Наукові винаходи китайців

       Вступ…………………………………………………………………………………….3

       Розділ  І. Чотири великі наукові винаходи середньовічних китайців……………….4

       Розділ  ІІ. Інші знамениті наукові винаходи…………………………………………..9

       Висновки……………………………………………………………………………….15

       Список  використаних джерел та літератури………………………………………...16

       Вступ

       За  свою більш як трьохтисячолітню історію  китайський народ вніс вагомий вклад  у розвиток науки та техніки. Багато важливих відкриттів та досягнень були зроблені раніше, ніж у інших країнах  у тому числі європейських (винахід  компасу, сейсмоскопу, спідометру, паперу, пороху, книгодруку). Особливого розвитку мала математика, астрономія, географічні  знання, медицина.

       Китай дав людству чудові винаходи. Довголітній керівник післявоєнного Китаю Мао Цзедун у 1950-х рр. зазначав: "Китайський народ породив багатьох великих мислителів, письменників, художників і створив безліч пам’яток культури. Вже дуже давно в Китаї був винайдений компас, 1800 років тому був винайдений спосіб виробництва паперу, 1300 років тому - друкування з дошок, 800 років тому - розбірний шрифт. Раніше европейців китайці почали використовувати і порох. Таким чинои, Китай є однією з держав світу, що має найбільш давню культуру".

       В наш час Китай також є одним  з основних винахідників в науково-технічній  галузі і випереджає багато сучасних розвинених країн.

       Метою даної роботи є: спираючись на літературу та джерельну базу, проаналізували розвиток науково-технічного прогресу у середньовічному Китаї та передумови, причини та наслідки здійснення великих  наукових відкриттів.  

       Розділ  І. Чотири великі наукові  винаходи середньовічних китайців 

       Чотири  великі винаходи Китаю — так в  однойменній книзі знаменитий дослідник китайської культури Джозеф Нідем охрестив винайдені в Середні віки папір, друкарство, порох і компас. Саме ці відкриття сприяли тому, що багато напрямків культури і мистецтв, раніше доступні лише багатіям, стали надбанням широких мас. Винаходи стародавнього Китаю зробили можливими й далекі подорожі, що сприяло відкриттю нових земель. Отже, розглянемо кожний із них у хронологічному порядку [4, с. 124].

       Першим  великим винаходом стародавнього  Китаю вважається папір. Згідно з  китайськими літописами династії Східна Хань, папір винайшов двірський євнух династії Хань — Цай Лун у 105 році н.е.

       У глибоку давнину в Китаї до появи паперу для записів використовували скручені в згортки смужки з бамбука, сувої з шовку, дерев’яні та глиняні таблички і т.д. Найбільш же древні китайські тексти або «цзягувень» були виявлені на черепашачих панцирах, які датуються 2-м тисячоліттям до н. е. (династія Шан). У ІІІ столітті папір уже широко застосовували для записів замість більш дорогих традиційних матеріалів [3, с. 27].

       У давні часи люди робили записи на каменях, листі, корі дерев, шкурі тварин, панцирах черепах, кістках і на тканині, але  у кожного з цих методів  була маса недоліків. Виникнення паперу в Китаї — заслуга стародавнього винахідника Цай Луня. Саме завдяки ньому людство отримало новий поштовх для свого розвитку і процвітання [1, с. 39].

       Цай Лунь народився у Східній династії Хань (25—220 н.е.). У 15 років його віддали  на службу євнухом в імператорський двір. За свою працьовитість, винахідливість і наполегливість Луня не раз підвищували на посаді. За сорок років життя при дворі він послужив п'яти імператорам, завоював їхню прихильність і отримав титул князя. Одного разу йому доручили виготовляти інструменти і зброю для імператорської сім'ї, і відтоді він захопився різними ремеслами. Дуже скоро Цай Лунь став знаменитим майстром, і вироби, зроблені під його керівництвом, вражали своєю майстерністю. Цай Лунь же запропонував новий спосіб виготовлення паперу. Він велів своїм підручним збирати кору дерев, залишки тканин і непридатну для рибальства сітку. Коли це все перетворювали в однорідну масу, її розтирали до пастоподібного однорідного стану і змішували з водою. У суміш занурювали сито в дерев’яній рамі з тростини, вичерпували ситом масу і струшували, щоб рідина стекла. При цьому в ситі утворювався тонкий і рівний шар волокнистої маси.

