Мюнхенський університет ім. Людвига Максимилиана

Міністерство  освіти та науки України

Вінницький  національний технічний університет 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вища  освіта в Німеччині.

Мюнхенський університет ім. Людвига Максимилиана 

     Виконали: ст. гр. ЕМСАПТмн-10

Фолюшняк  О.Д. Базалицький В.П.

       (ІнЕЕЕМ, КЕМСАПТ) 

     Прийняв:  Лисенко Г.Л. 
 
 
 
 
 
 
 
 

2010

Зміст

1. Відомості про країну
2. Минуле системи вищої освіти
3. Організація освіти
4. Система освіти
5. Умови вступу до вузу
6. Вільності студентів
7. Ступені які можна отримати в процесі навчання

      1 ВІДОМОСТІ ПРО КРАЇНУ 

     Рисунок 1 – Карта Німеччини 

     Німеччина (Deutschland) чи Федеративна Республіка Німеччини (Bundesrepublik Deutschland) – одна з найнаселеніших країна Західної Європи – 81 млн.чол. Її територія після відновлення цілісності (31 серпня 1990 р.) становить 356 957 км². Державної релігії немає: 30 млн. протестантів, 28 млн. католиків, чимало релігійних меншин. Державна мова – німецька. В адміністративному відношенні країна є федерацією – 16 земель (Lander), кожна з яких квазіавтономна у питаннях виховання та освіти. ФРН – демократична держава (Конституцію прийнято 1949 року), де народ, обирає законодавчі, виконавчі й судові органи. Перші — Бундестаг (федеральний парламент) і Бундесрат (представляє усі 16 земель), другі — федеральний уряд на чолі з федеральним канцлером. Формальним керівником країни є обраний на 5 років федеральний Президент.

     Німеччина – одна з найрозвиненіших у світі індустріальних країн. Німеччина є найбільшим у світі продуцентом інструментів та промислового обладнання. ФРН залишається другим у світі експортером та імпортером.

     2 МИНУЛЕ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ 

     Історично освіта на заселених німцями територіях була справою Церкви і Держави. Ще з часів раннього середньовіччя  саме вони визначали її зміст та обсяг, несли тягар відповідальності за організацію та матеріальне забезпечення. Сучасна земельно-федеративна структура системи освіти є одним з видимих спадків старих часів.

     Найстаріший університет Німеччини (м. Гейдельберг, 1385 р.) створений відповідно до паризької моделі, за якою імператор чи папа надавали корпорації викладачів і студентів право вивчати теологію, право, медицину і філософію латиною, задовго до введення наприкінці 17-го ст. обов'язкової освіти у частині земель. Поділ країни на мікрокнязівства та релігійні сварки швидко привели до появи в Німеччині майже 40 університетів (на 1700-й рік), які готували державних чиновників. Пізніше кількість закладів зменшилося через злиття чи ліквідацію, а їх діяльність занепала внаслідок застарілих програм. Так звані "нові" університети з'явилися впродовж 18-го ст. У них почали вивчати ще й природничі науки та викладати німецькою (Halle, 1694 р.; Gottingen, 1737 р.; Erlangen, 1783 р.).

     Найглибші реформи вищої освіти, названі  “неогуманістичними”, відбулися у  Німеччині в ХІХ сторіччі. 1809 року в Берліні було створено університет за новою концепцією. Ця подія пов'язана з ім'ям Вільгельма фон Гумбольдта, який короткий час керував освітою в уряді Пруссії. В основу діяльності цього навчального закладу, що й досі вважається моделлю класичного університету, він поклав наступні принципи: широка автономія при державному фінансуванні, самоврядування групи керівників кафедр (ординаріїв), наукові дослідження без вузького практичного спрямування, відмінність від шкільної та суто професійної підготовки. Реалізація цих принципів вивела тогочасну Німеччину на позицію світового лідера в царині вищої освіти та докторантури, а нова модель університету набула широкого розповсюдження в усьому світі.

