Національна та світова валютні системи

Національна та світова валютні системи. Реферат

Світова валютна система виступає однією з головних рушійних сил, які можуть або сприяти розширенню міжнародних економічних відносин, або, навпаки, — обмежувати їх інтенсивність. Тому розвиток міжнародних економічних відносин значною мірою залежить від характеру світової валютної системи і дієвості функціонування її інститутів.

Валюта і гроші часом уявляються як поняття ідентичні, хоча всередині  країни частіше використовується термін "гроші", а термін "валюта" — зовні.

При вживанні поняття "гроші" питання  про їх "національність" практично  не виникає, однак у міжнародних трансакціях національна належність валюти відіграє першочергову роль.

Термінологічна різниця між  грошима і валютою існує і  в багатьох мовах. Наприклад, monеу і currency — в англійській, geld і valjuta (wahrung) — у німецькій. Що стосується російського слова "деньги", то його можна вважати "приємною" спадщиною татаро-монгольського іга. Український термін "гривня" походить ще з Київської Русі; термін "валюта", що має сьогодні міжнародне поширення, прийшов із Франції.

Випуск грошей тісно пов'язаний з національним суверенітетом та символізує владу держави, що виражається  в її здатності примусити своїх  громадян приймати видрукувані державою гроші. Проте держава не може нав'язувати свої гроші за межами своїх кордонів. Тому використання національних грошей у міжнародних розрахунках передбачає домовленість сторін і пов'язане з необхідністю обміну валют.

Перетворюючись на валюту, гроші  беруть на себе додаткову функцію  — стають товаром, продаються і купляються, мають ціну в грошових одиницях іншої  країни. Звідси випливає, що валюта як грошовий товар повинна мати не тільки внутрішнє, а й міжнародне визнання. В світовому співтоваристві має бути довіра до валюти того чи іншого учасника міжнародних зв'язків, тобто переконаність у тому, що її можна обміняти на інші валюти. На практиці валюти вільно перетинають кордони і повертаються назад.

 По суті справи тут криється  сутність здібності національних  платіжних засобів бути обміняними на іноземні гроші, властивість, яка гарантується, як правило, центральним банком країни походження грошей.

З одного боку, якщо залишатися в рамках внутрішніх проблем, то виявляється, що операції з валютою являють собою складову частину грошово-кредитної сфери, активно впливаючи на стан державного бюджету й економічного зростання.

З другого боку, оскільки ізольованих  національних економік не існує, а національні  господарства пов'язані між собою  ланцюгом взаємних зобов'язань, то в  цьому плані валютні відносини  постають перед нами як ключова форма  міжнародних економічних зв'язків. Товарообіг і рух факторів виробництва, науково-технічне і гуманітарне  співробітництво, культурний обмін  і туризм обслуговуються через валютні операції.

Найбільш простим визначенням  валюти є визнання такою банкнот, чеків, монет іноземних держав, між  тим як вітчизняні гроші можуть стати валютою на зовнішніх ринках.

Отже, валюта, в широкому розумінні, означає грошову одиницю будь-якої країни (долар, фунт стерлінгів, марка, франк тощо).

Поняття валюта використовують в таких значеннях:

• національна валюта — грошова одиниця певної країни або той чи інший її тип (золота, срібна, паперова);
• іноземна валюта — грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях і які використовуються в міжнародних розрахунках;
• міжнародна (регіональна) валюта — міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, засіб платежу: СДР (спеціальні права запозичення), ЕКЮ.

Міжнародні валютні відносини  — це сукупність валютно-грошових і  розрахунково-кредитних зв'язків  у світогосподарській сфері, які  виникають у процесі взаємного  обміну результатами діяльності національних господарств.

Міжнародні валютні відносини  складаються і розвиваються на основі експорту товарів, капіталів, робочої  сили та новітньої технології, спільного  підприємництва. Основною цільовою функцією цих відносин є забезпечення необхідних умов для процесу відтворення у рамках світового господарства та обслуговування світогосподарських зв'язків.

