Насильство в сім’ї та його наслідки для особистості та суспільства

Реферат

на тему:

Насильство в сім’ї та його наслідки для особистості та суспільства

Зміст

Вступ…………………………………………………………………….........…3

1. Поняття насильства в сім’ї та його види……………………………..…….4

2. Фактори насилства в сім’ї……………………………………………..…….7

3. Насильство над дітьми…………………………………………………...….9

4. Наслідки насильства над дітьми…………………………………….…..…12

5. Допомога жертвам насильства в сім’ї…………………………….…….…14

Висновок……………………………………………………………….………16

Список використаних джерел……………………………………………...…18

ВСТУП

Проблема насильства в сім’ї існує давно і в усіх країнах. Вона відбиває дисгармонію і перекоси, породжувані стосунками у суспільстві. Домашнє насильство часто буває прихованим. Не лише кривдник, але й жертва нерідко докладають усіх зусиль, щоб не «виносити сміття з хати», або через сором, або через страх, або й через безпорадність, відчуття неможливості змінити будь-що на краще, а інколи – просто через незнання. Гострота цієї проблеми свідчить про соціально нездорову моральну  атмосферу. Ми вже звикли бачити різні види насильства в засобах масової інформації, на телебаченні та в кіно.

Проблема насильства у сім’ї заявляє про себе на повний голос. Дослідження, які проводилися в Україні підтверджують надзвичайну гостроту проблеми і поширення різних форм насильства у наших родинах.

Насильство в родині також є одним із чинників, що підштовхують до скоєння правопорушень.

А головне – діти, які спостерігають насильство у власному домі, переносять цей негативний досвід у власне життя, відтворюючи саме насильницьку модель поведінки у своїх сім’ях і суспільстві загалом.

У сучасного людства є тяжкий гріх – це обездолені діти. Про це багато пишуть та говорять, дехто намагається їм допомагати. Але кількість дітей, які потрапили в біду, не зменшується, а навпаки, збільшується. І сьогодні діти всього світу потребують захисту.

На жаль в Україні сьогодні таке явище, як насильство в сім’ї та кривдництво дітей, не завжди стоять у центрі уваги громадськості.

Метою мого реферату є дослідити тему насильства в сім’ї, проаналізувати його наслідки та визначити певні шляхи вирішення даної проблеми.

Поняття насильства в сім’ї та його види

За визначенням Закону України "Про попередження насильства в сім'ї", який Верховна Рада України ухвалила 2001 року, насильство в сім'ї — це "будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю". [5, c. 47]

Насильство в сім’ї – це особлива міждисциплінарна сфера дослідження, вивченням якої займаються фахівці з педагогіки, психології, соціології, кримінології, кримінального права, адміністративного права та науковці з інших галузей знань. На теперішній час існують три основних підходи до вивчення проблеми насильства в сім’ї: соціально-історичний (або соціально-культурний), який розглядає насильство в сім’ї як соціальну проблему, що виникла через домінантну позицію чоловіка у суспільних відносинах; системний, який зосереджується на причинах та формах конфлікту, вивчає особливості взаємодії, процес вирішення конфліктів у сім’ї як системі, динаміку спілкування (насильство в сім’ї у такому разі розглядається як дисфункція всієї системи, а не просто як наслідок індивідуальної психопатології одного з членів сім’ї); та індивідуально-психологічний, який фокусується на пошуку специфічних рис кривдника та жертви, а також наслідків насильства на особистісному рівні. Теоретики третього підходу звертаються до діагностики генетичних і біологічних аномалій, що виражаються у порушенні фізичного (наприклад, сексуальні та інші розлади) та психічного здоров’я (захворювання нервової системи, депресивні стани, перенесені психологічні травми у дитинстві), зловживанні алкоголем та наркотичній залежності.[12, c.74]        