       Цю  масу потім перекидали на гладкі дошки. Дошки з виливками клали одна на іншу. Пов’язували стопку і накладали зверху вантаж. Потім затверділі і зміцнілі під пресом листи знімалися з дошок і сушилися. Виготовлений за такою технологією паперовий лист виходив легким, рівним, міцним, менш жовтим і більш зручним для записів.

       У 105 році нашої ери Цай Лунь показав  свій винахід імператору, і той дуже зрадів такому нововведенню. Тут же був виданий указ: поширити дивний винахід по всій Піднебесній. Китайські мислителі і вчені радісно зітхнули — адже тепер вони зможуть записувати свої думки так же легко, як гострим мечем рубати молодий пагін бамбука. Виникнення паперу стало одним із основних двигунів китайського цивілізації, а згодом — усього світу [7, с . 138 – 143].

       У восьмому столітті Китай почав торгувати  папером з іншими країнами Азії, але таємницю її виготовлення жителі Піднебесної зберігали ще не одне століття. Однак, як мовить прислів'я, секрети довго не живуть. У 751 році за династії Тан, в часи, коли загострилися протиріччя Китаю з арабською імперією, кілька китайських робітників були захоплені ворогом у полон. Вони-то і видали вікову китайську загадку. Незабаром виробництво паперу налагодили в Багдаді, і поступово технологія стала надбанням всього арабського світу. Згодом паперове ремесло потрапило в Європу, а звідти — на інші континенти планети [6, с. 24].

       Згідно  з історичними записами, перший завод  з виробництва паперу в Європі з'явився через тисячу років після того, як Цай Лунь винайшов його. Спосіб Цай Луня і понині використовується як основа паперової промисловості — однієї з найбільш розвинених сфер виробництва в наш час.

         Виникнення паперу сприяло появі іншого великого винаходу Китаю — друкарства. Найдавніший відомий зразок друку на дерев’яних дощках — це сутра (буддійський текст) на санскриті, надрукована на конопляному папері приблизно між 650 і 670 роками н.е. Однак першою друкованою книгою зі стандартним розміром вважається зроблена під час династії Тан (618–907) Алмазна сутра. Вона складається з сувоїв довжиною 5,18 м. Згідно з дослідником традиційної культури Китаю Джозефом Нідемом, методи друку, які використовувалися в каліграфії Алмазної сутри, значно перевершують по досконалості і вишуканості мініатюрну сутру, надруковану раніше [8, с. 254].

       Набірні шрифти: Державний діяч і вчений-ерудит Китаю Шень Ко (1031–1095) вперше виклав спосіб друку за допомогою набірного шрифту у своїй праці «Записки про струмок снів» у 1088 році, приписавши дане нововведення невідомому майстру Бі Шену. Шень Ко описав технологічний процес виробництва літер з обпаленої глини, процес друку і виготовлення набірних шрифтів. Бі Шен експериментував і здерев'яними шрифтами, але по-справжньому використовувати їх почав Ван Чжень після 1297 року, який такожз апропонував розташовувати літери в строгому порядку по секторах спеціального круглого столу. У 1490 році Хуа Суй удосконалив складальні шрифти і став виготовляти їх з металу, а саме - з бронзи. А в 1718 році китайський вчений Сюй Чжідін з міста Тайань, провінція Шаньдун розробив складальні шрифти з склоподібної емалі [2, с. 72 – 75].

