Міжнародний рух робочої сили у Франції

Зміст

Вступ

В сучасних умовах глобалізації світової економіки рух факторів виробництва набуває особливого значення і нечуваних раніш масштабів. В тому числі це стосується робочої сили як вирішальної складової продуктивних сил не тільки світової економіки в цілому, але й кожної окремо взятої країни.

Міжнародна міграція робочої сили нині охоплює весь світ: як його розвинуту частину, так і відсталу периферію. До середини 90-х років у світі налічувалось не менше як 30 млн. трудящих, які працюють за межами батьківщини, більш половини з них — вихідці з країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою.

Міжнародна міграція робочої сили є однією з об'єктивних підстав становлення цілісної світової господарської системи. Водночас проблема вільної міграції є найнебезпечнішою для урядів як у політичному, так і в соціальному аспекті. Етнічні, релігійні забобони і пряма економічна загроза інтересам окремих груп, котрі побоюються конкуренції з боку іммігрантів, роблять цю проблему надто гострою. Тому при проведенні міграційної політики дуже важливо знати природу, загальноекономічні та соціальні наслідки цього явища.

1 Теоретичні відомості

1.1 Міграція робочої  сили: основні поняття, причини

Міграція робочої сили - це переміщення працездатного населення за межі країни [3, c. 154]. Як економічна категорія міграція робочої сили є безпосереднім проявом існування міжнародного ринку праці, що охоплює різноспрямовані потоки мігрантів, які перетинають національні кордони внаслідок нерівного як кількісного, так і якісного розподілення світових трудових ресурсів. Таким чином, світовий ринок праці виступає як загальна сукупність трудових ресурсів, що пропонуються та купуються в різних країнах на основі попиту й пропозиції.

Функціонування світового ринку праці по своїй суті істотно відрізняється від інших ринків, товарів, капіталів тощо. В першу чергу, це обумовлено особливістю робочої сили як товару. Вона продається лише у тимчасове використання, а продавець завжди залишає за собою право власності на неї. Крім того, її неможливо накопичувати, складувати так само легко, як товари або гроші. З іншого боку, функціонування цього ринку значно більше обмежується дією цілої низки об'єктивних та суб'єктивних факторів. До перших, наприклад, можна віднести традиції та звички, що існують у різних країнах світу. В Японії, в умовах довічного трудового найму, робітники дуже рідко змінюють місце роботи та проживання навіть у межах своєї держави. Водночас, іноземці тут дуже важко адаптуються до місцевих умов, культури тощо. Американці, навпаки, легко змінюють місце проживання та роботи, і процес адаптації іммігрантів у США легше, ніж у більшості інших країн [6, c. 73].

Суб'єктивні фактори проявляються в існуванні національних і міжнародних нормативно-правових актів, які обмежують вільне переміщення та найом робочої сили. Так, СРСР і більшість соціалістичних країн упродовж десятиліть були штучним чином практично виключені з цивілізованих світових міграційних процесів. Але найголовнішим, що відрізняє сучасний світовий ринок трудових ресурсів від інших, є те, що його суб'єктом виступає людина як індивід, як, в першу чергу, власний володар своєї долі, а лише в другу - як носій певної кількості розумових та фізичних здібностей і можливостей.

Фахівці розрізняють «міграцію населення» і «міграцію робочої сили». Перше поняття охоплює всіх осіб, що мігрують у пошуку нового місця проживання, а друге - тільки працездатних, точніше, економічно активну частину населення, яка мігрує з метою отримання роботи.

У сучасному світі людські і, зокрема, трудові ресурси розмішені нерівномірно, що призводить до виникнення надлишкової робочої сили в одних країнах та її нестачі в інших. Основними причинами такого явища є:

• відлуння демографічного «вибуху» середини XX сторіччя;
• кон'юнктурні ринкові коливання щодо продукції, яка є традиційно основною для деяких країн світу;
• скорочення виробництва і закриття підприємств видобувної промисловості, наприклад, вугільної внаслідок її економічної збитковості;
• тенденції науково-технічного прогресу, що призводить до скорочення робочих місць через механізацію, автоматизацію та комп'ютеризацію виробництва;
• кризові явища і різкий загальний спад виробництва в економіці багатьох, зокрема, постсоціалістичних країн [3, c. 158].