 Насильство в сім’ї має місце у всьому світі, воно не є географічно ізольованою проблемою [6, с.3-43]. Крім того, воно існує у різних соціальних групах (незалежно від походження, положення в суспільстві, рівня доходу) та категоріях населення (незалежно від расових, культурних, релігійних, соціально-економічних аспектів, сексуальної орієнтації). Однак, не дивлячись на те, що між рівнем освіти та скоєнням насильства в сім’ї немає прямої кореляційної залежності, вказане правопорушення найчастіше вчиняють люди малоосвічені, нерозвинені, з низьким культурним рівнем. Це не випадково, оскільки малоосвіченим особам більш притаманні егоїстичні інстинкти, відсутність критичної оцінки власної поведінки, вузький кругозір, примітивні потреби та інтереси, культ грубої фізичної сили, зневага до морально-культурних норм, нестриманість емоцій, брутальність, безпринципність. Особи з більш високим рівнем освіти намагаються знайти інший спосіб вирішення сімейного конфлікту (примирення, розлучення та ін.) [10, с.28]. Крім того, здебільшого не відрізняються високим освітнім рівнем і жертви насильства в сім’ї. Так, серед потерпілих від насильства в сім’ї жінок вищу освіту мали лише 6%; середньо-спеціальну – 20%; середню – 24%; більшість (32%) – неповну середню освіту, а 18% жертв мали лише початкову освіту [11, с.165].

Закон розрізняє чотири види домашнього насильства:

•  фізичне;

•  психологічне;

• економічне;

•  сексуальне.

Фізичне насильство в сім'ї — це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім'ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров'я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.

Сексуальне насильство в сім'ї — це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії щодо неповнолітнього члена сім'ї.

Психологічне насильство в сім'ї — це насильство, пов'язане з тиском одного члена сім'ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров'ю.

Економічне насильство в сім'ї — це навмисні дії одного члена сім'ї щодо іншого, спрямовані нате, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров'ю або навіть призвести до смерті постраждалого.  

Об’єктом насильства в сім’ї можуть бути різні члени сім’ї. Виходячи з цього, виділяють наступні типи насильства в сім’ї: насильство у відносинах подружжя або осіб, які мають чи мали регулярні інтимні стосунки; насильство з боку батьків щодо неповнолітніх дітей; насильство з боку дорослих дітей щодо батьків; насильницькі стосунки між дітьми в одній сім’ї; насильство між іншими членами сім’ї.[4, c.36-37]

По суті, кожний конкретний варіант насильства – самостійна проблема, яка має специфічні риси. Причини, умови, форми прояву насильства, наслідки насильницьких дій в залежності від об’єкта будуть мати свої особливості, які необхідно враховувати при здійсненні попередження насильства в сім’ї.

Фактори насильства в сім’ї

Розглядаючи будь-яке соціально-негативне явище, відшукуючи ефективні форми та методи протидії йому, перш за все, необхідно встановити фактори та причини даного явища. Саме ліквідація факторів та причин соціально-негативного явища є гарантією ефективної йому протидії і навіть його викоренення.

Головкін Б.М., на наш погляд, вдало поділяє систему детермінант сімейно-побутової злочинності на три рівні залежно від ступеня впливу на злочинну мотивацію окремих правопорушників. Так, на макрорівні (суспільство в цілому) сукупність явищ, що обумовлюють злочинність, слід називати факторами сімейно-побутової злочинності. На мікрорівні (окремих соціальних груп) систему детермінант ми називаємо причинним комплексом, а на індивідуальному (окремих осіб) – безпосередніми причинами й умовами конкретної злочинної поведінки. Між наведеними рівнями детермінант існують різні за змістом причинно-наслідкові зв’язки [3, с.146].

Бова А.А. виокремлює наступні групи факторів, які обумовлюють насильство в сім’ї: демографічні характеристики, умови життя та соціальний статус, стан психічного та фізичного здоров’я, рівень соціальної підтримки, недоліки соціально-психологічної комунікації (різні ціннісні орієнтації, розбіжність емоційних станів), зловживання алкоголем та наркотиками [2, с.24].

