Недержавні пенсійні фонди в Україні. 2

Сутність  та види недержавних пенсійних фондів  

     Верховною Радою України 9 липня 2003 року прийнято Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення" № 1057-ІУ, який визначає правові, економічні та організаційні  засади недержавного пенсійного забезпечення в Україні та регулює правовідносини, пов’язані з цим видом діяльності.

     Система недержавного пенсійного забезпечення - це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення яка ґрунтується  на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

     Основними суб’єктами недержавного пенсійного забезпечення є недержавні пенсійні фонди. Недержавні пенсійні фонди це неприбуткові організації які створюються юридичними особами з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників.

     Недержавне  пенсійне забезпечення здійснюється пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів відповідно до законодавства.

     Недержавні  пенсійні фонди створюються на підставі рішення засновників та не мають  на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками.

     Активи  пенсійного фонду формуються за рахунок  внесків до пенсійного фонду та прибутку від інвестування пенсійних внесків.

     Специфіка НПФ як економічної категорії  полягає в тому, що в системі  економічних відносин суб'єктів недержавного пенсійного фонду відбувається процес перетворення частини заробітної плати працівника та валових витрат роботодавця на інвестиційний ресурс.

     Метою діяльності недержавних пенсійних  фондів (НПФ) не є одержання прибутку, вони створюються з метою накопичення коштів учасників фондів для подальшого їх інвестування з отриманням доходу на користь учасників цих фондів. НПФ не може бути оголошений банкрутом.

     Сьогодні  функціями НПФ є:

     1. Забезпечення адміністрування пенсійних  активів.

     2. Забезпечення управління пенсійними  активами.

     3. Забезпечення зберігання пенсійних  активів.

     За  видами пенсійні фонди можуть утворюватися як відкриті пенсійні фонди, корпоративні пенсійні фонди та професійні пенсійні фонди.

     Корпоративний НПФ створюється юридичною особою-роботодавцем або кількома юридичними особами-роботодавцями для своїх працівників.

     Роботодавці - платники можуть приєднатися до діючого  корпоративного фонду, підписавши договір  про участь з радою корпоративного НПФ, що простіше і швидше, ніж створення нового фонду.

     Підприємства, які планують створити корпоративний  фонд (або стати роботодавцями - платниками), повинні працювати беззбитково  протягом не менше одного року до створення  фонду (або до приєднання до фонду). Вимога щодо фінансової спроможності пов’язана із зобов'язанням роботодавців сплачувати внески до корпоративного НПФ за всіх своїх працівників.

     Водночас  тільки для засновників корпоративного НПФ передбачено можливість використовувати  активи такого фонду для інвестування у свою діяльність – дозволено інвестувати в цінні папери таких засновників до 5% від активів НПФ (до 10% протягом перших 5 років після створення фонду), за умови їх відповідності вимогам законодавства.

     Щодо  інших підприємств (зокрема, платників  корпоративного НПФ, вкладників професійного чи відкритого фондів) – дозволено інвестувати до 5% пенсійних активів певного НПФ в цінні папери одного емітента, якщо вони відповідають законодавству.

     Учасниками  корпоративного НПФ можуть бути тільки наймані працівники підприємств, які є роботодавцями-засновниками або платниками такого фонду. Тому у разі виходу відповідного роботодавця із складу засновників чи розірвання договору про участь у корпоративному НПФ, або при звільненні працівника, такий учасник фонду повинен вийти з корпоративного фонду і перевести свої накопичення до іншого НПФ.

     Вкладниками корпоративного фонду також можуть бути працівники роботодавців - засновників  та платників.

     Професійні  НПФ можуть створювати об'єднання юридичних осіб-роботодавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки, чи фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності (занять).

     Учасниками  такого фонду можуть стати тільки люди, у яких ознаки їх професійної  діяльності співпадають з ознаками, визначеними в статуті фонду (наприклад, працівники металургійної галузі). Перевагою учасників професійного фонду є те, що вони можуть залишатися в професійному фонді при зміні місця роботи, якщо працюватимуть у тій же галузі, не змінюючи професії.

