Небанкiвське кредитування підприємств

Зміст

1. Вступ
2. Комерційне кредитування підприємств
3. Лізингове кредитування підприємств
4. Державне кредитування підприємств
5. Кредитування підприємств за рахунок коштів міжнародних фінансово-кредитних інститутів
6. Висновок
7. Література

Вступ

   Кредит  сприяє зміцненню господарської діяльності підприємств, так як він є необхідною умовою кругообігу виробничих фондів і фондів обігу. В умовах розширеного відтворення, дає можливість безперервно здійснювати процес обігу і, отже сприяє виробництву і реалізації продукції.

   Завдяки   кредитним   відносинам   відпадає   необхідність обов'язкового накопичення  власних коштів і відбувається більш  швидке залучення ресурсів в господарський  оборот за рахунок економії часу при  закупівлі сировини, матеріалів, таке інше. Таким чином сприяючи безперервності відтворювального процесу на підприємстві, кредит поряд з тим є фактором його прискорення. Звісно, кредит не може прямо вплинути на скорочення часу виробництва товарів, так як він має свої об'єктивні межі, обумовлені факторами неекономічного характеру, зокрема технологією виробництва. Його вплив на прискорення процесу відтворення реалізується за рахунок скорочення часу, що витрачається на зміну функціональних форм продукту, що в кінцевому випадку збільшує швидкість обороту фондів.

   Крім  того кредит, в силу своїх стимуляційних  характеристик виступає в якості фактора прискорення відтворювального процесу. Необхідність повернення взятих в тимчасове користування коштів примушує підприємство приймати заходи до підвищення ефективності виробництва і, отже, прискорення відтворювального процесу.

   Ступінь впливу кредиту на швидкість обороту  фондів більш помітна в сфері  обігу, де залучення в оборот кредитних  ресурсів дозволяє прискорити платежі  і тим самим прямо впливає  на скорочення часу обороту.

   Діяльність  підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення  кредитів. За допомогою кредитів підприємство, коли йому тимчасово бракує власних коштів, може розрахуватись зі своїми постачальниками. Використання різноманітних форм кредитування підприємства прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів та сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності.

   Комерційне  кредитування підприємств

   Кругооборот коштів підприємства в процесі виробництва продукції, послуг та інших видів комерційної діяльності часто супроводжується тимчасовим браком фінансових ресурсів - покупець продукції з різних причин не може своєчасно розрахуватися з постачальником. Тоді виникає потреба у відстрочці платежу, тобто в комерційному кредиті.

   Комерційний кредит - це одна з найперших форм кредитних відносин в економіці, саме він породив вексельний обіг і тим самим сприяв розвитку безготівкового грошового обігу. Основна мета комерційного кредиту - прискорення процесу реалізації товарів і отримання закладеного в них прибутку. 
Комерційний кредит - це відповідна кредитна угода між двома підприємствами - продавцем (кредитором) і покупцем (позичальником). Інструментом комерційного кредиту традиційно є вексель, що визначає фінансові зобов 'язання позичальника стосовно кредитора.

   Відсоток  за комерційний кредит входить у  ціну товару та суму векселя і, як правило, є меншим, ніж за кредит банківський. Погашення кредиту може здійснюватися:

   - оплатою векселя;

   - передаванням векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі;

   - переоформленням комерційного кредиту на банківський.

   Комерційний кредит принципово відрізняється від банківського:

   - в ролі кредитора виступають  не спеціалізовані кредитно-фінансові  організації, а юридичні особи, що зв'язані з виробництвом або реалізацією товарів та послуг;

   - він надається тільки в товарній формі;

   - позиковий капітал інтегровано  з промисловим або торговим, що  знайшло практичне втілення у  створенні фінансових компаній, холдингів та інших аналогічних структур, які об'єднують підприємства різної спеціалізації і напрямків діяльності.

   В операціях з комерційним кредитом виникають певні ризики:

   - ризик можливої зміни ціни товарів;

   - ризик недотримання покупцем строків оплати;

   - ризик банкрутства покупця;

   - ризик можливого подорожчання  кредиту.

     Конкретний строк комерційного кредиту залежить від:

   - виду товарів і послуг;

   - вартості угоди;

   - фінансового стану покупця і  постачальника;

   - вартості кредиту;

   - наявності довготривалих зв'язків між постачальниками і покупцями;

   - якості товару.

   Комерційний кредит має свої переваги і недоліки. До переваг належать:

   - оперативність надання коштів у товарній формі;

   - технічна нескладність оформлення угоди;

   - надання підприємству ширших  можливостей маневрування оборотними коштами;

   - сприяння розвитку кредиткого ринку.

