Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Міжнародний рух капіталів

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний авіаційний університет

Інститут економіки та менеджменту

Домашнє завдання

з дисципліни «МЕВ та основи ЗЕД»

Тема: «Міжнародний рух капіталів»

Виконав:

слухач 2 курсу

заочної форми навчання

спеціальності № 7.03060107 Логістика

Файрушина В.С.

Перевірив: Гуріна Г.С.

Оцінка:__________________

Київ – 2012

ЗМІСТ:

Вступ………………………………………………………………………….. .3

Поняття капіталу………………………………………………………………4

Закономірності та особливості міжнародного руху

капіталів у сучасних умовах………………………………………………….7

Особливості вивозу капіталу в сучасних умовах…………………………...9

Транснаціональні корпорації………………………………………………..11

Основні форми здійснення міжнародних інвестицій………………………13

Висновки……………………………………………………………………...17

Список використаних джерел……………………………………………….19

Вступ

Зародження і становлення світового господарства — це процес розвитку і поглиблення різнобічних відносин між народами, націями і державами. Сутність його полягає в усуспільненні праці та виробництва на національному і міжнародному рівнях. Рушійними силами в цьому процесі є зростання та удосконалення продуктивних сил, прогрес науки, техніки і технології, зміна форм матеріального виробництва.

Здобутки цивілізованого розвитку в країнах світу — сім'я та її домашнє господарство, держава та її виробництво, становлення товарно-грошових відносин у національних і міжнародних сферах — були цеглинами у фундаменті світового господарства.

Міжнародне усуспільнення виробництва і поглиблення на його основі інтернаціоналізації всього економічного життя стали головними чинниками подолання національно-державного відокремлення, замкненості (автаркії) господарських систем, а отже, розширення виробничо-економічних зв'язків між різними країнами. На певному етапі історичного розвитку концентрація і спеціалізація виробництва, процес його розширеного відтворення наштовхнулися на внутрішні обмеження.

Для нормального підтримання і постійного відновлення національного виробництва все актуальнішою є потреба взаємодії з іншими країнами, розвитку міжнародного поділу праці та обміну. Поступово взаємодія та взаємозалежність економічних систем різних країн перетворились на об'єктивну необхідність їхнього розвитку. Взаємодоповнення національних економік, зростання ролі зовнішніх чинників у процесі суспільного відтворення в тій чи іншій країні стали загальним явищем.

Поняття капіталу

Інтернаціоналізація економічних процесів приводить до активізації руху між країнами не тільки товарів і робочої сили, а й капіталів.

Капітал (за «Економікс» Макконнелла і Брю) – це:

– створені ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг;

– товари, які безпосередньо не споживаються людьми;

– інвестиційні товари, засоби виробництва.

Капітал є одним з факторів виробництва. Іншими словами, це один з видів ресурсів, які необхідно витратити для виробництва товару.

Виходячи з того, що капітал за своєю глибинною економічною сутністю є антагоністичною суперечністю (а отже й антагоністичним виробничим відношенням) між власниками монополізованих засобів виробництва, фінансових, інтелектуальних, інформаційних та інших ресурсів, з одного боку, та власниками найманої робочої сили -- з іншого, вивезення капіталу з погляду суспільної форми слід розглядати як процес формування в іншій некапіталістичній країні антагоністичної суперечності між власниками різних ресурсів і найманими працівниками, а отже, й відповідного капіталістичного виробничого відношення.

Якщо взяти до уваги, що капітал за своїм економічним змістом є сукупністю чи системою виробничих відносин (або відносин економічної власності), що базується на експлуатації найманої праці, то експорт капіталу означає процес формування в некапіталістичній країні капіталістичних виробничих відносин.

Оскільки капітал має свій речовий зміст (засоби виробництва, гроші, інші ресурси), то формування таких відносин здійснюється за допомогою вивезення капіталу насамперед в підприємницькій і грошовій формі.

Якщо капітал вивозять з більш розвинутої до менш розвинутої капіталістичної країни, то цей процес супроводжується формуванням більш зрілих відносин капіталістичної власності (а отже, й капіталу), більш досконалих форм виробничих відносин.

