Міжнародний борг України

План

Вступ……………………………………………………………………………….2

1. Державний борг України…………………………………………………..3
2. Механізми скорочення зовнішньої заборгованості……………………...7
3. Механізми та стратегії подолання боргової кризи в Україні…………...9
4. Роль міжнародних фінансових організацій у регулюванні зовнішнього боргу України……………………………………………………………..15

Висновок………………………………………………………………………….21

Список літератури……………………………………………………………….22 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

Світова економіка  з об’єктивних причин не може розвиватися  без циркуляції між національними господарствами міжнародних позикових коштів. Зростання масштабності зовнішнього фінансування визначено нерівномірністю економічного розвитку і нерівновагою платіжних балансів більшості з них. Залежність національних економік від зовнішнього фінансування посилюється у міру глобалізації та лібералізації фінансових ринків. Можна казати про те, що світове господарство в цілому дефіцитне: воно має чітко виражені боргові риси.

Більшість країн  змушені вдаватися до зовнішніх  запозичень, відчуваючи нестачу власних ресурсів для внутрішнього інвестування, для покриття дефіциту держбюджету при проведенні масштабних, соціально-економічних реформ, для виконання вже накопичених боргових зобов’язань.

Умовно останні 25 років кредитна історія світу  — це історія періодичних загострень проблеми міжнародної зовнішньої заборгованості та криз. Крайнім проявом фінансової кризи є неплатоспроможність держави за іноземними позиками (під час світової економічної кризи 1929—1933 рр. припинили платежі за зовнішніми позиками Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, у результаті чого в 1931 р. США на рік відстрочили всі платежі за зовнішніми боргами).

Отже, боргова  криза — це наслідки проблем короткострокової ліквідності та свідчення необхідності подовження (пролонгації) строків погашення. Результатом пошуку виходу з кризи незмінно був перегляд боргу суверенних країн. 
 
 
 
 
 
 

1. Державний борг України

 Глобальна фінансова криза, впливаючи на економічну рецесію в Україні, викликала зростання потреб держави у позикових ресурсах. У зв’язку з цим, а також через значну девальвацію національної валюти, протягом 2008-2009 років сума державного і гарантованого державою боргу зросла більше, ніж у три рази.

Сума державного боргу на кінець 2008 року знаходилася на рівні 130,7 млрд. грн., в тому числі: зовнішнього – 86,0 млрд. грн. (65,8 % від суми державного боргу), внутрішнього – 44,7 млрд. грн. (34,2 %). Гарантований борг знаходився на рівні близько 58,7 млрд. грн., в тому числі: зовнішній – 56,7 млрд. грн. (96,6 %); внутрішній – 2,0 млрд. грн. (3,4%). Відношення державного боргу до ВВП на кінець 2008 року до ВВП у кінці 2009 року склало близько 18,9 % . 

Загалом до 2007 року відношення державного боргу до ВВП  постійно зменшувалося за рахунок підтримки  його на відносно стабільному рівні, з одного боку, та високих темпах економічного зростання – з іншого. Однак, починаючи з 2008 року сума державного боргу та його відношення до ВВП зростало у зв’язку з розгортанням кризових явищ і, відповідно, зростанням потреб держави у державних запозиченнях, з одного боку, та у зв’язку з  пригніченням економічної активності – з іншого.

На початок  липня 2009 року державний і гарантований державою борг України складав 218,9 млрд. грн. (28,9 млрд. дол. США), в тому числі: зовнішній – 156,3 млрд. грн. (20,5 млрд. дол. США), внутрішній – 62,6 млрд. грн. (8,2 млрд. дол. США). В структурі державного та гарантованого державою боргу прямий борг складав 67,7 % (148,2 млрд. грн., 19,4 млрд. дол. США), а гарантований державою – 32,3 % (70,6 млрд. грн., 9,3 млрд. дол. США) від загальної суми. 

Протягом січня - червня 2009 року сума державного та гарантованого  державою боргу України збільшилася  у гривневому еквіваленті на 29,5 млрд. грн. (15,6%), в основному, за рахунок  отримання другого траншу кредитної  лінії МВФ у рамках спільної програми “Стенд-бай” в обсязі 1 млрд. СПЗ (спеціальні права запозичень) та за рахунок перевищення випуску ОВДП над погашенням за звітний період. 

