Митно-тарифна політика України на сучасному етапі

План

Вступ……………………………………………………………………………..2 ст.

1.      Рівень митно-тарифного захисту в Україні…………………………..3-7 ст.

2.      Митно-тарифна політика України в контексті інтеграції країни у Світову організацію торгівлі…………………………………………………..8-13 ст.

3.      Проблеми митного регулювання і напрямки удосконалення митно-тарифної політики України………………………………………….13-16 ст.

Висновок……………………………………………………………………..17-18 ст.

Список використаної літератури………………………………………...…….19 ст.

Вступ

Розвиток зовнішньої торгівлі, зокрема нарощування експорту країни на світовому ринку, збільшення або, принаймні, збереження його питомої ваги у світовій торгівлі є надзвичайно важливим чинником функціонування національної економіки будь-якої держави. 

Зовнішня торгівля є одним із головних стабілізуючих факторів національної економіки. Протягом останніх років, внаслідок зростання експорту, його питома вага у ВВП збільшилася від 17,9 % до понад 40 %, що забезпечило зростання кількості робочих місць і значною мірою сприяло виведенню економіки України з кризи. Не останню роль в цьому зіграла виважена політика митно-тарифного регулювання.

Таким чином, основна мета даної роботи полягає у вивченні особливостей функціонування митно-тарифної політики України.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

                  вивчити особливості організаційно-правових аспектів діяльності митних інститутів в Україні;

                  дослідити митно-тарифну політику України на сучасному етапі економічного розвитку;

                  розглянути проблеми митного регулювання і напрямки удосконалення митно-тарифної політики України

1.                 Рівень митно-тарифного захисту в Україні

В останні роки Урядом України проводиться активна робота щодо інтегрування України до світових торговельно-економічних структур. Вступ України до СОТ та інтеграція до Європейського співтовариства створить українському товаровиробнику більш сприятливі умови для проникнення на ринки інших країн. Необхідно зазначити, що на зовнішню торгівлю впливають багато чинників. Це кон’юнктура на внутрішньому та зовнішніх ринках, купівельна спроможність населення, економічний стан суб'єктів господарювання, коливання валютних курсів, політика у сфері захисту внутрішнього ринку тощо. У 1996-1998 роках Урядом України проводилася політика різкого підвищення ставок ввізного мита. У 1998 -1999 роках у зв'язку з активізацією співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями (на виконання положень Меморандуму економічної політики на період з 1 липня 1998 року по 30 червня 2001 року, який було прийнято Урядом у зв'язку з впровадженням програми "Механізм розширеного фінансування"), Уряд почав проводити політику лібералізації зовнішньої торгівлі, яка в першу чергу характеризувалася поступовим зниженням ставок ввізного мита. Спостерігалася наступна динаміка середньоарифметичного тарифу та обсягів імпорту по групам товарів.

Сільгосппродукція (групи 1-24 УКТЗЕД) - у 1997 році різке підвищення середньоарифметичного тарифу до 23,6% призвело до падіння обсягів імпорту. Зниження середнього тарифу у 1998 році до 19,5% призвело до невеликого підвищення обсягів імпорту. Подальше незначне зменшення середнього тарифу до 19,2% (1999 рік) призвело до падіння імпорту у 1999 році. Однак, значною мірою це було пов'язано із фінансовою кризою 1998 року. В подальшому, у 2000 – 2003 роках відмічається тенденція поступового зростання імпорту. а у 2004 року він знизився незначним чином. Тобто чіткої залежності рівня середньоарифметичного тарифу та обсягів імпорту, починаючи з 1998 року, не відслідковується.

Мило та миючі засоби (група 34 УКТЗЕД) - з 1997 року по 2003 рік середньоарифметичне значення тарифу було знижено з 11,4% до 7,33%, а у 2004 році він зріс до 11,85%. Обсяги імпорту цих товарів повільно зростали до 1999 року, але у 2000 році, не дивлячись на стабільні ставки мита, відбулося доволі різке падіння обсягів імпорту (до рівня 1997 року). Починаючи з 2003 року відбувається збільшення імпорту цієї продкції, в тому числі, на 25% у 2004 році (незважаючи на зростання ввізного мита). Тобто рівень ставок мита не є визначальним фактором щодо обсягів імпорту цих товарів.