     Вкладниками професійного фонду можуть бути професійні об’єднання, роботодавці та фізичні особи, визначені відповідно до статуту такого фонду.

     Відкриті  НПФ можуть створюватися будь-якими юридичними особами, незалежно від прибутковості підприємств. Заснування відкритих НПФ заборонено юридичним особам, діяльність, яких фінансується за рахунок державного чи місцевих бюджетів.

     Учасниками  відкритого фонду можуть бути будь-які  фізичні особи незалежно від  місця та характеру їх роботи. Причому, учасники можуть залишатися у такому фонді також і після припинення сплати внесків на їх користь.

     Вкладниками відкритого НПФ можуть бути сам учасник, його подружжя, діти, батьки або роботодавець учасника.

     Юридична  особа може створити лише один корпоративний  чи один професійний НПФ. Така юридична особа може бути засновником одного або більше відкритих пенсійних фондів.

     Отже, недержавні пенсійні фонди є дуже важливою ланкою на шляху переходу всієї пенсійної системи на вищий  рівень забезпечення. Тож НПФ – юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницької організації), функціонує і проводить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників. Проведення пенсійними фондами інших видів діяльності, не передбачених законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» забороняється. Активи пенсійного фонду формуються за рахунок внесків до пенсійного фонду і інвестиційного прибутку від інвестування пенсійних активів. По видам НПФ розділяються на: відкриті, корпоративні і професійні.  

     2. Механізм функціонування недержавних пенсійних фондів 

     Органом управління НПФ є рада фонду, яка  контролює поточну діяльність НПФ  і вирішує основні питання  його роботи (зокрема, затверджує інвестиційну декларацію фонду). Рада фонду створюється  в кількості не менше 5 осіб, яких можуть призначати засновники фонду, а у випадку корпоративного фонду також і роботодавці-платники, і таким чином впливати на діяльність та інвестиційну політику фонду. Рада підзвітна зборам засновників НПФ – вищому органу управління НПФ, або засновнику, якщо фонд створено одним засновником .

     Обслуговування  недержавного пенсійного фонду здійснюється кількома професійними учасниками фінансового  ринку (адміністратора, компанії з управління активами (КУА) і банка-зберігача), які виконують різні, чітко визначені Законом функції щодо управління активами недержавного пенсійного фонду, адміністрування його діяльності та зберігання пенсійних активів.

     Адміністратор недержавного пенсійного фонду –  юридична особа, що здійснює адміністрування  недержавних пенсійних фондів на підставі ліцензії на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів.

     Зберігач  пенсійного фонду - банк, який провадить  депозитарну діяльність зберігача  цінних паперів та відповідає вимогам  Закону.

     Компанія  з управління активами – юридична особа, яка провадить професійну діяльність з управління активами на підставі відповідної ліцензії на провадження такої діяльності.

     Рада  фонду вибирає такі компанії, укладає  з ними договори про обслуговування фонду і контролює їх роботу. Вкладники  перераховують пенсійні внески на рахунок НПФ, відкритий у зберігачі. Адміністратор НПФ обліковує інформацію про суми внесків та інвестиційного доходу на індивідуальних пенсійних рахунках учасників. КУА примножує кошти, що надходять, шляхом їх інвестування в акції, облігації та інші інвестиційні продукти. Але КУА не має прямого доступу до пенсійних коштів.

     Усі операції з пенсійними коштами здійснюються через зберігач, який після перевірки  відповідності вимогам з інвестування перераховує гроші на придбання  різних фінансових інструментів.

     Інвестиційний дохід, за вирахуванням адміністративних витрат на обслуговування фонду, розподіляється між учасниками та обліковується  на рахунку кожного учасника. Отриманий  дохід повторно інвестується, в результаті чого кошти НПФ зростають за принципом  складного відсотка.

     Така  структура НПФ була передбачена  з метою недопущення втрати пенсійних  накопичень і забезпечення "прозорості" діяльності фондів. НПФ юридично відокремлений  від засновників, роботодавців - вкладників і компаній, які надають послуги. Тому навіть у разі банкрутства або ліквідації будь-якої з цих компаній, в тому числі й зберігача, пенсійні кошти не будуть втрачені.