Слід погодитись з думкою Л. Берковця, який вважає, що на прояв агресії та насильства в сім’ї великий вплив здійснюють соціальні фактори, особливо соціальні норми і цінності, погляди на те, хто з подружжя повинен займати головне місце в сім’ї і як він може відповідним чином реалізувати свою владу. Він зазначає, що фактично, в даному випадку, проблема в підпорядкованості жінок, а її вирішення в боротьбі з цим явищем [1, с.289].

           Гончарова Н.І. також визначає серед факторів, що впливають на рівень насильства в сім’ї, існування на рівні суспільної свідомості певних стереотипів дії, поведінки, позитивних і негативних оцінок цієї поведінки. На думку автора, ці стереотипи складають основу ментальності народу і поширюються як традиційним, так і нетрадиційним шляхом (за допомогою засобів масової інформації). Такі стереотипи “живуть” набагато довше, аніж умови, що спричинили їх появу, тоді вони стають причиною сімейних конфліктів. Так, збереження стереотипу патріархальної сім’ї з традиційним розподілом ролей за статевовіковою ознакою в сучасному суспільстві не лише ставить всіх членів сім’ї в залежність від чоловіка, а й подвоює навантаження на жінку, на яку за традицією покладаються турботи про дітей і домашнє господарство, але яка має ще й працювати, на яку до того ж покладають відповідальність за збереження сім’ї. За словами Гончарової Н.І., такий “перекіс” у сімейних відносинах призводить до конфліктів, коли чоловік, який не має інших засобів підтримання своєї влади, вдається до фізичного чи сексуального насильства, а жінка, у свою чергу, використовує методи фізичного чи психологічного насильства відносно дітей [4, с.40].

Таким чином, серед причин та факторів насильства в сім’ї, на наш погляд, можна виокремити соціально-культурні чинники (стереотипність уявлень щодо ролей в сім’ї та виховання дітей; високий рівень алкоголізації населення; поширення наркоманії), психологічні чинники (психічні розлади, високий рівень агресії, власний негативний досвід дитинства, низька самооцінка осіб), економічні чинники (зниження рівня життя частини населення, безробіття, соціально-побутова невлаштованість). Водночас, саме проблема насильства в сім’ї є причиною таких глобальних явищ, як безнаглядність та безпритульність дітей; зростання кількості розлучень; формування насильницького менталітету нації; жебракування; втрата загальнолюдських цінностей, любові та взаєморозуміння; а також виступає однією з передумов скоєння злочинів у суспільстві.

        Насильство над дітьми

Погляди суспільства на те, хто і як повинен панувати у родині, безсумнівно, сприяють зростанню випадків жорстокого поводження з дітьми. Суспільство дуже довго вважало, що діти повинні перебувати в підпорядкуванні у батьків і мати досить обмежені права: у минулі століття батьки і матері могли здійснювати майже необмеженийконтроль за діями своїх нащадків. Так як більшість наших предків були впевнені в тому, що молодь схильна до безладної життя і потребує строгого керівництва, то вони завжди були готові покарати своїх дітей, якщо вважали їх поведінку негожою.  
        За даними статистики упродовж 2006 року підрозділами кримінальної міліції у справах дітей винесено понад 1,5 тис. захисних приписів щодо батьків, які допустили насильницькі дії щодо дітей [42, с.40]. Насильство щодо неповнолітніх дітей можуть чинити як батько, так і мати. В тих випадках, коли мати сама стає жертвою насильства в сім’ї, вона може бути “передавальною ланкою”, прагнучи компенсувати своє принижене становище жертви пригніченням ще слабших – дітей [8, с.10]. Дослідження показали, що діти віком від 5 до 12 років, які являються свідками насильства батька над матір’ю, часто страждають від різноманітних проблем з поведінкою. Крім того, вони починають вважати насильство правильним способом вирішення конфліктів, виправдовують жорстокість як спосіб завоювання поваги у стосунках.

