Небанківські фінансово кредитні установи

План:

Вступ.

1) Теоретичні аспекти функціонування небанківських фінансово-кредитних установ

1.1 Небанківські  фінансово-кредитні установи як  частина кредитної системи

1.2 Сутність  небанківських фінансово-кредитних  установ

1.3 Небанківські  фінансово-кредитні установи: Європейський  досвід

2) Характеристика основних видів небанківських фінансово-кредитних установ

2.1 Класифікація  небанківських фінансово-кредитних  установ. Спільні та відмінні  риси у порівнянні з банками

2.2 Договірні  фінансово-кредитні установи

2.3 Інвестиційні  фінансово-кредитні установи

Висновок

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

Окрім банківських установ, важливе місце  у фінансових системах переважної більшості  країн належить спеціалізованим  небанківським фінансовим інститутам, які в останні десятиліття  набувають усе більшого розвитку та починають складати серйозну конкуренцію  для комерційних банків на ринку  фінансових послуг.

Появі та розвитку небанківських інститутів на ринку фінансових послуг сприяють, як правило, три причини: ріст доходів  населення; активний розвиток ринку  цінних паперів; надання цими установами спеціальних послуг, яких не можуть надавати банки

Спеціалізовані  фінансові інститути являють  собою установи фінансової системи  небанківського типу, що акумулюють грошові  доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись  на виконанні кількох операцій або  обслуговуючи обмежене коло клієнтів. Значне місце у цій системі  відводиться спеціалізованим кредитно-фінансовим установам, що діють, як і банки, у  різних секторах ринку позичкових капіталів, але вони не виконують усіх основних банківських функцій, а найважливішою  рисою, яка їм притаманна та відрізняє  їх від банківських установ, є  вузька спеціалізація.

Законодавством  багатьох країн світу проводиться  чітке розмежуванні сфер діяльності банків і небанківських установ, що в значній мірі обумовлено історичними  особливостями розвитку виробництва  і кредитної системи.

Основні напрями діяльності сучасних спеціалізованих  кредитно-фінансових інститутів пов'язані  з акумуляцією заощаджень населення  шляхом залучення коштів на вклади, випуску власних акцій, облігацій, продажу страхових полісів; кредитуванням  певної сфери економіки або господарської  діяльності, групи населення; наданням іпотечних кредитів; організацією пенсійного та соціального забезпечення населення; здійснення операцій в рамках кредитної  взаємодопомоги. 

1. Теоретичні аспекти  функціонування небанківських  фінансово-кредитних  установ

1.1 Небанківські фінансово-кредитні  установи як частина  кредитної системи

Кредитна  система – це сукупність кредитних  відносин та інституцій, які реалізують ці відносини. Кредитна система охоплює  банківську систему та небанківські фінансово-кредитні інституції.

Банківська  система – це сукупність різних видів банків та банківських інституцій у їх взаємозв'язку, що існує в  тій чи іншій країні в певний історичний період.

Формування  кредитної та банківської систем визначається характером існуючих у  країні кредитних відносин та відповідних  форм кредиту. На різних етапах розвитку суспільства склад кредитних  установ зазнавав змін відповідно до еволюції історичних умов, розвитку національних економік. Разом з цим існують  деякі загальні принципи побудови кредитних  систем на сучасному етапі розвитку:

– розподіл функцій центрального та всіх інших  банків;

– контроль та регулювання діяльності банків другого  рівня з боку центрального;

– центральний  банк не бере участі у конкуренції  на грошових ринках усередині держави.

До початку XIX ст. кількість банків та масштаби їх операцій були незначними. Усі ці операції виконували одні й ті самі банки, Що називалися комерційними (від  лат. commerce – торгівля). Спеціалізації  між ними не було.

Швидкий розвиток капіталізму після промислового перевороту супроводжувався поширенням функцій та операцій комерційних  банків, появою спеціальних кредитних  установ. У багатьох країнах було створено центральні емісійні інститути, з'явилися ощадні каси та ощадно-позичкові  асоціації.

Інтенсивний розвиток акціонерних компаній з  другої половини XIX ст. привів до появи  нових функцій існуючих банків і  таких спеціальних кредитних  установ, як інвестиційні банки та компанії. На початку XX ст. з'являється цілий  ряд нових спеціальних кредитних  установ: зовнішньоторговельні банки, установи споживчого кредиту та ін.

Розвиток  кредитної системи супроводжувався  не лише спеціалізацією кредитних установ  на здійсненні окремих функцій та операцій, а й універсалізацією комерційних  банків, які нині практично виконують  усі функції, за винятком емісії банкнот, яка здійснюється центральними банками. Тому комерційні банки е банками  універсального типу.

