Методика експертного дослідження стану і операцій з основними засобами

 

Севастопольський інститут банківської справи

Української академії банківської  справи

Національного Банку України

 

 

 

 

Р Е  Ф Е Р А Т

з дисципліни “Судово-бухгалтерська експертиза”

на  тему:

“Методика експертного дослідження стану і операцій з основними засобами»

 

 

 

 

 

 

 

виконала  студетнка групи ОА-02

Гарцуєва  К.С.

перевірив: к.е.н. Руденко М.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

Севастополь-2013

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ В БУХГАЛТЕРСЬКОМУ ОБЛІКУ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ОСНОВНІ ЗАСОБИ……………………….…5

1.1 Сутність та економічний зміст  використання основних засобів…………..5

1.2 Оцінка та переоцінка основних  засобів…………………………………….10

2. СУДОВО-БУХГАЛТЕРСЬКА ЕКСПРЕТИЗА ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ………………………………………………………………………..13

2.1 Завдання, об’єкти та методика судово-бухгалтерської експертизи обліку основних засобів…………………………………………………………….13

2.2 Інформаційне забезпечення судово-бухгалтерської експертизи обліку основних засобів………………………………………………………….….16

2.3 Основні методичні прийоми,  що використовуються під час  проведення судово-бухгалтерської  експертизи основних засобів…………………….19

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...…23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………25

 

ВСТУП

 

У забезпеченні збереження майна усіх форм власності велику роль відіграє принцип невідворотності  покарання, який вимагає обов’язкового  розслідування кожного злочину. Реалізація цього принципу передбачає також максимальне використання під час розслідування спеціальних  знань у галузі бухгалтерського обліку, що зумовлює необхідність призначення судово-бухгалтерської експертизи. Використання висновків експерта-бухгалтера у сукупності з іншими доказами у справі дає змогу повніше виявити зловживання посадових осіб, нестачі та надлишки матеріальних цінностей і грошових коштів, а також обставини, що сприяють вчиненню злочинів.

Особливе місце в системі  бухгалтерського обліку займають питання, пов'язані із станом основних фондів. Це пояснюється тим, що вони у своїй сукупності утворюють виробничо-технічну базу і визначають виробничу мету господарства.

Точність показників об'єму, стану і руху основних засобів, а  у відомій мірі і точність їх якісної характеристики багато в чому залежить від того, на скільки правильно і достовірно проведена їх оцінка, маючи на увазі те, що неправильна оцінка основних засобів може не тільки спотворити загальну картину, але і викликати:

- неточне числення амортизації,  а звідси собівартості і відпускних  цін продукції (робіт, послуг), отже, прибутковості, рентабельності  і прибутку;

- перекручування сум належного  податку як із майна, так  і з прибутку;

- неправильне відображення  у бухгалтерському балансі співвідношення основних і оборотних коштів;

- невірне числення ряду  техніко-економічних показників, що  характеризують використання основних  засобів: знос, коефіцієнти вибуття  і надходження, широко застосовувані  показники ефективності: фондовіддача, фондоємність і фондоозброєність, невірно буде обчислюватися й ефективність вкладень у необоротні активи.

Метою реферату є дослідження  сутності та методології проведення експертної оцінки основних засобів.

Завданнями реферата є:

• визначення сутності викортистання основних засобів;
• встановити загальні засади оцінки та переоцінки основних засобів;
• виявити завдання, об’єкти та методику судово-бухгалтерської експертизи обліку основних засобів;
• проаналізувати інформаційне забезпечення судово-бухгалтерської експертизи обліку основних засобів;
• визначити загальну методику експертного дослідження стану та операцій з основними .засобами

Окремі питання теорії, організації та методики судово-бухгалтерської експертизи знайшли відображення у  працях вітчизняних вчених: М.Т. Білухи, Ф.Ф. Бутинця, М.І. Камлика, В.О. Шевчука; зарубіжних вчених: Т.М. Арзуманяна, Г.А. Атанесяна, А.М. Бєлова, Б.А. Бор'яна, Н.Г. Гаджиєва, Т.М. Дмітрієнко, С.Ф. Іванова, М.М. Ласкіна, І.Л. Петрухіна, В.Д. Понікарова, П.Ю. Пошюнаса, О.М. Ромашова, С.П. Фортинського, С.Г. Чаадаєва, В.В. Шадріна, О.Р. Шляхова.

