Модель „недосконалої конкуренції'" Дж.В.Робінсон як відображення монополістичних тенденцій соціально-економічного розвитку Великобр

План реферату

На тему:

«Модель „недосконалої конкуренції'" Дж.В.Робінсон як відображення монополістичних тенденцій соціально-економічного розвитку Великобританії в міжвоєнний період»

Вступ 2

Розділ 1. Економічні передумови формування моделі недосконалої конкуренції в міжвоєнний період та теоретичне підґрунтя економічної  думки 2

Розділ 2. Сутність моделі «недосконалої конкуренції» Дж.В. Робінсон 2

Розділ 3.  Внесок Дж.Робінсон в сучасну  муроекономічну теорію дослідження  монополістичної конкуренції 2

Висновки 2

ВСТУП

Нагальні завдання формування ефективної ринкової моделі за умов загострення  конкуренції на ринках зумовлюють потребу  у вивченні як тенденцій та особливостей сучасної торгівлі, так і можливостей  захисту та всебічної підтримки  національних виробників товарів та послуг. Сучасний розвиток конкуренції визначає необхідність аналізу її рівня. Разом з тим, все більше визначається необхідність пристосування фірм до діяльності в умовах недосконалої конкуренції. Висвітленням основних передумов монополістичних тенденцій розвитку фірм займалася учений-економіст Дж.Робінсон, яка описувала монополістичну ситуацію соціально-економічного розвитку Великобританії в міжвоєнний період. Таким чином, тема досліджуваної роботи є досить актуальною на сьогодні.

Метою роботи є аналіз моделі «недосконалої конкуренції» Дж.В.Робінсон як відображення монополістичних тенденцій соціально-економічного розвитку Великобританії в міжвоєнний період. Відповідно до поставленої мети були розроблені наступні завдання:

• оцінити економічні передумови формування моделі недосконалої конкуренції в міжвоєнний період та теоретичне підґрунтя економічної думки;
• визначити сутність моделі «недосконалої конкуренції» Дж.В. Робінсон;
• проаналізувати внесок Дж.Робінсон в сучасну муроекономічну теорію дослідження монополістичної конкуренції.

В роботі були використані  основні дослідження істориків-економістів, періодичні видання, а також засоби мережі Інтернет.

РОЗДІЛ 1

ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ МОДЕЛІ НЕДОСКОНАЛОЇ КОНКУРЕНЦІЇ В  МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД ТА ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ  ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ

Долю Німеччини (території, репарації тощо) по завершенні війни  вирішив Версальський мирний договір, підписаний 28 червня 1919 р. країнами-переможницями  США, Англією, Францією, Італією та ін. У розв'язанні проблем репарацій ініціативу перебрали на себе США. Було розроблено план Дауеса, що передбачав значні пом'якшення репараційних виплат, жорсткий контроль за джерелами репараційних платежів (податки від промисловості, виплати за рахунок митних і непрямих податків тощо), а також іноземні інвестиції у промисловість Німеччини (21 млрд. дол.). У червні 1929 р. план Дауеса був замінений планом Юнга, за умовами якого обсяг репарацій знижувався до 114 млрд. марок з терміном виплат упродовж 37 років, а єдиними джерелами платежів визначалися державний бюджет і доходи залізниць. 1924 - 1929 рр. в Німеччині були періодом економічного піднесення, якого не знали інші європейські учасники війни. У 1927 р. промислове виробництво Німеччини досягло довоєнного рівня, а 1929 р, перевищило його па 13 %. За підтримки міжнародних капіталів Німеччина відновила економічну могутність і повернула собі друге місце у світі за розмірами промислового виробництва, відтіснивши Англію на третє місце.

