Надзвичайні ситуації техногенного характеру

Зміст

Вступ

1. Надзвичайні ситуації техногенного характеру та їх можливі наслідки

2. Принципи захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру

3. Порядок здійснення підготовки населення на підприємствах, в установах та організаціях в умовах надзвичайних ситуацій техногенного характеру

4. Забезпечення безпеки студентів і співробітників вищих навчальних закладів в надзвичайній ситуації техногенного характеру

5. Соціальний захист осіб, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС

6. Індивідуальна графічна робота

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Забезпечення захисту  населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій є одним з найважливіших  завдань держави.

Актуальність проблеми забезпечення природно-техногенної безпеки населення і територій зумовлена тенденціями зростання втрат людей і шкоди територіям, що спричиняються небезпечними природними явищами, промисловими аваріями і катастрофами. Ризик надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру невпинно зростає.

Руйнівну силу техногенних  катастроф і стихійних лих  у деяких випадках можна порівняти  з військовими діями, а кількість  постраждалих значною мірою залежить від типу, масштабів, місця і темпу  розвитку ситуації, особливостей регіону і населених пунктів, що опинились в районі події, об'єктів господарської діяльності. Несподіваний розвиток подій веде до значного скорочення часу на підготовку рятувальних робіт і їх проведення.

Надзвичайна ситуація (НС) – порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела до загибелі людей та значних матеріальних втрат.

 

1. НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ ТЕХНОГЕННОГО ХАРКТЕРУ ТА ЇХ МОЖЛИВІ НАСЛІДКИ

Зростання масштабів господарської  діяльності і кількості великих  промислових комплексів, концентрація на них агрегатів та установок  великої і надвеликої потужності, використання у виробництві потенційно небезпечних речовин у великих кількостях - все це збільшує вірогідність виникнення техногенних аварій. Надзвичайні ситуації техногенного походження містять у собі загрозу для людини, економіки і природного середовища або здатні створити її внаслідок ймовірного вибуху, пожежі, затоплення або забруднення навколишнього середовища.

Надзвичайні ситуації виникають, як правило, на потенційно техногенно небезпечних виробництвах. До них  належать в першу чергу:

– хімічно небезпечні об'єкти;

– радіаційна небезпечні об'єкти;

– вибухо– та пожежонебезпечні об'єкти;

– гідродинамічна небезпечні об'єкти.

У останні роки значно зросла також небезпека від  аварій і катастроф на транспорті.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру прийнято класифікувати  за такими основними ознаками:

– за масштабами наслідків (об'єктового, місцевого, регіонального і загальнодержавного рівня);

– за галузевою ознакою( надзвичайні ситуації у сільському господарстві; у лісовому господарстві; у заповідній території, об'єкти об'єктах, об'єктах інфраструктури, промисловості, транспорті, житлово-комунального господарства та населення персонал підприємств та установ, мешканці житлових будинків, пасажири транспортних засобів тощо) [1].

Аварії техногенного характеру  класифікуються також з урахуванням  критеріїв розміру заподіяних чи очікуваних економічних збитків. Внаслідок техногенних аварій та катастроф складається надзвичайна ситуація, раптове виникнення якої призводить до значних соціально–екологічних і економічних збитків, виникає необхідність захисту людей від дії шкідливих для здоров'я факторів, проведення рятувальних, невідкладних медичних і евакуаційних заходів, а також ліквідації негативних наслідків, які сталися.

Техногенна надзвичайна  ситуація – це стан, при якому  внаслідок виникнення джерела техногенної  надзвичайної ситуації на об'єкті, визначеній території або акваторії порушуються нормальні умови життя і діяльності людей, виникає загроза їх життю і здоров'ю, завдається шкода майну населення, економіці і довкіллю.

Джерело техногенної надзвичайної ситуації — це небезпечна техногенна подія, внаслідок чого на об'єкті, визначеній території або акваторії виникла техногенна надзвичайна ситуація.

Аварія — це небезпечна подія техногенного характеру, що створює  на об'єкті, території або акваторії  загрозу для життя і здоров'я  людей та призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів чи завдає шкоди довкіллю [1].

Техногенна небезпека  — це стан, внутрішньо притаманний  технічній системі, виробничому  або транспортному об'єкту, що реалізується у дії ураження джерела техногенної надзвичайної ситуації на людину і довкілля при його виникненні, або у вигляді прямої чи побічної шкоди для людини і навколишнього природного середовища в процесі нормальної експлуатації цих об'єктів.

Зона техногенної надзвичайної ситуації — це територія чи акваторія, в межах якої діє негативний вплив одного або сполучених факторів ураження джерела техногенної надзвичайної ситуації.