Сам процес міжнародних валютних розрахунків  належить до сфери розподілу та обміну, проте разом з тим тісно пов'язаний з процесом відтворення в сфері матеріального виробництва. Причому між процесом відтворення і валютними відносинами існує як прямий, так і зворотний зв'язок.

Адже, з одного боку, розвиток процесу  відтворення виступає об'єктивною основою  валютних відносин, оскільки породжує експорт капіталу, міжнародний обмін  товарами та послугами, передачу технології та ін. і відповідно визначає весь комплекс валютних відносин, що пов'язані з  міжнародним оборотом останніх. З другого боку, хоча валютна сфера — вторинна щодо сфери матеріального виробництва, вона не лише пасивно відбиває перебіг виробничих процесів, а й активно на них впливає.

Отже, міжнародні валютні відносини  — одна з головних складових міжнародних  економічних відносин. Найважливішим  елементом міжнародних валютних відносин виступає валютна система.

Розрізняють національну та світову валютні системи. Світова валютна система розвивається на регіональному та глобально-світовому рівнях. У свою чергу регіональні, світові та національні валютні системи активно взаємодіють між собою, утворюючи єдину цілісну систему міжнародних валютних відносин.

Валютні відносини тісно пов'язані  з внутрішніми грошовими відносинами. Тому еволюція міжнародних валютних відносин у специфічному вигляді повторює, як ми побачимо нижче, розвиток внутрішнього грошового обігу країн. Разом з тим валютні відносини не виключають національного характеру грошового механізму окремих країн.

У процесі поглиблення міжнародного поділу праці та розвитку економічних  зв'язків відбувається інтеграція систем національних грошових та світових валютних відносин і функціональні відмінності  між ними практично нівелюються.

Національна валютна система —  це форма організації економічних  відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні  кошти держави. Основні елементи національної валютної системи визначаються національним законодавством.

Її структурними елементами є:

• національна валюта — грошова одиниця країни;
• валютний паритет як основа валютного курсу;
• режим курсу національної валюти;
• організація валютного ринку;
• національні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини країни;
• умови обміну національної валюти на золото та інші валюти — конвертованість валюти.

Рис.1 - Загальна схема структури  і призначення національної валютної системи

Основними системоутворюючими елементами національної валютної системи є:

1. Національна валюта - грошова одиниця країни, склад її купюр та характер емісії. В Україні національною валютою з 1996 р. стала гривня.

2. Ступінь конвертованості  національної валюти.

Розрізняють вільно конвертовані валюти, частково конвертовані і неконвертовані валюти. Українська гривня належить до числа частково конвертованих валют. Ратифікацією угоди про приєднання України до статті VIII статуту МВФ Верховна Рада узаконила вільну конвертованість гривні в іноземні валюти в операціях за поточними платежами.

3. Режим курсу національної  валюти. Законодавче право визначати режим валютного курсу гривні покладено на НБУ та Кабінет Міністрів України. За роки незалежності режим валютного курсу поступово змінювався від жорстко зафіксованого показника до регульованого коливання в межах валютного коридору і, нарешті, до нинішнього вільного плавання з 2000 р. під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку.

4. Режим використання  іноземної валюти на національній  території в загальноекономічному  обороті. Цей режим, як правило, стосується запровадження певних обмежень і заборони окремих видів платежів. Заборона на використання чужоземної валюти у внутрішніх платежах в Україні введена лише у 1995 р. Водночас за деякими платежами її використання дозволене ще й зараз, в тому числі надання інвалютних позичок комерційним банкам, оплата послуг міжнародних авіакомпаній, митниці та інших зовнішньоекономічних розрахунків.