Існує традиційне питання: чому високорозвинені, зокрема, західноєвропейські країни, де рівень безробіття сьогодні постійно коливається від 4-5 до 10 відсотків і подекуди вище, які дуже опікуються працевлаштуванням своїх громадян, регулярно залучають іноземну робочу силу? Серед кількох причин найголовнішими є дві: по-перше, в кожній країні існує чимало професій і спеціальностей, які вважаються непрестижними для місцевих жителів, і навіть високі заробітки не можуть заохотити їх працювати, наприклад, на збиранні сміття, в системі асенізації міст тощо. Більш того, в кожній країні поняття престижності є традиційно своїм. Якщо у Фінляндії професія таксиста є вельми шанованою, то у сусідній Швеції корінні мешканці в якості таксиста є рідкістю. Ця ніша національного ринку праці майже повністю заповнена іноземцями, насамперед, іранцями. У Норвегії, наприклад, з десяти покоївок в готелях, дев'ятеро - вихідці з Пакистану. По-друге, ринкова економіка будь-яких, навіть найпотужніших країн, розвивається нерівномірно: за економічними підйомами слідують спади виробництва як в цілому, так і в окремих галузях. Під час різкого економічного зростання, припустимо, в будівництві, державі і приватним компаніям недоцільно витрачати великі кошти на підготовку своїх каменярів, штукатурів тощо, виходячи з того, що за 2-3 роки після завершення економічного підйому їх працевлаштування буде проблематичним, і це може призвести до зростання соціальної напруженості. Значно більш ефективним є тимчасове запрошення іноземної робочої сили.

За своєю природою, змістом, причинами міграційні процеси неоднорідні, тому їх вивчення потребує системної класифікації. В узагальненому вигляді за основними ознаками міграцію можна представити наступним чином:

1. Причини міграції:

• економічні (виробничі потреби, рівень життя, висока заробітна плата тощо);
• соціальні (шлюб, стан здоров'я, рекреація тощо);
• політичні (переслідування за політичні погляди, незгода з політичним режимом);
• інші (форс-мажорні обставини, зокрема війни, засухи, повені, а також релігійні переконання, расові проблеми тощо).

2. Просторовий характер міграції:

• внутрішня (усередині країни, а саме між селом і містом, між містами, регіонами);
• зовнішня (за межі країни).

3. Часова ознака міграції:

• остаточна (виїзд назавжди);
• тимчасова або ротаційна, в тому числі сезонна (наприклад, збір врожаю);
• маятникова (регулярні пересування з пункту постійного проживання до місця роботи. Наприклад, сьогодні за таким принципом організована робота українських і російських шахтарів на норвезькому острові Шпіцберген).

4. Напрямок руху мігрантів:

• еміграція (виїзд);
• імміграція (в'їзд);
• рееміграція (повернення мігрантів на батьківщину, інколи — виїзд у третю країну).

5. Законність перетинання кордонів:

• легальна;
• нелегальна.

6. Організаційна ознака:

• добровільна, в тому числі самодіяльна, і організована, наприклад, робота за контрактом;
• примусова (вивіз чорних рабів з Африки до Америки в період 1650—1850 рр., підневільна праця військовополонених і остарбайтерів на підприємствах Німеччини та інших країн поневоленої фашистами Європи під час другої світової війни).

7. Якісний склад:

• робітники, в тому числі промислові, сільськогосподарські, а також особи без певної професії або спеціальності;
• фахівці, в тому числі вищої кваліфікації; представники ліберальних професій (актори, музиканти, письменники, художники тощо) [5, c. 234].

