Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Міжнародне співробітництво та роль МОП в управлінні зайнятістю

ЗМІСТ

Вступ 2

1. Міжнародна організація праці 3

2. Декларація МОП основних принципів та прав у сфері праці 7

та механізм її реалізації

3. Участь України в Міжнародній організації праці 11

4. Переваги участі України в міжнародних організаціях системи ООН 13

Висновки 15

Список використаної літератури 16

ВСТУП

МОП є однією з багатосторонніх організацій, що найбільш успішно виконують свій мандат. Вісім десятиліть дозволяють зробити висновок про те, що засадою цього успіху є прагнення до оновлення у відповідь на зміни, що відбуваються. Народжена у дні швидкоплинної надії, вона пережила роки “великої депресії” та світової війни. МОП була створена у 1919 році за задумом промислово розвинених країн для вирішення їх спільних проблем, але її стрімкий розвиток та творчі підходи залучили до неї за два десятиліття після Другої світової війни велику кількість нових членів.

Протягом “холодної війни” Організація зберігала свій універсальний характер, в той же час безкомпромісно відстоюючи свої основні цінності. Кінець “холодної війни” та прискорення глобалізації знову поставили МОП перед необхідністю переглянути свої завдання, програми та методи роботи.

Можливість користуватися достатнім соціальним захистом – основним правом кожної людини – визнається Філадельфійською Декларацією МОП (1944р.) та рядом міжнародних трудових норм. Однак у багатьох країнах ще досить важко втілити положення Декларації у життя. МОП, зі свого боку, використовує всі можливі засоби в рамках своєї компетенції, щоб держави могли забезпечити соціальний захист усім верствам суспільства, а також поліпшувати умови праці та охорону праці.

Політика активного партнерства наблизила МОП до тристоронніх партнерів на національному рівні. Зміцнюючи соціальний діалог, вона також сприяє тристоронній співпраці у державах-членах МОП. Ключовий інструмент політики активного партнерства – функціонування мережі шістнадцяти багатосторонніх консультативних груп у регіонах світу.

1. Міжнародна організація праці

МОП є єдиною організацією ООН, в рамках котрої представники трудящих разом з представниками підприємців та урядів на рівних правах беруть участь у прийнятті рішень шляхом переговорів з найважливіших соціально-економічних питань.

На тристоронній основі функціонують органи МОП — Адміністративна рада (виконавчий орган), галузеві комітети. Принципи трипартизму також враховуються при підборі кандидатур у Міжнародне бюро праці та його територіальні бюро.

Тристоронній принцип побудови та здійснення діяльності МОП закріплено в її базових документах — Філадельфійській декларації та Статуті.

Документи МОП, які приймаються на щорічній Генеральній конференції МОП, узгоджуються зі сторонами згідно з принципом консенсусу, тобто за згодою всіх сторін, однак це не є абсолютним правилом, оскільки всередині делегацій від держав рішення може бути прийняте кваліфікованою більшістю (2/3 голосів кожної із сторін).

Особливості структури та всієї діяльності МОП визначаються складністю узгодження різних, часто навіть протилежних інтересів сторін. Діалог, дискусії та прийняття рішень сторонами передбачає взаємні врахування інтересів та досягнення угод в умовах соціального миру, що і зумовлює необхідність такої особливості структури та діяльності МОП, як її тристоронній характер.

У своїй діяльності МОП використовує три основні методи:

1. Розробка та прийняття міжнародних трудових норм та контроль за їх виконанням (нормотворча діяльність).

2. Надання країнам допомоги у вирішенні соціально-трудових проблем, тобто здійснення технічного співробітництва.

3. Проведення досліджень та здійснення публікацій з проблем у сфері праці.