       Виникнення  друку в дев’ятому столітті істотно змінило техніку переплетення. Під кінець епохи Тан книга зі скручених сувоїв паперу перетворилася в стопку аркушів, що нагадує сучасну брошуру. Згодом при династії Сун (960–1279) листи стали згинати по центру, роблячи перев’язку типу «метелик», через що книга вже набула вигляду сучасної. Династія Юань (1271–1368) ввела корінець з цупкого паперу, а пізніше за часів династії Мін листи почали прошивати нитками. Друкарство в Китаї зробило великий внесок у збереження багатої культури, що формувалася століттями [1, с. 62 – 64].

       Вважається, що порох був розроблений у  Китаї в X столітті. Спочатку він  використовувався як начинка в запальних  снарядах, а пізніше були винайдені порохові снаряди вибухової дії. Порохову цівкову зброю, згідно з китайським літописом, вперше було застосовано в боях 1132 р. Це була довга бамбукова трубка, куди закладався порох і потім підпалювався. Цим «вогнеметом» ворогові наносилися сильні опіки.

       Століття  по тому, у 1259 році, вперше було винайдено  рушницю, яка стріляє кулями — товста бамбукова трубка, в яку поміщався заряд пороху і кулі. Ще пізніше на рубежі 13–14 століть у Піднебесній поширилися металеві гармати, що заряджаються кам’яними ядрами. Крім військової справи, порох активно застосовували і в побуті. Так, порох вважався добрим дезінфікуючим засобом при лікуванні виразок і ран, під час епідемій, а також його використовували для труїння шкідливих комах [5, с. 134 – 135].

       Проте, мабуть, найбільш «яскравим» винаходом, який з’явився завдяки створенню  пороху, є феєрверки. У Піднебесній вони мали особливе значення. За стародавніми повір’ями, злі духи сильно бояться яскравого світла і гучного звуку. Тому здавна на Новий китайський рік існувала традиція у дворах палити багаття з бамбука, який шипів у вогні і лопався з тріском. А винахід порохових зарядів, безсумнівно, налякав «нечисту силу» вже не на жарт — адже за силою звуку і світла вони значно перевершували старий спосіб. Пізніше китайські вмільці почали створювати різнокольорові феєрверки шляхом додавання в порох різних речовин. Сьогодні феєрверки стали незамінним атрибутом святкування Нового року практично у всіх країнах світу [4 ,с. 122].

       Перший  прототип компаса, як вважається, з’явився за часів династії Хань (202 до н.е. — 220 н.е.), коли китайці почали використовувати  магнітний залізняк, орієнтований на північ-південь. Правда, він отримав застосування не в навігації, а у ворожінні. У древньому тексті «Луньхен», написаному в 1 столітті н.е., в главі 52 древній компас описується так: «Цей інструмент нагадує ложку, і якщо його покласти на тарілку, то його ручка вкаже на південь». Опис магнітного компаса для визначення сторін світу вперше викладено в китайському манускрипті «Уцзін Цзуньяо» 1044 р. Компас працював на принципі залишкової намагніченості з нагрітих сталевих або залізних болванок, які відливалися у формі риби. Останні клали в чашу з водою, і в результаті індукції і залишкової намагніченості з’являлися слабкі магнітні сили. У манускрипті згадано, що цей прилад використовували як покажчик курсу в парі з механічною «колісницею, яка вказує на південь». Голова рибки завжди вказувала на південь. Надалі рибка зазнала ряд змін і перетворилася на компасну голку [1, с. 155].

       Більш досконалу конструкцію компаса  запропонував уже згаданий китайський учений Шень Ко. У своїх «Записках про струмок снів» (1088) він детально описав магнітний відхил, тобто відхилення від напряму на істинну північ, і пристрій магнітного компаса з голкою. Використовувати компас для навігації вперше запропонував Чжу Юй у книзі «Застільні розмови в Нінчжоу» (1119 р.). В Європі кут магнітного відхилення буввідкритий тільки в 1492 році Колумбом, тобто на 400 років пізніше, ніж в Китаї [6, с .46].