Текстильна продукція (групи 50-63 УКТЗЕД) - з 1996 року по 1998 рік середньоарифметичний тариф було підвищено з 11,3% до 18,9%, при цьому одночасно зростали обсяги імпорту цих товарів. З 1998 року по 2004 рік на виконання Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС відбулося зниження середньоарифметичного тарифу з 18,9% до 5,52%, при цьому за 1999 рік обсяги імпорту впали і досягли рівня трохи нижче 1996 року. За 2000 – 2004 роки обсяги імпорту різко зросли, але треба відзначити, що в цьому випадку зростання імпорту відбулося, в основному, за рахунок сировинних товарних позицій (нитки, волокна, тканини та інше), що дозволило українському виробнику нарощувати обсяги випуску готової товарної продукції і відповідно нарощувати обсяги експорту готової продукції, при цьому обсяги імпорту готової продукції практично не зростали. Розпочата у 1998 році політика лібералізації торгівлі текстильною продукцією призвела збалансування показників експорту та імпорту цих товарів, що значною мірою пов'язано із зростанням експорту української готової текстильної продукції.

Взуття (група 64 УКТЗЕД) - у 1996 - 1998 роках середньоарифметичний тариф не змінювався і залишався на рівні 22,5%, водночас відбувалося плавне падіння обсягів імпорту цих товарів. У 1998 році середньоарифметичний тариф знизився до 20%, однак обсяги імпорту товарів цієї групи продовжували знижуватися до 2000 року. У 2004 році відбулося збільшення імпорту на 25% порівняно з 2003 роком.

Холодильне устаткування, в тому числі і побутове (товарна позиція 8418 УКТЗЕД) на кінець 1997 року середньоарифметичний тариф було різко підвищено з 5% до 19% при цьому протягом 1997 року відбувалося зростання імпорту цих товарів. На кінець 1998 року обсяги імпорту знизилися на незначну величину і протягом 1999 року продовжували знижуватися. Однак, не дивлячись на те, що на кінець 2000 року середньоарифметичний тариф знову було підвищено до рівня 21%, протягом 2000 – 2003 років відбувалося зростання імпорту цієї техніки. У 2004 році рівень ввізного мита було знижено до 9%, а обсяги імпорту зросли на 54%.

Меблі та іграшки (товарні групи 94-95 УКТЗЕД) - на кінець 1997 року середньоарифметичний тариф було підвищено з 11,1% до 11,8%, при цьому відбувалося зростання обсягів імпорту. На кінець 1998 року середньоарифметичний тариф було підвищено до рівня 22,6% і протягом цього періоду відбувалося зниження обсягів імпорту цих товарів. У 2003 та 2004 роках середньоарифметичний тариф було знижено відповідно до рівня 18,6% та 17,83%, а імпорт у 2002 році зріс на 22%) порівняно з 2003 роком. Що стосується загальних змін середньоарифметичного тарифу по усіх товарах та загальних обсягів імпорту, можна відмітити, що у 1997 - 1998 роках відбувалося підвищення ставок мита і в той же час, у 1997 році відбувалося зростання обсягів імпорту товарів. У 1998 - 1999 роках відбувалося значне падіння обсягів імпорту товарів, не дивлячись на те, що у 1999 році середньоарифметичний тариф було знижено до рівня 9,82%. У 2003 році, незважаючи на зростання середнього значення тарифу до рівня 10,68%, відбулося зростання обсягів імпорту до 15,78 млрд.дол.США (на 54,5% порівняно з 1999 роком), У 2004 році середній тариф зменшився до 10,5%, а обсяги імпорту збільшилися до майже 17 млрд. дол. США, але це значною мірою можна пов'язати із загальним економічним ростом. Аналізуючи наведенні статистичні дані можна зробити висновок, що зміни ставок мита, у визначених межах, не є головним чинником, який може вплинути на зростання обсягів імпорту товарів. В даний час, в основному, ринок споживання та виробництва стабілізувався. Зміни ставок ввізного мита вже відбуваються по окремих товарних позиціях і це не може значно вплинути на загальні обсяги імпорту продукції.