Всі надзвичайні ситуації техногенного характеру поділяються  на:

– транспортні аварії, пожежі (вибухи);

– наявність  у довкіллі шкідливих речовин  понад ГДК (гранично допустимі концентрації);

– аварії зі загрозою викиду (викидом) ХНР і біологічних  небезпечних засобів;

– аварії з загрозою викиду (викидом) радіоактивних речовин;

– раптове руйнування будівель і споруд;

– аварії на системах життєзабезпечення;

– аварії на електроенергетичних  спорудах;

– аварії на очисних  спорудах, гідродинамічні аварії.

Транспортні аварії поділяються на аварії (катастрофи):

– на залізничному транспорті (товарних поїздів, пасажирських поїздів, поїздів метрополітену);

– на автомобільному транспорті;

на суднах (пасажирських, вантажних);

– на авіаційному  транспорті (авіаційні катастрофи в  аеропортах і населених пунктах  та поза ними);

– на транспорті з викидом (загрозою викиду);

– на міському транспорті;

– на транспорті, в які потратиш керівники держави  та народні депутати [1].

Пожежі (вибухи) поділяються на:

– на спорудах, на комунікаціях та технологічному обладнанні промислових  об'єктів;

– на об'єктах розвідки, видобування, переробки, транспортування і зберігання легкозаймистих, горючих і вибухових речовин;

– на транспорті;

– в шахтах, підземних  та гірничих виробітках;

– в будівлях та спорудах громадського призначення;

– на радіаційних, хімічних та біологічно небезпечних об'єктах.

Аварії з викидом (загрозою викиду) поділяються на:

– аварії з викидом (загрозою викиду), утворення та розповсюдження під час виробництва, переробки  або зберігання (поховання);

– аварії з викидом (загрозою викиду) на підприємствах промисловості  і науково–дослідних установках.

Аварії з викидом (загрозою викиду) трапляються:

– на атомних станціях, атомних  енергетичних установках виробничого  або дослідного призначення;

– на підприємствах ядерно–паливного циклу (окрім атомних електростанцій);

– з джерелами іонізуючого  випромінювання (включаючи ядерно-паливний цикл);

– з радіоактивними відходами, які не виробляються атомними станціями.

 

2. ПРИНЦИПИ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ У РАЗІ ЗАГРОЗИ ТА ВИНИКНЕННЯ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТЕХНОГЕННОГО ХАРКТЕРУ

Забезпечення безпеки  та захисту населення, об'єктів економіки і національного надбання держави від негативних наслідків надзвичайних ситуацій повинно розглядатися як невід'ємна частина державної політики національної безпеки і державного будівництва, як одна з найважливіших функцій центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад [1].

Захист населення і  територій є системою загальнодержавних  заходів, які реалізуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами рад, органами управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту, підпорядкованими їм силами та засобами підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, добровільними формуваннями, що забезпечують виконання організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів у сфері запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Загрози життєво важливих інтересів громадян, держави, суспільства поділяються на зовнішні та внутрішні і виникають під час надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та воєнних конфліктів.

Внутрішні загрози пов'язані  з надзвичайними ситуаціями техногенного і природного характеру або можуть бути спровоковані терористичними діями.

Принципи захисту випливають з основних положень Женевської конвенції  щодо захисту жертв війни та додаткових протоколів до неї, можливого характеру  воєнних дій, реальних можливостей  держави щодо створення матеріальної бази захисту. До них належать:

– принцип безумовного  примату безпеки, відповідно до якого  концепція прогресу поступається місцем концепції безпеки;

– принцип ненульового (прийнятного) ризику, який полягає в намаганні  досягти такого рівня ризику на підприємствах, який можна було б розглядати як прийнятний. Його параметри мають бути обґрунтовані;

– принцип плати  за ризик. Розмір плати залежить від  потенційної небезпеки техногенних  об'єктів і є пропорційним величині можливого збитку. Ця плата може бути розумним самообмеженням споживання суспільства. Ці кошти спрямовуються на створення системи попередньої безпеки та підвищення оплати на виробництвах, де не забезпечується безпека (наприклад, вугільні шахти) та на певні виплати за ризик, що мають стимулювати проведення заходів, спрямованих на забезпечення безпеки;

– принцип добровільності, згідно з яким ніхто не має права  наражати людину на ризик без її згоди;