Поступово німецькі товари поверталися на світові ринки. Економічне піднесення дало змогу Німеччині  випередити Англію за вивозом машин  й устаткування. Вартість німецького експорту 1929 року, перевищила довоєнний  рівень на 3 млрд. марок. На тлі економічного піднесення скоротилося безробіття, підвищилася реальна заробітна  плата. Період 1924—1929 років у розвинених країнах характеризувався подальшим скороченням втручання держави в господарські відносини. Однак це не було простим, механічним поверненням до системи вільних ринкових відносин. Скорочення статистських відносин було частковим: у 20-ті роки практично в усіх країнах тривав об'єктивний процес монополізації економіки, відбувалося об'єднання інтересів монополій і держави, змінювалися ринкові відносини, що виражалося, зокрема, в поглибленні внутрішньогосподарських диспропорцій. Крім того, Версальська система, що встановила «новий» політичний порядок, не розв'язала європейських і світових суперечностей, а навпаки, поглибила загальну тенденцію до мілітаризації, до підготовки чергової спроби територіального й економічного перерозподілу світу. Це слугувало політичним обґрунтуванням збереження сильних елементів етатизму і в період стабілізації.

Економічні відносини  країн Заходу у повоєнні роки коливалися між економічним націоналізмом (протекціонізмом) і прагненням до поновлення співпраці. Фінансовий і валютний хаос був головною перешкодою па шляху до відновлення довоєнного товарообміну в Європі. Розбіжність валютних курсів, натомість і постійні коливання їх ускладнювали розрахунки й робили невигідним обмін товарами між країнами. На зламі XIX—XX століть під впливом монополізації суттєвих деформацій зазнали конкурентні відносини, що призвело до серйозних соціально-економічних потрясінь (банкрутства слабких підприємств, безробіття, зубожіння робітників і сільського населення тощо). Крім того, посилення монополізації виробництва зміцнило політичну владу монополістичної буржуазії, яка й надалі прагнула проводити олігархічну політику.

Кризові роки Великої депресії, як відомо, стали одним з факторів появи кейнсіанського напряму економічної  науки, разом з тим спричинивши  модифікацію традиційної неокласичної мікроекономічної теорії А. Маршалла. Таким чином, базою для подальшого економічного дослідження стала неокласична мікроекономічна теорія. Теоретичними засадами неокласичної доктрини є мікроекономічний аналіз і маржиналізм. Мікроекономічний аналіз бере свій початок у працях французьких економістів А. Курно та Ж. Дюпюї. А. Курно на основі свого методу розробив різноманітні моделі поведінки фірми, фундаментом яких була саме крива попиту. Найбільш відомими є його монопольна та дуопольна моделі. Теорія дуополії (два продавці) виходить з конкуренції і полягає в тому, що покупці оголошують ціни, а продавці пристосовують свій обсяг випуску продукції до цих цін. Кожний дуополіст оцінює функцію попиту на продукцію і лише потім встановлює кількість для продажу, допускаючи при цьому, що обсяг випуску конкурента є незмінним. Ще одна теоретична засада неокласичного аналізу - маржиналізм - сформувалася в останній третині XIX ст. Його поява знаменувала поворот економічної теорії в бік потреб і корисності як основного фактора цінності, в бік граничного аналізу. Цей поворот мав глибоке коріння. Ще у XVIII ст. французький економіст Р. Кондільяк та італієць Ф. Галіані висловили принципово нову ідею про суб'єктивний характер цінності та залежність величини цінності речі від інтенсивності потреби в ній. Однак спроби побудувати теорію цінності на основі корисності наштовхувались на серйозну перешкоду - відомий "парадокс Сміта", який полягав у тому, що блага з високою споживною вартістю (наприклад, природні вода, повітря тощо) можуть мати малу мінову вартість або не мати її зовсім і навпаки (наприклад, діаманти, прикраси з дорогоцінних металів тощо). Таким чином, стандартна база мікроекономічного аналізу вимагала подальшого дослідження та власної інтерпретації відповідно до сучасних умов економіки.

Реалістичний погляд на механізми  функціонування ринків і процес формування цін в межах неокласичної теорії було представлено у 1933 p. E. Чемберліном  та Дж. Робінсон. Поява їхніх розробок саме у 1933 p., тобто після світової економічної кризи 1929—1933 pp. не є  випадковою насамперед тому, що вченим вдалося аргументувати основну  зміну тогочасної економічної системи  — світ вільної конкуренції відійшов у минуле, перетворився на ідеальний  образ прихильників ринкового господарства й ліберальної традиції. Розкрити цю нову якість ринкової господарської системи, що входила у суперечність із панівною неокласичною доктриною, спробували майже одночасно і незалежно один від одного провідні економісти XX ст. Дж. Робінсон та Е. Чемберлін. Зокрема, Дж. Робінсон у праці «Економічна теорія недосконалої конкуренції» (1933) спростовує існування вільної(досконалої) конкуренції як механізму, що забезпечує економічну рівновагу.