Слід зазначити, що Україна майже не використовує на практиці спеціальні, антидемпінгові та компенсаційні мита для захисту внутрішнього ринку, хоча їх роль надзвичайно важлива, особливо з точки зору економічної безпеки.

Так, у 2002 р. Кабінетом Міністрів України введено спеціальне мито у розмірі 20% щодо низки російських товарів у кількості 22 позицій, в тому числі залізняка, хлора, мінеральних добрив, деяких фарб i лаків, бавовняних тканин, феросплавів. Мито було введено на період дії спеціального мита, встановленого Росією у травні 2001 р. на українські труби з чорних металів. Також з 30 липня по 8 грудня 2002 р. було введено спеціальне мито на нові легкові автомобілі з Росії з робочим об’ємом циліндра від 1000 до 1500 см3, що ввозяться громадянами на митну територію України, у розмірі 31,7%. Мета введення — підтримка вітчизняного виробника.

З цією ж метою 27 вересня 2003 р. Україна ввела антидемпінгове мито терміном на 5 років на імпорт сірників з Росії та Білорусі. У рішенні Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 12.09.2003 р. розмір ставки ввізного мита для російських сірників установлено на рівні 8,8%, однак продукція ЗАТ «Плитспичпром» (Балабаново) обкладатися митом не буде. Для білоруських виробників розміри мита є значно вищими: ЗАТ «Пинскдрев» — 31,8%, «Борисовдрев» — 68,7%, інших виробників — 95,7%.

Аналіз вітчизняного митного оподаткування далі здійснимо з огляду на структуру доходів Зведеного бюджету України за 1994 — 2004 рр. за такими напрямами: по-перше, з’ясуємо, яку питому вагу має митне оподаткування в цілому в дохідній частині Зведеного бюджету України (мито/доходи), i в непрямому оподаткуванні зокрема (мито/непрямі податки); по-друге, визначимо зміни у структурі мита (ввізне та вивізне мито).

Митне оподаткування не належить до податків, які мають ключове значення при формуванні дохідної частини бюджету, оскільки питома вага митного оподаткування протягом усього періоду, що аналізується, не перевищувала 6%. У цілому це позитивний результат, оскільки характерною особливістю податкових систем більшості країн, що розвиваються, є висока частка податків на зовнішню торгівлю (у середньому до 30% дохідної частини бюджету), насамперед імпортного мита. Однією з причин високої частки мита в державних доходах є простота збору такого податку. До того ж ці податки служать ефективним замінником податку на доходи вітчизняних підприємств.

Водночас не можна не помітити, що роль митного оподаткування постійно підвищується, особливо в останні роки. Так, якщо у 1999 — 2001 рр. митні надходження становили в середньому 800 млн. грн. на рік, то за період 2002 — 2004 рр. вони досягають у середньому 1824 млн. грн., тобто відбулося зростання у 2,3 раза. Це зростання можна пояснити такими факторами.

Першим фактором є збільшення імпорту товарів до України після спаду у 1999 — 2001 рр., який був спричинений як внутрішніми (нестабільність економічної ситуації, платіжна криза, торгівельні конфлікти та неврегульованість проблем ціноутворення на імпортовані енергоносії й транзит), так i зовнішніми проблемами (падіння світових цін i глобальна економічна криза; фінансово-економічна криза в Росії, яка посилила проблеми в торговельно-економічних відносинах між Україною та Росією).

Загалом слід відзначити, що імпорт товарів i послуг до України є досить стабільним, починаючи з 1996 р. Однак зауважимо, що зв’язок між імпортом товарів i послуг i сплатою мита є досить слабким, оскільки коефіцієнт кореляції цих двох груп даних становить лише 14%.

Другим фактором є активізація Україною діяльності останнім часом на шляху вступу до СОТ, що, у свою чергу, викликало прийняття низки нормативно-правових актів i внесення поправок до вже існуючих, які зробили прозорішою діяльність митних органів.

