6 Модель планової
економіки
Наприкінці
20-х років в нашій країні утвердилася
і проіснувала до кінця 80-х років
ХХ ст. модель планової економіки. Її основними
характеристиками були: відмова від
природного процесу усуспільнення
розвитку і насильницьке одержавлення
засобів виробництва, відчуження від
власності безпосередніх виробників;
згортання товарно-грошових відносин,
утвердження примусових методів
організації праці; зрівняльність
інтересів усіх працівників; бюрократизація
всіх державних структур. Ця система
ігнорувала об'єктивні закони розвитку
і загально-людські цінності.
Основними недоліками
функціонування моделі планової економіки
були: неприйняття для оцінки господарювання
показника прибутку, а використання
в якості критерія показника валової
продукції, який не дає реальної оцінки
досягнутих результатів, оскільки в
умовах спеціалізації і кооперації
виробництва багатократно враховує
вартість сировини і матеріалів; характерною
рисою планової економіки був
дефіцит. Зростання дефіциту ресурсів
і готової продукції відбувалося
одночасно із зростанням затрат уречевленої
праці. Народногосподарське планування
проводилося від досягнутого
рівня, в результаті чого підприємства
були зацікавлені у зниженні планових
завдань і відповідно не забезпечували
потенціально можливого зростання
виробництва; фонд споживання, від якого
залежав добробут народу, визначався
від обсягу валової продукції, не
враховуючи її вартісної структури.
Таким чином,
внаслідок використання неефективного
механізму господарювання сформувалася
затратна модель планової економіки, зорієнтована
на максимізацію витрат.З часу виникнення
радянської планової економіки у
науковій літературі велись пошуки вирішення
проблеми оптимальної моделі економічного
розвитку, яка була пов'язана передусім
з дослідженням вузлового народногосподарського
співвідношення "затрати-випуск".
У 1922 році Всеросійський
з'їзд статистиків дійшов висновку,
що реальна продукція промисловості,
яка розглядається як стаття у
балансі народного господарства
є "чиста" продукція промисловості.
Для її визначення може бути прийнятий
спрощений метод обчислення шляхом
виключення з валової продукції
вартості сировини і допоміжних матеріалів.
Методика визначення "чистої продукції"
була близька до тогочасної практики
обчислення "вартості, доданої обробкою",
у США і "чистого виробітку"
в Англії.На словах працівники вищих
органів управління визнавали всі
переваги показника чистої продукції
над показником валової продукції.
Але на практиці все відбувалося
інакше. У звітності основним показником
була валова продукція і до 1951 р.
про недоліки показника валової
продукції вже не згадувалося.
В 50-х роках
деякі економісти знову виступили
проти врахування повторного обліку
у схемі "затрати-випуск". Зокрема,
академік С Струмілін назвав повторний
облік "статистичною аберацією".
Однак позиції прихильників планового
показника валової продукції
були непохитними. Внаслідок цього
- і теоретично і практично у
народногосподарську практику було
запроваджено єдину систему статистичного
обліку на основі показника валової
продукції.
У зв'язку з
реалізацією завдань господарської
реформи в 1965 р. відбулася певна
модернізація моделі економічного розвитку:
введено новий оціночний вартісний
показник - обсяг реалізованої продукції
(реалізована продукція - це продана
валова продукція, за яку гроші вже
надійшли). Проте "вал", по суті в
макроекономіці продовжував панувати.
Основними показниками ефективності
моделі економічного зростання стали
темпи зростання суспільного
виробництва і продуктивності праці.Завдання
централізованого державного планування
полягало у забезпеченні збалансованості
народного господарства. Це зумовлювало
особливе значення балансового методу
планування. Досистеми балансів входили
баланси суспільного продукту і
національного доходу, фінансовий і
платіжний баланси держави, баланси
грошових доходів і витрат населення,
трудових ресурсів тощо.
Основними досягненнями
в період функціонування планової економіки
було наступне: 1. Працівники Центрального
Статистичного Управління (ЦСУ) склали
шаховий баланс міжгалузевих зв'язків
на 1923/1924 рр, що по суті, випередив аналіз
затрат і випуску в моделі В.Леонтьєва
(США). 2. В 20-х роках був покладений
початок математичним методам оптимального
планування. Справжнім відкриттям у
сфері лінійного програмування
стали праці Л. Канторовича, майбутнього
лауреата Нобелівської премії з економіки.