РОЗДІЛ 2

СУТНІСТЬ МОДЕЛІ «НЕДОСКОНАЛОЇ  КОНКУРЕНЦІЇ» ДЖ.В. РОБІНСОН

Джоан Вайолет Робінсон (1903—1983) — найвідоміша у світі жінка-економіст, видатна представниця Кембриджської  школи. У 1965—1971 pp. працювала професором Кембриджського університету. В період навчання у Кембриджі одним з  викладачів Дж. Робінсон був А. Маршалл, що позначилося на її творчій діяльності у довоєнний період. Як визначна продовжувачка учення школи А. Маршалла, основну увагу в ранніх працях Дж. Робінсон приділяла мікроекономічному  рівню господарювання. Саме до таких  праць належить її "Економічна теорія недосконалої конкуренції" (1933), яка  одночасно продовжує і спростовує окремі положення маршаллівської теорії.

Зазначимо також, що впродовж творчої діяльності погляди Дж. Робінсон зазнали певної еволюції — у 50-ті pp. вона обґрунтувала власну макроекономічну  концепцію економічного зростання  у праці "Нагромадження капіталу" (1956), опрацювавши марксистські схеми  суспільного відтворення ("Нариси з економічної теорії К. Маркса" (1942)). На початок 70-х pp. під її керівництвом розвивалася Кембриджська школа  посткейнсіанства, що здійснювала критичний  аналіз ортодоксальної економічної  теорії. В цей період у праці "Економічні єресі" (1971) Дж. Робінсон активно критикує неокласичну теорію граничної продуктивності та концепцію функціонального розподілу  доходів, формулює принципові методологічні  позиції лівого кейнсіанства.

Новаторство Дж. Робінсон полягало у тому, що процес ціноутворення  розглядався за умови, коли кожен  виробник виступає як монопольний володар  свого власного продукту. Кожен виробник нині володіє монополією на власну продукцію... Якщо сукупність таких виробників веде торгівлю на досконалому ринку, то створюється ситуація, яку ми звичайно характеризуємо як досконалу конкуренцію. Ми повинні використовувати поняття монополії тільки в його буквальному сенсі, інакше аналіз досконалої конкуренції "розчиняється" в аналізі монополії´.

Провідний метод дослідження  Дж. Робінсон — це частково-рівноважний підхід до ситуацій досконалої та недосконалої конкуренції. В умовах досконалої конкуренції виробник розширює масштаби виробництва доти, поки граничні витрати та ціна не зрівняються. За недосконалої конкуренції кожен виробник є свого роду монополістом, якому загрожує тільки те, що покупці можуть віддати перевагу продукції фірми-конкурента. Дж. Робінсон доводить, що в цьому випадку виявляється вигідним скорочення обсягів виробництва, основою якого є зростання кількості покупців, витіснення конкурентів з ринку, висока ціна можливих товарів-замінників (субститутів).

Недосконала конкуренція  характеризується тенденцією до застосування захисних заходів та стимулює спеціалізацію, що дає змогу реалізувати економію від масштабу виробництва. "Всюди  можна спостерігати дію тенденції  до монополізації, що проявляється в  програмах обмежень, системах квотування, раціоналізації, зростання гігантських  компаній". В умовах недосконалої конкуренції обсяг випуску продукції, як правило, нижчий від конкурентного  рівня, внаслідок чого спостерігається  тенденція до зростання цін.

Недосконала конкуренція  стимулює цінову дискримінацію, яка  виникає, коли ринки відокремлені один від одного географічно або за допомогою тарифних бар´єрів, а переміщення  товарів пов´язане зі значними витратами. Трапляються також випадки "ненавмисної" дискримінації, коли товари продаються за спеціальними замовленнями або діє  система знижок. Таким чином, Дж. Робінсон причинами цінової дискримінації  вважає відмінності товарів щодо якості, товарної марки, оформлення, тобто  всього того, що Е. Чемберлін визначав як диференціацію продукту й розглядав основою монополії.

