Мораль лицарства

 

 

 

Зміст.

 

Вступ…………………………………………………………..………………………………………………………………2

 

  Частина 1. Мораль лицарства…………………………..……………………………………………………………………4

 

Частина 2. Чернецька мораль……………………………………………………………………………………………….14

 

Література……………………………………………………………………………………………………………………16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Середньові́ччя — період європейської історії від 5 століття (падіння Римської імперії і Велике переселення народів) до епохи Відродження та Реформації (кінець 15 століття — початок 16 століття). За усталеною періодизацією раннє середньовіччя швидше відбулося у Західній Європі, аніж у Східній (близько 9-11 ст.). Середньовіччя як загальносвітовий період в історичному розвитку країн Азії, Північної Африки, Америки є дискусійним питанням. Зараз панує думка, що середньовіччя як явище є суто регіональним, але цим словом часто користуються для опису подій, що сталися 500-1500 років тому незалежно від регіону та специфіки.

Роль релігії  і церкви в середньовічному суспільстві

Середньовічне суспільство, як організм з клітин, складалося з безлічі соціальних станів (соціальних прошарків). Людина за народженням належала до одного з них і практично не мала можливості змінити своє соціальне становище. З кожним таким станом були пов'язані своє коло політичних і майнових прав і обов'язків, наявність привілеїв або їх відсутність, специфічний уклад життя, навіть характер одягу. Існувала сувора станова ієрархія: два вищі стани (духовенство, феодали — землевласники), потім купецтво, ремісники, селяни (останні у Франції об'єднувались у «третій стан»). Чітку формулу вивів на рубежі X — XI століть єпископ французького міста Лана Адальберон: « одні моляться, інші воюють, треті працюють…». Кожен стан був носієм і відповідного типу культури.                                                                                                                                                                    Могутнім об'єднуючим чинником в таких умовах були релігія і церква. Визначальна роль християнської релігії і церкви у всіх галузях суспільного і культурного життя складала принципову особливість європейської середньовічної культури. Церква підпорядкувала собі політику, мораль, науку, освіту і мистецтво. Весь світогляд людини середньовіччя був теологічним (від грецького «теос» — бог). Чим же можна пояснити таке виняткове положення релігії в середньовічному суспільстві? Одну з відповідей на питання дає сам зміст християнського віровчення. Воно виникло з боротьби і взаємного впливу безлічі філософських і релігійних течій. Якщо говорити про первинне християнство, то однією з головних ідей, що забезпечили широке поширення нової релігії, була ідея рівності людей — рівність як гріховність істоти перед всемогутнім і всемилостивим богом — але також рівність. Християнство, виникнувши в колоніях Древнього Риму, в середовищі рабів і вільновідпущених, з самого початку не було релігією якого-небудь одного народу, воно мало наднаціональний характер. Як релігійне вчення, християнство засновується на трьох головних ідеях:

• ідеї гріховності усього людського роду, зараженого первородним гріхом Адама і Єви;
• ідеї порятунку, який необхідно заслужити кожній людині;
• ідеї спокутування всіх людей перед богом, на шлях якого стало людство завдяки стражданням і добровільній жертві Ісуса Христа, який з'єднав в собі як божу, так і людську природу.