З. Академіки В. Новожилов, В. Немчинов
та Л. Канторович за блискуче дослідження
у галузі економіко-матаматичних методів
отримали звання лауреата Ленінської
премії. Вони розробили модель максимально
ефективного балансу капіталовкладень.
8 Безмежність
потреб і обмеженість ресурсів
Макроекономіка
виходить із двох фундаментальних
обставин. По-перше, матеріальні
потреби людей необмежені й
невтоленні. По-друге, економічні
ресурси, тобто засоби виробництва
товарів і послуг, обмежені, або
рідкісні.
Матеріальні потреби – це бажання
людей використовувати різні
товари й послуги, які приносять
їм корисність. Предмети споживання,
як відомо, слугують для задоволення
особистих потреб людей. Матеріальні
потреби мають підприємства й
державні установи. Підприємствам
потрібні виробничі будівлі та
споруди, устаткування і т.п., що
дають змогу реалізовувати їхні
виробничі завдання. Державні установи
потребують меблів для своїх
приміщень, комп’ютерів тощо. Потреби
в якомусь конкретному товарі
або послузі можна задовольнити
повністю. За короткий проміжок
часу можна, наприклад, отримати
достатню кількість хліба, олівців
чи зубної пасти. Цілком зрозуміло,
що одна операція апендициту
не передбачає другої. Однак інша
річ, коли йдеться про задоволення
потреб у товарах і послугах
узагалі. Ми не отримуємо і
не можемо отримати їх усіх
у достатній кількості. Уявімо
собі список потреб населення
країни в автомобілях, відео,
квартирах, не кажучи вже про
такі предмети розкоші, як яхти
або приватні літаки. Він буде
вражаючим. І хоча у процесі
розвою цивілізації рівень задоволення
потреб постійно зростає, із
плином часу під впливом розвитку
виробництва, реклами й телебачення
потреби постійно примножуються.
У своїй сукупності матеріальні
потреби є невтоленними, або безмежними.
Це означає, що цілком задовольнити
їх неможливо.
Варто поставити запитання: а
що було б, якби людські потреби
можна було б повністю задовольняти?
Це означало б, що: 1) будь-який
товар чи послуга виробляються
у необмеженій кількості; 2) утратили
сенс багато проблем розподілу
товарів і доходів; 3) не було
б економічних благ, тобто товарів
і послуг, відносно обмежених,
і усі продукти були б безплатними.
Проте у житті цього немає.
І це зумовлено другою обставиною,
про яку ми згадували, —
обмеженістю, або рідкісністю,
ресурсів.
Основна економічна проблема, яка
постає перед окремими людьми,
групами людей і суспільством
загалом, полягає у тому, що
виробничі ресурси обмежені.
Обмеженість ресурсів означає
незбалансованість між: відносно
необмеженими потребами і відносно
обмеженими засобами, що забезпечують
задоволення цих потреб. Жодне
суспільство не володіє достатніми
ресурсами для виробництва такого
обсягу товарів і послуг, якого
бажають його члени. Обмеженість
зумовлює вибір. Якщо ми не
можемо мати все, що бажаємо,
нам доведеться вибрати те, чого
потребуємо найбільше. Отже, і
окрема особа, і суспільство
загалом мають безперервно здійснювати
вибір стосовно того, як використовувати
доступні для них обмежені
ресурси. Для задоволення своїх
потреб люди використовують необхідні
засоби, які називають ресурсами,
або факторами, виробництва.
Економісти поділяють усі ресурси
на дві великі групи:
матеріальні
ресурси — земля й капітал;
людські ресурси
— праця і підприємницький
хист.
Земля
— це насамперед просторово-географічний
фактор. На землі живуть люди,
на ній розташовані держави
— великі й малі. Однак території
цих держав, хоч якими би значними
вони були, все ж обмежені. Земля
до того ж і сама є ресурсом:
на ній вирощують сільськогосподарські
культури. Крім цього, в землі
зосереджені великі багатства
— корисні копалини, вода. Отже, земля
як економічний ресурс — це
ті дарові блага природи, які
застосовують у виробництві, а
саме: орні землі, пасовища, ліси,
поклади корисних копалин, водні
ресурси тощо. Природа постачає
людині усі ті матеріали, з
яких та виробляє життєві блага,
і ті сили, які людина використовує
у процесі виробництва (сила
вітру, води, атома тощо). Земля
— вихідний фактор виробництва,
без якого неможлива господарська
діяльність. Основними природними
умовами, які істотно впливають
на розвиток національної економіки,
є кліматичні умови, багатство
корисних копалин, характер земної
поверхні й географічне розташування.