– принцип невід'ємного права кожного на здорове довкілля. Це право має бути гарантоване  і захищене законом. Даний принцип передбачає обов'язки фізичних і юридичних осіб забезпечувати таке право і проводити свою діяльність так, щоб не завдавати шкоди довкіллю; принцип правової забезпеченості передбачає, що всі аспекти функціонування системи захисту населення і територій регламентуються відповідними законами та іншими нормативно-правовими актами;

– принцип свободи  інформації щодо безпеки людини полягає  в урахуванні громадської думки  під час вирішення питань щодо будівництва небезпечних підприємств;

– принцип раціональної безпеки передбачає максимально можливе економічно обґрунтоване зниження ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій і пом'якшення їх наслідків;

– принцип превентивної безпеки — максимально можливе  значення ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій;

– принцип необхідної достатності і максимально можливого використання наявних сил і засобів визначає обсяг заходів щодо захисту населення і територій у разі загрози надзвичайних ситуацій [2].

Головною метою захисту  населення і територій під  час надзвичайних ситуацій є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і ліквідації їх наслідків, зменшення руйнівних наслідків терористичних актів та воєнних дій.

Основними завданнями захисту  населення і територій під  час НС є:

– розроблення і реалізація нормативно–правових актів, додержання державних технічних норм та стандартів з питань забезпечення захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;

– забезпечення готовності органів управління, сил і засобів  до дій, призначених для запобігання надзвичайних ситуацій та реагування на них;

– розроблення та забезпечення заходів щодо запобігання виникненню

надзвичайних ситуацій;

– збирання та аналітичне опрацювання  інформації про надзвичайні ситуації;

– прогнозування та оцінка соціально–економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, матеріально–технічних і фінансових ресурсах;

– створення, раціональне  збереження і використання резервів фінансових і матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайних ситуацій та реагування на них;

– здійснення державної  експертизи, нагляду і контролю в  галузі захисту населення і територій  від надзвичайних ситуацій;

– оповіщення населення  про загрозу та виникнення надзвичайної ситуації і своєчасне та достовірне інформування його про наявну обстановку і вжиті заходи;

– організація захисту  населення (персоналу) та надання безкоштовної медичної допомоги;

– проведення рятувальних  та інших невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого населення;

– здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого  населення;

– розроблення  та забезпечення цільових і науково-технічних  програм, спрямованих на запобігання  надзвичайних ситуацій та забезпечення сталого функціонування підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та підпорядкування, а також підвідомчих їм об'єктів виробничого і соціального призначення;

– реалізація визначених законодавством прав населення в  галузі захисту від наслідків  надзвичайних ситуацій, у тому числі осіб (чи їхніх сімей), які брали безпосередню участь в їх ліквідації;

– навчання та тренування населення способів захисту  в разі виникнення надзвичайних ситуацій;

– міжнародне співробітництво  у галузі захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій.

Оповіщення  та інформування, яке досягається  завчасним створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної, територіальних та об'єктових систем оповіщення населення [3].

Спостереження і контроль за довкіллям, продуктами харчування і водою забезпечується створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної і територіальних систем спостереження і контролю з включенням до них існуючих сил та засобів контролю незалежно від підпорядкованості.

Медичний захист проводиться для зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій.

Біологічний захист включає своєчасне виявлення  чинників біологічного зараження, їх характеру і масштабів, проведення комплексу адміністративно–господарських, режимно–обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів.

Радіаційний і  хімічний захист включає заходи щодо виявлення і оцінки радіаційної  та хімічної обстановки, організацію і здійснення дозиметричного та хімічного контролю, розроблення типових режимів радіаційного захисту, забезпечення засобами індивідуального захисту, організацію і проведення спеціальної обробки [5].

Ліцензування  окремих видів діяльності здійснюється з метою проведення єдиної державної політики для забезпечення життєво важливих інтересів громадян, суспільства, держави. Декларування безпеки промислових об'єктів здійснюється з метою забезпечення контролю за додержанням заходів безпеки на всіх етапах їх введення в експлуатацію.

Страхування здійснюється для  забезпечення економічної підтримки  заходів щодо запобігання надзвичайних ситуацій, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами рад, підприємствами та організаціями незалежно від форм власності, а також страхового відшкодування збитків у разі їх виникнення. [7]

3. ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ  ПІДГОТОВКИ НАСЕЛЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ,  В УСТАНОВАХ ТА ОРГАНІЗАЦІЯХ  В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ  ТЕХНОГЕННОГО ХАРАКТЕРУ

Порядок здійснення підготовки населення на підприємствах, в установах  та організаціях до дій при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру розроблено відповідно до статей 33, 34 Закону України "Про  захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру".