У первинному християнстві дуже сильна була віра в швидке друге  пришестя Ісуса Христа, Страшний суд і кінець грішного світу. Однак час ішов, нічого подібного не відбувалося, і на місце цієї ідеї приходить ідея утіхи — замогильного воздання за добрі або погані вчинки, тобто пекла і раю.                                                                          Засади офіційного церковного світогляду середньовіччя було закладено на межі IV—V ст. в працях Августина, згодом прирахованого до образу святих. Він розробив вчення про «божественну благодать», згідно з яким церква є посередник між богом і людьми («єдинорятівна роль церкви»). Тільки церква залучає людей до бога. Як хранительниця «божої благодаті», вона може дати людині спокутування гріхів. Згідно з Августином, весь хід історії приречений божественним промислом, тому людина є не в силах його змінити і грішно навіть намагатися це зробити. Треба покірливо приймати як багатство, так і бідність, вони — наслідок першородного гріха Адама і Єви. Цей же гріх спотворив людський розум, відтоді він має шукати собі опору у вірі. Звідси — постулат: «Вір, щоб розуміти», який проголошував пріоритет віри над розумом.                                                                                   До кінця античності християнство являло собою розвинену світоглядну систему. Було вироблено «символ віри» — короткий виклад основних догматів християнської церкви. До нього ввійшли догмат про «троїчність бога», який є єдиний і, разом з тим, складається з трьох осіб — Бога-отця, Бога-сина і Бога-духа Святого, догмат про воскресіння Христа і інші.                                                                                                                                      Перші християнські общини вирізнялися демократизмом, однак досить швидко служителі культу — духовенство, або клір ((грец. κλήρος — жереб), спочатку їх вибирали по жеребу) перетворюються в сувору ієрархічну організацію. Спочатку найвище положення в клірі займали єпископи. Римський єпископ став домагатися визнання за ним першості серед всього духовенства християнської церкви. Наприкінці IV- початку V сс. він став іменуватися Папою і поступово придбав владу над всіма іншими єпископами Західної Римської імперії. Християнська церква стала іменуватися католицькою, що означає всесвітня.                                                              Вже в останні століття існування Римської імперії християнство з релігії пригноблених перетворюється в державну релігію. Папа оголосив себе «намісником Христа на Землі», на ту ж роль претендував патріарх Константинопольський, у церкві виявилося два організаційні центри. У 1054 р. Папа римський і патріарх Константинопольський прокляли один одного. При загальній релігії церква розкололася на західну — римо-католицьку і східну — православну. В умовах краху Західної Римської імперії, швидкого утворення і такого ж швидкого розпаду «варварських» королівств, постійного перекроєння кордонів, потім феодальній роздрібненості, церква виявилася найорганізованішою силою, своєрідним островом «порядку у безладді». Мабуть, найбільш стабільною державою Європи була Папська область — середня Італія, що перейшла в VIII ст. під безпосереднє правління римських пап (і яка існувала до XIX с.). Саме для обґрунтування права на владу в цій державі було створено легенду про «Костянтиновий дар»: ніби римський імператор Костянтин, переносячи столицю до Візантії, своїм наступником в Римі залишив Папу.

Політичний вплив папства  розповсюджувався на всю Європу. Дуже довго тільки папа призначав єпископів  до всіх країн. Церква широко використала  систему покарань (в тому числі  проти правителів): «відлучення», що ставило людину поза церквою, «анафему» — урочисте публічне накладення прокляття, «інтердикт» — заборону відправляти культ на цілій території і інші. Обрання Папи з XI с. стало проходити на особливих зборах кардиналів, без найменшої можливості втручання світської влади. Приблизно третина всіх орних земель в Європі належала церкві, всі держави виплачували «десятину» (десяту частину податків, що збираються) на її користь. У католицькій церкві до Х с. встановлюється звичай безшлюбності (целібату) духовенства. Цей звичай тісно зв'язав стани феодалів і духовенства: в сім'ях феодалів старший син звичайно успадковував земельну власність, а другий ставав священиком.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Частина 1. Мораль лицарства.

 

Історія лицарства пов'язана з історією центральної й західної Європи 8-16 століть, тоді лицарями називали представників привілейованого шару, основним заняттям яких була військова справа й захист території рідної країни. Але історично зложилося так, що крім військових подвигів, лицарство привнесло в моральну скарбничку людства такі поняття, як гідність, почуття боргу, кодекс честі. Більшість відомих лицарських орденів залишилися в століттях не тільки як військові, але і як духовні ордена із власними системами цінностей, виховання й самовдосконалення особистості.

...Лицарство от уже  кілька сторіч, як зійшло з  історичної арени. Але й сьогодні  про людині шляхетному, щедрому  душею й вірним боргу говорять - "він справжній лицар". Адже  лицарські заповіді охоплюють  усі сторони життя - це й захист слабких, і любов до Родини, і безстрашність у небезпечних ситуаціях, і вірність релігійним поглядам, і нерушима міцність слова.

Якщо ви мають намір  іти по шляху самовдосконалення  й виховання в собі чеснот, властивих  лицареві - дерзайте! І помніть про ту відповідальність, яку накладає на вас цей розв'язок.