5. Режим формування та  використання державних золотовалютних  резервів. Він встановлюється для забезпечення стабільності національних грошей і може проявлятися у двох аспектах:

а) як форма жорсткої прив´язки  вартості національної валюти до певної іноземної валюти чи кошика валют. Тоді іноземна валюта на 100% стає забезпеченням  наявної в обороті маси національних грошей. Емісія національних грошей за такого режиму здійснюється тільки шляхом купівлі цієї валюти на внутрішньому ринку, а вилучення - через її продаж. Курс національної валюти коливається  разом із курсом базової іноземної  валюти, а центральний банк країни втрачає певні свої функції як органу національної монетарної політики. Не випадково такий режим у світовий практиці відомий під назвою валютного бюро, органом якого стає центральний банк;

б) форма використання валютних запасів  для підтримки рівноваги на національному  валютному ринку і стабільності зовнішньої і внутрішньої вартості грошей. За такого режиму центральний  банк країни зберігає функцію незалежного  органу проведення національної монетарної політики та інші свої функції. Наприклад, Україна ввела таку форму використання валютних резервів, що дозволило їй у 2001 р. розпочати процес переходу до ревальвації відносно чужоземних валют, а у 2002 р. зберегти стабільність вартості гривні. Оптимальними для безпеки  країни пропорціями співвідношення між складовими частинами валютних резервів мають бути валютні резерви  у формі: доларів - 4 частини, євро - 2, золото - 1 частина. Найменша питома вага золота у валютних резервах пояснюється  його найнижчою дохідністю, що досягає  лише 1,75% річних. Водночас ці пропорції  ще не досягнуто. За зовнішні борги  Україна розраховується такими валютними  засобами: доларом - 80%, євро - 5%, інші валюти - 15%. Тобто долар в міжнародних  платежах ще тривалий період часу залишиться головним валютним резервом.

6. Режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. Наприклад, якщо економіка розбалансована, а національні гроші нестабільні, то в країні доцільно вводити певні заборони, обмеження, лімітування тощо. Зокрема, в Україні загострення економічної і фінансової кризи 90-х років супроводжувалося обмеженням на відкриття рахунків у іноземних банках для юридичних осіб і забороною переказування інвалюти на них: експортери зобов´язані були повністю чи частково продавати свою валютну виручку на валютній біржі. Діяли інші обмеження, але як тільки ситуація покращується, обмеження слабшають або й зовсім скасовуються. Зокрема, розвинені країни організації ОЕСР взагалі скасували валютні обмеження і встановили вільне «плавання» курсів своїх національних валют.

7. Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку коштовних металів. Скажімо, нормативно-законодавчими актами України визначається:

а) порядок функціонування біржового  і позабіржового (міжбанківського) валютного ринку;

б) НБУ здійснює ліцензування діяльності комерційних банків на право ведення  валютних операцій, видає дозволи  резидентам - юридичним особам на відкриття  рахунків у іноземних банках, контролює  надходження виручки експортерів  у країну та визначає порядок її продажу на міжбанківському валютному ринку;

в) в 1998 р. в Україні не дозволялися  операції з коштовними металами на ринку, регламентувався режим поточних і строкових вкладів у чужоземній валюті. Але оздоровлення економіки  і фінансів, перехід до економічного зростання створюють достатні умови  і в Україні для усунення більшості  обмежень і формування ліберального валютного ринку.

8. Регламентація міжнародних розрахунків і міжнародних кредитних відносин. Усі параметри визначаються, нормативними актами України. Вони чітко визначають:

а) порядок, строки відкриття в банках України кореспондентських рахунків іноземних банків і навпаки;

б) порядок платежів за окремими видами комерційних угод та форм розрахунків;

в) порядок переказування іноземної  валюти за кордон фізичними особами  тощо.