Нормотворча робота є головною у діяльності МОП та здійснюється задля досягнення "її основних цілей і завдань. МОП розробляє міжнародні програми щодо покращання умов праці та життя трудящих, підвищення можливостей зайнятості та підтримки основних прав людини, вдосконалення загальної і професійної освіти. Ці програми ґрунтуються на міжнародних трудових нормах, що встановлюються конвенціями та рекомендаціями МОП, яких за роки її існування було ухвалено 184 та 194 відповідно.

Міжнародне технічне співробітництво здійснюється, починаючи з 30-х рр. XX ст., у вигляді надання експертами МОП допомоги країнам у вирішенні різноманітних соціально-трудових проблем. Діяльність експертів останнім часом стає складовою національних планів розвитку та зосереджується на сприянні повній зайнятості, розвитку людських ресурсів, підвищенні рівня життя, вдосконаленні трудового законодавства, здійсненні розвитку трипартизму, впровадженні сучасних методів управління тощо. Більш ніж у 100 країнах світу працює близько 600 експертів МОП.

Технічна допомога також включає в себе постачання необхідного обладнання, надання стипендій для підготовки національних кадрів на місцях та під час відряджень їх до інших країн, організацію різноманітних семінарів. Масштаби технічної допомоги визначаються можливостями її фінансування, які є незначними, однак поступово зростають. Здійснення великомасштабних проектів, зокрема щодо підготовки кадрів, фінансується певним чином Програмою розвитку Організації Об'єднаних Націй.

Систематична дослідницька та видавнича діяльність МОП є основою здійснення нормотворчої роботи та технічного співробітництва. Цей напрямок діяльності проводиться основними департаментами МБП, Міжнародним інститутом соціально-трудових досліджень МОП, Міжнародним навчальним центром МОП. Дослідницька робота охоплює багато країн світу, після її завершення результати можуть бути використані всіма бажаючими.

Міжнародний інститут соціально-трудових досліджень співпрацює та обмінюється результатами досліджень, методичними розробками у сфері праці та соціально-трудових відносин з багатьма національними науково-дослідними закладами. МОП є координаором усіх дослідницьких робіт у сферах охорони та гігієни праці, виробничої сфери, що виконуються і в окремих країнах, і в міжнародних організаціях.

МБП є важливим міжнародним видавничим центром, який видає щороку велику кількість літератури багатьма мовами. Серед публікацій — доповіді для щорічної сесії МКП, різних спеціалізованих нарад і конференцій; трьома мовами видається журнал "Міжнародний огляд праці", п'ятьма мовами — журнал "Трудовий світ"; англійською видається "Офіційний бюлетень МБП"; також видаються "Законодавчі акти про працю", "Щорічник статистики праці", "Праця у світі", щорічна доповідь про тенденції розвитку й перебіг подій у трудових та соціальних сферах, журнал для допомоги профспілкам.

Організаційно-практична діяльність МОП ведеться у тісному взаємозв'язку та згідно з методами її роботи і охоплює всі основні соціально-економічні проблеми праці та права людини. Основні сфери її діяльності досить широкі та багатогранні, однак продовжують розширюватись, включаючи в себе нові теми, змінюючи свій зміст відповідно до змін у світовому співтоваристві та окремих країнах.

До основних сфер діяльності МОП належать: зайнятість та безробіття; професійна підготовка та перепідготовка кадрів; права людини; умови, безпека та гігієна праці, виробниче та навколишнє середовище; заробітна плата; соціальне забезпечення; окремі категорії трудящих; МОП та соціальні інститути; погляд у майбутнє та проблемні положення.

Забезпечення повної зайнятості, попередження та скорочення безробіття, допомога безробітним є найважливішими завданнями МОП протягом усього періоду її діяльності. У Філадельфійській декларації було урочисто проголошено зобов'язання МОП сприяти прийняттю всіма членами програм повної зайнятості та підвищення життєвого рівня населення. Однак МОП не спроможна створювати в країнах робочі місця, це завдання місцевих урядів, а її роль полягає у формуванні суспільної думки, заохоченні національних заходів та міжнародної співпраці. Питанням зайнятості, повнішого та ефективного використання людських ресурсів присвячено значну частину конвенцій та рекомендацій МОП.