Підсумовуючи можна констатувати, що політика Уряду у сфері митно-тарифного регулювання за останні роки, не призвела до зниження рівня захисту внутрішнього ринку. Порівняння середньоарифметичних ставок імпортного тарифу України з відповідними показниками країн ЄС та Східної Європи також свідчить, що рівень тарифного захисту українського ринку і після вступу до СОТ буде знаходитися на прийнятному рівні.

Як свідчить досвід, рівень митно-тарифного захисту для того, щоб бути ефективним, не повинен бути непомірним ( не більше 10-15%). Граничний рівень імпортного мита не повинен, в усякому разі, перевищувати 30%. Інакше непомірно високі ставки мита і податків на імпорт призводять до того, що їх перестають сплачувати. Різновиди митних платежів, що діють в Україні наведено у додатку А.

2.                 Митно-тарифна політика України в контексті інтеграції країни у Світову організацію торгівлі

Безперечним є той факт, що Україні потрібно інтегруватися у світову економіку, а без членства у СОТ подібна інтеграція являється ілюзорною.

Членство у СОТ означає членство у всіх договорах цієї системи і відповідність національних законодавчих та адміністративних торговельних механізмів нормам, що містяться у цих договорах. Якщо законодавчий і адміністративний механізми держави-члена СОТ не стикуються з відповідним механізмом країни, що не є учасницею СОТ, виникають проблеми, насамперед тарифні перешкоди, які зачиняють ринки для товарів держави – не члена СОТ чи такі, що дуже обмежують її експорт.

Україна, як і всі інші країни-не-члени СОТ, має проблеми, пов'язані з неучастю в СОТ. Насамперед, це проблема торговельного аутсайдерства України й швидкого звуження її торговельних ринків, тобто існує можливість поетапного перетворення України в торговельного одинака. Можливе створення ситуації, за якої Україна опиниться в оточенні торговельних режимів, що не стикуються з її власним торговельним режимом, торгівлі перешкоджатимуть високі митно-тарифні бар'єри. Перспективами подібної ситуації стануть:

                  подальший спад експорту і скорочення валютних надходжень;

                  зростання залежності від імпорту;

                  збільшення негативного сальдо торговельного та платіжного балансів;

                  знищення стимулів розширення обсягів виробництва і факторів досягнення внутрішньої конвертації національної валюти;

                  зростання інфляції.

Приєднання України до системи СОТ потребує гармонізації зовнішньоекономічного законодавства та вдосконалення торгівельної, тарифної, фінансової, інвестиційної бази відповідно до світових норм і стандартів.

Переговорна позиція України щодо доступу до СОТ базується на:

1.Концепції трансформації митного тарифу України на 1996-2005 роки відповідно до системи СОТ;

2.Законі України “Про Митний тариф України”, від 05.04.2001 №2371-111;

3.Висновках та пропозиціях галузевих міністерств та відомств щодо зміни ставок ввізного мита на окремі види продукції.

На сьогодні в рамках двосторонніх переговорів погоджено біля 95% тарифних позицій. Сьогодні середньозважена ставка ввізного мита по всій товарній номенклатурі в адвалорному еквіваленті складає 7,02%, у тому числі:

                  на промислові товари – 6,76%;

                  на сільськогосподарські товари і товари харчової промисловості – 23,09%.

Середньоарифметична ставка ввізного мита по всій товарній номенклатурі сьогодні становить - 10,54%, у тому числі:

                  на промислові товари – 8,32%;

                  на сільськогосподарські товари і товари харчової промисловості – 19,96%.

Враховуючи результати проведених переговорів середньозважена ставка ввізного мита у 2005 році має скласти 5,68 %, у тому числі:

                  на промислові товари – 5,08%; - на товари сільського господарства та харчової промисловості –12,23%.

                  на промислові товари – 5,02%;

                  на товари сільського господарства та харчової промисловості –12,53%.