     Другим  наслідком реформ ХІХ ст. стало  створення технічних навчальних закладів для розвитку прикладних наук, що не викладалися ні в "нових" університетах, ні і в університеті Гумбольдта. Вони довго боролися за отримання університетського статусу. Після Другої світової війни в ранг закладів вищої освіти також перейшли вищі фахові школи, але їх дипломи лише нещодавно наблизилися до університетського рівня.

     Як  і в інших розвинених країнах, перші десятиріччя після Другої світової війни стали у ФРН  часом уведення обов'язкової середньої  освіти й переходу від елітарної  до масової вищої. Утворилася потужна структура, будова якої та рівні навчання вказана на схемі. 
 

     Рисунок 2 – Структура формальної освіти Німеччини

      3 ОРГАНІЗАЦІЯ ОСВІТИ 

     Німеччина є федеративною республікою яка складається з 16 федеративних земель (регіонів). В кожному регіоні ФРН розташовано, як правило, один-два потужних університети, діяльність яких спрямовано, в першу чергу, на забезпечення власних потреб у кадрах із вищою освітою. Всього по всім 16 землям нараховується більше 300 університетів, професійних і технічних вищих шкіл, які пропонують учбові програми більш, ніж по 400 спеціальностям.

     Вищою освітою Німеччини опікуються як федеральний уряд, так і уряди  земель. Нове будівництво вони виконують спільно, а решта справ перебуває у віданні земель. Кожна Федеральна земля має своє міністерство освіти, науки і культури. Регулярно збирається конференція міністрів освіти земель, є також Спілка ректорів ВНЗ. Більшість серйозних документів вони створюють спільно. Є також комісія з наукового планування. Причому федеральні землі мають свої закони про освіту, проте всі вони розроблені відповідно до загального федерального закону про вищу освіту, і поточна діяльність державних і приватних ВНЗ регулюється цими законами. Програми навчання, підручники затверджуються на рівні земельних урядів, причому по кожному предмету одночасно існують декілька схвалених відповідним міністерством підручників, а вчитель вольний вибирати їх. Таким чином досягається багатоваріантність освіти, забезпечується плюралізм думок. Викладання не тільки у вузі, але і в середній школі будується на основі поєднання обов'язкових предметів і тих, які можна вибирати за бажанням.  

     Усі ці заклади освіти в Німеччині поділяються  на наступні групи:

     – університети (класичні, технічні, загальноосвітні), а також спеціалізовані заклади  університетського рівня (вищі школи  для підготовки вчителів, теологів, лікарів тощо) (група А);

     – вищі фахові школи зі спеціалізованою  фаховою підготовкою (група В);

     – вищі школи (коледжі) мистецтв і музики (група С). 

     Університети  мають факультетську організаційну структуру. До кожного факультету входить до десятка потужних навчально-наукових інститутів, у яких гармонійно поєднується наукова робота з підготовкою інженерних кадрів для певного сектора економіки Федеральної землі. Фінансування кожного інституту здійснюється в основному із двох джерел: бюджетного (на рівні Федеральної землі) та наукового (дослідження та розробки для конкретних підприємств, міжнародні проекти тощо). Для машинобудівних факультетів фінансування з цих джерел є приблизно однаковим. Наприклад, станом на 1993 р. освіта фінансувалась центром на 6%, федеральними землями на 94% серед яких 7,8% це фінансування науки приватним сектором економіки. Крім того, при університетах будуються дослідні та впроваджувальні центри, оснащені сучасним устаткуванням, що займаються актуальними та перспективними напрямами розвитку науки та виробництва. У цих центрах відпрацьовуються нові наукові рішення, дослідні зразки нових технологічних та конструкторських рішень з подальшим впровадженням їх у серійне виробництво. Директорів інститутів призначає міністр Федеральної землі після демократичної рейтингової процедури виборів у колективі з трьох ймовірних претендентів. Як правило, це фахівці з провідних промислових підприємств, фірм або з інших університетів. 