Важливою ланкою та етапом у цій сфері діяльності стала Всесвітня програма зайнятості, проголошена на сесії Міжнародної конференції праці в 1969 р. Вона стала відправною точкою у роботі МОП в напрямку подолання безробіття та неповної зайнятості, охоплювала як промислово розвинені країни, так і ті, що розвиваються. Однак і зміст Всесвітньої програми зайнятості, і ЇЇ здійснення вказують на те, що вона не вирішила гострих проблем запобігання та скорочення безробіття, а МОП в подальшому неодноразово зверталась до аналізу причин її слабкого виконання та здійсненого впливу. В ході цього розглядались питання боротьби з бідністю, а в 1976 р. було визначено концепцію основних потреб, яка сприяла встановленню в країнах мінімального рівня заробітної плати та пенсій.

Необхідність скорочення безробіття та досягнення повної зайнятості зумовили проголошення активної політики на ринку праці, суть котрої полягає не стільки в матеріальній допомозі безробітнім, скільки в збільшенні зайнятості на основі здійснення системи різноманітних заходів.

Важливим та досить ефективним напрямом діяльності МОП стала допомога країнам, зокрема тим, що розвиваються, у професійній підготовці та перепідготовці кадрів. Ці питання МОП розглядає як проблему розвитку людських ресурсів, включаючи розвиток управління, професійну орієнтацію та професійну реабілітацію. На здійснення цієї програми спрямовується більше двох третин коштів, призначених на технічне співробітництво. Цей напрямок діяльності Організації реалізується щороку в десятках країн, в ній зайняті сотні радників та експертів.

Гострою та політизованою сферою роботи МОП, яка знайшла своє відображення в міжнародних нормах та контрольній діяльності різних її органів, є права людини. Вся діяльність МОП тією чи іншою мірою пов'язана з правами людини, захистом права на працю та від примусової праці, боротьбою за нормальні умови праці, захист від дискримінації, за свободу об'єднання у профспілки тощо. Права людини знайшли відображення в конвенціях та рекомендаціях МОП.

Широке коло питань охоплює така сфера діяльності, як умови, безпека та гігієна праці, виробниче та навколишнє середовище. Ці проблеми відображені в конвенціях та рекомендаціях, що розглядають загальні та конкретні питання окремих професійних груп, окремих шкідливих речовин, окремих професійних захворювань. Для вирішення завдань у цій сфері МОП розробила та здійснює ряд програм, найважливішою з яких є Міжнародна програма з покращання умов праці та виробничого середовища.

Діяльність МОП у сфері заробітної плати досить обмежена. В міжнародних нормах відображені лише питання встановлення мінімального гарантованого розміру заробітної плати та пенсій, критерії оплати праці, питання рівної винагороди чоловіків та жінок за рівноцінну працю.

У сфері соціального забезпечення МОП здійснює широку нормо-творчу роботу, яка охоплює всі елементи цього напряму діяльності.

Значне місце соціальне забезпечення займає в програмах технічної допомоги країнам, що розвиваються, та у розвитку і вдосконаленні національного законодавства з соціального забезпечення в розвинутих країнах.

Також МОП виділяє деякі найбільш вразливі категорії та професійні групи трудящих. До першої групи належать жінки, інваліди, молодь та працівники-мігранти. Щодо працівників певних професій, галузей та сфер, то особлива увага Організацією приділяється морякам, оскільки умови праці і життя на борту суден, які плавають по всьому світу, потребують першочергової міжнародної регламентації.

Через соціальні інститути МОП здійснює співпрацю з усіма своїми країнами-членами. До цих інститутів Організація відносить трудове законодавство, трудові відносини, адміністрацію праці, організації працівників та підприємців.

