Неустойка-спосіб забезпечення виконання забовязань

    ЗМІСТ 

    ВСТУП 

     Актуальність  теми. В нинішнх умовах докорінної перебудови економіки учасники цивільного і  торгового обігу зацікавлені в застосуванні різного роду гарантій виконання  зобов'язань, значення яких непомірно зростає. Для чого в практиці сучасного обігу розроблено складну і бататоманітну систему забезпечення виконання зобов’язань. Виконання цивільноправових  обов'язків - це та договірна дисципліна, яка необхідна не лише для економіки, а й для суспільства в цілому. Власне за допомогою їх виконання створюються  атмосфера поваги до вимог законодавства, прав та інтересів громадян, організацій. Неустойка є одним із найпоширеніших способів забезпечення виконання зобов’язань і її функціональне призаначення у ринковій економіці важко переоцінити. Саме цей момент, а також та мала увага, яка приділялась інституту неустойки, порівнянно з ведучими інститутами цивільного права (як,наприклад, юридичних осіб чи державної власності),  вплинули на вибір теми серед запропонованих.

     Ця  праця має за мету дослідити сучасні  положення одного із інститутів цивільного права - інституту неустойки.

     Суб’єкт дослідження.Неустойка як спосіб забезпечення виконання забов’язань.

     Об’єкт дослідження.

     Завдання  дослідження:

1. Дослідити загальну характеристику та поняття запезпечення забов’язань;
2. Дати характеристику поняттю та функціям, форми,видам неустойки;
3. Дослідити шляхи встановлення та заснування неустойки;
4. Дослідити цивільно-правове регулювання неустойки в країнах Європи та в англо-американських країнах.
1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАБОВ’ЯЗАНЬ
1. Поняття забезпечння виконання забов’язань

    В умовах ринкового господарства існує  велика ймовірність невиконання  боржником своїх зобов’язань. Це може відбутись як через недобросовісну поведінку самого боржника, так і  в разі його неплатоспроможності. Шершеневич Г.Ф. стверджує: “Зобов’язання дає право вимагати, але не примушувати довиконання дії, обіцяну боржником. Якщо зі сторони боржника немає і не може бути ніякої гарантії в тому, що встановлене зобов’язання буде точно виконано, то, хоча б, необхідно забезпечити кредитору той майновий інтерес, який для нього поєднується з зобов’язанням. Дійсно, все майно боржника відповідає за його виконання, і якщо боржник ухиляється від виконання зобов’язання, то інтерес кредитора, що пов’язаний з цим зобов’язанням, може бути здійснено примусово з майна боржника: частина цього майна, а якщо необхідно, і все майно,буде реалізоване суспільною владою і отримані кошти підуть на задоволення інтересу кредитора» [11].

    Отже  до боржника, який не виконує або  неналежним чином виконує зобов’язання застосовують певні, передбаченні законом  заходи примусу, які називаються  санкціями зобов’язання. Наприклад, відібрання речі у боржника, стягнення збитків, яких зазнав кредитор. Однак незважаючи на можливість у кожному випадку, коли боржник не виконує або неналежним чином виконує зобов’язання, застосувати до нього зазначені засоби примусу, інтереси кредитора можуть залишатись незадоволеними. Справа у тому, що іноді важко, а то й неможливо довести наявність та розмір збитків, яких зазнав кредитор внаслідок невиконання чи неналежного виконання зобов’язання.

    Крім  того, інтереси кредитора можуть залишатись незадоволеними з інших причин, зокрема  через відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення  за позовом кредитора. Тому в сучасному  праві розроблена система засобів (способів), покликаних зробити положення кредитора більш надійним, в певній мірі забезпечити виконання зобов’язання боржником. Вони полягають в покладені на боржника додаткових обтяжень на випадок невиконання чи неналежного виконання зобов’язання, або в притягнені до виконання зобов’язання поряд з боржником третіх осіб, як це відбувається при поручительстві, або в резервуванні майна, за рахунок якого може бути досягнуто виконання зобов’язання (завдаток, застава), або в видачі зобов’язання уповноваженими на те органами оплатити визначену грошову суму (банківська гарантія).