   Недоліками  комерційного кредиту є: обмежені можливості в часі та розмірах; наявність помітного  ризику для кредитора; можливість небажаного впливу банків, що дисконтують векселі.

   Нині  на практиці застосовуються переважно три різновиди комерційного кредиту:

   - кредит із фіксованим терміном погашення;

   - кредит із погашенням після  фактичної реалізації позичальником  одержаних товарів;

   - кредитування за відкритим рахунком, коли постачання наступної партії товарів на умовах комерційного кредиту здійснюється до моменту погашення попередньої заборгованості.

   У XIX і на початку XX ст. у розвинених країнах у галузі внутрішньої  і міжнародної торгівлі переважав  традиційний вексельний кредит, із наданням продавцем покупцеві права погашати його частинами. Практикувалось надання продавцями комерційного кредиту у вигляді відстрочки платежів, без оформлення її векселем, а також надання покупцями комерційного кредиту постачальникам через авансові платежі.

   Нині традиційний вексельний кредит починає поступатись місцем кредиту, що надається продавцями покупцям через простий запис вартості проданих у кредит товарів.

   Маючи відкритий рахунок, підприємство-покупець може періодично закуповувати товари без оформлення кредитних угод у кожному окремому випадку. На замовлення покупця товар негайно відвантажується, а оплата за нього здійснюється у визначені терміни після одержання рахунку-фактури. 
Сьогодні у розвинених країнах відкритий рахунок є основним фінансовим інструментом збуту продукції в оптовій торгівлі. Такий рахунок як одна з форм розрахунково-кредитних відносин між продавцем і покупцем широко застосовується у Великобританії, Німеччині, Франції та інших країнах. 
Кредит за відкритим рахунком має кілька переваг порівняно з комерційним кредитом у вексельній формі. По-перше, кредит у вексельній формі дещо обмежений, оскільки вексельний кредит може надаватися підприємствами, що виготовляють продукцію, тільки підприємствам, що їх споживають, або товаровиробниками - торговим фірмам. Кредит за відкритим рахунком не має таких обмежень. Механізм кредитування й розрахунків за відкритим рахунком найчастіше застосовується у взаємних зустрічних поставках підприємств. На відкритому рахунку відображуються взаємні фінансові вимоги й зобов'язання, відбувається залік таких вимог і зобов'язань, що дещо зменшує платіжні ризики. По-друге, така система кредитування й розрахунків простіша у технічному відношенні порівняно із вексельною формою.

   Нині  механізм комерційного кредиту істотно  змінився. Значно розсунулися його межі. Якщо на початку нинішнього століття комерційний кредит функціонував переважно в галузі торгівлі, то нині його використовують практично всі промислові компанії і торгові фірми. Завдяки йому фінансується збут не тільки великих, а й дрібних партій товарів.

   З метою прискорення реалізації товарів  і перетворення товарного капіталу на грошовий застосовують такий спосіб надання комерційного кредиту покупцям, як торгові знижки з покупної вартості товару (сконто).

   Такий спосіб надання комерційного кредиту полягає в тім, що підприємствам-покупцям надається знижка за умови оплати товару у визначений термін. Якщо оплату здійснено покупцем своєчасно, то ціна товару зменшується на суму торгової знижки. Розмір знижки підприємство-кредитор визначає самостійно. У зарубіжній практиці вона становить, як правило, 1-3% вартості товару. 
Величина сконто визначається у відсотках, диференціюється залежно від строку оплати кредиту і орієнтується на чинний рівень відсоткових ставок. 
Підприємства з готовністю надають покупцям сконто, оскільки вартість товару здебільшого калькулюється так, що сума відстрочених платежів (тобто відсотки за наданий кредит) входить у ціну товару. Якщо ж оплата відбувається раніше, то замовнику товару надається знижка у формі сконто. 
Сезонний кредит застосовується підприємствами з метою створення необхідних запасів у період проведення сезонного розпродажу і дає змогу виробникові відстрочити платежі до кінця розпродажу. Перевага такого кредиту полягає в тім, що підприємства можуть випускати продукцію без додаткових витрат на складування і зберігання.

   Консигнація - застосовується здебільшого за реалізації нових товарів, попит на які важко  передбачити. Суть консигнації полягає  в тім, що роздрібна торгівля може одержувати товарно-матеріальні цінності без конкретного зобов'язання. Це означає, що оплата виробнику здійснюється тільки за умови реалізації товару. Коли попиту на новий товар не буде, товар повертають підприємству-виробнику. 
Комерційний кредит в Україні набрав певного розвитку з прийняттям постанови Верховної Ради "Про застосування векселів у господарському обігу".