      4 СИСТЕМА ОСВІТИ 

     У Німеччині вищу інженерну освіту можна отримати переважно в університетах. У той же час у цій країні є мережа вищих фахових шкіл, де можна отримати вищу інженерну освіту, але більш прикладного характеру. Підготовка інженерних кадрів у ФРН є одноступеневою, хоча країна входить до Болонського процесу.

     У вищу інженерну освіту ФРН впроваджено  Європейську кредитно-модульну систему  оцінювання знань European Community Course Credit Transfer System (ECTS) як найбільш розповсюджену в Країнах Європи. Згідно з ECTS академічний рік вимірюється ECTS-кредитами. Кількість ECTS-кредитів, яка відповідає успішно завершеному навчальному року, становить 60. У такому випадку 1 кредит дорівнює 24–30-м робочим годинам. Сюди входить кількість часу, проведеного студентом на лекціях, семінарах та лабораторних заняттях, час для самостійної роботи, підготовка до іспитів та їх складання тощо. Студента можуть відрахувати з університету за академічну неуспішність, тобто якщо він набрав за поточний навчальний рік менше, ніж 45 кредитів. Навчальний план інженерної підготовки передбачає нормативні (обов'язкові) дисципліни та дисципліни, рекомендовані університетом, а також дисципліни за вільним вибором студента.

     Система забезпечення якості вищої інженерної освіти у ФРН завжди була актуальною. Вона діє на рівні технічного університету та на рівні держави (Федеральної  землі), існує також громадський  контроль. Основна відповідальність за якість вищої технічної освіти лежить на університетові. Це відповідає одному з основних положень Болонської декларації.

     В Положенні про вищу школу ФРН  чітко розмежовуються навчальні  програми для бакалаврів та магістрів. Навчальна програма підготовки бакалаврів розрахована на 3–4 роки, магістрів – на 1–2 роки. Є також ще один варіант: 7 семестрів навчання для бакалавра та 3 наступні семестри для магістра. Згідно з рішеннями КМК при такій послідовній моделі повний термін навчання в університеті не має перевищувати 5 років. Обсяг навчальної програми на рівні бакалавра має становити не менше 180 пунктів ECTS. За міжнародними вимогами, навчальна програма бакалавра та магістра в сумі при послідовній схемі навчання становить, як правило, 300 пунктів ECTS. При цьому, бакалаврська випускна робота оцінюється мінімум у 12 кредитів, магістерська – у 15–30. Тут враховується обсяг та складність виконання таких робіт для різних спеціальностей, а також ступінь їх інноваційності.

     Таким чином, програми навчання в університетах ФРН завдяки введенню в навчальний процес кредитно-модульної системи сприяють міжнародній мобільності студентів.

      5 УМОВИ ВСТУПУ  ДО ВУЗУ 

     Для вступу у ВНЗ необхідно мати атестат  повної середньої освіти, який буває  трьох типів:

     – "загальний"(allgemeine), який дає доступ до всіх ВНЗ;

     – фаховий (fachgebundene), що дає доступ до певних факультетів;

     – застосовний лише для вступу у  вищі фахові школи і на відповідний  факультет загальноосвітнього університету.

     Перші два види вимагають закінчення гімназії чи прирівненого до неї профзакладу з тривалістю навчання 13 років. Третій отримують після навчання тривалістю 12 років у профшколах. Музичні, мистецькі та спортивні ВНЗ проводять фахові екзамени. Для деяких напрямів інженерної вищої освіти від вступників вимагають певного часу праці на виробництві. Існує також можливість вступу у ВНЗ без формального атестата на основі конкурсних іспитів і обов'язковості певного стажу праці за даною спеціальністю.