В рамках переговорного процесу з вступу до СОТ Україна заявила про приєднання до 16 з 19 існуючих секторальних угод та ініціатив, які охоплюють широку гаму промислової продукції:

                              Хімічна гармонізація 2004 рік

                              “Сталь” 2004 рік

                              “Іграшки” 2004 рік “Текстиль та одяг” 2004 рік

                              “Кольорові метали” 2004 рік

                              “Фармацевтичні препарати” 2004 рік

                              “Інформаційні технології” 2004 рік

                              “Папір” 2005 рік

                              “Сільськогосподарська техніка”2005 рік

                              “Меблі” 2005 рік

                              “Наукове обладнання” 2006 рік

                              “Будівельна техніка” 2006 рік

                              “Медичне обладнання” 2006 рік

                              “Цивільна авіація” 2010 рік

                              “Дистильовані спирти” Через 3 роки після вступу до СОТ.

Одним з аргументів противників вступу України до СОТ є те, що лібералізація доступу імпортних товарів на український ринок призведе до витіснення української продукції. Насправді, зміни ставок ввізного мита на товари впливають лише на зміни обсягів “еластичного” імпорту. У 2004 році обсяги імпорту товарів до України склали майже 17 млрд.дол.США, з них 6,65 млрд.дол. – це енергоносії, що склало 39% загального імпорту товарів. В цілому, за даними Мінфіну, з урахуванням пільг при імпорті товарів до України та договорів про вільну торгівлю ввізне мито стягується лише з 25% імпортних товарів. Таким чином, мова може йти про збільшення обсягів “еластичного” імпорту, який склав у 2004 році близько 4,2 млрд.дол. США. При цьому необхідно враховувати, що у 2004 році обсяги українського експорту товарів склали 18 млрд.дол. Таким чином, при вступі України до СОТ і, відповідно, лібералізації доступу до ринку товарів та одночасному отриманні спрощеного доступу до ринків 145 країн світу (95% світової торгівлі) вартість української експортної продукції, що отримає переваги, буде у 4,7 рази більше, ніж вартість імпорту, доступ якого до ринку України буде лібералізовано. Аналіз умов приєднання країн, що стали членами СОТ після завершення Уругвайського раунду переговорів, та країн з перехідними економіками свідчить, що переговорна позиція, яку займає Україна на двосторонніх переговорах з доступу до ринку товарів є виваженою та розумно протекціоністською. Так, із загального обсягу 80% ставок мита знаходяться на рівні країн, які нещодавно приєдналися до СОТ (Естонія, Латвія, Литва, Молдова, Албанія, Хорватія, Китай, Тайвань), 13% - є вищими за ті, що встановлені у згаданих країнах, і тільки 7% - нижчими. Після вступу України до СОТ тарифи будуть “зв‘язані” на рівні, визначеному у процесі переговорів з країнами-членами Робочої групи. Це передбачає неможливість подальшого довільного їх підвищення у будь-який час. При цьому угоди СОТ передбачають можливість тимчасового підвищення тарифів та запровадження нетарифних заходів за умови проведення переговорів і досягнення відповідної угоди з членами СОТ.

Приєднання України до СОТ може стати початком її принципово нової зовнішньої економічної стратегії.

При вступі України до СОТ можуть виникнути такі переваги:

                  приєднання до СОТ є впливовим фактором реструктуризації та модернізації національного виробництва;

                  відкриття широких можливостей щодо виходу на ринки більш ніж 130 країн-членів організації;

                  недискримінаційні, передбачувані, стабільні, відкриті для чесної конкуренції відносини;

                  збільшення довіри до України з боку торговельних партнерів та іноземних інвесторів;

                  можливість вирішення міжнародних суперечок через механізм врегулювання спорів СОТ;

                  спрощення договірних відносин стосовно встановлення торговельних бар'єрів;

                  в ідеалі, відсутність політичної дискримінації (рівні відносини між впливовими та слабкими країнами на базі встановлених правил та механізмів).

В той же час можна виділити і недоліки від вступу до СОТ:

                  використання України розвиненими країнами як ринок для збуту своєї продукції;

                  занепад неконкурентоспроможних галузей економіки;

                  зменшення золотовалютних резервів, пов'язане зі збільшенням обсягів імпорту та його обслуговуванням;

                  перетворення України в країну з вузькою спеціалізацією, що призведе до зростання імпортозалежності;

                  дискримінація національних товаровиробників.