       Крім  чотирьох великих винаходів стародавнього  Китаю, умільці Піднебесної подарували нашій цивілізації наступні корисності: китайський гороскоп, барабан, дзвін, арбалет, скрипку ерху, гонг, військові мистецтва  «ушу», оздоровчу гімнастику цигун, виделку, локшину, пароварку, палички  для їжі, чай, соєвий сир тофу, шовк, паперові гроші, лак, зубну щітку  з щетини, туалетний папір, повітряного  змія, газовий балон, настільну гру  Го, гральні карти, фарфор і багато іншого [5, с. 67]. 

       Розділ  ІІ. Інші знамениті  наукові винаходи 

       В епоху пізньої Хань астроном Чжан Хен (78-139 рр..) Винайшов перший у світі сейсмоскоп, який відзначав слабкі землетруси на великих відстанях. Цей пристрій не зберігся до наших днів. Про його конструкції можна судити по неповному опису в "Історії Другої Хань"). Хоча деякі деталі цього пристрою до сих пір не відомі, загальний принцип цілком зрозумілий. Сейсмоскоп був відлитий з бронзи і мав вигляд винної посудини з куполоподібної кришкою. Діаметр його становив 8 чи (1,9 м). По колу розміщувалися фігури восьми драконів або тільки голів драконів, орієнтованих по восьми напрямках простору: чотири сторони світу і проміжні напрямки. Голови драконів мали рухливі нижні щелепи. У пащі кожного дракона знаходилась бронзова куля. Поруч з посудиною під головами драконів містилися вісім бронзових жаб з широко відкритими ротами.Усередині посудини, ймовірно, містився перевернутий маятник, типу того, що входить в конструкцію сучасних сейсмографів. Цей маятник був пов'язаний системою важелів з рухомими нижніми щелепами голів дракона. При землетрусі маятник приходив в рух, відкривалася пащу дракона, що знаходиться з боку епіцентру підземного поштовху, куля падав в рот жаби, виробляючи сильний шум, який служив сигналом для спостерігача. Як тільки одна куля випадала, всередині спрацьовував механізм, що запобігав випадання інших куль при наступних поштовхах [3, с. 189; 9 ,с. 371].

       Як  свідчать літописи, прилад діяв досить точно. Сейсмоскоп Чжан Хена був чутливим навіть для реєстрації невеликих поштовхів, що проходять на відстані сотень чи (0.5 км.). Дієвість цього приладу була продемонстрована незабаром після його виготовлення. Коли куля вперше випав з пащі дракона, ніхто при дворі не повірив, що це означало землетрус, оскільки поштовхи в цей момент не відчувалися. Але через кілька днів прибув посильний із звісткою про землетрус в місті Лунс, який знаходився на північний захід від столиці на відстані більше ніж 600 км. З тих пір обов'язком посадових осіб астрономічного відомства було робити записи напрямків походження землетрусів. Пізніше подібні інструменти багаторазово будувалися в Китаї.Через три століття математик Сіньту Фан описав подібний інструмент і, можливо, виготовив його. Лін Сяогун зробив сейсмоскоп у час між 581 і 604 рр.. Під час монгольського правління в 13 с. принцип виготовлення сейсмоскопа був і забутий. В Європі перший сейсмограф з'явився в 1703 р. [2, с. 185; 5, с. 149].