 

Лицарство середніх віків було так само далеко від ідеї лицарства, як фактична ієрархія католицької церкви від містичної Церкви Христової. Лицарство - вічне за своїм завданням. Воно внесло в світ героїчні цінності - цінність жертовної честі й жертовної вірності. У лицарстві кувалася особистість. Буржуазний світ нових часів прагнув підмінити лицарство міщанством, лицарські чесноти - міщанськими. І думав буржуазний світ, що лицарство поховане навіки як породження темного середньовіччя, що відродитися воно не може. Але загибель лицарства була б загибеллю високого духовного загартування особистості. Дух лицарства продовжує жити як вічна протилежність духу буржуазному. Лицарська мораль і мораль буржуазна залишаться на віки, до кінця століть найглибшими протилежностями, що є ворожими. Категорії лицарства й буржуазності - категорії релігійно-метафізичні, а не соціально-історичні, вони перебувають у мінливих одіяннях різних часів. Лицарство залишається вічним завданням людського духу, що переживають старі одяги лицарства середньовічного. І в нашу буржуазну епоху з новою силою коштує перед вершинами людства завдання створення духовного лицарства, лицарства в Духу. У нашу епоху можливе відродження лицарських орденів у новому дусі. Дух лицарства покликано зберігати справжній, небесний аристократизм моральних цінностей. Що всяка цінність аристократична - це одкровення лицарського духу. Лицарство становить справжню, таємничу ієрархію, ієрархію жертовну й тому невидиму світу буржуазному, підлеглому своєї видимої, але неправильної ієрархії. Лицарська мораль - мораль цінності, і тому вона глибоко протилежна всієї буржуазно-демократичної моралі благополуччя й улаштування, моралі "останніх людей". Демократизм (у метафізичному, а не соціальному змісті слова) глибоко буржуазен, тому що ставить благополуччя й улаштування людей вище цінності, кількість вище якості, середньо- загальне вище індивідуального, розподіл вище творчості. Аристократична (у метафізичному, а не соціальному змісті слова) мораль є мораль цінності, якості, індивідуальності, творчості. Усяке зниження цінності, якості, індивідуальності, творчості в ім'я середньо- загального, кількісного, в ім'я благополуччя, улаштування й розподілу є гріх перед Богом і перед божественним у людині.

 

Середньовічний лицар мав бути міцним, сильним, хоробрим і вірним у служінні ідеалам свого лицарського ордена. Лицарі служили королям, храмам (тамплієри) баронам, графам і іншим поважним особам. Це мальтійські лицарі, розенкрейцери, тамплієри, та ін. У кожного лицарського ордена був свій лицарський статут і свої етичні святині. У кожного лицаря був свій прапор, герб, девіз, щит, меч, реліквії, раритети й атрибути лицарської гідності. Життя лицаря належало королеві, душа - Богу, любов - прекрасній дамі, честь - нікому. Лицар повинен володіти прийомами кінного й пішого бою. Лицар мав бути поблажливим до повалених супротивників: не бити в спину, не добиватись, щоб визнав себе переможеним.

Лицарська мужність - висока моральна якість, що характеризується поведінкою й моральним виглядом воїна, якому властиві сміливість, стійкість, витримка, спритність, самовідданість і почуття власної гідності.

Лицар повинен був знати Біблію й бути захистом і опорою ідеалів християнського віровчення.

Лицар повинен був бути вірний статуту свого ордена.

Дійсний шляхетний лицар - воїн, захисник ідеалів християнської  Біблії й зразок вольових чеснот. Він  повинен був дотримувати правил моральної пристойності не тільки в  спілкуванні з дамами, дітьми, священиками, але й із бранцями.

 

Лицарська мораль ґрунтується  на початках, суперечних один одному. Феодальна (вірніше - васальна) мораль пропонує лицареві дотримувати клятви вірності своїм товаришам, своєму сеньйорові й васалові. Законом по перевазі є вірність; лояльний той, хто зберігає вірність; лояльність є вірність своєму слову; чесна людина - разом і вірний, і хоробрий. Між людьми, зв'язаними вірністю, не повинно бути сварок. По строгій логіці, якщо виникає незгода між васалом і його сеньйором або навіть між васалами того самого сеньйора, вони повинні передати справу на розв'язок сеньориального суду, складеного з перів васала. В ім'я вірності васал може заклинати сеньйора виявити йому правосуддя; сеньйор може вимагати своєї людини до себе на суд. Творити суд сеньйор надає своїм людям; він повинен бути "урівноваженим вагами для виконання того, що розв'язав суд". Таким чином, усякий дворянин може одержати суд рівних собі й зобов'язано підкорятися їхньому вироку.