У сучасному швидкозмінному світі важливого значення для подальшої ефективної роботи та й існування Організації взагалі набуває визначення нових проблем та нових аспектів традиційних сфер діяльності МОП.

2. Декларація МОП основних принципів та прав у сфері праці

та механізм її реалізації

Стурбованість міжнародної спільноти процесом глобалізації та соціальними наслідками лібералізації торгівлі була однією з рушійних причин ухвалення Декларації. Підтримка визнаних в усьому світі трудових норм для справи соціального розвитку була, зокрема, висловлена під час Всесвітньої зустрічі на вищому рівні в інтересах соціального розвитку в Копенгагені в 1995 році. На конференції міністрів Всесвітньої організації торгівлі (ВОТ) в Сінгапурі в 1996 році знову була підтверджена прихильність держав до основних загально визнаних трудових норм та відмічене значення МОП як авторитетної установи, що займається питаннями трудових норм та їх встановленням. Водночас були відхилені спроби використання трудових норм в протекціоністських цілях.

У червні 1998 року Міжнародна конференція праці ухвалила Декларацію МОП основних принципів та прав у світі праці, тим самим підтверджуючи зобов’язання 175 держав-членів Організації поважати принципи, що стосуються чотирьох видів основних прав у сфері праці, просувати їх та сприяти їх загальному застосуванню.

Декларація МОП стала новим підтвердженням того, що країни учасниці Організації мають намір “дотримуватися, сприяти застосуванню та добросовісно втілювати в життя” принципи, що стосуються права на свободу об’єднання та ефективного визнання права на колективні переговори, скасування усіх видів примусової чи обов’язкової праці, реальної заборони дитячої праці та дискримінації в галузі праці та занять.

У Декларації основних трудових прав підкреслюється, що усі держави-члени зобов’язані дотримуватися цих основних принципів незалежно від того чи ратифікували вони відповідні Конвенції МОП чи ні.

Декларація також визнає, що зобов’язання Організації “надавати своїм державам-членам допомогу у задоволенні встановлених та висловлених ними потреб для досягнення цих цілей”, використовуючи повною мірою для цього усі свої можливості, а також залучаючи зовнішні ресурси та заохочуючи інші міжнародні організації щодо надання їм підтримки у цьому.

Декларація “підкреслює, що трудові норми не повинні використовуватися для запровадження торговельних заходів протекціоністського характеру і ніщо у цій Декларації та у механізмі її реалізації не повинно слугувати підставою чи використовуватися для подібних цілей; крім того, ця Декларація та механізм її реалізації ні в якому разі не ставлять під сумнів порівняльні переваги кожної з країн.”

Міжнародна конференція праці в додатку до Декларації встановила механізм її реалізації. Його перший компонент – щорічна доповідь країн, які не ратифікували одну чи кілька Конвенцій, що стосуються основних прав; доповідь готується раз на рік відповідно до порядку, встановленого Адміністративною радою.

Другий компонент стосується подання щорічної доповіді про становище у світі щодо дотримання прав з однієї з чотирьох їх категорій – почергово і стосовно як тих країн, які ратифікували Конвенції, що стосуються цих прав, так і тих, які їх не ратифікували. У першій доповіді про становище у світі за 2000 рік йдеться про право на свободу об’єднання; в наступні роки планується розглянути питання скасування примусової праці, реального визнання права на колективні переговори, реальної заборони дитячої праці та дискримінації в галузі праці та занять.

Механізм реалізації Декларації має роз’яснювально-агітаційний характер; він створить додатковий канал для отримання інформації про економічні та соціальні імперативи розвитку, що стосуються цих прав та принципів. Таким чином, він допоможе розробляти, втілювати в життя та оцінювати результативність цільових програм технічного співробітництва.

