Наукові основи розміщення сільського господарства

Наукові основи розміщення сільського господарства

У результаті суспільного  поділу праці виробництво матеріальних благ здійснюється в окремих галузях  народного господарства і розподіляється по території країни. Суспільний поділ  праці в сільському господарстві поглиблюється з розвитком його галузей, особливо в умовах науково-технічного прогресу. Однією з форм суспільного  поділу праці в сільському господарстві є розміщення сільськогосподарського виробництва.

Розміщення сільського господарства означає розподіл виробництва окремих  видів сільськогосподарської продукції  по території країни. Розміщення визначається обсягом виробництва тієї чи іншої  продукції сільського господарства в окремих регіонах і областях, їхнім місцем у виробництві цієї продукції в масштабах країни.

У сільському господарстві виробляється багато різноманітних  видів продукції, окремі з яких розміщуються практично на всій території країни. Значення окремих регіонів і областей у виробництві того чи іншого виду сільськогосподарської продукції  неоднакове. Виробництво зерна розміщується на всій території України, проте  головними його постачальниками  є господарства Лісостепу і Степу. Як форма суспільного поділу праці  розміщення закріплює певні галузі виробництва за певними регіонами  країни.

Раціональне розміщення сільського господарства сприяє зростанню суспільного  виробництва на основі ефективного  використання землі, засобів виробництва  і трудових ресурсів. Тільки за таких  умов можна досягнути раціонального  природокористування, забезпечити  впровадження агротехнічних, меліоративних  і організаційних заходів, спрямованих  на охорону земельних і водних ресурсів, підвищення родючості ґрунту, одержання високих урожаїв сільськогосподарських  культур. Отже, якщо розміщення сільського господарства сприяє збільшенню виробництва  валової і товарної продукції  та підвищенню ефективності галузі, то воно може бути визначене раціональним і науково обґрунтованим.

Раціональне розміщення сільського господарства забезпечує виробництво  необхідних суспільству продуктів  харчування і сільськогосподарської  сировини в потрібних розмірах при  мінімальних затратах праці і  коштів на виробництво продукції  і доведення її до споживача. Метою  раціонального розміщення є забезпечення виробництва всіх видів сільськогосподарської  продукції в найбільш сприятливих  природних і економічних умовах, де затрати праці і коштів на одиницю  продукції найменші.

Розміщення сільського господарства як одна з форм суспільного поділу праці вдосконалюється в умовах розвитку науково-технічного прогресу. Своєю чергою, воно ставить певні  вимоги до вдосконалення засобів  виробництва і тим самим стимулює науково-технічний прогрес як у  сільському господарстві, так і в  поєднаних з ним галузях.

Науково обґрунтоване розміщення сільського господарства забезпечує збільшення виходу сільськогосподарської продукції  з гектара земельної площі  при найменших затратах уречевленої  і живої праці на виробництво  одиниці продукції. Для визначення економічної ефективності розміщення сільськогосподарського виробництва  використовується система натуральних  і вартісних показників: урожайність  сільськогосподарських культур, виробництво  продукції в натуральному виразі на 100 га сільськогосподарських угідь  або ріллі, вартість валової продукції  з розрахунку на 1 га сільськогосподарських  угідь і на одного середньорічного  працівника, прямі затрати праці  на 1 ц продукції, собівартість 1 ц  продукції, окупність виробничих витрат, рівень рентабельності виробництва  сільськогосподарської продукції.

Раціональне розміщення сільського господарства має сприяти вдосконаленню  територіальної структури і пропорційності розвитку агропромислового виробництва. При формуванні основних пропорцій  у розвитку агропромислового комплексу  вирішальне значення має характер розміщення сільського господарства як центральної  його ланки. Розвиток сільського господарства кожного з регіонів країни передбачає правильне поєднання галузей, які  мають загальнонародне значення, і тих, що забезпечують місцеві потреби  в сільськогосподарській продукції.

Основні принципи розміщення сільського господарства

Сільське господарство розміщують з урахуванням вимог економічних  законів. Ігнорування їх дії призводить до негативних наслідків, насамперед до зниження економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.

Виходячи з цього, сільське господарство розміщують з урахуванням  об'єктивних чинників, згідно з вимогами відповідних економічних законів, які зумовлюють збільшення виробництва  сільськогоспо дарської продукції  і підвищення його ефективності. Серед  цих чинників виділяють природні та економічні, які формують відповідні умови розвитку сільського господарства та сприяють поглибленню суспільного поділу праці в агропромисловому виробництві.