   У певних випадках підприємство-власник  векселя до настання терміну сплати векселя може дисконтувати його в  комерційному банку. Тоді комерційний  кредит трансформується у банківський.

   Вексель мусить бути оплаченим у день його пред'явлення ремітентом. У разі відмовлення від оплати кредитор наступного дня може подати протест  або відстрочити (пролонгувати) термін погашення векселя. Це можливо, якщо власник векселя і боржник домовляться про виставлення нового векселя. Новий вексель виписують на попередню суму боргу, додаючи відповідні відсотки і комісійні платежі за користування новим кредитом. Коли боржник неспроможний оплатити вексель, кредитор може пред'явити претензію будь-кому з учасників вексельного обігу в порядку регресу.

   Кредитор  повинен своєчасно і з дотриманням  відповідних формальностей заявити  протест одному або всім учасникам  вексельного обігу. Інакше він втрачає право на фінансові претензії.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Лізингове кредитування підприємств

   За  економічної кризи більшість  підприємств України неспроможна  власними коштами здійснювати технічне оновлення виробництва. Відтак виникає  об'єктивна необхідність розвитку лізингового  бізнесу, що уможливлює залучення приватних інвестицій для фінансової підтримки підприємств, особливо у сфері малого та середнього бізнесу.

   Термін "лізинг" походить від англійського дієслова "to lease", що означає "брати в оренду".

   Будь-яка  лізингова операція має фінансовий (кредитний) характер. Власник майна (лізингодавець) надає користувачу (лізингоодержувачу) фінансову послугу: він купує майно у власність і за рахунок періодичних внесків лізингоодержувача покриває його повну вартість та отримує певний прибуток у вигляді лізингової маржі.

   В економічному розумінні лізинг - це кредит, який надається в товарній формі лізингодавцем лізингоодержувачу. Суб'єктами кредитних відносин тут виступають: у ролі кредитора - лізингодавець, позичальника - лізингоодержувач. 
З економічного погляду лізинг має певну схожість з банківським кредитом, який надається на придбання основних фондів. Кредитні та лізингові відносини між позичальником (лізингоодержувачем) та кредитором (лізингодавцем) будуються на умовах терміновості, оплати, повернення, матеріального забезпечення (застави). 
Разом з тим між банківським кредитом та лізингом є певні відмінності (табл. 7.3). 
Сутність лізингу проявляється у його функціях:

   * фінансовій;

   * виробничій;

   * збутовій.

   Фінансова функція полягає:

   - у звільненні підприємства від  одномоментної повної оплати придбаних основних фондів та наданні їх на умовах довгострокового кредиту; 
- у використанні підприємством податкових та амортизаційних пільг. 
Оскільки орендну плату зараховують до складу валових витрат, то відповідним чином зменшується оподатковуваний прибуток підприємства. 
Застосування механізму прискореної амортизації сприяє не тільки зменшенню оподатковуваного прибутку в лізингоодержувача, а й прискоренню технічного оновлення виробництва.

   Виробнича функція полягає в оперативному вирішенні проблеми переоснащення виробництва не через купівлю машин та обладнання, а через їх тимчасове використання на умовах лізингу. Це ефективний засіб для забезпечення доступу підприємств до нових технологій та техніки.  
 
Збутова функція полягає в розширенні кола споживачів та освоєнні нових сегментів ринку за рахунок залучення насамперед тих підприємств, що неспроможні відразу придбати те чи інше майно. 
Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме майно, що його можна віднести до основних фондів, яке не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень на передачу в лізинг (оренду).

   До  об'єктів лізингу належать

   * машини та обладнання;

   * засоби обчислювальної техніки;

   * транспортні засоби;

   * виробничі будівлі та споруди;

   * інші основні фонди.

   Не можуть бути об'єктами лізингу:

   * об'єкти оренди державного майна,  крім окремого, індивідуально визначеного майна державних підприємств;

   * земельні ділянки та інші природні об'єкти.

   Класичному  лізингу притаманний тристоронній характер взаємовідносин: лізингодавець, лізингоодержувач, постачальник.

   Лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, у тім числі банківська (небанківська) фінансова установа, яка передає в користування об'єкти лізингу згідно з договором.

   Лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, який отримує в користування об'єкти лізингу за договором.