У 1998 році Міжнародна конференція праці ухвалила урочисту Декларацію МОП основних принципів та прав у світі праці, знову підтвердивши зобов’язання міжнародної спільноти “дотримуватися, зміцнювати та реалізовувати добросовісно” принципи, що стосуються права працівників та підприємців на свободу об’єднання та реального визнання права на колективні переговори; діяти в напрямку скасування всіх форм примусової чи обов’язкової праці, реальної заборони дитячої праці та дискримінації в галузі праці та занять. У Декларації підкреслюється, що дотримуватися цих основних принципів зобов’язані усі держави-члени незалежно від того, ратифікували вони відповідні Конвенції чи ні.

Основні конвенції МОП

Конвенція про примусову чи обов’язкову працю, 1930 року. Вимагає заборони примусової чи обов’язкової праці в усіх її формах. Припускаються певні винятки, такі як військова служба, виправні роботи, що контролюються належним чином, праця у надзвичайних обставинах, таких як військові дії, під час пожежі, землетрусів, і тому подібного.

Конвенція про свободу об’єднання та захист права на організацію, 1948 року. Встановлює право усіх працівників та роботодавців на створення організації та вступ до неї на свій вибір без отримання попереднього дозволу та встановлює ряд гарантій свободи їх діяльності без втручання органів державної влади.

98	Конвенція про право на організацію та ведення колективних переговорів, 1949 року. Передбачає захист від антипрофспілкової дискримінації, захист організацій працівників та роботодавців від взаємного втручання, а також заходи сприяння колективним переговорам.
100	Конвенція про рівну винагороду, 1951 року. Вимагає встановлення рівної оплати для чоловіків та жінок за рівноцінну працю.
105	Конвенція про скасування примусової праці, 1957 року. Забороняє використання будь-якої форми примусової чи обов’язкової праці як засобу політичного примушування або перевиховання, покарання за прояв політичних або ідеологічних поглядів, мобілізації трудових ресурсів, встановлення трудової дисципліни, покарання за участь у страйках або дискримінації.
111	Конвенція про дискримінацію в галузі праці та занять, 1958 року. Передбачає проведення національної політики, спрямованої на усунення дискримінації під час найму, професійної підготовки, стосовно умов праці за ознакою раси, кольору шкіри, статі, віри, політичних поглядів, національного або соціального походження, на сприяння рівності можливостей та ставлення.
138	Конвенція про мінімальний вік для прийому на роботу, 1973 року. Має на меті ліквідувати дитячу працю; встановлює, що мінімальний вік для прийому на роботу не повинен бути нижчим за вік завершення обов’язкової освіти.

Міжнародні трудові норми

Основні трудові нори, вказані в Декларації МОП основних принципів та прав у світі праці лише частково відображають результати нормотворчої діяльності Організації. Починаючи з 1919 року МОП та її тристоронні структури за участі урядів держав-членів та організацій роботодавців та працівників створили систему міжнародних норм з усіх питань, пов’язаних зі світом праці.

Ці норми МОП мають форму міжнародних угод, що підлягають ратифікації державами-членами. Рекомендації є необов’язковими документами; часто вони стосуються тих самих питань, що й конвенції, та викладають керівні принципи та орієнтири національної політики та діяльності. Як конвенції, так і рекомендації мають на меті впливати на конкретні умови праці та практику в кожній країні світу.

До кінця червня 2001 року МОП ухвалила 184 конвенції та 192 рекомендації з широкого кола питань, серед яких: відміна примусової праці, свобода об’єднання та колективні переговори, рівність ставлення та можливостей, сприяння зайнятості та професійна підготовка, соціальне забезпечення, умови праці, попередження нещасних випадків на виробництві, охорона материнства, захист мігрантів та інших категорій працівників, таких як моряки, сестринський персонал та працівників плантацій. На сьогоднішній день зареєстровано 7053 ратифікації.