Кількісно міграційні процеси вимірюються за допомогою системи показників. Основні з них: кількість емігрантів, що виїхали з конкретної країни за певний проміжок часу; кількість іммігрантів, що прибули до країни; співвідношення емігрантів й іммігрантів (міграційне сальдо, яке може бути позитивним, що свідчить про привабливість країни або від'ємним, що вказує на надлишок робочої сили та непривабливість країни); кількість емігрантів та іммігрантів за професіями, спеціальностями, галузями, віком тощо; питома вага емігрантів у загальній чисельності зайнятих у країні взагалі та в окремих галузях. У конкретних дослідженнях застосовується багато інших показників, наприклад, середня оплата іммігрантів узагалі й у розрізі окремих галузей та її співвідношення з оплатою праці резидентів, річна сума та питома вага приватних переказів емігрантів у платіжному балансі країни тощо [1, с. 216].

1.2 Історія та динаміка міграції робочої сили

Міжнародна міграція робочої сили має багатовікову історію. Економічна могутність всіх стародавніх цивілізацій була створена переважно за рахунок примусово переміщених великих мас людей, в першу чергу, рабів, з країн, загарблених і поневолених під час перманентних війн. Тобто найбільш характерною рисою міграції до початку епохи середньовіччя був її примусовий характер.

В середні віки в Європі найбільш популярною формою міграції була наймана військова служба. Впродовж тривалого часу монархії Франції, Швеції, Польщі, Італії та деякі інші регулярно залучали на платну військову службу офіцерів і професійних солдат з німецьких князівств, Швейцарії [8, c. 201].

Великі географічні відкриття суттєво стимулювали масові переміщення людей до нових, раніш невідомих європейцям регіонів світу. Весь період від кінця XV - початку XVI віків до другої половини XIX віку сучасні історики часто називають «первісною» або «старою» міграцією. Цей етап має свої характерні риси. По-перше, це чітко визначена спрямованість основних міграційних потоків. Перший з них пролягав із Старого Світу до Нового, тобто до Північної та Південної Америки та Вест-Індії. Такі колоніальні держави як Велика Британія, Іспанія, Франція, Португалія експортували надлишок робочої сили, що виникав через стрімке скорочення робочих місць, внаслідок становлення та бурхливого розвитку капіталізму в країнах Європи. Насамперед, це були ремісники та сільськогосподарські робітники. Крім того, значну частину мігрантів складали військові, колоніальні чиновники з метрополій, священнослужителі, торговці, а також авантюристи всіх мастей.

Другий міграційний потік був, значною мірою, викликаний першим. Створення колоніальних імперій, знищення місцевого населення, зокрема, індіанців в Америці і, водночас, зростаючі виробничі потреби численних плантацій і рудників обумовили примусовий вивіз рабів із країн Африки. За два століття до Америки було насильницькі переміщено від 20 до 30 млн. людей, внаслідок чого загальне населення «чорного» континенту скоротилося [2, c. 174].

Поряд з основними міграційними потоками того часу, про які йшлося вище, існували й інші, що було обумовлено виробничими потребами та іншими факторами. Так, до Росії ще за часи Петра І було запрошено чимало іноземців, насамперед, із Голландії та Німеччини.

Під час правління Єлизавети в різні губернії продовжували прибувати німці, а за часи Катерини II — французи. В той самий період, в Херсонській губернії осіли також шведи, нащадки яких мешкають там і сьогодні.

Наступний етап масової міжнародної міграції, на думку більшості фахівців, розпочався в 60-ті роки XIX століття і тривав до другої світової війни. Цей етап характеризувався зниженням кількості емігрантів з Англії, Іспанії, Нідерландів, Португалії й зростанням із таких країн, як Австро-Угорщина, Росія, Германія, Італія та деяких інших. Саме тоді, наприкінці XIX століття, відбувалася масова еміграція національних меншин (фінів, поляків, прибалтів та інших) і, зокрема, українців, із Росії до США та Канади. Більше того, європейські емігранти почали опановувати Австралію, Нову Зеландію, Південну Африку та Аргентину.

Існує одна характерна риса цього етапу, що визначилася на початку XX століття й яка досі притаманна міграції - зворотний потік мігрантів із колоній до метрополій. Це було обумовлено, в першу чергу, революційними змінами у суспільному виробництві. Поява серійного, великосерійного та масового виробництва товарів за потоковими принципами вимагала залучення малокваліфікованої робочої сили, особливо на трудомісткі, важкі та мало оплачувані операції [7, c. 229].

