу-дуже складна  теоретична і практична

проблема. Гуманістичний підхід дає можливість сприймати людину як

”відкриту можливість” самоактуалізації.В рамках гуманістичного напрямку

людина розглядається  як неповторна унікальна цілісність, якій

притаманний певний ступінь свободи від зовнішньої детермінації завдяки

тим цінностям, якими вона керується. Гуманістичний  підхід у розумінні

сутності   особистості пов’язаний з іменами  К.Гольдштейна, А.Маслоу,

Дж.Олпорта, К.Роджерса, Р.Мея, Е.Фрома, К.Хорні, В.Франкла та ін.

Сучасні вимоги до формування особистісного підходу  представлені у

дослідженнях  таких відомих психологів, як К.О.Абульханова-Славська,

В.В.Давидов, В.О.Моляко, Л.М.Проколієнко, І.С.Якиманська, О.Г.Асмолов,

В.В.Столін, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко та ін. Питання необхідності

особистісного підходу у психології та педагогіці неодноразово

порушувались  у працях В.О.Сухомлинського, І.С.Кона, А.В.Петровського,

Б.О.Федоришина, І.Д.Беха та ін.

   Професіоналізм  психолога-практика у великій мірі залежить від рівня його

соціально-перцептивної компетентності. Для фахівця у галузі практичної

психології здатність  об’єктивного сприймання плинного соціально-перцептивного матеріалу, як зазначає Т.С.Яценко, є однією з

найважливіших. “Такою є перша й доконечно  потрібна умова, аби психолог

став практиком. І це зрозуміло, бо він працює з тим, що бачить, чує, сприймає, відчуває” [4,С.7]. Однак наявність деструкцій у суб’єкта призводить до викривлень реальності, до спотвореного сприйняття об’єктивної дійсності. З іншого боку, психолог повинен звертати увагу й об’єктивно інтерпретувати факти розбіжності декларованих устремлінь і реальної поведінки.

   Вирішити  проблему підвищення точності міжособистісного сприймання

традиційними  методами підготовки фахівців неможливо. У зв’язку з цим

особливого значення у системі підготовки майбутніх  психологів-практиків

набуває особистісна психокорекція, яка забезпечує глибинно-особистісне

самопізнання, слугує поліпшенню взаємодії у процесі  спілкування.

   Практикуючий  психолог має безоцінно сприймати клієнта, орієнтуватися не

на власні моральні уявлення, стереотипи світосприймання й поведінки, а на

систему цінностей клієнта. Феномен “приєднання” до позиції клієнта створює атмосферу довіри, забезпечує продуктивність надання кваліфікованої психологічної допомоги. 

2. Механізми взаєморозуміння при спілкуванні психолога з клієнтом. 

   Культура  спілкування психолога передбачає вміння використовувати

різноманітні  засоби й методи впливу на клієнта, адекватно сприймати й

розуміти його, налагоджувати ефективну взаємодію, орієнтуватися на

партнера як рівноправного суб’єкта спілкування. Справжня культура

спілкування –  це й знання про наявні стереотипи взаємодії [3,С.243].

Спілкування передбачає взаєморозуміння між його учасниками, яке

базується на взаємосприйманні, зіставленні, інтерпретації особистісних

характеристик поведінки. Все це становить зміст  перцептивної людиною

спілкування.

   Термін  “соціальна перцепція” був запропонований Дж.Брунером. У загальному вигляді він означає формування у свідомості людини образу іншого. Дослідження соціальної перцепції зосереджені на вивченнні двох блоків проблем: аналізові особливостей суб’єкта й об’єкта міжособистісного сприймання й аналізові його механізмів. Соціальна перцепція є передусім пізнавальним людиною . Невід’ємною частиною будь-якого соціально-перцептивного людиною є емоційно-мотиваційний та поведінковий аспекти життєдіяльності особистості [6,С.95]. Зміст поняття ”соціальна перцепція” включає сприймання не тільки фізичних властивостей об’єкта, а також його внутрішніх характеристик: намірів, думок, здібностей, емоцій, установок, цінностей тощо.  Передбачає інтерпретацію та оцінку на цій підставі вчинків іншої людини, розумінняїї як особистості. Виходячи з цього, виокремлюють дві стадії міжособистісного розуміння:

-стадії конкретно-  чуттєвого відображення

-абстрактно-логічного відображення.