Капітал,
або капітальні блага, охоплює усі
виготовлені виробничі знаряддя,
тобто машини, інструменти, устаткування,
будівлі, споруди, транспортні засоби,
збутову мережу тощо. Капітал, по-перше,
завжди є результатом попередньої
праці людей і вже тому він
обмежений; по-друге, він призначений
не для безпосереднього споживання
(як споживчі блага), а для подальшої
участі у процесі виробництва. Економісти
нерідко називають капітал фізичним
капіталом, або засобами виробництва.
Гроші не належать до фізичного капіталу.
Оскільки гроші нічого не виробляють,
а є тільки представником капіталу,
що може перетворюватися на капітал
(коли за них купують засоби виробництва),
то їх не розглядають як економічний
ресурс. Гроші — це фінансовий капітал.
Праця
людини охоплює сукупність усіх її
фізичний і розумових здібностей,
які застосовують у виробництві
життєвих благ. Значення нього ресурсу
полягає в тому, що праця є джерелом
усіх дій, спрямованих на перетворення
природи для задоволення потреб
людини. Праця є джерелом усіх економічних
цінностей. Тільки завдяки праці
людське суспільство досягло
того високого ступеня матеріальної
та духовної культури, який ми маємо
зараз і який слугує основою нашої
цивілізації.
Особливим
видом людських ресурсів є підприємницький
хист, що виявляється у здібності
певного відсотка людей поєднувати
й організовувати використання трьох
інших економічних ресурсів у
процесі виробництва, займатися
бізнесом, тобто найефективніше використовували
всі інші ресурси.
Спільною
рисою усіх економічних ресурсів
є те, що вони рідкісні, шюбто їхня
кількість обмежена. Обмеженість
ресурсів породжує багато техніко-економічних
проблем: обмеженість обсягу виробництва,
необхідність усебічної економії виробничих
ресурсів та виробу, пошуків альтернативних
варіантів використання ресурсів тощо.
Отже, суспільство не здатне виробити
такий обсяг товарів і послуг,
щоб задовільнити всі матеріальні
потреби. Єдине, що залишається, - це домагатися
якнайповнішого задоволення потреб.
Суспільство може впливати на ступінь
невідповідності між потребами
й ресурсами, прагнути повнішого
задоволення потреб, виходячи з наявних
ресурсів, підвищувати ефективність
використання ресурсів.
Предмети
потреб — це відтворювані ресурси (продукти
праці). Невідтворюваними є здебільшого
природні ресурси. Для окремих суб'єктів
вони мають певну споживну вартість,
цінність, оскільки містять індивідуальну
корисність, яка тим більша для
суб'єкта, який має індивідуальну
цінність, що нагальнішою є потреба
в ресурсі і що краще такий
ресурс задовольняє цю потребу. Індивідуальні
корисності благ об'єктивні, як і потреби
в них, в їх споживних цінностях.
Іноді їх ототожнюють з суб'єктивно-психологічними
корисностями, вважаючи їх явищем психології,
а не економіки. Суб'єктивні корисності
як результат усвідомлення відрізняються
від об'єктивно існуючих індивідуальних
корисностей (цінностей), але відображають
їх у масових процесах.
Ресурси
мають і суспільну корисність,
тобто вони містять у собі корисний
ефект для суспільства. Ефект
для суспільства загалом —
це насамперед сукупність (інтегрована
сума) ефектів для споживачів, у
тому числі й прогнозованих ефектів,
які є в загальнодержавних
програмах економічного зростання.
При цьому найбільший ефект можуть
одержувати ті споживачі благ, потреби
яких є найбільш нагальними. Але
нагальність потреб у свою чергу
залежить від обмеженості ресурсів,
а тому суспільна цінність (корисність)
того або іншого ресурсу тим вища,
що дефіцитніший він порівняно з
обсягом потреб, які необхідно
задовольнити.
Постає
питання, як вимірювати корисність тих
або інших благ (ресурсів). Оцінювати
індивідуальну корисність — прерогатива
конкретних споживачів. Що ж до суспільної
корисності, то це більш абстрактно-синтетичне
поняття, і сучасна наука ще не
може запропонувати однозначно точних
методів вимірювання суспільної
цінності (корисності). Тут важливо
мати на увазі, що ефективність, оцінювана
з позиції задоволення потреб
(індивідуальних і загальносуспільних)
і максимізації суспільної корисності,
— це вже не суто виробнича, а
економічна ефективність, оскільки вона
стосується економічних відносин суб'єктів
господарювання. І ще такий момент.