У зв’язку з  подорожчанням ресурсів на світових ринках капіталу урядом активізовано співпрацю з міжнародними фінансовими організаціями. Зокрема, наприкінці 2008 року укладено угоду з Міжнародним валютним фондом щодо залучення кредиту в розмірі 16,4 млрд. дол. США для подолання негативних  наслідків фінансової кризи. Частина коштів від траншів кредиту Міжнародного валютного фонду спрямована на покриття дефіциту державного бюджету. Крім того, для фінансування дефіциту державного бюджету у 2008 році залучено 0,8 млрд. дол. США від Світового банку. Основною причиною активної співпраці з міжнародними фінансовими організаціями є низька вартість їх кредитів та довші строки надання коштів у порівнянні із залученням кредитних ресурсів на ринках капіталу.

Здійснення внутрішніх державних запозичень наштовхується  на складнощі низького рівня розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів. Уряд наразі здійснює ряд заходів з розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів.

Загалом за 2009 рік  випущено внутрішні державні облігації  на загальну суму 62,8 млрд. грн., в тому числі 44,0 млрд.грн. для рекапіталізації банківських установ та НАК «Нафтогаз України» і 4,7 млрд.грн. для поповнення Стабілізаційного фонду.

Зокрема, Кабінет  Міністрів України розпорядженням від 25.03.09 № 316-р схвалив Концепцію  розвитку внутрішнього ринку державних  цінних паперів в Україні на 2009-2013 роки. Концепція передбачає здійснення таких заходів:  

-  запровадження ринкового ціноутворення при розміщенні внутрішніх   державних облігацій;  

-   розширення спектру інструментів державної позики;  

- створення системи первинних дилерів державних цінних паперів; 

-  підвищення прозорості здійснення державних запозичень;  

- розміщення коштів єдиного казначейського рахунку;  

-  управління ризиками, які пов’язані з державним боргом. 

Починаючи з 14 травня 2009 року запроваджено ринкове ціноутворення при первинному розміщенні внутрішніх державних облігацій: аукціони проводяться в один етап при попередньому оголошенні обсягу коштів, який обов’язково залучається на ринку незалежно від рівня відсоткових ставок, запропонованих учасниками аукціонів. 

На виконання  Концепції урядом прийнято постанови:

-  «Про випуск казначейських зобов’язань» від 14.04.09 № 362; 

-  «Про запровадження інституту первинних дилерів на ринку державних цінних паперів» від 14.04.09 № 363; 

-  «Про затвердження Порядку купівлі у 2009 році облігацій внутрішньої державної позики» від 10.06.09 № 568. 

Наразі ведеться робота з:

-  підготовки випуску казначейських зобов’язань;

-  розроблення порядку відбору контрагентів для здійснення купівлі облігацій внутрішньої державної позики;

-  створення методологічної основи для оцінки та управління ризиками, які пов’язані з державним боргом.

Разом з тим, у зв‘язку із зростанням ризиків  державного боргу внаслідок ускладнення  відповідних фінансових механізмів та інструментів, розширення структури боргового портфелю, а також нестабільності на світових та локальних фінансових ринках питання управління такими ризиками набуло особливої гостроти та критичності.

www.minfin.gov.ua 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.Механізми скорочення зовнішньої заборгованості в умовах боргової кризи 

Боргова криза  – це криза зовнішньої заборгованості яка проявляється в неспроможності країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Неплатоспроможність країн-боржників спричиняє падіння платоспроможності фінансових інститутів країн-кредиторів. Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну структури заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення. 

Традиційним методом  зменшення боргу є його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови  його обслуговування (процент, сума, строки сплати) переглядаються.

Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках «Паризького клубу». Найбіднішими країнами-боржниками з метою полегшання боргового тягара пропонується вибір одного з варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами «Паризького клубу». Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов’язань; зниження відсотків за обслуговування боргу. 