 

 

 

Лицарські гідності.

 

• Сміливість - не піддавайся страху. Навіть відступаючи, зберігай ясність розуму й силу духу.

• Справедливість - не кривдь нікого, наносячи образу або не шануючи по справедливості, як велить борг.

• Милосердя - будь щедрий душею і м'який серцем, як личить шляхетній людині й переможцеві.

• Щедрість - поділися матеріальним з нужденними; поділися духовним із близькими; поділися знаннями із шукаючими.

• Вірність - будь відданий своєму слову; будь відданий своїй справі; будь відданий своєму другові; будь відданий своїй любові.

• Шляхетність - не соромся помилок - соромся відсутності каяття; не соромся незнання - соромся небажання знати; не соромся доброти - соромся байдужості.

• Надія - знай: поки ти живий, усе можна змінити до кращого.

• Сила - знай: точка опори, яка допоможе перевернути мир, тільки в тобі.

• Скромність - наслідуй Ісуса й Сократа.

 

1. Що таке сміливість?

 

• Сміливість - смілива  поведінка; рішучість.

• Сміливість - це опір страху й контроль над страхом, а не відсутність  страху.

• Сміливість - це здатність  ухвалювати адекватні розв'язки незалежно  від наявності страхів.

• Сміливість - одна із кращих вольових і моральних якостей, властивих людині; саме зі сміливості виникає готовність захищати інтереси свої, своїх близьких, своєї справи й своєї країни.

• Сміливість - це вміння тверезе оцінити ситуацію й себе в ній, і узяти гору над емоціями (страх, непевність і т.д.).

• Сміливість - це вміння побрати на себе відповідальність; тільки сміливі люди виграють битви  й управляють державами в епоху  змін.

• Сміливість - це зворотна сторона обережності й антагонізм стосовно   нерозсудливості.

• Сміливість - це розумні  витрати фізичних і моральних  сил людину: сміливець знає, за що коштує "покласти життя", а що можна  просто не помітити.

• Сміливість - це сила. Смілива  людина не має потреби в самоствердженні, він твердо й спокійно знає, на що здатний.

Переваги сміливості:

• Сміливість забезпечує незалежність - від думки юрби.

• Сміливість забезпечує впевненість - у власних силах.

• Сміливість забезпечує волю - від гнітючого почуття страху.

• Сміливість забезпечує радість - велику радість бути собою.

• Сміливість дає надію - на краще майбутнє.

Прояв сміливості в повсякденному житті:

• Екстремальні ситуації - сміливість допомагає перемагати у військових походах і виживати в екстремальних ситуаціях. Тільки той, хто не втрачає голів від страху, може урятуватися сам і врятувати інших людей.

• Побудова сімейних відносин - смілива людина вміє викликати  повага в молодших і стать для  них гарним прикладом для наслідування.

• Патріотичне виховання - смілива людина завжди готова встати на захист своєї країни й уміє прищепити любов до Родини підростаючому поколінню.

• Допомога слабким, немічним і нужденним - смілива людина душевно  щедра; йому є, чим поділитися з нужденним. Смілива людина завжди готова допомогти тому, хто потрапив у лихо.

Як навчитися бути сміливим:

• Сміливість, як будь-яка  навичка, може бути розвинена. Для цього  необхідно систематично працювати  над викорінюванням страхів, і одночасно  вишиковувати якість сміливості.

• Смілива людина завжди певен у собі. Але працює й зворотне правило: повірте в себе - і ви придбаєте сміливість!

• Заняття спортом - спорт  не тільки робить тіло більш сильним, гнучким і спритним, спорт дає  людині впевненість, а, отже - сміливість.

• Якщо в людини є страх (фобія) - те він може перемогти його методом "від противного". Що страшить темряви - входячи в темну кімнату, робить крок до знаходження сміливості;, що страшить висоти - піднімаючись по приставних сходах, стає смелее.

• Поважай чужу думку, але будь готів уідстоювати своє - от позиція по-справжньому сміливої людини.

• Порок недоліку - Боягузтво | повна відсутність сміливості

• Порок надлишку - Нерозсудливість | надлишок сміливості при недоліку розважливості

Крилаті вираження про  сміливість:

• Сміливість міста бере.