Потреби як такі рідко прямо спонукають
до трудової діяльності, частіше —
до процесу їх задоволення, до споживання.
Шлях від потреб до трудової і господарської
діяльності, їх активізації пролягає
через складний процес формування мотивацій,
на який впливають різні чинники.
8
суть та класифыкацыя сусп. потреб
Досягнення
високого рівня господарювання неминуче
пов'язано з максимально можливим
задоволенням не всіх потреб людей, а
здебільшого розумних потреб усіх членів
суспільства, які можуть динамічно
змінюватися під впливом дії
загального закону зростання потреб.
Потреба змінюється кількісно і
якісно: зароджується, досягає повного
розвитку, можливо, і відмирає, щоб
поступитися місцем іншій однорідній
потребі. Саме по собі зростання споживання
ще не приводить автоматично до формування
суспільної моделі споживання, для
якої необхідно досягти найповнішого
(оптимального) задоволення розумних
потреб населення за найдоцільнішого
поєднання індивідуальних і суспільних
інтересів; створити досить ефективний
механізм взаємозв'язку між зростанням
добробуту й виробничою активністю
працюючих; забезпечити раціональний,
науково обґрунтований рівень споживання
на основі ефективного використання
споживчих ресурсів. Потреби характеризують
лише потенціальну можливість споживання;
щоб її реалізувати практично, необхідно
створити життєві засоби. Визначальна
роль економічних потреб полягає
у спонуканні людей до дій. Створені
у виробництві матеріальні блага
і послуги утворюють різноманітні
потреби, які стають предметом того
або іншого інтересу з боку певних
соціальних груп, верств населення
і навіть окремих індивідів.
Зміст
потреб у кожній країні залежить від
суспільних умов розвитку, ступеня
прогресу продуктивних сил, відносин власності,
національної специфіки розвитку виробництва,
міжнародного економічного співробітництва
тощо. Розмаїття суспільних потреб
може виявлятися у різних структурно-функціональних
напрямах. Потреби можуть поділятися
на економічні й неекономічні, виробничі
і позавиробничі. Правомірно розглядати
їх диференційовано щодо конкретного
суб'єкта споживання — окремої людини,
родини, трудового колективу підприємства,
установи, працівників певної галузі
виробництва, жителів населених
пунктів (міст, сіл), суспільства загалом,
окремих соціальних верств. Має право
на існування і характеристика суспільних
потреб як фактичного попиту на матеріальні
і духовні блага, об'єктивно необхідні
для повноцінного підтримання життєдіяльності
і розвитку людського організму,
людської особи, соціальної групи, суспільства
загалом. Це внутрішні мотиви функціонування
і подальшого розвитку та всебічного
вдосконалення суспільного виробництва
для досягнення високих (оптимальних)
економічних результатів.
Потреби,
їх обсяги, способи задоволення зародилися
у процесі історичного суспільного
розвитку, зокрема продуктивних сил,
на основі активної взаємодії людини
з природним середовищем, його потенціалом.
Наприклад, за умов первіснообщинного
ладу великим стимулом до праці було
прагнення наших далеких пращурів
задовольняти найелементарніші потреби.
Мова, звичайно, йшла не про найповніше
задоволення життєвими засобами,
а про елементарне біологічне
виживання в суворих природних
умовах, під час катаклізмів. Засоби
існування добувалися гуртами, колективно
за допомогою примітивних знарядь
праці. Використання й одночасне
вдосконалення засобів праці
породжувало виробничі потреби
людей, що стимулювало розвиток виробництва,
а відтак і появу та подальше формування
нових потреб, створення їх системи.
Проте на ранніх етапах існування
давньої людини виникали і колізії
(протиріччя) між виробничими можливостями
і потребами.