Порядок визначає структуру  організації та основні форми  і методи підготовки населення, що мають  на меті створення в державі умов безперервності, єдності і поступовості з обов'язкового вивчення громадянами України основних способів захисту і дій у надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру [8].

Підготовка населення  до дій у надзвичайних ситуаціях  здійснюється на підприємствах, в установах  та організаціях незалежно від форм власності і господарювання та представляє собою сукупність взаємодійних: навчально-організаційних заходів з підготовки керівного складу Цивільної оборони, органів управління та навчання населення до дій у надзвичайних ситуаціях, що застосовуються у системі підготовки та навчання Цивільної оборони України; функціональних програм навчання у сфері цивільного захисту та цільових тематичних семінарів різного рівня і спрямованості з підготовки і перепідготовки посадових осіб органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру та керівного складу і фахівців аварійно-рятувальних служб України; методик для навчання всіх категорій населення з питань надання першої медичної допомоги в разі виникнення надзвичайних ситуацій, що розроблюються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням з МНС; установлених видів навчально–виховної роботи та чинних форм державного контролю за результатами навчання з питань цивільного захисту та безпеки життєдіяльності населення у системі освіти; інструктажів та навчання для працівників підприємств, установ та організацій щодо надання першої допомоги потерпілим, з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж, стихійного лиха, що проводяться у системі навчання з питань охорони праці.

Підготовка і перепідготовка керівного складу підприємств, установ  і організацій у сфері цивільного захисту населення і територій  від надзвичайних ситуацій, запобігання  та оперативного реагування на них  проводиться в Інституті державного управління у сфері цивільного захисту, на курсах цивільної оборони, а також під час проведення навчально-методичних зборів та періодичних навчань, тренувань за планами реагування на надзвичайні ситуації та планами локалізації і ліквідації аварій (катастроф).

Навчальний процес в Інституті  та на курсах цивільної оборони організовується  і проводиться згідно з нормативно-правовими  актами Міністерства освіти і науки, Статуту та Положення про територіальні  курси цивільної оборони [4].

Функціональні програми навчання розробляються Інститутом з урахуванням базової підготовки слухачів за нормативними дисциплінами (спецкурсами) "Безпека життєдіяльності" та "Цивільна оборона", яку вони отримали в системі вищої освіти, та затверджуються МНС.

На підставі функціональної програми курси цивільної оборони розробляють робочі функціональні програми навчання, які погоджуються спеціально уповноваженими органами у справах цивільної оборони та з питань надзвичайних ситуацій місцевих органів виконавчої влади та затверджуються начальниками цивільної оборони відповідного рівня.

Підготовка і перепідготовка за функціональною програмою навчання у сфері цивільного захисту закінчується складанням заліку або виконанням спеціальної  учбової вправи. Особи, які успішно  пройшли навчання та перевірку знань у сфері цивільного захисту, отримують посвідчення про підготовку і перепідготовку за функціональною програмою навчання у сфері цивільного захисту встановленого зразка. Контроль за дотриманням курсами цивільної оборони державних вимог з підготовки і перепідготовки керівників і фахівців у сфері цивільного захисту здійснюється шляхом інспектування (перевірки) за відповідними рішеннями їх засновників та за планами Інституту. Навчально–методичні збори представляють собою форму підвищення рівня загальної, спеціальної та методичної підготовки керівного складу підприємств, установ і організацій у галузі цивільного захисту [1].

Додатково до наказу керівника  розроблюються перелік керівного  складу та посадових осіб, які підлягають навчанню у мережі курсів цивільної оборони, а також навчанню за галузевими планами в новому навчальному році, та графіки проведення занять у навчальних групах та навчань, тренувань з відпрацювання планів ліквідації аварійних ситуацій (катастроф). Підготовка в навчальних групах працівників, які ввійшли до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони, визначається програмою спеціальної підготовки невоєнізованих пошуково–рятувальних формувань до дій у надзвичайних ситуаціях.

Заняття проводяться керівниками  груп – командирами формувань цивільної оборони під керівництвом штатних працівників з питань надзвичайних ситуацій та начальників служб цивільної оборони. До проведення занять з надання першої медичної допомоги залучаються медичні працівники об'єкта господарської діяльності. Начальницький склад і фахівці невоєнізованих формувань, які залучаються для проведення робіт з дегазації, дезактивації територій та організовують і проводять хіміко–дозиметричний контроль, додатково проходять навчання на курсах з питань цивільної оборони [6].