9. Визначення національних  органів, на які покладено обов´язки  розробки і реалізації валютної  політики. Українським законодавством до числа таких органів віднесено:

- Кабінет Міністрів України,  який за участі Адміністрації  Президента, Верховної Ради і  НБУ визначає цілі та завдання валютної політики;

- Національний банк України  здійснює валютне регулювання,  має право частину цих функцій  за допомогою ліцензій делегувати  уповноваженим комерційним банкам;

- Державна податкова адміністрація  здійснює контроль за дотриманням  правил валютних операцій на  території України резидентами і нерезидентами;

- Державний митний комітет контролює  дотримання правил поштових переказів  та пересилання валютних цінностей через державний кордон;

- Міністерство зв´язку та його  органи контролюють дотримання  правил поштових переказів та  пересилання валютних цінностей через державний кордон.

Загалом, ці органи творять інфраструктуру валютної системи, центром якої є  НБУ - орган регулювання й координації  грошово-кредитної діяльності усіх учасників господарського життя.

Національна валютна система є  органічною частиною системи грошових відносин окремих держав. Її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни. На основі такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, рейтинг та регулювання валютних курсів, формування та використання міжнародної ліквідності, золотовалютного запасу, кредитних ресурсів та ін. До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктурні ланки — банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватні інститути.

Світова валютна система — це форма організації міжнародних  валютних (грошових) відносин, що історично  склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства.

Рис.2 – Елементи світової валютної системи

Світова валютна система включає  ряд конструктивних елементів —  світовий грошовий товар, валютний курс, валютні ринки та міжнародні валютно-фінансові організації.

1.Світовий грошовий товар є першим елементом валютної системи, виступає носієм міжнародних валютно-грошових відносин і приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багатства. Історично першим міжнародним грошовим товаром було золото, пізніше в міжнародних розрахунках стали використовувати кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки та депозити). В 70-х роках з'являються спеціальні міжнародні та регіональні платіжні одиниці — СДР та ЕКЮ.

Сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані в  міжнародних розрахунках, називають  міжнародною ліквідністю. Це золото, вільно оборотні валютні запаси держав та міжнародні гроші.

2.Валютний курс. Це мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Існують фіксовані (тверді) та плаваючі (гнучкі) валютні курси. В основу фіксованого валютного курсу покладено монетний паритет (ваговий вміст золота в національних грошових одиницях), плаваючі валютні курси не зв'язані з монетними паритетами, а визначаються через зіставлення паритетів купівельної спроможності валют, тобто оцінки в національних грошах вартості однойменного "кошика" товарів.

3.Валютні ринки. Першим таким ринком був ринок золота як грошового товару, де золото продавалось на основі офіційної ціни, що була закріплена міжнародним договором. Сьогодні ціна на золото складається під впливом попиту і пропозиції, а ринок золота функціонує як звичайний товарний ринок.

Розширення кредитних відносин привело до необхідності формування власне валютних ринків, які існують  на основі розгалуженої системи банківських  взаємозв'язків провідних країн  розвинутої ринкової економіки та міжнародних  і регіональних валютно-фінансових установ.

У своїх функціях продавця та покупця  іноземної валюти, з одного боку, та органів, які здійснюють розрахунки з закордонними контрагентами, —  з другого, банки та інші валютно-фінансові  установи в своїй сукупності складають  міжнародний валютний ринок. Поряд з ним функціонує євровалютний ринок, який виник на основі транснаціоналізації спеціальних рахунків приватних банків провідних країн світу.

4.Міжнародні валютно-фінансові організації: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який разом із своїми філіями — Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), Міжнародною асоціацією розвитку (МАР), Багатостороннім агентством з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародним центром із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) — створюють групу Світового банку, Банк міжнародних розрахунків у Базелі, регіональні банки розвитку та ін.

Світова валютна система базується на функціональних формах світових грошей. Світовими називають гроші, які обслуговують міжнародні економічні, політичні та культурні відносини, а грошова операція, завдяки якій в даній країні можна придбати платіжні засоби, що є дійсними і можуть бути використані за кордоном, є операцією валютною.