У зв'язку з тим, що упродовж історичного розвитку відбувалася спеціалізація кредитних  установ, сучасна кредитна система  має кілька ланок.

За характером функцій, що виконуються, усі кредитні установи можна поділити на емісійні, які є центральними у кредитній  системі, комерційні – банки універсального типу, спеціалізовані кредитно-фінансові  установи, які виконують окремі функції  або обслуговують окремі галузі економіки.

За формою власності розрізняють приватні та державні кредитно-фінансові установи. Найпоширенішими є приватні, які, у свою чергу, можуть бути індивідуальними (капітал установи належить одній  особі), товариствами (партнерствами), акціонерними та кооперативними. Провідне місце серед них звичайно належить акціонерним кредитним установам. Державними кредитними установами є  центральні банки, у багатьох країнах  – ощадні каси, зовнішньоторговельні та деякі іпотечні банки та ін.

Державні  кредитні установи виникають двома  шляхами: при організації нових  кредитних установ державою; або  у разі націоналізації приватних  банків (шляхом викупу в акціонерів їхніх акцій через обмін їх на облігації державної позики). Такі установи необхідні для вирішення  загальнонаціональних завдань, які  з певних причин не можуть виконувати приватні кредитні установи (неприбутковість  вкладень, великий строк їх окупності  та ін.).

За своєю  структурою банківські системи різних країн істотно різняться. Разом  з тим є низка ознак, які  властиві всім банківським системам, що функціонують у ринковій економіці. Це передусім дворівнева побудова.

На першому  рівні міститься один банк (або  кілька банків, як у США), котрий виконує  функції центрального емісійного. Він  несе відповідальність за підтримання  сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської  системи.

На другому  рівні банківської системи розміщені  всі інші банки: комерційні (універсальні) та спеціалізовані. Вони покликані  обслуговувати економічних суб'єктів, виконуючи базові операції грошового  ринку: мобілізацію коштів, надання  їх у позички, здійснення розрахунків  між економічними суб'єктами.

Банківська  система потребує постійного контролю з боку спеціальних органів, що пов'язано  з життєво важливим значенням  для національної економіки стану  та перспектив її діяльності. У кожній країні існує система правових актів, які регламентують різні аспекти  банківської діяльності. Особливості  історичного розвитку та дія різних політико-економічних чинників обумовили  специфіку форм та методів нагляду  та контролю за діяльністю банків, що забезпечує стабільність усієї системи.

Важливою  формою забезпечення стабільності банківської  системи є надання вкладникам гарантій повернення їх депозитів. Нині практично в усіх країнах існує  та чи інша форма страхування банківських  депозитів.

Діяльність  небанківських кредитно-фінансових інституцій дає змогу заповнити  окремі ніші на ринку банківських  послуг, котрі з якихось причин залишилися незайнятими. Такі установи не мають статусу банку, бо не виконують  комплексу базових операцій грошового  ринку, їх діяльність, на відміну від  банків, не змінює маси грошей в обігу. Тому немає потреби контролювати їх діяльність так ретельно, як банківську. 
 
 

1.2 Сутність небанківських  фінансово-кредитних  установ

У країнах  з розвиненими ринковими відносинами  небанківські фінансово-кредитні інститути  представлені лізинговими, факторинговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємної допомоги.

Основні форми діяльності небанківських  фінансово-кредитних установ на ринку фінансових послуг зводяться  до акумуляції заощаджень населення, надання  кредитів через облігаційні позики корпораціям та державі, мобілізації  капіталу через усі види акцій, наданню  іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги.

В останні  роки на національних ринках позикових  капіталів розвинутих країн важливу  роль стали відігравати спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути, які посіли важливе місце в  накопиченні та мобілізації грошового  капіталу. До числа цих установ  слід віднести страхові компанії, пенсійні фонди, позиково-ощадні асоціації, будівельні товариства, інвестиційні та фінансові  компанії, благочинні фонди, кредитні спілки. Ці інститути суттєво потіснили  банки в акумуляції заощаджень населення  і стали важливим постачальником позикового капіталу.

Одним із видів небанківських фінансово  кредитних установ є лізингові  компанії.

Лізингові компанії є фінансово-кредитними формуваннями, що досить поширені в західних країнах. Вони займаються купівлею обладнанням, транспортних засобів, споруд виробничого  та невиробничого призначення, які  дорого коштують, та наданням їх в оренду з правом наступного викупу.