Таким чином відбувається процес інтернаціоналізації капіталу (економічної власності, заснованої на експлуатації тощо), тобто капіталістичних виробничих відносин. Вивезення капіталу у докапіталістичні формації - загалом прогресивне явище. Таким його можна вважати і у випадку вивезення в країни СНД та Східної Європи в сучасних цивілізованих формах.

Головними суб'єктами вивезення капіталу на сучасному етапі є ТНК, держави та наддержавні органи. Найважливіша кінцева мета цього процесу -- привласнення монопольне високих прибутків, а також отримання інших вигод (політичних, військових тощо).

Вивезення капіталу з урахуванням суспільної форми речового змісту -- процес вивезення за кордон транснаціональними корпораціями, державами та міжнародними фінансово-кредитними організаціями вартості у грошовій або товарній формі з метою виробництва і привласнення монопольно високих прибутків, а також отримання інших вигод.

На нижчій стадії розвитку капіталізму (XVI - XIX ст.) переважало вивезення товарів, а на вищій - у XXІ ст. - вивезення капіталу. Воно зумовлене монополізацією виробництва, виникненням і розвитком гігантських монополістичних (у тому числі олігополістичних) об'єднань, появою ТНК, які накопичили величезні прибутки й шукають шляхи їх найприбутковішого вкладення.

Вивезення капіталу також зумовлюється дією закону нерівномірності економічного розвитку, зокрема нерівномірним розвитком окремих держав і регіонів світового господарства. У країні, яка перебуває на передових позиціях, швидше відбувається процес створення надлишкового капіталу, який може бути використаний всередині країни, але якому намагаються знайти прибутковіше застосування.

Крім того, вивезення капіталу спричинене асинхронним протіканням капіталістичного циклу, протекціоністськими бар'єрами, які перешкоджають вивезенню товарів, процесом інтернаціоналізації виробництва та ін.

Вивезення капіталу здійснюється у двох основних формах - підприємницькій і позичковій. Вивезення підприємницького капіталу означає інвестиції у промисловість, транспорт, сільськогосподарські, банківські підприємства тощо, через будівництво або купівлю вже існуючих підприємств, через механізм придбання їх акцій. Це призводить до утворення власності за кордоном.

Позичковий капітал вивозять у формі короткотермінових або довготермінових позик та кредитів. Це дає можливість отримувати фіксований дохід у вигляді відсотка, але не призводить до утворення за кордоном власності. Загальна сума капіталу, що функціонує за кордоном, -- це іноземні інвестиції. Згодом їх джерело розширюється за рахунок капіталізації додаткової вартості, використання амортизаційних відрахувань, випуску акцій та ін.

Найважливішу роль з-поміж різних форм інвестицій відіграють прямі капіталовкладення. Це зумовлено тим, що їх суб'єкти здійснюють постійний контроль за цим капіталом (капіталом у позичковій формі на час надання кредиту розпоряджається імпортер); що прямі інвестиції гарантують стабільний ринок (або формують основу для виходу на ринки інших країн); такі інвестиції дають право безпосереднього контролю (за наявності контрольного пакета акцій) або активної участі в управлінні підприємством через механізм реінвестування прибутків, придбання частини акцій за кордоном (але не контрольного пакета), внутрішньо-фірмових позик або внутрішньофірмової заборгованості, а також через використання неакціонерних форм (укладання субконтрактних угод, ліцензійних угод, франчайзингу та ін.).

Закономірності та особливості міжнародного руху капіталів у сучасних умовах.

Напередодні Першої світової війни закордонні інвестиції капіталістичних країн становили 44 млрд. дол., у 1970 р. - до 285 млрд., у 2000 р. - понад 3 трлн дол. Мета вивезення державного капіталу - значною мірою створення сприятливіших умов для вивезення транснаціонального та інших видів недержавного капіталу. Зокрема, з його допомогою формується економічна інфраструктура. Важливою формою вивезення державного капіталу є державні гарантії для недержавних кредитів. Тому державному капіталу більше властива форма кредитів та субсидій.

За джерелами походження капітал, який здійснює міжнародний рух, можна підрозділити на офіційний і приватний.