Вирішальним фактором є заходи, що вживаються на національному рівні з метою втілення Конвенцій в життя. Міжнародні трудові норми відіграють важливу роль у розробленні національного законодавства навіть в тих країнах, які не ратифікували дану Конвенцію. Положення норм використовуються як основи у розробці національного законодавства. Таким чином міжнародні конвенції з питань праці мають значення, що виходить далеко за межі тих правових зобов’язань, які вони встановлюють.

Контрольні механізми МОП

Застосування міжнародних трудових норм постійно контролюється МОП. Кожна держава-член зобов’язана регулярно подавати доповідь про законодавчі та практичні заходи, що вживаються з метою втілення в життя положень кожної Конвенції, яку вона ратифікувала. Водночас вона повинна надсилати копії доповіді організаціям роботодавців та працівників, які також мають право надсилати інформацію.

Спочатку доповіді урядів вивчаються Комітетом експертів з питань застосування конвенцій та рекомендацій, до складу якого входять 20 незалежних авторитетних спеціалістів у правовій та соціальній сфері, які повністю незалежні від урядів і представляють лише самих себе. Кожен рік Комітет направляє свою доповідь Міжнародній конференції праці, де її ретельно вивчає тристоронній комітет, що складається з представників урядів, роботодавців та працівників.

На додаток до цих постійних контрольних процедур організації роботодавців та працівників мають можливість самі розпочати процедуру розгляду та подання представлення стосовно держави-члена про передбачуване недотримання нею положень конвенції, яку вона ратифікувала.

Якщо представлення приймається Адміністративною радою МОП до розгляду, вона призначає тристоронній комітет для вивчення питання. Комітет направляє до Адміністративної ради доповідь зі своїми висновками та рекомендаціями.

Окрім того, будь-яка країна-учасниця може подати скаргу до Міжнародного бюро праці на іншу країну-учасницю, яка, на її погляд, не забезпечила задовільним чином дотримання будь-якої конвенції, яку вони обидві ратифікували. Адміністративна рада має право створити комісію для розслідування скарги та представлення доповіді з цього питання. Ця процедура може також застосовуватися з ініціативи самої ради або за скаргою делегата конференції. Комісія з розслідування виробляє рекомендації стосовно заходів, яких слід вжити, якщо це буде визнано необхідним. Якщо уряд не приймає ці рекомендації, він має право передати спір до Міжнародного суду.

Свобода об’єднання: спеціальні контрольні механізми

У 1950 році МОП запровадила спеціальну процедуру в галузі свободи об’єднання. Вона базується на скаргах, представлених урядами або організаціями роботодавців та працівників на країну-учасницю, навіть якщо вона не ратифікувала відповідну конвенцію. Таке можливо тому, що держава, яка стала членом МОП, повинна дотримуватися принципу свободи об’єднання, закріпленого в Статуті Організації. Такий механізм включає два різних органи. Перший – це Комісія з розслідування та примирення, створення якої вимагає згоди відповідного уряду. Порядок діяльності Комісії подібний до процедури Комісії з розслідування скарги, а її доповіді підлягають публікації. Загалом було створено шість таких комісій.

Другим таким органом є Комітет з питань свободи об’єднання. Цей тристоронній комітет призначається Адміністративною радою з числа її членів. З дня свого створення Комітет з питань свободи об’єднання розглянув більш ніж 2020 справ, що охоплюють широке коло питань в сфері свободи об’єднання: це арешт та зникнення профспілкових діячів, втручання в діяльність профспілок, запровадження законодавства, що суперечить принципам свободи об’єднання, і тому подібне. Комітет збирається тричі на рік – в березні, травні та листопаді.

3. Участь України в Міжнародній організації праці

МОП активно працює в Україні з початку 90-х років. МОП вже здійснила проекти пов'язані з аналізом стану соціальної політики (спільно з ПРООН і Світовим банком), кризового стану ринку праці в Україні, розвитком соціального партнерства. Протягом усього часу МОП надавала і продовжує надавати допомогу урядові в експертній оцінці законопроектів, ознайомленні урядовців, представників профспілок і роботодавців з міжнародними стандартами статистики праці та її національною систематизацією.

