Митне регулювання ЗЕД підприємств

Тема 3. Митне регулювання ЗЕД підприємств.

1. Суть і принципи митного  регулювання в Україні.

2. Система митних податків  та митних зборів.

3. Види митного режиму  в Україні. 

4. Основні митні процедури  і порядок їх здійснення.

5. Організація діяльності  митних брокерів і ліцензійних  складів.

6. Діяльність магазинів  безмитної торгівлі.

С.р./ Єдиний митний тариф в Україні.

Українська класифікація товарів ЗЕД

3.1. Суть і принципи  митного регулювання ЗЕД в  Україні. Єдиний митний тариф  України

Порядок переміщення через  митний кордон України товарів та інших предметів, митне регулювання, пов'язане з установленням мита та митних зборів, процедури митного  контролю та інші засоби проведення в  життя митної політики становлять митну  справу. Митна справа в Україні  розвивається у напрямі гармонізації та уніфікації з загальноприйнятими в міжнародній практиці нормами  та стандартами.

 Україна самостійно  визначає митну політику, створює  власну митну систему та здійснює  митне регулювання на своїй  території відповідно до Митного  кодексу, законів України та  міжнародних договорів за участю  України. 

Митне регулювання - це відносини, які виникають між державою і суб'єктами ЗЕД з приводу умов перетинання національного кордону товарами, капіталами, послугами, робочою силою.

Митне регулювання - це погодження регулювання питань, пов'язаних із встановленням митних податків, митних зборів, а також процедурами митного контролю, організацією діяльності митного контролю.

Існує 2 рівня митного регулювання  в практиці ЗЕД країн світу:

I. Міжнародний рівень передбачає  здійснення митного регулювання  шляхом прийняття та виконання  рішень відповідних міжнародних  спеціалізованих організацій. (наприклад, СОТ)

II. Національний рівень  базується на відповідних актах  національного законодавства. 

Митне регулювання здійснюється на основі принципів:

 — виключної юрисдикції  України на її митній території;

 — виключної компетенції  митних органів України щодо  здійснення митної справи;

 — законності;

 — єдиного порядку  переміщення товарів і транспортних  засобів через митний кордон  України;

 — системності;

 — ефективності;

 — додержання прав  та інтересів фізичних та юридичних  осіб, що охороняються законом;

 — гласності та прозорості.

 Територія України,  в тому числі території штучних  островів, установок та споруд, що  створюються в економічній (морській) зоні України, над якими Україна  має виключну юрисдикцію Щодо  митної справи, становить єдину  митну територію. Межі митної  території України є митним  кордоном України. Митний кордон  України збігається з державним  кордоном України, за винятком  меж спеціальних митних зон.  Межі території спеціальних митних  зон є складовою митного кордону  України.

 На території України  можуть створюватися спеціальні  митні зони різного типу. Статус  та територія зазначених зон  визначається Верховною Радою  України відповідно до законів  України про спеціальні митні  зони.

 Україна може укладати  з державами двосторонні та  багатосторонні договори, які на  основі взаємності встановлюють  спеціальні митні режими, що передбачають  пільгові умови для суб'єктів  зовнішньоекономічної діяльності  України та іноземних суб'єктів  господарської діяльності цих  держав.

 Митні правила мають  бути опубліковані не пізніш  як за 45 днів до дати введення  їх у дію. У разі, якщо зазначені  правила не будуть офіційно  опубліковані, вони не набирають  чинності. Якщо такі правила будуть  опубліковані невчасно, датою набрання  чинності вважатиметься сорок  шостий день з моменту офіційної  публікації.

 Регулювання митної  справи здійснюють найвищі органи  державної влади та управління  України. Так, Верховна Рада  України визначає:

 — головні напрями  митної політики України;

 — структуру системи  органів державного регулювання  митної справи;

 — розміри мита та  умови митного обкладення;

 — спеціальні митні  зони та митні режими на  території України;

 — перелік товарів,  експорт, імпорт та транзит  яких через територію України  забороняється.

 Кабінет Міністрів  України забезпечує:

 — здійснення митної  політики України відповідно  до законів України;

 — встановлення розмірів  митних зборів і плати за  митні процедури;

 — координацію діяльності  міністерств, державних комітетів  та відомств України з питань  митної справи;

 — проведення переговорів  та укладання міжнародних договорів  України з митних питань у  випадках, передбачених законами  України;

 — подання на розгляд  Верховної Ради України пропозицій  щодо системи митних органів  України.