Для придбання  машин і устаткування лізингові  компанії використовують власні та позичкові  кошти. Держава, як правило, створює  їм пільгові умови одержання банківських  позичок, оскільки лізингові операції приносять істотну вигоду підприємницькій  діяльності. Лізинг забезпечує підприємствам  можливість одержати необхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, що є неминучими при звичайній  купівлі.

Інвестиційні  компанії здійснюють кредитування малих  та середніх фірм. Їх інвестиційні програми розраховані, як правило, на недовготривалий  період і здійснюються в невеликих  масштабах на відміну від інвестиційних  банків. Інвестиційні компанії бувають  двох видів: відкритого та закритого  типу. В першому випадку інвестиційні компанії зобов'язуються викупити свої акції у акціонерів, в другому  – ні.

Фінансові компанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі їх боргових зобов'язань. Серед фінансових компаній важливе  місце посідають холдинг-компанії. Купівля зобов'язань дозволяє їм тримати великі пакети акцій компаній і здійснювати контроль над їх діяльністю. До фінансових компаній відносяться  і кредитні установи, що обслуговують гуртову та роздрібну торгівлю, зокрема, діючі у сфері споживчого кредиту.

Пенсійні  фонди створюються фірмами для  виплати пенсій працівникам і  службовцям. Створення таких фондів дозволяє зменшити податкові платежі  фірми та використовувати їх для  купівлі акцій інших компаній, що забезпечує зміцнення фінансової могутності даної компанії. У західних країнах пенсійні фонди створюються  приватними та державними корпораціями, фірмами та підприємствами для виплат пенсій та допомоги працівникам і  службовцям. Кошти цих фондів утворюються  за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків  від інвестицій самих пенсійних  фондів. У пенсійних фондах західних країн акумулюються значні кошти, які  інвестуються переважно в акції  акціонерних компаній як на національному, так і на міжнародному ринках позикових  капіталів. Профспілкові фонди є  самостійною ланкою західної кредитної  системи. Уряд заохочує розвиток пенсійних  фондів, тому що частина їх резервів розміщується у короткострокові  і довгострокові цінні папери.

В Україні  існує пенсійний фонд, який до проголошення незалежності був відділенням пенсійного фонду Радянського Союзу. Кошти  пенсійного фонду формуються за рахунок  обов'язкових строкових внесків  підприємств, установ і організацій, осіб, які займаються індивідуальною діяльністю, в тому числі на основі індивідуальної (кооперативної) оренди або в особистому селянському господарстві, обов'язкових строкових внесків громадян, коштів направлених на виплату пенсій військовослужбовцям строкової служби та особам, які входять до органів внутрішніх справ і національної безпеки. Цей фонд включає кошти на фінансування виплати допомоги по догляду за дітьми до досягнення ними віку від 1,5 до 6 років, передбачених централізованими програмами.

У бюджет пенсійного фонду спрямовуються  й добровільні внески підприємств, громадських організацій та громадян, інші грошові надходження.

Особливо  багаточисельною групою е ощадні установи. Ощадні каси – це державні установи, які належать місцевим органам  влади (муніципалітетам) або створювані при державних поштових установах. Вони залучають вклади дрібних вкладників, купуючи на них облігації державних  позик. Так, наприклад, в США існують  три види ощадних установ: ощадні банки, ощадно-позикові асоціації та кредитні спілки.

Особливістю ощадних банків є те, що вони купують  цінні папери (облігації державних  та місцевих органів влади). Ощадні банки можуть бути власністю клієнтів (взаємноощадні банки) або функціонувати  як акціонерні товариства (фондові  ощадні банки). В США існують також  гарантійні ощадні банки, вкладники  яких або отримують стабільний відсоток по вкладах («звичайні вкладники»), або відсоток, що коливається в  залежності від результатів діяльності банку («спеціальні вкладники»).

Ощадно-збережні асоціації продають сертифікати  своїм клієнтам. Вони приймають на свої рахунки ощадні вклади та інші чекові депозити і видають позики під заставу нерухомості. Ощадно-збережні асоціації можуть бути організовані або як кооперативи (взаємні компанії), або як акціонерні товариства (фондові  компанії).

Кредитні  спілки є різновидом кооперативів, створюваних окремими групами населення  з метою об'єднання коштів для  вирішення практичних проблем. Кредитні спілки утворюються на паях для короткострокового  кредитування їх учасників (для будівництва  або ремонту будинку, купівлі  автомобіля тощо).

Страхові  компанії здійснюють страхування життя  або майна. В нашій країні існує  майнове і особисте страхування. Майнове страхування розрізняється  залежно від категорії та за видами застрахованого майна – страхування  будівель та споруд, сільськогосподарських  культур та тварин, засобів автотранспорту і рибальських суден, домашнього майна тощо.