Офіційний капітал являє собою кошти державного бюджету, які переміщуються за кордон або прийняті з за кордону за рішенням урядів, а також за рішенням міжурядових організацій. До цієї категорії відносяться всі державні позики, позички, дари (гранти), допомога, яка надається однією країною іншій країні на основі міжурядових угод. Офіційним вважається також капітал, яким розпоряджаються міжнародні міжурядові організації від імені своїх членів (кредити МВФ, витрати ООН на підтримку миру і т.п.). Рішення про міжнародному русі такого капіталу приймаються урядом і парламентом.

Приватний капітал (недержавний капітал) - це кошти приватних фірм, банків та інших недержавних організацій, які переміщуються за кордон або прийняті з за кордону за рішенням керівних органів цих організацій. Однак ці рішення повинні відповідати тим законодавчим нормам про міжнародний рух капіталу, які встановлюють державні регулюючі органи країни, з якої вивозиться капітал, а так само приймаючої країни.

Міжнародний рух капіталу передбачає приміщення капіталу за кордоном з метою його функціонування там і отримання прибутку або отримання доходу в формі відсотка.

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв в насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному ринку не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки.

Інвестиції вважаються міжнародними, якщо інвестується капітал перетинає державний кордон. Міжнародний рух капіталу являє собою фінансову операцію, зазвичай воно передбачає рух фінансових потоків між різними комерційними фірмами або державними організаціями, пов'язане з перетином кордонів. Проте бувають випадки, коли машини й устаткування перевозяться в іншу країну в якості внеску в статутний капітал новостворюваної або придбаної фірми. Дана угода буде розглядатися як переміщення капіталу.

Величина функціонуючих за рубежем іноземного капіталу величезна. Щорічно міжнародний рух капіталу оцінюється приблизно 0,7-1,2 трлн.дол., у т.ч. прямих інвестицій - близько 0,13-0,24 трлн., портфельних - 0,12-0,67 трлн.дол. Тільки обсяг накопичених у світі прямих інвестицій складає близько 3 трлн.$. Т.о. картина сучасного міжнародного економічного життя створюється насамперед тими компаніями, що не тільки активно торгують із закордонними країнами, але й активно інвестують там. Це надійний спосіб проникнення і розширення присутності їх на зовнішньому ринку. Компанії США і Японії реалізовують у такий спосіб відповідно мінімум половину і чверть усієї продаваної ними за рубежем продукції.

Особливості вивозу капіталу в сучасних умовах

1. Динаміка експорту капіталу традиційно випереджає динамікові експорту товарів (в останні роки більш ніж у 2 рази).

2. У загальному обсязі вивозу капіталу підвищується роль і частка вивозу державного капіталу (близько 25%). Серед загального обсягу експортованого капіталу в країни, що розвиваються, 90% є державним капіталом, а в країни Східної Європи і СНД – 35% (при цьому у виді пільгових кредитів – 35%, безпроцентних кредитів – 65%).

3. Більш 50% мігруючого капіталу у світовому господарстві належить приватним суб'єктам (корпораціям, ТНК, банкам, інвестиційним, пенсійним, страховим фондам і ін.). В останні десятиліття відзначається тенденція скорочення частки банків з 50 до 25% і одночасний ріст частки капіталів ТНК. Ростуть обсяги приватного капіталу мігруючого між промислово розвитими країнами (близько 75%)

4. Збільшення частки прямих інвестицій у загальному обсязі приватного і державного капіталу (у 90-і роки близько 33 %).

5. Частка портфельних інвестицій у загальному обсязі іноземних інвестицій – 35-40%.

6. Частка міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій у міжнародній міграції капіталів складає близько 12% і має найбільш швидкі темпи росту.

7. Росте число інтернаціональних злиттів і придбань фірм (близько 79% сукупного обсягу прямих закордонних інвестицій).

8. Відзначається зрушення в галузевій структурі іноземних інвестицій від обробної промисловості і торгівлі до інвестицій у наукомісткі галузі і сферу послуг (більш 55%).