 

1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ  В БУХГАЛТЕРСЬКОМУ ОБЛІКУ ІНФОРМАЦІЇ  ПРО ОСНОВНІ ЗАСОБИ

1.1 Сутність та економічний зміст   використання основних засобів

 

Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Основні засоби - це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку введення їх в експлуатацію, а також предмети вартістю за одиницю понад 500 гривень (за ціною придбання). Основні засоби підприємства включають основні виробничі засоби й невиробничі основні засоби.

Не належать до основних засобів:

1) предмети терміном служби  менше одного року незалежно  від їх вартості;

2) предмети вартістю до 500 гривень за одиницю (за ціною  придбання) незалежно від терміну  служби. При цьому гранична вартість  предметів, що не належать до  основних засобів, може змінюватися  Міністерством фінансів України;

3) спеціальні інструменти  і спеціальні пристосування підприємств серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;

4) спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їхньої вартості і терміну служби;

5) формений одяг, призначений  для видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби.

Виробничі основні засоби є частиною основних засобів, яка  бере участь у процесі виробництва  тривалий час, зберігаючи при цьому  натуральну форму. Вартість основних виробничих засобів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, по мірі використання. Поновлюються основні виробничі засоби через капітальні інвестиції.

Невиробничі основні засоби - це житлові будинки та інші об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які не використовуються у господарській діяльності і перебувають на балансі підприємства.[4]

На відміну від виробничих основних засобів невиробничі основні засоби не беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Незважаючи на те, що невиробничі основні засоби безпосередньо не впливають на обсяг виробництва, збільшення цих засобів пов'язане з поліпшенням добробуту працівників підприємства. Це в кінцевому рахунку позитивно позначається на результатах діяльності підприємства, на зростанні продуктивності праці.[5]

 Основні виробничі  засоби з урахуванням специфіки  їх виробничого призначення поділяються  на такі групи:

A. Будівлі і споруди.

Б. Передавальні пристрої.

B. Машини та устаткування, у тім числі:

• робочі машини та устаткування;
• вимірювальні та регулюючі прилади;
• лабораторне устаткування;
• обчислювальна техніка;
• транспортні засоби.

Г. Виробничий і господарський  інвентар.

Д. Інші основні засоби.[4]

Співвідношення окремих груп основних виробничих засобів становить їх структуру. Поліпшення структури основних виробничих засобів, передовсім підвищення питомої ваги активної їх частини, сприяє зростанню виробництва, зниженню собівартості продукції, збільшенню грошових нагромаджень підприємства.[8] Для обчислення амортизаційних відрахувань основні засоби поділяють на групи (таблиця 1.1)[1]

 

Таблиця 1.1 - Класифікація основних фондів

Група ОФ	Склад групи
Група 1	Будівлі, споруди, їх структурні компоненти і передавальні пристрої, у тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі
Група 2	Автомобільний транспорт  і вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до нього
Група 3	Будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4
Група 4	Електронно-обчислювальні  машини, інші машини для автоматичного  оброблення інформації, пов'язані з  ними засоби зчитування або друку  інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони та рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів)

 

Підприємству не байдуже, в яку групу основних виробничих засобів укладати кошти. Воно заінтересоване в оптимальному підвищенні питомої ваги машин, устаткування, тобто активної частини основних засобів, які обслуговують процес виробництва і характеризують виробничі можливості підприємства[7].

Ясна річ, що для забезпечення нормального функціонування активних елементів основних виробничих засобів необхідні будівлі, споруди, інвентар, тобто пасивна частина основних засобів.

Структура основних виробничих засобів є різною в різних галузях промисловості, народного господарства. Наприклад, у промисловості України частка будівель у загальній вартості основних виробничих засобів найвища в легкій та харчовій промисловості (близько 44%); споруд - у паливній промисловості (17%); передавальних пристроїв - в електроенергетиці (32%); устаткування та робочих машин - на підприємствах машинобудівного комплексу (45%).[6]

Відтворення основних виробничих засобів – це процес безперервного їх поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.[3]

Просте відтворення основних засобів здійснюється в тому самому обсязі, коли відбувається заміна окремих зношених частин основних засобів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто тоді, коли постійно відновлюється попередня виробнича потужність.

Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних засобів або придбання  нових основних засобів, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування.

