Міжнародне податкове планування

РОЗДІЛ ІІ. Міжнародне податкове планування

2.1. Організація міжнародного податкового планування

На сучасному етапі  розвитку світове господарство характеризується інтенсифікацією процесів, пов’язаних з міжнародною міграцією капіталів. Ще в недалекому минулому в системі світових господарських зв’язків домінуюча роль належала обміну товарів і послуг з характерним йому вивозом капіталу в позичковій формі. Сьогодні все більш значущн місце займають прямі фінансові, виробничі та технологічні зв’язки між підприємствами різних країн. Відтак капітали можуть відносно вільно переміщуватися з однієї країни в іншу в пошуках найбільш сприятливих умов для свого застосування, досягнення “максимізації” прибутку, що викликає необхідність враховувати вплив значної кількості факторів, у тому числі податкових. За нашим глибоким переконанням, врахування податкового фактора для підприємств, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, наразі набуває істотного значення, адже, в кінцевому рахунку, саме податкове планування дозволяє здійснити вибір між різними варіантами і методами здійснення діяльності та розміщення активів, а головне – забезпечити досягнення найнижчого рівня оподаткування.

В економічній та юридичній  літературі приділяється значна увага  аналізу питання міжнародного податкового  планування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, створенні структурних  філіальних підрозділів, застосуванні методів міжнародного податкового планування в конкретних практичних ситуаціях. Це, для прикладу, праці А.Р. Горбунова, В.А. Кашина, С.Ф. Сутиріна та інші [31, 63, 64, 95, 189].

Міжнародне податкове  планування (далі – МПП) можна розглядати як напрям податкового планування, який передбачає застосування специфічних  міжнародних інструментів планування. Під інструментами МПП розуміємо організаційні, технологічні, правові та ресурсні фактори, використання яких приводить до досягнення цілей податкового планування. Окремим інструментом є офшорні зони (офшорні території, офшорні юрисдикції, офшорні центри) чи офшорні компанії, в яких реалізуються такі переваги: анонімність і конфіденційність, низькі податки чи їх відсутність, відсутність валютного контролю, банківські рахунки в будь-якій валюті, низький розмір митних платежів, ефективна та недорога банківська система, прибуток/капітал у твердій валюті, в надійних банках, у стабільній країні. Але детальніше на подібній діяльності зупинимося пізніше.

Основними інструментами  міжнародного податкового планування є:

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Країна, в якій податковий режим для даного виду діяльності є більш пільговим, ніж в інших країнах, являє собою по суті форму “податкового сховища” для цієї діяльності. Аналіз показав, що практично для будь-якої країни можна назвати вид діяльності (чи форму підприємства), у відношенні якої вона виступала б як “податкове сховище”.

У той й же час необхідно  зазначити, що за рівнем податкового тягаря всі країни світу можна поділити на дві групи: юрисдикції з високими податками та юрисдикції з ліберальним оподаткуванням.

До юрисдикцій з високим  рівнем оподаткування (виходячи з загальнотеоретичного розуміння юрисдикції як правової сфери, на яку поширюються повноваження певного державного органу), належить більшість країн з розвинутою економікою і країн, що розвиваються: ставка податку на прибуток корпорацій і індивідуального прибуткового податку тут в межах 30 – 60 %, ставки податків на розподіл прибутку у формі процентів, дивідендів і роялті – 15 – 35 %. При цьому існує досить жорстка процедура створення компанії, контроль фінансової звітності.

До юрисдикцій з ліберальним  оподаткуванням належать так звані  офшорні юрисдикції, що приваблюють  іноземний капітал шляхом надання  спеціальних податкових та інших  пільг. Відповідно, офшорна юрисдикція – країна чи особлива територія всередині країни, законодавство якої щодо заснування, управління та оподаткування компаній орієнтовано здебільшого на міжнародний, а не на внутрішній бізнес.

При цьому офшорною діяльністю визнається будь-яка офіційно дозволена  закордонна комерційна діяльність іноземних  юридичних і фізичних осіб в іноземних  валютах з території країни реєстрації з юридичними і фізичними особами  – резидентами іноземних країн  у пільговому реєстраційному, валютному, митному, податковому і адміністративному режимі.