   Сутність  інтерпретації, яка відбувається на стадії абстрактно-логічного відображення, полягає в поєднанні сприйнятих елементів-ознак зовнішності із семантичним змістом досвіду та знань суб’єкта.

Процес інтерпретації має переважно оцінний характер. Акт оцінки входить

у структуру  пізнавальних процесів, результатом яких є образ-уявлення про

іншу юдино. Образ-уявлення усвідомлюється як певне враження,

вербалізується  в поняття, на основі яких виникає  судження як

психологічна  інтерпретація [7,С.486-487].В оцінці відображене ставлення

суб’єкта до іншої людини. Б.Ф.Ломов зазначає, що термін “ставлення”

передбачає не скільки об’єктивний ю’язок  особистості з її оточенням, а

в першу чергу, її суб’єктивну позицію в цьому оточенні [8,С.326]. Такий

інтегральний  характер ставлень особистості розроблений  в працях

В.Н.Мясищева, Д.Н.Узнадзе, О.М.Леонтьєва та інших вчених.

   Особистість відображає реальність характерним  для неї чином. В

суб’єктивному ставленні представлена соціальна  позиція конкретної

людини, її потреби, установки, погляди та ін. Природно в ставлення

особистості ”вплітаються”  емоції. юдин вони є невід’ємною частиною всієї

сфери ставлень людини, надають її структурі індивідуальної своєрідності.

Характерним для  ставлень є відносна стійкість, що дозволяє говорити про

їх особливості: активність, об’єм, співвідношення компонентів (свідомого, несвідомого, раціонального та ірраціонального) та ін. [9].

Саме об’єктивністю пояснюється розбіжність в оцінках, судженнях різних

людей стосовно одних і тих же феноменів. Як слушно зазначає

О.О.Бодальов, від  того, як люди відображають та інтерпретують

зовнішність і  поведінку, оцінюють можливості один одного, багато в чому

залежить характер і результати їхньої взаємодії. Це свідчить про те, що

соціальна перцепція  виконує функцію регулятора спілкування [10].

 Вибір людиною тієї чи іншої лінії поведінки в кожній конкретній ситуації

передбачає сприймання та оцінку головних її елементів: партнера, самого

себе і ситуації контексту загалом. Таке діагностування наявної ситуації

через оцінку стану  її головних елементів утворює найсуттєвіший результат

соціальної перцепції  [6,С.95]. 

Стереотипізація

   До  зниження точності міжособистісного сприймання та розуміння іншого

призводить явище  стереотипізації. Воно обумовлює спрощення процесу

пізнання іншої  людини або упередження у її сприйманні. Стереотипізація

пов’язана з  приписуванням психологічних рис, так званих “оцінних

стреотипів” [7,С.489] суб’єкту, на основі його приналежності до певної

соціальної спільноти, визначення його соціального статусу, ролі та ін.

На чуттєвому  й логічному рівнях виникає установка на подальшу фіксацію в

людині певних властивостей. Цікаві експериментальні дослідження про

регулюючий вплив  установки на процес відображення і  взаємодії

представлені  в роботах О.О.Бодальова. В процесі  міжособистісного

сприймання на грунті стереотипізації виникають ефекти ореолу,

первинності,  новизни. Вони призводять до схематизму, спрощеності

людського сприймання.

   Проведені дослідження дають підставу твердити, що точність міжособистісного сприймання залежить від набутого соціального досвіду,

індивідуальних  властивостей особистості, рівня нейротизму, егоцентризму,

віку, статі тощо. 