При вирішенні  проблеми раціонального розміщення сільського господарства необхідно  враховувати такі основні принципи:

1. Природні умови. Серед  природних чинників на розміщення  сільського господарства впливають  клімат, якість ґрунтів, рельєф  місцевості, склад і структура  сільськогосподарських угідь. Природні  умови безпосередньо впливають  на розміщення посівів сільськогосподарських  культур і галузей тваринництва  по зонах країни. Тому розміщення  сільського господарства здійснюється  з урахуванням природних умов  і біологічних особливостей рослин  і тварин. Сприятливі природні  чинники за інших однакових  умов забезпечують підвищення  врожайності сільськогосподарських  культур і продуктивності тварин. Продуктивність праці в сільському  господарстві тісно пов'язана  з природними умовами, і залежно  від продуктивності останніх  одна й та сама кількість  праці може бути представлена  більшою або меншою кількістю  вироблених продуктів.

Розміщення виробництва  кожного виду сільськогосподарської  продукції в найбільш сприятливих  природних умовах забезпечує господарствам  економію праці і коштів, сприяє підвищенню ефективності сільського господарства. Крім того, розміщення сільського господарства має сприяти раціональному використанню і охороні природних ресурсів. Збільшення виробництва продукції  на основі інтенсифікації сільського господарства не повинно супроводжуватися нераціональним використанням земельних  угідь і погіршенням навколишнього  середовища.

2. Розміщення міст і  промислових центрів. Урахування  цього чинника вимагає наближення  виробництва малотранспортабельних  продуктів сільського господарства  і таких, що швидко псуються, до місць споживання. При цьому  запобігають непродуктивним затратам  праці, пов'язаним з втратами  сільськогосподарської продукції  і нераціональними витратами  на її перевезення. Навколо  міст і промислових центрів  формують насамперед зони виробництва  молока, дієтичних яєць, парниково-тепличних  і ранніх овочів, картоплі. Виробництво  малотранспортабельної продукції  розміщують навколо великих міст  у різних природно-кліматичних  зонах, це забезпечує високий  рівень економічної ефективності  сільського господарства.

3. Рівномірне розміщення  переробної промисловості і сільськогосподарського  виробництва на території країни  для зменшення нераціональних  перевезень сільськогосподарської  сировини і готових продуктів.  Сільське господарство і переробна  промисловість як основні складові  агропромислового комплексу покликані  спільно забезпечувати потреби  населення в харчових та інших  продуктах. Тому раціональне розміщення  промисловості в Україні оцінюють  з погляду близькості сировини  і найменших її втрат у процесі  виробництва аж до одержання  готового продукту.

До джерел сільськогосподарської  сировини наближають заводи цукрові, крохмально-патокові, овочеконсервні, виноробні, з первинної  обробки льону-довгунцю і коноплі, підприємства м'ясо-молочної промисловості, а також елеватори для обробки  і зберігання зерна, ово-че- та фруктосховища, холодильники та ін. Наближення переробних підприємств агропромислового комплексу  до джерел сільськогосподарської сировини запобігає значним втратам готової  продукції, сприяє інтенсивному розвитку відповідних галузей сільського господарства та їхньому раціональному  розміщенню.

4. Рівень розвитку зернового  виробництва в країні. Виробництво  зерна — це основа розвитку  всього сільського господарства. Наявність достатньої кількості  зерна і зростання обсягів  його виробництва дають змогу  збільшити виробництво винограду,  технічних, плодових та інших  цінних культур у найбільш  сприятливих за природними умовами  регіонах України за рахунок  скорочення посівів зернових  культур.

5. Розвиток засобів транспорту. Розміщення сільськогосподарського  виробництва здійснюється з урахуванням  транспортних витрат, які нині  досить значні. Транспорт є важливою  умовою реалізації сільськогосподарської  продукції, із поглибленням суспільного  поділу праці його роль зростатиме. Тому при розміщенні галузей  сільського господарства враховують  також витрати на доставку  продукції до місця її споживання.