Зараз загальноприйнятим  методом скорочення зовнішнього  боргу є конверсія боргу (борговий своп), яка може набирати таких форм: 

-Викуп боргу  – надання країні-боржниці можливості  викупити власні боргові зобов’язання  на вторинному ринку боргів. .викуп  боргів здійснюється за грошові  кошти зі знижкою з їх нормальної  ціни. 

-Капітальзація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зі знижкою. Капіталізація боргу передбачає надання іноземним банкам можливості обмінювати боргові зобов’язання даної країни на акції її промислових, торговельних та ін. корпорацій. Іноземні небанківські організації отримують можливість купувати ці боргові зобов’язання на вторинному ринку цінних паперів зі знижкою для фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансових активів. 

-Конверсія  “борг - борг”, тобто заміна існуючих боргових зобов’язань новими борговими зобов’язаннями. У даному випадку змінюються умови боргових зобов’язань: відсоток доходу за новими цінними паперами може бути нижчим, ніж за старим, при збережені номінальної вартості облігацій; номінальна вартість нових зобов’язань може бути встановлена з дисконтом до номіналу старих боргових зобов’язань; може змінитися валюта боргу і т.ін.Капіталізація боргу і заміна існуючих боргових зобов’язань новими є інструментами оптимізації структури зовнішньої заборгованості держави. Викуп боргу країною-боржником означає останнє погашення її зобов’язань перед кредиторами. Втім, зазначені методи зменшення боргового тягара мають певні недоліки, що пов’язані насамперед зі скороченям валютних резервів країни-боржника та з інфляційним тиском конверсійних операцій. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3.Механізми та стратегії подолання боргової кризи в Україні

 Боргова криза, у якій Україна опинилася наприкінці 2000 року, стала

результатом відсутності  законодавчо визначеної стратегії  управління державним боргом, граничних (критичних) показників його розмірів, а також неефективних заходів Кабінету Міністрів України і Міністерства фінансів України до підприємств-позичальників щодо виконання ними фінансових зобов'язань по іноземних кредитах перед державою.

Забезпечення  органами виконавчої влади відшкодування  боржниками хоча б

30% простроченої  заборгованості або забезпечення в повномуобсязі поточних платежів, за умови реструктуризації простроченої заборгованості, дозволило б Україні не вдаватися до реструктуризації цієї частини зовнішнього боргу. Однак ці можливості Урядом і Міністерством фінансів України не були використані. 

Сьогодні досить актуальним є питання методології  розроблення боргової стратегії, адже саме набір певних заходів та інструментів, що дають змогу поліпшити боргове становище, провадити більш виважену та обґрунтовану політику щодо залучення нових коштів державою, й ототожнюється з борговою стратегією країни.

Багато вчених під борговою стратегією розуміють  систему врегулювання боргових проблем країн, що мають труднощі в обслуговуванні боргових зобов’язань за зовнішніми запозиченнями і відновлення їх платоспроможності. Вважається, що боргова стратегія має включати три взаємозв’язані блоки заходів. Це, по-перше, заходи з макроекономічної стабілізації і структурних перетворень, спрямовані на формування адаптивної економіки, здатної функціонувати в умовах глобалізації, забезпечувати подальше зростання, соціально-економічний розвиток та підтримку екологічної рівноваги.

Другий блок заходів у межах боргової стратегії включає ринкові і неринкові методи полегшення боргового навантаження і зниження зовнішнього боргу і платежів з його обслуговування.

Третій блок боргової стратегії стосується до збільшення припливу валютно-фінансових ресурсів у країни-боржники. 

Вивчення міжнародного досвіду врегулювання боргових проблем  та аналіз ситуації з державною заборгованістю в Україні засвідчили, що єдино  можливими шляхами виходу із боргової кризи в Україні є:

припинення  обслуговування державних облігацій, що перебувають у власності НБУ, та ліквідація ринку ОВДП;

часткове переспрямування  здійснюваної грошової емісії на погашення  боргових зобов’язань Уряду (в розмірі 1,5 % до ВВП):

досягнення  первинного профіциту бюджету обсягом 3,5—2,4 % до ВВП;

скорочення імпорту споживчих товарів через посилення тарифного регулювання;

здійснення  валютного регулювання та задіяння механізмів зупинення втечі капіталів  за кордон;

укладення угод з кредиторами щодо реструктуризації заборгованості на умовах зниження боргового  навантаження та застосування інструментів активного управління державним боргом. 