 Спеціально уповноваженим  органом в галузі митної справи  є Державна митна служба України,  яка є центральним органом  виконавчої влади зі спеціальним  статусом. Державна митна служба  України приймає нормативні акти  тільки відповідно до Митного  кодексу та інших законів України.

 Безпосереднє здійснення  митної справи покладається на  митні органи України. Система  митних органів України складається  з Державної митної служби  України, регіональних митниць,  митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій, установ і навчальних закладів. Митні органи України, здійснюючи митну політику, розв'язують такі головні завдання:

 Митне регулювання  ЗЕД підприємств 

 — захист економічних  інтересів України;

 — контроль за додержанням  законодавства України про митну  справу;

 — забезпечення виконання  зобов'язань, які випливають з  міжнародних договорів за участю  України стосовно митної справи;

 — використання засобів  митно-тарифного та позатарифного  регулювання при переміщенні  через митний кордон України  товарів та інших предметів;

 — вдосконалення митного  контролю і оформлення товарів  та інших предметів, що переміщуються  через митний кордон України;

 — комплексний контроль  разом з Національним банком  України за валютними операціями;

 — здійснення заходів  щодо захисту інтересів споживачів  товарів і додержання учасниками  зовнішньоекономічних зв'язків державних  інтересів на зовнішньому ринку  за участю відповідних міністерств;

 — створення сприятливих  умов для прискорення товарообігу  та пасажиропотоку через митний  кордон країни;

 — боротьба з контрабандою  та порушеннями митних правил;

 — співробітництво  з митними та іншими органами  зарубіжних країн, а також з  міжнародними організаціями з  питань митної справи;

 — ведення митної  статистики.

 Товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію  України і вивозяться за межі  цієї території, підлягають обкладенню  митом. Мито нараховується митним  органом України відповідно до  положень Закону "Про Єдиний  митний тариф" і ставок Єдиного  митного тарифу України. Мито  йде до державного бюджету  України.

 Єдиний митний тариф України — це систематизований перелік ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України, вивозяться за межі цієї території або переміщуються транзитом по цій території. Ставки Єдиного митного тарифу України єдині для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та міжнародними договорами за її участю.

3.2. Система митних  податків та митних зборів.

Мито, що стягується митницею, — це податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України. Залежно від способу стягнення в Україні застосовуються такі види мита:

 — адвалорне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

 — специфічне, що нараховується  у встановленому грошовому розмірі  на одиницю товарів та інших  предметів, які обкладаються митом;

 — комбіноване, що  поєднує обидва ці види мита.

 Надання пільг та  зміна ставок мита, в тому числі  на предмети особистого користування, здійснюються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. Забороняється застосовувати інші види мита, крім тих, що встановлені законом. Залежно від об'єкта обкладення мито буває: ввізне, вивізне і транзитне. Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України. Це мито є диференційованим:

 — до товарів та  інших предметів, що походять  з держав, які входять разом  з Україною до митних союзів  або утворюють з нею спеціальні  митні зони, і в разі встановлення  будь-якого спеціального преференційного  митного режиму згідно з міжнародними  договорами за участю України,  застосовуються преференційні ставки  ввізного мита, передбачені Єдиним  митним тарифом України;

 — до товарів та  інших предметів, що походять  з країн або економічних союзів, які користуються в Україні  режимом найбільшого сприяння, котрий  означає, що іноземні суб'єкти  господарської діяльності цих  країн або союзів мають пільги  щодо мита, за винятком випадків, коли зазначені мито та пільги  щодо них встановлюються в  рамках спеціального преференційного  митного режиму, застосовуються  пільгові ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом  України;

 — до решти товарів  та інших предметів застосовуються  повні (загальні) ставки ввізного  мита, передбачені Єдиним митним  тарифом України.

 Вивізне мито нараховується  на товари та інші предмети  при їх вивезенні за межі  митної території України. Вивізне  мито нараховується за ставками, передбаченими Єдиним митним  тарифом України.

 На окремі товари  та інші предмети може встановлюватися  сезонне ввізне і вивізне мито  на строк не більше чотирьох  місяців з моменту їх встановлення. З метою захисту економічних  інтересів України, українських  виробників та у випадках, передбачених  законами України, у разі ввезення  на митну територію України  і вивезення за межі цієї  території товарів незалежно  від інших видів мита можуть  застосовуватися особливі види  мита: спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне.