     Діяльність  у системі недержавного пенсійного забезпечення контролюється Державною  комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і Національним банком України. Крім того, учасники фонду можуть самі контролювати ефективність роботи НПФ, отримуючи інформацію про стан своїх накопичень (в тому числі і про інвестиційний дохід), і у разі незадовільної роботи фонду переводити свої кошти до іншого НПФ.

     У разі прийняття власником підприємства чи уповноваженим ним органом  рішення сплачувати внески до НПФ  за своїх працівників, роботодавець звертається до адміністратора фонду, вибирає пенсійну схему із наявних у фонді та укладає договір з НПФ – пенсійний контракт. Пенсійну схему у даному НПФ можна замінити на іншу, але не частіше одного разу на 6 місяців.

     Пенсійні  схеми корпоративного та професійного пенсійних фондів погоджуються з представниками трудових колективів відповідних юридичних осіб-роботодавців, і до колективних договорів вносяться відповідні зміни.

     Пенсійна  схема – це документ НПФ, який визначає умови недержавного пенсійного забезпечення учасників фонду, зокрема стосовно сплати внесків та які пенсійні виплати можна отримати.

     Фонд  може використовувати одну чи кілька пенсійних схем, наприклад: окремо для  вкладників – юридичних осіб і  вкладників – фізичних осіб; залежно  від періодичності сплати пенсійних  внесків (щомісячно, щоквартально, один раз на рік тощо).

     Усі українські недержавні пенсійні фонди  можуть використовувати пенсійні схеми  з визначеними внесками, за якими  розмір внесків визначають у договірному  порядку, але не обіцяють ні певного  розміру майбутніх пенсій, ні певного відсотка дохідності по внесках. За усіма пенсійними схемами даного фонду буде однакова дохідність, що визначається за результатами інвестування.

     Однак договір фонду з КУА може передбачати, щоб дохідність була не нижче офіційного індексу інфляції, з метою захисту пенсійних коштів від знецінення.

     Зобов’язання  роботодавців припиняються з завершенням  сплати внесків, і їм не доведеться додатково фінансувати майбутні пенсії своїх працівників у тому випадку, якщо наприклад, відповідний  НПФ отримає невисокий інвестиційний дохід.

     Пенсійні  внески до НПФ сплачуються у порядку  та розмірах, встановлених пенсійним  контрактом. Пенсійні фонди дозволяють гнучко враховувати фінансові можливості вкладників, оскільки можна змінювати  розміри та періодичність сплати внесків відповідно до умов обраних пенсійних схем, а також за певних умов тимчасово або повністю припиняти їх сплату.

     Мінімальний розмір пенсійних внесків може встановити рада НПФ – на рівні не вище 10% мінімальної зарплати у розрахунку на місяць. Максимальний розмір внесків не обмежується, але, як правило, не перевищує межі податкових пільг. Так, підприємство, яке сплачує пенсійні внески на недержавне пенсійне забезпечення найманого працівника, може відносити на валові витрати суми таких внесків у розмірі до 15% зарплати працівника за рік, але не більше граничної суми податкової соціальної пільги, тобто суми

прожиткового  мінімуму для працездатних осіб, помноженої на 1,4. Крім того, пенсійні внески не включаються  до фонду оплати праці, тобто на них  не здійснюються обов'язкові соціальні нарахування.

     Крім  роботодавця, працівники також можуть добровільно сплачувати внески за власний  рахунок до НПФ будь-якого виду. Для їх заохочення сплату внесків  доцільно організувати через бухгалтерію  підприємства, і в роздруківках про заробітну плату зазначати суми внесків, сплачені за рахунок підприємства і самого працівника. У зазначених вище межах  працівникам надаються пільги із сплати податку з доходів фізичних осіб.