   Постачальник  лізингового майна - суб'єкт підприємницької діяльності, який виготовляє машини, обладнання тощо і (або) передає власне майно, яке є об'єктом лізингу. 
Лізингодавцями можуть бути:

   * лізингові компанії;

   * комерційні банки;

   * філії, підрозділи підприємств-виробників обладнання;

   * державні й місцеві органи (комітети з управління майном; відділи постачання). 
Лізингоодержувачі - це:

   * юридичні особи, зайняті виробництвом тієї чи іншої продукції;

   * фізичні особи, що займаються  підприємницькою діяльністю. До категорії продавців майна належать:

   * виробники машин та обладнання;

   * оптово-збутові організації;

   * торгові фірми;

   * власники майна та інші учасники угоди.

   Крім  основних учасників, у лізинговому  бізнесі беруть участь посередники, тобто особи, що репрезентують економічні інтереси як продавців, так і покупців об'єктів лізингу. До таких належать:

   * страхові компанії;

   * брокерсько-дилерські фірми;

   * сервісні центри з обслуговування машин та устаткування;

   * інші посередники.

   Залучення посередників у лізинговий бізнес приводить  до скорочення терміну оборотності капіталу, унаслідок чого підвищується дохідність виробництва. 
Для кожного із учасників лізингової діяльності цей вид підприємницької діяльності має певні переваги.

      Підприємство - лізингоодержувач також: здобуває дуже суттєві переваги: 
     * лізинг дає змогу на 100% фінансувати придбання основних фондів на відміну від банківського кредиту, де фінансовими ресурсами забезпечується тільки 60-70% їхньої вартості;

   * підприємству простіше отримати  майно в лізинг, ніж позику  на його придбання; лізингове майно виступає як застава, право власності на нього належить лізингодавцю;

   * лізинг дає підприємству більше  можливостей для маневрування  під час виплати лізингових  платежів, оскільки останні здійснюються  підприємством, як правило, після  отримання виручки від реалізації продукції, що її вироблено на обладнанні, узятому в лізинг;

   * зменшується ризик морального  старіння обладнання, тому що  підприємство бере його не  у власність, а в оренду: відтак  розширюються можливості оперативного  оновлення застарілої техніки без залучення власного капіталу на його фінансування;

   * лізингове майно не зараховується  на баланс підприємства, що підвищує  ліквідність суб'єкта господарювання  та його можливість отримати  банківський кредит; 
* лізингові платежі включають до складу валових витрат, що зменшує оподатковуваний прибуток підприємства-лізингоотримувача; 
* зменшується ризик виробництва нової продукції, оскільки за недостатнього попиту на неї підприємство може повернути об'єкт лізингу безпосередньо лізингодавцю; 
* досягається ефект фінансового стимулювання, оскільки щорічні фінансові вигоди перевищують розмір відсотків за банківський кредит. 
Поряд з перевагами лізинг має певні недоліки:

   * вартість лізингу для лізингоодержувача  вища на суму лізингової маржі, ніж вартість звичайної позики;

   * складання лізингової угоди потребує  тривалого часу та складнішої  організації, ніж складання угоди  про звичайну банківську позику;

   * лізингодавець бере на себе  ризик можливого морального старіння  основних фондів та неповного і несвоєчасного отримання лізингових платежів. 
Підприємство, що прагне отримати основні фонди на умовах кредиту-оренди, має пройти лізинговий процес, який складається з таких етапів:

   * підготовка та обгрунтування лізингового проекту;

   * юридичне оформлення лізингової угоди;

   * виплата лізингових платежів;

   * повернення об'єкта лізингу або  викуп його за залишковою вартістю. 
Підприємство подає до лізингової компанії чи банку: заяву, економічне обгрунтування лізингової угоди (бізнес-план), нотаріально засвідчені копії установчих документів, бухгалтерський баланс за останній рік або квартал та інші документи на вимогу лізингодавця. Лізингодавець здійснює оцінку платоспроможності підприємства (лізингоодержувача) за схемою, що її прийнято для аналізу банком кредитоспроможності своїх клієнтів. У зв'язку з тим, що лізингова операція має довгостроковий характер, лізингодавця цікавить, насамперед, не поточний, а перспективний фінансовий стан підприємства-лізингоодержувача. Після позитивного висновку щодо платоспроможності лізингоодержувача й ефективності лізингового проекту лізингодавець направляє постачальнику замовлення-наряд на придбання об'єкта лізингу. Між підприємством-постачальником та лізинговою компанією укладається договір купівлі-продажу основних фондів, які передаються в лізинг підприємству-лізингоодержувачу. Ці операції оформлюються такими документами:

1. Акт приймання-передачі об'єкта лізингу в експлуатацію.
2. Лізинговий договір між лізингодавцем та лізингоодержувачем.
3. Договір на технічне обслуговування майна, що передається в лізинг, коли обслуговування здійснюватиме лізингодавець.