Адекватність  сприймання

   Однією  з ознак міжособистісного розуміння  є його адекватність, яка

передбачає точність і об’єктивність відображення психічного образу іншої

людини. Адекватність сприймання у професійній діяльності психолога є

основою психодіагностики й успіху психокорекції. Розуміння  часто

ускладнюється дефіцитом інформації, який обумовлює  каузальну атрибуцію.

Цей феномен  є своєрідним засобом інтерпретації та оцінки суб’єктом інших

на основі буденного, житєйського досвіду. Каузальна  атрибуція передбачає

заповнення інформаційних  прогалин шляхом характеристик, причин поведінки

на основі минулого досвіду.

   Проблема  адекватності міжособистісного розуміння, точності сприймання

виникла передусім  як практична проблема. Її розробка та актуальність

пов’язані з  необхідністю підвищення соціально-психологічної компетентності працівників у сфері “людина-людина”. Особливого значення набуває ця проблема при підготовці майбутніх психологів практиків.Соціально-перцептивна підструктура особистості психолога-практика має свої собливості. Специфіка вимагає від спеціаліста глибокого психологічного розуміння життєвої ситуації клієнта, механізмів міжособистісної взаємодії, сособливостей власного образу в очах клієнта та розвиненої особистісної рефлексії [3,С.51]. 

Ідентифікація

   Точність  міжособистісного  спиймання  забезпечується  дією  певних

психологічних  феноменів. Передусім  мова  йде  про  ідентифікацію. Це

поняття  виражає  той  факт ,  що  одним  із  найпростіших  способів

розуміння  іншої  людини  є  уподібнення  себе  до  неї. У  реальних

ситуаціях  взаємодії  люди  користуються  цим  прийомом, коли

припущення  про  внутрішній  стан  партнера  по  спілкуванню  будується

на  підставі  спроби  поставити  себе  на  його  місце. Ідентифікація

и  поставити  себе  на  його  місце. Ідентифікація  виступає  одним  із  механізмів  пізнання  та  розуміння  іншого [6,С.97-98]. Філософський  зміст цього поняття походить  від латинського – тотожність, однаковість, рівнозначність, подібність процесів, явищ  або  понять . Феномен  ідентифікація”  був  описаний З.Фрейдом  і  з  інтересом  вивчався  багатьма  вченими. У  сучасній психології  трактується  по-різному. Згідно з визначенням Б.Паригіна,ідентифікація  означає  взаємне  уподібнення  індивидів  один  до

одного. На  думку  А.Бандури, це  процес -  модель  копіювання суб’єктом  почуттів,  думок,  дій  іншого.   Д.Гервітц  вважає, щоідентифікація – це  набуття  або  засвоєння  цінностей, ідеалів, ролей, моральних  якостей  іншої  людини, особливо  батьків. З точки зору Р.Адамека  і  Б.Дейгера, коли  один  суб’єкт  ідентифікується  з  іншим (моделлю), він розглядає модель  як  значущого  іншого, відчуває  до моделі  почуття симпатії, засвоює її  норми і цінності, позитивно сприймає  прямий  контроль  моделі  над собою. М.Герберт розглядає ідентифікацію як  процес, за  допомогою якого один  суб’єкт

уподібнюється  до  іншого, переймаючи  цінності, погляди,установки  і

життєвий  досвід  моделі, а  також  специфічні  форми  її  поведінки.

   Ідентифікація  буквально  означає  ототожнення  себе  з  іншим,уподібнення  йому, інколи  цей  феномен  визначають  як  уміння   “стати  на  місце”  іншої  людини, “прийняти”  її  точку  зору. Однак  в дійсності, як  зазначає  Г.М.Андрєєва, механізм  ідентифікації  не такий  простий, як  може  здатися.          Слід  розрізняти  два  значення терміна  “розуміння”.