 Спеціальне мито застосовується:

 — як засіб захисту  українських виробників;

 — як засіб захисту  національного товаровиробника  у разі, коли товари ввозяться  на митну територію України  в таких обсягах та (або) за  таких умов, що завдають значної  шкоди або створюють загрозу  заподіяння значної шкоди національному  товаровиробнику;

 — як запобіжний  засіб щодо учасників зовнішньоекономічної  діяльності, які порушують національні  інтереси у сфері зовнішньоекономічної  діяльності;

 — як заходи у  відповідь на дискримінаційні  та (або) недружні дії інших  держав, митних союзів та економічних  угруповань, які обмежують реалізацію  законних прав та інтересів  суб'єктів зовнішньоекономічної  діяльності та (або) ущемляють  інтереси України.

 Антидемпінгове мито  застосовується:

 — відповідно до  Закону України "Про захист  національного товаровиробника  від демпінгового імпорту"  у разі ввезення на митну  територію України товарів, які  є об'єктом демпінгу, яке заподіює  шкоду національному товаровиробнику;

 — у разі вивезення  за межі митної території України  товарів за ціною, істотно нижчою  за ціни інших експортерів  подібних товарів, або таких,  що безпосередньо конкурують, на  момент цього вивезення, якщо  таке вивезення завдає шкоди.

 Компенсаційне мито  застосовується:

 — відповідно до  Закону України "Про захист  національного товаровиробника  від субсидованого імпорту"  в разі ввезення на митну  територію України товарів, які  є об'єктом субсидованого імпорту,  що завдає шкоди національному  товаровиробнику;

 — у разі вивезення  за межі митної території України  товарів, для виробництва, переробки,  продажу, транспортування, експорту  або споживання яких безпосередньо  або опосередковано надавалася  субсидія, якщо таке вивезення  завдає шкоди.

 Особливі види мита  справляються на підставі рішень  про застосування антидемпінгових,  компенсаційних або спеціальних  заходів, прийнятих відповідно  до законів України "Про  захист національного товаровиробника  від демпінгового імпорту", "Про  захист національного товаровиробника  від субсидованого імпорту", "Про  застосування спеціальних заходів  щодо імпорту в Україну". У  разі, якщо імпорт товару є  об'єктом антидемпінгових, компенсаційних  або спеціальних заходів, преференції  не встановлюються або призупиняються  чи припиняються органом, який  їх установив.

 Нарахування мита на  товари та інші предмети, що  підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їх митної  вартості, тобто ціни, яка фактично  сплачена або підлягає сплаті  за них на момент перетину  митного кордону України. Митна  вартість товарів — це заявлена  декларантом або визначена митним  органом вартість товарів, що  переміщуються через митний кордон  України, яка обчислюється на  момент перетинання товарами  митного кордону України. Методи  визначення митної вартості товарів,  які переміщуються через митний  кордон України, та умови їх  застосування встановлюються Митним  кодексом.

 Відомості про митну  вартість товарів, заявлені декларантом  під час переміщення товарів  через митний кордон України  й отримані митним органом,  використовуються для нарахування  податків і зборів, ведення митної  статистики, а також у відповідних  випадках для розрахунків у  разі застосування штрафів, інших  санкцій та стягнень, встановлених  законами України.

 Митна вартість товарів  і метод її визначення заявляються  (декларуються) митному органу декларантом  під час переміщення товарів  через митний кордон України  шляхом подання декларації митної  вартості. Порядок та умови декларування  митної вартості товарів, що  переміщуються через митний кордон  України, встановлюються Кабінетом  Міністрів України, а порядок  заповнення декларацій митної  вартості — Державною митною  службою України. Митна вартість  товарів визначається декларантом  відповідно до положень, встановлених  Митним кодексом. Контроль правильності  визначення митної вартості товарів  проводиться митним органом, що  здійснює митне оформлення товарів.

 Інформація, надана декларантом  і визнана такою, що становить  комерційну таємницю чи є конфіденційною, може використовуватися митним  органом виключно для митних  цілей і не може розголошуватися,  передаватися третім особам, включаючи  інші органи державної влади,  без спеціального дозволу декларанта, за винятком випадків, передбачених  законом. За розголошення інформації, що становить комерційну таємницю  або є конфіденційною, посадові  особи митних органів несуть  відповідальність згідно з законом.

 Заявлена декларантом  митна вартість товарів і подані  ним відомості про її визначення  мають базуватися на достовірній,  документально підтвердженій інформації, що подається у кількісному  вираженні. У разі потреби у  підтвердженні заявленої декларантом  митної вартості товарів декларант  зобов'язаний на вимогу митного  органу надати йому необхідні  для цього відомості. Митний  орган має право прийняти рішення  про неможливість використання  вибраного декларантом методу  митної оцінки.