Слід також зазначити, що деякі країни через систему  податкових пільг створюють режим для іноземних підприємців, близький до офшорного, але без формального ведення офшорного режиму (фактичні офшорні центри).

З точки зору визначення особливостей фінансово-правового статусу платників податків, які здійснюють податкове планування, заслуговує на увагу аналіз зв’язків між організаційно-правовою формою платника та можливостями здійснення ним оптимізації оподаткування.

Розглянемо деякі різновиди організаційно-правових форм, що найбільш часто використовуються офшорними компаніями.

Першою організаційно-правовою формою є повне товариство, або  товариство з повною відповідальністю (Partnerships, General Partnerships, & Co, and Company) відрізняється від інших видів суб’єктів господарської діяльності насамперед солідарною відповідальністю всіх його учасників по зобов’язаннях товариства, включаючи особисте майно учасників. За законодавством деяких країн (США, Великобританія, ФРН та інші) повні товариства не визнаються юридичними особами та одержують відповідні податкові пільги. Податкове законодавство більшості країн не вважає підписання договору про спільну діяльність результатом створення нової юридичної особи, а відповідно не стягує податок на прибуток товариств. Податком на прибуток після його розподілу обкладається окремо кожний учасник товариства. Якщо учасники товариства перебувають на території однієї держави, то переваги мінімальні, а в разі участі в товаристві нерезидентних фірм, заснованих у “податкових оазисах”, вигода очевидна. У товариства немає статутного капіталу, акцій, які можна було б купити або продати на ринку. Це об’єднання декількох, переважно дрібних, фірм або фізичних осіб (останнім часом практично не застосовується), що діють на підставі договору про спільну діяльність. Причому законодавства окремих юрисдикцій вимагають у назві даної компанії наявності однієї з таких приставок: Partnerships, General Partnerships, & Co, and Company.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Найбільш часто офшорні  банки створюються для досягнення таких цілей:

отримання доступу до міжнародної мережі кореспондентських рахунків. Це дозволяє включитися в систему неформальних зв’язків банківського співтовариства, встановити партнерські зв’язки з великими банками і таким чином отримують доступ до їх фінансової інфраструктури;

забезпечення сприятливих  умов реєстрації закордонного комерційного банку. У більшості держав світу виключно високі вимоги до репутації і капіталу банків, існують протекціоністські бар’єри. В цих умовах зареєструвати офшорний банк – часто єдина можливість заснувати за кордоном підприємство цього типу;

управління капіталом  і обслуговування обмеженого кола клієнтів. Звичайно це дочірні фірми материнського  підприємства, а також визначені групи підприємств, що вступили у фінансовий пул і закордонні філіали фірми (включаючи інші офшорні компанії) [108].

прибуткове вкладання  коштів, що перебувають на його депозитах  на світових фінансових ринках. Офшорні банки можуть проводити кредитні операції і забезпечувати кредитування групи підприємств, а також прибуткових ділових проектів третіх фірм. Для офшорного банку можливий вихід на міжнародний ринок сумісних кредитів.

податкове планування. Приміром, проценти на кредити іноземних банків, розташованих у певних державах (наприклад, на Кіпрі), за українськими податковими угодами не оподатковуються у джерела. Відповідно кредитування бізнесу в Україні вигідно здійснювати саме через ці юрисдикції.

Серед офшорних компаній, діяльність яких пов’язана з оптимізацію  оподаткування, особливе місце посідають офшорні трасти. Траст являє собою механізм, який дозволяє одній особі (засновнику чи донору) передавати іншій особі (довірчому власнику чи опікуну) пакет довірчої власності для управління в інтересах третьої особи (однієї чи декількох), іменований бенефіціаром (вигодонабувачем).