Треба також зазначити, що можливо значення СОТ є перебільшеним через недосконалість та невідпрацьованість механізму функціонування СОТ, і через це очікувані переваги від вступу можуть бути недосяжними або перетворитися на недоліки.

Можна виділити такі основні недоліки функціонування СОТ:

Дискримінація з боку сильних держав-членів СОТ. Вважається, що механізм СОТ дозволяє стерти різницю у відносинах між розвиненими країнами та країнами, які розвиваються, завдяки застосуванню встановлених міжнародних правил та стандартів, але, на практиці, розвинені країни при необхідності можуть навіть використати правила СОТ на свою користь;

Недосконалість процедур антидемпінгового розслідування. Через відсутність чітко визначених критеріїв, за якими може бути встановлений факт демпінгу, та практичну відсутність жорсткого контролю за його встановленням, розпочати антидемпінгове розслідування досить просто.

Існування прихованих можливостей для вимушення сильними країнами більш слабких, маленьких за розміром країн лоббіювати їх інтереси у законодавчих органах, приєднуватися до певних угод та ін. .

Відсутність досвіду у вирішенні суперечок між країнами, особливо на етапах, коли виключається можливість досягнення згоди між країнами.

Відсутність ефективних заходів для змушення країни виконати взяті зобов'язання. Звичайно, існують такі заходи як призупинення договору та введення компенсаційних платежів, але при застосуванні цих заходів у кінцевому разі у програші залишається країна-позивач. Треба зазначити, що ці заходи є тимчасовими, тобто до тих пір, поки країна-порушувач не погодиться виконувати взяті на себе обов'язки. При призупиненні договору країна-позивач повертається у вихідне положення, яке було до укладання договору та втрачає можливість отримання хоча б якихсь вигод від договору, при встановленні компенсаційних платежів країна-порушувач може взагалі вийти з ринку та знайти більш дешевий ринок збуту, внаслідок чого страждають покупці в країні-позивачі через зменшення можливості вибору, подорожчання імпортованого товару, також виникають перешкоди для лібералізації торгівлі. Взагалі відбувається дискримінація країни-позивача, оскільки вона здійснювала перебудови, які були обумовлені в договорі, ввела їх в дію як поступку країні-порушнику в обмін на певні вигоди, які так і не були отримані через недодержання країною-порушником своїх обов'язків.

Багато залежить від того, як Україна зуміє скористатись своїм майбутнім членством в СОТ. Однією з найважливіших передумов успіху України в СОТ може стати вміння використати в своїх інтересах конкурентну боротьбу між США, Європейським співтовариством та Японією і одержати вигідні привілеї для своїх експортерів.

Необхідно, щоб Україна була належним чином підготовлена до вступу в СОТ треба пам'ятати, що її успіх у СОТ залежить не тільки від суто економічних показників, велике значення має політичний аспект.

3. Проблеми митного регулювання і напрямки удосконалення митно-тарифної політики України

Зовнішньоекономічна діяльність держави повинна бути спрямована на стимулювання експорту своєї продукції, а не на сприяння імпорту готової продукції, як це, на жаль, певною мірою відбувається сьогодні в Україні. Стимулювати експорт мають в першу чергу податкова і митно-тарифна політика держави через відповідне субсидування експорту, реструктуризацію заборгованості, а також створення умов для добросовісної конкуренції. Натомість, в Україні податкова і митно-тарифна політика фактично створюють перешкоди для експорту. Держава надає гарантії для товарних кредитів, стимулюючи імпорт і збільшуючи державний борг.

За друге півріччя 2004 року основу українського експорту складали чорні метали та продукція з них - 39,61 %. Це три чверті продукції української металургії. Впродовж останніх років розпочато ряд антидемпінгових розслідувань проти українських виробників металопрокату в США, ЄС, Індонезії, тощо. Водночас, в Україні відсутні закони, що захищають виробника від іноземного демпінгу. Відсутні також механізми захисту від субсидованих поставок. Наприклад, причиною успішного проникнення сільськогосподарської продукції з ЄС на ринок України є дотації Євросоюзу. Угоди СОТ дають можливість захисту від демпінгу і субсидованих поставок. Проте, ці можливості в Україні не використовуються.