Еволюція функціональних форм світових грошей повторює з певним відставанням шлях розвитку національних грошей — від золотих до кредитних грошей. Підтвердженням цього є той факт, що в умовах, коли золото виконувало всі функції грошей, грошова і валютна системи — національна і світова — були тотожні з тією лише різницею, що монети, виходячи на світовий ринок, скидали, за висловом К. Маркса, "національні мундири" і приймались до оплати на вагу. Іншим прикладом дії такої закономірності е базування світової валютної системи в XX ст. на одній або кількох валютах провідних країн світу.

В сучасних умовах міжнародна валютна  система виконує важливу роль в світових господарських зв'язках  і безпосередньо впливає на темпи  зростання виробництва, міжнародний  обмін, формування цін, рівень заробітної плати, тобто на показники, що визначають економічний стан розвитку країн. Головні  завдання світової валютної системи:

- ефективне опосередкування платежів  за експорт і імпорт товарів,  капіталу, послуг та інших видів  міжнародної діяльності;

- створення сприятливих умов  для розвитку виробництва та  міжнародного поділу праці;

- забезпечення безперебійного  функціонування економічної системи вільного підприємництва;

- сприяння розвитку товарообмінних операцій;

- установлення правил та механізмів  для забезпечення оптимального  співвідношення між національними  грошовими відносинами;

- сприяння у здійсненні розрахунків  через систему фінансово-посередницьких закладів.

Ключові вимоги, які необхідні для  успішного функціонування світової валютної системи:

- забезпечення відповідної ліквідності.  Ця умова припускає існування  офіційних резервів в урядів  країн, які приймають участь  у міжнародній торгівлі. Також  потребує стимулів для того, щоб  комерційні банки, які діють  в якості дилерів, що торгують  іноземною валютою, мали достатні  її резерви для забезпечення потреб приватного сектору;

- дія механізму вирівнювання (регулювання). Ця мета потребує, щоб: окремі  країни проводили економічну  та фінансову політику, яка б  сприяла підтриманню збалансованої  міжнародної системи платежів; фінансові  механізми забезпечували регулювання  платіжного балансу; уряди сприяли  збереженню рівноваги на ринках іноземної валюти;

- впевненість у міжнародній  грошовій системі. Якщо фірми  та інвестори приватного сектору  будуть впевнені у тому, що  уряди проводять політику, яка  веде до збалансованої міжнародної  системі платежів. Вони будуть  мати довіру до системи. Міжнародні  організації, такі як МВФ, намагаються  сприяти проведенню такої політики урядами. У доповнення до цього уряди здійснюють спільні зусилля для того , щоб викликати довіру до системи.Отже, світова валютна система виступає однією з головних рушійних сил, які можуть або сприяти розширенню міжнародних економічних відносин, або, навпаки, — обмежувати їх інтенсивність. Тому розвиток міжнародних економічних відносин значною мірою залежить від характеру світової валютної системи і дієвості функціонування її інститутів.

Список  використаної літератури

1. Гальчинський  А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 2001. — 458 с.

2. Демківський  А. В. Гроші та кредит. Навчальний  посібник. — К.: Дакор, 2005.                   — 528 с.

3. Івасів  Б. С. Гроші та кредит: Підручник. — Вид. 2-ге, змін. і доп. — Тернопіль: Карт-Бланш, 2005. — 528 с.

4. Лагутін  В. Д. Гроші та грошовий обіг. — К.: 1999. — 86 с.

5. Щетинін  А. І. Гроші та кредит. — К.: ЦНЛ, 2005. — 432 с.

6. Ющенко  В. А. Валютне регулювання: Навчальний  посібник. К.: Знання, 1998. — 444 с.

7. Гроші  та кредит: Підручник. — 3-тє вид., перероб. і доп. / М. І. Савлук. — К.: КНЕУ, 2002. — 598 с.