До пакету можуть входити готівкові гроші, рухоме та нерухоме майно, у тому числі, і те, що перебуває в спільному володінні, цінні папери, інтелектуальна власність, страхові поліси (пенсійні та медичні) та інші майнові права. Його юридичним власником стає опікун. За опікуна може виступити довірча приватна особа, професійний фінансовий менеджер, трастова компанія чи банк, що має трастовий відділ.

Траст регулюється правовими  принципами англосаксонської системи  права. Специфіка трастової форми  визначається тим, що титул власності  переходить іншій особі (опікуну) на весь період дії траста (строк дії траста може бути необмеженим). Це значить, що для третіх осіб власником переданого в траст майна є опікун. В той же час право на доходи від володіння майном траста належить бенефіціару.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Холдингові фірми можуть використовуватися в комбінації з фінансовими компаніями, офшорними  банками, торговельно-посередницькими  фірмами та іншими видами офшорних фірм.

У ході розгляду питання про  організацію міжнародного податкового  планування отримуємо висновок про  те, що спосіб та характер діяльності і  визначає зрештою подальший вибір організаційно-правової форми платника податку та зумовлює особливості його фінансово-правового статусу.

2.2. Податкове планування  з використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування

Для розуміння сутності податкового  планування з використанням зон  зі спеціальним режимом оподаткування  доцільно звернутися до аналізу співвідношення понять “зони зі спеціальним режимом оподаткування” та “офшорні зони”.

Як і будь-яке інше явище, виникнення офшорних зон було зумовлено рядом об’єктивних причин. Насамперед, їх зародження зумовлене можливістю розвитку й необхідністю виникнення даного процесу, які збіглися в часових рамках.

Можливості виникнення офшорних зон сприяли два основних фактори. Насамперед, це ослаблення військово-політичної напруженості у світі наприкінці 50-х рр. Другий фактор – здобуття незалежності більшістю колишніх колоній, на території яких у першу чергу й стали формуватися офшорні зони. У даній роботі під необхідністю виникнення того або іншого явища розуміється ситуація, у рамках якої подальше функціонування конкретних процесів без змін стає скрутним або навіть неможливим.

Звернувшись до історії, можна  відмітити, що спочатку деякі невеликі держави з обмеженими економічними ресурсами свідомо пішли на створення особливої законодавчої структури з головною метою – залучити іноземні ресурси та капітал, активізувати міжнародну торгівлю. Натомість пропонувалась низка вигідних умов для організації і ведення підприємництва, головною з яких було істотне зниження податкового тягаря чи повне звільнення від податків на доходи.

Історія походження офшорних зон не така вже й утаємничена, як могло б здатися на перший погляд.

Цей процес розпочався в період розквіту фінікійців, коли стародавні Афіни ввели двохвідсотковий  імпортний і експортний податок, то грецькі і фінікійські купці  почали робити об’їзд в двадцять миль, щоб уникнути сплати цих зборів. Незабаром найбільші сусідні  острови стали сховищами для  безмитної і безподаткової торгівлі і місцями накопичення для контрабандного ввозу товарів у Афіни без сплати податків. Потім великим центром вільної торгівлі була столиця першого афінського морського союзу – острів Делос. Щодо середньовіччя, то слід згадати італійські міста Ліворно та Трієст, та югославський Шибеник, а історія інституту довірчого володіння – траста як засобу податкового планування сягає часів хрестових походів.

У п’ятнадцятому столітті Фландрія була процвітаючим міжнародним центром з невеликою кількістю обмежень чи податками на місцеві чи іноземні товари. І решті-решт англійські купці віддавали перевагу продажу своєї бавовни у Фландрію, а не в Англію, де вони повинні були б сплачувати високі податки і мита.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Офшорні фінансові центри існують по усьому світу, відповідно до оцінок ООН від 60 до 90 держав практикують розвиток офшорної індустрії на своїй території [225]. Департамент США зараховує до офшорних зон 56 юрисдикцій, включаючи самі США. За деякими оцінками, найбільшим офшорним фінансовим центром є Лондон [213].