       Довгий  час Західний Китай був в першу чергу батьківщиною шовку. Навіть грецька назва Китаю - Seres, від якого відбулися найменування Китаю в більшості європейських мов, сходить до китайського слова Си - шовк. Ткацтво і вишивання завжди вважалися в Китаї виключно жіночим заняттям, цьому ремеслу навчали абсолютно всіх дівчат, навіть з самого високого стану. Секрет виробництва шовку був відомий китайцям з глибокої давнини. За переказами, розводити шовковичних черв'яків, обробляти шовк і ткати з шовкових ниток китайських жінок навчила Сі Лін, дружина першого імператора Хуан Ді, який правив, за легендою, більш ніж за дві з половиною тисячі років до нашої ери. Як покровительці шовківництва, їй був присвячений окремий храм. Кожну весну старша дружина імператора збирала листя шовковиці і приносила їх в жертву. Шовкова тканина виготовляється з ниток, одержуваних з коконів шовкопрядів. Їх розведення вимагало великої уваги і копіткої праці. Потрібно було дотримуватися багатьох правил, так як навіть шум, протяг або дим можуть завдати їм шкоди, а також ретельно регулювати температуру і вологість в приміщенні. А годувати черв'яків можна тільки листям дерева шовковиці, причому абсолютно чистими, виключно свіжими і сухими. Черв’ячки - вельми крихкі створення, схильні до різних захворювань: ціла колонія може загинути буквально за одну добу при недостатньо уважному догляді. У перших числах квітня з яєчок вилуплюються маленькі гусениці, а за 40 днів він досягають зрілого віку і вже можуть вити кокони. Доросла гусениця, як правило, буває тілесного кольору, довжиною в 7-8 см. і товщиною з мізинець. Ці гусениці в'ють кокони на спеціально приготованих пучках соломи. Процес триває 3-4 дні, а довжина нитки одного кокона складає від 350 до 1000 метрів. Шовк виходить з кокона шляхом так званої розмотування. Кокон складається з шовкової нитки і клею, що скріплює цю нитку. Щоб його розм'якшити, кокон кидають в гарячу воду. Так як нитка одного кокона дуже тонка, як правило, беруть нитки 4-18 коконів і, з'єднавши, пропускають їх через агатове кільце і прикріплюють до мотовила, яке повільно обертається, і нитки, проходячи через кільце, склеюються в одну. Таким чином, виходить шовк-сирець. Він настільки легкий, що на 1 кг готової тканини йде від 300 до 900 кілометрів нитки [7, с. 233].

       В основному шовківництвом займаються в Південному і Центральному Китаї. Натуральний шовк може бути білим або жовтим. Перший виробляють переважно в провінціях Гуандун, Чжецзян, Цзянсу, Аньхой, Шаньдун і Хубей.Такий сорт дають гусениці "домашнього шовкопряда", якого годують тільки листям садової шовковиці. Натуральний жовтий шовк виробляють в провінціях Сичуань, Хубей і Шаньдун. Для отримання жовтого кольору гусениць першу половину життя годують листям дерев Чже (воно схоже на шовковицю і росте в горах), і лише в іншу половину життя їм дають листя садової шовковиці. Є ще один сорт шовку - дикий шовк, його дає гусениця "дикого шовкопряда", який харчується листям різних порід дуба. Цей шовк коричневого кольору і важко піддається фарбуванню [4, с. 147].

       Досить  довгу історію має китайська  традиція художнього ткацтва та фарбувальної справи. До наших днів практично в незмінному вигляді дійшли зразки ткацького мистецтва, що датуються другою половиною першого тисячоліття до н.е.. Це різні види шовку, від тонкого до парчі. Тканини розшиті орнаментом у вигляді міфічних тварин, різними геометричними фігурами.

       Розквіт китайського ткацтва припадає на епоху династії Тан. Джерела того часу згадують про 50 різновидах орнаменту на шовку: "дракони, що граються серед квітів", "лотос і очерет", "водяні трави з рибками", "півонії", "дракон і фенікс", "палаци і павільйони", "перлини із зернятками рису "і т.п. Багато з цих мотивів існували вже в епоху Хань і дійшли до наших днів [8, с. 331].