Процес відтворення основних виробничих засобів має низку  характерних ознак, зокрема:

1) основні виробничі засоби  поступово переносять свою вартість  на вироблену продукцію;

2) у процесі відтворення  основних виробничих засобів  одночасно відбувається рух їхньої  споживної вартості та вартості;

3) нарахуванням амортизаційних  відрахувань здійснюється нагромадження  в грошовій формі частково  перенесеної вартості основних  виробничих засобів на готову продукцію;

4) основні виробничі засоби  поновлюються в натуральній формі  протягом тривалого часу, що створює  можливість маневрувати коштами  амортизаційного фонду.[5]

У процесі господарської  діяльності кругооборот основних виробничих засобів проходить три стадії.

На першій стадії відбувається продуктивне використання основних виробничих засобів та нарахування амортизаційних відрахувань. На цій стадії основні виробничі засоби в процесі експлуатації зношуються й нараховується сума зносу. Вона є підставою для списання суми амортизаційних відрахувань на витрати після завершення процесу виробництва. На першій стадії кругообрроту основних виробничих засобів втрачається споживна вартість засобів праці, їхня вартість переноситься на вартість готової продукції.

На другій стадії відбувається перетворення частини основних виробничих засобів, які перебували в продуктивній формі, на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань.

На третій стадії в процесі  виробництва відбувається поновлення споживної вартості частини основних виробничих засобів. Це поновлення здійснюється заміною зношених основних виробничих засобів на нові за рахунок нарахованого зносу основних засобів. Оборот основних виробничих засобів показано на рис. 1.1

 

Рисунок 1.1 – Оборот основних виробничих засобів

 

Просте відтворення основних виробничих засобів здійснюється у двох формах: 1) заміна зношених або застарілих основних виробничих засобів; 2) капітальний ремонт діючих основних засобів.[4]

Джерелом фінансування заміни зношених основних засобів є нарахована сума амортизації. За розширеного відтворення  кожного наступного циклу здійснюється кількісне і якісне зростання основних виробничих засобів. Джерелом фінансування таких змін є використання частини створеного додаткового продукту.

Необхідність оновлення  основних виробничих засобів за ринкових відносин визначається передовсім конкуренцією товаровиробників. Саме конкуренція спонукає підприємства здійснювати прискорене списання основних виробничих засобів з метою нагромадження фінансових ресурсів для наступного вкладання коштів у придбання більш прогресивного устаткування, впровадження нових технологій та іншого поліпшення основних виробничих засобів.[7]

1.2 Оцінка та переоцінка основних  засобів

 

Залежно від моменту проведення оцінки засоби виробництва оцінюються за первісною та відновленою вартістю.

З урахуванням стану, основні фонди оцінюються за повною та залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів — це їх фактична вартість на момент уведення в дію або купівлі. Вона складається з прейскурантної ціни придбання засобів праці, витрат на доставку їх до місця використання, монтаж та інших передбачених для введення фондів в експлуатацію витрат, тобто(1.1):

 

                          Сперв=Сприд +Сдост + Смонт + Сін                          (1.1)

 

 

 де: Сприд — ціна придбання устаткування;

Сдост — транспортні витрати  на доставку устаткування;

Смонт — витрати на монтаж фондів;

Сін — інші витрати, пов'язані з уведенням в дію засобів праці.

Зокрема, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його спорудження.

У процесі експлуатації ціни на засоби праці можуть змінюватись, але первісна їх вартість завжди буде сталою.

Цінові зміни та інфляційні процеси враховуються за допомогою відновленої вартості.

Відновлена вартість (1.2) — це вартість відтворення основних фондів у сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними діючими цінами. Оцінка основних виробничих фондів за відновною вартістю дає змогу порівняти вартість основних фондів, уведених в експлуатацію в різні роки:

 

 

                                          Свидн=Сперв * і                                             (1.2)

 

де і — індекс зростання (зменшення) ціни (показник індексації основних фондів).

Показник індексації основних фондів розраховується на основі індексу інфляції року. Якщо індекс інфляції року менший від 110%, то індексація основних фондів в Україні не проводиться. Але індексацію необхідно проводити як при інфляційних процесах, так і при деінфляційних. Це положення є актуальним з кількох причин, серед яких найсуттєвішими є зміни ефективності виробництва, а саме, продуктивності праці, що приводить до зміни ціни виробництва. При інфляційних процесах ціна виробництва збільшується, а при деінфляційних — зменшується.