З метою послаблення  боргового тиску на бюджет і платіжний  баланс Україна має також домагатися укладення угод з кредиторами  щодо реструктуризації боргу на умовах зменшення боргових виплат та обміну боргових зобов’язань держави на майнові активи. При цьому варто враховувати багатий світовий досвід урегулювання зовнішньої заборгованості.

Заборгованість  перед офіційними кредиторами може бути реструктурована через укладення  угод з «Паризьким клубом»; заборгованість перед іноземними комерційними банками — з консорціумом комерційних банків. Позики міжнародних фінансових організацій (МВФ, Світового банку) реструктуризації не підлягають, у випадку надзвичайних обставин допомога цих організацій полягає в наданні позитивних нетто-кредитів. Ставлячи перед кредиторами питання про реструктуризацію, країна-позичальник має надати програму коригування платіжного балансу на середньостроковий термін. Необхідною умовою реструктуризації боргу є реалізація позичальником стабілізаційної програми МВФ.

Крім того, з 1989 р. почали проводитися операції з добровільного скорочення розміру  боргу з урахуванням котирувань вторинного ринку. Для скорочення суми боргових виплат цінні папери держави  підлягали обміну на нові боргові зобов’язання з дисконтом чи з нижчими процентними ставками, або ж державні зобов’язання мали викуповуватися позичальником за грошові кошти. Через здійснення зазначених операцій фактично було списано частину зовнішньої заборгованості Аргентини, Мексики, Венесуели, Коста-Ріки, Філіппін, Уругваю, Йорданії, Бразилії, Домініканської республіки.

Виходячи з  формальних критеріїв (обсяг зовнішнього  боргу до 40 % ВВП, норма обслуговування боргу до 20 % експорту), за якими країна отримує право на пільговий підхід, у 2000 р. Україна мала законні підстави домагатися задіяння схем реструктуризації, в рамках яких відбувається часткове зменшення розміру державного боргу та процентних виплат.

Досягнення  поступок з боку кредиторів вимагає  вироблення чіткої переговорної позиції. Необхідно акцентувати увагу на тому, що Україна не зможе виконувати свої платіжні зобов’язання, якщо її економіка продовжуватиме занепадати під тиском значних боргових виплат. Крім того, не варто виключати можливість дефолту. Оголошення дефолту суперечить інтересам кредиторів, тому вони самі намагатимуться не допустити його.

Висвітлення даного питання не буде повним, якщо ми залишимо поза увагою кредитний рейтинг України. Він впливає на відносини України  з іноземними інвесторами, які (особливо останнім часом) під впливом наслідків глобальної економічної кризи намагаються триматися осторонь непередбачуваних ринків на кшталт українського. Саме кредитний рейтинг є тим індикатором, що дозволяє потенційним зарубіжним інвесторам оцінювати ризики вкладання своїх коштів в економіку тієї або іншої країни.

На сьогодні становище України в рейтингах  провідних спеціалізованих агентств виглядає таким чином.

«Rating and Investment Information, Inc.» підвищило кредитний рейтинг зовнішніх довгострокових державних зобов’язань з рівня «ССС+» до «В-» з позитивним прогнозом. 26 березня 2002 р. міжнародне рейтингове агентство «Fitch» підвищило довгострокові рейтинги для зобов’язань України в національній та іноземній валюті та короткострокові рейтинги для зобов’язань України в іноземній валюті до рівня «В» з рівня «В-» короткострокові рейтинги зобов’язань підтверджуються на рівні «В». Прогноз за зазначеними рейтингами стабільний.

Підвищення  рейтингу України стало можливим завдяки прогресу у досягненні макроекономічної і фінансової стабільності за останні  два роки: зростання макроекономічних показників, збільшення валютних резервів, посилення експортної позиції України, дотримання жорсткої бюджетної дисципліни і ліквідація заборгованості. Зокрема, ефективне управління державним боргом і проведена реструктуризація заборгованості перед Паризьким клубом дали можливість зменшити боргове навантаження і досягти рівномірного графіка виплат за погашенням та обслуговуванням боргу на наступні роки, а також підвищили позиції України на фінансових ринках і забезпечили можливість зростання необхідних розмірів валютних резервів держави.