Більшовицька революція 1917 року в Росії і подальша громадянська війна призвели до масової еміграції солдат і офіцерів Білої Армії, інтелігенції, дворян, державних чиновників і промисловців до європейських країн, Туреччини, США, Китаю.

Сучасний етап міжнародної міграції розпочався після завершення другої світової війни. Загальними особливостями цього етапу є масовість, виникнення конкретних більш менш стабільних центрів привабливості, зростання кількості нелегальних мігрантів, посилення адміністративно-правового регулювання міграції у країнах-реципієнтах, зростання кількості мігрантів серед наукової інтелігенції і творчої молоді, тобто «втрата інтелекту» («brain-drain», рос. «утечка мозгов»).

Щодо масовості, то за даними Міжнародної організації з міграції (MOM) зараз у різних країнах легально працює більше 35 млн. робітників-мігрантів.

На сьогоднішній день у світі утворилися такі вже традиційні центри притяжіння робочої сили:

1. Західна Європа, де загальна кількість зайнятих іноземців щорічно коливається в межах 4-7,5 млн. чоловік.

2. США. Іноземці складають більше 7% від загальної чисельності, причому 75% від загальної чисельності іноземців-резидентів, які народжені за межами США (близько 26 млн. осіб), мешкають у семи штатах: Каліфорнії, Нью-Йорку, Техасі, Флориді, Нью-Джерсі, Іллінойсі, Массачусетсі. До речі, в Каліфорнії вони становлять 22% населення. Серед країн-експортерів робочої сили до США слід назвати Мексику, на яку припадає 12% прибулих, а також Китай, Філіппіни, В'єтнам, Індію, колишні республіки СРСР і Домініканську Республіку.

3. Нафтодобувні країни Близького Сходу. До цього регіону щорічно прибуває близько 4 млн. іноземців, в основному з Індії, Пакистану, Бангладеш, Філіппін та деяких інших країн.

4. Латинська Америка. Загальна чисельність прибулих дорівнює 7-8,5 млн. осіб. Навіть і сьогодні, попри економічні негаразди, найбільш привабливою для іноземців є Аргентина. Серед інших країн, з точки зору привабливості, можна також виділити Венесуелу.

5. Австралія. Інтерес іноземних громадян до цієї країни постійно зростає. Сьогодні одна чверть населення Австралії — іммігранти з більш ніж 100 країн світу.

6. Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Головними країнами-реципієнтами виступають Південна Корея, Японія, Бруней, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Тайвань, в які прибувають вихідці з Китаю, Таїланду, Лаосу, В'єтнаму, Індії та Філіппін.

7. Африка. В Північній Африці центром притяжіння виступає Лівія, що приймає, насамперед, єгиптян, а на півдні - Південно-Африканська республіка, яка притягує вихідців із Мозамбіку та деяких інших сусідніх країн. Певну привабливість має також Нігерія, здебільшого для вихідців із Гани, Чаду та Беніну.

8. Незважаючи на суперечливі статистичні дані, вже можна стверджувати, що утворився новий центр притяжіння — Росія. Так, за деякими джерелами тільки на сході цієї країни чисельність іммігрантів із Китаю вже досягла кількох мільйонів осіб [9, c. 80].

Нелегальні мігранти складають все більш значну частину новоприбулих до привабливих країн. Це явище - одна з найбільш серйозних сучасних проблем у сфері міграційних процесів. Більшість цивілізованих країн значно посилює боротьбу з нелегалами. Так, у Франції, наприклад, з початку 90-х років роботодавця, який використовує працю нелегала, очікує тюремне ув'язнення, замість штрафу, як це було раніше.

«Втрата інтелекту» є реальністю для багатьох країн світу. В принципі неможливо спрощувати це явище і зводити його до простої формули: таланти з бідних країн шукають багату домівку, де їм буде краще жити і працювати.