Нерідко буває важко виявити, чи мало місце в ситуації насильства в сім’ї фізичне насильство, чи справа обмежувалася психологічним або економічним насильством. Тому створення індикаторів насильства в сім’ї щодо дітей і використання їх у практичній роботі співробітників органів внутрішніх справ та соціальних працівників є дуже важливим. Харківським центром жіночих досліджень, крім системи індикаторів насильства в сім’ї щодо жінок, розробляється і система індикаторів насильства в сім’ї щодо дітей.        

 Виділяють  наступні види насильства над  дітьми [9, с.60]:        

1. Фізичне насильство – дії чи відсутність дій з боку батьків чи інших дорослих, в результаті якого фізичне чи розумове здоров’я дитини пошкоджується чи знаходиться під загрозою пошкодження. Воно є найпоширенішим і найчастіше зустрічається саме в сім’ях. За даними досліджень, які наводить Є. Підлісний, 80% жорстоких дій щодо дітей скоюють особи, знайомі з дитиною [9, с.60]. Більшість випадків фізичного чи психологічного насильства щодо дітей в сім’ї відбувається в порядку покарання. Велику роль в розповсюдженні жорстокості до дітей відіграє необізнаність батьків або осіб, що їх замінюють, про те, які заходи впливу неприпустимі по відношенню до дитини, нерозуміння, що не кожне покарання іде їй на користь. Не менш важливе значення має також низький рівень правової культури населення, недостатні знання законодавчих норм, що охороняють права дитини та гарантують покарання кривдників. Фізичне покарання – це будь-яке покарання, при якому фізична сила навмисно застосовується з метою завдати певний рівень болю чи дискомфорту. Воно представляє собою нанесення дитині удару (ударів) рукою чи яким-небудь знаряддям – палкою, ременем чи взуттям; також може включати удари ногою, трясіння дитини, дряпання, щипання, укуси, хапання за волосся, примушування дитини до знаходження в незручному положенні, нанесення опіків.    

2. Зневажливе ставлення до дітей (економічне насильство) – неналежна увага до основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, медичному обслуговуванні, нагляді.        

   3. Психологічне насильство передбачає постійні звинувачення на адресу дитини, заниження її успіхів, приниження її гідності; тривале позбавлення дитини любові, ніжності, турботи; ізоляція; скоєння в присутності дитини насильства щодо жінки (чоловіка) чи інших дітей; завдання болю домашнім тваринам з метою залякати дитину.       

4. Сексуальне  насильство над дітьми – будь-який  контакт чи взаємодія між дитиною  та дорослим, в якому дитина  сексуально стимулюється чи використовується  для сексуальної стимуляції: ласка, еротизована турбота, демонстрація  статевих органів, використання  дитини для сексуальної стимуляції  дорослого, зґвалтування, орально-генітальний  контакт, сексуальна експлуатація (порнографічні  фотографії з дітьми), примушування  до проституції. За статистикою  в Україні кожна четверта дівчинка  та кожен восьмий хлопчик віком  до 16 років стають жертвами сексуальних  домагань, причому дві третини  таких випадків трапляються в  домі жертви, як і кожне сьоме  зґвалтування дитини.

Необхідно пам’ятати, що насильство по відношенню до дитини породжує в кінцевому рахунку нове насильство. Те, що людина отримує в дитинстві, те вона в подальшому й віддає суспільству, а в першу чергу своїм батькам. І тоді виникає наступний тип насильства в сім’ї, тобто вчинення дорослими дітьми насильства по відношенню до своїх батьків.