     До  корпоративного НПФ роботодавці - засновники та платники зобов'язані платити внески за всіх своїх працівників. Вони можуть тимчасово припиняти сплату внесків на строк до одного року. Розміри внесків роботодавців до корпоративного фонду встановлюються у відсотках відносно суми зарплати працівників і можуть бути визначені як:

1. Однаковий відсоток на користь всіх працівників.
2. Відсотки, диференційовані за прогресивною шкалою залежно від:

     - віку;

     - стажу роботи працівників на  даному підприємстві;

     - віку та стажу одночасно (комбінований варіант перших двох

     варіантів).

     – із встановленням для кожної визначеної роботодавцем групи працівників  однакового відсотка відрахувань відносно суми їх зарплати.

     Однак ставки внесків до корпоративного НПФ  не можуть залежати від посади чи інших  критеріїв.

     Зазначені способи встановлення розмірів внесків не призведуть до зрівнялівки, оскільки розміри внесків розраховуються від суми зарплати кожного працівника, а не загального фонду оплати праці. За допомогою диференційованого підходу до визначення внесків роботодавці можуть підвищити ефективність кадрової політики. Наприклад, диференціювання розмірів внесків до НПФ за стажем роботи доцільно застосовувати з метою заохочення кваліфікованих працівників до довгострокової роботи на підприємстві.

     Сплата  внесків до професійного НПФ для його засновників не є обов'язковою, але у разі прийняття ними рішення про сплату внесків діють

принципи, аналогічні корпоративному НПФ.

     Розмір  пенсійних внесків до корпоративного або професійного НПФ, що сплачуються  за кошти засновників цих фондів та роботодавців - платників, може визначатися у колективному договорі.

     При участі у відкритому НПФ роботодавці можуть самостійно вирішувати, за яких працівників сплачувати внески і в якому розмірі, коли починати і припиняти сплату таких внесків.

     Додаткову недержавну пенсію можна одержувати поряд з державною.

     Розмір  пенсії з НПФ не залежить від трудового  стажу, на відміну від державної  пенсії, а залежить від суми коштів учасника, накопичених в НПФ.

     Пенсійні  накопичення учасника НПФ формуються за рахунок пенсійних внесків та доходу від їх інвестування за вирахуванням адміністративних витрат на обслуговування фонду. Чим нижче адміністративні витрати, тим більшою буде сума накопичень. Але у будь-якому разі оплата послуг обслуговуючих компаній не може перевищувати встановлених граничних розмірів.

     Частка  інвестиційного доходу, що додається  до суми внесків, значною мірою залежить від тривалості участі в НПФ –  чим раніше стати учасником фонду, тим більшу суму пенсійних коштів можна накопичити. При цьому в  НПФ можна робити порівняно невеликі періодичні внески.

     НПФ може виплачувати пенсію на визначений строк, а також одноразову виплату  у передбачених випадках. Крім того, учасник, досягнувши пенсійного віку, може перерахувати пенсійні кошти з  НПФ до страхової організації і отримувати довічну пенсію.

     Учасник НПФ самостійно визначає свій пенсійний  вік та строк виплати пенсії. Пенсійний  вік може бути меншим або більшим  від загального пенсійного віку для  державної пенсії, але не більш  ніж на 10 років, тобто для жінок  – це 45-65 років, а для чоловіків – 50-70 років.

     Строк виплати пенсії на визначений строк  може становити 10 або більше років, і при розрахунку пенсії сума накопичених  пенсійних коштів розподіляється на весь строк .

     Тож обслуговування недержавного пенсійного фонду здійснюється кількома професійними учасниками фінансового ринку (адміністратора, компанії з управління активами (КУА) і банка-зберігача), які виконують різні, чітко визначені Законом функції щодо управління активами недержавного пенсійного фонду, адміністрування його діяльності та зберігання пенсійних активів. Єдиним органом управління НПФ є Рада фонду (для здійснення контролю за поточною діяльністю фонду і вирішення основних питань пов'язаних з діяльністю фонду). Існує декілька видів НПФ – корпоративні, професійні та відкриті. 