Повна вартість основних фондів — це їх вартість у новому, не спрацьованому стані, тобто без урахування вартості зносу. Саме за цією вартістю основні фонди заносяться на баланс підприємства впродовж усього періоду їх функціонування. У свою чергу, первісна та відновна вартості також не враховують вартість зносу основних фондів і тому залежно від терміну експлуатації та мети дослідження вони складають повну вартість засобів виробництва.

Залишкова вартість(1.3) основних виробничих фондів є різницею між первісною або відновною вартістю і вартістю зносу:

 

                                           Сзал=Сперв-Сзн                                            (1.3)

 

Якщо первісна і відновна вартості характеризують кількісний бік використання основних фондів, то залишкова —  якісний. Економічне значення цієї оцінки полягає в можливості визначити не тільки реальну вартість, яка має бути в подальшому перенесена на вартість продукції, що випускається, а й встановити ступінь зносу основних виробничих фондів виходячи з грошової оцінки.

Оскільки введення в дію та вибуття  основних фондів, як правило, відбуваються нерівномірно протягом року, то розраховувати  середньорічну вартість фондів доцільніше кількома методами.[6]

Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою (1.4):

 

                                      Ба=Ба-1 + Па-1 - Ва-1 - Аа-1                             (1.4)

 

де: Ба – балансова вартість групи на початок звітного періоду;

Ба–1 – балансова вартість групи  на початок періоду, що передував звітному;

Па–1 – сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень  основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

Ва–1 – сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

Аа–1 – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

 

2. СУДОВО-БУХГАЛТЕРСЬКА ЕКСПРЕТИЗА  ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

 

2.1 Завдання, об’єкти та методика судово-бухгалтерської експертизи обліку основних засобів

 

Відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні», затвердженого постановою ВР України від 27.03.1991 р. № 887ХІІ (зі змінами і доповненнями), основні засоби підприємства є головним елементом його матеріально-технічної бази. Підприємству надано права володіння, розпорядження основними засобами та використання їх. Здійснення цих прав неможливе без своєчасного й правильного обліку всіх господарських операцій підприємства, відповідності їх чинному законодавству [3].

У практиці проведення судово-бухгалтерських експертиз зловживання, пов’язані  з основними засобами, зустрічаються  відносно рідко.

Основними завданнями, які розв’язує  судово-бухгалтерська експертиза стану  і операцій з основними засобами, є:

- установлення правильності документального оформлення операцій з надходження, переміщення та використання основних засобів;

- установлення відповідності відображення  в бухгалтерському обліку операцій з основними засобами вимогам чинних нормативних актів з бухгалтерського обліку та звітності;

- установлення наявних фактів  порушення чинного законодавства  щодо правомірності та обґрунтованості  управлінських рішень відповідальних працівників підприємства в разі придбання, використання, реалізації і ліквідації окремих об’єктів основних засобів;

- установлення посадової особи,  яка відповідальна за здійснення  та документальне оформлення  незаконної господарської операції;

- перевірка правильності віднесення  окремих об’єктів до складу основних засобів;

- перевірка правильності нарахування  амортизації, своєчасність та  повнота віднесення її до витрат  підприємства;

- установлення правильності визначення  і списання збитків, що були  понесені внаслідок ліквідації  неповною мірою амортизованих  об’єктів;

- перевірка правильності ведення  обліку операцій, пов’язаних з реалізацією непотрібного і зайвого обладнання;

- визначення впливу операцій  з основними засобами на оподатковуваний прибуток.[1]

Об’єктами досліджень судово-бухгалтерської експертизи є будь-які господарські операції з основними засобами, які здійснювалися на підприємстві протягом певного періоду.[2] Експерт досліджує отримані від слідчого або суду інвентаризаційні описи, порівнювальні відомості, акти інвентаризаційних комісій, письмові пояснення матеріально відповідальних осіб, протоколи, накази та інші документ. При цьому він перевіряє, чи був виконаний передбачений інструкцією порядок проведення інвентаризації, чи правильно оформлені інвентаризаційні матеріали, чи обґрунтовані результати зіставлення облікових та фактичних даних про залишки цінностей.[9]

Досліджуючи нестачі основних засобів, експерт-бухгалтер використовує первинні документи, матеріали інвентаризації, усі бухгалтерські записи, надані для розгляду, які звіряються з  первинними документами про надходження, вибуття і рух основних засобів.