Особисте  страхування поділяється на страхування  життя, яке включає змішане страхування, страхування дітей, шлюбне, страхування  пенсій, на випадок смерті та втрати працездатності (довічне і на певний строк), страхування від нещасних випадків, в якому розрізняються  особисте страхування, страхування  за рахунок підприємств і організацій, страхування пасажирів.

Кошти страхових організацій складаються  із статутного фонду, поточних надходжень по страхових операціях та фондів спеціального призначення.

В міру розвитку в нашій країні ринкових відносин виникають нові форми страхування, альтернативні державному. За аналогією  із західними державами утворюються  страхові компанії, які бувають двох видів: акціонерні і взаємні.

Кошти акціонерної страхової організації  формуються шляхом об'єднання індивідуальних капіталів окремих підприємств, організацій та приватних осіб. При  створенні акціонерного товариства кожний акціонер повинен внести певну  суму грошей.

Участь  окремого акціонера в акціонерній  компанії виражається у володінні  ним акціями, які дають право  на одержання пропорційної частки доходу. Акціонерні компанії, на відміну від  взаємних, застосовують тверді тарифи.

Взаємні страхові компанії представляють собою  кооперативну форму організації. Їх капітал утворюється за рахунок  платежів окремих осіб. Кожний застрахований  згідно з правилами організації  компанії стає частковим її співвласником. Тарифи взаємних компаній вищі, ніж  акціонерних. Капітал цих компаній утворюється за рахунок продажу  полісів, які дають право на участь у прибутках. Кожний застрахований  вносить страхові платежі залежно  від припустимої суми збитків  компанії. Якщо внаслідок страхових  операцій у компаній залишається  прибуток, він розподіляється між  її членами або спрямовується на рахунок майбутніх платежів чи на збільшення страхової суми.

В Україні  до небанківських кредитних установ  відносять також каси взаємної допомоги та ломбарди.

Каса  взаємної допомоги – громадська кредитна установа, яка об'єднує на добровільних засадах громадян для надання  взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових  організаціях для робітників та службовців – членів профспілки: у відділах соціального забезпечення місцевих рад народних депутатів – для  пенсіонерів. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і  членських внесків, пені за несвоєчасне  повернення довгострокових позик, дотації  профспілкових органів та інших  грошових надходжень. За рахунок цих  коштів надаються довгострокові (до шести, в окремих випадках до десяти місяців) та короткострокові (до чергового  одержання заробітної плати) позики. За рішенням правління каси її членам може бути надана відстрочка повернення довгострокових позик до трьох місяців. Граничні розміри позичок встановлюються правлінням каси, причому довгострокових позичок – залежно від суми внесків, нагромаджених членом каси.

Позики  надаються без стягнення відсотків. При їх несвоєчасному поверненні стягується пеня в розмірі 1% від  суми залишку боргу за кожний прострочений місяць. Вибулому з членів каси повертаються його членські внески за мінусом його заборгованостей по позиках.

Ломбарди  – це кредитні установи, які надають  грошові позики під заставу рухомого майна. В нашій країні вони виникли  на початку 20-их років. Ломбарди є державними госпрозрахунковими підприємствами. Вони перебувають в розпорядженні  місцевих Рад в системі установ  побутового обслуговування. Ломбарди були створені з метою надання  можливості населенню зберігати  предмети особистого користування і  домашнього вжитку, а також брати  позику під заставу цих речей.

Ломбарди  видають позики на строк до трьох  місяців у розмірі 75% від вартості оцінки заставлених речей і до 90% – вартості виробів з дорогоцінних металів, каменів, годинників у золотій  оправі тощо. Оцінка речей, що здаються на зберігання або під заставу  для одержання позики, здійснюється за домовленістю сторін, а вироби з  дорогоцінних металів – за державними

розцінками. Для розвитку своїх операцій ломбарди можуть користуватися банківським  кредитом. 

1.3 Небанківські фінансово-кредитні  установи: Європейський  досвід

Небанківські  фінансові інститути відіграють важливу роль у кредитних системах розвинених країн. Однак є певні  відмінності у ступенях розвитку різних видів небанківських фінансових посередників. Це зумовлено передусім  особливостями соціально-економічного розвитку тієї чи іншої країни, її історією і традиціями. Небанківські фінансово-кредитні установи в кожній країні мають певні  особливості.

Так, до небанківських кредитно-фінансових установ Великобританії належать: будівельні товариства, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні трасти та довірчі  фонди. У Німеччині основні небанківських  кредитно-фінансові установи – ощадні каси, жироцентралі, кредитні товариства, гарантійні кредитні об’єднання, ощадні будівельні каси. У Франції до небанківських  кредитно-фінансових установ належать: ощадні каси, кредитні кооперативні установи, каси муніципального кредиту. Досвід європейських країн буде корисним для України, де поступово формується власна система  небанківських фінансово-кредитних  установ.