 У разі виникнення  потреби в уточненні заявленої  декларантом митної вартості  товарів або у разі незгоди  декларанта з митною вартістю, визначеною митним органом, декларант  має право звернутися до митного  органу з проханням надати  йому товари, що декларуються, у  вільний обіг під гарантію  уповноваженого банку або сплатити  податки і збори згідно з  митною оцінкою цих товарів,  здійсненою митним органом. Гарантією  також може бути простий вексель,  виданий декларантом митному  органу та авальований уповноваженим  банком, або депозит у банку.

 При наданні декларантом  гарантії уповноваженого банку  митний орган зобов'язаний випустити  товари у вільний обіг. У випадку  сплати декларантом податків  і зборів згідно з митною  оцінкою, зробленою митним органом,  і прийняття остаточного рішення  митним органом вищого рівня  або судом щодо митної оцінки, зробленої декларантом, митний  орган зобов'язаний відшкодувати  декларанту суму надміру сплачених  податків і зборів.

 Додаткові витрати,  що виникли у декларанта у  зв'язку з уточненням заявленої  ним митної вартості або поданням  митному органу додаткової інформації, несе декларант. При цьому збільшення  строку митного оформлення товару, зумовлене проведенням митної  оцінки, не може бути використане  декларантом для одержання фактичної  відстрочки у сплаті мита та  інших податків і зборів.

 Митний орган, що  здійснює контроль за правильністю  митної оцінки товарів з урахуванням  положень Митного кодексу, має  право приймати рішення про  правильність заявленої декларантом  митної вартості товарів. У  разі відсутності даних, що  підтверджують правильність визначення  заявленої декларантом митної  вартості товарів, або за наявності  обґрунтованих сумнівів у достовірності  поданих декларантом відомостей  митний орган може самостійно  визначити митну вартість товарів,  що декларуються, послідовно застосовуючи  методи визначення митної вартості, встановлені Митним кодексом, на  підставі наявних у нього відомостей, у тому числі цінової інформації  щодо ідентичних чи подібних (аналогічних)  товарів з коригуванням, що здійснюється  згідно з Митним кодексом.

 Митний орган на  письмовий запит декларанта зобов'язаний  у термін, що не перевищує ЗО  календарних днів, надати декларанту  письмове роз'яснення причин, за  якими заявлена декларантом митна  вартість товарів не може бути  прийнята митним органом як  основа для нарахування податків  і зборів. Рішення митного органу  щодо визначення митної вартості  товарів може бути оскаржене  в порядку, встановленому законом.

 Визначення митної  вартості товарів, які ввозяться  на митну територію України,  здійснюється шляхом застосування  таких методів:

 — за ціною угоди  щодо товарів, які імпортуються;

 — за ціною угоди  щодо ідентичних товарів;

 — за ціною угоди  щодо подібних (аналогічних) товарів;

 — на основі віднімання  вартості;

 — на основі додавання  вартості;

 — резервного.

 Митна вартість товарів,  що вивозяться (експортуються) з  України на підставі договору  купівлі-продажу або міни, визначається  на основі ціни, яку було фактично  сплачено або яка підлягає  сплаті за ці товари на момент  перетину митного кордону України.  До митної вартості товарів,  що вивозяться (експортуються), також  включаються фактичні витрати,  якщо вони не були раніше  до неї включені:

 — на навантаження, вивантаження, перевантаження, транс

 портування та страхування до пункту перетинання митного

 кордону України;

 — комісійні та брокерські  винагороди;

 — ліцензійні та  інші платежі за використання  об'єктів права інтелектуальної  власності, які покупець повинен  прямо чи опосередковано здійснити  як умову продажу (експорту) товарів,  які оцінюються.

 Митна вартість товарів,  що вивозяться (експортуються) з  України на підставі договору, відмінного від договорів купівлі-продажу  чи міни, визначається на основі  ціни, підтвердженої комерційними, транспортними, банківськими, бухгалтерськими  та іншими документами, що містять  відомості про вартість товарів,  які оцінюються, з урахуванням  витрат на транспортування та  страхування товарів до пункту  перетинання митного кордону  України.

 У разі встановлення  цінових обмежень під час вивезення  (експорту) окремих товарів (індикативні  ціни, граничні рівні цін, ціни, встановлені в результаті антидемпінгових  розслідувань тощо) митна вартість  таких товарів у разі вивезення  (експорту) їх з України визначається  з урахуванням положень, що визначають  порядок застосування зазначених  обмежень.