Позитивне значення для становлення  офшорних зон і пов’язаних з ними способів ведення фінансово-господарської  діяльності мала розпочата в середині минулого століття науково-технічна революція. Без її досягнень, що втілилися в  розвиток різноманітних передових інформаційних технологій і засобів зв’язку, було б неможливе ефективне функціонування багатьох офшорних структур. Так, звичайною для офшорного бізнесу є ситуація, коли підприємство зареєстровано в одній країні, діяльність веде в іншій (інших), банківський рахунок відкритий у третій, а власник мешкає в четвертій.

Останніми роками масштаби офшорного  бізнесу зростають досить стрімкими темпами. За існуючими оцінками, в середині 90-х р. до половини всього обсягу світових валютних операцій проходило через офшорні центри. Досить наочно про роль офшорного бізнесу в світовій валютно-фінансовій системі і в русі капіталу свідчать дані спеціального дослідження, проведеного експертами Міжнародного валютного фонду (далі – МВФ).

Офшорні зони та території  тією чи іншою мірою сприяють активнішому  переміщенню капіталів і, виконуючи  роль регулюючих клапанів, є провідниками експорту та імпорту капіталів.

З точки зору оцінки рівня розвитку офшорної діяльності особливої уваги заслуговує підготовлена МВФ доповідь, у якій проаналізовані масштаби і динаміка зарубіжних банківських депозитів у сімох найбільших офшорних центрах (Багамські острови, Гонконг, Бахрейн, Панама, Сінгапур, Кайманові острови, Нідерландські Антильські острови).

У процесі дослідження виявилося, що накопичені зарубіжні банківські депозити за своїми розмірами значно перевищують основні макроекономічні показники країн перебування і суттєво перевищують звичайні потреби банківського обслуговування національних економік. Сукупні зарубіжні банківські депозити всіх сімох офшорних центрів дорівнювали в 1975 р. 21,7 % таких депозитів усіх розвинутих країн світу, 1980 р. – 27,6 %, 1985 р. – 28,1 %, 1990 р. – 27,1 %, в 1995 р. – 28,3 %.

За оцінками експертів  МВФ, в окремих країнах доходи від офшорного бізнесу сягають 30 – 40 % валового продукту.

Про масштаби офшорного бізнесу  свідчать і дані про кількість офшорних компаній, зареєстрованих у цих центрах. Так, у Панамі на початку 90-х р. було зареєстровано близько 120 тис. офшорних компаній, на острові Мен – 40 тис., в Гібралтарі – 25 тис., в Ірландії – 22 тис., на Багамах – 21 тис., на островах Гернсі та Джерсі – по 20 тис., на Кайманових островах – 18 тис., на Кіпрі – 13 тис.

У міру того як розвивався міжнародний  бізнес почали з’являтися не тільки банківські, але й інші офшорні структури  – торговельні, страхові, інвестиційні. У підсумку в 90-і рр. XX ст. почався справжній бум офшорного бізнесу, з’явилося від 1,5 до 3 млн. офшорних компаній, у тому числі до 50 тис. російських [98, c. 31]. При цьому, якщо до початку 90-х рр. їхня кількість щорічно збільшувалася на 20 %, то в 90-х рр. уже на 40-50 %. За оцінками глобальної організації “ОКРА”, що пропонує професіональні консалтингові послуги у сфері офшорного підприємництва, 15000 компаній створюються для офшорних цілей щорічно в одному тільки Гонконгу і ще 50000 в інших офшорних юрисдикціях [230].

Це означає, що загальна кількість компаній, які створюються в цілях ведення офшорного підприємництва, перевищує 100000 за рік.

Окрему увагу необхідно  приділити питанню формування законодавчої бази офшорного підприємництва. При формуванні правової основи офшорних юрисдикцій компетентні органи останніх орієнтуються на:

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

• комплекс законодавчих актів, що регламентують створення й  функціонування офшорних компаній. Сюди варто віднести наявність корпоративного законодавства, що регламентує створення  компаній певних видів діяльності (банківського, трастового тощо); розмір податкових пільг, наданих власникам офшорних компаній; наявність міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування; наявність законодавчих актів, що регламентують збереження конфіденційної інформації власників офшорних компаній; наявність законодавства, що перешкоджає легалізації доходів незаконного походження; наявність законодавчих актів, що регламентують процедуру реєстрації офшорних компаній. Тут особлива увага приділяється оперативності процедури реєстрації, розміру реєстраційних внесків і обмеженням відносно назв компанії;