Наслідки насильства над дітьми

Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми веде до найрізноманітніших наслідків, але їх все об'єднує одне - збиток здоров'ю дитини чи небезпека для його життя. Негативними наслідками для здоров'я є: втрата або погіршення функції якого-небудь органу, розвиток захворювання, порушення фізичного або психічного розвитку. З 100 випадків фізичного насильства над дітьми приблизно 1-2 закінчуються смертю жертви насильства. Наслідками фізичного насильства є синці, травми, переломи, пошкодження внутрішніх органів: печінки, селезінки, нирок та ін Потрібен час, щоб залікувати ці ушкодження, але ще більше часу і зусиль потрібно для того, щоб залікувати душевні рани, психіку дитини, що постраждала від побоїв.

Розрізняють найближчі та віддалені наслідки жорстокого поводження і неуважного ставлення до дітей [12, c.74-78].

До найближчих наслідків належать фізичні травми, ушкодження, а також блювота, головні болі, втрата свідомості, характерні для синдрому струсу, що розвивається у маленьких дітей, яких беруть за плечі і сильно трясуть. Крім зазначених ознак, у дітей при цьому синдромі з'являється крововилив в очні яблука. До найближчих наслідків належать також гострі психічні порушення у відповідь на будь-який вид агресії, особливо на сексуальну. Ці реакції можуть виявлятися у вигляді порушення, прагнення кудись бігти, сховатися, або у вигляді глибокої загальмованості, зовнішнього байдужості. Проте в обох випадках дитина охоплений найгостріших переживанням страху, тривоги і гніву. У дітей старшого віку можливий розвиток важкої депресії з почуттям власної ущербності, неповноцінності.

Серед віддалених наслідків жорстокого поводження з дітьми виділяються порушення, фізичного і психічного розвитку дитини, різні соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальні наслідки.

Також наявні і соціальні наслідки жорстокого поводження з дітьми. Суспільні наслідки насильства над дітьми - це, насамперед, втрата людського життя у результаті вбивств дітей і підлітків чи їхніх самогубств, це втрати в їхньому обличчі продуктивних членів суспільства внаслідок порушення психічного і фізичного здоров'я, низький освітній і професійний рівень. В майбутньому це втрата батьків, здатних виховувати здорових у фізичному і моральному відношенні дітей. Нарешті, це відтворення жорстокості в суспільстві, оскільки колишні жертви самі часто стають ґвалтівниками, людьми, здатними на різні види насильства [13, c.37]. 

Діти, що пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них порушені зв'язки з дорослими, немає відповідних навичок спілкування з однолітками, вони не володіють достатнім рівнем знань і ерудицією, щоб завоювати авторитет у школі та ін. Рішення своїх проблем діти - жертви насильства - часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це часто пов'язано з формуванням у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші кримінально карані дії.

Дівчатка нерідко починають займатися проституцією, у хлопчиків може порушуватися статева орієнтація. І ті й інші згодом зазнають труднощів при створенні власної сім'ї, вони не можуть дати своїм дітям достатньо тепла, оскільки не вирішені їх власні емоційні проблем.

Будь-який вид насильства формує у дітей і підлітків такі особистісні та поведінкові особливості, які роблять їх малопривабливими і навіть небезпечними для суспільства.

Допомога жертвам насильства в сім’ї

Для допомоги потрпілим від домашнього насильства діють спеціальні кризові центри, а також центри медико-соціальної реабілітації. Працівники кризових центрів надають інформаційну, психологічну, педагогічну, медичну, юридичну допомогу особам, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї, а також тимчасовий притулок; повідомляють службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції в справах неповнолітніх про виявлені факти реальної загрози застосування насильства в сім'ї або про факти вчинення такого насильства.

В центрах медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї по-страждалим надають первинну медико-санітарнута психологічну допомогу, психіатричну допомогу певних видів, а за потреби працівники центрів скеровують жертв насильства в сім'ї на відповідне дальше лікування; організовують надання їм юридичних консультацій; повідомляють про вчинене насильство в сім'ї службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції у справах неповнолітніх[13, c.37-40].