Найголовнішим імпортером «умів» виступають провідні країни і, насамперед, США, де залучення й використання іноземного інтелекту здійснюється на рівні державної політики. Численні державні і приватні фонди вишукують таланти в різних, і не тільки в бідних, країнах світу і пропонують гранти, стипендії, високу заробітну плату і навіть гарантовану натуралізацію в США. Про результат такої політики свідчать такі красномовні факти: за свідченням американських фахівців, США, завдяки єврейській еміграції з СРСР, вдалося ліквідувати провал у деяких провідних галузях фундаментальних наук, зокрема у математиці, що утворився в 60-х — на початку 70-х років. Упродовж останнього десятиріччя частка іммігрантів першого покоління серед лауреатів Нобелівської премії від США і членів Національної Академії Наук США коливалася в межах 20—33 відсотків.

Поряд із загальними особливостями, що притаманні міграційним процесам від 1945 року по теперішній час, цей етап можна, у свою чергу, поділити на два періоди, які суттєво відрізняються між собою, а саме: 1945-1973 роки; 1974 рік —до сьогодення. Насамперед, це стосується європейських міграційних процесів.

Найбільш характерні риси періоду 1945—1973 років такі:

- стрімке зростання прибулих у метрополії з колишніх колоній і домініонів. Так, до 1970 року у Францію емігрували 600 тис. алжирців, 140 тис. марокканців, 90 тис. тунісців та сотні тисяч із Сенегалу, Малі, Того, Нігеру та багатьох інших країн. До Англії, наприклад, з 1946 року до 1959 рік прибуло тільки з Ірландії 350 тисяч осіб;

- згаданий період — це час створення, становлення і ліквідації так званої «системи гостьових робітників» («guestworker system»), яка в найбільш класичному вигляді була впроваджена у Німеччині: Федеральний Офіс Праці здійснював організований набір робочої сили, перевіряв виробничі навички робітників, здійснював медичні експертизи тощо. Підприємці компенсували всі фінансові витрати Федерального Офісу і використовували робітників у виробництві. Умови найму були юридично закріплені у двосторонніх угодах між ФРН та країнами-експортерами: спочатку з Італією, пізніше — з Грецією, Туреччиною, Марокко, Португалією, Тунісом і Югославією.

Аналогічні явища спостерігалися і в інших країнах Західної Європи. Так, з 1950 до 1970 року кількість емігрантів у Франції, Великій Британії та Швейцарії зросла відповідно з 2 млн. 128 тис. до 3 млн. 339 тис, з 1 млн. 573 тис. до 3 млн. 968 тис. і з 279 тис. до 983 тисяч. Загострення соціально-економічних проблем, політичні та деякі інші чинники призвели до ліквідації «системи гостьових робітників» в 1973 році;

- виникнення суверенних держав унаслідок краху колоніальної системи зумовило появу зворотних потоків мігрантів, насамперед, із числа інтелігенції з метрополій до колишніх колоній і домініонів;

- серед причин міграції цього періоду переважають економічні, що пов'язані з пошуком більш забезпеченого, заможного життя;

- диверсифікація потоків як за географічним походженням мігрантів, так і країн-реципієнтів. На початок 70-х років у загальній кількості іммігрантів поступово зростає доля прибулих з Африки, Азії та Латинської Америки і відповідно знижується доля європейців.

З початку 70-х років, особливо після ліквідації «системи гостьових робітників» 1973р., у характері міграції відзначаються певні зміни, а саме:

- поступово скорочується міграція робочої сили у Західну Європу й збільшується у країни Північної та Південної Америки, Австралії та деякі інші; відбувається одночасна трансформація країн Південної Європи з еміграційних в імміграційні;

- стрімко зростає кількість іммігрантів у нафтодобувних країнах Близького Сходу;

- посилюються масові потоки біженців унаслідок політичних, релігійних та різних форс-мажорних обставин;

- створюється нова геополітична ситуація в Європі, викликана колапсом Радянського Союзу, появою нових незалежних країн, крахом комуністичних режимів у країнах Східної Європи і Балтії й утворення СНД призвели в 90-і роки до нової хвилі мігрантів у різні країни світу, насамперед, до Західної Європи, а також до США, Ізраїлю, Аргентини, Австралії, Канади та в деякі інші;

- реалізується політика возз'єднання сімей, внаслідок чого численні члени родин іммігрантів почали масово прибувати до країн-імпортерів робочої сили. Так, у структурі новоприбулих до США впродовж останніх 10 років на долю родичів іммігрантів припадає більше 70 відсотків.