9. Створюється система міжнародного регулювання закордонним інвестуванням. Країни члени ОЕСР у 1979 р. прийняли «Декларацію про міжнародні капіталовкладення і багатонаціональні підприємства», де рекомендується надавати інвесторам режим «не менш сприятливий, чим той, котрий надається в аналогічних випадках місцевим підприємствам». У 1992 р. Група Світового банку розробила «Рекомендації з режиму для іноземних прямих інвестицій», де головною умовою сприятливого інвестиційного клімату названий однаковий режим для інвесторів в однакових обставинах в умовах вільної конкуренції. У 1994 р. членами Організації Тихоокеанського Співробітництва прийнятий «Добровільний кодекс прямих іноземних інвестицій», а ООН прийнятий «Міжнародний кодекс поводження ТНК» і т.д.

10. Відбувається зміна географічних напрямків іноземних інвестицій:

- переважає міграція підприємницького капіталу між промислово розвитими країнами, особливо між країнами «тріади» (США, Японія, Західна Європа) і між країнами Західної Європи. Основні експортери капіталу – США, Великобританія, Франція, Німеччина, Японія, Нідерланди, Швейцарія. Але промислово розвиті країни є і головними імпортерами закордонних ресурсів (85-87% усього світового імпорту позикових засобів із зовнішніх фінансових ринків і близько 60% світового імпорту прямих закордонних інвестицій);

- збільшується експорт підприємницького капіталу з промислово розвитих країн у що розвиваються, але тільки в 18 нових індустріальних країн ЮВА (57,1%) і Латинської Америки (34,4%).

- збільшується обсяг іноземних інвестицій між країнами, що розвиваються;

- спостерігається повільний ріст іноземних інвестицій у країни з перехідною економікою.

За даними Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЭСР) на розвиті країни приходиться близько 90% вивозу і близько 80% увозу світового щорічного обсягу прямих інвестицій. Т.ч. рух прямих інвестицій йде насамперед між розвитими країнами.

Транснаціональні корпорації

Транснаціональні корпорації (ТНК) – основний суб’єкт закордонного капіталовкладення в сучасному світі.

ТНК – міжнародні компанії за характером своєї діяльності: вони володіють чи контролюють виробництво продукції (чи послуг) поза межами країни базування, розташовуючи в різних країнах світу свої філії, і функціонують відповідно до глобальної стратегії, що розробляється головною компанією.

Таким чином, «міжнародність» ТНК визначається роллю, яку мають зарубіжні операції в усіх аспектах економічного життя цих компаній.
Комісією з ТНК ООН розроблене наступне визначення:
ТНК – це компанія, що включає одиниці в двох або більше країнах, незалежно від їх юридичної форми та сфери діяльності. Її система прийняття рішень дозволяє проводити узгоджену політику і здійснювати загальну стратегію через єдиний керівний центр. Окремі одиниці пов’язані власністю так, що одна з них може мати значний вплив на діяльність інших і, зокрема, ділити знання, ресурси і відповідальність з іншими.

Основні мотиви «транснаціоналізації» бізнесу:

забезпечення свого виробництва іноземною сировиною;
закріплення на закордонних ринках збуту шляхом створення своїх філій;
раціоналізація виробництва шляхом його переміщення до країн з меншими витратами виробництва, ніж на національній території;
орієнтація на «техно-фінанасову стратегію», яка полягає у використанні зарубіжних капіталовкладень для створення таких форм закріплення на зарубіжних ринках, як організація супідрядних підприємств; укладання довгострокових партнерських угод з іншими фірмами; відмова від частини старих виробництв і розширення нових видів діяльності, насамперед, у сфері науково-технічних досліджень і розвитку, пошук прибутків на міжнародних фінансових ринках.