• Сміливий там знайде, де боязкий втратить.

• Сміливе слово підтримує  серце.

• Краще битися орлом, чим жити зайцем.

• На сміливого собака гавкає, а боягузливого - кусає.

• У країні, де є порядок, будь сміливий і в діях, і в  мовах. У країні, де немає порядку, будь сміливий у діях, але обачний у мовах.

2. Що таке справедливість?

 

• Справедливість - це поняття  про винн    вимога, що містить  у собі, відповідності діяння й  воздаяния. Зокрема , ця відповідність  прав і обов'язків, праці й винагороди, заслуг і їх визнання, злочину й покарання.

• Справедливість - слушне відношення до кого- л., чому- л.; безпристрасність.

Справедливість - це логічна  оцінка дії відповідно до  критеріїв, зафіксованих у загальноприйнятій  і обов'язковій нормативній системі - законі.

• Справедливість - це готовність пожертвувати особистим для досягнення суспільного блага.

• Справедливість - це апеляція до сукупності цінностей, які вважаються більш високими, чому ті, що знайшли  втілення в законі.

• Справедливість - це те, що з'являється з першими джерелами соціальних відносин. Справедливість завжди соціальна.

• Справедливість - те, до чого завжди прагнуть державна й судова системи; але що століттями залишається  недосяжним ідеалом.

• Справедливість - одна з найважливіших моральних проблем сучасності. Це історично мінливе явище, яке в нових умовах здобуває нові якості.

Переваги справедливості

• Справедливість дає  сили - для боротьби зі злом у всіх його проявах.

• Справедливість дає  надію - на досягнення суспільства можливостей, рівних для кожного.

• Справедливість дає  волю - від упередженості й необ'єктивності: слушна людина до однакових випадків ставиться однаковим образом, незалежно  від статусу людей, які фігурують  у цих випадках.

• Справедливість забезпечує впевненість - у власних силах і у власній правоті.

Прояву справедливості в повсякденному житті:

• Ознаки справедливості - згода й взаємність. Де є згода - там завжди є присутнім і справедливість; це вірно й для взаємності.

• Революційні ситуації - усі революції у світі відбувалися в ім'я справедливості в суб'єктивному розумінні тих, хто робив ці революції.

• Сімейний уклад - за старих часів більша родина збиралася за столом і всі члени родини по черзі  черпали ложкою їжу із загальної  тарілки: так проявлялася справедливість.

• Правова система - коли суд виносить свій розв'язок по тому або іншій справі й дає правове  визначення тому або іншому вчинку, кожний учасник справи чекає справедливості.

• Соціальний лад - турбота  про немічні, про старих і дітей  є прояв соціальної справедливості.

Як навчитися бути слушним

• Одержання знань. Справедливість базується на знаннях моральних  принципів і критеріїв правового  обладнання суспільства.

• Інтерес до навколишнього. Слушна людина чуйна до оточуючих  людей і навколишньому світу.

• Вироблення власного світогляду. Справедливість не несе значеннєвого навантаження сама по собі, але осмислена як явище в якійсь системі координат. Світогляд - от та система координат, у якій проявляється справедливість.

• Боротьба. Борючись із проявами беззаконня (несправедливості) людей наближається до справедливості.

• Порок недоліку - Несправедливість | повна відсутність справедливості

• Порок надлишку - Догматизм | 'застигла' справедливість, зведена  в абсолют

Крилаті вираження про  справедливість:

• Справедливість - вища із усіх чеснот.

• Будь слушний, і будеш  щасливий.

• У щасті діяти  справедливо завжди легше, чим у  нещастя.

• Справедливість - це істина в дії.

• Усі люди на планеті  ратують за справедливість, однак  багато прагнуть її лише для самих  себе й геть-чисто забувають про неї, коли справа торкнеться інших.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Що таке милосердя?

 

• Милосердя - жалісливе, доброзичливе, турботливе, любовне  відношення до іншій людині.

• Милосердя - готовність із жалю надати допомогу тому, хто в  ній бідує.

• Милосердя - це божественна  полегкість і абсолютна вдячна милість  до людині.

• Милосердя - це всепрощаюча  любов, яка снисходит до нас, навіть якщо ми її зовсім не заслужили.