Зазначена
суперечність і в подальшому залишалася
рушієм продуктивних сил суспільного
виробництва. У процесі нарощування
і вдосконалення потенціалу виникали
нові потреби, які зі свого боку привели
до появи ідеального образу ще не існуючих
на той час реальних продуктів
і тим самим сприяли їх виробництву
у майбутньому. Ця взаємодія і
взаємозалежність виробництва і
споживання виявляється у дії
загального закону зростання суспільних
потреб. Дія цього закону відображає
поступальний розвиток продуктивних сил,
суспільного технологічного способу
виробництва, відносин власності та
інших чинників. Внутрішніми колізіями
згадуваного загального закону є
суперечність між зростанням суспільних
потреб і можливостями їх задоволення
існуючими засобами виробництва, між
виробництвом і споживанням, зокрема
особистим, між потребами і бажаннями
(вподобанням) індивідів. Отже, зазначений
цивілізаційний закон можна розглядати
як вираз внутрішньо необхідних, істотних,
постійних матеріальних зв'язків
між виробництвом і споживанням,
потребами і здібностями людей,
потребами і можливостями їх задоволення
за існуючих і колишніх засобів виробництва,
за яких (зв'язків) постійне кількісне
та якісне зростання індивідуальних
потреб є внутрішньою рушійною силою
розвитку матеріальної й нематеріальної
сфер системи суспільного відтворювального
процесу.
У
спеціальній літературі (науковій,
навчальній) зазначається, що потреби
безмежні, різноманітні. Узагальнено
вони виявляються як потреби у
засобах виробництва і предметах
споживання (предмети першої потреби
і розкоші), у засобах оборони
держави у разі агресії. Особисті
потреби можна виокремити, розрізняючи
серед них матеріальні (їжа, одяг,
житло), духовні (освіта, культура, мистецтво),
соціальні (праця, участь в управлінні,
охорона здоров'я, екологія).
Зрозуміло,
що кінцева стратегічна мета інтегрованої
суспільної діяльності полягає у
бажанні задовольнити всі зазначені
потреби якнайкраще, найоптимальніше.
Характеризуючи дію загального закону
зростання потреб, наголосимо, що нові
споживні вартості (цінності) спочатку
з'являються у досить обмеженій
кількості і цілком задовольнити
в них потребу з боку споживачів
нереально. Дефіцитність, обмеженість
нових споживних вартостей не
заважає їм бути суспільною потребою,
хоча ця обставина підживлює суперечність
між пропозицією дефіцитних споживних
вартостей і попитом на них. Подоланню
цієї досить відчутної колізії може
сприяти активне економічне стимулювання,
оскільки потреби не лише є породженням
виробництва, а й істотно впливають
на це виробництво. Виробництво завжди
в кінцевому підсумку тісно пов'язане
з потребами, що сформувалися і виникають
знову, а тому поза потребами реально
неможливі виробництво і загалом народногосподарський
відтворювальний процес на макро- і мікрофункціональних
рівнях. Потреби суспільства загалом та
індивідів зокрема не дано раз і назавжди,
їх розмаїття, динамізм стрімко наростають
під потужним впливом новітніх досягнень
світових і вітчизняних науки і техніки.
В результаті дії цього чинника економіка
досягає такого рівня розвитку, за якого
з'являються сприятливі можливості (нерідко
й довготривалі) для найкращого й найоптимальнішого
задоволення важливих людських потреб.
У наш час зростає значення комплексу
потреб, пов'язаних безпосередньо з розвитком
людської особистості.
Набуває
дедалі більшої актуальності й проблема
вільного часу, що має неабияке значення
для розвитку людської особистості
і вдосконалення її інтелектуального
потенціалу, для революційних змін
у виробництві, в умовах розумової
діяльності. Потреби вільного часу,
розвиваючи людину, тим самим через
її інтелект вдосконалюють
технологічний
спосіб виробництва, значно збільшують
потенціал продуктивних сил, сприяють
гнучкій перебудові структури суспільного
виробництва з метою налагодження
випуску новітніх видів продукції,
їх дедалі більшої орієнтації на конкретного
індивіда. Вчені слушно вважають, що
в цьому виявляються модифікаційні
процеси в дії загального закону
зростання суспільних потреб. Дія
закону узгоджується з дією законів
економії часу, продуктивності суспільної
праці та іншими чинниками економічного
розвитку. Сучасна цивілізація має
забезпечувати найкращі умови для
безперервного розвитку потреб, оскільки
вони є потужним рушієм, її основою
нині і в майбутньому — осяжному
і віддаленому.
Втім,
доводиться визнати, хоч як це прикро,
що ситуація, яка склалася і досі
не подолана, переконливо свідчить
про серйозні протиріччя між потребами
українського суспільства, які сформувалися
з урахуванням таких високорозвинених
галузей виробничої і науково-технічної
діяльності, як лазерна, електронно-обчислювальна
й авіаційна техніка, морське
суднобудування, і вкрай скромними
можливостями задоволення потреб населення.