     Стаття 12 Конституції гарантує громадянам ФРН право вибору як освіти, так і місця її отримання, що й пояснює повну відсутність обмежень на вступ на більшість курсів ВНЗ. Якщо ж вони десь і вводяться, то лише з причин повної неможливості задоволення всіх запитів студентів для наступних напрямків: медицина, ветеринарія, стоматологія, архітектура, економічні науки. Для допуску на ці спеціальності запроваджено відбір на основі середніх шкільних оцінок, враховуються час, що минув після закінчення абітурієнтом школи, соціальні аспекти, проводяться співбесіди і письмові тести. Останні стали обов'язковими для вступників на медичні спеціальності.

     За  поданими документами абітурієнт зараховується  на відповідний факультет інженерного  спрямування університету. Зарахування у вузи ФРН відбувається двічі в рік: весною, перед літнім семестром, і восени, перед зимовим семестром. Перед вступом до вузів, в яких прийнятий набір на конкурсній основі, абітурієнти можуть пройти навчання на платних підготовчих курсах. Підсумки навчання протягом семестру виражаються в залікових балах, які присуджуються студенту після кожної сесії. Іноземні студенти навчаються у ФРН на рівних умовах з громадянами Німеччини.

     Перші два роки студенти проходять базову підготовку з дисциплін фізико-математичного та загально-інженерного циклів. Після успішного закінчення цього етапу кожен студент пише заяву про бажану спеціалізацію і переходить на навчання до відповідного фахового інституту даного факультету.

     Для іноземних студентів для вступу потрібен національний атестат середньої школи, який надає доступ до університетської освіти. З приводу його визнання звертаються до того закладу в ФРН, який цікавить. Визнання документа здійснюється на основі рекомендацій Постійної конференції ректорів ВНЗ Німеччини.

     Вступ на мистецькі чи спортивні фахи провадиться  через тести навіть тоді, коли у  рідній країні абітурієнта вже розпочали  навчання за цими фахами. Для вступу на інженерні спеціальності вимагається певний обсяг вивчення головних дисциплін і спецпрактика.

     Отримавши бланки анкет та інструкції від Akademisches Auslandsamt - cлужби справ студентів-іноземців, слід належним чином підготувати  документи, виконавши необхідні  нотаріально підтверджені переклади. Зарахування відбувається на основі аналізу документів без вступних тестів чи екзаменів за винятком вказаних вище випадків.

     Обмеження вступу. У Німеччині немає істотних обмежень вступу до ВНЗ, але в умовах надміру заяв абітурієнтів їх вводять. У 1995 р. обмеження запровадили для всіх фахів медицини, архітектури, економіки, права, біології, бізнесу, лісової справи, фармакології, домашньої економіки, харчових спеціальностей, психології. До загальнодержавних обмежень можуть додаватися місцеві вимоги.

     Мовні вимоги. Заняття в ФРН проводяться німецькою мовою, тому її знання обов'язкове. З 1996 р. використовується новий тест DSH = Deutsche Sprachprufung fur den Hochschulzugang auslandischer Studienbewerber, який замінив старі види тестів.  
 

      6 ВІЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ 

     Головним  принципом вищої освіти в Німеччині є "академічна свобода", яка передбачає надання кожному члену вузівського співтовариства свободи і самостійності. В Німеччині не існує жорсткої системи навчання в загальному обов'язковому порядку. Студент німецького Вузу не відвідує занять разом з всіма своїми "однокурсниками" (такого поняття в Німеччині взагалі немає), але повинен сам, вибравши певну спеціальність (Studiengang), організувати свій учбовий план і свій час в відповідності до загальних вимог по даній спеціальності. Студент можете більш менш в довільному порядку записуватися на ті або інші лекції і семінари, вибирати час для стажувань і практики, виділяти час для підробок, самостійно вирішують, до якого професора записуватись на екзамен. і т. д. Оскільки вимоги залишаються стандартними (і при тому високими), більшість студентів не укладається в "стандартний період навчання" (Regelstudienzeit) і вчиться досить довго (середній вік випускників в Німеччині - близько 28 років).