6. Рівень забезпеченості  і використання трудових ресурсів. Раціональне розміщення сільськогосподарського  виробництва передбачає врахування  рівня забезпеченості областей  і окремих господарств трудовими  ресурсами та організацію найбільш  повного їхнього використання. При  цьому беруть до уваги наявність  і густоту сільськогосподарського  населення, особливо при розміщенні  трудомістких галузей і культур  (виробництво цукрових буряків,  льону-довгунцю, овочівництва, молочного  скотарства та ін.). Найбільш інтенсивні  галузі, які вимагають значних  затрат праці з розрахунку  на 1 га земельної площі, розміщують  в зонах з більшою густотою населення. В умовах розвитку науково-технічного прогресу, з впровадженням комплексної механізації сільського господарства і переведенням його на індустріальну основу з'являється дедалі більше можливостей для вдосконалення розміщення виробництва продукції інтенсивних і трудомістких галузей.

7. Міжнародний поділ праці.  Україна постійно проводить взаємовигідні  торгові операції з багатьма  країнами світу. Деякі види  сільськогосподарської продукції  економічно вигідно ввозити з  інших країн, де їхнє виробництво  більш ефективне. Отже, сільське  господарство розміщують з урахуванням  міжнародного поділу праці.

8. Зміцнення економічної  незалежності країни. Раціональне  розміщення сільського господарства  повинно забезпечити незалежний  розвиток і зміцнення економіки  України, щоб самостійно задовольнити  потреби держави у найголовніших  видах сільськогосподарської сировини.

На розміщення сільського господарства значно впливає також  економічна політика держави, особливо розміри капітальних вкладень у  ту чи іншу галузь і рівень закупівельних  цін на окремі види сільськогосподарської  продукції. Розміщення сільського господарства - динамічний процес, який залежить від  темпів і рівня розвитку продуктивних сил країни. При цьому великого значення набувають прискорення  науково-технічного прогресу, розвиток і розміщення всіх галузей агропромислового комплексу, виникнення та зростання  міст і промислових центрів.

Розміщення сільського господарства з урахуванням наведених принципів  і відповідно до вимог економічних  законів є важливим чинником збільшення виробництва сільськогосподарської  продукції і підвищення його ефективності.

Дальше вдосконалення  розміщення сільського господарства в  умовах ринкових принципів господарювання вимагає перебудови виробничих відносин в аграрному секторі економіки. Це сприятиме посиленню економічної  інтеграції сільськогосподарських  і переробних підприємств, а також  створенню умов для їхньої ефективної роботи. Відповідно до цього буде здійснюватись  структурна перебудова і вдосконалення  розміщення сільськогосподарського виробництва  в усіх регіонах України.

Розміщення сільського господарства України

Сільськогосподарське виробництво  розосереджене по території країни, що сприяє раціональному та ефективному  використанню природних умов, засобів  виробництва і трудових ресурсів окремих регіонів і України в  цілому. Раціональне розміщення продуктивних сил неможливе без економічного районування, результатом якого  є науково обґрунтований поділ  території країни на окремі природно-економічні, або сільськогосподарські, зони відповідно до їхніх природних і економічних  умов.

Сільськогосподарська зона - це частина території країни, що характеризується однаковими природно-економічними умовами. При значній різноманітності  природних і економічних умов сільськогосподарська зона, свою чергу, поділяється на підзони. Отже, розміщення сільського господарства нашої країни здійснюється по сільськогосподарських, або природно-економічних, зонах.

На території України  виділено шість природно-економічних  зон: Полісся, Лісостеп, північний і  центральний Степ, південний Степ, передгірні і гірські райони Криму, передгірні і гірські райони Карпат. Природно-економічні зони відрізняються  природними та економічними умовами, які  впливають на розміщення галузей  сільського господарства. Тому кожна  природно-економічна зона характеризується відповідними галузями сільського господарства, їхньою структурою та часткою окремих  сільськогосподарських продуктів  у загальному виробництві.

Галузь - це частина сільськогосподарського виробництва, яка характеризується певними засобами і предметами праці, технологією виробництва, кваліфікацією  кадрів і кінцевою продукцією. Сільське господарство є комплексом взаємозв'язаних галузей, у складі якого розрізняють  два великі підкомплекси - рослинництво і тваринництво. Останні, в свою чергу, поділяються на окремі галузі, які  виробляють певні сільськогосподарські продукти.

Галузева структура сільського господарства характеризується відсотковим  співвідношенням різних його галузей. Вона визначається структурою валової  продукції, виробничих витрат і затрат живої праці. Крім того, структура  рослинництва може залежати від структури  посівних площ сільськогосподарських  культур, а структура тваринництва - від структури стада.