  В  окремих  випадках  зрозуміти  іншу  людину – дійсно  означає  співчутливо  до  неї  поставитися (це  визначається терміном  “емпатія”)  і  прийняти  її  повністю  такою, яка  вона  є. Вданому  випадку  доцільно  говорити  про  ідентифікацію: ситуація іншого  при  цьому  не  скільки  “продумується”  скільки “відчувається”. І  хоча  такий  спосіб  сприймання  іншого  існує,

навряд чи  його  можна  вважати універсальним. “Зрозуміти  іншу людину” не  завжди  означає повністю  прийняти  її  позицію і навіть перейти на  неї. В багатьох  реальних  життевих  ситуаціях “розуміння” іншого  передбачає  не  лише  афективний, а в більшій мірі  когнітивний  процес [11,С.48].

   Більшість  визначень  поняття  “ідентифікація”  свідчить  про  те, що

під ним  розуміється  самоототожнення  особистості  з  певним  зразком,

людиною, групою, формування  власної  ідентичності, індивідуальності, а 

також  фундаментальний  механізм  не  тільки  когнітивної, а  й

афектної  та  регуляторної  сфер  психіки, особистості  загалом

[7,С.494].

   Дослідники  ідентифікації  підкреслюють  домінування  в  ній  функції 

оцінювання [7,С.492-493]. Формування  еталонів  та  стереотипів

поведінки  забезпечує  взаємодію, уніфікує  і  полегшує  спілкування 

та  взаємне  пізнання. Особливість  оцінної  функції  полягає  у  тому,

що  вона  виконується  після  дії, що  надає  їй  пасивно-змістового

після  дії, що  надає  їй  пасивно-змістового характеру. За  межі  оцінювання  виходить  механізм  інтерпретації  як розумове  завдання. Інтерпретація  трактується  як  оцінна  процедура свідомості, пізнання  і  мислення, тобто  розкриття  суті, значення процесів  і  явищ [12,С.210-211].Перехід  від  оцінювання  до адекватної  інтерпретації  підвищує  взаєморозуміння  між  партнерами по  спілкуванню. 

Емпатія

   Близьким  за  змістом  до  ідентифікації  є  явище  емпатії. Дослідники

цього  феномену  підкреслюють  його  емоційну  природу. Емпатія 

пов’язана  з  проникненням  у  переживання  іншого  суб’єкта  шляхом

“відчування”. Основними формами емпатії вважають співпереживання та

співчуття. Співпереживання  передбачає переживання суб’єктом  тих же

почуттів, які  відчуває інший шляхом ототожнення  з ним. Співчуття – це

формальне переживання  почуттів іншого безвідносно до власного стану

[6,С.99]. Крім зазначених форм, виокремлюють такі види емпатії:

1) емоційна, в основі якої – механізми проекції і наслідування моторних та

афективних реакцій  іншого;

2) когнітивна  базується на інтелектуальних процесах порівняння, аналогій тощо;

3) предикативна  трактується якздатність до передбачення  афективних реакцій іншого у  конкретнихситуаціях [13,С.285].

   Почуття, співчуття та переживання допомагають  адекватному розумінню

інших людей. Уміння сприйняти почуття іншої людини як власні, здатність

до емоційного відгуку є необхідним компонентом  спілкування, специфічним

засобом пізнання людини людиною.  Емпатія сприяє збалансованості

міжособистісних стосунків. Розвинена емпатія – це ключовий фактор успіху

в багатьох видах  діяльності [7,С.493]. Особливого значення набувають

розвинені емпатичні  здібності в професійній діяльності психолога. Це

підкреслювали видатні зарубіжні та вітчизняні вчені (К.Роджерс,

Дж.Морено, Ф.Перлз, К.Г.Юнг, А.Менегетті, Л.Петровська, А.Добрович,

Ю.Орлова, Т.Яценко).

   Розуміння інших пов’язане з розумінням самого себе. Використання

особистого досвіду  для пояснення  внутрішнього стану  інших призводить

інколи до суб’єктивності, помилок в інтерпретації, викривлень. Емпатійні

тенденції суб’єкта залежать значною мірою від умов виховання,

соціального оточення, сформованої системи цінностей  тощо. Здатність до

емпатичного розуміння  розширюється тим більше, чим більше ми довіряємо

своїм почуттям, словам, імпульсам, уяві, чим глибшим є наш інтерес до

кожної людини, чим багатшим й різноманітнішим  є уявлення про

інших.Психолог-практик  не повинен поспішати з висновками, оцінками,

інтерпретаціями, діагнозами. Його поведінка має будуватися як

безпосередня  емоційна реакція на розповідь клієнта, щирий відгук на його

складні, часто болючі переживання [6,С.221]. 