Підготовка працівників  підприємств, установ і організацій  із шкідливими та небезпечними умовами  праці та підвищеним ризиком виникнення аварій у складі об'єктових аварійно–рятувальних служб здійснюється щорічно і  складається із загальної, спеціальної підготовки та навчальних тренувань. Загальна підготовка оперативного складу служби проводиться на курсах цивільної оборони. До проведення занять залучаються фахівці протипожежної служби цивільної оборони, державної служби медицини катастроф та працівники груп швидкого реагування центрів практичної психології і соціальної роботи. Спеціальна підготовка проводиться на базі державних чи комунальних служб, що обслуговують ці об'єкти господарської діяльності, або за угодою на базі військових частин сил цивільної оборони.

Програми спеціальної  підготовки розробляються на потенційно небезпечних підприємствах, об'єктах  з урахуванням конкретних виробничих умов і відповідним їм чинних нормативно–правових  актів у сфері охорони праці, цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання та оперативного реагування на них та затверджуються їх керівниками.

Протягом року на потенційно небезпечних підприємствах і  об'єктах проводяться навчально-тренувальні  заняття з усім працюючим персоналом з практичного відпрацювання дій за можливими аварійними ситуаціями, що передбачені планами локалізації і ліквідації аварій (катастроф). Графіки проведення навчально–тренувальних занять узгоджуються з місцевими органами управління з питань охорони праці та з питань надзвичайних ситуацій. Підготовка в навчальних групах працівників підприємств, установ, організацій та закладів освіти, які не ввійшли до складу формувань цивільної оборони та аварійно–рятувальних служб, визначається програмою загальної підготовки населення до дій у надзвичайних ситуаціях, якою передбачається вивчення основних способів дій під час оповіщення та отримання інформації, укриття в захисних спорудах, проведення евакуації, медичного, біологічного, радіаційного та хімічного захисту, ужиття заходів щодо забезпечення безпеки об'єктів економіки і життєдіяльності населення з урахуванням ризику виникнення техногенних катастроф та стихійного лиха [5].

Заняття проводяться керівниками  груп з числа інженерно-технічних  робітників та інших підготовлених осіб. З окремих тем до проведення занять залучаються члени об'єктових комісій з евакуації та з питань надзвичайних ситуацій. При проведенні занять повинен ураховуватись вид діяльності та відповідальність кожного працівника відповідно до планів реагування на надзвичайні ситуації, локалізації і ліквідації аварій (катастроф). Підвищення рівня знань та отримання практичних навичок щодо дій у надзвичайних ситуаціях здійснюються на практичних заняттях у ході проведення комплексних об'єктових навчань та тренувань.

 

4. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ СТУДЕНТІВ І СПІВРОБІТНИКІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ ТЕХНОГЕННОГО ХАРАКТЕРУ

Евакуація студентів, учнів  шкіл та училищ організовується через  навчальний заклад.

Плани евакуації населення  розташовані в штабах Цивільної обороти міста, району, області. На підставі плану евакуації проводять такі заходи: створюють і завжди підтримують напоготові пункти управління, засоби зв’язку й передачі інформації; підготовлюють усі види транспорту, станції та пункти посадки і висадки, райони розміщення у заміській зоні, виявляють приміщення. придатні як протирадіаційні укриття, проводять інші заходи, що сприятимуть успішній евакуації населення.

Для підготовки і проведення евакуації населення на допомогу штабам Цивільної оборони в містах, районах і на об’єктах народного господарства створюють евакуаційні комісії. Вона здійснює: підрахунок населення, яке підлягає евакуації, підрахунок можливостей населених пунктів заміської зони, прийняття й розміщення населення, організацій та навчальних закладів, розподіл районів і населених пунктів між евакуйованими; підрахунок транспортних засобів і розподіл їх по об’єктах евакуації тощо [1].

Евакуаційна комісія об’єкта  здійснює: підрахунок кількості студентів  та викладачів, членів їхній сімей, які евакуйовуватимуть; визначення складу піших колон і уточнення маршрутів їх виходу; організовує забезпечення транспортом, готує пункти посадки і висадки; забезпечує зв’язок з районними комісіями, займається питанням розміщення матеріального забезпечення, медичного та побутового обслуговування.

Евакуацію населення проводять  через збірні евакуаційні пункти (ЗЕП), що призначені для збору, реєстрації й відправлення населення. ЗЕП розміщують у громадських будинках, поблизу  залізничних станцій, платформ, тобто поблизу місць посадки на відповідний транспорт. Крім того, поблизу ЗЕП підготоване сховище з розрахунком кількості відправленого населення. Поблизу станцій пунктів висадки створюють прийомні евакуаційні пункти (ПЕП), на який організовуються зустріч і відправлення населення. У заміській зоні робітників і службовців розміщують зі своїми сім’ями, а на роботу відправляються у місто [2].