• географічне положення  офшорної зони теж може стати її конкурентною перевагою, хоча й не є  головним чинником, що впливає на ухвалення  рішення інвестором. Проте більшість інвесторів віддають перевагу відносній географічній близькості своїх офшорних компаній. Це може бути пов’язано з необхідністю проведення зборів засновників або ради директорів безпосередньо в країні реєстрації компанії, з бажанням інвесторів тісніше спілкуватися з фірмами, що здійснюють управлінські функції офшорною компанією. В інших випадках територіальна віддаленість компанії від основного місця проживання її власника є тільки плюсом, оскільки сам факт існування офшорних зон має на увазі деяку відособленість від іншого світу. Крім того, має значення розташування офшорної зони в одному з часових поясів, що дозволяє синхронізувати її роботу з основними фінансовими центрами світу;

• загальний імідж офшорної зони: територіальна належність офшорної юрисдикції до тієї або іншої держави  й політичного режиму; участь офшорної юрисдикції в тому або іншому економічному утворенні – блоці, союзі, організації. Слід зазначити, що членство офшорної зони в тому або іншому вигляді  в певному економічному утворенні  з одного боку піднімає престиж компанії, зареєстрованої у такій зоні, з іншого – офшорна зона автоматично втрачає автономність і незалежність у всіх своїх діях і може бути піддана будь-якому тиску;

• належність офшорної юрисдикції до одного із видів офшорних зон (цей  аспект буде проаналізований додатково);

• репутація офшорної зони, яка безпосередньо пов’язана з проблемою “відмивання брудних грошей”. Дисертант має наголосити на наявності тенденції відмови як з боку партнерів, так і з боку контрагентів від роботи з компаніями, зареєстрованими в офшорних зонах з поганою репутацією.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Офшорні центри (позанаціональні  центри) – невеликі (як правило, острівні) держави и території, які здійснюють політику залучення іноземних капіталів  та надають їм різноманітні пільги при проведенні фінансово-кредитних операцій з іноземними резидентамита в будь-якій іноземній валюті. У світі налічується близько 55 офшорних центрів, у яких, за оцінками, обертається понад 3 трлн. дол. США. Офшорні центри надають іноземним інвесторам такі пільги: відсутність податку на прибуток, який зазвичай замінений щорічним збором у розмірі 150 – 1000 дол.; спрощена процедура реєстрації офшорних компаній та управління ними; забезпечуючи анонімність, емісія акцій на пред’явника; відсутність обмежень при вивезенні капіталу, внаслідок чого офшорні компанії можуть вільно здійснювати платежі та відкривати депозитні рахунки в будь-якій валюті та будь-яких зарубіжних банках” [207].

Великий енциклопедичний  словник трактує цей термін таким  чином: “Офшор (англ. off-shore – той, що знаходиться на відстані від берега, поза територією держави) – території, що надають пільговий режим (зниження податків, звільнення від валютного контролю тощо) для фінансово-кредитних операцій з іноземними учасниками та в іноземній валюті” [12, c. 863].

Український фінансовий словник  визначає так: “зона офшорна –  невеликі держави чи території, що залучають  чужоземні капітали через надання  податкових та інших пільг у проведенні фінансово-кредитних операцій з чужоземними резидентами і в чужоземній валюті” [55, с. 183].

У Постанові Кабінету Міністрів України “Про концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні” від 14.03.94 № 167 зазначено, що “банківсько-страхові (офшорні) зони – це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України”.

У проекті Податкового  кодексу України № 3266-1 Верховної Ради України від 20.06.2000 визначено: “офшорні зони – спеціальні економічні зони, в яких застосовуються особливі правила оподаткування”.