     Отож, згідно з принципом "академічної  свободи" в німецький університет може поступити кожний за умови виконання вимог допуску до навчання у вузах. Відповідно до принципу "академічної свободи" навчання є безкоштовним, у тому числі й для іноземних студентів. Платню стягують лише нечисленні приватні університети. Навіть іноземні студенти навчаються у ФРН на рівних умовах з громадянами Німеччини, тобто навчання в державних вузах є для них безкоштовним (у тому числі, у разі отримання другої вищої освіти).

     Іншим важливим принципом німецьких вузів  є зв'язок учбового процесу і наукових досліджень.

     Для проживання у Німеччині потрібно від 400 до 600 євро на місяць. У цю суму входить житло, харчування, одяг, медичне  страхування, затрати на підручники, проїзний квиток на транспорт. Зазвичай студенти працюють офіціантами, нянями, кур'єрами. На такій роботі можна заробляти 5-10 євро за годину і повністю за забезпечити себе, працюючи по 2-3 години на день. Але існує обмеження, прибувшим студентам дозволяється в Німеччині працювати не більше 90 днів в рік.

     Малозабезпечені німецькі студенти можуть отримувати стипендію від уряду відповідно до закону, який встановлює і тривалість часу, на який вона надається. Деталі визначаються багатьма факторами. Половина суми надається в дарунок, половину потім необхідно поступово повернути. Заклади освіти не надають стипендій іноземцям, а про нечисленні винятки слід дізнаватися в DAAD і у відділеннях Інституту Гете. Найчастіше такі стипендії надаються не на початку занять, а в наступних семестрах і залежать від успіхів студента-іноземця.

      7 СТУПЕНІ ЯКІ МОЖНА ОТРИМАТИ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ 

     Заключний документ залежить від виду програми (спеціалізації). Одержанням диплома  закінчуються курси інженерії, економіки, соціальних і природничих наук, магістерським  посвідченням – мистецькі і гуманітарні, хоч межі між цими документами досить нечіткі і в 50 університетах за одне й теж надають то один, то другий документ. Диплом чи магістерське посвідчення видають і після 1-2 років поглибленого додаткового навчання, яке відбувається після виконання програми другого циклу. Таблиця 1 дає чіткіше уявлення як про види кваліфікацій у ВНЗ Німеччини, так і про стандарти на тривалість програм для їх отримання.  

     Таблиця 1 – Види кваліфікацій вищої освіти Німеччини (1994/95 навчальний рік)

     ПРИМІТКА:

     1. SP – 1-ий держекзамен; Di – диплом; MA – Magister Artium; P – професійна кваліфікація; D – доктор.

     2. Круглі дужки означають, що  наведені мінімальні строки навчання для отримання даної кваліфікації, а їх відсутність – що йдеться про середні, а не про мінімальні строки.

     3. Для природничих і технічних  спеціалізацій державні іспити  складають ті, хто бажає надалі  працювати в державному секторі.

     * Лише для осіб, які бажать отримати право викладати в закладах середньої освіти.

     Дипломний ступінь присуджують усі види ВЗО після проведення екзамену і  виконання письмової дипломної  роботи, яка засвідчує вміння студента розглядати проблеми свого фаху. В  дипломі вказують головну спеціалізацію. Для інженерних спеціальностей загальним є звання "Diplom-Ingenieur", для інших поряд зі словом "диплом" вказується фах: Diplom-Physiker. Диплом є базовим документом для початку праці, особливо в промисловості і бізнесі.

     У посвідченні магістра спеціалізація не вказується, наводиться лише уніфіковане "М.А".