Рефлексія

   Важливу роль  у процесі самопізнання та розумінні людьми один одного

відіграє механізм рефлексії. У соціально-психологічному витлумаченні

рефлексія – це усвідомлення індивідом того , як його сприймають й

оцінюють співрозмовники, як він розуміє інших шляхом роздумів над собою,

а також самопізнання внутрішніх актів і психічних станів [14,С.340]. На

думку І.С.Кона, це не просте знання або розуміння  іншого, а знання того,

як інший розуміє  свого партнера, своєрідний подвоєний  процес

дзеркального  відображення один одного, глибоке, послідовне

взаємовідображення, змістом якого є відтворення  внутрішнього світу

партнера по взаємодії, причому у цьому внутрішньому світі у свою чергу

відображається внутрішній світ іншого [15].

   У сучасній психології рефлексія досить активно  теоретично й

експериментально  вивчається, проводиться аналіз ролі  рефлексії у

спілкуванні, науковому  пізнанні, навчанні, у розвитку самосвідомості

тощо. Особливий інтерес останнім часом викликає феномен професійної

рефлексії, її місце  в різних видах професійного мислення і діяльності та

 взаємозв’язок  з професійною майстерністю [1,2].

   Професійна  рефлексія психолога-практика спрямована на усвідомлення себе

як особистості, як професіонала ; усвідомлення  своїх  дій, поведінки,

іміджу та прогнозування  наслідків впливу ; усвідомлення змісту запиту

клієнта;його істотності та глибинного змісту; усвідомлення змісту

ситуації клієнта  та можливих  засобів її розвитку; моделювання наслідків

і прогнозування дій клієнта тощо [1,С.4-5].

   Здатність до рефлексії формується у суб’єкта поступово і розвинена у

різних людей  неоднаково. Важливу роль  при  цьому відіграє ступінь

розвитку уяви. О.О.Бодальов аналізує багаторівневість розвитку

рефлексії. На першому  рівні уява має пасивний характер. Людина не бачить

станів, намірів, думок іншої людини. На другому  рівні спостерігається

невпорядкована, епізодична діяльність уяви. Третій рівень

характеризується  виявом здатності до відтворення в думці особливостей

переживання іншої  людини не тільки в окремих ситуаціях, а й упродовж

усього процесу  взаємодії. Суттевим для цього рівня  є мимовольне й

постійне спостереження  за станом іншої людини, однак оцінювання може

бути не завжди адекватним  [10] .Велике значення для формування третього

рівня рефлексії  має інтуїція як здатність бачення  особливостей іншої

людини через  безпосереднє споглядання, без логічної аргументації.

Здатність інтуїтивно визначити стан  людини, інтерпретувати її як

особистість розвивається через накопичення досвіду спілкування з іншими

людьми, аналіз та узагальнення цього досвіду. Інтуїція, яка є одним із

засобів усвідомлення людиною дійсності, являє собою  феномен, у якому

інтегруються  сприймання, мислення, уява та почуття [7,С.493].

   Особистісна рефлексія передбачає самоаналіз, дослідження людиною свого

внутрішнього  світу й поведінки у зв’язку  з переживаннями інших людей,

учасників соціальної взаємодії. В результаті такого дослідницького

процесу людина постає перед собою в новому світлі, оскільки

співвіднесення  своїх почуттів і переживань з  почуттями і переживаннями

іншої людини, аналіз і розуміння своєї поведінки  дозволяє їй побачити

уміння своєї  поведінки дозволяє їй побачити конфліктну ситуацію й себе ніби збоку, сприяє більш адекватній оцінці власної поведінки [16,С.120-139].