Формування
суспільних потреб
Суспільству
важливо мати вичерпну інформацію про
тенденції, напрями й перспективи
розвитку потреб — індивідуальних,
сімейних, колективних, загальносуспільних,
а також про структурні зрушення
(зміни) в динамічному розвитку потреб.
Це впливатиме на шляхи подальшого
розвитку народногосподарського комплексу,
сприятиме тому, щоб людська особистість
стала суб'єктом формування та подальшого
розвитку і вдосконалення самих
потреб, а не лише була їх пасивним виробником.
Водночас
процес формування потреб, зокрема
економічних, повинні контролювати
і регулювати суспільство, його функціональні
органи з метою запобігти деформації
потреб, пов'язаним з цим деструктивним
явищам, які можуть призвести до
"отруєння психологи людини", підриву
здоров'я окремих людей і нації
загалом, до поширення наркомани
тощо. Важливо через органи державного
регулювання, використовуючи вартісні,
правові важелі, вживаючи виховних
заходів, цілеспрямовано впливати на об'єктивні
умови людської життєдіяльності, розвивати
виробничу і соціальну інфраструктуру,
що могло б спонукати кожного
трудівника, підростаючі покоління
до
відтворення здорових потреб, спрямованих
на всебічний розвиток і вдосконалення
людської особистості.
Реальне
життя, а не "маніловські мрії"
за славнозвісним М. Гоголем, переконує,
що у разі науково-технічної й
технологічної відсталості виробництва,
деформації його структури, незадовільного
торговельного й культурного
обслуговування, відсутності сучасних
комунікаційних засобів у людей
виникає нестримне бажання будь-що
купувати престижні й дефіцитні
товари. За таких обставин дієво
регулювати потреби навряд чи можливо.
Навпаки, таке регулювання може призвести
до активізації тіньової економіки,
криміналізації комерційних структур.
При цьому травмується психологія
людей, особливо підростаючих поколінь,
утверджується споживацький культ.
Отже, залежно від того, як розвивається
і спрямовується виробничий процес,
у суспільстві формуються і регулюються
потреби. Ось чому важко переоцінити
соціальне значення наукового обґрунтування
економічних потреб, оскільки таке
обґрунтування є методологічною
основою розробки цілісної системи
соціальних норм, вимірників рівня
розвиненості соціальної сфери та її
інститутів, динаміки реальних доходів
різних категоріальних груп населення.
Для вироблення активної економічної
стратегії держави за умов ринкового
механізму господарювання особливо
важливо науково обґрунтувати оптимальний
споживчий бюджет. Такий бюджет базується
на системі нормативів і норм раціонального
споживання благ і послуг. За умов адміністративно-командного
механізму господарювання показники
споживчого бюджету різних соціальних
груп не афішувалися, хоча неофіційно
обчислювалися органами державної
статистики. Актуальність цього питання
нині зростає, бо його вирішення не
лише у площині теорії, а й практичного
застосування дає змогу краще
коригувати стратегічний економічний
курс держави, розробляти заходи, спрямовані
на істотне підвищення добробуту
людей.
Соціальні
нормативи мають постійно оновлюватися
і вдосконалюватися з метою їх
найкращої адаптації до трансформаційних
перетворень, що відбуваються у постсоціалістичних
країнах, які прагнуть якнайшвидше
долучитися до здобутків світової цивілізації.
Управління
формуванням потреб
Незважаючи
на об'єктивність потреб, людина не є
їх пасивним споживачем. Між потребами
і людською діяльністю існує органічний,
нерозривний зв'язок і взаємовплив.
Цей аспект висвітлив відомий
американський учений XIX — першої
третини XX ст. А. Маршалл, який вважав, що
потреби і бажання дуже різноманітні,
але можливості їх задоволення обмежені.
Зокрема, основна теоретична ідея такої
специфічної управлінської науки,
як маркетинг, полягає в тому, що
питання життя і занепаду організації
зумовлено її здатністю задовольняти
потреби споживачів. Понад два
століття тому великий шотландець А.