ТНК належить 90 % прямих зарубіжних капіталовкладень. На них же припадає більш ніж 1/2 світової торгівлі. Міжнародна торгівля сировиною майже повністю знаходиться під їхнім контролем. ТНК контролюють 90 % світової торгівлі пшеницею, кавою, кукурудзою, лісоматеріалами, тютюном, джутом і залізною рудою; 85 % – міддю та бокситами; 80 % – чаєм та оловом; 75 % – бананами, натуральним каучуком та сирою нафтою.
Протягом останніх двох десятиліть щорічно половина американського експорту припадає на американські та іноземні ТНК. У Великобританії аналогічний показник становить 80 %, Сингапурі – 90 %. Більша частина всіх платежів, пов’язаних з трансфертом новітніх технологій, здійснюється в межах ТНК (80 % у США та Великобританії, до 90 % у Німеччині).
На фінансових ринках ТНК виступають міцною силою, яка визначає стан найважливіших операцій. Наприклад, їх сукупні валютні резерви в декілька разів більше, ніж сукупні резерви всіх центральних банків світу
На початок 90-х років, за даними ООН, в світі було приблизно 10 тисяч ТНК. 600 корпорацій входять до «Клубу мільярдерів» з сумою продаж близько 1 млрд. дол. США щорічно, що порівнює їх масштаби з цілими країнами.

Основні форми здійснення міжнародних інвестицій

Міжнародні інвестиції можуть здійснюватись у двох основних формах: продуктивного (підприємницького) капіталу і позикового капіталу.

Продуктивний ( підприємницький) капітал – це капітал, вкладений безпосередньо у виробництво з метою отримання прибутку. Як підприємницького найчастіше використовується приватний капітал, але і держава може вкладати кошти за кордоном.

Можна виділити наступні основні причини зарубіжних інвестицій підприємницького капіталу:

Прагнення розмістити капітал там, де він буде приносити максимальний прибуток.

Переміщення підприємницького капіталу за кордон може бути обумовлено тим, що виробництво товарів на місці виявляється більш дешевим способом обслуговування іноземного ринку з-за економії на транспортних витратах.

Країна, яка приймає іноземний капітал, може бути місцем найбільш дешевого виробництва тих чи інших товарів з метою їх постачання на світовий ринок. Наприклад, компанія "Форд" не виробляє в даний час на території США жодного автомобіля. Основне виробництво цієї компанії перемістилося з американського міста Детройту в азіатські і арабські країни. Компанія "Істмен Кодак" також перенесла виробництво фотоапаратів з території США в азіатські і арабські країни, оскільки там є дешева робоча сила і близькість ринків збуту продукції.

Для продажу технічно складних товарів в даний час велике значення має наявність післяпродажного консультаційного та технічного обслуговування. Але нерідко мати власне виробництво такого товару в країні вигідніше, ніж організовувати там чисто збутову інфраструктуру або користуватися послугами посередників.

Якщо мова йде про продаж послуг, то закордонні інвестиції будуть пов'язані зі специфікою даного товару, так як продати послугу покупцеві - це надати її на місці.

Прагнення скоротити рівень оподаткування. За інших рівних витратах фірми прагнуть розмістити свої виробництва в країнах з мінімальними ставками оподаткування.

Фірми також використовують механізм трансфертних цін (тобто внутрішньофірмових цін) для того, щоб перемістити свої повідомляються прибули в країни з пільговим оподаткуванням. З цією метою корпорація може встановити занижені ціни на послуги або комплектуючі вироби, що поставляються філії, яка знаходиться в країні з більш пільговим податковим режимом, ніж той, з якого йдуть постачання. В результаті найбільша сума прибутку формується за звітами в країнах, де сума податків буде менше. Таким чином зменшується загальна сума податків, що сплачуються компанією в цілому.

Продуктивний капітал підрозділяється на прямі інвестиції та портфельні інвестиції.

Прямі іноземні інвестиції - це або створення власного підприємства за кордоном, або придбання контрольного пакету акцій закордонного підприємства.

Портфельні інвестиції - це купівля акцій підприємства в обсязі, що не надає права брати участь в управлінні цією компанією.

В даний час акції багатьох компаній значною мірою розпорошені, і, як правило, контрольний пакет становить менше 50% акцій підприємства. Буває, що володіння навіть 5% акцій надає власнику право вирішального голосу в управлінні, так як інші власники мають набагато менші пакети акцій.

У зв'язку з цим, для зручності статистичного збору даних у Європі до прямих інвестицій відносять такі, які складають 25 і більше відсотків у статутному капіталі. Якщо ця частка менше 25 відсотків, то інвестиції вважаються портфельними.

У США прямими вважаються інвестиції з часткою 10 і більше відсотків у статутному капіталі підприємства. Якщо частка інвестицій становить менше 10 відсотків, то вони відносяться до портфельним.