Дж. Робінсон дає специфічне трактування поняття монополії, відкидаючи інституційне її розуміння. На її думку, монополіст — це один виробник або продавець на ринку. Монополія  як контроль над пропозицією розглядається  Дж. Робінсон на рівні галузі, жодного  разу не вивчається окрема фірма всередині  галузі або її продукт. Як відомо, використовуючи монопольне становище, фірма може продавати  за більш високою ціною, ніж конкуруючі виробники. Рівновага за умов монополії (рівність граничного доходу і граничних  витрат) призводить до вищої ціни та нижчої якості пропонованого товару, ніж в умовах досконалої конкуренції. Монополія передбачає також відокремлення  певного продукту від товарів-субститутів, інакше кажучи — його диференціацію; додатковою умовою монополізації є  розміри фірми, що перевищують оптимальні. Особливу увагу дослідниці привертало з´ясування механізму встановлення цін у ситуації, коли виробник є  монопольним власником вироблюваної продукції, а покупець погоджується купувати товар за встановленою продавцем  ціною, яка приносить монопольний  прибуток.

Серед типів ринкових структур (ринкових ситуацій) Дж. Робінсон проаналізувала чисту монополію, монопсонію та олігополію.

Чиста монополія — це ситуація, коли одна фірма є єдиним виробником (продавцем) продукту, у  якого немає близьких замінників. Виникнення чистої монополії пов´язане  з утворенням бар´єрів входження  до галузі, монополією виробників сировини тощо. Фірма-монополіст отримує повний контроль над ціною. Враховуючи, що монополія не тільки ринкове явище, але й породження висококонцентрованого  виробництва, Дж. Робінсон вказувала  на дію ефекту економії від масштабу. З розширенням виробництва відбувається зниження рівня постійних витрат на одиницю продукції, що викликає економію сукупних витрат фірми.

Олігополія — ринковий стан, що характеризується невеликою  кількістю потужних фірм-виробників зі значними обсягами виробництва (найтиповіша, найпоширеніша ситуація на думку  Дж. Робінсон). Особливістю олігополії є взаємозалежність між фірмами, яка визначає специфіку ціноутворення  — формуючи цінову політику, кожна  з фірм галузі "приречена" враховувати  поведінку та реакцію конкурентів.

Монопсонія — тип ринкової структури, що визначається існуванням монополії єдиного покупця певного  товару. В умовах недосконалої конкуренції, як довела Дж. Робінсон, можлива ситуація, коли ринок розглядається не як сукупність величезної кількості конкуруючих  між собою покупців, а як єдине  об´єднання покупців. Цю ситуацію концентрації попиту, коли на ринку діє маса дрібних  продавців і один-єдиний покупець, вона назвала монопсонією, тобто  монополією покупців. Монопсоністом  може виступати держава, коли здійснює закупівлю продукції військового  призначення за державними замовленнями; монопсоністом є велика корпорація, якщо вона нав´язує умови колективних  договорів найманим працівникам  і, таким чином, експлуатує працю; монопсоністом  може стати потужна профспілка, дії  якої щодо захисту прав найманих робітників призводять до зменшення нормального  прибутку власників підприємств.

Вплив монополії Дж. Робінсон розглядає як дилему: ефективність чи справедливість. З одного боку, зростання  розмірів виробничої одиниці в тій  чи іншій галузі обумовлює вдосконалення  методів виробництва, а з іншого — це зростання призводить до ще більшої нерівномірності в розподілі  багатства. З практичного погляду  необхідно визначити, яку економію коштів викличе монополізація виробництва  та наскільки великою має бути вигода від ефективності виробництва, щоб можна було вважати бажаною  його монополізацію. Переважання у  реальному економічному житті умов недосконалої конкуренції сприяє виникненню тенденції до експлуатації факторів виробництва і посилює її завдяки  появі великих об´єднань, які  поглинають багато конкуруючих фірм. Особливістю олігополії є взаємозалежність рішень панівних фірм у галузі цінової політики. Жодне таке рішення не може бути прийняте без урахування можливих контрзаходів з боку конкурентів. Діяльність фірм-конкурентів (а не лише витрати й попит, як за монополії) - це додаткове обмеження, котре фірми мусять ураховувати, визначаючи оптимальні ціни й обсяги виробництва. Саме тому модель олігополії передбачає конкурентну боротьбу. Водночас конкуренція у сфері монопольного ціноутворення, за якої конкуренти намагаються вибороти лідерство й установити власні ціни, що включали б монопольний прибуток, за умов олігополії закінчується, як правило, угодою, оскільки існує взаємозалежність між діями конкурентів: підвищення цін одним конкурентом призводить до того, що він втрачає споживачів, а зниження змушує інших конкурентів також знижувати ціни. Тому, як правило, олігополісти домовляються про межу цін.