       В епоху Сун з'являються прекрасні  ткані зображення на шовку, зроблені в стилі "гравірований шовк" (ке си). Шовкові картини становлять невід'ємну частину культурної спадщини Китаю. На них нерідко відтворювалися каліграфічні написи і пейзажі знаменитих художників. У своїх книгах про витончені предмети домашнього вжитку Вень Чженьхен стверджує, що "піднесений чоловік не може не тримати в своєму будинку серед інших картин одне - два таких полотна". Якість китайських тканих виробів, в яких, як правило, використовувалися золоті та срібні нитки, не має собі рівних у світі. Досить сказати, що частота ниток в роботах китайських майстрів в 3 рази перевершує аналогічний показник в кращих французьких гобеленах, а золоте шиття в них не зблякло навіть через 6-7 століть. Їхнє мистецтво - справді велике чудо світу[3, с. 267].

       Ще  одним вражаючим винаходом китайців є фарфор. Китайський фарфор відомий у всьому світі і дуже цінується за свою незвичайну якість і красу, саме слово "фарфор" по-перському означає "цар". В Європі XIII століття його вважали великої коштовністю, в скарбницях найвпливовіших персон зберігалися зразки китайського керамічного мистецтва, вставлені ювелірами в золоту оправу. З ним пов'язано чимало міфів, наприклад, в Індії та Ірані вважалося, що китайський фарфор володіє чарівними властивостями і змінює колір, якщо в їжу підсипали отруту.

       Керамічне мистецтво традиційно добре розвинене  в Китаї, кераміка вже Шанського  часу (2 тис. до н.е.) представляє не тільки історичну, але й художню цінність. Пізніше з'явилися вироби з протофарфора, які західна класифікація відносить до так званих кам'яних мас, так як він не володіє прозорістю і білизною.

       Серед прекрасної кераміки танського часу зустрічаються перші зразки "цього" білого матового фарфору. На початку VII століття китайські керамісти навчилися отримувати порцелянові маси, змішані з польового шпату, кремнію та каоліну - найважливішого елемента порцелянової маси, що отримав свою назву по горі Гаолін, де його вперше стали добувати. Випалення фарфорової маси при високій температурі дозволяло отримувати тверду, білу, кераміку, що просвічувалась. Танська порцелянова кераміка продовжувала в своїх масивних і округлих формах традиції давніх гончарів, однак шийки у вигляді пташиних голів і змієподібні ручки, наслідуючі формами іранський посуд, говорять про помітний іноземномний вплив. Тоді з'явилося прагнення до однотонності поверхні судини, розвинене згодом сунскими керамістами [3, с. 235].

       Розквіт керамічного виробництва в Китаї  припав на період правління династії Сун. Збільшився попит на фарфорові вироби породив величезну кількість нових печей для випалу і привів до імператорського патронажу виробництва. З V-VI століття на півночі і півдні Китаю існували спеціальні відомства, наглядали за виробництвом високоякісної кераміки. Для сунскої порцеляни характерні простота і елегантність форм, гладкі монохромні глазурі і стриманість орнаментів. Найбільш тонка кераміка молочно-білого кольору з ніжними різьбленими або штампованими візерунками називалася керамікою "дин", іноді до складу глазурі додавалися окису заліза і тоді виходили чорні, коричневі, зелені, пурпурні або червоні судини. Значно пізніше, в епоху Цин популярність одноколірних судин привела до появи практично нескінченної кількості колірних відтінків глазурі [7, с. 371].

       Виробництво поліхромної розписної порцеляни почалося в правління династії Юань, коли стали робити знаменитий синій розпис по білому тлу. За правління династії Мін ця техніка удосконалилася і стала комбінуватися з п'ятикольоровим надглазурним розписом (уцай). Розвиток техніки кольорових емалей привів до появи трьох "сімейств" китайського фарфору. "Зелене сімейство" - це вироби з розписом по білому тлу в декількох тонах зеленого кольору. Зазвичай на судинах цього сімейства зображували батальні сцени або просто фігури і квіти. Вироби з кольоровим розписом по глибокому чорному фону називалися "чорним сімейством". Фарфор розписаний в ніжно-рожевих тонах з переливами відтінків на сюжет "жінки і квіти" отримав ім'я "рожевого сімейства".