    Способи, що стимулюють належне виконання  сторонами покладених на них зобов’язань, визначаються законодавством або встановлюються угодою сторін. Більшість із способів забезпечення виконання зобов’язань  має залежний від основного зобов’язання характер і при недійсності основного  зобов’язання, чи припинені його дії  припиняють своє існування. Але законодавством передбачені і такі способи забезпечення, які можуть бути самостійними, наприклад, банківська гарантія.

    Способи, що забезпечують виконання зобов’язань, встановлюються в інтересах кредитора. Хоча не всі способи забезпечення відносяться до санкцій, але всі  прямо чи опосередковано створюють  додаткові обтяження для боржника. Так, при заставі кредитор за рахунок  заставленого майна боржника має  право погасити свої претензії до нього. За рахунок цього ж майна можуть бути погашені і додаткові вимоги кредитора по сплаті неустойки, відшкодуванню збитків та ін.

    Обраний сторонами спосіб забезпечення виконання  зобов’язань повинен бути письмово зафіксований або в самому зобов’язанні, на забезпечення якого він направлений, або в додатковій угоді. Деякі  з способів вимагають не просто письмової, а і нотаріально завіреної  форми їх здійснення і навіть cпеціальної реєстрації (застава, банківська гарантія).

    Всі способи забезпечення носять зобов’язально-правовий характер і мають на меті сприяти  виконанню зобов’язання, що виявився причиною їх встановлення. Але засоби досягнення мети належного виконання  зобов’язань різні. В деяких ситуаціях  бажання уникнути відповідальності (сплати штрафних санкцій) стимулює боржника до належного виконання основного  зобов’язання, в інших, загроза втратити майно (застава), навіть, якщо це не і  не супроводжується якими-небудь додатковими  обтяженнями, спонукає боржника до того ж.

    В залежності від того, що складає  зміст способу забезпечення виконання  основного зобов’язання чи тільки досягнення з його допомогою виконання  основного зобов’язання чи також  покладення на боржника додаткового  обтяження способи забезпечення або відносяться до “міри” відповідальності,або  за такі не визнаються. Так, неустойка  відноситься до заходів цивільно-правової відповідальності, а застава, поручительство, банківська гарантія не є мірою відповідальності [10].  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    2. НЕУСТОЙКА ЯК СПОСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗАБОВ’ЯЗАНЬ

    2.1. Поняття та функції неустойки 

    Починаючи розглядати питання про поняття  неустойки ми не можемо не звернути уваги на характерність та виразність самого найменування цього інституту  неустойкою, та не зупинитися, хоча б  коротко, на походженні цього найменування, що встановилось ще в період існування  давньоруського права і міцно  збереглось в нашому українському праві. Вважають, що термін неустойка походить від дієслів “стоять” і “устоять”, які в ряді пам’ятників давньоруського права наділялись двома значеннями, а саме: по-перше, як категорія фізичної стабільності, наприклад, у фразі  “устоял на ногах”; по-друге, у розумінні  вірності своїй обіцянці, вірності даному слову; наприклад, вислів “устоять на слове” означає виконати дану обіцянку. У зв’язку з цим другим змістом  дієслова “устоять” іменник, що утворився  від того ж корня, а саме, слово  “устойка” означає виконання  обіцянки. При приєднанні до цих  слів заперечення (“не устоять”, “неустойка”), слова означають, що той, хто дав  обіцянку її не виконав, а якщо ця обіцянка носила правовий характер, – не виконав  прийнятого на себе зобов’язання. Зі словом “неустойка” у цьому останньому значенні (невиконання чи неналежне  виконання прийнятого на себе зобов’язання) ми неодноразово зустрічаємось в  юридичних актах  минулого (договорах, записах, грамотах і т.п.). Слово “неустойка” вживали для позначення факту невиконання (чи неналежного виконання) боржником прийнятого на себе зобов’язання, за яке невиконання боржник несе невигідні для нього правові наслідки, наприклад, обов’язок сплатити кредитору вказану в договорі певну суму грошей. Інакше кажучи, “неустойка” означає лише саму несправність боржника у виконанні зобов’язання, а не ті правові наслідки, які повинні настати для боржника у зв’язку з цією припущеною несправністю. Нарівні з цим, з початку 18 століття, ми починаємо зустрічати в законодавчих актах зі словом “неустойка”, що вживається законодавцем вже не для позначення тільки факту невиконання чи неналежного виконання, а для позначення самих правових наслідків, настання яких викликане фактом невиконання чи неналежного виконання зобов’язання.