   Майно передається в лізинг тільки після  укладання лізингоодержувачем договору страхування об'єкта лізингу на користь  лізингодавця. 
Лізингоодержувач зобов'язаний забезпечити підтримування в належному стані лізингового майна, а також здійснювати виплати відповідних лізингових платежів.

   До  складу лізингових платежів включають:

   * суму відшкодування вартості  об'єкта лізингу, що амортизується,  на строк, за який вноситься лізинговий платіж;

   * суму, що сплачується лізингодавцю як відсоток для придбання майна згідно з договором лізингу;

   * платіж-винагорода лізингодавцю  за отримане в лізинг майно;

   * відшкодування страхових платежів  за договором страхування об'єкта  лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;

   * інші витрати лізингодавця, передбачені  договором лізингу.

   Підприємство-лізингоодержувач перестає сплачувати лізингові платежі  після закінчення терміну чинності лізингової угоди. Лізингоодержувач при цьому має право:

   * повернути обладнання лізингодавцю;

   * поновити або укласти нову лізингову угоду;

   * придбати обладнання за залишковою вартістю.

   Спосіб  подальшого використання лізингового  майна залежить від напрямків  інвестиційної стратегії підприємства.

   Лізинг-кредит сприяє активізації інвестицій приватного капіталу у сферу виробництва, поліпшенню фінансового стану товаровиробників, а також підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Державне  кредитування підприємств

   Державний кредит - це економічні відносини, які виникають між; підприємством і державою внаслідок купівлі першим державних цінних паперів (підприємство стає кредитором держави), а також унаслідок одержання бюджетних і позабюджетних кредитів (підприємство стає позичальником). 
Державне кредитування здійснюється наданням бюджетних позик безпосередньо міністерствам, відомствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади для фінансування через банківські установи:

   * пускових об'єктів;

   * раніше розпочатих новобудов виробничого призначення;

   * технічного переозброєння і реконструкції діючих підприємств незалежно від форм власності.

   Фінансування  інвестиційних потреб підприємств  буває цільовим, прямим, поворотним, терміновим, забезпеченим заставою чи гарантією (поручительством).

   Бюджетні  позики надаються на таких умовах:

   * обсяги бюджетних кредитів на  відповідний рік доводяться до  міністерств, відомств, інших центральних  органів державної влади, які  фінансуються Міністерством економіки,  після затвердження Державної  програми економічного й соціального розвитку України;

   * перелік будов і об'єктів виробничого  призначення, які фінансуються  за рахунок коштів державного  бюджету, визначає Міністерство  економіки за погодженням з  Міністерством фінансів і подає  його на затвердження Кабінету  Міністрів України у складі Державної програми економічного й соціального розвитку України на рік, що планується;

   * терміни погашення бюджетних  кредитів не перевищують трьох  років, а в окремих випадках - п'яти років;

   * погашення бюджетних кредитів  починається через рік після закінчення будівництва, реконструкції або технічного переозброєння об'єкта кредитування (якоїсь його черги, пускового комплексу) і здійснюється щоквартально;

   * погашення бюджетних кредитів, які  використовуються на придбання  обладнання, що не входить у  систему будівель, починається наступного за плановим року і здійснюється щоквартально протягом не більше двох років; 
* за користування бюджетними позиками встановлюється відсоткова ставка, яка визначається Мінфіном України щорічно під час формування державного бюджету.

   Організація роботи з обслуговування бюджетних  кредитів, їх обліку і проведення розрахунків  з позичальниками покладається на вповноважені комерційні банки України.

   Механізм  надання бюджетних позик підприємствам  зображено нарис. 7.13. 
Уповноважені банки використовують бюджетні кредити відповідно до цільового призначення.

   Оплата  виконаних робіт з будівництва, реконструкції, технічного переозброєння  підприємств і об'єктів виконується  вповноваженими банками в межах  бюджетної позики за умови надходження  від                                         позичальника розрахунково грошових документів.  
За користування бюджетним кредитом підприємства сплачують відсоток бюджету й банку в установлені терміни. Зокрема, кошти підприємств, які надходять у банк за користування бюджетною позикою, перераховуються в державний бюджет в обсязі 60%, а коли до позичальника застосовано штрафні санкції - 70% від загальної суми сплачених підприємством відсотків. Решта суми поступає в уповноважений банк для покриття витрат на обслуговування бюджетної позики.