Водночас аналітики агентств зазначили, що рівень рейтингів України обмежується такими факторами, як існування нестабільної політичної ситуації і недостатньо активне проведення політичних і структурних реформ, зокрема, політизований процес приватизації енергетичного і промислового секторів.

Кредитний рейтинг  для України розрахував і Всесвітній економічний форум. У своїй Доповіді про глобальну конкурентоспроможність 2001—2002 рр. він ранжував Україну на 73 місці, при тому що спектр досліджуваних  ним об’єктів включає 75 країн.

Спираючись  на міжнародний досвід та відстоюючи власні національні інтереси, Україна  має також задіяти механізми  активного управління зовнішнім  боргом: започаткувати обмін (своп) боргових зобов’язань держави на акції підприємств, що перебувають  у державній власності, ініціювати погашення боргів товарними поставками, викуп державних облігацій на вторинному ринку за грошові кошти.

Суттєвою проблемою  державного боргу України є високий  рівень валютного ризику, що обумовлено значною питомою вагою зовнішнього  боргу в загальній заборгованості держави. Залежно від ситуації на внутрішньому і міжнародному фінансових ринках слід використовувати можливості виваженого трансформування зовнішнього боргу у внутрішній, що, у свою чергу, вимагає від уряду та НБУ вжиття ефективних заходів щодо радикального удосконалення внутрішнього фінансового ринку.

Це можливо  лише за належної ліквідності державних  цінних паперів та високого рівня  їх капіталізації. Міністерство фінансів та Національний банк повинні узгодити свої зусилля у проведенні боргової та монетарної політики. Така координація має поширюватися на всі етапи розроблення та реалізації цієї політики паралельно з удосконаленням інфраструктури ринку, розвитком вторинного ринку державних цінних паперів, інформаційним забезпеченням і головне — прозорістю дій обох зазначених установ на фінансовому ринку.

У нашому ж  випадку, коли розподіл держборгу на внутрішній та зовнішній (за винятком гарантованих боргів) становить 33 % та 67 % відповідно, радість від нагромадження  внутрішніх боргів у вигляді піраміди ОВГЗ була недовгою, оскільки через величезні процентні ставки (що досягали 100 % у валюті!) можливості інвесторів щодо купівлі цих паперів і підтримання зростання піраміди швидко вичерпалися. У результаті весь тягар боргу у вигляді ОВГЗ ліг на нинішніх власників таких паперів унаслідок довгострокової реструктуризації і бюджет країни наступних років, коли борги за держпаперами віддавалися за рахунок реальних податкових надходжень — надходжень, вимучених з реального сектору економіки.

Оскільки критерієм поділу боргу на внутрішній та зовнішній вважається валюта запозичень, кошти, мобілізовані за рахунок розміщення валютних облігацій, будуть відноситися до державного зовнішнього боргу. В Україні розподіл державного боргу по валюті (на липень 2002 р.) становить: EURO — 16 %, UAH — 20 %, USD — 63 %, JPY — 1 %. Проте, таке залучення унеможливлюється нормою ст. 12 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу», яка встановлює, що вартість облігацій може бути виражена лише в гривнях, та декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», згідно з яким валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України для оплати будь-яких вимог і зобов’язань.

www.ubooks.com.ua 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. Роль міжнародних фінансових організацій

у регулюванні зовнішнього  боргу України 

Співробітництво України з Міжнародним валютним фондом   

Україна набула членства в МВФ 3 червня 1992 року (відповідно до Закону України від 03.06.92 № 2402-ХІІ "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій").  

Згідно з зазначеною Угодою МВФ її ратифікація передбачає прийняття державою зобов’язання виконувати вимоги її статей, а також всі  вимоги до держави - члена цієї організації.