    Тим самим слово “неустойка” отримує  той зміст, який знайомий нам тепер, коли слово “неустойка” як юридичний  термін одночасно підкреслює прямий зв’язок правового інституту, що ним позначається, з фактом несправності боржника у виконанні прийнятого на себе зобов’язання і вказує на основний характер і зміст цього інституту, а саме - як на правовий наслідок цієї несправності [7].

    “Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена  законом або договором грошова  сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання  або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання” - таке визначення неустойки дане в  ст. 179 Цивільного кодексу України. Не зупиняючись тут на детальному аналізі  цього визначення, я б хотів  використати це визначення тільки для  того, щоб на його основі дати загальну правову характеристику неустойки, а саме, підкреслити два властивих  неустойці момента: її забезпечувальну  і додаткову (акцесорну) природу.

    Перший  момент виражається у тому, що основна  правова функція, яку виконує  неустойка, полягає в укріпленні зобов’язальних відносин шляхом забезпечення інтересу кредитора по зобов’язанню, тобто належного йому права вимоги. Цей інтерес кредитора, що забезпечується неустойкою, може проявлятись або  у виконанні боржником покладених на нього обов’язків, або у покритті тих збитків, які може понести  кредитор внаслідок невиконання  чи неналежного виконання боржником  цих обов’язків. Забезпечення цього  інтересу досягається спонуканням  боржника до виконання своїх обов’язків, шляхом загрози платежу неустойки, а при їх невиконанні чи неналежному  виконанні неустойка слугує покриттям  збитків, що виникли цим невиконанням чи неналежним виконанням. Заслуговує на увагу думка Г.Ф. Шершеневича, щодо цієї функції неустойки: “Неустойка має двояке значення, яка є не тільки способом забезпечення зобов’язання, але і способом визначити розмір винагороди за відступ від зобов’язання. Неустойка має на увазі чи 1) спонукати боржника до виконання зобов’язання, як було зазначено вище чи 2) встановити попередньо розмір спричиненої невиконанням шкоди, особливо коли є ускладнення при доведенні її величини (відшкодування збитків). Відповідно до подвійного свого призначення, неустойка має двоякого роду наслідки: або ускладнюється зобов’язальне відношення, шляхом того, що не звільнюючи боржника від основного обов’язку, покладає на нього ще новий тягар; або ж змінює попереднє зобов’язальне відношення, перетворюючи його в нове, альтернативне, в силу якого боржник може або виконати обумовлену дію чи заплатити певну суму грошей” [11].

    Наше  законодавство розуміє неустойку, як загальне правило, в першому його значенні. Цивільний кодекс України  визначає неустойку, насамперед, як один із шляхів захисту цивільних прав, який відповідно до ст. 6 ЦКУ здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з порушника  неустойки (штраф). Вбачаючи в неустойці  лише санкцію. Тому законодавець відносить  її також до одного з видів забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань (ст. 178 ЦК України).

    Неустойкою може забезпечуватись будь-яке цивільне зобов’язання в господарських правовідносинах, незалежно від підстав їх виникнення (ст. 4 ЦК України). Згідно з ч. 2 ст. 179 цього кодексу неустойкою може забезпечуватися лише дійсна вимога, а тому її застосування є можливим лише при пред’явленні такої вимоги.