Грошово-кредитна система Великої Британії належить до числа найстаріших і найрозвинутіших  у світі. Банківська статистика Великобританії поділяє усі фінансово-кредитні інститути на дві групи: власне банківський  сектор і небанківські фінансові  інститути. До банківського сектора  належать: Банк Англії, комерційні банки, торговельні банки, облікові (дисконтні) доми, іноземні комерційні банки та інші.

Основні небанківські кредитно-фінансові установи – будівельні товариства, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні трасти та довірчі фонди.

Будівельні  товариства досить поширені інституції у Великобританії. Вони акумулюють найбільшу частину заощаджень населення. Їхні ресурси формуються за рахунок  регулярних внесків членів. Кошти  використовуються на фінансування, купівлю  чи зведення будинків членам товариства. Крім операцій із кредитування житлового  будівництва, будівельні товариства пропонують послуги щодо обміну валют, грошових переказів, управління заставними, землею, передачі та страхування майна.

Пенсійні  фонди працюють за стандартною системою діяльності таких спеціалізованих  кредитно-фінансових установ в інших  країнах.

Фінансово-кредитна діяльність страхових компаній вторинна стосовно до їхньої професійної спеціалізації  – страхової справи. Кошти, які  мобілізуються ними, найчастіше вкладаються  в цінні папери. Британські страхові монополії входять до числа найбільших у світі.

Інвестиційні  трасти займаються винятково операціями з цінними паперами. Через емісію власних акцій і облігацій  вони залучають капітал, що вкладають  у цінні папери інших компаній. Особливістю цих установ є  те, що вони не мають регулярних джерел надходжень.

Довірчі фонди акумулюють грошовий капітал  і вкладають його в цінні папери. Оскільки пайовик у будь-який час  може продати свій пай керуючій компанії, то капітал цих фондів залежить від  переваги продажу або купівлі  паїв.

Дещо  іншого розвитку набули небанківські фінансові інститути у країнах  континентальної Європи, фінансові  системи яких характеризуються відносно невисоким рівнем функціональної та інституційної сегментації.

Найяскравішим представником універсальної фінансово-кредитної  системи є Німеччина, де комерційні банки здійснюють найрізноманітніші  операції, зокрема надання довгострокових кредитів та вкладення коштів у власний  капітал підприємств.

Небанківські  кредитно-фінансові установи знаходяться  на другому рівні грошово-кредитної  системи, а контроль за їхньою діяльністю покладений на Федеральне управління контролю, яке підпорядковане Міністерству фінансів. До таких установ в Німеччині  належать: ощадні каси, жироцентралі, кредитні товариства, гарантійні кредитні об’єднання, ощадні будівельні каси.

Ощадні  каси у Німеччині, крім прямих економічних  функцій з акумуляції заощаджень і видачі кредитів під заставу, виконують  функції універсальних комерційних  банків.

У Німеччині  досить поширене кооперативне кредитування. Кооперативні фінансово – кредитні товариства пропонують універсальний  асортимент послуг своїм членам, які  є здебільшого представниками середніх верств населення. Діяльність цих установ  зосереджується на одержанні безстрокових і ощадних вкладів та на видачі короткотермінових і середньотермінових кредитів своїм членам.

Гарантійні  кредитні об’єднання – це організації  самодопомоги підприємств середнього рівня. Основне завдання цих установ  полягає в наданні необхідних фінансових ресурсів дрібним і середнім підприємствам. Ощадні будівельні каси спеціалізуються на фінансуванні будівництва  житла. Головна перевага таких установ  – низькі відсоткові ставки за кредитами.

Особливість організації сучасної грошово-кредитної  системи Франції полягає в  тому, що у країні в законодавчому  порядку відсутній розподіл кредитних  інститутів на банківські і небанківські, проте законодавче закріплена різниця  між кредитними установами – які  мають право приймати вклади до запитання  і терміном до двох років і які  такого права не мають. Серед кредитних  інститутів, які не мають права  приймати вклади до запитання –  установи споживчого та житлового кредиту, а також лізингові, іпотечні, факторингові компанії. У Франції до небанківських  кредитно-фінансових установ належать: ощадні каси, кредитні кооперативні установи, каси муніципального кредиту. Ощадні каси у Франції можуть бути приватними та державними. Ощадні каси приймають депозити і надають кредити фізичним особам та організаціям некомерційного характеру.