Нині МОП спільно з ПРООН та іншими агенціями здійснює в Україні важливі проекти, які пов'язані з розробкою моделі соціального бюджету, ринком праці та професійним навчанням безробітних, розвитком малого та середнього підприємництва, соціального партнерства і діалогу.

Україна є державою-членом МОП з 1954 р. За цей період Україна ратифікувала 60 Конвенцій МОП, в тому числі 16 – за роки незалежності. З 1 червня 1996 р. МОП представлена в Україні Національним кореспондентом МБП в Україні. Базовим документом для співробітництва між Україною і МОП була програма „Політика активного партнерства. Національні цілі для України” на період із 1998 по 2001 р. Підписання цього документа забезпечило послідовність, узгодженість і взаємодоповнюваність національних заходів, проектів МОП та ін. в Україні, а також довготривалість отриманих результатів.

Діяльність МОП в Україні охоплює основні питання соціальної політики: розвиток ринку праці, сприяння зайнятості і розвитку професійного навчання, соціальний захист і соціальна захищеність, реформування трудового законодавства і статистики праці, соціально-трудові відносини і заробітна плата, ґендерна рівність і викоренення найгірших форм дитячої праці, запобігання поширенню ВІЛ/СНІДу в сфері праці, а також запобігання торгівлі людьми.

Нормативно-правові та організаційні проблеми становлення системи соціального партнерства в Україні

Внаслідок децентралізації в управлінні економікою України, роздержавлення власності, створення приватного підприємництва, об’єктивно постали передумови і для розвитку соціального партнерства на всіх рівнях та створення його інституцій.

Система ринкових відносин в Україні лише формується, отже, і нове законодавство про працю перебуває у стадії розвитку. Разом з Конституцією України, яка визначає основні принципи правового регулювання соціально-трудових відносин, в країні діє Кодекс законів про працю України 1971 р. (із змінами від 1 березня 1998 р.).

Кодекс законів про працю України (КЗпП України) є зведеним законом і діє на всій території України. КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і підйому на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (ст. 1 КЗпП України).

Формування системи соціального партнерства в Україні почалося в 1992 р. після прийняття Закону “Про оплату праці”, який започаткував правову основу договірного регулювання оплати праці на основі системи тарифних угод.

Нову правову основу договірного регулювання виробничих, соціально-економічних і трудових відносин створено в 1999 р. Законом України “Про колективні договори і угоди”, в якому враховано норми конвенцій і рекомендацій МОП, світовий досвід. Законодавчо визначено сферу укладання колективних договорів і угод та процедуру їх підписання, партнерів, порядок ведення переговорів і вирішення розбіжностей, які виникають, відповідальність сторін при укладанні договорів та обов’язковість виконання положень колективного договору як для власника, так і для працівників підприємства.

Крім того, важливу роль в регулюванні соціально-трудових відносин відіграють наступні закони: Закон України від 1 березня 1991 р. “Про зайнятість населення“ (із змінами і доповненнями від 1 грудня 1998 р.); Закон України станом на 25 травня 1999 р. “Про охорону праці”.

Важливим кроком до запровадження соціального партнерства стало створення у 1993 р. Національної ради соціального партнерства, яка є консультативно-дорадчим органом при Президентові України для узгодження питань, що виникають у соціально-трудовій сфері. Це тристороння організація, до складу якої входять 66 членів – по 22 особи представники кожної сторони: уряду, об’єднань підприємців, профспілок.

Одним з головних завдань діяльності НРСП у сфері ринку праці є участь у підготовці законодавчих актів з приводу соціально-трудових питань, підготовка пропозицій стосовно загальних і галузевих колективних угод, здійснення посередництва та примирення під час вирішення колективних трудових конфліктів.