Достатньо точним є визначення офшорного бізнесу, в розділі 28А  Податкового Законодавства Кіпру. Відповідно до нього, офшорний бізнес визначається як законний бізнес, що здійснюється за кордоном і має закордонні джерела доходу [41].

Відповідно до визначення ООН, офшорним інститутом є “будь-який банк, що перебуває в будь-якій частині  світу, що приймає депозити або управляє рахунком, деномінованим в іноземній валюті на користь фізичної або юридичної особи, зареєстрованої в юрисдикції, відмінної від місця знаходження банку” [212]. Міжнародна організація Форум Фінансової Стабільності (ФФС) визначає офшорні зони як “юрисдикції, які залучають великий рівень нерезидентної активності” [213].

Разом з тим сьогодні остаточно  ще не сформований понятійний апарат, класифікаційні схеми, бракує єдиного бачення особливостей офшорів, їх формування та функціонування. Наразі поняття “офшор” не достатньо чітко визначене в науковій і довідковій літературі. Існує цілий ряд трактувань поняття та класифікації офшорних утворень.

З узагальнення практики і досліджень вітчизняних і зарубіжних фахівців визначення поняття “офшорну” випливає уособлення в ньому офшорного центру, офшорної зони, офшорної території, офшорної юрисдикція, центру розвитку офшорного бізнесу (фінансово-економічної діяльності), центру розвитку офшорних форм ділової активності. Податковий рай, податкова гавань, податкове сховище, податкова оаза, країни зі сприятливим податковим законодавством, безподаткова територія – скоріше рекламно-журналістські та туристичні штампи, хоч і є певною ілюстрацією явища.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

У новій редакції п. 18.3 ст. 18 зазначалося, що “перелік офшорних зон  щорічно оприлюднюється Кабінетом  Міністрів України”, а визначення нерезидентів, створених у офшорних зонах, не надавалось.

Проведений аналіз нормативно-правових актів дозволяє стверджувати, що названа норма Закону до оприлюднення Урядом переліку офшорних зон не могла застосовуватись.

Уряд доручив цю справу Міністерству закордонних справ  та Міністерству зовнішньоекономічних зв’язків та торгівлі, які в газеті “Урядовий кур’єр” № 132 від 17.07.99 опублікували “Орієнтовний перелік офшорних зон”, що охопив 43 країни. Однак даний перелік не мав належної юридичної сили, оскільки він не був зареєстрований у Міністерстві юстиції України і був підготовлений окремими міністерствами [206]. Крім того, використання в назві слів “орієнтовний” дозволяв досить довільно тлумачити положення цього нормативно-правового акта.

Тим часом Кабінет Міністрів видає розпорядження “Про перелік офшорних зон” № 106-р від 01.03.2000. Цей довгоочікуваний перелік налічував 44 офшорні країни, тоді як у світі їх налічується до 80 [201, c. 122].

Оскільки це перший подібний акт Уряду, то його недоліками було не лише невключення до переліку низки  всесвітньо відомих офшорних країн, зокрема, Люксембургу, Швейцарії, але й істотні географічні помилки.

Через рік Кабінет Міністрів оприлюднив новий перелік – розпорядження Кабінету Міністрів України “Про перелік офшорних зон” від 14.03.01 № 79-р. Кількість офшорних зон скоротилась з 44 до 4, були виправлені всі географічні помилки. Наступним було Розпорядження Уряду “Про перелік офшорних зон” № 53-р від 14.03.02 із змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Уряду “Про доповнення переліку офшорних зон” № 156-р від 29.03.02, яким до переліку було внесено Кіпр. З приводу доповнення переліку Кіпром народний депутат Сергій Терьохін зазначив у інтерв’ю газеті “Галицкие контракты” № 4 від 21-27 січня 2002 р., що це зумовлено політичними інтересами певних сил, а точніше “шкурними”. Декому необхідно було ввезти чи вивезти кошти під парламентські вибори в Україні. Виключати Кіпр з переліку офшорних зон, а це наймогутніший офшор в Європі, просто безглуздо. Наслідком такого кроку стане удосконалення способів “відмивання” грошей, а постраждають бюджет; фіскальна і фінансова системи”.