     Державні  екзамени проводяться для бажаючих вступити на державну службу чи працювати  у регульованих державою спеціальностях (медицина, фармацевтика, харчова хімія  і промисловість). Іспити для вчителів контролюють землі, іншими фахами займається центральний уряд. До екзаменаційних комісій включають викладачів ВНЗ та урядовців. Стандарти однакові і для державних, і для академічних екзаменів. Правники та вчителі після складання першої групи держекзаменів 1-2 роки працюють, а потім складають другий держекзамен. Після цього вони стають повноправними державними службовцями.

     Докторантура (аспірантура). Для вступу необхідно  мати одну з указаних кваліфікацій (диплом, магістер чи держекзамен аналогічного рівня) або рівних їм закордонних, а також високі оцінки з профілюючих предметів. Робота виконується під опікою наукового керівника (Doktorvater) і має назву "дисертація". Її виконання і захист регулюються певним законодавством. Дисертація захищається усно, кваліфікація присуджується рішенням факультету чи департаменту і має назву Doctor philosophiae чи аналогічну Dr.jur.

      8 Мюнхенський університет ім. Людвига Максимилиана

   Мюнхенський університет ім. Людвига Максимилиа набув заснований в 1472 році в Інгольштадті герцогом Людвігом Багатим з підтримкою Папи Римського. У 1800 році король Максиміліан I Баварський переніс його у місто Ландсхут., а з 1826 року університет знаходиться в Мюнхені.

   У ХХ столітті університет суттєво  розширився, з'явилися нові факультети: ветеринарний, педагогічний і т.п.. Сьогодні університет – один з найбільших учбових і науково-дослідних комплексів у Німеччині, при ньому діє єдиний в Європі Центр біотехнології, наукові інститути астрономії і агрофізики, обсерваторія з дзеркальним телескопом. У Центрі економічних досліджень постійно працюють видатні економісти, в тому числі зарубіжні.

   На  даний момент на 19 факультетах університету навчаються 44 тис. студентівУ ньому  викладають і ведуть наукові дослідження 800 професорів і три тисячі наукових працівників, працює велика кількість  вчених та викладачів з-за кордону Загалом штат співробітників налічує 14 тис. чоловік.

   Щорічно Мюнхенський університет випускає майже 5 тисяч молодих фахівців1400 вчених захищають дисертації на ступінь  доктора, а близько ста – дисертації на право викладання в університеті.

   Підготовка  ведеться по 170 напрямками. Тут представлені практично всі гуманітарні дисципліни, а також математика та природничі науки.. Університет готує фахівців у галузі права, економіки, теології, медицини, психології, педагогіки, соціології, історії, філологічних наук. Також тут є рідкісні спеціальності, наприклад історія та культура Албанії і Єгипту, соціальна та економічна історія, економіка країн Південно-Східної та Східної Європи. Крім того, при університеті є клініка, де проводиться ряд науково-дослідних робіт з медицини. Бюджет клініки – більше 300 тис. євро на рік – це третина бюджету всього університету!  

   Рисунок 3 – Мюнхенський уныверситет імені Людвига Максимилиа 

   Факультети:

• Факультет католицької теології
• Факультет євангелістської теології
• Факультет правознавства
• Факультет економіки
• Факультет підприємницької діяльності
• Факультет медицини
• Факультет ветеринарії
• Факультет історії та мистецтвознавства
• Факультет філософії, теорії науки та релігієзнавства
• Факультет психології та педагогіки
• Факультет культурології
• Факультет мовознавства та літературознавства
• Факультет соціальних наук
• Факультет математики, інформатики та статистики
• Факультет фізики
• Факультет хімії та фармацевтики
• Факультет біології
• Факультет геології

     Відомі випускники та професори університету: Аденауер Конрад, Бенедикт XVI, Брехт Бертольт, ВалдасАдамкус, Дебай Петер, Зюскінд Патрік, Паулі Вольфганг, Фрідріх Вільгельм Шеллінг, Штойбер Едмунд, Ілля Троянов.