Вміщені далі поради можуть бути корисними для всіх, хто став жертвою або свідком домашнього насильства.

• Передусім варто пам'ятати народну мудрість: "Хто сам себе береже, того й лихо оминає". Не треба заплющувати очі на реальні факти і вмовляти себе не звертати уваги на насильство. Якщо ви зіткнулися з першими (ще "легкими") проявами насильства, подумайте про власну безпеку та безпеку своїх дітей.

• Тримайте під рукою номери телефонів міліції та соціальних служб. Варто, щоб ці номери також знали ваші діти. Якщо виникне потреба, не вагаючись телефонуйте до районного відділу міліції або на номер "102" і вимагайте термінового втручання.

• Якщо вам завдано тілесних ушкоджень, обов'язково зверніться до медичних закладів. Ви не лише пройдете лікування, а й отримаєте медичні висновки, які є вагомим доказом у суді.

•  Найбільше виваженим виходом з деяких ситуацій є втеча. Але цей крок належить ретельно підготувати. Варто заздалегідь зібрати невеличку валізу з найбільше потрібними речами: одягом для себе та дітей, грошима, ліками, ключами від дому, офісу тощо, особистими документами (паспорт, свідоцтво про народження дитини), документами, які підтверджують ваші права власності на житло, машину і т. ін. Обов'язково запишіть і запам'ятайте адреси та номери телефонів установ, до яких ви плануєте звернутися по допомогу. Крім того, наперед обдумайте маршрут вашої втечі й визначте декілька (не одне!) місць, де ви могли б сховатися, якщо залишите дім.

• Якщо близькі люди готові вам допомогти в боротьбі з домашнім насильством, домовтеся з ними про спільні дії в гострій ситуації. Йдеться, зокрема, про дзвінок до міліції, тимчасовий притулок для вас та ваших дітей або схованку для потрібних вам речей (див. попередній пункт).

•  Пам'ятайте: насильство часто стає ще брутальнішим, коли кривдник довідується про бажання жертви припинити з ним стосунки. Якщо ви зважилися на таке, будьте готові захищати свої права та права ваших дітей.

•  Подумайте проте, як обмежити ваше спілкування з кривдником після розлучення і вберегти від нього ваших дітей. Наприклад, попросіть ваших колег по роботі з'ясовувати, хто вам телефонує, повідомте працівникам дитячої установи, хто має право забирати ваших дітей додому, ходіть до інших крамниць тощо.

• Уявіть ваше дальше життя без кривдника й знайдіть у ньому позитивні моменти для себе. Згадуйте про ці моменти тоді, коли відчуватимете неспокій та сумніви. В разі потреби, зверніться до соціальних служб та неурядових організацій, які надають психологічну підтримку постраждалим від насильства в сім'ї[13, c.37-40].

ВИСНОВОК

Сім’я зазнала багаточисельних змін на шляху до сучасного її стану в цивілізованому світі. При цьому змінювалось і насильство одного члена сім’ї над іншим, зберігаючи багатоманітність, властиву різним релігійним системам, національним, культурним та іншим традиціям, законам та моральним правилам. Однак, в сучасному суспільстві насильство прийнято кваліфікувати, як порушення основних прав та свобод людини, які закріплені національним та міжнародним законодавством, оскільки насильство в любих його проявах не сумісне з принципами функціонування демократичного суспільства та правової держави. Проникнення насильства в життя сім’ї призводить до деконструкції моральних, гуманістичних основ сімейного виховання, до зростання дитячої безнаглядності та безпритульності, втягнення дітей до вживання спиртних напоїв, наркотичних речовин, проституцію та злочинну діяльність. За таких обставин вдосконалення заходів попередження насильства в сім’ї стає важливою задачею не лише органів внутрішніх справ, а й усього суспільства.         