Характерною ознакою новітньої міграції є той факт, що на зламі ХХ-го та ХХІ-го століть з'являється група країн, які виступають одночасно і як донори, і як реципієнти іноземної робочої сили. Хоч прояви цього явища зустрічались і в попередні періоди, все ж таки окремі країни в конкретні історичні періоди виступали переважно як експортери або імпортери трудових ресурсів. Сьогодні ж, якщо багатьох громадян незалежних держав — колишніх республік Радянського Союзу приваблює, в силу різних обставин, життя та робота в країнах Західної Європи, то про влаштування в Росії або в Україні мріють десятки тисяч людей в Китаї, В'єтнамі, Афганістані, Іраці тощо. Такий висновок повністю підтверджує статистика. Так, якщо в 2008 році за межі України в пошуках більш забезпеченого життя вибуло трохи більше 46 тис. осіб, то кількість прибулих склала 38,5 тис. Осіб [2, с. 170].

2 Особливості міграції робочої сили у Франції

У той час як мотиви мігрантів, щоб змінити країну в основному економічні, частка робочих віз залишається на низькому рівні. У 2007 році вони становили 7 % від загального прийому проти 9% на даний час.

Ці цифри, однак, повинні бути повязанні з успішною інтеграцією на ринку праці мігрантів, що приїхали у Францію з професійного мотиву. За три чверті мігрантів знаходять роботу, але, в основному, в менш кваліфікованих галузях.

Франція, таким чином, залучає іммігрантів до певних професій або направляє на навчання іноземців в деяких областях гоподарювання. Це пов’язано з тим, що існують проблеми з набором персоналу, в особливості - під час кризи. Ці труднощі впливають на 40,4% проектів з прийому на роботу, в залежності від виду зайнятості. Підприємства викликають навіть брак робочої сили серед інженерів, ІТ-спеціалістів і керівників дослідження (найм важкий у 67% випадків), допомога на дому (65%), кухарів (60%), особистих господарств (55%) або піклувальники (43%). У законі про імміграцію 2014 р., уряд хоче створити встановити трьохрічне проживання для полегшення життя співробітників і студентів [10].

Висновки

Отже, міграція населення являє собою переміщення людей через кордони певних територій зі зміною постійного місця проживання або поверненням до нього. Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і неекономічного характеру, тобто політичні, національні, релігійні, расові, сімейні тощо.

Причини економічного характеру полягають у різному рівні розвитку окремих країн, що спричиняє переміщення робочої сили з країн з низьким рівнем життя у країни, де цей рівень вищий. Істотним фактором є наявність органічного безробіття. Важливим є вивіз капіталу, функціонування міжнародних корпорацій, що сприяють з’єднанню робочої сили з капіталом, розвиток транспортних засобів, що сприяє розвитку трудової міграції.

Основу міграційних потоків становлять робітники, і в менших масштабах – службовці, спеціалісти та вчені. Напрями міграційних потоків порівняно стійкі й часто перетинаються. Вирішальне значення при цьому має економічний розвиток країни, що приймає, її роль у сучасному світі, та часто її історичні, географічні і етнічні фактори.

Основні напрями, це:

- міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинених країн;

- міграція в рамках промислово розвинених країн;

- міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;

- міграція з країн колишнього Радянського Союзу;

- міграція наукових робітників та кваліфікованих спеціалістів з розвинених країн у країни, що розвиваються.

Двома традиційними центрами тяжіння робочої сили є США та Західна Європа. Система економічних зв’язків, що виникають між державами у зв’язку з міграцією робочої сили, супроводжується потоком товарів та капіталів.