Квота України  у фонді складає 1 млрд. 372 млн. СПЗ (Спеціальних прав запозичення). Згідно з результатами Одинадцятого перегляду квот (30.01.99р.) країн-членів МВФ квоту України збільшено з 997,3 млн. СПЗ до 1372 млн. СПЗ (майже 1929 млн. дол. США), що дало змогу збільшити обсяг кредитів від МВФ. 

Кредити МВФ  спрямовуються на підтримку курсу національної валюти, міжнародних резервів держави та активних позицій платіжного балансу згідно зі Статутом МВФ.

Отримувачами  кредитів МВФ є центральні банки  країн, які зараховують їх у свої міжнародні резерви і використовують виключно для інтервенцій на валютному ринку для вказаних цілей.

За роки співробітництва з МВФ (1994-2002рр.) Україна отримала      4289,1 млрд. дол. США кредитних ресурсів за програми STF (systemic transformation facility), Stand-by, EFF (extended fund facility), що було обумовлено девальвацією курсу національної валюти, слабкістю резервів НБУ та платіжного балансу.

Протягом 1994 - 1998 років Україна отримала чотири кредити  від МВФ (програма STF і три програми Stand-by) на загальну суму 2 698,1 млн. дол. США.

11 серпня 1998 року  уряд України і Національний  банк України надіслали до  МВФ спільний лист-звернення про  надання Україні позики в рамках  Програми розширеного фінансування (EFF) загальним обсягом майже 2 млрд. 266 млн. доларів США.

У вересні 1998 року Радою директорів МВФ було затверджено програму “Механізм розширеного фінансування” для України загальним обсягом близько 2 млрд. 266 млн. доларів США.

Україна в рамках зазначеної програми отримала 1 млрд. 591 млн. дол. США. Позика в рамках програми EFF надається державам, які здійснюють докорінні структурні реформи народного господарства з метою забезпечення їх фінансової і макроекономічної стабільності.

10 листопада  2008 Україна отримала перший транш  кредиту stand by у розмірі 4,5 млрд. доларів. Відразу ж після отримання коштів постало питання про подальші грошові перерахування. 8 травня рада директорів МВФ схвалила виділення Україні другого траншу кредиту "stand by" і вже 14 травня 2009 року Україна отримала в своє розпорядження кошти в розмірі 2,625 мільярдів доларів.

Україна як повноправний член МВФ здійснює щорічні консультації про стан валютного врегулювання за статтею ІV Статуту МВФ, впровадження статистичних і фінансових стандартів та отримання технічної допомоги.

Реалізація Україною програм із Міжнародним валютним фондом є одним із важливих чинників формування інвестиційного клімату нашої країни, зростання довіри до макрофінансової стабільності економіки, уряд налаштований і надалі співпрацювати з Міжнародним валютним фондом.

Після завершення співробітництва з Міжнародним валютним фондом за Програмою EFF “Механізм розширеного кредитування”, що формально закінчилася 4 вересня 2002 року, виникла необхідність у започаткуванні нових програм співпраці з МВФ на основі підходів, викладених у посланні Президента України до Верховної Ради України, які передбачають поступове перенесення центру ваги у співробітництві з МВФ у площину безкредитних відносин, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової кон’юнктури, з динамікою і напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків.

Продовження співпраці  з МВФ є визначальною для збереження можливостей фінансування дефіциту бюджету за рахунок порівняно  дешевих позик від міжнародних  фінансових організацій, зокрема Світового банку та ЄС, які є найкращими за ціновими та терміновими складовими позичання. Значні обсяги видатків на обслуговування і погашення зовнішнього державного боргу в наступні 4 роки потребують пошуку джерел їх фінансування. Залучення кредитних, фінансових ресурсів, вартість яких є вищою за кредити від Світового банку, призведе до зростання відсоткових виплат і скорочення програмних видатків бюджету в середньостроковій перспективі.

Відновлення співробітництва  з Міжнародним валютним фондом та започаткування програми „попереджувальний стенд-бай” має виняткове значення для збереження позитивних тенденцій розвитку економіки, яка забезпечує необхідні передумови для продовження процесу структурних реформ, та отримання позик інших міжнародних фінансових організацій, зокрема Світового банку та Європейського банку реконструкції та розвитку.