Теорія Робінсон соціологічна за своєю суттю. Її цікавлять питання  зайнятості, взаємовідносин підприємців-монополістів та найманих робітників, проблеми формування заробітної плати (ціни робочої сили). Вона робить ряд цікавих висновків, зокрема про те, що за умов олігополії у підприємців є можливість впливати на рівень цін факторів виробництва, оскільки вони є монопсоністами - єдиними  споживачами специфічних факторів. Щоправда, цей вплив обмежений  відповідною поведінкою конкурентів. Але на ціну робочої сили, тобто  на рівень заробітної плати, немає потреби  впливати: вона встановлюється за іншими законами - під впливом попиту і  пропозиції на ринку робочої сили, і є виявом протистояння робітників-продавців  та окремого підприємця-покупця. На думку  Робінсон, підвищення рівня заробітної плати призводить до зростання витрат, тому олігополіст, який отримує виграш лише за рахунок нижчих ніж у конкурентів  витрат, змушений замінювати цей фактор іншим - матеріальним. Таким чином, олігополія сприяє зростанню безробіття.

Отже, за олігополії проведення власної цінової політики стає неможливим: конкуренція втрачає свою досконалість і набирає нових форм, в яких синтезуються монополія й конкуренція, що дає змогу поєднати їхні переваги і змушує примиритись із поєднанням їхніх недоліків. Це проявляється в тім, що ціна втрачає свою еластичність, через підвищення цін зменшується рівень пропозиції, спадає попит.Водночас Робінсон указує на те, що цінова конкуренція в олігополії не припиняється, вона здійснюється за рахунок якісної модифікації товару, зміни його функціональності, поліпшення реклами, запровадження нових форм торгівлі. Один продукт може бути замінений іншим того самого виду, але вищого гатунку, тобто дорожчим. Зростає роль торговельної марки, реклами. Покупець ураховує якість, транспортні витрати, обслуговування, надання кредиту, упаковку, зовнішній вигляд. У такий спосіб відбувається диференціація однорідного товару, що забезпечує новому його різновиду таке саме монопольне становище на ринку.

Але Робінсон не приділяла  окремої уваги аналізу проблеми диференціації товару, вона обмежилась висновком, що в суспільстві кожен  виробник є наперед визначеним монополістом. На її думку, диференціація продукту є не єдиною і не визначальною умовою влади монополіста на ринку. Робінсон підкреслює, що передумовою виникнення олігополії і недосконалої конкуренції  є концентрація виробництва, що «скрізь  можна спостерігати тенденцію до монополізації, яка проявляється у  програмах обмеження, системах квотування, раціоналізації, зростанні гігантських  компаній».

Щось схоже має місце  і на світовому ринку. Типовим  для нього стала «симетрична» або «асиметрична» олігополія, коли домінують усього дві-три компанії. Світ олігополії більше відповідає реальній дійсності, ніж світ вільної конкуренції  чи всесвітньої монополії.

Отже, недосконала конкуренція  існує за панування на ринку олігополії - особливого різновиду монополії. За наявності монополії в будь-якій формі вільної конкуренції немає, ціни встановлюються вище за середні  й граничні витрати, стають джерелом монопольного прибутку, а конкуренція  припиняє виконання функції врівноважування ринку. Олігополія дає змогу говорити про існування конкуренції, яка пересувається в іншу площину і набирає нової форми - суперництва між фірмами-монополістами, що ділять ринок, на якому продають стандартизовані або диференційовані товари. Вихід на них для інших фірм ускладнено, існує бар'єр патентного захисту, потрібні великі капіталовкладення, щоб подолати інші перешкоди. Конкуренція між олігополістами сприяє врівноважуванню цього ринку, але має інші вади - породжує замкнені ринки, у межах яких дію конкурентних сил обмежено. Така конкуренція не сприяє вільному переливанню капіталів, науково-технічному прогресу, формуванню раціональної структури суспільного виробництва.