Конкретні ефекти для країни, що приймає робочу силу такі:

1) підвищення конкурентоспроможності її товарів внаслідок зменшення видатків виробництва, пов’язаних з нижчою ціною іноземної робочої сили;

2) іноземні робітники, створюючи додатковий попит на товари та послуги, стимулюють зростання виробництва та додаткову зайнятість у країні, де перебувають;

3) при імпорті кваліфікованої робочої сили країна економить на витратах на освіту та фахову підготовку;

4) іноземні робітники часто розглядаються як певний амортизатор у випадку кризи та безробіття, позаяк можуть бути звільнені першими;

5) іноземні робітники не забезпечуються пенсіями та не враховуються при реалізації різного роду соціальних програм.

Ефекти для країни, що надають робочу силу наступні:

1) експорт робочої сили розглядається як дуже важливе джерело надходження у країну вільно конвертованої валюти у виді податків на прибутки фірм-посередників, грошових переказів від мігрантів на батьківщину для підтримки рідних, та особисте інвестування мігрантів;

2) експорт робочої сили позначає зменшення тиску надлишкових трудових ресурсів, і, відповідно, соціальної напруги в країні;

3) безкоштовне для країни-імпортера навчання робочої сили новим професійним навикам, знайомство з передовою організацією праці тощо.

Наслідки міграції робочої сили можуть бути як позитивними, так і негативними. Але, тим не менше, трудова міграція є невід’ємною та важливою складовою розвиненої економіки та економічних відносин. Проте, на мою думку, варто більше уваги приділити регулюванню міграційних процесів, особливо для країн, що розвиваються, та умовам імпорту робочої сили у країнах з розвиненою економікою.

Список використанних джерел

1. Сахаров В. Є. Міжнародна економіка: начальний посібник / В. Є. Сахаров. – К. : Національна академія управління, 2007. – С. 199-227.

2. Козак Ю. Г. Міжнародна економіка: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Козак Ю. Г., Лук’яненко Д. Г., Макогон Ю. В. та ін. – 3-тє видання. – К.: Центр учбової літератури, 2009. - С. 159-180.

3. Міжнародна економіка: Підручник / [Рум’янцев А. П., Климко Г. Н., Рокоча В. В. та ін.]; за ред. А. П. Рум’янцев. – К. : Знання-Прес, 2003. - С. 147-159.

5. Козик В. В. Міжнародна економіка та міжнародні економічні відносини: Практикум / Козик В. В., Панкова Л. А., Григор’єв О. Ю., Босак А. О.– 2-ге видання, перероблене і доповнене. – К.: Вікар, 2006. - С. 234-235.

6. Черевань В. П., Міжнародна економічна діяльність: Навчальний посібник / Черевань В. П., Румянцев А. П., Романенко Л. Ф. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2003. С. 73-76.

7. Козик В. В. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник / Козик В. В., Панкова Л. А., Даниленко Н. Б. – К. : Знання, 2008. - С. 223-232.

8. Одягайло Б. М. Міжнародна економіка / Б. М. Одягайло – К. : Знання, 2006. - С. 199-211.

9. Коротич О. Механізм державного управління: проблеми теорії та практичної побудови / Олена Коротич // Вісник Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – 2006. – № 3. – С. 79-84.

10. Ж-Б. Франсуа, Д. Пєрон Immigration en France : ce qu’il faut savoir // la Croix – 2013 – Режим доступу: http://www.la-croix.com/Actualite/France/Immigration-en-France-ce-qu-il-faut-savoir-2013-10-22-1049109

11. Infos migrations // DÉPARTEMENT DES STATISTIQUES, DE SÉTUDES ET DE LA DOCUMENTATION – 2014 - № 64

12. Que représente l'immigration économique aujourd'hui en France? // Мusée de l'histoire de l'immigration – 2008 – Режим доступу: http://www.histoire-immigration.fr/histoire-de-l-immigration/questions-contemporaines/economie-et-immigration/que-represente-l-immigration-economique-aujourd-hui-e