З березня 1998 р. прийнятий Закон України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”; Указом Президента від 17 листопада 1998 р. створено Національну службу посередництва і примирення.

Тривалий час у Верховній Раді України знаходяться на розгляді проекти законів “Про соціальне партнерство”, “Про об’єднання роботодавців”, “Про трудові колективи”, нова редакція Закону України “Про колективні договори та угоди”. З прийняттям цих законів буде створена сучасна правова база колективного трудового права.

4. Переваги участі України в міжнародних організаціях системи ООН

Організація Об’єднаних Націй виникла в 1945 році, незалежна держава Україна ¾ в 1991-му, проте Україна є одним з членів-фундаторів ООН. Бо як у ООН є попередник ¾ Ліга націй, так попередницею України була Радянська РСР ¾ де – юре одна з держав, які “добровільно” об’єднались в Радянський союз, де-факто “складова” і “невід’ємна” частина радянської імперії.

Чому Україна стала первісним членом ООН? Формально тому, що зробила значний внесок у повалення гітлеризму, фактично ж тому, що Сталін в період обговорення між США, СРСР та Англією обрисів майбутнього ООН в 1943 – 1945рр. вже активно готувався до післявоєнної світобудови.

В наш час з’явилися принципово нові можливості економічного розвитку світу і, відповідно, розвитку зв’язків між Україною та світовим співтовариством, зумовленого вступом України та інших держав колишнього СРСР до складу цього товариства. Поширення та поглиблення міжнародних світових зв’язків між Україною та світовим співтовариством є економічно і політично вигідним для України.

Розвиток економіки нашої країни все більшою мірою визначається не тільки її внутрішніми можливостями, але й ступенем її участі у світовому розподілі праці. Тому на сучасному етапі економічного розвитку для України дуже важливою є активізація міжнародної економічної діяльності, яка неможлива без участі міжнародних організаціях системи ООН чи співпраці з ними. Нині Україна є членом більш як 40 міжнародних організацій, на користь української дипломатії промовляють такі факти, як членство України в ЕКОСОР ООН, Комітеті ООН по внескам, Комітеті ООН по правам людини, Ради керівників ПРООН, Виконавчій Раді Дитячого фонду тощо. Усе це та обрання Міністра закордонних справ України Г. Удовенка головою 52-ї сесії Генеральної Асамблеї свідчить про те, що Україну визнають у світі як впливову державу, яка бере активну участь у вирішенні актуальних міжнародних проблем. Посада голови ГА надала додаткові можливості для активізації двосторонніх контактів України на різних рівнях. Адже, за існуючою традицією, голова ГА мав зустрічатися практично з усіма учасниками загальних дебатів високого рівня, а в цих рамках виступили 18 глав держав, 14 глав урядів, 16 віце-прем’єр-міністрів та 111 міністрів закордонних справ.

Членом МОП Україна є з 1954 року. Але не зважаючи на своє більш ніж чотирьох десятилітнє перебування у цій орієнтації, вона ратифікувала лише 45 із більш ніж 170 конвенсій, розроблених і прийнятих МОП, які стосуються різних сторін трудової діяльності, визначають необхідні заходи соціального захисту. Однією з причин такого становища є перехідний характер періоду, який переживає Україна. Гостра криза не дає змоги в нинішніх умовах віднайти необхідні кошти для того, щоб забезпечити дотримання світових стандартів у таких питаннях як соціальне страхування, медичне обслуговування, гарантії праць тощо. Тим часом саме в галузі соціальної демократії Україні належить ще чимало зробити, щоб вийти на рівень розвинутих країн. Для того, щоб швидше досягти відчутного прогресу в трудовому законодавстві і соціальному захисті трудящих, досвід такої впливової міжнародної організації, як МОП, може стати досить ефективним знаряддям.

Міжнародне співробітництво та роль МОП в управлінні зайнятістю 📙 Реферат → 🆔 153720