Таким чином, об’єктами дослідження операцій з основними засобами є:

- реальність відображення в  балансі;

- достовірність оцінки;

- надходження, вибуття та достовірність  відображення їх в обліку;

- правильність нарахування та  відображення в обліку амортизації та зносу;

- дооцінка, уцінка, правильність відображення  її в обліку та фінансовій звітності;

- стан збереження основних засобів.[7]

Щодо методики судово-бухгалтерської експертизи обліку основних засобів, то вона є наступною.

На початку дослідження експерт-бухгалтер повинен установити правомірність віднесення окремих об’єктів до основних засобів. Основні засоби, які будуть визнані непридатними для використання протягом звітного періоду, мають бути списані на витрати цього періоду за їхньою залишковою вартістю. Експерт мусить упевнитися в тому, що основні засоби, які за даними бухгалтерського обліку повністю зношені, не можуть принести в майбутньому економічної вигоди, переоцінені за їхньою залишковою вартістю і відображені у складі необоротних активів підприємства. Важливим завданням експерта-бухгалтера є також перевірка правильності формування первісної вартості основних засобів, що визначено в П(С)БО 7.[7]

Якщо підприємство придбає основні засоби, які були в експлуатації, то, зараховуючи їх на баланс, потрібно відобразити і суму переданого зносу (продавець повинен указати її в акті приймання-передачі). У разі безкоштовного отримання основних засобів вони мають бути оцінені за ринковою, а не за залишковою вартістю.

Експерту-бухгалтеру слід також пам’ятати, що за основними засобами справедлива вартість визначається в разі:

- безкоштовної передачі основних  засобів;

- якщо основні засоби отримані  внаслідок бартерних операцій;

- якщо основні засоби передані  як внесок до статутного капіталу.[4]

Експерт-бухгалтер також застосовує дані податкового обліку. Це робиться насамперед для правильності визначення об’єктів оподаткування. Так, згідно Податкового кодексу України прибуток як об’єкт оподаткування визначається способом зменшення скоригованого валового прибутку за звітний період:

- на суму валових витрат;

- на суму амортизаційних відрахувань [1].

Крім того, експерту-бухгалтеру необхідно  дослідити матеріали інвентаризації основних засобів та звернути увагу на точність визначення збитку, який підлягає відшкодуванню винними особами.

Під час дослідження матеріалів інвентаризації основних засобів, окрім указаних вище питань, експерт-бухгалтер повинен розглянути такі моменти:

- правильність віднесення до  основних засобів матеріальних цінностей, що перебувають на балансі господарського органу;

- точність визначення балансової  вартості основних засобів на  початок кожного звітного періоду;

- обґрунтованість індексації основних  фондів;

- правильність нарахування амортизації  (зносу) основних засобів тощо.[9]

Методика експертного дослідження операцій з основними засобами полягає в перевірці та порівнянні балансових (звітних) даних про залишки основних засобів з даними синтетичного та аналітичного обліку. При цьому бухгалтерські записи звіряються з первинними документами про надходження та вибуття основних засобів (акти приймання, накладні, акти ліквідації основних засобів, довідки про нараховану суму амортизації, дані про витрати на капітальний ремонт та т. ін.).[5]

 

2.2 Інформаційне забезпечення судово-бухгалтерської експертизи обліку основних засобів

 

Якість проведення судово-бухгалтерської експертизи та якість висновку експерта здебільшого залежать від інформаційного забезпечення.

Інформаційне забезпечення поділяється  на дві групи – законодавчо-нормативне забезпечення, що включає забезпечення, що регламентує процес судово-бухгалтерської експертизи та нормативно-правове забезпечення конкретно поставлених перед  експертом питань; фактографічна  інформація - інформація, яку слідчий  чи суд направляє для експертного  дослідження та фактографічна інформація, отримана із зовнішніх офіційних джерел.

Основні джерела інформації — нормативні акти, якими керується експерт-бухгалтер  під час експертного дослідження операцій з основними засобами:

1. Закон України «Про судову  експертизу», який визначає правові,  організаційні і фінансові основи  судово-експертної діяльності з  метою забезпечення правосуддя  України незалежною, кваліфікованою, об'єктивною експертизою, орієнтованою  на максимальне використання  досягнень науки і техніки.

2. Закон України «Про бухгалтерський  облік та фінансову звітність в Україні». Затверджений постановою ВР України від 16.07.1999 р. № 996XIV.