Виробляючи прямі іноземні інвестиції, компанія, по суті, створює закордонний філіал. Така філія може мати різні організаційні форми. Це може бути дочірня компанія, асоційована компанія, відділення.

Дочірня компанія реєструється за кордоном як самостійна юридична особа, має власний баланс доходів і витрат. Проте батьківська компанія здійснює над нею контроль, оскільки володіє контрольним пакетом акцій дочірньої компанії або ж 100% її капіталу. Дочірня компанія нерідко отримує доступ до управлінських навичок, секретам технології, право використовувати торговельну марку батьківської компанії. Але, разом з тим, її діяльність на ринках збуту регулюється дочірньою компанією.

Асоційована компанія відрізняється від дочірньої тим, що не перебуває під контролем, а під впливом батьківського фірми, так як батьківського фірмі належить пакет акцій менш контрольного.

Відділення компанії за кордоном не є самостійною компанією, у нього немає власного балансу, воно повністю належить батьківської компанії, діє тільки під її керівництвом. По суті, клієнт, який має справу з відділенням будь-якої компанії, має справу з батьківського компанією, яка несе всю відповідальність за діяльність свого відділення.

Позиковий капітал. Формою міжнародного руху позикового капіталу є міжнародний кредит, тобто грошовий капітал, що звільнюється власником у позику, який відсоток і обслуговуючий кругообіг функціонуючого капіталу.

Його основні принципи:

зворотність (інакше це було б субсидування);
терміновість - позику необхідно повернути в обумовлений термін;
платність, тобто виплата відсотків за користування кредитом. Величина відсотка може диференціюватися в залежності від умов кредитної угоди;
забезпеченість, тобто матеріальні гарантії погашення кредиту. У міжнародних масштабах як позичкового використовується як
офіційний, так і приватний капітал. Як кредиторів і боржників можуть виступати приватні підприємці, банки, держави, надають позики іншим країнам, міжнародні організації.

Залежно від головних ознак, що характеризують окремі сторони кредитних відносин, можна зробити кілька різних видів класифікацій форм міжнародного кредиту:

За видами:

товарні кредити, що надаються експортерами імпортерам;
валютні , що видаються банками в грошовій формі.

За валютою позики:

кредити валюті країни-боржника;
кредити у валюті країни-кредитора;
кредити у валюті третьої країни;
кредити в міжнародній рахункової одиниці.

За термінами:

надстрокові - добові, тижневі, до трьох місяців;
короткострокові - до одного року;
середньострокові - від одного року до п'яти років;
довгострокові - понад п'ять років.

За забезпеченістю:

забезпечені (товарними документами, векселями, цінними паперами, нерухомості та ін.);
бланкові - під зобов'язання боржника (простий вексель).

Висновки

Таким чином відбувається процес інтернаціоналізації капіталу (економічної власності, заснованої на експлуатації тощо), тобто капіталістичних виробничих відносин. Вивезення капіталу у докапіталістичні формації — загалом прогресивне явище. Таким його можна вважати і у випадку вивезення в країни СНД та Східної Європи в сучасних цивілізованих формах.

Головними суб'єктами вивезення капіталу на сучасному етапі є ТНК, держави та наддержавні органи. Найважливіша кінцева мета цього процесу — привласнення монопольне високих прибутків, а також отримання інших вигод (політичних, військових тощо).

Вивезення капіталу з урахуванням суспільної форми 1 речового змісту — процес вивезення за кордон транснаціональними корпораціями, державами та міжнародними фінансово-кредитними організаціями вартості у грошовій або товарній формі з метою виробництва і привласнення монопольно високих прибутків, а також отримання інших вигод.

На нижчій стадії розвитку капіталізму (XVI — XIX ст.) переважало вивезення товарів, а на вищій — у XXІ ст. — вивезення капіталу. Воно зумовлене монополізацією виробництва, виникненням і розвитком гігантських монополістичних (у тому числі олігополістичних) об'єднань, появою ТНК, які накопичили величезні прибутки й шукають шляхи їх найприбутковішого вкладення.

Міжнародний рух капіталів 📙 Реферат → 🆔 153766