 Держава повинна  ефективно реагувати на випадки  насильства в сім’ї та забезпечувати  повну реабілітацію тих, хто пережив  це насильство. Однак, з цього  задача держав не починається  та цим вона не обмежується. На нашу думку, головна задача  сьогодні – це не ліквідація  наслідків насильства, а попередження  насильства в сім’ї. Необхідними  заходами з попередження насильства  в сім’ї, насамперед, повинні бути  популяризація Закону України  “Про попередження насильства  в сім’ї”, стимулювання як громадськості, так і органів влади та місцевого  самоврядування до його більш  широкого застосування, і, зрештою, підвищення рівня ознайомленості  громадян з їх природними і  охоронюваними законом правами.        

 Одними із  напрямків вирішення зазначених  питань, на наш погляд, є: сприяння  діяльності жіночих неурядових  організацій; регулярне опублікування  офіційної статистики насильства  в сім’ї; розроблення методичних  рекомендацій з наведеним невичерпним  переліком дій, що можуть відноситись  до того чи іншого виду насильства  в сім’ї, та із зазначенням  індикаторів, які можуть свідчити, що по відношенню до особи  було скоєно той чи інший  вид насильства в сім’ї; сприяння  суспільному усвідомленню серйозності  проблеми за допомогою рекламної  кампанії в пресі, телевізійних  програм та фільмів на тему  попередження насильства в сім’ї; корекція сімейного виховання, насамперед, заборона фізичного покарання  дитини, підвищення педагогічної  культури батьків; створення науково-практичного  коментарю до Закону України  “Про попередження насильства  в сім’ї”, в якому необхідно  більш чітко визначити коло  осіб, на яких розповсюджується  дія закону.

Список використаних джерел

1. Берковец Л. Агрессия: причины, последствия, контроль. - СПб.: прайм - ЕВРОЗНАК, 2001. – 512 с.
2. Бова А.А. Модель факторів, що обумовлюють насильство в сім’ї // Український соціум. – 2005. - № 1. – С. 15-25.
3. Головкін Б.М. Особливості детермінації тяжких насильницьких злочинів проти особи в сімейно-побутовій сфері // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. – 2001. - №4. – С. 145-156.
4. Гончарова Н.І. Проблема насильства в сім’ї в сучасній Україні: соціально-філософський аспект // Громадська програма співробітництва по запобіганню насильства в сім’ї / За ред. Ф.К. Думка. – Одеса: ОІВС, 1999. – С. 36-41.
5. Конституція України: прийнята 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради. – 2001. - №30. – Ст. 141.
6. Курс “Побутового насильства”: Посібник учасника. – Б.м., 1999. – 264 с.
7. Кучеріна І. Молоде покоління потребує надійного правового захисту // Вісник прокуратури. - №7. – 2006. – С. 38-42.
8. Насильство в сім’ї та діяльність органів внутрішніх справ по його подоланню. Інформаційно-практичний посібник. – Дніпропетровськ: УМВС України в Дніпропетровській області, 2006. – 72 с.
9. Підлісний Є. Жертви сімейних воєн // Український юрист. – 2004. - №12. – Київ: Юридична практика, 2003. – С. 58-61.
10. Правові та кримінологічні засади запобігання насильству в сім’ї: Навч. посіб. / За заг. ред. О.М. Джужі, І.В. Опришка, О.Г. Кулика. – К.: Національна академія внутрішніх справ України. – 2005. – 124 с.
11. Предместніков О.Г. Деякі типові риси особи жінки, яка потерпіла від насильства в сім'ї // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2005. - №4. Ч.1. – С. 164-166.
12. Роменський Г.І. Домашнє насильство та шляхи його подолання // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – 2004. – Вип.5. – С. 74-78.
13. Сидоренко О. Правові та психологічні аспекти вирішення конфліктів, пов’язаних з насильством у сім’ях // Право України. – 2001. - №6. – С. 37-40.