Пропонуючи свою теоретичну концепцію, Робінсон дотримувалася  антимонополістичної позиції, виступала  проти засилля монополій. Вона вважала  за необхідне антимонопольне втручання  держави в процеси концентрації та централізації капіталів, розглядала профспілковий рух як фактор стримування  і протидії монополізму підприємців  у галузі формування заробітної плати. В "Теорії недосконалої конкуренції" суть монополії розглядається як фактор, що дестабілізує соціально-економічні відносини ринкового середовища. У цій праці можна виділити наступні положення.

 По-перше, на думку Дж. Робінсон, в умовах досконалої конкуренції підприємці менше зацікавлені в монополізації виробництва, ніж в умовах недосконалого ринку, в якому окремі фірми не можуть досягти оптимальних розмірів, функціонують неефективно, і "тому монополіст має змогу не тільки підвищити ціни на свою продукцію, обмежуючи її випуск, але й зменшити витрати виробництва шляхом удосконалення організації виробництва в галузі".

 По-друге, як вважає Дж. Робінсон, крім того, що монополія вимагає відокремлення продукції від "товарів-субститутів", інакше кажучи – диференціації; необхідна і додаткова умова, відповідно до якої "фірма-монополіст має характеризуватися розмірами, що перевищують оптимальні".

 По-третє, на монополістичному ринку з його недосконалою конкуренцією, як довела Дж. Робінсон, можлива ситуація, що вимагає пояснення "якою буде кількість купленої продукції, якщо розглядати ринок не як сукупність величезної кількості конкуруючих між собою покупців, а як одне об´єднання покупців". Цю ситуацію концентрації попиту, коли на ринку діє маса дрібних продавців і один-єдиний покупець, вона назвала монопсонією, тобто монополією покупців.

 Використовуючи як критерій різне поєднання кількості покупців і кількості продавців, зобразимо картину ринків у вигляді таблиці (табл. 2).

 По-четверте, завершуючи власні теоретичні дослідження, Дж. Робінсон доходить висновку, що переважання у світі умов недосконалої конкуренції сприяє виникненню тенденції до експлуатації факторів виробництва і посилює її завдяки виникненню великих об´єднань, які поглинають багато конкуруючих фірм, що збільшення розмірів одиниці управління обов´язково спонукає до ще більшої несправедливості в розподілі багатств.

Дж. Робінсон, на відміну  від багатьох західних учених, високо цінувала здобутки марксистської економічної  теорії: "Марксів внесок в науку  був настільки важливим і справив  такий великий вплив на спосіб мислення як своїх супротивників, так  і прихильників, що в наш час  знайти серед істориків і соціологів справді чистого не марксиста  так само важко, як серед географів  — захисника теорії, що земля  плоска. На думку вченої, щоб довести переваги монополізації, недостатньо показати, що вона сприяє підвищенню ефективності виробництва. Таким чином, монополія проголошується фактором, що дестабілізує соціально-економічні відносини ринкового середовища.

РОЗДІЛ 3

ВНЕСОК ДЖ.РОБІНСОН В СУЧАСНУ МУРОЕКОНОМІЧНУ ТЕОРІЮ ДОСЛІДЖЕННЯ МОНОПОЛІСТИЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