Сміт сформулював тезу, що вільне підприємництво
є основою соціальної і політичної
системи держави. Він показав, що
прагнення конкуруючих фірм одержати
прибуток, яке ґрунтується на задоволенні
потреб споживачів, у кінцевому підсумку
виявляється в інтересах самих
покупців, адже вони у цьому разі
можуть купити товари й послуги в
більшому обсязі, кращої якості і за
нижчими цінами. Фірми як господарюючі
суб'єкти, яким вдається вирішити це дуже
важливе завдання, зростають і
процвітають, інші змушені безславно
піти, зникнути з ринку. Управління
складним процесом задоволення потреб
споживачів сприятиме кваліфікованому
виявленню і компетентному аналізу
таких потреб і розробці пропозицій
щодо якнайкращого їх задоволення.
1
2 3
iWMID
Bank: купить Webmoney за Visa/,
Украинская
Баннерная Сеть
©
2005-2009 UkrRef.com.ua
Портал
- "Козацькі Реферати" створений
з метою популяризації української
культури і полегшення пошуку учбових
матеріалів для українських школярів,
а також студентів і аспірантів
українських Вузів. Всі матеріали,
опубліковані на сайті взяті з
відкритих джерел. Проте, слід пам'ятати,
що тексти, опублікованих робіт в
першу чергу належать їх авторам.
Використовуючи матеріали, р5. Змішана
економіка сучасних розвинутих
країн. Моделі розвитку окремих
країн
У
другій половині XIX ст. в економіці
розвинутих країн відбулися значні
зміни, які зумовили виникнення монополій
та' створення передумов для державного
втручання в економіку. З'явилися
такі нові типи ринкових структур, як монополістична
конкуренція, олігополія та чиста монополія.
Ці форми призвели до суттєвих змін
у механізмі конкуренції, відносинах
власності, отже, унеможливили управління
економічною системою на основі принципів
моделі Рікардо. На зміну моделі Рікардо
прийшла так звана проміжна модель
управління, що стала основою сучасної
змішаної економіки. Вона називається
змішаною, оскільки в ній поєднуються
і ринкові, і державні механізми
регулювання; існує велика різноманітність
форм власності і, відповідно, різноманітні
типи господарської діяльності; розвиваються
процеси соціалізації економіки; принципово
нову роль відіграє держава.
Основними
причинами активного втручання
держави в управління економічними
процесами, стали:
1)
Суттєві зміни у механізмі
конкуренції під впливом розвитку
монополістичного та олігополістичного
стану ринку, що спричинило
перехід до недосконалої конкуренції,
коли механізм ціноутворення
формується не лише під впливом
попиту та пропозиції, вільного
змагання багатьох виробників.
2)
Ускладнення на основі
вищеназваних процесів проблем
саморегулювання економічної
системи в цілому,
що проявляється в циклічності
розвитку ринкової системи в
різних її формах.
3)
Відсутність соціальних
гарантій, соціальна незахищеність
громадян у випадках безробіття,
хвороби, старості.
4)
Усуспільнення та одержавлення
частини господарства в
національному та міжнародному
масштабах, перетворення держави
на активний суб'єкт економічних
відносин. Так, у Великій Британії,
яка є типовим прикладом змішаної
економіки, 26% робочої сили зайнято
у державному секторі, а 74% -
в приватному.
Основні
форми втручання держави у
ринковій економічній системі в
господарське життя такі:
-
формування довгострокової та
середньострокової економічної
політики на основі аналізу
світової економічної кон'юнктури
прогнозування можливих
варіантів розвитку національної
економіки залежно від економічних
реалій, що складаються в народному
господарстві;
- визначення довгострокових стратегічних
та короткострокових тактичних
цілей економічної політики, серед
яких на першому плані знаходяться
розвиток економіки, стабільність
цін, повна зайнятість, зовнішньоекономічна
рівновага.
Основними
видами економічної політики сучасних
держав у ринковій економіці є: фінансово-бюджетна
(або фіскальна) політика, кредитно-грошова
(або монетарна), цінова, інвестиційна,
антимонопольна,
структурна, аграрна, соціальна,
зовнішньоекономічна, науково-технічна,
природоохоронна тощо. Основними
інструментами економічної політики
виступають: індикативне планування,
державне регулювання фінансово-кредитної
системи, регулювання грошового
обігу, регулювання доходів та витрат
населення. Держава у сучасній ринковій
економіці виступає не лише у ролі
власника певної частини основних фондів
і виробленого продукту, але й
у ролі гаранта економічної стабільності
всієї економічної системи з
позицій збереження та подальшого її
розвитку.