• Милосердя - це лише нестійка уявна вистава, доти  , поки вона не реалізована в справах.

• Милосердя - найвища  форма любові до близького.

Переваги милосердя:

• Милосердя надає  можливість - наблизитися до розуміння  церковних заповідей.

• Милосердя дає сили - їх вистачає навіть для прощення ворогів.

• Милосердя дає впевненість - у правильності справ і вчинків, викликаних цим почуттям.

• Милосердя дає радість - радість відмовитися від негативних емоцій.

Прояву милосердя в  повсякденному житті:

• Євангеліє від Матфея; Послання апостола Павла римлянам - милосердя втілюється в співчутливому відношенні до людей і протиставляється зневазі.

• Добродійність - послідовне милосердя припускає не просто доброзичливість, але й розуміння іншої людини й діяльна участь у житті іншого. У суспільному житті служіння така участь може з'являтися у формі  добродійності.

• Молитва - молитва за грішника кращий приклад милосердя.

• Правосуддя - умовне покарання  за реальний злочин є ні що інше, як милосердя до злочинця.

Як розвити в собі милосердя

• Читання. Читання релігійної літератури (це справедливо стосовно   будь-якої релігії) учить милосердю.

• Участь у благодійних  акціях. Діюче милосердя легше  проникає в душу й закріплюється  в ній.

• Напрям думок. Практикуючи  свідому відмову від осуду  кого-небудь, людей вчиться милосердю.

• Чуйність і уважність  до навколишнього світу. Тільки той, хто здатний "розчути" почуття іншої людини може бути по-справжньому милосердним.

• Порок недоліку - Байдужість | повна відсутність милосердя 

• Порок надлишку - Уседозволеність | перекручене розуміння милосердя

Крилаті вираження про милосердя:

Наше серце часте  захлопується перед благаннями бідняків з таким стукотом, що його чутно  на небесах.

Кістка, кинута собаці, не є милосердя. Милосердя - це кістка, поділена із собакою, коли ти голодний не менше її.

Холод милосердя є  мовчання серця; полум'я милосердя є ремство серця.

Хто повний милосердя, неодмінно  має мужність.

Дійсне милосердя - це бажання приносити користь іншим  людям, не думаючи про винагороду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Що таке щедрість?

 

• Щедрість - властивість щедрого; значна, широка матеріальна допомога, дарунок.

• Щедрість - якість, що позначає морально зроблену захід в обігу з особистим  майном, що представляють цінність для інших.

• Щедрість - це відкритість індивіда іншим, готовність ділитися з ними як своїм матеріальним достатком, так і здатностями, знаннями, щиросердечними силами.

• Щедрість - це заперечення егоїзму  діями, учинками й думками.

• Щедрість - це багатство душі. Тільки той, хто має, здатний віддавати.

• Щедрість - одне із кращих морально-етичних якостей, які властиві людині.

• Щедрість - це готовність ділитися не тільки тим, що необхідно  іншим, але й тим, що необхідно  тобі самому.

Переваги щедрості

• Щедрість забезпечує можливості - для особистісного росту.

• Щедрість забезпечує багатство - у першу чергу, щиросердечне.

• Щедрість забезпечує визнання - рідка людина здатна засудити й  очорнити щедрість.

• Щедрість забезпечує впевненість - у власних силах і можливості допомогти тем, кому допомога необхідна.

• Щедрість забезпечує незалежність - від матеріального.

Прояву щедрості в  повсякденному житті:

• Обдарування. Людина, що робить подарунок іншому - щедрий.

• Навчання. Гарний учитель, як і гарний духовний пастир, ділиться з учнями не тільки знаннями, але  й власною душею.

• Допомога нужденним. Допомагаючи людям, у тому числі займаючись добродійністю, людей проявляє щедрість.

• Сімейні відносини. Гарні батьки щедро обдаровують  своїх дітей любов'ю, учачи і  їх у свою чергу бути щедрими.

Як навчитися бути щедрим

• Щедрість - це моральна якість людину. Тверезо оцінюючи себе, працюючи над собою можливо виховати в собі щедрість.

• Відношення до рідних і близьким. Людей, щедрий до своїх  рідних, улюблених, близьким людям, привчається  бути щедрим і до всіх інших.