Основою мікроекономічного  аналізу ситуації монополістичної  конкуренції є дослідження Дж. Робінсон. Відповідно до цього монополістична конкуренція визначається як ринкова структура, де відносно велике число дрібних виробників пропонує подібні товари, близькі замінники, які незначно відрізняються один від одного. Подальша мікроекономічна модель, яка використовувалась Дж. Робінсон, будується за припущення, що на ринку монополістичної конкуренції фірма, оцінюючи попит на свою продукцію, вважає, що конкуренти ніяк не реагують на її рішення відносно цін і обсягів виробництва. Оскільки фірм багато і всі є відносно дрібними і незалежними виробниками, для ринку характерна абсолютна симетрія становища всіх фірм галузі. Проаналізуємо детальніше, як фірма, що працює в умовах монополістичної конкуренції, визначає оптимальний обсяг виробництва і ціну продукції. Основна особливість моделі такої фірми зумовлена еластичністю попиту і відповідною траєкторією кривої попиту. Попит на продукцію монополістичного конкурента є більш еластичним, ніж для чистого монополіста, але не є абсолютно еластичним, як для досконало конкурентної фірми. Еластичність попиту залежить від числа конкуруючих фірм і ступеня диференціації продукції. Чим більшими є число конкурентів і диференціація продукту, тим більш еластичним буде попит на продукцію кожного продавця, а крива попиту – більш пологою, тому що ситуація наближатиметься до досконало конкурентного ринку.

Якщо одна з фірм монополістично конкурентного ринку знизить ціну на свою продукцію, то обсяг попиту для неї зросте, тому що деякі покупці переключать свій попит на дешевший товар. Але оскільки продукція диференційована, не всі покупці полишать своїх колишніх продавців, певна частина споживачів буде слідувати усталеним уподобанням. Оскільки крива попиту спадна, монополістичний конкурент може сам вибрати комбінацію ціни і обсягу виробництва, яка максимізує прибуток. Інші фірми ніяк не відреагують на його рішення. Проте відсутність бар’єрів входження в галузь не дозволяє монополістичному конкуренту одержувати високі прибутки тривалий час. Входження нових фірм у галузь розширює пропонування і зводить економічні прибутки до нуля. Зважаючи на це, рівновага фірми у короткостроковому і довгостроковому періодах буде мати відміну. У короткостроковому періоді фірма може максимізувати прибуток або мінімізувати збитки, керуючись загальним правилом MC =MR .

У довгостроковому періоді  у випадку прибутковості в  галузь починають входити нові фірми, приваблені можливістю одержати економічний прибуток. У міру появи нових фірм, отже, і нових товарів-замінників, типова фірма втрачає частину свого попиту. Це означає, що крива попиту змішується ліворуч і є більш похилою, попит стає ще більш еластичним. Кожна фірма починає втрачати прибутки. І навпаки, у випадку збитковості фірми починають залишати ринок, кількість продукції скорочується. Зменшення числа фірм призводить до збільшення попиту на товари тих фірм, які залишились на ринку. Криві їх попиту зміщуються праворуч, збитки зменшуються. Рух фірм триває до того часу, коли економічний прибуток досягне нуля. Як тільки крива попиту стане дотичною до кривої середніх витрат, економічний прибуток зникає, фірма стає беззбитковою. Отже, у стані довгострокової рівноваги всі фірми галузі одержують лише нормальний прибуток.

Якщо короткострокова рівновага монополістичного конкурента нагадує рівновагу монополіста, то довгострокова подібна до рівноваги конкурентної фірми. Проте досконало конкурентна рівновага і рівновага в умовах монополістичної конкуренції мають і значні відміни. Конкурентне ціноутворення веде до виникнення в довгостроковому періоді потрійної рівності: Р=МС= min АС. На ринках з монополістичною конкуренцією не досягається ні  ефективність  розподілу  ресурсів,  ні  мінімізація  витрат.

По-перше,  на  рівні  оптимального  обсягу  виробництва  ціна рівноваги перевищує граничні витрати. Це означає, що цінність додаткових  одиниць  продукції  для  споживачів  перевищує витрати  виробництва  цих  одиниць.  Монопольна  влада  дозволяєфірмам  обмежити  виробництво, що  веде  до  незворотних  втрат суспільства.  Таким  чином,  в  умовах  монополістичної конкуренції фірми  виробляють менший  обсяг,  ніж  найбільш ефективний з точки зору оптимізації розподілу ресурсів. По-друге,  монополістичні  конкуренти  не  мінімізують витрат,  як  конкурентні фірми,  їх  рівень  виробництва менший за  той,  що  дозволяє  мінімізувати  середні  витрати.