Існуючий зараз перелік  офшорних зон був затверджений Розпорядженням Уряду “Про перелік офшорних зон” № 77-р від 24.02.03, який налічує 42 офшорні зони. Зокрема, це: британські залежні території: острови Гернсі, Джерсі, Мен, Олдерні; близький Схід: Бахрейн; Центральна Америка: Беліз, Панама; Європа: Андорра, Гібралтар, Монако; карибський регіон: Ангілья, Антигуа і Барбуда, Аруба, Багамські Острови, Барбадос, Бермудські Острови, Британські Віргінські Острови, Віргінські Острови (США), Гренада, Кайманові Острови, Монтсеррат, Нідерландські Антильські Острови, Пуерто-Ріко, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Співдружність Домініки, Теркс і Кайкос; Африка: Ліберія, Сейшельські Острови; Тихоокеанський регіон: Вануату, Маршальські Острови, Науру, Ніуе, острови Кука, Самоа; Південна Азія: Мальдівська Республіка.

Отже, історія трансформації  переліку офшорних зон має довгий шлях. Кожен раз Уряд України дотримувався різних критеріїв при віднесенні тієї чи іншої країни до офшорної, і як результат – щорічні зміни в переліку офшорних зон. Наслідками такої нестабільності в законодавстві є, по-перше, нестійкий характер економічних відносин між господарюючими суб’єктами різних держав. По-друге, саме зміни переліку можуть призвести до протиправного використання офшорних зон, сприяти таким негативним явищам як тінізація економіки, відмивання “брудних грошей”, незаконне вивезення капіталу, ухилення від оподаткування.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Розглянувши процес міжнародного податкового планування як напряму  податкового планування та проаналізувавши  його інструменти, дисертант дійшов висновку про необхідність врахування територіального аспекту, що зумовлює відмінні ознаки міжнародного податкового  планування та про наявність підстав, у тому числі нормативних, застосування можливостей міжнародного податкового планування не тільки до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, але й до тих національних господарюючих суб’єктів, які намагаються мінімізувати податкові платежі в межах своєї юрисдикції шляхом, приміром, переміщення доходів у країни з пільговим режимом оподаткування, інвестицій – у найбільш доходні, надійні і неоподатковувані активи на міжнародних ринках капіталу.

Враховуючи, що за рівнем податкового тягаря всі країни світу можна поділити на юрисдикції з високими податками та юрисдикції з ліберальним оподаткуванням, у межах дисертаційного дослідження основна увага була спрямована на визначення особливостей фінансово-правового регулювання відносин, пов’язаних із діяльністю юрисдикцій з ліберальним оподаткуванням (офшорних юрисдикцій), що приваблюють іноземний капітал шляхом надання спеціальних податкових та інших пільг. Питання розглядалося в контексті взаємного впливу вітчизняного податкового законодавства, законодавства офшорних юрисдикцій, міжнародного права, зокрема Правил страхування в умовах офшору, Припису про майно, що управляється на основі доручення, Закону про міжнародні компанії та спеціального законодавство у країнах світу.

Дисертант обґрунтовує положення  про те, що в ході здійснення вітчизняними суб’єктами господарювання податкового  планування з метою мінімізації  податкових платежів спосіб та характер їх діяльності визначає в кінцевому  рахунку подальший вибір організаційно-правової форми платника податку (в тому числі у разі реєстрації українськими компаніями пов’язаних компаній в офшорних юрисдикціях) та зумовлює особливості їх фінансово-правового статусу, розглянута специфіка способів мінімізації податків за рахунок використання відмінностей певних організаційно-правових форм.

Формулюється висновок про  те, що наявність і швидке вдосконалення  законодавчої бази офшорного підприємництва є однією з причин швидкого розвитку офшорної індустрії. Запропоновано ввести у вітчизняне законодавство термін “офшорна індустрія” для позначення діяльності, спрямованої на одержання прибутку від залучення іноземних інвестицій за рахунок запровадження спеціальних режимів оподаткування, фінансової та господарської діяльності у межах певної держави або її регіону.