     3. Обґрунтування умов розвитку недержавних пенсійних фондів в Україні 

     У сучасних умовах, і це підтверджується  досвідом промислово-розвинених зарубіжних країн, у відсутність бюджетного фінансування і недоліку інвестиційних  ресурсів у підприємств, одним із способів залучення значних за об’ємом і тривалих по терміну грошових коштів є створення єдиного галузевого недержавного пенсійного фонду. Теоретичні і практичні аспекти діяльності недержавних пенсійних фондів в Україні в сучасних умовах залишаються у стадії розробки. Багато розроблених питань вимагають пояснень і уточнень. Певна недосконалість правового і податкового регулювання недержавних пенсійних фондів, форм і методів державного регулювання, окремих методичних питань діяльності недержавних пенсійних фондів на фоні соціально-економічної значущості досліджуваного питання зумовили актуальність теми дослідження.

     Із  набранням в 2004 році чинності Законів  України «Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення» в Україні розпочато широкомасштабну пенсійну реформу. Пріоритетними напрямками пенсійної реформи було визнано запровадження накопичувальної складової державного пенсійного страхування та накопичувальної системи недержавного пенсійного забезпечення .

     Для запровадження системи недержавного пенсійного забезпечення під керівництвом Уряду органами виконавчої влади  розроблена необхідна нормативно-правова  база, достатня для створення та діяльності недержавних пенсійних  фондів та інфраструктури, що їх обслуговує. Зокрема, тільки Держфінпослуг, відповідно до своєї компетенції, розробила 31 нормативно-правовий акт, що регулює діяльність суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення .

      Наразі недержавні пенсійні фонди є новими фінансовими інституціями для переважної більшості населення України. Цим пояснюються побоювання населення довірити свої вкладення цим маловідомим і ще не зарекомендованим установам в Україні. На сьогодні лише незначна частка працездатного населення України стала учасниками недержавного пенсійного фонду. Водночас спостерігається позитивна динаміка у зростанні активів НПФ та збільшення їх учасників протягом останніх років.

     Фахівці прогнозують, що НПФ стануть популярними  вже найближчим часом, оскільки НПФ  при здійсненні недержавного пенсійного забезпечення мають істотні переваги перед іншими фінансовими установами, які надають аналогічні послуги. Порівнюючи діяльність банків, страхових компаній та НПФ, переваги полягають у такому. НПФ повністю розподіляє інвестиційний дохід між учасниками та не може стати банкрутом, оскільки передбачений нагляд з боку держави. Також для фонду передбачені певні пільги з боку податкового законодавства. На відміну від банку НПФ не вимагає значної суми для здійснення першого внеску, тобто внески можуть здійснюватися невеликими періодичними платежами та за деяких обставин допускається їх тимчасове припинення. НПФ розміщує активи у різні фінансові інструменти, тобто мінімізує ризики за допомогою розподілу коштів між великою кількістю інвестиційних інструментів. Це гарантує отримання стабільного інвестиційного доходу і надійність майбутніх пенсійних виплат. Ще однією вагомою перевагою є те, що право власності на вкладені кошти громадян не вимагає виконання ніяких додаткових умов і наступає з моменту зарахування внеску на індивідуальний пенсійний рахунок.

     Подальший розвиток НПФ потребує розв’язання  актуальних проблем, а саме:

• удосконалення законодавства та нормативних документів державних органів, які стосуються виплат пенсій недержавними пенсійними фондами, діяльності НПФ у сфері інвестування, запроваджували податкові пільги на такі інвестиційні операції, закон про спрямування частини обов'язкових страхових внесків із солідарної системи до недержавних пенсійних фондів тощо;
• створення стратегій та концепцій подальшого розвитку недержавного пенсійного забезпечення та його запровадження в Україні;
• напрацювання чіткої політики щодо формування позитивного іміджу недержавних пенсійних фондів в економіці. Власне, НПФ є віддзеркаленням тієї ситуації, яка склалась. Тому треба боротися не з наслідками, а з причинами: створити економічно сприятливе середовище для розвитку реального пенсійного забезпечення;
• створення національної системи рейтингування НПФ, яка б давала можливість проводити правильну оцінку платоспроможності, ліквідності, стійкості недержавних пенсійних фондів для потенційних клієнтів та інвесторів;
• забезпечити кращу кваліфікаційну підготовку кадрів для роботи у НПФ;
• нерівномірне розміщення за територіальним напрямом недержавних пенсійних фондів;
• неефективність системи тарифів оплати послуг адміністратора. Система нарахування винагороди адміністраторам не стимулює якісну роботу з обслуговування учасників НПФ, особливо на етапі виплат. Це робить діяльність з адміністрування економічно непривабливою, що може негативно вплинути на якість та ефективність системи;
• невирішені питання стосовно оподаткування та надання податкових пільг у системі недержавного пенсійного забезпечення;
• неефективна діяльність фінансового ринку. Досить складною і проблематичною залишається процедура доступу недержавних пенсійних фондів до зовнішніх фінансових ринків, тобто до іноземних інвесторів. Про що свідчить факт, що у інвестиційних портфелях недержавних пенсійних практично відсутні іноземні цінні папери;
• низька інформованість громадян щодо пенсійної реформи, недовіра до фінансових інститутів та низькі доходи населення.

     Отже, становлення системи недержавного пенсійного страхування в Україні  відбувається під впливом багатьох факторів, які стримують її розвиток. Основними є: низька інформованість громадян щодо пенсійної реформи; низька довіра громадян до фінансових інститутів; низький розвиток фондового ринку; відсутність фінансової підтримки з боку держави; низька зацікавленість більшості підприємців створювати корпоративні пенсійні фонди через великі відрахування до НПФ; низькі доходи громадян. 

     4. Напрями вдосконалення системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні 

     Загалом система продовжує розвиватись, долаючи проблеми та труднощі на своєму шляху. Але без системного вирішення означених проблем та чіткого розуміння концепції впровадження другого рівня пенсійної реформи з урахуванням можливостей системи НПЗ, активної підтримки з боку роботодавців та профспілок України, неможливо буде забезпечити стабільну соціально-ефективну пенсійну систему.

     Тому  для подальшого розвитку ринку недержавного пенсійного забезпечення, а також  стимулювання його інвестиційної функції, необхідно реалізувати низку  заходів нормативно-правового та організаційного характеру, зокрема:

     -  переглянути структурні обмеженням інвестування пенсійних активів;

     - інформувати населення про діяльність  НПФ, величину залучених ними  активів, а також розміри отриманих  доходів від здійснюваних інвестицій;

     - зниження податкового навантаження  на інвестиційну діяльність недержавних пенсійних фондів;

     - перегляд та удосконалення нормативно-правових  актів щодо врегулювання діяльності  недержавних пенсійних фондів  у сфері інвестування;

     -  підвищення рівня кваліфікації  працівників компаній з управління  активами, які в сучасних ринкових умовах зможуть сформувати ефективну структуру активів інвестицій НПФ, що забезпечить отримання максимального розміру інвестиційного доходу;

     - підвищення рівня управління  інвестиційним портфелем фонду  - завдяки: дозволу вкладання коштів  у деривативи лише у перспективі і в цілях хеджування, запровадженню в законодавстві загальних положень про управління ризиками та накладенню обмежень на частки акціонерного капіталу, які може утримувати НПФ;

     -   залучити до створення НПФ  регіони, в яких ще не запроваджено третій рівень системи пенсійної системи;

     -   вирішити питання низького рівня  прозорості НПФ в Україні шляхом  запровадження обов`язковості використання  суб`єктами НПЗ міжнародних стандартів  фінансової звітності (МСФЗ), а  також введення практику оприлюднення НПФ інформаційних проспектів;

     - вирішити наявність непрозорої  конкуренції шляхом посилення  захисту прав споживачів що  будується на принципах: зрозумілості/прозорості (щоб споживачі, тобто учасники схеми, могли розуміти даний пенсійний продукт та розрізняти його серед інших подібних заощаджувальних продуктів) та простоти (щоб споживачі, тобто учасники схеми, могли робити обґрунтований вільний вибір з метою забезпечення максимального прибутку у довгостроковій перспективі та залишатися відповідальними за свій вибір).