Верховна Рада України останнім часом прийняла ряд законів, які мають захистити вітчизняного виробника від недобросовісної конкуренції, але вони є недосконалими і потребують доопрацювання. Зокрема, в Законі України "Про єдиний митний тариф" передбачено справляння компенсаційного мита у разі вивезення за межі митної території України товарів, для виробництва або експорту яких прямо чи побічно використовувалась субсидія. Це може бути використано проти українських експортерів і завдати їм значної шкоди. Тобто український виробник одержує субсидії, наприклад - сільгоспвиробник по ПДВ, а на митниці з нього будуть знімати компенсаційні мита, тим самим спрощуючи боротьбу з нашим експортом на іноземних ринках збуту.

В межах СОТ існують можливості кількісних обмежень імпорту. Проте, Указ Президента України "Про порядок застосування обмежень імпорту товару відповідно до норм і принципів системи ГАТТ/СОТ" від 27.07.96 № 478 жодного разу міністерствами і відомствами України реалізований не був. Цим указом передбачалося використання квот по експорту та імпорту залежно від потреб українського виробництва. Коли на П'ятому раунді переговорів щодо приєднання України до СОТ розглядалося питання щодо захисних механізмів, передбачених умовами СОТ, голова української делегації це питання розглянув за півтори хвилини, тому що було сказано, що указ діє "де-юре", але "де-факто" його не реалізують міністерства і відомства.

Квоти існують майже в усіх країнах світу, і квоти використовують і Сполучені Штати Америки, і Європейський Союз - всім відомі їхні квоти по сільськогосподарській продукції, по сталі, по текстилю тощо. Росія показала нам досвід дипломатичної роботи з приводу квот, коли встановила квоти для товарів Європейського Союзу по килимах на 200 млн. екю, і Європейський Союз змушений був відмінити свої квоти по текстилю і трикотажу для російських виробників. Таким чином, Україна залишилася в дуже цікавій ситуації, тому що квоти колишнього Радянського Союзу по текстилю були поділені по всіх країнах, і Україна одержала деякі квоти по продукції, яку вона не виробляє. Плани щодо обміну ними з Росією закінчилися нічим, тому що вже мінятися нема чим - Росія не має квот по відношенню до Європи.

Прикладом занепаду цілої галузі внаслідок відсутності належного державного митно-тарифного регулювання є переробка насіння соняшників і виробництво олії. Необмеження кількісних квот вивозу сировини, стратегічно важливої для переробних підприємств України, призвело до того, що вивозячи соняшник, допускаючи ерозію грунтів тощо, ми ввозимо готову олію, і не самого кращого гатунку. Змінити ситуацію ми не можемо, тому що в угоді з МВФ ми взяли на себе добровільні зобов'язання не вводити квоти на експорт.

Від 1-го січня 1999 року ми беремо на себе добровільне зобов'язання не вводити квоти на імпорт відповідно до угоди про партнерство і співробітництво з ЄС.

Щоб розумно поєднати захист передових вітчизняних виробників із стимулюванням їхніх зусиль щодо науково-технічного вдосконалення власного виробництва, потрібно цей захист поступово послаблювати, причому темпи цього послаблення повинні бути відомими товаровиробникам наперед. Необхідно розрахувати розміри і терміни встановлення ввізного мита на імпортні товари, аналогічні тим, виробництво яких починають розробляти або модернізувати національні виробники. Залежно від складності і капіталоємності кожного виробництва слід установити термін, протягом якого первинна ставка мита буде незмінною, а потім поступово зменшуватиметься до нуля. За термін, коли діятиме постійне мито, товаровиробник матиме можливість повернути кредити з процентами за його використання, а за термін зменшення мита - отримати прибуток, достатній для оплати його підприємницького ризику і витрат праці.