 З метою застосування  тарифних та нетарифних заходів  регулювання ввезення товару  на митну територію України  та вивезення товару з цієї  території, а також забезпечення  обліку товарів у статистиці  зовнішньої торгівлі визначається  країна походження товару. Визначення  країни походження товару здійснюється  на основі принципів міжнародної  практики. Порядок визначення країни  походження товару встановлюється  Кабінетом Міністрів України  на підставі положень Митного  кодексу.

 Країною походження  товару вважається країна, в якій  товар був повністю вироблений  або підданий достатній переробці  відповідно до критеріїв, встановлених  Митним кодексом. При цьому під  країною походження товару можуть  мати на увазі гРУпу країн, митні союзи країн, регіон чи частину країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

 Товарами, повністю виробленими  у країні, вважаються:

 — корисні копалини, видобуті на її території або  в її територіальних водах,  або на її континентальному  шельфі і в морських надрах, якщо країна має виключне право  на розробку Цих надр;

 — рослинна продукція,  вирощена та зібрана на її  території;

 — живі тварини,  що народилися і вирощені в  цій країні;

 — продукція, одержана  від тварин, вирощених у цій  країні;

 — продукція мисливського, рибальського та морського промислів;

 — продукція морського  промислу, видобута та (або) вироблена  у Світовому океані суднами  цієї країни, а також суднами,  орендованими (зафрахтованими) нею;

 — вторинна сировина  та відходи, які є результатом  виробничих та інших операцій, здійснених у країні;

 — продукція високих  технологій, одержана у відкритому  космосі на космічних кораблях, що належать цій країні чи  орендуються нею;

 — товари, вироблені  у цій країні виключно з  продукції,

 зазначеної вище.

 Якщо у виробництві  товару беруть участь дві або  більше країн, походження товару  визначається згідно з критерієм  достатньої переробки. Критерій  достатньої переробки визначається:

 — правилом, яке потребує  в результаті переробки товару  зміни класифікаційного коду  товару за Гармонізованою системою  опису та кодування товарів  на рівні будь-якого з перших  чотирьох знаків;

 — правилом адвалорної частки, яке полягає в зміні вартості товару в результаті його переробки, якщо при цьому додана вартість становить не менш як 50 % від вартості товару, одержаного в результаті переробки, або частка використаних матеріалів з іншої країни чи невідомого походження становить менш як 50 % від вартості товару, одержаного в результаті переробки;

 — переліком виробничих  та технологічних операцій, які  хоч і не ведуть у результаті  переробки товару до зміни  його коду чи його вартості  відповідно до правила адвалорної частки, але з дотриманням певних умов визнаються достатніми.

 У разі застосування  правила адвалорної частки вартість товару, одержаного в результаті переробки в цій країні, визначається на базі ціни франко-завод виробника товару. Вартість складових цього товару, що походять з інших країн, визначається за їх митною вартістю, а тих складових, походження яких не визначене, — за встановленою ціною першого їх продажу в цій країні.

 Не визнаються такими, що відповідають критерію достатньої  переробки:

 — операції, пов'язані  із забезпеченням збереження  товарів

 під час зберігання  чи транспортування;

 — операції щодо  підготовки товарів до продажу  та транспортування (роздрібнення  партії, формування відправлень,  сортування, перепакування);

 — прості складальні  операції;

 — змішування товарів  (компонентів) без надання одержаній  продукції характеристик, що істотно  відрізняють її від вихідних  складових;

 — комбінація двох  чи більшої кількості зазначених  вище операцій;

 — забій тварин.

 Для підтвердження  походження товару митний орган  у передбачених законом випадках  має право вимагати подання  сертифіката про походження такого  товару. У разі вивезення товарів  з митної території України  сертифікат про походження товару  в тих випадках, коли він необхідний  і це відображено у національних  правилах країни ввезення чи  передбачено міжнародними договорами  України, укладеними в установленому  законом порядку, видається органом,  уповноваженим на це Кабінетом  Міністрів України.

 У разі ввезення  товару на митну територію  України сертифікат про походження  товару подається обов'язково:

 — на товари, що походять  з країн, яким Україна надає  преференції за Митним тарифом  України;

 — на товари, ввезення  яких з відповідної країни  регулюється кількісними обмеженнями  (квотами) чи іншими заходами  регулювання зовнішньоекономічної  діяльності;

 — якщо це передбачено  міжнародними договорами за участі  України, укладеними в установленому  законом порядку, а також законодавством  України в галузі охорони довкілля, здоров'я населення, захисту прав  споживачів, громадського порядку,  державної безпеки та інших  життєво важливих інтересів України;