• Добродійність. Займаючись добродійністю людей, проявляє не тільки милосердя, але й щедрість.

• Навчання. Щедрим може бути той, у кого є, що віддати навколишнім. Чим більше в людини знань - тем  більшим кількість знань він  може поділитися, виявивши щедрість.

• Робота. Для того щоб ділитися матеріальним достатком, необхідно цього достатку досягтися. Людина, що знайшла справу по душі й активно працює, скоріше виявить щедрість, ніж ледар, що перебивається "із квасу на хліб".

• Уважність до навколишніх. Тільки та людина здатна виявити щедрість, який зауважує тих, кому це в цей момент необхідно.

• Порок недоліку – скнарість, повна відсутність щедрості.

• Порок надлишку –  марнотратність, непотрібний надлишок щедрості, що граничить із неповагою до себе.

Крилаті вираження про  щедрість:

• Щедрість не знає кордонів.

• Щедра людина - це той, хто дає потребуючій людині потрібну річ у потрібний час.

• Поважати того, хто  щедрий, а не того, хто може бути щедрим.

• Щедрість, особливо якщо вона супроводжується смиренністю, завойовує серця.

• Дохід робить людину щедрим.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Що таке вірність?

 

• Вірність - соціально  ратифіковане довіра конкретній людині або принципу, яке виражається  у відданості.

• Вірність - відданість кому-небудь, підпорядкування своєї  поведінки будь-чиїм інтересам.

• Вірність - це вибір, вільний  і усвідомлений.

• Вірність - це готовність бути з людиною й у горі, і  в радості.

• Вірність - це готовність відстоювати свої переконання.

• Вірність - це відповідальність перед іншою людиною, застава  його довіри до тебе.

• Вірність - це одне із кращих моральних якостей чоловіка- воїна  й жінки- охоронниці вогнища.

• Вірність - це чисте  почуття, позбавлене економічної складовій.

Переваги вірності:

• Вірність забезпечує силу духу - протистояти всім спокусам.

• Вірність забезпечує опору - у житті, любові й служінні боргу.

• Вірність дає волю - від спокус.

• Вірність надає можливості - виконувати всі взяті на себе зобов'язання.

• Вірність дає поштовх - особистісному росту.

Прояву вірності в  повсякденному житті:

• Прийняття присяги. Воїн, що ухвалює присягу, у такий спосіб клянеться у вірності не військовому командуванню, але інтересам своєї країни. Президент, що ухвалює присягу, так само присягає інтересам держави.

• Сімейний союз. Вірність у цьому випадку розуміється  як одне із проявів любові і є запорукою міцності моногамного сімейного союзу.

• Мучеництво. Священики, що загинули за віру, але, що не зрадили  її - символ вірності.

• Система цінностей. Виробити свою власну систему цінностей  під силу лише людині, що має переконання, і вірному цим переконанням.

Як навчитися бути вірним

• Вірність - не стільки  якість, скільки поведінка, отже, цій  поведінці можна навчитися.

• Розвиток. У розвитку людей удосконалює всі свої кращі  якості й знаходить усі нові можливості. Це справедливо й стосовно   вірності.

• Відповідальність. Якщо людина добровільно побрала на себе якесь зобов'язання - виконуючи його й долаючи труднощів він вчиться  бути вірним собі й своєму слову.

• Сімейний уклад. Бути гарним прикладом для підростаючого  покоління, для власних дітей можна, тільки якщо бути вірним інтересам родини. Таке положення дає сильний стимул для збереження вірності.

• Порок недоліку - Зрадництво | відсутність вірності і її антагонізм

• Порок надлишку - Завзятість в оманах або пороках | перекручене поняття вірності

Крилаті вираження про  вірність:

Невірного ти іншому не клич. Мінливий чи гідний  любові?

Зрадництва відбуваються найчастіше  не по обміркованому  наміру, а по слабості характеру.

Хто у вірності не клявся ніколи, той ніколи її й не порушить.

Вірність друга потрібна й у щастя; у лиху ж вона зовсім необхідна.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Що таке шляхетність?

 

• Шляхетність - височина мотивів поведінки людину, їх "спорідненість  благому". Як правило, під шляхетністю  маються на увазі природні добрі прояви внутрішньої сутності людину, не обумовлені якими-небудь законами, заборонами, правилами або приписаннями.