       В епоху династії Мін фарфор став у  деякому роді стратегічним товаром  і поставлявся у величезних кількостях в країни Європи і Азії, через  арабських торговців потрапляв  навіть до Південної Африки. Про величезні масштаби експорту порцеляни в епоху Мін і наступні роки говорить той факт, що в 1723 році одному тільки французькому місту Лоріане було продано 350 000 фарфорових виробів. А для багатьох європейців і до цього дня термін "мінська ваза" означає всю китайську кераміку [2, с .260; 6, с .78].

       Ці  великі винаходи і наукові відкриття  базувалися на значних досягненнях  китайської науки. Досить суттєвого рівня досягла математика, зокрема геометрія. Були відомі властивості прямокутного трикутника і вирішена задача рівності квадрата гіпотенузи сумі квадратів катетів.

       Висновки

       У ході написання роботи ми прийшли  певних висновків.

       Мета  роботи була досягнута. Ми  у ході аналізу літератури визначили ступінь  розвитку наукового прогресу в Китаї. У ранні періоди своєї історії  ця країна досягла значного розвитку саме завдяки винахідливості її науковців. Своїми технічними і науковими досягненнями китайці користувалися за сотні  років перш ніж вони були винайдені  або привезені у Європу.

       Також було проаналізовано основні відкриття  у Китаї, наведено історію винаходів  та історію їх застосування у інших  регіонах світу. До великих відкриттів належать папір, друкарство, порох і  компас. Навіть із сучасного стану  розвитку суспільства миможемо побачити, що і зараз ціма винаходами користуються практично у всьому світі. Звичайно, з часом вони набули певного розвитку, еволюціонували і вдосконалювалися. Але, тим не менш, авторство все  ж залишається саме за китайцями. Також в другому розділи ми розглянули не менш важливі китайські  винаходи такі як шовк, порцеляна і  фарфор та сейсмограф. Перші два  з них стали запорукою розвитку міжнародної торгівлі. Майже у  всьому старому світі ці продукти були досить популярними і загально шанованими.

       Звичайно  сфера винаходів не обмежувалася виключно прикладною діяльність. Часто  китайі винаходили і такі речі, як ігри, в тому числі настільні тьа  карткові.

       Таким чином, ми можемо побачити, накільки широкого використання набули винаходи середньовічного  та стародавнього Китаю. Ця держава  по праву заслуговує вважатися колискою світової цивілізації.

       Список  використаної літератури

1. Алимов И.А., Ермаков М.Е., Мартынов А.С. Срединное государство: Введение в традиционную культуру Китая  / И.А, Алимов, М.Е. Ермаков, А.С,. - . Мартынов. – М.: Муравей, 1998. - 288 с.
2. Гриненко Г.В. Хрестоматия по истории мировой культуры / Г.В. Гриненко. – М.: Наука,1998. – 452 с.
3. Гордиенко А. Н., Куделев П. Е., Перзашкевич О.В. Китай. История, культура, искусство / А.Н. Гордиенко, П.Е. Куделев, О.В. Перзашкевич. – М.: ЭКСМО, 2008. – 326 с.
4. Дикарев А.Д., Лукин А.В. Три путешествия по Китаю/ А.Д. Дикарев, А.В. Лукин. - М.: Молодая гвардия, 1989. - 240 с.
5. История Китая с древнейших времен до наших дней. Под ред. Симоновской Л.В. – М.: Наука, 1974. – 248 с.
6. Китайська цивілізація: традиції та сучасність – К.: НАН України, 2005. – 112с.
7. Кравцова М.Е. История культуры Китая/ М.Е. Кравцова. - СПб.: Лань, 1999. - 416 с.
8. Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій/ В.А, Рубель.— Київ: Либідь, 1997. — 464 с.
9. Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу. Тематична хрестоматія / В.А. Рубель. — Київ: Либідь, 2000. — 624 с.