    Другий  момент, а саме, акцесорний характер неустойки безпосередньо витікає  з першого моменту. Дійсно, якщо основна  мета, функція неустойки полягає  в тому що, вона забезпечує інтерес  кредитора по зобов’язанню, то неустойка  можлива лише там і тільки там, де існує яке-небудь зобов’язання, що може бути забезпечене, де існує  право кредитора на вимогу, що належить йому в силу зобов’язання. Отже, неустойка завжди передбачає існування якого-небудь зобов’язання, яке нею і забезпечується. Цей додатковий характер неустойки отримує свій прояв, з особливою рельєфністю саме, хоча б у тому, що з огляду на таку залежність неустойки від головного зобов’язання недійсність останнього неминуче призводить до недійсності неустойки.

    Для позначення зобов’язань неустойки, що носять акцесорний по відношенню до основного зобов’язання характер, в законодавстві використовуються різноманітні терміни. В одних випадках мова йде про штраф, в інших  про пеню, в третіх про неустойку  у вузькому розумінні цього слова. В науковій літературі багаторазово здійснювались спроби розмежувати поняття неустойки, пені і штрафу, але вони до успіху не привели. Розбіжності, здається, немає лише в тому, що пеня – це такий вид неустоєчного зобов’язання, яка застосовується за невиконання зобов’язання в строк. Тут доречно процитувати А.В. Венедиктова, який зазначає, що проведення скільки-небудь визначеного розмежування між неустойкою і пенею, з одної сторони, і з штрафом, з іншої, “є важка задача і в той же час, саме з практичної точки зору позбавлена особливого значення”.

    2.2. Форми неустойки

    В цивільним праві розрізняють  дві форми неустойки: штраф і пеня. Неустойка може обчислюватись як певна грошова сума, що стягується у відповідності з законом чи договором зі сторони, що не виконала чи неналежним чином виконала покладене на неї зобов’язання, і тоді вона називається штрафом. Неустойка як грошова сума, що стягується у відповідності з законом чи договором за кожний день прострочки виконання основного зобов’язання протягом визначеного часу чи без обмеження в часі, називається пенею.

    Деякі правові акти (як правило, підзаконного характеру), визначають неустойку, як самостійний  спосіб захисту цивільних прав і  забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань. Так, п. 57 Положення про  поставки продукції виробничо-технічного призначення передбачає стягнення неустойки, а не пені чи штрафу. Така позиція вбачається надуманою, оскільки штраф і пеня є достатніми для реалізації функцій неустойки.

    Як  пеня, так і штраф може обчислюватись  у відсотковому відношенні, або у  твердій ставці. Причому, ст. 179 ЦК передбачає тільки грошову форму неустойки. У проекті ЦК України передбачаеться, що  неустойкою може бути “встановлена у договорі майнова цінність”.

    2.3. Види неустойки

    Залежно від співвідношення права на стягнення  неустойки з правом на відшкодування  збитків розрізняють чотири види неустойки. В українському законодавстві  це знайшло закріплення в ст. ст. 204, 253, 356 ЦК України. Отже, виділяють:

    –залікову, що не виключає права вимагати відшкодування збитків, але не в повному об’ємі, а лише в частині, не покритій неустойкою (ст. 356 ЦК України);

    –штрафну або кумулятивну, при якій збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку (ст. 253 ЦК України);

    –альтернативну, коли по вибору кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки;

    –виключну, коли допускається стягнення тільки неустойки (ч. 2 ст. 204 ЦК України).

    Залікова  неустойка застосовується в усіх випадках, якщо законом чи договором  не передбачено інших видів неустойки.

    2.4. Шляхи встановлення неустойки

    Необхідно розрізняти дві правових підстави, в силу яких за українським цивільним  правом може виникнути неустойка. Цими двома можливими правовими підставами є закон (чи інший нормативний  акт) і договір. У зв’язку з  цим розрізняють законну неустойку і неустойку договірну, що знайшло своє відображення в ст. ст. 6, 178 ЦК України.