З розвитком продуктивних сил розвиваються галузі сільського господарства і змінюється його структура. Поступово зростатиме частка тваринницької  продукції, що зумовлено підвищенням  попиту населення на такі цінні продукти харчування, як м'ясо, молоко, яйця. У структурі рослинницьких галузей переважає виробництво зерна, яке є основою сільськогосподарського виробництва, а також цукрових буряків, картоплі.

Розвиток продуктивних сил  і поглиблення суспільного поділу праці змінюють галузеву структуру  і сприяють структурним зрушенням  у розміщенні сільськогосподарського виробництва. Природно-економічні умови  і особливості самого сільського господарства зумовили те, що в Україні  розміщується виробництво багатьох найважливіших продуктів рослинництва і тваринництва.

Природно-економічні зони мають свої особливості і  відрізняються галузевою структурою сільського господарства.

У зоні Полісся розвивається м'ясо-молочне скотарство, льонарство і картоплярство. В окремих районах  інтенсивно розвивається свинарство, а в певних господарствах - напівгрубововнове  вівчарство. У південній частині  Полісся товарного значення набуло виробництво цукрових буряків, хмелю, овочів і плодів.

Лісостеп має розвинуте  сільське господарство скотарсько-буряківничо-зернового  напряму. В рослинництві переважає  виробництво цукрових буряків, зерна, картоплі, інтенсивно розвивається садівництво. В окремих районах на півдні лісостепової зони вирощують соняшник. Природно-економічні умови зони сприяють інтенсивному розвитку скотарства молочно-м'ясного і м'ясо-молочного  напрямів, свинарства, вівчарства і  птахівництва. Значна кількість продукції  тваринництва, особливо молока, яєць і  свинини, виробляється на великих промислових  тваринницьких комплексах з використанням  індустріальних технологій.

Північний і центральний  Степ - це зона, для якої характерне виробництво зерна, соняшнику, продукції  скотарства і свинарства. В посівах  зернових культур переважає озима  пшениця. Крім соняшнику, з технічних  культур вирощують цукрові буряки, південні коноплі, рицину та ефіроолійні  культури. Скотарство як основна галузь сільського господарства цієї зони має  молочно-м'ясний напрям. Важливого  товарного значення набуло виробництво  плодів і овочів, а також птахівництво і вівчарство. Формуються овоче-плодоконсервні об'єднання, які мають вплив на розміщення сільського господарства.

У південному Степу розміщене  виробництво озимої пшениці, соняшнику, південних конопель, овочів і баштанних  культур. У багатьох районах успішно  розвиваються садівництво і виноградарство, на зрошуваних землях вирощують рис  і овочі. Тут створені агропромислові підприємства і об'єднання з виробництва, заготівлі і промислової переробки  плодів, овочів і винограду. У тваринництві провідне місце займають молочно-м'ясне скотарство і свинарство, розвиваються птахівництво і тонкорунне вівчарство.

У зоні передгірних і гірських районів Криму розміщено виробництво  винограду, плодів і ефіроолійних культур. У багатьох господарствах успішно  розвивається овочівництво, вирощують  тютюн і сою. Головні галузі - скотарство, птахівництво і вівчарство. Важливим чинником, що впливає на раціональне  розміщення зони сільського господарства, є вдосконалення виробничої бази плодоконсервних і виноградарсько-виноробних підприємств та збільшення місткості  овоче- і фруктосховищ.

У зоні передгірних і гірських районів Карпат провідними галузями є м'ясо-молочне скотарство і вівчарство. З рослинницьких галузей у  передгірних районах успішно  розвиваються виробництво льону-довгунцю, в Закарпатській низовині - тютюну, а також садівництво і виноградарство. Товарне значення має виробництво  картоплі і овочів. У всіх природно-економічних  зонах ефективність тваринництва залежить від рівня кормовиробництва, для  забезпечення населення малотранспортабельною  сільськогосподарською продукцією великих міст і промислових центрів  розміщується виробництво ранніх і  парниково-тепличних овочів, картоплі, молока і дієтичних яєць.

З розвитком продуктивних сил удосконалюються територіальні  пропорції і структура сільськогосподарського виробництва. Поглиблення суспільного  поділу праці спрямоване на динамічний і пропорційний розвиток та удосконалення  розміщення його галузей. Все це сприяє підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва в усіх природно-економічних  зонах. Науково обґрунтоване розміщення сільського господарства орієнтує всі  аграрні галузі на збільшення виробництва  товарної продукції, значне підвищення її якості, на раціональне й комплексне використання природних ресурсів.