    Під законною неустойкою варто розуміти таку неустойку, яка не тільки безпосередньо встановлена для певних правовідносин законом, що визначають її розмір і умови стягнення і т.п., але правова дія якої настає безпосередньо в силу цього закону, незалежно від волі контрагентів, тобто без будь-якої угоди між ними. Під договірною неустойкою розуміють таку неустойку, яка отримує свою юридичну силу тільки внаслідок угоди сторін.

    Закон прямо не забороняє встановлення передбаченої ним неустойки в  окремій угоді сторін. Деякими  правовими актами така можливість прямо  допускається. Зокрема, у постанові  Верховної Ради України від 24 грудня 1993 р. “Про відповідальність за несвоєчасне  виконання грошових зобов’язань” зазначається про стягнення пені за умови, якщо більший її розмір не встановлено угодою сторін. Тому сторони  мають право забезпечити договірні  зобов’язання законною неустойкою, не змінюючи її істотних умов (підстав  і порядку стягнення, виду і розміру).

    Отже, неустойка може бути встановлена  законом або договором чи законом  і договором одночасно. У одних  випадках встановлення законної неустойки  угодою сторін може мати лише інформативний  характер, у інших — самостійний, хоча б сторони і не знали про  існування законної неустойки.

    Законодавство не містить обов’язкових вимог, які  мають бути додержані при встановленні неустойки. Проте, практика вирішення  судами господарських спорів між  юридичними особами свідчить, що при  встановленні як законної, так і  договірної неустойки, повинні бути визначені підстави і порядок  її стягнення, розмір і вид. Саме ці вимоги розцінюються як істотні умови  неустойки.

    2.5. Заснування неустойки

    Закон встановлює обов’язок боржника сплатити неустойку, не передбачаючи при цьому  обов’язку кредитора її стягувати, навіть коли для цього є достатні правові підстави. Але крім кредитора, право на стягнення неустойки належить суду. Зокрема арбітражні суди України при прийнятті рішення з господарського спору, мають право обертати повністю або частково у доход держави передбачені законодавством санкції, якщо позивач й не пред’явив вимоги про їх сплату (п. 2 ст. 83 АПК України). Отже, для встановлення неустойки недостатньо наявності факту її встановлення. Вирішальне значення має волевиявлення стягувача.

           Необхідною умовою для застосування  неустойки є факт наявності  цивільно-правового зобов’язання. Законна неустойка підлягає стягненню в усіх випадках коли існує таке зобов’язання, незалежно від підстав його виникнення ( договірних чи позадоговірних), при додержанні усіх інших умов обгрунтованості стягнення. Наявність договору, як це передбачається ст. 180 ЦК, є обов’язковою умовою для стягнення договірної неустойки. Враховуючи, що неустойка може бути встановлена законом і договором одночасно, кредитор, в разі невиконання чи неналежного виконання зобов’язання, отримує право на свій розсуд вимагати від боржника стягнення законної або договірної неустойки.

          Як вже зазначалось, при стягненні  неустойки кредитор не зобов’язаний доводити розмір завданих йому збитків. Однак, якщо належна до сплати неустойка є надмірно великою порівняно із збитками кредитора, суд вправі її зменшити ( ст. 205 ЦК україни і ст.  83 АПК України ). Рішення про це може прийняти тільки суд, для чого він вправі запросити  докази про розмір завданих збитків. При цьому суд бере до уваги ступінь виконання зобов’язання боржником, майновий стан сторін,які беруть участь у зобов’язанні, не тільки майнові а й інші інтереси сторін,що заслуговують на увагу.Зазаначене правило стосується відносин у яких беруть участь громадяни. Зменшення розміру неустойки у відносинах між організаціями може мати місце лише у виключних випадках.

          По окремим видам зобов’язань законом може бути обмежене право на повне відшкодування збитків (обмежена відповідальність). Так обмежену відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань несуть органи зв’язку і транспорту.

          Для стягнення неустойки встановлено  скорочені строки позовної давності (ст. 72 ЦК України). У нинішніх умовах  було б доцільно відмовитися  від цієї правової норми . 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    3.ЦИВІЛЬНО- ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НЕУСТОЙКИ В ЗАРУБІЖНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ

    3.1. Цивільно- правове регулювання неустойки  в країнах Європи 

    Неустойка є одним з найбільш розповсюджених способів забезпечення виконання договірних зобов’язань і широко використовується в практиці зовнішньої торгівлі. Неустойка  – інститут, характерний головним чином праву країн континентальної  Європи; саме у цих країнах вона виконує функції забезпечення договірних зобов’язань. Загальне розуміння неустойки однакове у цих країнах і зводиться до наступного: вона визначається, як грошова сума чи інша всиновлена у договорі майнова цінність, яку боржник зобов’язується сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов’язання (ст. 1226 ФГК; ст. 339 ГГУ; ст. 160 ШОЗ). Неустойка – акцесорне зобов’язання, що повністю поділяє долю головного зобов’язання (ст.1227 ФЦК; 344 ГГУ; абз. 2 ст. 163 ШОЗ).

    У зв’язку з неустойкою виникає  ряд питань, що головним чином стосуються її співвідношення з дійсними збитками, які отримав кредитор в результаті дій несправного боржника.

    Право всіх країн виходить з того, що основне  призначення неустойки полягає  в звільнені кредитора від  необхідності доводити розмір збитків. При настанні обставин, передбачених у договорі, він просто може вимагати від боржника сплати суми неустойки. Якщо наявні збитки перевищують розмір неустойки, то, згідно абз. 2 пар. 340 ГГУ  і абз. 2 ст. 161 ШОЗ, кредитор може доводити і стягувати суму наявних збитків. Крім того, як ГГУ, так і ШОЗ надають  суду право за клопотанням боржника зменшити розмір неустойки, якщо буде встановлено, що вона надмірно велика, порівняно із збитками кредитора (абз. 1 пар. 343 ГГУ; абз. 3 ст. 163 ШОЗ). У відповідності  з пар. 348 ГГУ зменшення неустойки  не застосовується для торгових угод.

    Трохи по іншому ця проблема вирішується  в праві Франції. Згідно ст. 1229 ФГК, неустойка “являється відшкодуванням за збитки, які кредитор несе внаслідок  невиконання основного зобов’язання”. Крім того, згідно ст. 1152 ФГК, “якщо  угода встановлює, що сторона, яка  не виконала її, сплачує визначену  суму в якості збитків, то другій стороні  не може бути надано ні більшу, ні меншу  суму”. Таким чином, кредитор, в принципі, позбавлений можливості вимагати виплати  більшої суми, навіть, якщо наявні збитки значно перевищують неустойку. Викладені  положення не дають можливості і  боржнику вимагати зниження суми неустойки, крім випадків, коли зобов’язання не виконано частково, а неустойка була передбачена  за повне невиконання зобов’язання. (ст. 1231 ФГК).

    Ці  суворі і дуже негнучкі норми закону були дещо пом’якшені в 1975 році, коли ст. 1152 ФГК була доповнена положенням, що надавало судді право змінити  суму неустойки, якщо, на його думку, вона надто висока чи надто мала. Умови  договору, що суперечать цій нормі, визнавались недійсними. Таким чином, французьке право тепер зблизилось з концепцією неустойки, що характерна цивільному праву Німеччини та Швейцарії.

    По  скільки неустойка носить в принципі характер компенсації і нібито заміщує  збитки від невиконання чи неналежного  виконання договору, кредитор може стягувати неустойку разом з  виконанням, тільки якщо вона була встановлена  на випадок прострочки (пар. 341; ч. 2 ст. 1229 ФГК), а ШОЗ пов’язує це крім прострочки з порушенням умови про місце  виконання договору (абз. 2 ст. 160 ШОЗ).

    Право Німеччини та Швейцарії допускає включення у договір умови  про штрафний характер неустойки. У  цьому випадку неустойка буде стягуватись понад збитки.